Сезон свят може спровокувати перенапруження та хвилювання щодо їжі та стосунків, які маємо. Взаємозв’язок між нашими зв’язками з їжею та людьми може посилитися під час цього сезону тарілок, повних їжі та кімнат, повних гуляк. Зустрічі з сім’єю, друзями, сусідами, колегами та абсолютно незнайомими людьми можуть стати дуже провокативними, особливо за обіднім чи вечірнім столом. Вивчення подібності наших стосунків із людьми та їжею може стати ключем до посилення почуття безпеки.
Розлади харчової поведінки та хибні погляди на їжу й наше тіло розвиваються в соціальному та культурному контексті. На індивідуальному рівні їхній фундамент закладається в ранньому досвіді. Історії стосунків призводять до різних “стилів прив’язаності”. Вивчення глибоко вкорінених прив’язаностей та їхнього впливу на харчову поведінку може відкрити шляхи до зцілення стосунків з їжею та людьми. Поведінкові зміни та зміна культури харчування також можуть допомогти у перебудові переконань харчування та поведінки. Але в довгостроковій перспективі зцілення наших стосунків з людьми може стати невіддільною частиною пошуку примирення з їжею і з самим собою.
Як і в більшості аспектів життя, тут немає простих відповідей. Ми знаємо, що ранні прив’язаності можуть мати глибокий вплив на взаємостосунки. Біхевіористи визначили чотири основні стилі прив’язаності: уникаючий, тривожно-амбівалентний, дезорганізований і безпечний. Порушення харчової поведінки та негативне сприйняття власного тіла часто є віддзеркаленням цих типів прив’язаності та ранніх травм. Коли ми відчуваємо себе в небезпеці, не довіряємо своїй інтуїції або боїмося, що інші зрадять і розчарують нас, проблеми з їжею і тілом можуть супроводжувати рани прив’язаності.
Коли ми замкнуті, пригнічені та боїмося близкості, їжа може стати притулком, засобом для приглушення почуття самотності та розгубленості. З іншого боку, відмова або уникнення їжі, заперечення наших вроджених бажань також можуть породжувати відчуття стабільності, контролю та роз’єднаності. Приймання їжі або відмова від неї може слугувати дезадаптивною навичкою для уникнення почуттів, пов’язаних з травмою прив’язаності або невирішеним дискомфортом у стосунках. Ці дії також можуть слугувати для того, щоб “відчувати та відштовхувати” заплутані й протилежні почуття, наприклад, коли водночас співіснує любов і гнів. Занурення в переживання та миттєва відмова від них, щоб уникнути почуття провини або пригніченості, може бути відображено в харчовій поведінці.
Робота з прив’язаністю має вирішальне значення для глибокого розуміння та зцілення стосунків із їжею та тілом. Дослідження ранніх прив’язаностей стає каналом до більш інтуїтивного, люблячого та співчутливого розуміння себе та харчових переконань. Надійні зв’язки можуть бути відновлені в контексті терапевтичних стосунків, а потім перенесені в повсякденне життя. Так переосмислюються особистісні кордони та відновлюється надійність. Завдяки такому відновленню стосунків з’являється більше довіри до їжі, а також більш сприйнятливий і люблячий погляд на себе загалом. Чи можна уявити кращий подарунок?