Maya Ewart, Lucy Bassett
Ми обидві пройшли через це. У підлітковому віці анорексія взяла під контроль наші життя. Кожна з нас опинилася в лещатах перфекціонізму, що розривав розум і тіло на частини. На щастя, завдяки терапії та постійній підтримці сім’ї, друзів і лікувальних команд, ми змогли відновити здорові стосунки зі своїм тілом і самооцінкою.
Кожна з нас стикалася з сумнівами під час боротьби з анорексією. Але одне було ясно, як день – ми мали розлад харчової поведінки. Ми виглядали як люди з РХП, яких ми – наші лікарі, терапевти, сім’ї та друзі – бачили в засобах масової інформації. Типовий образ юної, худорлявої, білої жінки.
28,8 мільйона американців в якийсь момент свого життя стикається з розладом харчової поведінки. РХП є другим за смертністю психічним захворюванням після опіоїдної залежності.
Розлади харчової поведінки вражають людей різного віку, раси, статі, сексуальної орієнтації та розміру. Але чи показують телебачення і кіно весь цей спектр людей з розладами харчової поведінки? Ми вирішили це з’ясувати.
Ми зібрали дані про майже 100 персонажів теле- та кінофільмів з 1980-х років, які мають розлади харчової поведінки, а потім порівняли їхні демографічні дані з національною статистикою щодо поширеності розладів харчової поведінки.
Висновки підтвердили наші побоювання – розлади харчової поведінки недостатньо представлені в медіапросторі. Репрезентація засобів масової інформації не точно відображає популяцію людей з розладами харчування. Десять відсотків персонажів були чоловіками, хоча ми знаємо, що в США чоловіки становлять третину хворих на булімію і чверть хворих на анорексію. Лише 6 відсотків персонажів були plus-size, попри те, що менш як 6 відсотків людей з розладами харчової поведінки мають недостатню вагу з медичної точки зору.
Що б там не говорили в ЗМІ, розлади харчової поведінки характерні не тільки для молоді. У 2021 році приблизно 13% жінок старше 50 років мали симптоми розладів харчової поведінки, і якщо піковий вік для анорексії становив 26 років, то для інших розладів, таких як булімія та переїдання, він сягав 47 і 70 років. Але в нашому наборі даних лише 8 відсотків персонажів були у віці 40 років, і 1 відсоток – старше 50 років.
Спільнота ЛГБТК+ також була недостатньо представлена. Менш як 5 відсотків персонажів були ЛГБТК+ і жоден з них не був транссексуалом. Насправді розлади харчування є більш поширеними та серйозними серед ЛГБТК+ осіб. Понад 40 відсотків чоловіків з розладами харчової поведінки – геї.
Білих героїв з булімією було у 20 разів більше, ніж латиноамериканців, проте латиноамериканці та білі американці насправді демонструють схожі показники булімії. І, порівняно з білими однолітками, чорношкірі підлітки на 50 відсотків більш схильні до булімічної поведінки. Ми також не знайшли жодного зображення в ЗМІ представників корінних народів з розладами харчової поведінки.
Неповна репрезентація небезпечна, бо життя наслідує медіа. Оскільки розлади харчової поведінки вважаються жіночою проблемою, чоловіки рідше звертаються за лікуванням, а діагностичні інструменти зазвичай розроблені з урахуванням особливостей жінок. Темношкірі люди часто страждають на анорексію довше, ніж білі, але їм рідше ставлять діагноз. У жінок старшого віку, яким рідше ставлять діагноз РХП, наслідки для здоров’я часто бувають більш руйнівними, що робить діагностику та лікування ще більш важливими.
Точне представлення та охоплення в ЗМІ важливі як ніколи. Під час пандемії COVID-19 кількість розладів харчової поведінки стрімко зросла. Для того, щоб люди могли отримати необхідне лікування та підтримку, вони повинні спочатку припустити наявність в себе розладу харчової поведінки.
Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/eating-disorders-have-image-problem/