Джерело:
Clinical Psychologist 21 (2017) 62–73, Australian Psichological Society.
Stanley R. STEINDL,1 Kiera BUCHANAN,2 Kenneth GOSS3 and Steven ALLAN4
Переклад: Назаренко Татьяна
Співчутлива терапія: цілеспрямований вплив на сором, активізація самоспівчуття
Співчутлива терапія була вперше розроблена, щоб цілеспрямовано впливати на самокритику та сором, оскільки вони вважалися ключовими компонентами ряду порушень психічного здоров’я (Gilbert, 2000., 2009, 2010; Gilbert & Irons, 2005).
Як описав Гілберт (2009), на ранньому етапі розробки співчутливої терапії було визнано, що традиційні методи лікування, хоча засновані на фактичних даних і ефективні, часто залишають клієнтів з відчуттям того, що вони знали, як мислити більш раціонально щодо будь-яких проблем, але вони все ще не відчували себе краще.
Так саме загальновизнано, що клієнти з проблемами харчування та ваги не обов’язково прагнуть виглядати краще, так як вони зацікавлені в бажанні відчувати себе краще. Згідно Гілберту (2009), різниця полягала в тому, що проблеми самокритики та сорому, особливо коли ці конструкції представлені у відносинах людини з самими собою і тон, який вони могли б використовувати для себе, не були вирішені.
Таким чином, самокритика та сором стали визнаватися ключовими факторами в етіології, підтриманні та збільшенні ризику рецидиву для цілого ряду психологічних розладів.
Адаптація співчутливої терапії при лікуванні розладів харчової поведінки.
Визнаючи взаємозв’язок між соромом, самокритичною оцінкою і розладами харчової поведінки, Госс і Аллан (2010, 2011) припустили, що (з точки зору еволюційної моделі, що лежить в основі співчутливої терапії), порушення режиму харчування може слугувати функціональним призначенням в тому сенсі, що вони призначені для регулювання впливу. Особливо негативного, пов’язаного з системою загроз.
Може трапитися так, що заспокійлива система у таких клієнтів недостатньо розвинена та недоступна настільки, що системи загроз і стимулювання стають взаємопов’язаними в порочному циклі, що призводить до подальшого поглиблення проблем.
Крім того, домінування систем загроз і стимулювання також може перешкоджати розвитку і активізації заспокійливої системи, яка в іншому випадку могла б вплинути на регулювання та самозаспокоєння.
З огляду на сучасну повсякденну заклопотаність західного суспільства втратою ваги, невпорядковане харчування може частково розвиватися через віру в те, що індивід повинен або може контролювати своє фізичне тіло (тобто, свою харчову поведінку, а також вагу). У зв’язку з цим, співчутлива терапія при розладах харчової поведінки розширює поняття співчутливої терапії про «заплутаний розум» за допомогою просвіти людей про те, що їх організм також складний.
Як компонент співчутливої терапії при розладах харчової поведінки вводиться задана теорія регулювання ваги; акцентуючи увагу на тому, що складний організм еволюціонував для економії енергії та збільшення ваги в контексті дефіциту продовольства. Завдяки посиленому розумінню того, як функціонує тіло (поза їхнім контролем), співчутлива терапія при розладах харчової поведінки допомагає клієнтам у розвитку взаєморозуміння та прийняття їх тіла, а також його потреби в харчуванні, активності і відпочинку. Розуміючи вплив біологічного голодування і необхідності уникати таких наслідків, клієнти орієнтуються на нормалізоване харчування (регулярно і адекватно харчуються), що є однією з основних поведінкових цілей такої терапії. Нормалізоване харчування практикується протягом всієї програми за допомогою експозицій зі справжньою їжею, створення планів харчування та мотивації позитивних змін в харчовій поведінці.
Порушення харчової поведінки також можуть розвиватися як спроба відрегулювати вплив в соціальному контексті, в якому їжа, вага і форма стали залучені в активацію системи загроз.
Певні способи мислення, пов’язані з їжею або прийомом їжі і безпечною поведінкою, можуть розвиватися як спосіб забезпечити полегшення або відторгнення від складних емоцій. Однак порочне коло починається з того, що ці розумові установки і безпечна поведінка призводять до ненавмисних негативних наслідків, біологічних, психологічних і соціальних. Співчутлива терапія при розладах харчової поведінки робить акцент на тому, що це не вина людини, а скоріше результат складних проблем еволюціонуючих розуму та тіла людини.
Таким чином, ще одна мета поведінкової зміни полягає в тому, щоб клієнт розробив альтернативні способи управління системами загроз і стимулювання (Goss & Allan, 2010, 2011). Це частково досягається за рахунок розвитку співчутливого «я», яке потім може бути активізовано для підтримки «я» під час соціальних проблем, в тому числі для життя в культурі харчування.
Співчутлива терапія при розладах харчової поведінки спочатку розроблялася як групова програма (Garner & Garfinkel, 1982; Fairburn & Cooper, 1989; Fairburn et al., 2009 року; Fairburn et al.., 2003; Waller, 1993).
Співчутлива терапія при розладах харчової поведінки діє поступово в три основні етапи: фаза психоосвіти, нарощування потенціалу та відновлення.
Під час фази психоосвіти в основному представлені дидактичні компоненти, які допомагають клієнтам розробити функціональний аналіз їх розладу харчової поведінки, вивчити мотивацію до лікування і впровадити програму лікування співчутливої терапії при розладах харчової поведінки.
Фаза нарощування потенціалу покликана допомогти в розвитку навичок, пов’язаних з самоспівчуттям, щоб допомогти впоратися з проблемами відновлення після розладу харчової поведінки.
Ці навички включають в себе розпізнавання ознак, переносимість та навички управління, розвиток заспокійливої системи (за допомогою дихальних та образних навичок) і розвиток «співчуваючого я» (за допомогою надання та отримання співчуття у групі, а також використання образів самостійного співчуття і співчуття близьких).
На етапі відновлення основна увага приділяється використанню цього недавно розробленого співчутливого «я» для вирішення ключових завдань відновлення після розладу харчової поведінки, в тому числі шляхом використання способів, за допомогою яких певні способи мислення (наприклад, мислення, порушене харчовою поведінкою, критичне мислення, або сприйняття їжі в якості засобу розради) можуть блокувати відновлення.
В кінцевому підсумку, мета співчутливої терапії при розладах харчової поведінки полягає в тому, щоб розвинути та зміцнити здатність до самоспівчуття і використовувати її для таких цілей:
- – розвивати чутливість, усвідомлення і розуміння того, як їжа та емоції пов’язані між собою;
- – розвивати співчуття до себе та проблем, які їх розлади харчової поведінки, можливо, намагалися вирішити, а також ненавмисні наслідки цих спроб;
- – розвивати мудрість навколо проблем відновлення;
- – розвивати мотивацію до того, щоб піклуватися про себе таким чином, щоб відповідати власним інтересам і, отже, брати участь у відновленні; а також
- – розвивати впевненість і мужність, необхідні для того, щоб пропонувати розуміння, підтримку та поради і для себе і інших членів групи (Goss & Allan, 2010, 2011).