Незадоволеність власним тілом тісно пов’язана з питаннями самоповаги і оцінки себе. За результатами клінічних досліджень ці фактори мають істотно більший вплив на розвиток розладів харчової поведінки, ніж реальні зміни ваги, форм і тілесних відчуттів, що супроводжують цей процес.
Як влаштована система схвалення і засудження себе при негативному або порушеному образі тіла.
В нормі у людини є, більш-менш, стабільний набір цінностей, за допомогою якого вона оцінює себе і відповідає на питання «Хто я?». Це дає відчуття безперервності власного Я і самоцінності, що вкрай важливо. У свою чергу дії, що суперечать цьому набору, з великою долею ймовірності, будуть призводити до сорому і розпачу.
Тобто, ми витрачаємо більшу частину життєвої енергії саме на збереження та підтримання самоповаги, зміцнення почуття власної цінності і стабільності.
Перше, що важливо виявити: на чому грунтується самоповага?
У людини з негативним, чи не реалістичним образом тіла, швидше за все, основа виявиться крихкою. Це може бути наслідком залежності від зовнішніх джерел і недостатності внутрішніх критеріїв оцінки. Система засудження в такому випадку буде побудована на оцінках значущих інших з минулого досвіду і авторитетних людей в сьогоденні.
А підтримкою і терапевтичним завданням тут буде пошук та визначення власних цінностей, здатність пишатися собою і своїми вчинками.
На відміну від чужої думки, власні критерії можна вибирати. Орієнтація на особистісні якості та вчинки дає набагато більше свободи та приводів поважати себе і подобатися собі, а не намагатися вписатися у вузькі рамки стандартизованої зовнішньої привабливості.
“Історик Джоан Якобс Брумарг провела вивчення дівочих щоденникових записів, і виявила, що в 1890-х рр. в свідомості дівчат самовдосконалення було пов’язано з поліпшенням характеру. Вони писали про своє прагнення бути добрішими та уважнішими до ближніх, проявляти більше старанності в навчанні, покінчити з легковажністю. Брумберг з’ясувала, що через 100 років для тієї ж вікової групи самовдосконалення асоціювалося з поліпшенням зовнішнього вигляду, а засоби досягнення майже завжди мали на увазі придбання речей.
Трейсі Манн «Секрети лабораторії харчування»
Часто негативна оцінка себе спирається на недостатню відповідність стандартам, яким має відповідати тіло.
Наприклад, через те, що в культурі (у всякому разі, західній) останні десятиліття нав’язувались цінності відповідності певним параметрам тіла, стрункості та молодості, стало повсякденним звернення до пластичної хірургії та інші втручання в природний вигляд і старіння тіла. Таке тілесне перекроювання покликане обслуговувати збереження самоповаги.
Але схвалення себе, швидше за все, буде короткочасним. Особливо в разі, якщо вся цінність полягає в певній формі тіла.
Підтримкою та терапевтичним завданням буде пошук більшої кількості та більш надійних джерел підтримки власної гідності. Наприклад, такою опорою може виявитися будь-яка діяльність, що дає можливість відчувати себе цінним.
Вікові та інші зміни можуть шкодити відчуттю власної цінності.
Це відбувається, якщо попередній стан або статус були підставою для самоповаги.
Підтримкою та терапевтичним завданням в цьому випадку буде сприяння переструктуруванню та інтеграції образу тіла, зміцнення ідентичності, розширення спектра можливостей, які підтримують самоповагу.
У роботі з образом тіла фахівцеві, який надає допомогу, важливо досить ясно розуміти власні критерії, які підтримують самоцінність.
Схильність до стереотипів, поширених в конкретному культурному середовищі; сумісність з критеріями самопідтримки клієнта.
Корисним буде також дізнатися про умови, в яких сформувалася та продовжує розвиватися структура самоповаги клієнта, які очікування та вимоги до тіла та зовнішнього вигляду існують в його житті.
Для роздумів про критерії будуть корисні питання:
Якими якостями я захоплююся в собі та в інших?
За що критикую себе та інших?
У процесі терапії образу тіла важливе поступове перефокусовування уваги з оцінки зовнішніх форм на сприйняття життя у власному тілі.
А саме:
- – увага до тілесних відчуттів;
- – розвиток і відновлення чутливості;
- – здатність розпізнавати тілесні інтенції та потреби;
- – здатність бути добрим та уважним до себе, особливо у важких ситуаціях;
- – терпимість, не засудження своїх особливостей і якостей, що не задовольняють;
- – здатність не вдаватися до ізоляції в моменти невдач;
- – вміння сприймати події поточного моменту, не оцінюючи їх;
- – дослідження та інтеграція власного тілесного досвіду.
Для фахівця професії, який надає допомогу, чия система самопідтримки часто вибудувана навколо питань діалогу, чесності з собою та іншими, підтримки у відносинах, турботи про інших та тому подібне, буває складно мати справу з системою забезпечення самоповаги клієнта, вибудуваної на принципах поліпшення власного іміджу та образу. Відчай, роздратування, відчуття даремності та самотність в такому контакті найпоширеніші реакції психотерапевта. Можна намагатися переконати людину в її привабливості, але позитивне інтроекціювання не спрацює, поки не створена міцна база для гарного самовідношення.
Підтримкою на першому етапі буде дослідження та розуміння того, що знаходиться за фасадом наполегливої спроби впоратися з життям за допомогою невдоволення собою і тілесних змін. А також турботлива увага до всього, що забезпечує клієнтові можливість поважати себе.