Матеріал доповіді до симпозіуму «Клінічні аспекти гештальт – терапії» десятої української гештальт – конференції (листопад, 2014 р).
Існує багато теорій та підходів, які описують динаміку порушених відносин з тілом. Психодинамічні теорії проливають світло на проблеми харчових порушень від анорексії до психогенного переїдання стосовно життя однієї людини. Але всі ці складності та відторгнення свого тіла відбуваються у певному середовищі, у певному соціальному фоні. (Більшою мірою це характерно для жінок). І розлади харчової поведінки часто починаються саме з невдоволення власним тілом і першої дієти.
Тіло, будучи інструментом соціалізації, являється тим, за допомогою чого ми пред’являємо в світ себе. А точніше, якщо про сучасну реальність, тим, ким ми хочемо, щоб нас бачили.
Відношення до тіла, сором та ненависть до нього формуються в певних в умовах.
По-перше, «офіційна» вага тіла жінки за останні десятиліття (за допомогою індустрії краси, мас-медіа тощо) штучно зменшена, на 5-7 кг, як мінімум. Природні форми жіночого тіла розцінюються як надмірні. Тому бажання їсти за потребами організму оцінюється як чревоугіддя та нестриманість. А бути слабкою, безвольною, потурати собі (те, що проектується часто на надлишкову вагу) – ті параметри, які відкидаються і знецінюються. Навіть бути худою недостатньо, якщо до цього не прикладена дисципліна.
Я все можу, немає нічого неможливого – потрібно тільки прикласти зусиль. І моє тіло буде підтвердженням цього – Ось основний тренд епохи іллюзіонізма.
Зовнішність здається тією сферою, в якій легко контролювати реакцію на себе і на інших людей. Жінки живуть з ідеєю про те, що їм з їх тілами потрібно що-небудь робити: худнути, накачувати, сушитися, змінювати. Природні тіла не досить гарні, щоб бути прийнятими такими, якими вони є. Природні зміни організму – вагітність, пологи, старіння, розтяжки, тонус – представляються як те, що потрібно долати, робити непомітним.
Якщо ми отримуємо послання: «Не можна бути такою, потрібно бути якоюсь іншою», «Така як я є – я неправильна і такою не буду прийнята», з’являється сором. Сором «Хто я є».
А послання «твоє тіло не підходить, зміни себе» потрапляє в самий центр, змушує сумніватися в довірі своєму тілу та створює необхідність створювати тіло, яке буде формувати видимість того, хто я є через зміну тілесної форми.
І тоді спосіб впоратися із соромом – пред’явити форму, не здаватися.
Сховати себе, бути «як би» і замість відторгнутого себе (або аспектів себе) показати форму, яку не відторгнуть. Наприклад, є ідея, що струнке тіло буде схвалено і тоді потрібно себе привести в форму, яка відповідає цієї проекції, і показувати її. «Схудну – покажу. Покажу струнке тіло, але не покажу себе».
У соромі запечатаний жах бути невартим іншого або інших. І в тій чи іншій мірі робота з тілесним соромом завжди пов’язана зі здатністю справлятися з відторгненням та знеціненням, розпізнавати власні потреби, а не намагатися весь час відповідати чужим очікуванням.
Однією із завершаючих завдач терапії, пов’язаної з негативним образом тіла та тілесним соромом є переживання власної цінності та можливість відповідати відмовою на токсичні інтроекти «Ти не такий, стань іншим». Але, щоб так ризикувати, важливо знайти стійкість і більше орієнтуватися в зонах своєї засоромленості та уразливості.
Як же відбувається інтроекціювання сорому?
Що важливо помітити в процесі терапії?
По перше
Завжди є той, хто соромить. Для початку важливо допомогти ідентифікувати людину яка соромить або групу людей.
Ми народжуємося з довірою до тіла. Але з часом ми сприймаємо реакції та оцінки людей на наше тіло, віримо їм, і починаємо сприймати як свої. Поступово ми віддаляємося від тіла, все помітніше перестаємо його відчувати і починаємо виправляти вже так звані недоліки.
Наведу приклад в харчовій метафорі.
Хтось сказав «у тебе товсті ноги». Отруєна ідея. Яку добре б не взяти, а виплюнути, тобто виявити агресію: «Мені це не підходить. Моє тіло – моє діло». І замість того, щоб помітити що це гидота, – цей інтроект поміщається всередину, як би з’їдається. До знецінючого такого опису виникає відраза (як до неякісної їжі). Але, так як до себе огиду відчувати довго в чистому вигляді неможливо, з часом вона трансформується в сором, «зі мною щось не так». Або, якщо на прикладі наведеного інтроекта, ідея «у мене товсті ноги» стає власним наповненим соромом переконанням.
Хто був автором чудового послання можна і забути, а ось сором за якусь частину себе або за себе цілком залишається всередині.
У світлі ставлення до тіла в сьогоденному світі знецінюючих коментарів ми можемо отримувати дуже багато, не обов’язково від близьких, але і по дотичній, перебуваючи в певному середовищі. До речі, найбільша кількість дівчат з анорексією приходять з досвідом занять художньою гімнастикою і рідше інших спортивних та танцювальних шкіл. Культ худорлявості, роботи над собою і жаху від пари «зайвих» кілограмів активний серед дівчаток вже 8-9 років.
Ось таким чином «огидне чуже» стає «соромним своїм».
По-друге
У терапії дуже важливо повернути здатність до розпізнавання відрази. Розглянути до чого, до яких ідей воно не було не помічено. А також ризик повертати чужі оцінки, проявляти агресію. Пам’ятайте: «Моє тіло – моє діло?».
Для критичного сприйняття коментарів важливо сформувати свою думку про власну цінність, пред’явлення себе з власної цінності. Всі люди мають потребу в критеріях оцінки, необхідно розвивати повагу та достатню увагу до здатності самостійно оцінювати, спираючись на власне сприйняття.
З іншого боку є відторгнення або лояльність навколишнього середовища. Чи можна проігнорувати середовище? Скоріше за все ні. Але внутрішній локус оцінки дає стійкість та здатність не відторгати себе під впливом середовища або інтроекта. Жити, ризикуючи розчарувати іншого і свій власний ідеал.
Складність роботи в цій темі ще в тому, що засоромлена людина не відчуває тіла, вона відсутня в контакті з власними почуттями. У терапії важлива робота по поверненню тілесної чутливості, повернення тіла, а також інтеграції та переструктурування образу тіла. Образ тіла визначає те, як людина переживає і пізнає його, які зв’язки і відносини існують між нею і її власним тілом, як вона поводиться з ним, з собою та іншими. Це також і те, що людина ввібрала в середині сім’ї, середовища, культури.
У зв’язку з усім вищесказаним, робота в цьому аспекті починається саме з усвідомлення тілесного досвіду, для того, щоб дозволити з нього виникнути образу тіла, підтримуючи процес інтеграції образу тіла та емоційних аспектів, виявлення і створення образу себе в контакті з іншими людьми.