Є багато причин, за якими у дітей на порозі підліткового віку можуть з’явитися нездорові переконання про їжу і тіло. На сьогоднішній день діти та підлітки знають більше про світові події, тренди дієти і краси, ніж це було раніше. Крім того, ці знання стали основою побудови ідентичності в звичайному житті, і в соцмережах.

Дитина може захотіти стати вегетаріанцем або веганів після перегляду документального фільму Netflix. Акаунти в Instagram змушують їх шукати відповіді на запитання, чому вони не виглядають як інші лідери думок. Почуття відсутності контролю над глобальною пандемією може спонукати дитину шукати цей контроль в їжі. Це всього лише кілька цілком реальних сценаріїв, які штовхають дітей препубертатного віку до розвитку розладів харчової поведінки і нервової анорексії (НА).

 

Фактори ризику

Незважаючи на предпідліткові фізичні зміни, які викликають відчуття, що доросле життя вже «на порозі», вони все ще залишаються дітьми розумово і психологічно. Цей фактор робить їх особливо вразливими до соціокультурних впливів, реклами і зовнішньому тиску про стандарти ваги, форми, розміру тіла і зовнішнього вигляду в цілому.

Разом з приголомшливими змінами, які несе статеве дозрівання, приходить і невпевненість в собі, коли дітям здається, що їх розвиток відрізняється від їхніх однолітків. На етапі життя, коли приналежність до групи так важлива, ці зміни часто викликають дискомфорт, а іноді призводять до розладу харчової поведінки, наприклад анорексії або булімії.

З метою відповідати, діти починають звертати увагу на культурні стандарти, щоб зрозуміти, що їм потрібно зробити, змінити або купити. Знаючи про це, рекламодавці в сфері дієтичного харчування і краси, часто вибирають своєю цільовою аудиторією саме цю вікову групу. Уявлення про своє тіло, зовнішній вигляд, їжу, фізичні вправи і самооцінку, прийняті в сім’ї, також мають величезний вплив на формування переконань.

 

Наслідки

Раніше середній вік початку анорексії був від 13 до 17 років. Зараз це лякаюча  цифра – від 9 до 12 років, іноді такий діагноз ставлять навіть семирічним. Діти предпідліткового віку знаходяться в зоні ризику, оскільки вони перебувають в «сірій зоні»: вони більше не діти, але фізично ще не сформувалися, як підлітки. Вони особливо схильні до фізичних і психологічних наслідків анорексії.

«У дітей більш низький відсоток жиру в організмі, тому вони більш схильні до стрімкого розвитку хвороби, ніж підлітки і дорослі … і оскільки їх тіло і мозок все ще ростуть, в разі тяжкої форми захворювання, це може негативно вплинути на зростання організму, руйнуючи життєво важливі органи (особливо серце, нирки і мозок) – навіть якщо розлад харчової поведінки в кінцевому підсумку буде вилікувано ». Неможливо переоцінити необхідність профілактичних заходів і освіти дітей предпідліткового віку, оскільки наслідки розвитку анорексії серед цієї групи населення дуже серйозні.

Незважаючи на причину, з якої дитина змінила свою харчову поведінку або фізичне навантаження, важливо відкрито і чесно говорити з нею, щоб дізнатися її міркування і переконання про себе, своє тіло і самоцінність. Якщо не вести такі розмови, діти отримуватимуть інформацію зі світу, з яким вони взаємодіють особисто і через соціальні мережі, і не завжди вона буде доречною, підтримуючою або корисною для здоров’я.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/anorexia-concerns-pre-teens

Те, як ми сприймаємо своє тіло і відчуваємо себе в ньому, має важливе значення. Образ тіла може впливати на самооцінку, почуття власної гідності і задоволеність собою і своїм життям. Негативне ставлення до тіла впливає по-різному: від відчуття дискомфорту до низької самооцінки і розвитку РХП, від надмірних фізичних навантажень до зміни життєвих звичок. Дісморфофобічний розлад – важлива тема для обговорення серед тих, хто стикається з розладом харчової поведінки, особливо, якщо ви працюєте з такими пацієнтами, або ваш коханий страждає від РХП.

Трохи більше про образ тіла

Образ тіла – це уявлення людини про свою зовнішність. Але мало хто знає, що його можна розбити на підкатегорії: перцептивний, афективний, когнітивний і поведінковий образ тіла.

Перцептивний образу тіла – це суб’єктивне сприйняття свого тіла. Наприклад, у людини може бути відчуття, що вона «занадто худа» або якась частина її тіла «дуже велика».

Афективний образ тіла – це ваші емоції щодо свого тіла, «а саме, чи задовольняє вас ваша зовнішність, вага, форма, і певні частини тіла».

Когнітивний образ тіла відноситься до думок і переконань про себе.

А поведінковий – це те, як людина проявляється, маючи певний образ свого тіла, що може виражатися в розладі харчової поведінки, надмірних фізичних навантаженнях або самоушкодження.

Розгляд образу тіла з кожної з чотирьох позицій може допомогти більш глибоко дослідити своє ставлення до тіла, і зрозуміти, що з цього шкодить найбільше.

 

Дисморфічний розлад тіла

У людини з тілесним дисморфічним розладом (BDD) всі ці 4 області мають спотворення. Люди з BDD не просто погано думають про своє тіло, але «і сильно стурбовані уявним недоліком своєї зовнішності».

Люди з BDD «витрачають багато часу на розглядання своїх недоліків в дзеркалі, порівнюють себе з іншими і намагаються приховати свої “слабкі місця”».

Як правило, ці уявні недоліки відсутні або настільки незначні, що інші не помічають їх. Але навіть якщо людина з BDD почує зворотний зв’язок з боку, то все одно не змінить свою поведінку.

«Тілесний дисморфічний розлад – це тривожний стан, який часто йде рука об руку з депресією, соціальною тривогою і почуттям сорому. У більшості випадків BDD серйозно заважає повсякденній діяльності. Люди часом перестають виходити з дому, спілкуватися і ходити на роботу або навчання».

 

Тілесний дисморфічний розлад і нервова анорексія

BDD часто пов’язують з розладами харчової поведінки, оскільки люди звертаються до РХП і фізичних вправ, щоб змінити уявний недолік зовнішності. Недавнє дослідження показало, що нервова анорексія і BDD також мають загальний неврологічний компонент.

Дослідники Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі виявили, що порушення функції мозку корелюють з тяжкістю симптомів обох захворювань. Ці дані можуть бути корисні при розробці нових методів лікування.

Один з дослідників, доктор Уеслі Керр, заявив: «Можна лікувати захворювання за допомогою психотерапії або психіатричних препаратів, але ми маємо справу з патологією мозку, тому для лікування цих розладів необхідні зміни в мозку».

Це і багато інших дослідження нагадують нам про те, що такі розлади, як нервова анорексія і BDD не обмежуються свідомим вибором приймати їжу (або відмовлятися від неї). Це комплексні розлади, і потрібно також брати до уваги біопсихосоціальні компоненти.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/body-dysmorphic-disorder-anorexia-nervosa

Двадцять років тому було б в дивину прочитати про чоловіка з розладом харчової поведінки. Сьогодні в пошуковику Google можна знайти тисячі статей і блогів по цій темі. Колись чоловіки були в меншості серед пацієнтів з РХП, однак сьогодні вони становлять не менше третини з діагнозом анорексія і булімія, майже стільки ж страждає від нападів переїдання переважно з уникаючим / обмежуючим розладом харчування.

За останні двадцять років було виявлено, що чоловіки все частіше потрапляють в список тих, що лікуються від РХП. Але в різних дослідженнях, збільшення кількості госпіталізованих пацієнтів чоловічої статі коливається від 70% до 400%. Як би там не було, все дослідження говорять в один голос: у багатьох чоловіків спостерігаються діагностичні критерії розладів харчової поведінки, і вони потребують лікування.

 

Незадоволеність тілом у чоловіків

Розлади харчової поведінки часто починаються з незадоволеності своїм тілом. Останні дослідження показують, що 95% чоловіків (американців) незадоволені своєю статурою, що перегукується зі схожими показниками у жінок.

Хлопчики вже в 6 років заявляють про бажання виглядати м’язистими і мужніми, як герої мультфільмів, відеоігор і рольові моделі ЗМІ. Це бажання призводить до розладу харчової поведінки: обмежувальному вживанню їжі, очищенню, переїданню і вживання добавок, а також зловживання стероїдами поряд з надмірними фізичними навантаженнями.

В результаті ми маємо серйозні психологічні розлади, такі як анорексія, булімія, переїдання і м’язова дисморфія (страх здаватися маленьким і худим, незважаючи на добре розвинену мускулатуру). Ці розлади призводять до порушень в соціальній, емоційній, фізичної, професійної та освітній сфері; більш того, розлади харчової поведінки є основною причиною смерті від всіх психічних захворювань.

 

Розвиток розладів харчової поведінки у чоловіків

Як з’являються ці захворювання? Все починається з генетики. Люди, схильні до тривожності, депресії або інших психічних захворювань, часто використовують їжу і / або фізичні вправи для регуляції свого психічного стану.

Люди з прихованою тенденцією до перфекціонізму або обсесивної поведінки зациклюються на правилах прийому їжі і виконанні вправ, порушення яких призводить до сильного сорому і почуття провини. Чим довше підтримуються ці патерни, тим більше вони вкорінюються в невральних шляхах, і їх важче зруйнувати.

Дотримуючись правил харчування і розкладу вправ, людина відволікається від інших сфер життя, і заспокоюється, нарешті знайшовши те, що можна контролювати в цьому хаотичному світі. Тепер вона може керувати своїм тілом, але, потрапляючи в пастку РХП, втрачає контроль над своїми відносинами, продуктивністю, щастям і значущими аспектами життя.

Люди відчувають ще більшу відокремленість і самотність, вірячи, що ніхто їх не розуміє, вони все більше покладаються на правила харчування і фізичні вправи, надаючи їм цінність і сенс. Щоб розірвати порочне коло, чоловіки повинні визнати, що насправді вони не контролюють ситуацію і дійсно потребують допомоги. Це зробити найскладніше через стереотипи про чоловічу поведінку.

Додайте до цього всього переконання, що розлади харчової поведінки – «жіноче» захворювання. Не дивно, чому так мало чоловіків звертається за допомогою. Ті, хто страждає від приступоподібного переїдання, але при цьому не виснажує себе тренуваннями, може подумати, що це не має до них відношення.

Але насправді, майже кожен, хто переїдає, хоч раз обмежував себе в їжі і карав вправами через проблеми зі сприйняттям тіла. Однак тримати себе в рамках такої поведінки дуже складно по ряду біологічних, неврологічних і екологічних причин.

Почуття невдачі і приреченості часто приглушується за допомогою їжі, що лише посилює депресію і ненависть до себе. Найчастіше звертатися за медичною допомогою чоловікам заважає переконання в тому, що вони ущербні і недостойні, якщо не можуть «харчуватися краще».

 

Висновки щодо розладів харчової поведінки у чоловіків

Найчастіше, чоловіки, звертаються за допомогою вже тоді, коли вони виснажені фізично і потребують госпіталізації. Вони виписуються раніше, відновлюючи режим харчування і свою вагу швидше, ніж жінки з РХП.

Уникнення емоційної роботи над собою, передбачуваної в психотерапії, пояснює більш високу частоту рецидивів і смертності в результаті самогубства, а також медичних ускладнень через розлади харчової поведінки.

Для більш ефективного лікування, потрібно розробляти програми під чоловіків, в разі жіночо-чоловічих груп, використовувати гендерно-нейтральну мову, і враховувати потреби цієї групи пацієнтів.

Крім того, необхідно провести додаткові дослідження, щоб залучати більше чоловіків, які потребують лікування, підвищити ефективність одужання і профілактичні заходи. Майбутнє лікування розладів харчової поведінки за тим, щоб брати до уваги зростаюче число чоловіків, які страждають від РХП.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/blog/males-eating-disorders-growing-concern

Згадайте, як і що ви говорите про своє тіло. Як ви про нього висловлюєтеся, що думаєте? Думки можуть вплинути на ваше сприйняття свого тіла, якщо до нього приєднається самоспівчуття.

«Самоспівчуття має на увазі, що відчуваючи свою внутрішню біль, ми ставимося до себе з турботою і співчуттям – так само, як ставилися б до свого кращого друга».

Як би ви говорили зі своїм близьким другом про його тіло? Які послання ви б транслювали? Це те ж саме, що ви говорите собі?

Якщо так, то ви – виняток з правил. Адже згідно з дослідженнями, більшість людей, будь то діти, підлітки або дорослі, негативно ставляться до свого тіла: 60% жінок і 40% чоловіків, і приблизно 50% дівчаток і 30% хлопчиків допідліткового віку не люблять своє тіло.

Психотерапевти шукають методи лікування і втручання, щоб допомогти пацієнтам сприймати своє тіло більш позитивно. Звичайно, «панацеї» не існує, але, схоже, самоспівчуття дає багатообіцяючі результати.

 

Самоспівчуття

Незалежно від того, з якими проблемами психічного здоров’я стикається людина, самоспівчуття корисно в будь-якому випадку. Доведено, що люди, практикуючі співчуття до себе, більш психологічно здорові і краще ставляться до свого тіла.

Співчуття до себе «пов’язують зі щастям, емоційним інтелектом, оптимізмом, мудрістю, цікавістю і ініціативністю, і меншою кількістю роздумів, перфекціонізму і страху невдачі».

Як говорилося раніше, «панацеї» від будь-яких проблем психічного здоров’я не існує, але самоспівчуттю варто навчитися, щоб поліпшити якість свого життя.

 

Самоспівчуття покращує сприйняття тіла

Самоспівчуття «вчить людей приймати себе зі своїми недоліками».

У статті, присвяченій самоспівчуттю, пишеться, що воно може допомогти подолати внутрішній сором і негатив через погане сприйняття тіла. Давайте розглянемо компоненти самоспівчуття і їх користь.

Першим компонентом є доброта до себе. «Добре, ніжне, розуміюче ставлення до самого себе, на відміну від осуду, підриває саму основу незадоволеності тілом – схильності до критики. Таким чином, доброта до себе допомагає приймати своє тіло таким, як воно є».

Другий принцип самоспівчуття допомагає нам визнати, «що все люди недосконалі, зазнають невдачі, роблять помилки і стикаються з серйозними життєвими проблемами». Почуття спільності на основі недосконалості допомагає нам об’єднатися, а не ізолюватися через це.

Тоді дивлячись на своє тіло, ми зможемо бачити силу і переваги в своїх фізичних відмінностях від інших, замість того, щоб соромиться цього.

Нарешті, третій компонент самосостраданія – це уважність до свого болю без спроб посилити або ігнорувати її.

Таким чином, люди зможуть помітити руйнівні думки про своє тіло, не намагаючись їх виправити, зациклюватися на них або ототожнювати себе з тими частинами свого тіла, які вони не приймають.

Самоспівчуття зводиться до питання на початку статті: чи ставитесь ви до свого тіла так, як ви б радили це робити своєму другові?

А ви ставитеся до свого тіла як до друга? Адже насправді це ваш кращий друг, який завжди буде з вами. Подумайте, як ваше життя могла б змінитися, якби ви ставилися до свого тіла саме так.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/body-image-self-compassion

Наша взаємодія з іншими людьми впливає на всі сфери нашого життя, включаючи психічне здоров’я. Моделі прив’язаності можуть формуватися в будь-який період життя, і часто пов’язані з нашими сімейними, соціальними, професійними і романтичними стосунками. У деяких випадках спостерігається розлад прив’язаності, який може привести до труднощів в зрілому віці.

Що таке розлад прив’язаності і як він формується?
Дитинство і дуже раннє дитинство (відразу після народження) – особливо важливі етапи життя, і то, як задовольняються потреби в стосунках на цьому етапі, часто впливає на прив’язаність в майбутньому.
У деяких людей розвивається так званий розлад прив’язаності – «психічне захворювання, яке формується у маленьких дітей з труднощами емоційної прив’язаності».
Ці проблеми часто виникають внаслідок емоційного, фізичного або психологічного насильства, травми або ігнорування. Подібний досвід впливає на здатність формувати надійний стиль прив’язаності, при якому дитина відчуває себе в безпеці і відчуває, що її потреби задовольняються.
«Надійна прив’язаність формує фундамент, і сприяють інтеграції нейробіологічних, когнітивних, афективних і поведінкових здібностей, які впливають на поточні та майбутні відносини, а також на розуміння себе».
Однак навіть у дітей з надійним стилем прив’язаності і люблячими батьками може розвинутися розлад прив’язаності. Тому несправедливо приписувати виникнення розладу тільки сім’ї.

 

Результати дослідження
Дослідження показують, що в розладі прив’язаності важливу роль відіграють нейронні зв’язки, «які впливають на зміни в скроневих частках мозку, особливо в миндалевидном тілі». Поки офіційна причина виникнення розладів прив’язаності невідома.
Відомо, що стиль прив’язаності може вплинути на психічне здоров’я, оскільки розлади прив’язаності часті провісники депресії, тривожних розладів, вживання психоактивних речовин, і розладів харчової поведінки.
Дослідження показують «значний зв’язок між ненадійною прив’язаністю і різними типами розладів харчової поведінки, включаючи анорексію, булімія і присупоподібне переїдання».

«Відсутність довірчих і надійних відносин не тільки відрізняє людей з розладами харчової поведінки від контрольної групи, але і викликає нездорову харчову поведінку у населення в цілому».
Вживання їжі може по-різному «вирішувати» проблеми прив’язаності. Розлад харчової поведінки може розвиватися як дезадаптивний навик вирішення життєвих проблем, таких як травми і згубні звички, згадані вище. РХП також використовується для задоволення потреб у відносинах.
В цьому випадку люди, які не знають, як висловлювати болісні або складні думки і почуття або намагалися зробити це раніше, але залишилися непочутими, можуть використовувати розлад харчової поведінки для того, щоб повідомити і задовольнити свої потреби в стосунках.
Люди також можуть відчувати відокремленість і самотність через свій розлад прив’язаності і, щоб впоратися, можуть вдатися до РХП. Насправді, причин для розвитку розладу прив’язаності і розлади харчової поведінки безліч.
Тим, хто працює з пацієнтами з РХП, або перебуває з ними в близьких відносинах, важливо обговорювати тему прив’язаності в контексті свого особистого досвіду для отримання якісних змін.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/blog/relationship-between-attachment-eating-disorder

Бути родителем найбільш вдячна професія, яка також тягне за собою величезну відповідальність за негативне ставлення до тіла і їжі, яке формується у дітей. Сама думка бути родителем може бути цікавою, але часто важкою для розуміння.

Як тільки малюк з’являється на світ, батьки стають найвпливовішими для нього людьми. Дитина чує їх голос, вивчає їх способи поведінки і бачить в них ідеальну модель для наслідування.

Коли мама або тато щасливі і спокійні, дитина розуміє, що вона у безпеці. Коли батьки засмучені, вона починає боятися навколишнього світу і відчувати невпевненість. Такий вплив поширюється на дитинство, підлітковий вік і часто на подальше життя.

Деякі бачать це великим благословенням. Люди сприймають своїх батьків своєрідним клеєм сім’ї. Адже у них є відповіді на всі питання, вони зберігають спокій у важкі часи, розуміють наші проблеми, і цей послужний список можна з гордістю продовжувати далі.

Однак для багатьох інших їх батьки просто хмм … люди, зі своїм недоліками, помилками, примхами і різним досвідом, який зробив їх саме такими, якими вони є. Так думає більшість людей.

 

Вплив батьків на сприйняття тіла і негативне ставлення до їжі

Батьки впливають на багато сфер життя дитини і, звичайно ж, сприйняття свого тіла і негативне ставлення до їжі не виняток з цього списку. У дослідженні Кеша і його колег повідомлялося, що близькі друзі і підтримка сім’ї є основним фактором, що впливає на позитивне ставлення до зовнішнього вигляду.

У всіх сімей є переконання і цінності, пов’язані з їжею або тілом, незалежно від того, усвідомлюють вони це чи ні. Далі наводяться питання, які допоможуть визначити деякі установки у вашій родині:

  • Як ви говорите про їжу? Чи ділите ви їжу на «гарну» і «погану»?
  • Чи є у вас режим харчових звичок? Час / місце прийому їжі? Їсте всією сім’єю?
  • Ви коли-небудь їсте потай?
  • Чи є якісь правила щодо їжі? «Поки не доїси, з-за столу не встанеш»? «Ніяких солодощів, поки не закінчиш основне блюдо»?
  • Чи часто ви говорите про дієти, і що саме?
  • Чи використовується їжа в якості нагороди або покарання?
  • Як ви висловлюєтеся про своє тіло? Позитивно чи негативно? Чи віддаєте ви перевагу якійсь певній формі тіла?
  • Чи існують якісь обзивання за зовнішнім виглядом або розміром тіла? Що ви говорите про зміни ваги і тіла?
  • Наскільки важливий зовнішній вигляд або імідж у вашій родині?
  • Як ви відзиваєтеся про спорт або фізичні вправи?

Це лише початкові питання, які допоможуть заглибитися в суть. Незалежно від досвіду, сімейне оточення часто впливає на те, як дитина сприймає їжу і тіло протягом усього свого життя.

Залежно від сімейних переконань, дитина може навчитися позитивним, здоровим відносинам з їжею / тілом або навпаки мати ризик розвитку розладу харчування або проблем зі сприйняттям тіла.

Наприклад, у дітей, чиї мами надмірно стурбовані своєю вагою, існує підвищений ризик розвитку негативного і нездорового ставлення до їжі і тіла.

Я хочу прояснити, батьки НЕ викликають розлади харчової поведінки. Це поширена помилка, але насправді, на розвиток розладів харчової поведінки впливає безліч факторів: соціальні, психологічні, біологічні, причому генетика становить більшу частину.

Оскільки генетика – це те, що неможливо контролювати, батьки і сімейна обстановка можуть бути одним з найбільш важливих ключів до вирішення. Таким чином, замість того, щоб досліджувати причини виникнення РХП, батькам краще направити сили на зміну обстановки вдома, на підтримку дитини під час лікування.

Залучення батьків до створення в їхньому домі здорової – підтримуючої і орієнтованої на одужання атмосфери, може допомогти в профілактиці і в процесі лікування. Цей підхід показав дієві результати.

 

Як батьки можуть змінити свої переконання і негативне ставлення до їжі?

Пам’ятаючи про вплив батьків, під час лікування дітей, їх мама і тато опрацьовують свої установки про їжу і тілі. Це хороший приклад для їх дитини з РХП, яка відчуває, що вона не самотня і що батьки готові змінитися самі, щоб атмосфера в сім’ї стала більш сприятливою для відновлення.

Все це може здатися складним, як і будь-які великі зміни, але користь для життя дитини, а часто і батьків, варто витрачених зусиль. Якщо цього не зробити, діти передадуть ваші сімейні установки вже своїм дітям.

Ось деякі кроки, які можуть допомогти вам, як батькам, впоратися зі змінами:

  • Ставтеся до себе дбайливо. Ви самі через це пройшли. У вас була своя власна історія, яка сформувала у вас такі думки і переконання про їжу і тіло. Зверніть увагу на сильні і слабкі сторони вашої батьківської сім’ї.
  • Помічайте свої думки. Зверніть увагу на свої власні переваги в харчуванні і упереджене ставлення до їжі. Як ви висловлюєтеся про їжу? Оцінюєте ви членів родини за їх формою і розміром тіла? Що б вам хотілося змінити?
  • Проявіть самоспівчуття, вибачте себе і своє минуле. При необхідності зверніться за допомогою до психотерапевта.
  • Створіть нову мову і правила про тіло і їжі. Наприклад, ви можете говорити: «можна їсти різну їжу», «їжа живить тіло і заряджає душу», «кожне тіло – гарне», «все тіла мають жир, він потрібен для виживання, а не для того, щоб бути мішенню для насмішок». Перестаньте використовувати вагу і розмір тіла для принижень.
  • Знання сила. Прочитайте авторитетні книги або веб-сайти про повагу і прийняття тіла, інтуїтивне харчування і про те, як підтримати дитину з розладом харчової поведінки.
  • Говоріть про спорт або фізичні вправих як про цікаві занятті для вашого тіла, а НЕ як про покарання.
  • Формуйте позитивні звички своїм прикладом. Показуйте не словом, а ділом. Пам’ятайте, що діти рівняються на нас.
  • Підкреслюйте важливість того, щоб рости і навчатися, а не тільки досягати успіху і бути правим. Будь-яка зміна вимагає часу, і помилок не уникнути. У міру навчання ви зіткнетеся зі смиренням і вразливістю.

Батьки мають безпрецедентну владу і відповідальністю за негативне ставлення до тіла і їжі, які не можна ігнорувати і слід щиро прийняти. Діти завжди дивляться на нас і вчаться на нашому прикладі.

Голос батьків з раннього віку стає внутрішнім голосом дитини. Так нехай цей голос буде впевненим, співчутливим, підбадьорливим і приймаючим. Станьте першою ланкою в ланцюжку, який створить нові позитивні переконання про їжу і тіло. А потім ваші діти передадуть їх наступним поколінням.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/always-watching-empowering-parents-break-cycle-body-food-negativity

Давати собі новорічні обіцянки – звичайна традиція. Ці обіцянки часто стосуються самовдосконалення або досягнення цілей. Найпоширеніше обіцянку в Новому році – їсти здорову їжу і більше займатися спортом. Зазвичай з метою схуднути. Про самоспівчуття і прийняття себе не часто згадують, адже їх місце вже зайнято самокритикою.

Той факт, що ця мета зустрічається у багатьох, відображає одержимість населення Америки своєю зовнішністю, зокрема, худорбою. Стрункість вважається показником здоров’я і благополуччя. Ця одержимість ще більш значима для людей, у яких зовнішній вигляд визначає самооцінку і почуття власної гідності.

Це стосується не тільки людей з розладами харчової поведінки. Однак показники здоров’я не завжди однозначні. Хтось може бути здоровим, маючи зайву вагу. Крім того, зовнішній вигляд не є відображенням цінності і хороших якостей людини.

Що якщо замість того, щоб зосередитися на зміні себе в цьому році, почати приймати і проявляти до себе більше співчуття? Це нормально – хотіти змін для кращого життя, але іноді краще життя настає завдяки гарному відношенню до самого себе.

 

Є кілька способів налагодити відносини з самим собою. Ось кілька ідей:

Попрощайтеся з дієтами

Культура дієт – це термін, який використовується для опису системи, в якій вага важливіше хорошого життя. Багато людей сідають на дієти, щоб відчувати себе краще. Дослідження ж показують, що в більшості випадків дієти неефективні. Частота провалів близька до 95%! Мало того, що дієти не дають результат, вони також часто погіршують фізичне і психічне здоров’я.

Відмовитися від цього світогляду може бути складно, тому що реклама дієт переслідує нас всюди. Один з варіантів – це позбутися від ваг і перестати рахувати калорії. Це допоможе вам зосередити увагу на відчуттях вашого тіла, а не на тому, що вам показують ваги або додаток для підрахунку калорій.

 

Самоспівчуття

Самоспівчуття полягає в тому, що ви проявляєте до себе співчуття і доброзичливість, особливо в моменти, коли вам погано. Іноді ми самі критикуємо себе більше за інших і ставимося до себе строго. Зазвичай це відбувається, коли нам найбільше потрібно добре ставлення, наприклад, в моменти падінь і важких часів.

Деякі люди вважають, що строгість до себе мотивує підкорювати нові вершини. Зазвичай все відбувається навпаки. Чим більше співчуття ми проявляємо до себе, тим більша ймовірність позитивних змін і досягнення цілей. Навіть якщо ви не відчуваєте ніякого співчуття до себе прямо зараз, практики майндфулнес допомагають ставитися до себе з більшою добротою, ніж раніше.

 

Прийняття себе

Логічно, що в культурі, одержимію красою, важко приймати себе такими, якими ми є. Зацикленість на зовнішньому вигляді призводить до дуже поверхневого сприйняття самих себе. Якщо ми найбільше цінуємо свою зовнішність, то легко забути про внутрішні якості, які роблять нас тими, хто ми є.

Найскладніше людям, які відчувають почуття сорому. Сором, немов шепоче нам на вушко, що ми в чомусь погані або гірше інших. Це почуття часто змушує людей думати, що вони не заслуговують любові або відносин. Якщо ви відчуваєте сором, важко усвідомити, що у вас є внутрішні якості, гідні прийняття.

Важливо знати, що у кожної людини є хороші і погані сторони. Це частина людського буття. Люди складні, але приголомшливі істоти. Співчуття до тієї частини себе, за яку вам соромно, може допомогти вам більше приймати себе.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/new-year-new-you-choosing-self-acceptance-self-compassion

 

Навіть в такий незвичайний рік, як 2020 року, коли наші звички і розпорядок дня порушені, вам варто лише озирнутися, щоб побачити ознаки наближення свят. Сусіди встановлюють святкові вогні, робочі розвішують мішуру і прикрашають дерева по всьому місту, а по радіо звучать новорічні хіти, – що не залишає сумнівів в тому, що свято вже зовсім близько. Це щасливий час, який ми проводимо з сім’єю і друзями, повертаючись до заповітних спогадів і чарівності дитинства. Принаймі, так хоче вас переконати канал Hallmark Channel.

Насправді те, що для одних є радісним часом, для багатьох інших служить поштовхом до стресу, тривоги і депресії. Згідно з дослідженням, 6% населення США, в основному в північному кліматі, страждає сезонним афективним розладом. Ще 14% борються з менш вираженою формою сезонних змін настрою, відомої як зимова хандра.

Сезонний афективний розлад – це не тільки почуття пригніченості. Крім зниженого рівня енергії, проблем з концентрацією уваги і віддалення від сім’ї і друзів, люди з сезонним афективним розладом, як правило, їдять більше, особливо солодощів і крохмалів, і можуть набирати вагу.

Для тих, хто одужує від розладу харчової поведінки, навіть найлегша зимова хандра може поставити під загрозу їх прогрес. У свята так багато уваги приділяється їжі, і весь період від Хеллоуїна до початку нового року може здатися вам суцільним стресом.

 

Підказки, які допоможуть в свята при відновленні від розладу харчової поведінки.

Важливо бути готовим до цього періоду року. Для цього у нас є список стратегій, які допоможуть вам в свята, якщо ви одужує від розладу харчової поведінки.

1. Поговоріть з тими, хто вас підтримує

Ваші наставники, тренер по відновленню, дієтолог і терапевт – всі вони можуть поділитися цінними настановами перед святами. Заплануйте і призначте зустрічі з ними на грудень, щоб розробити плани того, як ви будете справлятися з можливими труднощами.

Ваш дієтолог, наприклад, може допомогти вам вирішити, які продукти ви будете їсти і які «лякаючі продукти» ви захочете спробувати. Ваш терапевт може допомогти вам визначити здорові способи боротьби з будь-якими потенційними тригерами. Ваші наставники та тренер з відновлення можуть надати вам моральну підтримку і підбадьорення, коли ви будете переживати цей важкий час.

2. Складіть список фраз про подолання труднощів.

Іноді в святкові дні вас можуть застати зненацька або в незручному місці. Коли ви думаєте, що стрес бере над вами верх, список позитивних самостверджень може допомогти вам повернутися з межі відчаю і відновити позитивний настрій. Ось кілька хороших прикладів:

  • Мені не потрібно дозволяти страху контролювати мої дії.
    Не буває доброю чи поганою їжі.
    Я впевнений в собі, вольова людина, і я можу це зробити.
    Я хочу спробувати те, чого раніше боявся.
    Боятися – це нормально, але гнучкість може допомогти мені подолати свої страхи.

3. Встановіть кордону для делікатних тем.

Якщо ви збираєтеся в колі сім’ї або близьких друзів, які знають про ваше одужання від розладу харчової поведінки, заздалегідь повідомте їм, яких тим вам краще уникати. Пам’ятайте, що все в ваших руках. Якщо вам потрібно піти з заходу раніше, тому що щось доставляє вам дискомфорт, це ваша прерогатива.

4. Проявіть турботу про себе.

Болісні роздуми про можливі пастки під час свят не поліпшать ваше самопочуття. Зробіть що-небудь приємне для себе, будь то покупка нового затишного наряду, масаж або манікюр або навіть прикраса ванної кімнати свічками і ароматною піною. Розслаблення розуму допоможе вам вийти за межі зони комфорту під час свят.

5. Позбавтеся від провини і сорому.

Якщо ви відступите від спланованого раціону харчування в святкові дні, це нормально, і вам не слід розглядати тимчасовий відступ як довгострокову втрату. Вина і сором зазвичай наносять набагато більшої шкоди, ніж будь-яка їжа, яку ви споживаєте. Пам’ятайте, що їжа, особливо під час свят, може бути сполучною ланкою до встановлення зв’язків з близькими.

Незалежно від того, які проблеми очікують вас при одужанні від РХП під час свят, пам’ятайте, що ви можете їх подолати. Оточіть себе підтримкою тих, кому ви довіряєте – навіть якщо в 2020 році ви не завжди зможете їх фізично побачити – і ви налаштовані на процвітання і зробите важливий психологічний крок вперед в своє одужання.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/dont-let-eating-disorder-recovery-lead-excess-holiday-stress

 

Я знаю, вас багато.

У 28,8 мільйона американців на протязі їх життя діагностується розлад харчової поведінки, і процес відновлення вони не проходять самі. У цьому їм допомагають батьки, чоловіки, дружини, брати і сестри, лікарі, терапевти, тренери, вчителі. Цей список можна продовжувати безкінчено.

Всі ви віддаєте себе, допомагаючи коханій людині на шляху її одужання. І це не завжди легко. Адже ви вкладаєте свою енергію, психічне здоров’я, час, емоції, фінанси і багато іншого.

Вас бачать, розуміють і цінують – кажуть вам це часто чи ні. Ваші близькі, пацієнти, студенти – ті, кому ви допомагаєте, вдячні вам за все, що ви робите і віддаєте.

 

Але чи не забуваєте ви піклуватися про себе? Йдеться про справжню турботу, а не просто про те, як зробити глибокий вдих-видих або маску для обличчя.

У людей, які піклуються про родичів з розладами харчової поведінки, спостерігається зниження якості життя, особливо в області психічного здоров’я, життєздатності та емоційного функціонування.

Медичні працівники вдвічі більше схильні до вигоряння в порівнянні з населенням США в цілому. Але ви і так це знаєте, адже це частина вашого життя. Ви перебуваєте в епіцентрі подій, допомагаючи близькій вам людині боротися з цією страшною хворобою.

Але на цьому шляху ви також повинні піклуватися і про себе.

Складіть список того, що приносить вам радість, наповнює ваш ресурс і допомагає знизити тривогу. Потім напишіть список ваших справ за тиждень.

У цьому списку є місце для радості?

Якщо немає, то саме час йому там з’явитися. Нехай у ваших планах на день буде час на себе. Не важливо, що це буде – фітнес, мистецтво, читання книг, ведення щоденника, медитація, прогулянка, терапія, групові консультація або супервізії з колегами – все перераховане вище або щось інше, робіть те, що вас наповнює. Адже, як то кажуть, з порожньою чашки НЕ наллєш.

Ким б не приходилась вам людина з розладом харчової поведінки – вашою дитиною, коханою людиною, пацієнтом, клієнтом або учнем, важливо не забувати про себе. Чим менше часу ви приділяєте собі, тим швидше мжливе вигорання. Це зашкодить вам і може викликати ускладнення в ваших відносинах з цією людиною.

Ви не повинні робити все. Ви і не зможете взяти все на себе. Вам не потрібно жертвувати собою, щоб допомогти комусь іншому. Найкраще, що ви можете зробити, це поставити своє психічне здоров’я на перше місце. Подбавши про себе, ви зможете подбати і про інших.

Тримайтеся.

Ваша підтримка і допомога дійсно важливі.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/blog/letter-caregivers-supporting-someone-eating-disorder

Розлади харчової поведінки пов’язані не тільки із їжею. Дивно, адже сама назва говорить про відносини з їжею. Але незважаючи на те, що страх набрати вагу, одержимість їжею, вправами або формою тіла є ознаками РХП, ці розлади мають більш складну природу. Розлад харчування часто є спробою впоратися з неприємними відчуттями.

Розлади харчової поведінки не тільки медична проблема, яку можна вирішити, коректуючи план харчування або набираючи вагу. Дослідження показують, що людям з розладами харчової поведінки важче справлятися зі своїми почуттями. Лікування РХП часто включає роботу психотерапевта з почуттями пацієнта, які приводять їх до розладів.

РХП – це спосіб уникнути своїх почуттів. Наприклад, якщо людина боїться покинутості, вона може використовувати розлади харчової поведінки для зміни своєї зовнішності, і запобігання покинутості в майбутньому. Це стратегія уникнення, тому що вона не вирішує початкову проблему. А регуляція емоцій відбувається за допомогою РХП.

Багато невирішених проблеми емоційного чи психічного здоров’я підживлюють розлад харчової поведінки. Це може бути тривога, депресія, травма або низька самооцінка. Однак розлади харчової поведінки і емоції переплітаються по-іншому, що і ускладнює процес лікування.

Розлад поведінки сам по собі може викликати почуття провини або сорому. Так створюється порочне коло, коли людина вдається до РХП, щоб впоратися з почуттями, а після відчуває неприємний комплекс почуттів, з якими справлятися ще важче. Іноді складно зрозуміти, які почуття призводять до розладів поведінки. Це все одно, що вибиратися з лабіринту в темряві.

Корисно виявити реальні проблеми, що лежать в основі такої поведінки. Вирішивши основні проблеми можна запобігти подальшим рецидиви. Якщо лікування спрямоване тільки на припинення симптомів, то людина рано чи пізно знову вдасться до РХП, щоб впоратися з почуттями.

Це не означає, що сам розлад не має бути в фокусі уваги. Важливо зупинити прояви РХП через психологічні і медичні проблми, які можуть виникнути в результаті.

Але якщо лікування зосереджено тільки на викоріненні симптомів РХП, тоді більша частина причин розладу залишається в тіні. Тому багато лікувальних програм допомагають виробити навички подолання важких емоцій.

Деяким людям страшно позбутися розлади харчової поведінки, особливо якщо це їх основний спосіб справлятися з емоціями. Однак, якщо замінити розлади харчової поведінки, стратегіями, які допомагають справлятися з почуттями, і підтримують стосунки з іншими людьми, емоційні потреби людини починають задовольнятися.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/eating-disorders-emotions-complex-relationship

«Здоров’я в будь-якій вазі» – це набираюча популярність альтернатива традиційному підходу, орієнтованого на вагу. У центрі традиційного підходу акцент на таких показниках здоров’я, як вага і ІМТ. Ця загальноприйнята модель часто має на увазі втрату, контроль або управління вагою для поліпшення або підтримання здоров’я.

Традиційний підхід, де здоров’я залежить від ваги, зміцнює почуття сорому і переконання щодо ваги і, в кінцевому підсумку, шкодить здоров’ю людей, а не покращує його.

«Здоров’я в будь-якій вазі» пропонує альтернативну модель. Це рух, спрямований на те, щоб прийняти свій розміру тіла, припинити дискримінацію за вагою і знизити одержимість схудненням. Такий підхід ґрунтується на збалансованому харчуванні, помірній фізичній активності та повазі різних форм і розмірів тіла.

Підхід «здоров’я в будь-якій вазі» є предметом дискусій серед медичних працівників та активістів, які не підтримують використання ваги, розміру або ІМТ в якості показників здоров’я, і ​​спростовують міф про те, що вага – це вибір.

Модель «здоров’я в будь-якій вазі» застосовна як на загальному соціальному рівні, так і на індивідуальному. З одного боку, це те, що може забезпечити безпечний і недорогий доступ до охорони здоров’я. А з іншого, допомагає людям знайти стійкість і відчувати себе комфортно в соціумі.

«Здоров’я в будь-якій вазі» грунтується на силі соціальних зв’язків, відповідає на потреби різноманітних груп і співтовариств, і стверджує соціальну справедливість.

Більш того, цей підхід дозволяє побачити, що суспільство негативно ставиться до людей з великою вагою, і просуває «ідеал стрункості», що сприяє розвитку розладів харчової поведінки. Ми від природи боїмося поправитися, і віримо, що кожна людина із зайвою вагою може стати худим, якщо постарається.

«Здоров’я в будь-якій вазі» відкидає ці уявлення і не звинувачує людей за їхнє здоров’я, прагнучи припинити дискримінацію і сором через розмір тіла або будь-якої іншої форми ідентичності.

Дослідження підходу «здоров’я в будь-якій вазі» показали наступні довгострокові результати:

  •  – Зниження кров’яного тиску
    – Поліпшення ліпідного профілю
    – Збільшення фізичної активності
    –  Поліпшення звичок харчування
    – Зниження рівня розладів харчування
    – Поліпшення якості харчування
    – Підвищення самооцінки
    – Поліпшення настрою
    – Краще сприйняття свого тіла
    – Менше випадків переїдання в порівнянні з дієтою (92% проти 41% через два роки)
    – Відсутність циклу набору і скидання ваги
    – Зниження сорому через вагу

Лінда Бекон у своїй книзі «Здоров’я в будь-якому тілі: дивовижна правда про вашу вагу» пише, що благополуччя і здорові звички важливіші будь-яких цифр на вагах.

 

Принципи, які ви можете застосовувати в повсякденному житті

Прийміть свою вагу. Любіть і цінуйте своє тіло. Прийняття себе дає вам можливість рухатися далі і змінюватися на краще.

Довіряйте собі. У всіх нас є внутрішня система для підтримки здоров’я і нормальної ваги. Довіряйте своєму тілу, коли воно подає сигнали голоду, ситості і апетиту.

Заведіть здорові звички. Розвивайте і підтримуйте зв’язки з іншими та шукайте мету і сенс свого життя. Задоволення ваших соціальних, емоційних і духовних потреб повертає їжі її законне місце в якості джерела живлення і задоволення.

Знаходьте радість у рухах свого тіла і станьте більш фізично активними в повсякденному житті.

Їжте, коли зголодніли, зупиняйтеся, коли наїлися, і шукайте приємну і ситну їжу.

Привчіть свої смакові рецептори до більш поживних продуктів, пам’ятаючи про те, що є і менш поживна їжа в контексті загального здорового харчування і способу життя.

Прийміть, що ми всі різні. У людей різні форми і вага. Знаходьте красу в кожному, і допомагайте іншим приймати свою неповторну привабливість.

 

Здоров’я в будь-якій вазі і сприйняття тіла

Сприйняття тіла – це особисте ставлення до свого тіла. Це все ваші дії, переконання, думки і почуття про свій зовнішній вигляд.

Коли ви повністю зрозумієте і впровадите в ваше життя ці принципи, цілком ймовірно, що ваше ставлення до своєї ваги, формі і зовнішнього вигляду зміститься в бік поваги і вдячності своєму тілу.

Завдяки цим змінам ви зможете менше турбуватися про зовнішній вигляд і відчувати себе в контакті зі своїм тілом. При лікуванні розладів харчової поведінки важливо враховувати сприйняття тіла. Згідно Академії розладів харчової поведінки, для повного одужання від РХП робота зі сприйняттям тіла є не менш важливою, ніж відновлення ваги.

Розуміння принципів «здоров’я в будь-якій вазі» і їх включення в одужання від РХП може бути корисним інструментом для формування здорового сприйняття свого тіла і шанобливого ставлення до нього.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/understanding-health-every-size-improves-body-image

Зв’язок між соромом і розладами харчової поведінки
Сором – це універсальна людська емоція, болісне відчуття сором’язливості, ущербності, неповноцінності і відмінності від інших. Сором може бути внутрішнім і зовнішнім. Внутрішній сором виникає, коли людина негативно ставиться до себе (наприклад, «Я вважаю своє тіло непривабливим») і тісно пов’язаний з ненавистю і відразою.
Зовнішній же сором виникає, коли людині здається, що інші погано думають про неї (наприклад, «інші люди вважають моє тіло негарним»), і пов’язаний зі страхом, що якщо проявити свою поведінку, характер і / або зовнішність, це викличе огиду, відторгнення і глузування з боку інших.
Хоча внутрішній і зовнішній сором відрізняються фокусом оцінки (я і інші), вони часто виникають одночасно і викликають бажання захистити себе від сорому, закриваючись від інших або будуючи емоційну стіну, щоб не відчувати свою вразливість і біль, якщо інші відстороняться від мене.
Розлад харчової поведінки може служити щитом від сорому. Використовуючи РХП, щоб впоратися із соромом, люди приховують свої почуття від інших.
Дослідники також припустили, що люди з розладами харчової поведінки, як правило, самокритичні і тому більш схильні до почуттю сорому (як внутрішнього, так і зовнішнього). Коли РХП використовується як щит від сорому для його регулювання або уникнення, створюється порочне коло.
Якщо людина критично ставиться до себе і свого тіла, вона підсилює почуття сорому, а потім вдається до РХП, щоб впоратися з цим почуттям або уникнути його. Однак в довгостроковій перспективі розлад харчової поведінки тільки підсилює почуття сорому, і порочне коло триває.

Зниження почуття сорому при лікуванні РХП
Підтримка і самоспівчуття є важливими факторами зменшення сорому при одужанні від розладу харчової поведінки. Щоб зменшити почуття сорому, можна сформувати групу підтримки, в якій пацієнт зможе бути уразливим і довіряти.
Коли ми вразливі, ми стикаємося з неприємними емоціями і почуттям сорому тому, що не знаємо, як відреагують інші. Якщо людина, яка видужує від РХП, зможе проживати свою вразливість поруч з іншими, вона стане менше вдаватися до РХП, щоб впоратися із соромом.
Можна зменшити сором, звертаючись за підтримкою до людей, які розуміють ваші почуття і процес одужання від розладу харчової поведінки. Ця підтримка може виглядати по-різному: приєднатися до офіційної групі лікування від РХП, попрацювати з терапевтом або дієтологом, який спеціалізується на розладах харчової поведінки. Щоб позбутися від щитів сорому, часто потрібно багато чому навчитися заново, і дуже важливо знайти людей, які можуть підтримати вас на цьому шляху.
Ви також можете самі створити середовище, яке підтримує здорові відносини з їжею і своїм тілом (відкинувши свій сором), займаючись кураторством в соціальних мережах. Відпишіться від тих, хто викликає почуття сорому або заохочує нездорові моделі щодо харчування.
Замість цього підпишіться на тих, хто допомагає вам жити своїм життям. Ви також можете позбавити своє життя від інших тригерів сорому, таких як фітнес-трекери і додатки, підписка на журнали, дієтичне харчування і т. д.
Створення сприятливого середовища також може означати встановлення меж з іншими. Ви можете говорити: «Будь ласка, не коментуйте моє тіло», «Мені нецікаво говорити про дієти … давай поговоримо про щось інше …». «Будь ласка, не коментуйте моє харчування». Все це здорові способи позбутися від сорому. Якщо ми можемо встановлювати межі, висловлювати свої почуття і відстоювати свої потреби, ми з меншою ймовірністю зіткнемося з почуттям сорому.
Самоспівчуття – ще один інструмент для зменшення відчуття сорому. Самоспівчуття – це добре ставлення до себе і самоцінність. Це як бути для себе люблячим другом або турботливим родителем.
В цьому є визнання, що ви людина (недосконала, як і всі ми), і всі люди відчувають сором, тому немає необхідності приховувати це. Замість того, щоб вдаватися до РХП для уникнення сорому, заявіть про нього і проявіть до себе співчуття.
Одужання від розладу харчової поведінки потребують великого співчуття до себе. Іноді це може бути співчуття до бажання схуднути, враховуючи, що ви виросли в культурі дієти.
В інших випадках важливо буде визнати, що одужання – це нестабільний шлях, що складається з прогресу і регресу (повернення до старої поведінки, пов’язаного з розладом харчової поведінки, як спосіб захисту від сорому). Самоспівчуття – це те, що дозволить вам відкинути щит сорому і продовжити свій шлях, не відчуваючи себе невдахою і не здаючись.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/reducing-shame-eating-disorder-recovery

Всі погодяться з тим, що здорове харчування корисно, проте багато людей не розуміють, що воно з себе представляє. Чи означає здорове харчування, ніколи не їсти те, що подобається? Чи означає це виключити всі «погані» продукти з раціону? В цілому, де ця грань між здоровим харчуванням і не обмеженням себе?

Дієта – це не завжди про здоров’я
У сучасній культурі, втрачена грань дієти з метою втратою ваги, і дотриманням здорового харчування. Більшість людей зараз асоціюють «здорове харчування» з схудненням, відмовою від вуглеводів (і іншийої «жирної їжі») і обмеженням себе в їжі, яка їм подобається.
Здорове харчування для багатьох стало зводитися до того, щоб відмовитися від пончика або піци і зробити вибір на користь яблука або салату. По суті, це гра з числами на вагах.
Коли «здоров’я» і «дієта» так тісно пов’язуються між собою, не дивно, що багато людей або повністю відмовляються від ідеї здорового харчування, або постійно позбавляють себе продуктів, які їм подобаються, в прагненні харчуватися правильно.
Але правда в тому, що здорове харчування – це не про дієти або втрату ваги. Мета здорового харчування – дати організму різноманітні поживні речовини, необхідні для гарного самопочуття, енергії і підтримки нормального функціонування.

 

Чому обмежувати себе може бути небезпечно
В ім’я здорового харчування багато людей постійно позбавляють себе їжі, яка їм подобається, не усвідомлюючи, що це може бути дуже небезпечно. Чому?
Поділ продуктів на «хороші» і «погані» чи постійний відмова від тих, які вам подобаються, може привести до надмірної тяги до їжі, переїдання і приступоподібного переїдання. Обмеження можуть також викликати неприязнь до поживної, «здорової» їжі.
Консультант з питань здоров’я Кассандра Бодзак в Well + Good article сказала: «Основна проблема, пов’язана з тим, що деякі продукти вважаються «поганими», а потім їх споживання скорочують або різко обмежують калорії, полягає в тому, що це часто запускає цикл переїдання і підвищує ймовірність того, що ви зірветеся». Далі Бодзак говорить про «здорове харчування», яке веде до депривації: «Це стає небезпечною іграшкою йо-йо, яка не тільки зробить вас нещасним, а й може бути дуже шкідливою для вашого здоров’я».

 

Як збалансувати здорове харчування і не обмежувати себе?
Отже, як ви можете харчуватися здоровим способом (бо ми всі хочемо відчувати себе краще і жити довгої, здоровим життям, вірно?), Не обмежуючи себе при цьому? Ось три способи, щоб почати.

Здорове харчування без заборонених продуктів
У статті HuffPost дієтолог Хлоя Маклеод говорить: «Перестаньте ділити продукти на «хороші» і «погані». Це всього лише їжа. У неї може бути більше або менше корисних властивостей, і ваше тіло може функціонувати краще або гірше за певних продуктах, але це не дає їм додаткових переваг».
Іншими словами, не приймайте ідею того, що деякі продукти є «поганими» і забороненими, а інші «хорошими». Замість цього дайте собі свободу насолоджуватися будь-якою їжею в помірних кількостях.

Вивчайте свій організм
Наступним кроком буде дізнатися більше про потреби вашого організму в харчуванні. Наприклад, багато людей вважають, що скорочення вуглеводів корисно для здоров’я. Але чи знаєте ви, що ваше тіло потребує вуглеводів, щоб нормально функціонувати?
Фактично, вуглеводи повинні складати від 45 до 65 відсотків від загальної кількості калорій за день. Дізнавшись більше про потреби свого організму в харчуванні, ви будете готові до того, щоб насичувати своє тіло збалансовано.

Харчуйтеся уважно
Ми всі знаємо, що свіжі овочі та фрукти містять вітаміни і мінерали, які допомагають нам залишатися здоровими. А наш організм потребує великої кількості вуглеводів і білків, щоб дати нам енергію і допомогти нам відчувати себе прекрасно протягом дня.
Використовуйте ці знання, щоб уважно вибирати своє харчування. Це не означає, що вам потрібно їсти тільки фрукти і овочі або багаті білком продукти. Скоріше, уважно включайте їх в свій раціон на регулярній основі. Пам’ятайте, мова йде не про те, щоб відмовитися від їжі, яка вам подобаються, а скоріше про те, щоб розширити діапазон продуктів, які живлять ваше тіло, розум і душу.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/balance-between-health…

Не дивно, що жінки так чи інакше в якийсь момент свого життя можуть переживати період порушення харчування і незадоволеності своїм тілом. Раніше в терапевтичній практиці в основному були випадки РХП серед підлітків і молоді, але тепер це все частіше зустрічається у жінок різного віку, які звертаються за лікуванням, вже будучи дорослими.
Вік і стать часто впливають на розвиток розладів харчової поведінки і незадоволеність тілом. Обидва ці чинники все частіше зустрічаються серед людей різного віку і негативно позначаються на самопочутті в різні періоди життя. Деякі з розладів харчової поведінки у жінок, включають обмежувальну, хронічну і екстремальну дієту і надмірні фізичні навантаження при нервової анорексії або орторексії.
Все це відбувається через те, що жінки турбуються з приводу ваги, незадоволені своїм тілом і мають хибні уявлення про їжу і вагу. Більш того, західний ідеал краси, пов’язаний з худорбою, спонукає жінок підкорятися цим негласним правилам і якось справлятися з цим.
Як наслідок, з’являється психологічна напруга і підвищений ризик супутньої депресії, тривоги і зловживання психоактивними речовинами, які часто призводять до медичних ускладнень і навіть смерті.
Схоже, в сучасній культурі чоловіків цінують за їхні гроші і інтелект, а жінок за їх фізичну привабливість. Тому вони схильні до помилкових уявлень про вагу і їжу. Більш того, фізичні зміни, які відбуваються у жінок під час менструації, вагітності і старіння, тільки підсилюють їх невдоволення своїм тілом.
Найчастіше розладом харчовоъ поведынки і незадоволеністю своїм тілом страждають дівчатка-підлітки і молоді жінки. Однак, ці стани все частіше проявляються і на інших життєвих етапах

Хто схильний до розладів харчової поведінки?
Важко визначити справжню поширеність розладыв харчової поведінки, яка проявляється в різні життєві проміжки, тому що даних мало, а ті, які є, суперечать один одному. Але, схоже, що порушення харчової поведінки можуть бути у жінок різних вікових груп.
Існує мало досліджень поширеності РХП під час певних життєвих подій, таких як вагітність і менопауза. Вважається, що під час вагітності рівень хаотичного харчування нижчі, але ми даремно не беремо до уваги цю категорію жінок при оцінці показників поширеності РХП.
Фактично, серед вагітних жінок в першому триместрі, 7,5% відповідали повним діагностичних критеріїв розлади харчової поведінки, і 23,4% повідомили про проблеми з формою і вагою. Крім того, 2,3% мали ознаки компульсивної поведінки – надмірні фізичні навантаження, голодування і зловживання проносними.

Які зміни відбуваються?
Слід зазначити дві тенденції розладів харчової поведінки на різних етапах життя:
За останні 10 років різко зросла кількість клієнтів середнього та старшого віку, число жінок з РХП старше 35 років збільшилася на 42%.
Крім того, жінки середнього віку, котрі лікуються від розладів харчової поведінки, повідомляють про пізню появу симптомів і більшу тривалість протікання хвороби. Дивно, але найбільша частота госпіталізацій, пов’язаних з розладом харчової поведінки, спостерігається серед жінок у віці 45-65 років, і їх кількість продовжує зростати.
У дослідженні 2010 року літні жінки відзначили, що початок і прогресування РХП сталося, коли їм було 15 років, але лише у віці 31 року вони вперше звернулися за лікуванням. Якщо в минулому розлади харчової поведінки з пізнім початком вважалися рідкістю, то сьогодні їх число зростає.
Також очевидно, що, незважаючи на ранній прояв симптомів, проходять роки, перш ніж деякі жінки звернуться за лікуванням.

Що ми знаємо про порушення харчування?
Добре відомо, що молодь схильна до дієт, екстремального зниження ваги і незадоволеності тілом, але як це поведінка впливає на жінок старшого і середнього віку?
Дієта. В одному дослідженні повідомлялося, що 35% жінок, які дотримуються нормальної дієти, перейшли на патологічну, а 20-30% тих, хто сидить на дієті, частково або повністю відповідали критеріям розладу харчової поведінки. Таким чином, наслідки дієти часто призводять до заниженої самооцінки, негативного сприйняття тіла, зміни ваги, ожиріння і розладів харчової поведінки.
Хоча дієта сама по собі не викликає розладу харчової поведінки, це показник того, що людина може бути схильною до ризику його розвитку. Крім того, в 2014 р 54% жінок повідомили про свої актуальні спроби скинути вагу, при цьому у 35% це приймало екстремальну форму.
Показник незадоволеності тілом серед жінок дуже високий – 91%, причому жінки у віці від 35 до 55 років повідомляють про найвищий рівень незадоволеності тілом серед всіх вікових груп. Є думка, що незадоволеність тілом зменшується з віком, але це суперечить результатам дослідження.
Жінки старше 50 років зіштовхуються з проблемами, пов’язаними зі старінням, оскільки їхнє тіло змінюється, і вони починають порівнювати своє нинішнє тіло з тим, яким воно було в молодості. У міру того, як жінки стають старше, нові проблеми з тілом, здається, тільки збільшують незадоволеність тілом.
Порушене харчування перестало бути тільки проблемою підлітків. Жінки протягом усього життя підвержені ідеалам худорлявості і краси, що робить їх такими ж уразливими перед порушенням харчування, як і підлітків. Але прояв до себе доброти і уважності, а також оцінка терапевтом цих проблем у жінок, показали можливість знизити ризик розвитку розладу харчової поведінки.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/disordered-eating-acro…

* хотя эта статья адресована женщинам все расстройства пищевого поведения встречаются и у мужчин.

16 листопада відзначають Міжнародний день боротьби з анорексією, його також називають «день без дієт». Цей день покликаний привернути увагу громадськості до цього небезпечного захворювання, а також сприяти відмові від дієт і прийняттю свого тіла.
У цей день нам би хотілося потримати всіх, хто бореться з анорексією та іншими РХП, а також їх близьких.
І нагадати про таку просту і важливою традицією, як сімейні обіди.

 

Важливість сімейних обідів для емоційного здоров’я

У сьогоднішньому мінливому світі цифрових технологій, повідомлення та телефонні дзвінки замінюють особисту розмову, особливо в сім’ях, де є діти. Але ніщо не замінить освячену століттями традицію об’єднуватися за столом для сімейної трапези, особливо з точки зору впливу на емоційне здоров’я.

Сімейні обіди підтримують емоційне здоров’я
Є щось особливе в тому, коли вся родина збирається за столом, щоб розділити прийом їжі, обговорити день і душевно поспілкуватися один з одним. Так діти відчувають свою приналежність до родини, вони отримують вищі оцінки в школі, у них краще емоційне здоров’я і менший ризик вплутатися в небезпечну компанію.

Сімейне харчування сприяє зміцненню зв’язків
Згідно з дослідженням, підлітки, які регулярно розділяють прийом їжі зі своїми батьками, відчувають більшу емоційну підтримку з боку родини, ніж ті, хто робить це рідше. Це стосується і дітей молодшого віку: ті з них, які їдять всією сім’єю, відчувають більш міцний зв’язок зі своїми батьками.
Згідно з іншим дослідженням, у підлітків, які часто вживали їжу разом зі своїми сім’ями, менше виявлялися ознаки депресії в порівнянні з тими, хто менше проводив час з сім’єю за столом. Крім того, підлітки, які часто обідають / вечеряють вдома, більш позитивно налаштовані і бачать своє майбутнє оптимістичніше.
Експерти кажуть, що магія таких вечерь трапляється, коли всі члени сім’ї збираються разом, щоб поговорити, посміятися, поділитися своїми повсякденними проблемами і підтримати один одного в життєвих злетах й падіннях. Ці моменти зміцнюють почуття приналежності, що призводить до підвищення самооцінки і впевненості в собі.

Сімейні обіди не тільки покращують емоційне здоров’я, а й впливають на інтелектуальний розвиток
Сімейні обіди не тільки підтримують емоційне здоров’я дітей і підлітків, а й покращують їх інтелектуальний розвиток і успішність. Згідно з дослідженням Ради щодо якісного сну, занепокоєння з приводу навчання (домашні завдання, погані оцінки, складні тести і т. д.) – найбільша причина стресу у підлітків і дітей. Ці фактори можуть мати руйнівні наслідки для психічного та емоційного благополуччя дітей і підлітків.
Наприклад, учні, які відчувають більш високий рівень стресу, пов’язаного з навчанням, часто повідомляють про більш низький рівні задоволення, погану успішність в школі, у них нижчий рівень мотивації і більший ризик відрахування зі школи. Крім того, тривалий стрес може спровокувати проблеми психічного здоров’я, такі як депресія і тривога.
Гарна новина полягає в тому, що сімейні обіди можуть поліпшити емоційне здоров’я за рахунок зниження стресу з приводу школи у дітей і підлітків. Бесіда за вечерею збільшує словниковий запас дітей значно більше, ніж читання вголос. В ході дослідження діти вивчили 1000 рідкісних слів (слова, що не входять в список з 3000 найбільш часто використовуваних слів), просто сидячи за обіднім столом і слухаючи / приймаючи участь в сімейних розмовах.
Для порівняння, ці ж діти вивчили тільки 143 рідкісних слова, слухаючи, як батьки читають їм вголос розповіді. Відомо, що діти з великим словниковим запасом навчаються читати раніше, ніж діти з меншим словниковим запасом.
Але не тільки маленькі діти отримують користь із сімейних обідів. Для дітей шкільного віку до 13 років сімейне час прийому їжі є ще більш важливим показником високої успішності. Він впливає навіть більше, ніж уроки в школі, виконання домашніх завдань і заняття спортом.
Подальші дослідження показують, що підлітки, які брали їжу разом зі своєю сім’єю 5-7 разів на тиждень, чаші отримували високі оцінки, ніж підлітки, які їли разом з батьками менше двох разів на тиждень.
Коли всі члени сім’ї сидять за столом і обговорюють, що відбувається в житті один одного (домашні завдання, майбутні проекти, результати тестів і т. д.), Діти можуть здобувати науку зі розмов своїх батьків, отримувати підтримку і підбадьорення, просити про допомогу  і бути більш відповідальними вже в свої шкільні роки. Це, в свою чергу, покращує їх інтелектуальний і академічне розвиток, підтримуючи їх емоційне благополуччя.

Сімейне харчування сприяє позитивній поведінці
Також, було доведено, що домашні обіди значно знижують ризик вживання спиртного, марихуани, куріння, сексуальної активності, розладів харчової поведінки і насильства у підлітків. Коли сім’ї спільно обідають п’ять або більше разів на тиждень, підлітки з меншою ймовірністю будуть палити, вживати наркотики або пити і менше схильні до зв’язку з поганою компанією.
Крім того, регулярні обіди безпосередньо пов’язані з більш низьким ризиком вживання наркотиків в майбутньому, навіть після того, як підліток піде з дому. Дивно, що сімейна трапеза утримує підлітків від такої шкідливої поведінки навіть більшою мірою, ніж хороші оцінки або відвідування церкви.
Вплив сімейних обідів на емоційне здоров’я може бути ще сильніше, якщо батьки і діти розповідають про свої труднощі та успіхи, відчувають свою приналежність, і спілкуються один з одним по душам. Так що вимикайте телевізор під час їжі, кличте дітей в їдальню (навіть якщо у вас на вечерю всього лише піца з магазину!) І починайте створювати зв’язку і спогади за сімейним столом.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/value-sit-down-family-…

Негативне сприйняття тіла або невпевненість в собі у дівчаток-підлітків може призвести до негативних наслідків у вигляді розладів харчової поведінки, депресії та інших проблем психічного здоров’я.

Згідно з дослідженням наукового журналу розладів харчової поведінки 2018 року, незадоволеність тілом є «одним з найбільш частих предвісників патології харчової поведінки» серед підлітків. Також існує «сильний взаємозв’язок між [незадоволеністю тілом] і нездоровим контролем ваги протягом п’яти років».
Невдоволення формою свого тіла серед дівчаток-підлітків аж ніяк не є новою проблемою.
Згідно з дослідженням Американського журналу дитячих хвороб 1988 року, 67% дівчаток-підлітків і молодих жінок заявили, що вони незадоволені своєю вагою, 54% висловили незадоволеність формою свого тіла, а 36% незадоволених своєю вагою, хотіли скинути її до не здорової межі.

 

Потік нереалістичних зображень
Вплив ЗМІ і соціальний тиск вже давно вважаються потенційними причинами незадоволеності тілом. Ось уже десятки років підлітки бачать нереалістичні образи тіла в журналах, фільмах і телешоу.
В останні роки через соціальні мережі та інші форми онлайн-комунікації, підлітки все частіше стикаються з недосяжними образами форми і розмірів тіла. Наприклад, дослідження Journal Body Image 2015 року виявило зв’язок між частим використанням Facebook і підвищеним занепокоєнням з приводу образу тіла у молодих жінок.
У сучасному цифровому суспільстві практично неможливо уникнути або ігнорувати образи хворих, нереалістичних і недосяжних типів статури. Це означає, що ми повинні більше розповідати підліткам про ризики наслідування цим образам.
Найголовніше допомогти їм розвинути впевненість в собі.

 

Розвиток впевненості в своєму тілі
Освіта і спілкування – відмінні інструменти для підвищення впевненості у своєму здоров’ї.
Дівчатам-підліткам важливо розуміти, що набір ваги і інші зміни тіла – це нормальний і здоровий процес, особливо в їхньому віці. Не здорові зусилля з підтримки ваги завжди можуть викликати проблеми, але крім того, вони можуть перешкодити здоровому розвитку дівчини, і негативно вплинути на доросле життя.
Стаття на веб-сайті клініки Майо закликає батьків обговорювати зі своїми дочками такі теми, як наслідки статевого дозрівання, негативний вплив ЗМІ та важливість впевненості в собі. Так ваша дочка в майбутньому зможе відрізняти факти від брехні, і діяти здоровим способом.

 

Постійні зусилля
Відкрите і чесне обговорення повідомлень ЗМІ та інших соціальних проблем може допомогти батькам зміцнити самооцінку своєї дитини, а також зрозуміти, як себе почувають їхні дочки, що вони думають і переживають з цього приводу.
Ось кілька порад, про які слід пам’ятати:
– Не критикуйте себе або інших за зовнішній вигляд, розмір або форму тіла.
– Говоріть про інших позитивно, підкреслюйте їх старання і досягнення, а не їх вагу або зовнішній вигляд.
– Виробіть свої звички взаємодії з інформацією зі ЗМІ, і сформуйте такі звички у вашої дочки. Обговорюйте те, що ви і побачили і прочитали.
– Слідкуйте за споживанням інтернет інформації вашої дочки і її взаємодією в соціальних мережах. Звичайно, ваше залучення залежатиме від її віку та відповідальності, але ви повинні знати, як вона поводиться в Інтернеті і які коментарі отримує.
– Поговоріть з вчителями, тренерами та іншими авторитетними фігурами вашої дочки. Ці люди можуть допомогти вам зрозуміти, що ваша дочка переживає, коли вас немає поруч. Так ви отримаєте більш цілісну картину проблем, з якими вона стикається.
– Впроваджуйте здорове харчування і фізичні вправи не з метою контролю ваги, а як засіб зміцнення здоров’я, задоволення і впевненості.
– Не змушуйте свою дочку займатися спортом, який їй не подобається, або фізичними вправами, які її обтяжують. Дозвольте їй знайти заняття до душі.
– Найважливіше – відкрито спілкуватися з дочкою. Вселити переконання про важливість здорового тіла неможливо за одну розмову або за короткий проміжок часу.
– Впевненість в тілі пов’язана із загальною упевненістю в собі, яка може коливатися в залежності від безлічі особистих і соціальних впливів. Будьте готові дати любов і підтримку в будь-який час.

 

Не бійтеся звертатися за допомогою
На жаль, навіть найактивніші зусилля батьків і їх дочок не можуть запобігти всім випадкам нездорового контролю ваги або розвитку розладів харчової поведінки.
Якщо вам здається, що ваша дочка в зоні ризику, не соромтеся звертатися за професійною консультацією і проходити лікування. Прохання про допомогу не є ознакою слабкості або невдачі. Навпаки, це явне свідчення вашої турботи про благополуччя доньки.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/developing-healthy-bod…

Нервові клітини мозку

Голод приносить організму фізичні і психічні зміни, які всі ми хоч раз відчували. Дратівливість, туман в голові і відчуття втоми впливає на виконання повсякденних завдань, роблячи їх більш нудними і важкими. У тих, хто бореться з нервовою анорексією, ці симптоми більш постійні і серйозні. Голодний мозок не може функціонувати оптимально, як і голодна людина.

 

Голодне тіло, голодний розум

Обробка і реагування на інформацію в значній мірі залежить від нашого харчування. Згідно з дослідженнями, нервова анорексія «негативно впливає на когнітивні функції уваги, швидкості обробки інформації, зорової та вербальної пам’яті і зорово-просторового сприйняття».

«Схоже, що це неймовірно важливі галузі функціонування?» – запитаєте ви, і матимете рацію. Здатність людини обробляти і утримувати інформацію потрібна нам в повсякденному житті, будь то в школі або на роботі, і просто під час прогулянки, керування автомобілем або походу в продуктовий магазин.

Уявіть момент, коли ви відчуваєте себе пригніченим, голодним або втомленим. Як це впливало на ваш розум? Можливо, вам було важко згадати інформацію, яку ви знаєте, як двічі два. Або висловити свої емоції і думки іншої людини. Мабуть, в тому стані просто неможливо бути продуктивним і досягати цілей.

Все це побічні ефекти нестачі харчування мозку, які можуть вплинути на роботу, навчання, відносини і повсякденну діяльність.

Мало того, ці симптоми голоду мозку уповільнюють лікування, оскільки людина не здатна обробляти інформацію і формувати логічні зв’язки між своїми думками, переконаннями і поведінкою.

«Тяжкохворі пацієнти не можуть повноцінно брати участь в психотерапії, оскільки для цього потрібно ясне мислення».

Також голод впливає на рівень енергії. Через що пацієнтам ще важче виконувати завдання по одужанню, оскільки їм не вистачає для цього енергетичних ресурсів.

 

Довгостроковий вплив анорексії на мозок

Важко це говорити, але важливо знати, що анорексична поведінка може мати довгостроковий вплив на структуру мозку і, отже, думки і розумові процеси. Дослідження показали, що у людей з нервовою анорексією «менший обсяг мозку, а також спостерігається загальне зменшення обсягу сірої речовини».

Сіра речовина – важлива частина мозку, в якому міститься «велика частина нейронних клітин мозку». Вона відповідає за «області мозку, що беруть участь в м’язовому контролі, і сенсорне сприйняття – зір, слух, пам’ять, емоції, мова, прийняття рішень і самоконтроль».

«Сіра речовина відіграє важливу роль в забезпеченні повсякденного функціонування людини». Хоча відновлення ваги може допомогти при деяких когнітивних наслідках нервової анорексії, дослідження показують, що це не завжди так. «Іноді порушення когнітивних функцій пам’яті залишаються і після відновлення ваги».

Згідно з дослідженням 2020 року, «після одужання, у пацієнтів часто спостерігається відсутність клінічно значущого зниження когнітивних функцій». Незалежно від того, чи є ці негативні наслідки тривалими чи ні, ясно, що недоїдання призводить до виснаження розуму, який буде боротися за оптимальне функціонування.

Все це нагадує нам про те, що їжа – щось більше, ніж прийнято думати про неї в нашій культурі. Вона живить наші тіла і дає нам можливість жити повноцінним і наповненим життям.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/anorexias-impact-think…

Синдром дефіциту уваги/гіперактивності (СДУГ) може поєднуватися з розладами харчової поведінки, такими як нервова анорексія або нервова булімія. З кожним із захворювань непросто впоратися окремо, але коли жінки борються з обома, це може значно ускладнити їх життя.

 

Розуміння розладів харчової поведінки і супутнього СДУГ

BMC Psychiatry виявила, що серед 1165 дорослих 31,6% жінок могли страждати від СДУГ. Найвищі показники СДУГ (35-37%) були серед тих, хто має  симптоми переїдання/очищення, нервової булімії і нервової анорексії. Згідно з дослідженням, синдром дефіциту уваги/гіперактивності частіше поєднується з РХП – переїданням і очищенням.

Доктор Патріція Куінн , педіатр з питань розвитку та співзасновник Центру для дівчат і жінок з СДУГ, розповіла US News and World Report , що «СДУГ і розлади харчової поведінки мають багато спільних симптомів», а «імпульсивність СДУГ веде до порушення харчування, заниженої самооцінки і депресії у жінок ».

Труднощі в контролюванні імпульсів – один з багатьох симптомів, що пов’язують СДУГ і розлади харчової поведінки, але жінки з обома захворюваннями, змушені також справлятися зі стресом і тривожними емоціями. Щоб впоратися з неприємними відчуттями, вони можуть вдатися до переїдання, а потім до очищення, щоб не набрати вагу.

 

Ознаки та симптоми СДУГ

Синдром дефіциту уваги/гіперактивності включає в себе щось більше, ніж просто періодичну неуважність або енергійність. Це стан, який може серйозно вплинути на здатність людини досягати успіху в повсякденному житті. Без професійної допомоги при СДУГ дівчинки можуть почати пропускати уроки в школі, жінки не так добре встигати на роботі або вести себе розсіяно.

Ознаки СДУГ у жінок:

  • – Пропускають важливі деталі або роблять помилки з необережності
  • – Складно утримувати увагу, може здаватися, що вона не слухає, коли з неї говорять
  • – Відчуває труднощі в підтримці порядку і часто втрачає речі
  • – Постійно розмовляє або перебиває інших
  • – Багато рухається, совається
  • – Не любить довго сидіти на одному місці

Найчастіше СДУГ діагностують у чоловіків, але це не означає, що жінки не схильні до ризику розвитку СДУГ. Жінкам дуже важливо отримати професійну допомогу при цьому захворюванні.

 

Ознаки та симптоми розлади харчової поведінки

Розлади харчової поведінки багато в чому впливають на фізичне та емоційне здоров’я жінки. Ці захворювання можуть привести до летальних наслідків, якщо людина не звернеться за професійною допомогою. Хоча кожне розлад харчової поведінки має унікальний набір симптомів, деякі характеристики є загальними для більшості розладів харчової поведінки.

Ось деякі загальні ознаки і симптоми, які можуть проявлятися у жінки чи дівчини при розладі харчової поведінки:

  • – Постійно зважується і дивиться на своє тіло в дзеркалі
  • – Турбується про те, що і скільки їсть
  • – Відмовляється їсти разом з іншими
  • – Припиняє ходити в ресторани з друзями і сім’єю
  • – Часто сидить на дієті або впроваджує нові харчові звички
  • – Помітно додає або втрачає у вазі
  • – Нетипово дратівлива або примхлива
  • – Весь час відчуває холод
  • – Порушення менструального циклу
  • – Страждає від запаморочення або непритомності
  • – Має проблеми зі сном

При СДУГ набагато важче справлятися з симптомами розлади харчової поведінки на щоденній основі. Жінкам і дівчатам, які страждають розладами харчової поведінки і супутнім СДУГ, важливо пройти курс лікування обох захворювань для благополучної здорового життя.

 

Лікування розладів харчової поведінки і супутнього СДУГ

Не існує єдиного підходу до лікування розладів харчової поведінки і супутнього синдрому дефіциту уваги/гіперактивності . У роботі з вашою групою лікарів важливо визначити той шлях лікування, який найкращим чином відповідає вашим конкретним потребам і цілям відновлення.

Прогрес в лікуванні СДУГ і РХП часто можливий завдяки комбінації рецептурних ліків і науково обгрунтованих терапевтичних втручань, таких як когнітивно -поведенческая терапія (КПТ) або діалектична поведінкова терапія (ДПТ). У деяких випадках може допомогти дослідження травматичного досвіду, який міг викликати деякі симптоми.

Отримавши професійне лікування обох захворювань, жінки, які страждають розладом харчової поведінки і супутнім СДУГ, зможуть жити успішної і повноцінним життям.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/what-need-know-about-a…

* Хоча ця стаття адресована жінкам, СДУГ і РПП зустрічаються і у чоловіків.

У нашій культурі існує хибне формування самооцінки. Коли ми говоримо про унікальність людини, в першу чергу на думку спадає зовнішній вигляд.

Тенденція «формувати самооцінку, виходячи з фізичної форми» називається «самооцінкою, заснованою на зовнішності». Маркетинг і послання на самооцінку, на основі краси і привабливості, так широко поширені в нашому суспільстві, що важко не пов’язувати зовнішній вигляд з цінністю себе.

Життя в суспільстві, де людина постійно оточена посланнями, що підтримують такого роду самооцінку, наповнена тривогою, низькою самоцінністю , самообєктивацією і контролем форми тіла.

Але зараз, на щастя, прихильники бодіпозітиву і руху «Здоров’я в своїй вазі» поширюють нові ідеї, в яких немає оцінок власної значущості через вагу.

 

Ось кілька способів прийти до такого розуміння.

Працюйте над собою

Послання про самоповагу і значимість, засновані на зовнішньому вигляді несуть небезпеку. Ми не можемо зцілити весь світ відразу, але кожен може почати з себе.

Ви можете відкинути стару систему негативних переконань і замінити її тієї, яка дозволяє вам цінувати, любити і приймати себе і своє тіло.

Крім порад, яким ви можете слідувати, кращий спосіб створити новий фундамент ваших переконань – піти на терапію. Терапевт може допомогти вам виявити основні переконання, які у вас є про тіло, самооцінку, зовнішність, вагу, вправи, їжу і вас самих.

Переналаштування нашого мозку вимагає багато роботи, і професійна допомога терапевта, який допоможе сформувати необхідні навички, в даному випадку безцінна.

 

Змініть своє оточення

Зміна навколишнього вас світу відбувається на двох рівнях – це зміна фізичного середовища і соціальних зв’язків. Фізично оточуйте себе речами, які нагадують про те, що ваша вага і зовнішній вигляд не мають нічого спільного з самооцінкою або цінністю, яку ви приносите в цей світ.

Ви можете відмовитися від підписки на журнали, які колись лежали на вашому журнальному столику, ви можете дозволити собі продукти, за які ви раніше себе лаяли, і оточувати себе образами чоловіків і жінок з формами тіла, як у вас.

У нашому оточенні так багато прикладів, які переконують нас в тому, що стрункі тіла цінуються більше. Обійдіть навколо свого будинку, офісу, і запитайте себе, як ви можете це змінити.

Крім того, запитайте себе, які бізнес компанії ви підтримуєте, і як вони зміцнюють ті ідеали, які змушують вас відчувати себе в пастці. Є інші компанії, які дотримуються ідеалів бодіпозітиву , так віддавайте своїм гроші їм.

Налаштуйте свою новинну стрічку в соцмережах , щоб в ній відображалися пости про бодіпозітив. Важко повірити в те, що ви гарні, не звертаючи увагу на стереотипи суспільства про вагу і зовнішності, коли ви стежите за людьми в соціальних мережах, які зміцнюють цю систему переконань.

Ми проводимо так багато часу в соціальних мережах, що, по суті, вони майже стають фізичним середовищем, як будь-який ресторан, бар, тренажерний зал, які ми відвідуємо. Наповніть своє стрічку бодіпозітивом і рухом «Здоров’я в будь-якій вазі».

Ви також можете заповнити свою стрічку віршами, відео з виробами, тваринами, людьми, які вас підтримують або мають ті ж захоплення, що і ви, – всім, що приносить вам радість і нагадує що ми щось більше, ніж те, як ми виглядаємо.

 

Сміливо йдіть вперед

Зміна вашої системи переконань не в тому, щоб визнати її шкідливість, і негайно почати вірити в щось інше. Це може забрати багато часу і сил. Схоже на девіз «роби вигляд, поки це не стане твоєю реальністю».

Ви можете налаштувати своє оточення і стрічку в соціальних мережах, щоб здобувати позитивні переконання про своє тіло, ви можете оточити себе близькими, які вчиняють так само, але іноді ви все одно не вірите в це.

У такі моменти постарайтеся нагадати собі і іншим, що вага і зовнішній вигляд нічого не говорять про самооцінку будь-якої людини.

Якщо захочеться, ви можете постити статті та матеріали, про те, що для вас важливо в цій темі. Так ви привернете своїх однодумців.

Вам під силу змінити свою систему переконань, і не потрібно приймати ту, через яку ви постійно відчуваєте себе нікому не потрібними і непотрібними. Перепишіть свою реальність і подивіться, наскільки покращиться ваша самооцінка, самоцінність і життя.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/overcoming-messages-se…

Експерти розповідають, як батьки можуть привити дітям любов до фізичних вправ

Батьки відіграють важливу роль у формуванні у дитини ставлення до фізичної активності. «Батьки першими впливають на формування у дитини установок і цінностей, в тому числі пов’язаних з їжею, статурою і фізичними вправами», – стверджує виконавчий директор Національної асоціації по боротьбі з РХП Клер Миско.
Клер стверджує, що діти, батьки яких стурбовані своєю вагою, більше за інших схильні до нездорових звичок і надмірних фізичних навантажень. З іншого боку, у батьків зі здоровим ставленням до їжі, фізичних вправ і свого тіла, діти мають позитивну самооцінку, краще проявляють себе в школі і в суспільстві інших, і менш схильні до розладів харчової поведінки.
Батькам важливо допомагати дитині стежити за своїм фізичним і психічним здоров’ям, але потрібно вибрати правильну форму. Іноді фізичним вправам приділяється занадто багато уваги, що може викликати негативне сприйняття у дітей.
Редакція HuffPost дізналася у Клер Миско і інших експертів, як батьки можуть сформувати у своїх дітей здорове ставлення до занять спортом.

 

Не пов’язуйте фізичні вправи із зовнішнім виглядом
Щоб сформувати здорове сприйняття фізичних вправ, не потрібно пов’язувати їх із зовнішнім виглядом.
Ребекка Пул, професор кафедри по розвитку людини, і заступник директора Центру Радда по харчовій політиці і зайвій вазі, сказала: «У нашій культурі одержимості стрункістю, діти можуть прийти до висновку, що мета вправ – мати струнке тіло, схуднути або досягти певної фізичної форми . Ці послання – шкідливі, і батьки повинні пам’ятати, що діти чують і бачать їх звідусіль, тому так важливо показати їм, що фізична активність – для здоров’я і гарного самопочуття ».
Батьки можуть протистояти шкідливим повідомленнями про фізичну форму і образ тіла з реклам, поп-культури або від однолітків їхніх дітей, даючи їм інші послання. Потрібно уникати фраз, поведінки і дій, які б пов’язували вправи з втратою ваги.
«Важливо, щоб фізична активність була частиною здорового способу життя, а не засобом досягнення певної ваги або форми» – говорить Миско. «Зміщуючи фокус з зовнішнього вигляду, ми можемо зробити вправи приємною активністю: вигулювання собаки, ігри в парку, імпровізовані танцювальні вечірки і т. д.»
Навіть незначні коментарі можуть впливати на дитину, яка формує уявлення про своє тіло.

 

Говоріть про фізичну активність в позитивному ключі.
Батьки повинні зрозуміти своє ставлення до фізичних вправ, боротися зі своєю проблемною поведінкою, і стежити за тим, як вони відгукуються про фізичну активність в присутності дітей.
За словами клінічного психолога в Центрі афективних розладів в Інституті дитячого розвитку Ліндсі Гіллер, «навіть незначні коментарі можуть вплинути на дитину, яка формує образу свого тіла і задоволеність або незадоволеність собою. Якщо один з батьків скаже: «Якщо я з’їм цей тортик, мені потрібно буде «відпрацювати»його в спортзалі» або «Я ненавиджу займатися спортом, це такі тортури», діти запам’ятають і засвоять це».
Якщо для батьків фізичні вправи – рутина і страждання, діти можуть це перейняти. Тому слід говорити про спорт в позитивному ключі, підкреслюючи, що заняття допомагають відчувають себе добре фізично і морально.
Наіля Колман, педіатр Американського коледжу спортивної медицини стверджує: «Батьки можуть ділитися радістю від фізичних навантажень. Після бігу, метання предметів, плавання можна сказати: «Це було весело! Незважаючи на те, що пробігти цей останній кілометр було важко / було складно зробити хороший кидок / останній заплив був нелегким, я пишаюся тим, що зробив все від себе можливе. А як тобі? »

Змоделюйте активний спосіб життя.
Коулман зазначає, що діти з більшою ймовірністю будуть наслідувати нашому прикладу, ніж нашим повчанням. Батьки можуть стати моделлю активного способу життя. «Якщо ми будемо займатися регулярно і в задоволення, вони будуть вважати це частиною здорового життя і з більшою ймовірністю підключаться до нас».
Важливо інтегрувати спорт в повсякденне життя. По можливості брати участь у дорослих спортивних лігах, їздити на велосипеді на роботу, регулярно бігати і ходити на танці.
«Займайтеся йогою всією сім’єю, особливо з маленькими дітьми, так як це впливає також на емоційний стан», – запропонував психотерапевт Ноель МакДермотт. «Грайте з маленькими дітьми в місцевому парку. Якщо ви не боїтеся, можна навчитися лазити по деревах, дітям це сподобається. Сімейні прогулянки на природі – це і весело і корисно ».
Спокійно приймайте, якщо дітям не сподобається активність, яку ви пропонуєте, і підтримуйте те, до чого потягнуться вони.

Знайдіть активність, яка подобається вашим дітям.
«Ще один спосіб, яким батьки можуть допомогти виховати здорове ставлення до фізичних вправ, дізнатися у своїх дітей, яка активність змушує їх відчувати себе добре всередині і зовні», – каже Миско.
Якщо дитина не знає, ви можете запропонувати щось своє і спробувати. Це не обов’язково повинні бути заняття в спортивній команді, це може бути катання на велосипеді, танці під улюблену музику або заняття йогою вдома. Спокійно приймайте те, що дітям може не сподобатися активність, яку ви пропонуєте, і підтримуйте діяльність, яка відгукнеться дитині.
Гіллер пропонує зробити разом список заходів на наступний тиждень або місяць. Діти частіше залучаються до діяльності, якщо вони вибрали її самі.
Ви можете дати дітям вибір, залучаючи їх до процесу прийняття рішень про групових заняттях, таких як вибір маршруту для сімейної прогулянки. Ви можете записати їх на секції, возити їх туди, придбати екіпіровку і навіть іноді займатися з ними. Визначте час, який найкраще підходить для занять, і зробіть їх частиною повсякденного життя сім’ї.
«Зробіть спорт веселим для всієї родини – будь то прогулянка або велосипеди, будівництво смуги перешкод та її проходження на час, або танцювальна вечірка з ранку. Батьки можуть планувати нові активності, такі як піший туризм, каякінг, скелелазіння. Залучення друзів дитини зробить спорт більш соціальним і захоплюючим».

 

Не перетворюйте фізичну активність в змагання
«Уникайте акценту на змагальних видах спорту як єдиної або основнї форми вправ», – радить Макдермотт. «Така активність важлива, але вона може викликати проблеми. Адже фокус повинен бути на здоров’я і гарне самопочуття, а не на успіх або досягнення ».
Інтерес до змагальних видів спорту часто виникає сам по собі через загальне задоволення від фізичної активності. Нехай все тече своєю чергою, і не обов’язково насильно підштовхувати дітей до змагань. Заняття спортом як спосіб виграти породжує нездорові тенденції.
МакДермотт пояснює: «Краще, коли вправи – це шлях до здоров’я і гарного самопочуття, а не до почуття переваги. Вправи не повинні бути самоціллю, вони розвивають наш організм комплексно».
Важливо підкреслювати досягнення, засновані на навичках, а не на перемогах або цифрах, таких як витрачені калорії і втрачені кілограми.
Гіллер пропонує хвалити дитину за розвиток нового навику, будь то стрибки зі скакалкою, їзда на велосипеді або заняття спортом. Коли дитина бачить свій прогрес, їй напевно захочеться продовжувати.
Батьки повинні допомогти дітям знайти активності, які їм подобаються, і всіляко підтримувати їх прогрес в цьому напрямку.

 

Ніколи не використовуйте вправи, щоб присоромити або покарати дитину
«Не соромте дітей за форму тіла, щоб мотивувати їх до занять», – радить Гіллер. Ніколи не кажіть дитині: «Подивися, скільки ти набрав за останні три місяці, сидячи за комп’ютером» або «Коли ти в останній робив вправи?». Такі зауваження можуть викликати почуття сорому і невпевненості в своєму тілі і негативно вплинути на готовність дитини займатися будь-якою фізичною діяльністю».
Коли діти займаються спортом, не судіть їх, і не вказуйте на те, що вони роблять неправильно (тільки якщо вони не завдають собі шкоди). Так у них можуть виникнути неприємні відчуття від спорту.
«Батьки не повинні змушувати дітей активно займатися спортом або залучати їх в щось проти їхньої волі”, – зазначив Рассел Р. Пейт, колишній науковий співробітник ACSM і директор Групи з дослідження дитячої фізичної активності в Університеті Південної Кароліни. «Не потрібно критикувати своїх дітей (особливо перед братами і сестрами) за їх невдачі в спорті. Навпаки батьки повинні допомогти їм знайти активності, якими вони насолоджуються і відчувають себе успішними, і підтримувати їх в цьому ».
Використання вправ в якості покарання також є табу. Замість того, щоб знімати таким чином стрес, дитина відчуває ще більший тиск. Діти не повинні боятися фізичної активності. Заняття спортом повинні їх мотивувати.

 

Зверніть увагу на поведінку вашої дитини.
Навіть дотримуючись всіх порад експертів, важливо звертати увагу на ставлення вашої дитини до фізичних вправами. Лаура Коллінз Лістер-Менш, виконавчий директор FEAST («Лікування РХП за допомогою сімейних підтримуючих програм»), говорить, що деякі діти переймають шкідливі моделі поведінки, а інші мають вроджену схильність.
«Якщо ви бачите, що у дитини починають проявлятися нездорові думки і поведінка, щодо їжі або фізичних вправ, будьте уважні. Це може перерости в психічне захворювання, і до нього потрібно ставитися інакше».
Потрібно звернути увагу, чи займається ваша дитина фізичною активністю тому, що вона хоче, або тому, що вона повинна. А також поспостерігати, чи робить вона паузи під час занять. Надмірні вправи часто є симптомами розладів харчової поведінки.
«Якщо ви підозрюєте, що у вашої дитини може бути психічне захворювання, яке пов’язане з прийомом їжі, сприйняттям тіла або фізичними вправами, то варто проконсультуватися з фахівцем з психічного здоров’я зі знаннями розладів харчової поведінки», – пояснює Лістер-Менш. «Професіонали по РХП дуже добре розуміють різницю між здоровим бажанням займатися фізичною активністю, і бажанням, викликаним психічним захворюванням. Раннє втручання при РХП дійсно важливо. Це може врятувати життя».

 

Джерело https://www.huffpost.com/…/how-to-instill-healthy-relations…

Почуття безнадії, пов’язане з депресією, може зробити життя з розладом харчової поведінки досить складним. Але коли депресивних симптомів стає менше, шанси на успішне подолання депресії і РХП зростають.

Зв’язок депресії і розладів харчової поведінки
Дуже часто люди з розладом харчової поведінки, також мають супутню депресію. Національна асоціація нервової анорексії і супутніх захворювань (ANAD) повідомляє, що до 50% людей з нервовою анорексією, страждають від супутньої депресії, і більше 50% людей з нервовою булімією або переїданням мають симптоми депресії.
Депресія і розлади харчової поведінки дуже взаємопов’язані. Депресія може викликати бажання боротися з нездоровим режимом харчування, а РХП можуть привести до депресії. Одужання від РХП дається важче, якщо людина має супутні симптоми депресії.
Кожен по-своєму відчуває вплив цих складнощів. Але визнання зв’язку між розладами харчової поведінки і супутньої депресією може істотно вплинути на ваше здоров’я.

Переваги лікування депресивних симптомів
Дослідження показують, що при наявності одночасно РХП і депресії, робота з депресивними симптомами може позитивно вплинути на одужання від розладів харчової поведінки. У дослідженні, в якому взяла участь 31 жінка у віці від 19 до 50 років з нервовою булімією і супутньої депресією, виявилося, що багато  з симптомів булімії у жінок почали зникати, коли були опрацьовані деякі симптоми депресії.
Жінки взяли участь в 16-тижневій програмі міжособистісної психотерапії, яка допомагала їм впоратися з тиснучими почуттями безнадійності, нікчемності і стресом через депресію. Коли почали зменшуватися депресивні симптоми, зменшилися і симптоми розладу харчової поведінки. До кінця лікування 77% учасниць відзначили зменшення симптомів булімії, і 34% – поліпшення симптомів обох захворювань.
Зв’язок між розладами харчової поведінки і супутньою депресією залишається складним, але якщо почати роботу з депресивними симптомами на початкових етапах лікування, результати дадуть про себе знати. Перед лікуванням РХП важливо оцінити свій стан, щоб підібрати підходящу форму терапії. Тоді ви зможете отримати комплексне лікування, яке буде враховувати всі аспекти вашої особистості.

Варіанти лікування депресії і розладів харчової поведінки
Існує безліч різних варіантів лікування для жінок, які страждають одночасно від РХП і супутньої депресії. У кожної жінки свій життєвий досвід, який впливає на прояв симптомів хвороби, тому дуже важливо підібрати той тип лікування, який буде відповідати потребам пацієнта.
Залежно від характеру і тяжкості ваших симптомів, можуть бути різні види лікування. Ось деякі з них:
Лікування в стаціонарі включає перебування в лікувальному закладі на ніч, зазвичай близько 28-30 днів, в залежності від індивідуальних потреб і прогресу. Там можна отримувати цілодобову підтримку, яка допоможе вам впоратися з пригнічуючими емоціями і нав’язливими думками через депресію і РХП.
Програма часткової госпіталізації – також відома як денне лікування, це терапія по кілька годин на день, кілька разів на тиждень. Ви не залишаєтеся на ніч, але цей тип лікування пропонує більш структуровану допомогу, ніж при традиційній амбулаторній терапії.
Деякі установи також надають інтенсивні амбулаторні програми і традиційну амбулаторну терапію. Якщо вам не потрібна чітка структура протягом усього процесу лікування, такий варіант може підійти. До поширених типів лікування розладів харчової поведінки, які поєднуються з депресією, відносяться:
Індивідуальна терапія – особиста зустріч з терапевтом дозволяє обговорити ваш прогрес в одужанні, будь-які проблеми, з якими ви могли зіткнутися під час лікування, а також ваші короткострокові та довгострокові цілі одужання.
Групова терапія – групові заняття дають можливість почути різні точки зору інших учасників і розширити коло довіри. Багато учасників групової терапії відзначають, що відчувають себе менш самотніми в процесі одужання і вчаться вибудовувати більш здорові відносини.
Важливо розуміти, наскільки індивідуальний процес одужання. Якщо ви боретеся з декількома захворюваннями, зверніться за професійною допомогою, щоб визначити тип і рівень медичної допомоги, які вам підходять.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/understanding-connecti…

Різноманітність, баланс і помірність. Це основні відмінні ознаки здорового харчування. Їжа повинна приносити задоволення, забезпечуючи при цьому нормальне функціонування організму. На жаль, через таких факторів, як соціальні мережі, індустрія дієти і схильність до вихваляння стрункості, способи і причини споживання їжі значно змінилися за останні роки.
Що таке орторексія

Хоча нервова орторексія ще не включена в Діагностичне і статистичне керівництво по психічних розладів (DSM), число людей, які лікуються від неї, зростає.

Про орторексію стали говорити в 1997 році завдяки лікарю Стівену Братману . Він виявив парадокс, що багато прихильників здорового харчування з одного боку відстоювали зміцнення здоров’я, з іншого – їх обмежуюча, нав’язлива поведінка привела до прямо протилежного ефекту.

Жінка з таким розладом хоче їсти тільки «хороші» продукти і виключити всі «погані» зі свого раціону. Такий підхід до їжі викликаний дихотомічний мисленням і є нездоровим. Не можна навішувати на їжу позитивні або негативні ярлики.

Як і при інших розладах харчової поведінки, все починається досить невинно і з добрими намірами. Людина починає вивчати керівництво по «здоровому харчуванню», засноване на наукових даних. Не встигаєш озирнутися, як це перетворюється в стратегію з жорсткими, не здоровими правилами і дуже обмеженим списком допустимих продуктів. Популярні словосполучення, такі як «чиста», «жива» їжа, визначають щоденний раціон.

Нав’язливе бажання чинити правильно часто посилюється прагненням до екологічності . Прийнятні продукти – ті, які не завдають шкоди навколишньому середовищу. Спочатку це може здатися здоровим підходом, але це не так.

Для підтримки гомеостазу людському організму потрібні вітаміни, мінерали, білки, вуглеводи і корисні жири. Виняток цілої групи продуктів харчування може привести до недоїдання, хвороб і навіть смерті.

Є й інший хвилюючий момент орторексії . Люди з цим захворюванням багато досліджують питання, грунтуючись на фактах, і тому дуже багато знають про продукти харчування, агрокультурі і харчуванні. Ця необхідність знати все в кінцевому підсумку виявляється шкідливою.

Людина з орторексія годинами вивчає їжу, планує харчування, шукає магазини, в яких продаються «чисті» продукти, а потім довго аналізує їх склад. Такі заняття неминуче віднімають час роботи, хобі, відпочинку, а також сім’ї і друзів. Соціальна ізоляція часто стає нормою.

Одна лише думка прийти на сімейний або дружня вечеря в ресторані, де їжа не перевірена, може викликати напад паніки. Часто єдине рішення – взяти свою їжу, що може викликати незручність і осуд оточуючих.

Жінки з орторексія часто дуже суворі, самовдоволені, і прагнуть все контролювати – вони впевнені, що їх система переконань і поведінка єдино вірні. Отже, за замовчуванням всі інші помиляються.

Жінка може довго не знати, що у неї орторексія . Однак, коли розлад харчування завдає шкоди організму, руйнує стосунки або впливає на роботу, рекомендується звернутися за лікуванням. Завдяки роботі з фахівцями жінка може відновити своє здоров’я і сформувати здорове ставлення до їжі.

 

** зверніть увагу, що хоча ця стаття адресована жінкам, орторексія і все розлади харчової поведінки зустрічаються і у чоловіків.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/orthorexia-when-eating-well-becomes-illness

Контроль пов’язаний з багатьма розладами харчової поведінки. Такий розлад харчової поведінки, як булімія часто характеризується втратою контролю, бажанням зберегти контроль, змінами навколо, які підсилюють бажання контролювати або всім перерахованим вище.

Багато емоційні і поведінкові відгуки можуть виникнути, як реакція на зміни себе, свого тіла, навколишнього, які хочеться контролювати. Тому, відпускання контролю є ключовим моментом при лікуванні розладів харчової поведінки. Для людей з нервовою булімією відпускання контролю має деякі особливості, пов’язані з цим розладом.

Що значить контроль для вас?

Перегляньте своє ставлення до контролю, змінивши своє уявлення про нього. Можливо, вам доведеться визнати, що контроль – не гарантує безпеку і кращий результат.

Розлади харчової поведінки вводять нас в оману, що якщо ми візьмемо під контроль свою поведінку, емоції, своє життя і тіло, тоді ми будемо гідні любові, успіху, схвалення і т. д. Насправді, вчепившись в контролювання, ми гальмуємо своє зростання , відступаємо перед труднощами і не живемо справжнім моментом. Але як тільки ми усвідомлюємо, що ж нас так приваблювало в почутті контролю, ми зробимо перший крок до зміни цих помилкових переконань, а слідом, і свого життя.

 

Відпустити контроль або втратити його?

Вам може допомогти думка про те, що відпустити контроль – це не те ж саме, що втратити його. Часто проблеми виникають від того, що люди бояться втратити контроль над собою і своєю поведінкою.

Насправді, відпускаючи контроль, ви не повинні будете повністю припинити контролювати аспекти свого життя. Говорячи про відпускання, ми маємо на увазі прийняття того, що ми не можемо контролювати все і завжди.

В житті будуть моменти і обставини, які нам не підвладні. Практика прийняття допомагає нам адаптуватися до цих обставин, замість того, щоб панікувати і діяти руйнівно, як в минулому, коли ми намагалися тримати все в своїх руках.

Булімія і втрата контролю

Люди з нервовою булімією використовують моделі поведінки загальні для всіх розладів харчової поведінки. Вони застосовують ці моделі, щоб впоратися з тими аспектами свого життя, які складно контролювати, наприклад, емоції, дії, тіло, навколишній світ, майбутнє, повсякденне життям.

Однак при булімії фактор контролю співвідноситься з очищенням за допомогою блювоти. Найчастіше напади переїдання і очищення трапляються, коли люди втрачають контроль над собою і своєю поведінкою.

Таким чином, відпускання контролю зв’язується з неприємною поведінкою і дискомфортом. Страх втратити контроль відчувається на рівні тіла і почуттів, і нагадує про минулі зриви.

Важливо зрозуміти, що звільнення контролю не обов’язково призводить до нездорової поведінки. Пам’ятайте, що всередині вас є сили і можливість навчитися застосовувати свої знання на благо одужання.

 

Контроль і імпульсивність

Було виявлено, що люди, які страждають на булімію, більш імпульсивні. Це ще одна перешкода на шляху до звільнення від контролю. Багато хто побоюється, що відмова від контролю зробить їх більш імпульсивними і вони «повернуться» до старої поведінки.

Імпульсивність передбачає відсутність контролю. Однак це не означає, що як тільки ви відпустите контроль, то почнете діяти рефлекторно. Подумайте про ті імпульсивні вчинки, які ви робили, але вони не дали результату. Нагадуйте собі про це, коли знову зловите себе на бажанні так вчинити.

Позбавтеся від почуття сорому

Відпускаючи контроль, вам слід попрощатися і з соромом. Сором і контроль часто йдуть рука об руку. Знаючи, що потреба в контролі небажана і засуджується, людина може відчувати сором і провину, бажаючи взяти контроль у свої руки.

Не всяке прагнення до контролю – погано, і з часом можна знайти баланс між здоровим контролем і бажанням контролювати все навколо.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/letting-go-control-recovery-bulimia
Одужання від РХП – це, по суті, відновлення зв’язку з самим собою. Хоча розлади харчової поведінки, на перший погляд, пов’язані з вживанням їжі, вони також мають емоційне підґрунтя.
Часто розлади харчової поведінки виникають, як спосіб справитися з важкими емоціями – тривогою або сильним сумом. Тому повернення до себе і своїх почуттів сприяє одужанню.
Проходячи лікування РХП, можна зробити деякі кроки для відновлення контакту з собою. Ось п’ять порад, які можуть допомогти:
Відновіть зв’язок з емоціями
Дослідження показали, що люди з розладами харчової поведінки схильні використовувати уникнення як стратегію виживання. Це означає, що люди в більшості випадків уникають контакту зі своїми почуттями,  не проживаючи їх. Наприклад, людина гнівається на когось, але замість того, щоб висловити свій гнів безпосередньо, вона переїдає або викликає блювоту.
Якщо емоції не проживаються, це стає проблемою. Ось чому так важливо відновити контакт зі своїми почуттями під час одужання. Один з ефективних способів – ведення щоденника.
Можна вести щоденник по-різному, наприклад, малювати або писати про свої почуття. Який би спосіб ви не вибрали, ви станете краще усвідомлювати свої емоції.
Увійдіть в контакт зі своїм тілом
Розлад харчування може сильно вплинути на відносини людини зі своїм тілом. Крім негативного сприйняття тіла, багато розладів харчової поведінки, такі як очищення за допомогою блювоти або обмеження в харчуванні, призводять до розриву зв’язку з тілесними відчуттями. Така поведінка йде проти природи організму, тому потрібно зупинитися, і побути наодинці з собою.
Ви можете налагодити контакт зі своїм тілом за допомогою усвідомленості, соматичної терапії або фізичної активності, яка включає розум і тіло, наприклад, йоги. Дослідження показали, що йога допомагає увійти в контакт зі своїм тілом.
Ще один дієвий спосіб налагодити зв’язок між розумом і тілом – заново навчитися їсти. Один з поширених наслідків РХП – це втрата сигналів про почуття ситості. Прислухання і повага до  потреб свого тіла сприяє здоровим відносинам з самим собою.
Будь більш дбайливі до своїх почуттів
Складно бути в відносинах з людиною, яка засуджує або критикує. Те ж саме справедливо і для ваших відносин з самим собою під час одужання від розладу харчової поведінки. Самоспівчуття може зменшити почуття ненависті до себе. Оскільки ненависть тільки підсилює РХП, дуже важливо звести до мінімуму це почуття.
Самосспівчуття може здатися неприродним, якщо ви звикли думати про себе погано. Спостерігайте за тим, що ви говорите собі, і ставте під сумнів ці висловлювання. Наприклад, якщо ви помилилися і почали думати, що ви дурні, зупиніться, і задайте собі питання.
Невже помилка говорить про розумові здібності? Ні, все ми люди, і всі робимо помилки. Якщо вести з собою діалог, і оскаржувати негативні твердження, ви зможете стати більш співчутливими до самих себе.
Не думайте про РХП, розвивайте себе як особистість
Ви можете краще пізнати себе, якщо будете розвивати ті сфери свого життя, які не пов’язані з проблемами харчування або образом тіла. Наприклад, за допомогою хобі, освіти, кар’єри, відносин або духовних практик.
Якщо ви не знаєте, з чого почати, подумайте про те, що вам подобалося в дитинстві. Може якісь теми, які вам було цікаво вивчати, або щось, що ви любили робити? Дослідження свого дитинства – один із способів заново познайомитися з собою.

Створюйте підтримуючі відносини
Важливо мати підтримку близьких, особливо під час одужання. Друзі, члени сім’ї та лікуючі фахівці можуть вплинути на вашу думку про себе. Висловлюючи свою підтримку, турботу, співчуття вони можуть допомогти вам побудувати довірчі відносини з самим собою.

Які б способи створення кращих відносин з собою ви б не вибрали, одужання від РХП – це можливість заново відкрити себе. Це подорож до себе може бути часом важкою, але вона призведе вас до більш щасливого життя.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/five-tips-healthier-happier-relationship-yourself-recovery-eating-disorders

Що найнебезпечніше в схудненні через розлади харчової поведінки, стресу або фізичної хвороби? Позитивне підкріплення ззовні, яке ви отримуєте.

Аманді 44 роки, вона працює в Нью-Йорку вчителькою музики. Коли їй було близько 20 років, вона страждала від анорексії, обмежуючи себе в їжі, виснажуючи фізичними вправами і зловживаючи проносними. «Вся моя енергія йшла на підрахунок калорій, і я була роботом в цій залежності», – говорить Аманда. «У мене є одна фотографія того періоду, де я посміхаюся і притискаюся до свого собаки. На ній видно запалі щоки і худе обличчя. Я була схожа на жовтяничний скелет ».

Незважаючи на це, члени сім’ї та навколишні робили компліменти її зовнішності. «Родич сказав, що я виглядаю чудово завдяки програмі схуднення Weight Watchers . Коли я ходила в тренажерний зал, жінки середнього віку із захопленням запитували: «Як ти це робиш?». І це за кілька тижнів до того, як я потрапила в стаціонар. Я отримала більше похвали за свою стрункість, ніж за отриману ступінь магістра ».

Це поширений досвід людей з РХП і тих, хто схуд через горя, стресу та інших серйозних захворювань. Думка про те, що втрата ваги бажана і корисна для здоров’я, настільки вкоренилося в свідомості, що навіть нездорова втрата ваги вихваляється. «Наше суспільство зробило це нормою, тому ми зустрічаємо це всюди», – говорить генеральний директор Національної асоціації з проблем харчової поведінки (NEDA) Клер Миско . «Це проявилося ще більше під час карантину, коли люди проводили більше часу в соціальних мережах, зустрічаючи жарти про набір ваги. Люди стали більше обмінюватися планами дієт і програмами виснажливих вправ ».

Підтверджуючим прикладом публічної особи може бути співачка Адель. Під час її розлучення з Саймоном Конецьки вона сильно схудла, і всі навколо почали відзначати, яка вона «приголомшлива» і «сяюча». Говорили, що завдяки цьому її екс зрозуміє, що він втратив. «Комплімент з приводу схуднення, навіть з благими намірами, підтверджує невірне припущення про те, що люди з меншою вагою цінніші», – пояснює Миско . «Неправильне уявлення про те, що «худорба» дорівнює « здоров’я », переслідує наше суспільство багато років, особливо в галузі медицини».

Ліза, 22-річна студентка з Амстердама, відчула це на власному досвіді, коли психіатр, який поставив їй діагноз Інші специфічні розлади харчової поведінки, також похвалив її втрату ваги. «Мій психіатр і лікар знали, що у мене є проблеми з їжею і надмірними вправами, але вони обидва почали сесію, похваливши мою зовнішність після схуднення. Психіатр навіть процитував мені уривок дослідження про те, що люди з худими обличчями більш успішні, тому що вони виглядають більш професійними і цілеспрямованими. Це було так дивно ».

Ці компліменти тривають, навіть людина виглядає хворобливо. Лідія, 23-річна аспірантка з Північної Кароліни, страждала від анорексії в пізньому підлітковому віці. «Я весь час була виснажена», – пояснює вона. «Ходити в клас і вставати з ліжка стало проблемою, і навіть якщо я не користувалася інший косметикою, я завжди носила консилер , щоб зафарбувати мішки під очима. Моя успішність погіршилася, тому що я не могла зосередитися на заняттях і ненавиділа школу. Моє волосся було ламкими і випадали ». Проте, все відзначали її схуднення. «Багато компліментів було про те, що я виглядала здоровою», – каже дівчина. – Люди запитували, наскільки покращився моє самопочуття після схуднення ».

Такі коментарі можуть особливо впливати на повних людей з РХП. Для них втрата ваги автоматично вважається чимось хорошим. «Розлади харчової поведінки не мають якогось «образу», і впливають на людей всіх форм і розмірів», – каже Миско . «Люди, які відповідають соціальним розмірами і стандартам краси, не є за своєю природою здоровими, так само як люди з більш високим вагою не є хворими. Така думка може допомогти людям з РХП в їх лікуванні.

Деякі люди, які отримують компліменти відносно зовнішнього вигляду, ображаються на них. Наприклад, Марсель, 29-річний письменник з Нової Зеландії, якому сказали, що він виглядав «чудово» через значну втрату ваги після операції. А він 3 місяці не міг їсти тверді продукти, і цей досвід був для нього неприємним. «Спочатку я відповідав « О, дякую! », А потім почав говорити, як є: « Це тому, що я хворів. Я нічого не зробив». «Я гей, який крутиться в колах театру, кіно і ЗМІ. І за замовчуванням я повинен бути струнким. Мені здавалося, що люди вітають мене з тим, що я виглядаю як ідеал, до якого я ніколи не прагнув ».

Інші підживлюються похвалою втрати ваги. А для людей з розладами харчової поведінки це може бути небезпечно. «Отримуючи компліменти щодо скидання ваги, люди прагнуть продовжувати обмежене харчування, надмірні тренування і використання шкідливих добавок, таких як проносні і « детокс -чаї. Все це може тільки погіршити ситуацію в майбутньому », – пояснює Миско . «Люди, що роблять компліменти стрункості, не бачать тієї шкоди, яку людина завдає собі, щоб змінити тіло».

Отримувати ці компліменти від друзів і сім’ї, як правило, більш болісно, ніж від просто знайомих. Саманта , 22-річна дівчина з Філадельфії, згадує своє розчарування компліментами однокласників з приводу екстремальної втрати ваги через стрес. «Моє схуднення було фізичним показником того, що зі мною щось не так, не кажучи вже про моє відмову спілкуватися з однолітками, або перепадах настрою. Але оскільки втрата ваги так цінується, в основному їй говорили: «Ти так добре виглядаєш!» «Це важко, тому що нам було всього по 17 років, була купа проблем, але я пам’ятаю, що мені не вистачало турботи».

Насправді їй потрібні були не компліменти про зовнішній вигляд, а щирий інтерес до її психічному і фізичному стану. «Я так сильно хотіла, щоб хто-небудь запитав, чи все у мене в порядку, але так і не отримала цього».

 

Джерело https://melmagazine.com/en-us/story/praise-for-unhealthy-weight-loss-isnt-just-painful-its-dangerous

Коли сором стає токсичним

Сором «виникає внаслідок саморефлексії або самосприйняття . Людина боїться або передбачає, що може викликати огиду у інших ». Відчуваючи сором, ми відчуваємо себе погано. Токсичний сором перетворюється в величезного монстра.

Токсичний сором передбачає переживання сорому протягом більш тривалого періоду часу і на більш інтенсивному, емоційно і психологічно глибинному рівні. Щоб викликати токсичний сором, не потрібно, щоб щось сталося, так як думок, що провокують його, і так досить в голові.

Токсичний сором часто буває настільки нестерпним і неприємним, що люди відчувають ще й тривогу, що сором ось-ось виникне.

Токсичний, як і звичайний сором, найчастіше виникає з пережитого досвіду і послань з дитинства. Іноді складно навіть згадати ситуацію або події, які викликали цю токсичність.

Люди, на яких токсичний сором сильно впливає, створюють свою «історію сорому». Вони програють цю історію до тих пір, поки самі не почнуть вірити в неї і дивитися на все навколо через призму їх власної недосконалості і недоліків.

Чи варто говорити про те, що цей отруйний сором глибоко укорінився в психіці й особистості людини, і може зробити його більш схильним до РХП.

 

Сором і розлади харчової поведінки

Існує багато досліджень сорому і розладів харчової поведінки, і, увага, спойлер , ці два явища дуже пов’язані між собою.

Дослідження не тільки показали нам, що сором і розлади харчової поведінки пов’язані один з одним, але і те, що існують свої особливості, залежно від типу сорому і діагнозу РХП.

Сором часто ділять на дві категорії – внутрішній і зовнішній.

Внутрішній сором – це «те, як людина бачить або оцінює себе сам», а зовнішній сором – це «те, як людина думає, люди бачать його».

Обидва типи сорому були провісниками розладу харчової поведінки. При цьому, зовнішній сором є однозначним предиктором нервової анорексії, а внутрішній сором – нервової булімії.

Дослідники також вивчили концепцію, відому як тілесний сором – це сором, пов’язаний зі сприйняттям тіла самою людиною або іншими. Виявилося, що він є сильним предиктором РХП.

Тілесний сором також поділяється на два типи – наявний і передбачуваний.

Наявний тілесний сором залежить від розміру тіла людини в даний момент, а передбачуваний описує сором «який людина буде відчувати, якщо набере вагу».

Отже, у нас є спільний сором, який може бути внутрішнім або зовнішнім, і тілесний сором – вже наявний або передбачуваний. Він також може бути внутрішнім або зовнішнім.

Сором лише посилює тяжкість РХП, а «після тривалого переживання сорому розлади харчування проявляються сильніше, ніж зазвичай».

Глибинне дослідження цього питання говорить нам про те, наскільки це важливо для розуміння патології РХП.

Тепер, з огляду на, що токсичний сором засвоюється і впроваджується в особистість людини на набагато більш інтенсивному рівні, ніж загальний сором, можна припустити, що токсичний сором також пов’язаний з розладами харчової поведінки.

Дослідження цієї теми не було масштабним. Однак було зроблено досить, щоб показати, що сором і РХП пов’язані один з одним.

 

Зцілення токсичного сорому

Потрібно провести велику внутрішню роботу, щоб впоратися з токсичним соромом, так як це система вірувань, на якій багато будували своє життя роками.

«Чим більше самоспівчуття людина проявляє, тим швидше, вона зможе перервати зв’язок між токсичною соромом і патологією харчового розладу.

Самоспівчуття діє як форма самостійної турботи і може навчити змінювати не тільки почуття і переконання, пов’язані із соромом, а й помилкові думки і переконання, пов’язані з собою і тілом.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/toxic-shame-eating-disorders

Приступоподібне переїдання вважається серйозним, небезпечним для життя, але виліковним розладом харчової поведінки. У Сполучених Штатах воно є найбільш поширеною формою РХП, і зустрічається в три рази частіше, ніж анорексія та булімія разом узяті.

Приступоподібне переїдання полягає в тому, що періодично людина з’їдає велику кількість їжі, втрачаючи над собою контроль.

Епізоди переїдання можна описати наступними характеристиками:

  •  – Швидкість вживання їжі вище, ніж зазвичай
  •  – Після виникає неприємне відчуття переповненості шлунку
  •  – Вживання великої кількості їжі, навіть коли не голодний
  •  – Через збентеження людина їсть на одинці
  •  – Після переїдання з’являється почуття відрази, депресії або сорому

При приступоподібному переїданні такі епізоди трапляються, як мінімум, раз на місяць протягом трьох місяців, при цьому без компенсаторної поведінки (наприклад, очищення за допомогою блювоти), як це спостерігається при інших розладах харчової поведінки, наприклад при булімії.

 

Приступоподібне переїдання та опрацювання емоцій

Одним із симптомів, пов’язаних з приступоподібним переїданням, є ускладненість оброблення емоцій, яка виражається у вигляді:

  •  – Складнощі визнання, розпізнавання, прийняття і розуміння власних емоцій
  •  – Імпульсивних діях
  •  – Складнощі переживання негативних емоцій (таких як смуток, самотність, занепокоєння, вина і сором)
  •  – Складнощі в регуляції власних емоцій

У недавньому дослідженні, проведеному Monell , Clinton & Birgegård (2020), було виявлено, що у людей, які страждають від нападів переїдання, і мають проблеми в розумінні емоцій, – більш низька самооцінка. Їм складніше ставитися до себе по дружньому, з прийняттям та  розумінням.

Вони також схильні більш жорстко і вороже регулювати свої емоції, що нагадує самокритику і дезадаптивний перфекціонізм . Це дуже схоже на ті труднощі, які відчувають люди з розладом харчової поведінки, і часто є частиною циклу «переїдання-дієта», який вкорінює приступоподібне переїдання.

Крім того, дослідники виявили, що в цілому складності в обробленні емоцій були пов’язані з більш серйозними проблемами з тілом, формами і вагою, які часто зустрічаються у людей з РХП.

 

Як труднощі опрацювання емоцій можуть сприяти розвитку і підтримці приступоподібного переїдання

Часто люди з приступоподібним переїданням залучаються до цикл «переїдання-дієта», який лише посилює розлад. В рамках цього циклу людина може відчувати складні емоції, такі як занепокоєння, вина або сором.

Вважається, що саме неможливість впоратися з цими складними емоціями, змушує людину повертатися до переїдання. Це спосіб заспокоїтися, відволіктися або придушити свої емоції, іншими словами, впоратися з негативними переживаннями цього циклу.

Цикл «переїдання-дієта» часто починається з дієти (або обмеженого споживання «поганих» продуктів). Хоча це обмеження може привести на початку до  почуття задоволення, потім люди все одно відчувають тягу до їжі, оскільки тіло повинно підтримувати гомеостаз.

Наші тіла не хочуть терпіти недостачу, тому вони дають нам знати, що нам потрібна різноманітна їжа, посилаючи сигнали голоду: відчуття порожнечі в шлунку, бурчання в животі, головний біль, сварливість або «злість від голоду», відсутність енергії, млявість / слабкість. Ми починаємо відчувати тягу до їжі і не можемо думати ні про що інше.

Однак ця стурбованість їжею і тяга до неї – всього лише наше тіло, яке виконує свою роботу. Коли людина намагається дотримуватися обмежувальної дієти, це призводить лише до пригнічуючої тривоги. В кінцевому підсумку, щоб «позбутися» або врегулювати це занепокоєння, людина переїдає, що і призводить потім до складних емоціям, таких як провина, сором, розчарування або смуток.

Щоб «врегулювати» ці емоції людина повертається до дієти або обмеження «поганої» їжі. При цьому продовжуючи цикл «переїдання-дієта».

Давайте визнаємо складність цього циклу. Розвиток і зміцнення приступоподібного переїдання – це не тільки проблема опрацювання емоцій. Існує безліч біологічних, психологічних і соціально-екологічних факторів.

Біологічні чинники включають в себе гормони, які беруть участь в регуляції голоду та ситості в спробі зберегти гомеостаз, ознаки голоду і фізіологічну депривацію через обмеження або дієти.

До психологічних факторів відноситься схильність до суворої самокритики і дезадаптивного перфекціонізму . Сюди ж відноситься поділ продуктів на «хороші» і «погані» і критику за те, що з’їли «погані» продукти, а також почуття позбавлення певних продуктів.

До соціально-екологічних факторів належить виховання в культурі «дієти», страх осуду через зайву вагу і дефіцит продуктів харчування.

Хоча цей цикл може виглядати по-різному для всіх (біологічні, психологічні і соціальні чинники навколишнього середовища кожної людини є унікальними), цей цикл «переїдання-дієта» і труднощі з обробкою емоцій зазвичай характерні для тих, хто бореться з переїданням.

 

Рішення проблеми з опрацюванням емоцій за допомогою лікування нападів передання

Один із способів вийти з циклу «переїдання-обмеження» – навчитися ефективно опрацьовувати емоції. Емпіричні підходи до лікування, такі як когнітивно -поведінкова терапія і діалектико- поведінкова терапія, спрямовані на виявлення взаємозв’язку думок, емоцій і поведінки.

Вони також допомагають людям навчитися зменшувати напади переїдання, одночасно справляючись з важкими емоціями (наприклад, з тривогою і виною), позбавляючись від тривожних подій і досліджуючи власні психічні стани.

Інші підходи, такі як психодинамічна і міжособистісна терапія, можуть допомогти людям вивчити зв’язок між емоціями і поведінкою щодо їжі, а також зрозуміти, як відносини всередині і зовні терапії впливають на симптоми нападів переїдання.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/binge-eating-disorder-difficulties-processing-emotion

Літо – це сезон сонця, басейнів, пляжів, барбекю і, на жаль, стресу з приводу свого тіла. Через додатковий тиск, який чинить ця пора року, літо може стати справжнім випробуванням, повним потенційних пасток для тих, хто погано ставиться до свого тіла або страждає від розладів харчової поведінки.

 

Нереальні образи і послання, які вселяють невпевненість

Щороку, прямо перед початком літнього сезону, експерти з фітнесу красуються в бікіні, засмаглі знаменитості і моделі заповнюють соціальні мережі, обкладинки глянцю і миготять в телерекламі. Вони хваляться своїм накачаним пресом і задають питання на кшталт «Чи готові до літа?», Обіцяючи, що їх план дієти або тренування допоможе отримати «ідеальне для бікіні тіло» в найкоротші терміни.

Емілі Лок в своїй статті для блогу Національної асоціації з проблем харчової поведінки (NEDA) пише, що звідусіль нав’язується ідея того, що «наші тіла недостатньо гарні, і щоб відчувати себе впевнено і чудово провести літо, потрібно виглядати певним чином або важити X кілограм» .

Не дивно, що в потоці цих образів і послань, як має виглядати «тіло влітку», багато людей (навіть самі впевнені в собі) відчувають розгубленість і відчувають додаткову напругу в зв’язку з образом тіла.

 

Літній гардероб підсилює тиск

Ще одна причина, з якої літній час викликає тиск, пов’язана зі зміною гардеробу. У прохолодні місяці легко сховатися за громіздкими светрами і довгими штанами, але як тільки потеплішає, їм на зміну приходять відкриті шорти, майки, сарафани і купальники. Цей більш відвертий одяг може негативно впливати на образ тіла і привести до самоосуду.

 

Небезпеки тиску на образ тіла

Такий тиск може спонукати деяких людей більше займатися спортом або є харчуватись здоровіше, проте для людей з історією РХП або з дисморфїєю тіла, цей тиск ззовні може бути шкідливим і провокаційним. Крім того, невдоволення своїм тілом є одним із значущих чинників ризику розладів харчової поведінки, а це означає, що стрес перед літом може (поряд з іншими генетичними і екзогенними факторами) сприяти розвитку РХП.

Деякі експерти РХП на Національної гарячої лінії допомоги « Баттерфляй », повідомляють про помітне збільшення кількості дзвінків і запитів в літній період.

 

Здоровий образ тіла цього літа

Як ви можете відмовитися від цього тиску, навчитися приймати своє тіло таким, як є, і провести безтурботне літо?

Ось три способи підтримати позитивний образ свого тіла:

– Скасуйте підписку на акаунти в соціальних мережах, які є тригером: якщо хтось постійно публікує контент, який негативно впливає на ваш образ тіла, скасуйте підписку, як мінімум, на літо.

– Сформуйте групу підтримки. Ви можете ділитися вашим самопочуттям, тривогою з приводу образу тіла з тими, кому довіряєте. Якщо у вас є терапевт / консультант / дієтолог, не припиняйте зустрічатися з ними влітку.

– Отримайте задоволення від нового заняття: відкладіть телефон, відійдіть від дзеркала і пофантазуйте, що ви можете зробити. Може бути, навчитися грати в теніс, кататися на велосипеді або малювати. Насолоджуйтесь будь-якою діяльністю, яка вас хвилює і цікавить. Для цього ваше тіло не повинно змінюватися.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/body-image-pressures-summertime

Незважаючи на те, що нервова орторексія (НО) не була офіційно визнана «розладом харчової поведінки», вона стала досить відомою. Вона характеризується одержимістю «здоровим» харчуванням, і до неї схильні приблизно від 21 до 57,6% людей в Сполучених Штатах.
Було проведено велику кількість досліджень симптомів «офіційних» діагнозів розладу харчової поведінки, таких як нервова анорексія, нервова булімія або переїдання.
Одним з поширених симптомів, який виділяється у всіх цих випадках, є алекситимія – складність у визначенні, описі і регулювання своїх емоцій. Нещодавно було проведено дослідження з метою дізнатися, чи відчувають люди з орторексією подібні симптоми.

Алекситимія
Це слово цікаво звучить і включає в себе багато. Буквально перекладається як «немає слів для почуттів» і використовується для опису людей, які відчувають нездатність ідентифікувати або виразити словами свої почуття.
Зазвичай, це можна спостерігати у людей з психосоматичними проблемами, тривожними розладами, які вживають психоактивні речовини, але це не універсальний синдром. Існує спектр алекситимії. Таким чином, деякі люди можуть бути більш схильні до симптомів, ніж інші.

Основні симптоми алекситимії:
1. «Важко ідентифікувати почуття і відрізнити їх від тілесних відчуттів (наприклад,« У мене є почуття, які я не можу повністю ідентифікувати».)
2. Труднощі в спілкуванні або описі емоцій іншим людям (наприклад, «Мені важко знайти правильні слова для своїх почуттів».)
3. Стиль мислення орієнтований зовні (наприклад, «Я віддаю перевагу поговорити з людьми про їх повсякденну діяльність, а не про їхні почуття».) ».

Алекситимія та орторексія
Незважаючи на те, що алекситимія зазвичай спостерігається у людей з розладами харчової поведінки, досліджень про її потенційної зв’язку з орторексія раніше не було. Щоб дізнатися про їх можливий взаємозв’язк, дослідники проаналізували результати опитування 196 осіб по 4 анкетами, які учасники проходили в наступному порядку:
1. Тест Оrto-15: 15-бальна шкала, яка розпізнає симптоми нервової орторексії.
2. Торонтський Алекситимічна Шкала (TAS-20): шкала з 20 пунктів, яка визначає наявність симптомів алекситимії.
3. Тест ставлення до прийому їжі (EAT-26): опитувальник з 26 пунктів, який оцінює симптоми і особливості розладів харчової поведінки.
4. Шкала складності регуляції емоцій (DERS-16): шкала з 16 пунктів, яка вимірює регуляцію емоцій.

Результати
Результати опитувань підтвердили гіпотезу дослідників – труднощі з регулюванням і визначенням емоцій значно пов’язані з симптомами нервової орторексії.
Крім того, «у людей з високою схильністю до орторексії на відміну від людей з низькою схильністю, більше труднощів з визначенням і прийняттям своїх почуттів, їм складніше пручатися імпульсам, діяти цілеспрямовано, і знаходити правильні рішення, коли вони засмучені.
Однак не було доведено, що труднощі в описі емоцій пов’язані з симптомами орторексії.
Дослідники «припускають, що орторексія може використовуватися як стратегія подолання стресу для контролю над ситуацією в учасників зі слабкими здібностями регуляції емоцій».
Залишається сподіватися, що в подальшому буде проведено більше досліджень на тему нервової орторексії, що і допоможе визначити, чи достатньо у нервової орторексії симптомів, щоб «офіційно» її класифікувати як розлад харчової поведінки.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/orthorexia-processing-…

Судити про здоров’я за зовнішнім виглядом може бути шкідливо, або навіть смертельно небезпечно для людей з неочевидними ознаками хвороби.
«Ти так добре виглядаєш». Я пам’ятаю, як щось всередині мене обривалася кожен раз, коли я чула цю фразу, і як прохання про допомогу грудкою застрявали у мене в горлі, не наважуючись вийти назовні. Кожен раз, коли друг, колега або якийсь далекий родич говорив мені: «Ти добре / приголомшливо виглядаєш» я не була задоволена або вдячна за ці слова. Навпаки я відчувала себе невидимкою, так, ніби люди дивилися на мене, але в дійсності не бачили.
Проблеми, що стосуються мого розуму і тіла, були моїми особистими тягарем, надійно прихованим від очей інших. Як би я хотіла, щоб хоч раз хтось запитав мене, як я, і не поспішав з висновками. Якби одного разу мені дозволили зізнатися, що у мене не все добре.

«Ти так добре виглядаєш» – здавалося б, нешкідлива фраза, можливо, в очах деяких навіть комплімент. Коли ми говоримо комусь таке, ми і подумати не можемо про приховані хвороби, в кінці кінців, що може бути краще, ніж усім своїм виглядом випромінювати здоров’я. Але ми ризикуємо помилитися, коли пов’язуємо зовнішність зі здоров’ям, вважаючи, що людина в повному порядку, якщо вона не виглядає хворобливо.
Але невидимі ознаки хвороби аж ніяк не рідкість. Близько 80% людей з інвалідністю мають приховані порушення, в тому числі на фізичному рівні, такі як астма, глухота або діабет; неврологічні розлади, розсіяний склероз, епілепсія або фіброміалгія; або проблеми психічного здоров’я, такі як СДУГ, панічні атаки, посттравматичний стресовий розлад або розлад харчової поведінки. На вигляд люди з неочевидними ознаками хвороби можуть здаватися здоровими, вони можуть навіть вести себе так само, але всередині них розгортається зовсім інша драма.
Однак в нашому суспільстві все ще переважає стереотипне уявлення про інвалідність людини з помітно видимими обмеженнями, наприклад, в інвалідному візку.

Опитування, проведене благодійною організацією Crohn’s and Colitis UK, показало, що 93% населення готові зробити зауваження людині, яка виглядає здоровою і користується доступними зручностями для людей з інвалідністю. Вони вважають, що так «відстоюють» права останніх. Виходить, що люди з неочевидними ознаками хвороби відчувають додатковий стрес, намагаючись «довести» свою інвалідність.
Отже, 29% опитаних заявили, що їм відмовляли в зручностях для людей з інвалідністю, оскільки ознаки їх хвороби не очевидні; в 61% випадків, користуючись такими зручностями, люди відчували словесне і / або фізичне насильство; і 16% відчували себе неповноцінними і приниженими за використання доступних засобів.

Незважаючи на стару приказку, люди як і раніше схильні судити про інших по одягу. Наша думка про людей часто ґрунтується на їх зовнішнішньому вигляді. Ми прокручуємо соціальні мережі, ледь затримуючи свій погляд на секунду в нескінченному потоці Селфі друзів і незнайомців в їх кращі моменти, і вважаємо, що їхнє життя ідеальне.
У ту саму швидкоплинну мить, відображену на екрані, нас охоплює заздрість. На основі наших спостережень в голові вже народжується ціла історія життя людини, і нам ніколи думати про те, які проблеми можуть ховатися по той бік екрану.
Звичайно, така поверховість ненавмисна. Ми зовсім не хочемо здаватись несправедливими, коли так швидко судимо. Але наше суспільство переповнене висновками, заснованими на зовнішньому вигляді, починаючи з того, чи виглядає людина досить професійно для певної посади, закінчуючи тим, чи достатньо злочинець демонструє каяття, щоб його виправдати.

Є щось більше, ніж здоровий вигляд, по якому ми судимо. Давно слід звернути увагу на те, як люди насправді почуваються.
Всі ми знаходимося під впливом тиранії естетики і довіряємо першим враженням, перш ніж піти далі несвідомих упереджень.
Якщо ви не виглядаєте хворим, швидше за все вам доведеться «доводити» свою хворобу. Вам потрібно буде «показати» вашу біль, щоб оточуючі повірили. Багато людей з психічними захворюваннями, такими як депресія, панічні атаки і розлади харчової поведінки, не отримують своєчасної допомоги і адекватної підтримки, тому що, на думку медичних працівників, вони не виглядають «досить хворими».
Забобони щодо зовнішнього вигляду призводять до того, що люди з невидимими ознаками хвороби відчувають, що для достовірності вони повинні демонструвати свою слабкість, щоб їм повірили. Так під загрозу потрапляє життя і благополуччя багатьох людей.

Я говорила з ведучою блогу про хронічні захворювання Наталією Ліпман про вплив на психічне здоров’я: «Люди, особливо молоді, з невидимими ознаками хвороб, часто стикаються з величезною кількістю стигм. Оскільки вони не виглядають хворими, їм часто доводиться розкривати подробиці своїх проблем, щоб отримати потрібну підтримку, і, з іншого боку, зустрічатися з недовірою або навіть образами».

На своїй онлайн-платформі Наташа надає емоційну підтримку тим, хто живе з хворобою, прихованої від очей оточуючих.
«Відсутність розуміння про невидимі ​​ознаки хвороби може торкнутися різних аспектів чийогось  життя: починаючи запропонованим місцем в метро, ​​щоб вони могли безпечно повернутися додому, до поваги їхніх потреб в просторі для продовження роботи», – говорить Наташа. «Необхідність просити про підтримку і розуміння, а також напруга від розкриття інформації про своє здоров’я – часто незнайомим людям – неймовірно складний досвід».
Існує помилкове припущення, що люди з невидимими ознаками просто ліниві або корисливі, і це впливає на реакцію суспільства на їх прохання про допомогу.
«Я помітила величезний зсув в зверненні зі мною, коли я публічно зізналася в своїх проблемах замість того, щоб намагатися пробитися, як можу. Згодом це підірвало мою впевненість в собі і викликало підвищену тривогу при думці про необхідність долати так багато перешкод».
Пильна увага і недовіру, з яким стикаються люди з невидимими ознаками хвороби, також підтвердила актриса Гри престолів Емілія Кларк, яка нещодавно розповіла про свою боротьбу з депресією і відновленням після двох аневризм мозку. В антології психічного здоров’я «Ненормально відчувати себе погано (і інша не правда)», складеної активісткою Скарлетт Кертіс, Емілія сказала: «Якби у мене була пов’язка на нозі або на оці, це було б знаком:« ОБЕРЕЖНО»,« УВАГА: ЦЯ ДІВЧИНА НЕ В ПОРЯДКУ », тоді люди були б здатні проявити співчуття».
Здоров’я стало своєрідним фетишем, але це не поліпшило стан справ. Із зростанням гарного самопочуття як тренду і товару на ринку ми настільки зайняті тим, чи виглядаємо ми «здоровими», що забули про важливість здоров’я, незалежно від того, як нас бачать інші. Ми більше турбуємося про те, чи добре ми виглядаємо, ніж це є насправді. Таким чином, люди з невидимими ознаками хвороби, з одного боку, хочуть бути почутими, отримувати підтримку, а з іншого, чіпляються за ті похвали і привілеї, які дають, якщо «виглядаєш добре».

Є щось більше, ніж здоровий вигляд, по якому ми судимо. Прийшов час звернути увагу на те, що люди дійсно відчувають, повіривши їм, коли вони просять про допомогу, і, надавши їм безпечний простір, щоб вони змогли сказати, коли їм погано.

Джерело  https://happiful.com/why-we-need-to-stop-judging-health-b…/…

Говорячи про розлад харчової поведінки (РХП) перше, що спадає на думку це переїдання, очищення за допомогою блювоти, обмеження в їжі, надмірні фізичні навантаження, таблетки для схуднення, проносні, жування і випльовування їжі і т. Д. Однак контроль параметрів тіла так само небезпечний, і йому слід приділити належну увагу в процесі лікування.
Зазвичай перевірка параметрів тіла відбувається з використанням ваг, мірної стрічки, вимірювань рук або дзеркала. Це вважається «попередньою поведінкою», тому що багато що з цього може привести до дій з першого списку. Рішення проблеми «пред-поведінки» дає можливість втрутитися в цикл залежності та запобігти або керувати процесом на більш ранніх етапах.

Людям з розладом харчової поведінки ми часто рекомендуємо розбити і / або викинути свої ваги. Цифра на вагах не так важлива, а лише посилює РХП.
Лікарі самі можуть стежити за вагою пацієнта і вирішувати виникаючі проблеми, при цьому клієнтові не потрібно знати або цікавитися цією несуттєвою цифрою. З дзеркалами інша справа, тому що вони всюди, і їх так просто не викинеш.
Дзеркала це як їжа для пацієнта з РХП, якому доведеться виробити нове ставлення до них. Краще уникати ваг і дзеркал, поступово створюючи нові способи взаємодії.
Ми не закликаємо зовсім їх уникати в процесі лікування, однак обмеження користування дзеркалами на початку шляху може бути корисним. Таке уникнення може допомогти виробити новий спосіб взаємодії з дзеркалом.
Для початку, пообіцяйте собі не дивитися у дзеркало і відходити від нього кожен раз, коли захочеться оцінити таким чином свої параметри.

Наступні питання можуть допомогти визначити, наскільки важливим інструментом для вас є дзеркало:
• Воно впливає на вас так само сильно, як і ваги?
• Чи визначає ваше зображення в дзеркалі харчову поведінку в той день, загальний настрій, спілкування з людьми та інші речі?
• Дзеркало – це ще один привід для самокритики і знущань над собою?

Далі важливо визначити мету використання дзеркал. Адже їх роль може бути в тому, щоб перевірити наявність їжі в зубах або на обличчі, нанести або зняти макіяж, укласти волосся.
Іноді люди стоять перед дзеркалом, навіть якщо воно не потрібне. Наприклад, під час чищення зубів, як це роблять багато людей.
Таке обмеження дає вам можливість побачити щось крім дзеркала. Можливо, якщо ви подивитеся на вірш, присвячений відновленню, побачите гарний твір мистецтва або послухаєте пісню, танцюючи в спальні, ви відчуєте себе краще емоційно та станете більше себе цінувати. Важливо визначити час взаємодії з дзеркалом.

Можна підійти до цього питання творчо. Можливо, обліпити дзеркало стікерами з цитатами або картинками про одужання. Або ж повністю накрити дзеркало красивою тканиною або позбутися від зайвих дзеркал в будинку.
Важливо звертати увагу на те, що є значущим та продуктивним, тому що боротьба та потреби кожної людини різні. Лікування РХП є складним завданням, і звернення до перевірки параметрів тіла як до «попередньої поведінки» може допомогти знизити інтенсивність спонукань і боротися з поведінкою РХП.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/body-checking-mirrors-…

Зворотний бік надмірної дієти, фізичних вправ і розлади харчової поведінки
Ми вже давно знаємо, що суворі дієти або голодування можуть викликати розвиток розладів харчової поведінки. За даними Національної асоціації РХП, дослідження серед підлітків 14-15-років в 2016 році показало, що у тих, хто дотримувався навіть помірної дієти, ймовірність розвитку розладу харчової поведінки в п’ять разів вище, ніж у тих хто  не дотримувався дієти. А у тих, хто сидів на суворій дієті, цей показник в 18 разів вище.
Культура дієти всюди, і для того, щоб відчути на собі її вплив не потрібно навіть знаходиться поруч з тими, хто притиримується  дієти. Зрештою, ця індустрія налічує 66 мільярдів доларів, і не так-то легко відмовитися від ідеалів стрункості.
Дієта – найбільш важливий предиктор розладу харчової поведінки. У тому ж дослідженні 2016- го року було встановлено, що дієта приводила до збільшення маси тіла і кількості випадків переїдання у підлітків. Звички, сформовані в юному віці, часто складніше зламати, особливо коли у людини ще немає соціальних і емоційних ресурсів для розуміння факторів ризику.

Хоча пристрасть до тривалої дієти вже давно пов’язано з розвитком розладів харчової поведінки, мало людей усвідомлює, що надмірні фізичні навантаження можуть мати ті ж наслідки.
У той час як переваги дієти можна поставити під сумнів, фізичні вправи прийнято вважати дуже корисними для здоров’я. Починаючи від профілактики раку до підвищення енергії і настрою, поліпшення артеріального тиску і т.д. фізичні вправи вважаються панацеєю від усіх хвороб.
Але, що їм не можна приписати – це значну втрату ваги. Коли фізичної активності стає більше, збільшується споживання калорій і час відпочинку для відновлення. Таким чином, не виникає дефіциту калорій, необхідного для втрати великої ваги.
Але це часто не враховують багато людей, які хочуть скинути вагу. Як визначити, чи є у вас або ваших близьких схильність до надмірних фізичних навантажень? Як правило, це пов’язано з мотивацією займатися спортом, а не з кількістю тренувань.

Слід звернути увагу на такі ознаки:
• тренування «в таємниці»
• заняття спортом з метою заробити право поїсти
• дискомфорт від відсутності активності
• сильна дратівливість, депресія або занепокоєння при відсутності тренувань
• обмеження в контактах з близькими людьми
• важкі тренування, незважаючи на травму або хворобу

Надмірні фізичні навантаження були пов’язані з низкою розладів харчової поведінки,  але цей симптом більш поширений серед страждаючих нервовою анорексією. Згідно з дослідженням,  від 37% до 54% ​​пацієнтів з нервовою анорексією навантажують себе непомірними тренуваннями, намагаючись знизити вагу.
В іншому дослідженні пацієнт так висловився про фізичні навантаження:  «До того, як я прийшов лікуватися, я сідав тільки, щоб поїсти.  В інший час я відчував,  що не заслуговую просто сидіти на місці.  Мені було важко розслабитися …  Я змушував себе займатися спортом …

Особливо це проблема спортсменів, які повинні підтримувати форму, щоб досягти успіху у своїй справі. В опитуванні серед спортивних тренерів коледжу, виявилося, що 91% з них хоч раз тренували спортсменок з розладом харчової поведінки.
У п’ятому виданні Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів (DSM-5) надмірні фізичні навантаження не включені в список діагнозів. Те ж стосується поняття, що зустрічається серед спортсменів з РХП, – «атлетичної анорексії». У будь-якому випадку, наслідки можуть бути небезпечними.

Що можна зробити, щоб допомогти запобігти розладу харчової поведінки
Деякі медичні працівники стверджують, що важливо офіційно визнати надмірні фізичні навантаження поширеним симптомом РХП, і дати трансдіагностичне визначення того, де проходить межа між користю для здоров’я і шкодою.

Оскільки здорове харчування і помірні фізичні вправи, по суті, корисні, як визначити, де проходить ця межа?
Зверніть увагу на попереджувальні знаки – будь то у вас або тих, хто поруч з вами. Всі ці заповнення щоденників харчування або активності, постійне використання додатків для відстеження прийому їжі або аналіз тренувань – не дуже корисні. Оскільки в погоні за задоволенням від результатів, не береться до уваги ваше самопочуття. Тривале проведення часу в соціальних мережах в пошуку уявної досконалості – ще одна ключова проблема.
З правильної допомогою, людьми та лікуванням, ви зможете, нарешті, відмовитися від нав’язливих дієт і виснажливих тренувань.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/thin-line-between-diet…

Відносини людей з їжею можуть бути складними, і у деяких порушення харчування пов’язане з минулими пережитими травмами. Розуміння зв’язку між розладом харчової поведінки і травмою важливо для визначення причини розладів харчової поведінки.

 

Зв’язок між розладом харчової поведінки і травмою

Є багато неправильних уявлень про розлад харчування, одне з яких в тому, що розлади харчової поведінки виникають просто через тиск агресивної культури дієти. І хоча повсюдні ідеали «стрункості», безумовно, можуть грати роль в розвитку РХП, іноді його поява може бути спробою заповнити порожнечу, внаслідок надзвичайно болючого або лякаючого досвіду.

Численні дослідження показують зв’язок між травмою і розладами харчової поведінки. За словами доктора медицини Керолін Кокер Росс, розлади харчової поведінки найчастіше зустрічаються у людей, які перенесли травму: у третини жінок з нервовою булімією, і 20% з приступоподібним переїданням, спостерігаються також ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Дослідження, проведене в 2018 році, показало, що студенти, які пережили травмуючу подію, стали вдаватися до переїдання, очищення за допомогою блювоти, а також до інших розладів харчової поведінки, щоб уникнути думок про неприємні спогади.

В ході дослідження з’ясувалося, що 74% студентів пережили, принаймні, одну травму протягом свого життя. Це могло бути сексуальне насильство, жорстоке поводження в дитинстві або ж вони мало не потонули. Трохи більше половини (52%) студентів з РХП мали також симптоми посттравматичного стресу (ПТС).

Численні дослідження також пов’язують травматичний досвід з розладами харчової поведінки у жінок-ветеранів війни. Жінки-ветерани, які перенесли військову сексуальну травму, більш схильні до виникнення у них анорексії, булімії або переїдання, ніж ті, у яких не було такої травми. Жінки, які зазнали інші види травм: жорстоке поводження в дитинстві, фізичне та сексуальне насильство, військову травму, також мали підвищену схильність до розладів харчової поведінки.

 

Роль харчування в переживанні травми

Здається, що розлади харчової поведінки і стани, пов’язані з травмою, такі як ПТСР, не мають нічого спільного, однак, вони тісно взаємопов’язані. Коли відбувається травмуюча подія, у людини можуть виникнути нав’язливі думки, спогади або кошмари про пережите. Такі люди можуть також страждати від всеосяжного почуття порожнечі, яку не вдається заповнити.

За словами доктора Керолін Росс, розлад харчової поведінки часто допомагає людям впоратися з наслідками травм, які руйнують їх повсякденне життя. Переїдання може бути способом заповнити наростаючу емоційну порожнечу, а примусова блювота способом «позбавити» тіло від негативних спогадів, думок або почуттів.

В інтерв’ю 2017 го року для Національної асоціації по боротьбі з розладами харчової поведінки доктор Росс сказала: «Логічно, ми розуміємо, що неможливо заповнити емоційну порожнечу їжею і позбутися від небажаних почуттів, спогадів або симптомів, спустошивши шлунок. Проте, обидва ці способи допомагають пацієнту впоратися з симптомами ПТСР або з невирішеною (і, можливо, підсвідомою) травмою».

Розуміння першопричини РХП в житті людини важливо для ефективного і тривалого лікування. Коли імпульс до розладу харчування викликаний травмою, пацієнту важливо лікуватися як від травми, так і від розладу харчової поведінки.

 

Травма-сфокусоване лікування розладів харчової поведінки

Не всі люди з розладом харчової поведінки отримали травму. Кожна людина має унікальну особисту історію, яка впливає на те, як протікає її розлад харчової поведінки. Ось чому так важливо звертатися за допомогою до професіоналів, які розуміють, що лікування від розладу харчової поведінки для кожного буде різним.

Для тих, хто пережив травму або в минулому піддавався жорстокому поводженню або приниженню, важливо також вилікуватися від травми під час терапії розладів харчової поведінки.

Ці два стани часто взаємопов’язані, тому досвід лікування повинен бути спрямований на одужання людини в цілому.

Орієнтований на травму підхід до лікування розладів харчової поведінки може допомогти вам або вашим близьким пережити будь-які минулі травми, і справлятися з імпульсом до розладу харчової поведінки.

Розлад харчової поведінки є складним захворюванням, викликаним безліччю факторів. Виявлення корінних причин, що спонукають людину до порушення харчування, може допомогти почати вести більш здорове і повноцінне життя.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/trauma-connects-disord…

Один чоловік погано почував себе на роботі, тому повернувся додому раніше, ніж звичайно. Там була його дружина, з якою вони вже багато років у шлюбі. Він безшумно відчинив двері і виявив, що дружина блює над раковиною. Вона робила так і до того, як вони вступили в шлюб 30 років тому. Зараз вона в групі людей середнього віку з булімією. Вона заперечувала проблему, боячись зізнатися самій собі, що у неї булімія. І такі історії відбуваються часто.

 

Люди середнього віку з булімією – Прихована епідемія

Згідно з новими статистичними даними, тисячі жінок середнього віку страждають від розладів харчової поведінки, пов’язаних з нещасливим дитинством, сексуальним насильством, розлученням, фінансовими проблемами і важкими втратами в середині життя.

У новому дослідженні, проведеному Університетським коледжем Лондона, було опитано 5300 британок у віці від 40 до 50 років. Виявилося, що 15 відсотків жінок страждали від розладів харчової поведінки в певний момент свого життя і три відсотка протягом минулого року. При цьому майже у кожної 100-ой респондентки у віці від 15 до 30 років діагностували РХП, про який вони замовчували.

Це дослідження перше в своєму роді вивчає поширеність проблеми серед жінок 50 і 60 років, наочно ілюструючи, що розлади харчової поведінки зачіпають не тільки молодь.

 

Розладами харчової поведінки хворіють не тільки молоді

Широко поширена думка, що розлади харчової поведінки є захворюванням молоді, і це правда, багато з них страждають від анорексії, булімії і переїдання.

Однак, згідно з дослідженням Національної асоціації нервової анорексії і пов’язаних з нею розладів (ANAD), молодь продовжує рости, але в процесі росту і розвитку лише 50 відсотків з них одужують від розладів харчової поведінки.

«Багато респонденток розповіли нам, що на інтерв’ю вони вперше заговорили про свої проблеми з харчуванням. Ось чому так мало випадків, коли жінки звертаються за допомогою з цією проблемою», – говорить провідний автор Надя Мікалі з Університетського коледжу Лондона і Департаменту психіатрії в Медичній школі Ікан в Маунт Сінай, Нью-Йорк.

«Можливо, жінки не можуть отримати потрібної медичної допомоги або стикаються з некомпетентністю серед медичних працівників».

Люди з розладами харчової поведінки, поділяються на три категорії:

  1. Вони живуть з цим вже десятки років. І це найпоширеніший сценарій.
  2. Вони одужали, але з різних причин розлад харчової поведінки поверталося знову.
  3. Розлад харчової поведінки стався в житті пізніше звичайного.

 

Кількість людей середнього віку з булімією і розладами харчової поведінки зростає

Хотілося б вірити, що розлади харчової поведінки припиняються в дорослому житті, але статистика показує, що це не так. Згідно Центру лікування розладів харчової поведінки в Пенсільванії Renfrew, кількість людей середнього віку з булімією або іншими розладами харчової поведінки збільшилася на 42 відсотки в період з 2001 по 2010 рік.

Жінки середнього і старшого віку продовжують мати проблеми зі сприйняттям і прийняттям свого тіла. У дослідженні, опублікованому в Міжнародному журналі розладів харчової поведінки, було опитано майже 2000 жінок у віці 50 років і старше.

Більше 70 відсотків з них в даний час намагаються схуднути, і 80 відсотків жінок відзначили вплив ваги і форми на їх самооцінку.

Більше 10 відсотків цих жінок мали ознаки розладів харчової поведінки.

Сьогодні в Сполучених Штатах проживає 53 мільйони жінок віком 50 років і старше.

Провідна дослідник Синтія Булик, професор з розладів харчової поведінки в Університеті Північної Кароліни і Центрі передового досвіду в області розладів харчової поведінки, порівнює менопаузу з статевим дозріванням, оскільки жінки стикаються з фізичними та емоційними змінами.

Жінки в постменопаузі зазнають гормональних зміни і мають тенденцію набирати вагу. І як їм бути з цим в сьогоднішньому суспільстві, яке оспівує молодість і красу?

 

Середина життя – це час змін, коли виникають розлади харчової поведінки

Середина життя – це свого роду час змін. Так, ці люди більше не переходять в середню школу або в коледж, коли зазвичай починаються розлади харчової поведінки, але це роблять їхні діти.

Їм потрібно звикнути до сімейного життя, коли діти покидають будинок. Вони бачать, як їхні батьки старіють. Криза середнього віку, не концептуальна випадковість.

Як тільки ми визнаємо, що дорослі середнього віку можуть страждати від розладів харчової поведінки, ми повинні будемо навчитися допомагати їм. Багато людей середнього віку не лікуються від розладів харчової поведінки, тому що це прийнято вважати проблемою молоді.

Літнім людям соромно зізнаватися в булімії в їхньому віці, але ми повинні дати їм зрозуміти, що в цьому немає нічого незвичайного, навіть якщо суспільство ще до цього не звикло.

Дослідження показують, що раннє втручання при анорексії, булімії і переїданні покращує шанси на одужання. Лікування дорослих з хронічною булімією і іншими розладами харчової поведінки, може бути важким, тому що поведінка вкоренилося в їхній свідомості.

З іншого боку, люди середнього віку, які страждають розладами харчової поведінки це часто матері, батьки, чоловіки, дружини, працівники – від них залежать інші люди. Їх одужання не тільки допомагає їм відчувати себе краще, але і приносить користь всім, хто знаходиться поруч.

 

Особисті обов’язки можуть перешкодити звертатися за допомогою

Ще однією проблемою для людей, що надходять на лікування, є особисті обов’язки, які у молоді можуть бути відсутніми, наприклад, робота на повну ставку, будинок, діти, про яких потрібно дбати.

На щастя, є багато варіантів лікування, крім стаціонарних, якщо випадок не критичний. Це може бути часткова госпіталізація (по 8 годин кожен будній день); інтенсивне амбулаторне лікування (по кілька днів на тиждень або по кілька годин протягом усього тижня); звичайне амбулаторне лікування (регулярні зустрічі з особовим терапевтом, дієтологом і будь-якими іншими необхідними спеціалістами).

 

Люди середнього віку менш стійкі до розладів харчової поведінки.

Розлади харчової поведінки є самим смертельно небезпечним психічним захворюванням. Захворювання завдає шкоди тілу, збільшуючи його до небезпечних меж. Молодий організм краще справляється з РХП через свою стійкості в силу віку.

Голодування, переїдання і блювання впливають на роботу серця і шлунково-кишкового тракту. Невпорядковане харчування викликає дисбаланс гормонів, що може призвести до остеопорозу. Часта блювота і недоїдання погіршують стан зубів. Ці проблеми стають більш явними у випадку зі старшими людьми, оскільки їх організм менш витривалий.

За статистикою 78 відсотків смертності від анорексії – це жінки похилого віку, а середній вік жінок, що вмирають від цієї хвороби 69 років.

Однак, ці статистичні дані дозволяють нам допомагати тим, хто занадто довго залишався в тіні. Ми можемо дати їм надію на одужання.

Чим більше людей середнього віку з булімією або іншими розладами харчової поведінки дізнаються про проблему, тим більше ефективних варіантів лікування ми зможемо їм надати. Ніколи не пізно отримати допомогу, яку ви заслуговуєте.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/bulimia-nervosa-in-the…

У НАШОЇ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ. ЯК ЦЕ ПОВ’ЯЗАНО З ГОЛОВНИМ МОЗКОМ?

Хоча люди з розладами харчової поведінки і зазнають труднощів з нормальним харчуванням, це є тільки частиною проблеми. Розлади харчової поведінки – це розлади, які впливають на мислення, настрій, поведінку і відносини. На сьогоднішній день ми переконані в тому, що проблема частково пов’язана з тим, як наш мозок обробляє інформацію про навколишнє середовище і власне тіло.

 

ЧИ МОЖНА УСУНУТИ ЦЮ ПРОБЛЕМУ?

Так. При наданні відповідної допомоги з боку фахівців і членів сім’ї дані проблеми з обробкою інформації можуть бути враховані і змінені на краще – і навіть повністю нормалізовані. Мозок на диво гарний в навчанні і розвитку в умовах підтримуючого середовища, тренування навичок, психотерапії і гарного фізичного здоров’я. Більш того, багато рис, які роблять людину уразливою по відношенню до розладу харчової поведінки, дуже корисні і цінні для нього в процесі одужання і підтримки здоров’я.

 

ЩО НЕ В ПОРЯДКУ З МОЗКОМ, КОЛИ У ЛЮДИНИ РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

Наші знання розширюються в міру того, як ми отримуємо більше інформації про функціонування та розвиток мозку. Найчастіше юнак або дівчина з раннього дитинства володіють певними особливостями, які не стосуються їжі або харчування, але є ранніми ознаками уразливості до розладу. Озираючись у минуле, більшість сімей згадають, що пацієнт навіть в молодшому дитячому віці володів однією або декількома з наступних рис: тривожність, чутливість, схильність до нав’язливості, перфекціонізм, імпульсивність, труднощі з заспокоєнням. Ці особистісні риси можуть вказувати на відмінності у функціонуванні мозку, які піддають молодих людей до особливому ризику розвитку розладів харчової поведінки.

Також можуть бути присутніми відмінності в тому, як мозок деяких молодих людей реагує на недостатнє харчування. На жаль, якщо ці індивіди перестають їсти достатньо для того, щоб забезпечити потреби зростання або рівень активності, обмеження харчування може привести їх до значних змін в мозку. Після запуску останніх юнакові чи дівчині може бути важко «прийти в норму» без сторонньої допомоги. У зв’язку з тим унікальним способом, яким мозок і тіло людини реагують на обмеження харчування, чим довше вони недостатньо харчуються, тим важче стає знову харчуватись нормально. У деяких молодих людей також запускається цикл відкладання прийомів їжі, переїдання і очищення.

Вчені поки що не мають відповідей на всі питання, але прийнято вважати, що розлади харчової поведінки пов’язані з порушеннями в провідних шляхах головного мозку. Можливі кілька варіантів неправильного функціонування, але відомо, що задіяні провідні шляхи, що відповідають за настрій, емоції, винагороду, пам’ять, страх і увагу.

Підлітково-юнацький вік – час колосальних фізичних, емоційних і соціальних змін, а також розвитку в бік здобуття незалежності. Для тих, хто має проблеми з негнучким мисленням або контролем спонукань, цей перехідний період може бути пов’язаний з особливими труднощами. Це може перетворити підлітковий вік в період уразливості, коли нормальний розвиток мозку може бути порушено. Така вразливість вимагає невідкладного і як можна більш раннього звернення до порушеної поведінки і мислення, щоб уникнути складнозворотних змін в мозку, які можуть призвести до  довічних наслідків для мислення, почуттів і поведінки індивіда.

 

ЗВІДКИ МИ ПРО ЦЕ ЗНАЄМО?

Останні дослідження з використанням методів нейровізуалізації, когнітивного тестування і вивчення роботи нервових клітин головного мозку задіяли нові технології для того, щоб виявити деякі з ключових мозкових механізмів, провідних шляхів та хімічних сигналів (нейромедіаторів), що лежать в основі розладів харчової поведінки. У той час як індивідуальних шляхів розвитку розладів харчової поведінки безліч і вони можуть відрізнятися у різних людей, основні подібності в мисленні і поведінці, які спостерігаються у пацієнтів з РХП, очевидно, вказують на схожі мозкові порушення.

 

ЧОМУ МОЯ ДИТИНА НЕ РОЗУМІЄ, ЩО ЦЕ ХВОРОБА?

Сім’ям дуже важливо розуміти, що їх близька людина перебуває в зміненому стані, навіть якщо в іншому вона здається досить ясно і тверезо мислячою. Мозок – це складна мережа, що складається з різних систем, і одна з них може неправильно функціонувати, не зачіпаючи при цьому інші. Людям з порушеною харчовою поведінкою часто вдається отримувати відмінні оцінки в школі і добре справлятися зі своєю роботою. Нерідко пацієнти люто сперечаються з приводу причин своєї поведінки, будучи переконаними в тому, що їм не потрібно їсти, набирати вагу або починати лікування. Це недостатнє усвідомлення часто покращується в процесі лікування.

 

ЧОМУ ПАЦІЄНТИ ПЕРЕКОНАНІ В ТОМУ, ЩО У НИХ Є ЗАЙВА ВАГА, ЯКЩО НАСПРАВДІ ЦЕ НЕ ТАК?

Переживання себе «товстим», мабуть, найбільш загадковий симптом розладів харчової поведінки, до цього часу залишається мало вивченим. При тому що соціокультурний вплив імовірно грає певну роль, що стосуються образа тіла,  симптоми настільки стійкі   навіть у осіб, які страждають на нервову анорексію,  з вкрай зниженою вагою, що це викликає питання про можливу біологічної причини розладів. Те, наскільки великими ми себе почуваємо, залежить не тільки від наших фізичних відчуттів, але і від наших переконань, спогадів і емоцій. Можливо, ця інформація неправильно обробляється мозком. Дійсно, останні нейровізуалізаційні дослідження найчастіше вказують на змінену роботу тім’яної і суміжних з нею областей головного мозку, які, як відомо, регулюють сприйняття тіла.

Останні роботи, присвячені тому, як пацієнти з розладами харчової поведінки відчувають температуру тіла і серцебиття, також вказують на проблеми зі сприйняттям власного тіла, що може вносити певний внесок в розлад.

На сьогоднішній день відносно мало досліджень було присвячено можливого біологічному вкладу у формування образу тіла у людей з РХП, таким чином, в цій області залишається більше запитань, ніж відповідей.

 

ЯК ВИ УСУВАЄТЕ МОЗКОВІ ПОРУШЕННЯ ПРИ РОЗЛАДАХ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

Мозок невпинно навчається і змінюється. Відновлення здорового харчування і ваги поряд з психотерапією, розвитком навичок і підтримуючим середовищем можуть сприяти ослабленню або зникнення симптомів порушеної харчової поведінки.

Хоча багато основних рис, що властиві з дитинства, наприклад, перфекціонізм або тривожність, можуть як і раніше існувати після одужання, вони часто контрольовані, або ж піддаються корекції за допомогою певного різновиду психотерапії або медикаментозного лікування.

У деяких випадках, особливо у осіб з нервовою булімією, ліки можуть сприяти одужанню. Хороші новини полягають в тому, що більшість пацієнтів з розладами харчової поведінки, навіть у досить важких випадках, можуть зцілитися і вести надалі здорове та  плідне життя. Чим більш раннім буде втручання, тим вищі шанси на успіх, але надія на успішне одужання є завжди.

 

ІСНУЄ ДЕКІЛЬКА ВИДІВ РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ. ЧИ ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ ПРИ ЦЬОМУ РІЗНІ МОЗКОВІ ПОРУШЕННЯ?

На сьогоднішній день це питання обговорюється. Нам відомо, що існує взаємозв’язок між різними розладами харчової поведінки, оскільки з плином часу високий відсоток людей «перетинає кордон» між ними. Очевидно, що при всіх розладах харчової поведінки задіяні аналогічні області мозку, але, в той же час, в цьому швидше за все беруть участь різні механізми і провідні шляхи. Дослідження того, як взаємопов’язані різні розлади, поки що знаходяться на початковому етапі. На даний момент нам відомо про зміни в мозку при нервової анорексії більше, ніж про зміни при інших розладах.

 

ЯКІ ЧАСТИНИ МОЗКУ ЗАДІЯНІ ПРИ РОЗЛАДАХ?

Особливий інтерес, особливо в разі нервової анорексії, представляють два провідних шляхи головного мозку. Це лімбічний і когнітивний шляхи. Обидва впливають на апетит, емоції і мислення. Лімбічний шлях включає кілька областей головного мозку, в тому числі мигдалевидне тіло, острівкову долю, вентральну частина смугастого тіла, вентральні зони передньої поясної кори (ППК) і орбітофронтальну кору (ОФК). Ці області, як передбачається, допомагають людям помічати те, що є важливим і винагороджуючим, і відповідним чином на це реагувати.

Когнітивний шлях бере участь в рішенні про те, на що звернути увагу, як побудувати плани, чого уникати і яким чином себе контролювати. У цій мережі задіяні такі частини мозку: гіпокамп, спинні зони передньої поясної кори (ППК), дорсолатеральна префронтальна кора (ДЛПФК) і тім’яна кора. Наприклад, дослідження по візуалізації мозку показали, що баланс між цими шляхами у людей з нервовою анорексією обмежувального типу може відрізнятися, таким чином, вони будуть схильні турбуватися про планування, самоконтроль та довгострокові наслідки, відчуваючи труднощі з насолодою найближчими винагородами.

Ми знаємо, що голодування і втрата ваги мають потужний вплив на тіло і мозок. Недостатнє харчування впливає на здатність мозку думати, керувати емоціями і обробляти інформацію, що виходить від навколишнього середовища. Виснаження часто підсилює особистісні риси і образ мислення, властиві людині. Недостатнє харчування може привести до змін у розвитку мозку навіть після того, як людина відновив нормальне харчування і вагу. Нам також відомо, що мозок реагує і впливає на гормональну і інші системи організму, які отримують недостатнє харчування. Їжа безумовно грає найважливішу роль; одним з найбільш нагальних завдань початкового періоду лікування та догляду є відновлення нормальної маси тіла пацієнта разом з достатнім денним раціоном харчування. Мозок голодуючої людини не може вилікуватися.

 

ЧИ ПРИЗВОДЯТЬ  ДІЄТИ ДО РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

Напевно, правильніше буде сказати, що реакція людини на дієту може розкрити розлад харчової поведінки. Більшість дітей і підлітків можуть дотримуватися дієти, а потім повертатися до своєї звичайної харчового поведінки. Коли дві дівчини разом вирішують скинути пару кілограмів і при цьому одна з них здається через тиждень, а інша не тільки продовжує, але й стає занадто худою та одержимою, то цілком ймовірно, що різниця між ними полягає в різних реакціях їх мозку у відповідь на недостатнє харчування. Та з них, яка закінчує дієту, відгукується на біологічну потребу в нормальному харчуванні. Нейровізуалізаційні дослідження вказують на те, що пацієнти з нервовою анорексією здатні ігнорувати термінові сигнали мозку, що закликають поїсти, перед якими не може встояти більшість людей. Також існують докази того, що пацієнти з нервовою анорексією можуть відчувати меншу винагороду від їжі, а при недоїданні відчувати деяке послаблення тривоги.

 

МІЙ СИН СОРОМИТЬСЯ ТОГО, ЩО У НЬОГО РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ, ОСКІЛЬКИ ВСЯ ІНФОРМАЦІЯ, ЯКУ ВІН ЧУЄ АБО ЧИТАЄ, СТОСУЄТЬСЯ ДІВЧАТ.

Захворюваність розладами харчової поведінки серед дівчат вище, ніж серед хлопців, в першу чергу це стосується нервової анорексії та нервової булімії. Але, це не означає, що захворювання у пацієнтів-чоловіків менш важкі. Як і у випадку з іншими хворобами, наприклад, серцево-судинними захворюваннями або аутизмом, яким частіше схильні чоловіки, немає причин ставитися до розладів харчової поведінки як до проблем, актуальних тільки для однієї статі.

У підлітковому віці діти чоловічої і жіночої статі розвиваються по-різному. Дівчатка і хлопчики відчувають різні зміни в гормональній системі організму, що відповідно впливає на обмін речовин і форму тіла. Наприклад, естроген впливає на хімічні сполучення в мозку, такі як серотонін, який, в свою чергу, потужно впливає на апетит і емоції. Пубертат супроводжується різкими змінами в певних ділянках мозку, що може вносити свій вклад в надмірне занепокоєння і загострений перфекціонізм. Зміни в тілі також призводять до змін у взаємодії з оточенням: дівчаток схиляють до дотримання дієти, а хлопчиків – до підтримки спортивної форми. Романтичні захоплення і соціальний тиск також призводять до стресового впливу на головний мозок.

Лікування і хлопців, і дівчат включає в себе відновлення функціонування мозку, створення підтримуючого оточення та надання якісних послуг в сфері охорони психічного здоров’я.

 

ЯК БУТИ З ЛІКАРСЬКИМИ ПРЕПАРАТАМИ?

При розладах харчової поведінки «ліками є їжа». На сьогоднішній день не існує психотропних препаратів, які лікують розлади харчової поведінки, але деякі медикаменти можуть полегшити окремі симптоми або допомогти впоратися з сильним стресом на певних стадіях лікування. До того ж, оскільки багато людей поряд з РХП страждають іншими порушеннями, вони можуть приймати психотропні лікарські засоби.

 

МИ ВИХОВУЄМО СВОЇХ ДІТЕЙ ОДНАКОВО: ЧОМУ У ОДНОГО РОЗВИВСЯ РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ, А У ІНШОГО – НІ?

Мозок всіх людей, включаючи однояйцевих близнюків, розвивається унікальним чином. Починаючи з перебування в материнській утробі, мозок піддається впливу гормонів, харчування і отриманого досвіду. Вплинути може навіть вплив вірусів. Наприклад, нам відомо, що народження в певну пору року або в парі з близнюком протилежної статі здатне вплинути на ризик придбання РХП. У той час як дві людини можуть народитися з однаковою схильністю до розладів харчової поведінки, безліч факторів здатні вплинути на те, хто з них і в якій формі захворіє розладом. Ми також знаємо про те, що кожна людина народжується зі схильністю до будь-яких особистісних рис, таким як перфекціонізм або тривожність, які властиві людині протягом усього життя і, судячи з усього, пов’язані з ризиком розвитку РХП. Два сиблінга (брати або сестри) можуть мати дуже різні реакції на одну і ту ж ситуацію, наприклад, криза в родині, що вказує на властиві їм риси протягом життя. Обидва можуть бути стурбовані подією, але один з них заспокоїться після зникнення загрози (тривога як стан), а інший може залишатися тривожним незалежно від ситуації (тривожність як риса).

 

НАША ДОЧКА ДУЖЕ УСПІШНА В ШКОЛІ. ЗДАЄТЬСЯ, ЦЕ ЄДИНЕ, ЩО МАЄ ДЛЯ НЕЇ ЗНАЧЕННЯ.

Люди з розладами харчової поведінки часто мають нав’язливі риси. Це може бути добре в тих випадках, коли допомагає у виконанні шкільних завдань або іншої копіткої роботи, або погано, коли обмежує дії людини або робить її повсякденне життя неприємним. Іншими поширеними рисами є виражене почуття справедливості, дотримання правил, турбота про інших і тривога про майбутнє. Оскільки ці якості зазвичай високо цінуються в суспільстві, люди які одужали від розладів харчової поведінки  часто досить успішні в кар’єрі, відносинах і інших захопленнях.

 

НАШ СИН, МАЄ БУТИ, ГОЛОДНИМ, АЛЕ ВІН ЦЕ ЗАПЕРЕЧУЄ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

На думку здорових людей, апетит працює дуже просто: їж, коли голодний, припиняй, коли ситий. Насправді, апетит складно влаштований: в ньому задіяні не тільки відчуття, але і емоції, гормони, рівень поживних елементів в крові – і все це узгоджується головним мозком, у якого є і інші конкуруючі функції. Грає свою роль історія відносин людини з їжею, а також смак їжі і її доступність.

Люди з розладами харчової поведінки можуть також мати порушення апетиту. По-іншому відчувається голод, по-іншому відчувається ситість, а вживання їжі менше необхідного насправді може заспокоювати і полегшувати тривожні і депресивні почуття у молодих людей з даної схильністю.

Щоб дослідити це явище, вчені вивчили реакцію мозку на солодкі напої у людей з нервовою анорексією і порівняли її з реакцією інших людей. В обох групах язик відчував солодкість, але коли сигнал досягав первинної смакової кори в передній частині острівкової долі головного мозку, у людей з нервовою анорексією смакова інформація оброблялася по-іншому. Це відбувалося навіть тоді, коли під час візуалізації мозку вони просто дивилися на зображення їжі. У пацієнтів з нервовою анорексією щось виразно відбувалося по-іншому, відмінності спостерігалися також між групами актуальних пацієнтів і тих, які видужали.

Який же висновок? Люди з нервовою анорексією є власниками мозку, що відчувають змінену винагороду від їжі. Цей факт допомагає нам зрозуміти ті труднощі, з якими вони стикаються, приймаючи рішення про вибір їжі. Будучи позбавленими позитивної винагороди від прийому їжі, пацієнти, можливо, мають більшу здатність ігнорувати сигнали голоду, проте, вони все ж демонструють інтерес до їжі і приготування їжі, оскільки на певному рівні знають, що голодні.

Острівкова доля, частина мозку, що обробляє смакові відчуття, також важлива для підтримки усвідомлення власного тіла і будь-яких змін. що відбуваються в ньому. Якщо острівкова доля не передає ці сигнали, стає зрозуміліше, чому пацієнти «відчувають себе добре» незважаючи на те, що дуже хворі, і який можливий внесок це вносить в настільки звичайне для них спотворене відчуття форми і розміру тіла.

 

ЦЕ ПРОБЛЕМА НЕ ТІЛЬКИ ЇЖІ, НАШ СИН ТРЕНУЄТЬСЯ БЕЗ ЗУПИНКИ.

Хоча пацієнти знаходять багато обґрунтувань своєї «потреби» в фізичних тренуваннях, це бажання частково можна пояснити з неврологічної точки зору. Дослідження на щурах показали: бажання  фізичної активності навіть у виснаженому і недогодовані стані може бути настільки сильним, що тварини можуть бігти, поки не помруть. Дофамін, хімічна сполука (нейромедіатор) в мозку, може в цьому брати участь. Лептин, недавно відкритий гормон, що впливає на гіпоталамус головного мозку, імовірно сприяє гіперактивності у голодуючих мишей.

 

ВОНА ДУМАЄ, ЩО МИ ЗБИРАЄМОСЯ ЗРОБИТИ ЇЇ ТОВСТОЮ.

Розлади харчової поведінки викликають подив, їх важко зрозуміти як сім’ї, так і пацієнту. Страхи, іноді ірраціональні, можуть закріплюватися і ставати неспростовними. Деякі з цих страхів стосуються того, що роблять і говорять інші люди. Пацієнти з розладами харчової поведінки часто насторожено очікують критики і зазнають труднощів з прийняттям співчуття під час хвороби: їхня увага зосереджена на нагальні проблеми розладу харчової поведінки. Пацієнти часто повідомляють про те, що відчувають себе відчуженими і недовірливими по відношенню до сім’ї та друзів. Деякі з цих симптомів можуть посилюватися у зв’язку зі зміненим функціонуванням мозку і недостатнім харчуванням. Відновлення відносин з родиною є важливим аспектом лікування.

 

Я НІКОМУ НЕ ХОЧУ ГОВОРИТИ ПРО ТЕ, ЩО У МОЄЇ ДОЧКИ ПРОБЛЕМИ З МОЗКОМ. Я БОЮСЬ, ЩО ВОНА БУДЕ СТИГМАТИЗОВАНА І ПОЧНЕ СЕБЕ СОРОМИТИСЯ.

На жаль, це правда: існує стигма щодо психічних захворювань, в тому числі і розладів харчової поведінки. Стигма заснована на безпідставних в більшості ідеях: що проблеми, пов’язані з мозком, невиліковні, що пацієнти не одужують, що вони назавжди залишаються «порушеними» або дивними. У будь-якому випадку, заперечення правди може привести до невірного вибору лікування і знизити шанси на повне одужання. Батькам важливо знати, що психічні захворювання досить поширені, а епоха нових уявлень про мозок і психічні розлади вже почалася. Про розлади харчової поведінки, як і про рак грудей, не потрібно говорити пошепки. Припинення стигматизації залежить від того, як кожен з нас з нею поводиться.

 

ЯК НЕЙРОНАУКИ ДОПОМАГАЮТЬ У ЛІКУВАННІ?

Найважливіший урок, який дають нам нейронауки, це знання про те, що розлади харчової поведінки виліковні. По-друге, знання про відмінності функціонування мозку у пацієнтів з РХП допомагає сім’ям реагувати з меншою фрустрацією: їм стає зрозуміло, що порушена харчова поведінка – це не питання вибору з декількох варіантів або нестачі мотивації до зміни. Ніхто не винен, в тому числі і пацієнт. Нарешті, батькам і родинам необхідно зосередитися на тому, щоб допомагати клієнту відновлювати здоров’я за допомогою нормального харчування, забезпечувати теплу і підтримуючу сімейну обстановку і співпрацювати з командою клініцистів з найбільш сучасною професійною підготовкою та досвідом.

Крім того, новітні досягнення в дослідженні розладів харчової поведінки призводять до появи нових різновидів терапії – психологічної та медичної, які своїм завданням ставлять розвиток певних навичок, сформованих у пацієнта неправильно. Наприклад, лікування допомагає людям, які відчувають труднощі з такими рисами, як тривожність або перфекціонізм, використовувати конструктивні стратегії подолання стресу замість того, щоб звертатися до нездорової або руйнівної поведінки.

Постановка діагнозу РХП – це можливість почати лікування, яке звільнить вашу близьку людину, щоб вона могла йти далі по своєму життєвому шляху. Сучасні нейронауки можуть багато чого запропонувати сім’ям, які роблять те, що вміють найкраще: підтримують своїх близьких!

 

Підготовлено F.E.A.S.T. (Http://www.feast-ed.org) в 2014 році.

Головний редактор Walter H. Kaye, директор і професор Програми розладів харчової поведінки відділення психіатрії Університету Каліфорнії, Сан Дієго.

Переклад на російську: Олена Редчиц 2017 р.

ЯКЩО РОЗЛАДИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ Є ПСИХІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ, ЯКЕ ВІДНОШЕННЯ ДО НИХ МАЄ ЇЖА?

 Розлади харчової поведінки (РХП) – це психічні захворювання, за яких основна стурбованість пов’язана з їжею і харчуванням. І, на відміну від страху польотів або змій, наприклад, харчування є частиною повсякденного життя і тим, чого неможливо уникнути без серйозних медичних або психологічних наслідків.

Чотири основних діагнози РХП такі: нервова анорексія (НА), нервова булімія (НБ), розлад неконтрольованого переїдання (РНП) і розлад харчування по типу уникнення/обмеження (РХПТУО).

Недостатнє харчування, характерне для всіх РХП, є серйозним порушенням здоров’я, і реабілітація харчування виступає основним складником лікування. Для пацієнтів з обмежувальною харчовою поведінкою і втратою ваги основними цілями лікування є відновлення ваги і реабілітація харчування.

Пацієнтам із переїданням і/або очищувальною поведінкою необхідні стабілізація ваги і нормалізація харчової поведінки.

Тоді як фізичні симптоми виснаження досить очевидні, багато хто не усвідомлює, що коли мозок отримує недостатнє харчування, це негативно впливає на настрій, поведінку, регуляцію апетиту, стосунки з іншими, це може навіть спотворити сприйняття маси і форми власного тіла.

Ідея про те, що недостатнє харчування негативно впливає на мозок, не нова, але завдяки новітнім науковим досягненням виявлено, що цей процес набагато складніший, ніж вважали раніше. Наприклад, дослідники відкрили той факт, що гени можуть впливати на те, як людина реагує на недостатнє харчування, і тепер ми вважаємо, що це відіграє основну роль у запуску і підтриманні РХП у чутливих індивідів.

За останні роки дослідження привели до нових перспектив у розумінні того, як відновити вагу і здоров’я у пацієнтів з НА, зупинити напади переїдання у пацієнтів із розладом неконтрольованого переїдання, поведінку переїдання- очищення у пацієнтів із НБ і зупинити характерні для всіх цих захворювань думки, пов’язані з порушеним харчуванням.

Наша команда фахівців різного профілю у сфері охорони здоров’я склала це керівництво, щоб допомогти сім’ям зрозуміти взаємозв’язок між РХП і значенням харчування. Нижче викладені наші відповіді на найбільш поширені з цієї теми.

 

МОЯ ДОНЬКА ХОТІЛА «БУТИ ЗДОРОВОЮ», ТОМУ ВОНА ВИРІШИЛА ДОТРИМУВАТИСЯ ДІЄТИ. ЧИ ПРИЗВЕЛО ЦЕ ДО РОЗЛАДУ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

 Дослідження показали, що РХП пов’язані з безліччю різних факторів, як то генетика, культура, соціальні очікування, поведінка, психологія і біологія. Насправді не існує єдиного чинника, який пояснює, чому в людей розвиваються РХП.

Ми знаємо про те, що дієтичний досвід (чи то спроба схуднути, чи «здорово харчуватися) підвищує ризик розвитку РХП. Насправді молоді люди, що дотримуються помірної дієти, у шість разів більше схильні до розвитку РХП. У багатьох спільнотах високо цінується худорляве чи мускулясте тіло, і це може призводити до спроб дотримуватися дієти або вдаватися до надмірних тренувань, що може запустити РХП у найбільш вразливих індивідів. Дієта також може призвести до інших видів нездорової або порушеної харчової поведінки, такої як переїдання або очищення.

Тоді як не у всіх людей, які дотримуються дієти, розвинеться РХП, ми знаємо, що дієтичний досвід є суттєвим фактором ризику розвитку РХП у підлітків.

Наприклад, ми знаємо, що у деяких індивідів є певні особистісні риси, які роблять їх більш схильними до обсесивних патернів (патернів нав’язливої поведінки), пов’язаних із дієтами або тренуваннями. Більшість людей не може підтримувати дієтичну поведінку дуже довго, тому що це призводить до стресу, і тіло відгукнеться на потребу нормально харчуватися. Проте, нові дослідження в галузі нейробіології виявили, що для індивідів, які хворіють на РХП, такі види поведінки, як обмежувальне харчування, переїдання і/або очищення, можуть насправді впливати на мозок,зменшуючи тривогу, що зі свого боку) сприяє підтриманню нездорової харчової поведінки.

 

У МОГО СИНА ДІАГНОСТУВАЛИ НЕРВОВУ АНОРЕКСІЮ. ЧОМУ ВІН ПРОСТО НЕ МОЖЕ ХАРЧУВАТИСЯ, ЯК ІНШІ ХЛОПЦІ ЙОГО ВІКУ?

 Страх їжі, а також страх того, що практично кожен продукт харчування, незалежно від того, наскільки він маленький чи низькокалорійний, стане причиною стрімкого росту ваги, спричинить шкоду чи дискомфорт, а також призведе до ожиріння, є ознаками нервової анорексії.

Родинам украй важко зрозуміти таку реакцію на їжу, але вона пов’язана з тим, як НА порушує нормальні функції апетиту в мозку. Тоді як здоровий підліток подивиться на шоколадний батончик, яблуко чи тарілку спагеті та скаже: “Чудово, це виглядає добре, я голодний, я би це з’їв”, ваш син подивиться на ту саму тарілку й не отримає жодного задоволення. Натомість він почне тривожитися про те, що цей продукт йому “спричинить”.

Такі страхи можуть бути дуже індивідуальними. Тоді як один пацієнт може боятися, що “це яблуко зробить мене жирним, а я не хочу бути ще товстішим, ніж я є”, інший пацієнт може боятися, що ця їжа вплине на його здоров’я чи спортивні якості, або змусить його виглядати слабким чи недостойним в очах інших. Важливо розуміти, що такі патерни мислення – ірраціональні та порушені, а також вони є симптомами захворювання. Відповідно, ваш син просто не здатен їсти чи ставитися до їжі в такий самий спосіб, як і до виникнення хвороби.

 

ЧОМУ НЕБЕЗПЕЧНО ЇСТИ ЗАНАДТО МАЛО?

 Вживання занадто малої кількості їжі може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям, які можуть загрожувати життю. Ускладнення можуть охоплювати:

  •  – низький кров’яний тиск, низьку частоту серцевих скорочень і дихання
  •  – недостатній приріст маси і довжини тіла
  •  – затримку статевого дозрівання
  •  – проблеми з серцем, які можуть призвести до порушень серцевого ритму (аритмій)
  •  – крихкість кісток та ризику переломів
  •  – дисбалансу електролітів (мінералів у крові чи в інших рідинах організму)
  •  – зневоднення
  •  – повільне спустошення шлунку
  •  – закрепи
  •  –  припинення менструацій чи нерегулярні менструації
  •  – суху шкіру, втрату волосся і лануго (пушкове волосся, яке може з’являтися на всій поверхні шкіри)
  •  – нездатність до концентрації.

 

 

ЧИ ІСНУЄ СПЕЦІАЛЬНА ДІЄТА, ЯКА МОЖЕ ВИЛІКУВАТИ РОЗЛАДИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

 Їжа – це ліки від РХП, однак не існує спеціальної дієти, яка могла би вилікувати ці складні захворювання.

Зцілення від РХП починається з відновлення ваги і нормалізації харчової поведінки. Це передбачає здатність їсти достатньо для того, щоб задовольнити потреби – енергетичні та харчові, а також можливість вільно вживати широке різноманіття продуктів.

Існує шість поживних елементів, які необхідні нашому тілу: білки, вуглеводи, жири, вода, вітаміни і мінерали. Кожен елемент має унікальні функції, а разом вони необхідні для підтримання хорошого стану здоров’я. Важливо, щоб пацієнт вживав різноманітні продукти для забезпечення організму всіма поживними речовинами.

Багато людей із РХП жорстко обмежує продукти харчування, які вони мали би їсти. Деякі пацієнти переживають сильний страх, що певні продукти чи цілі категорії продуктів призведуть до збільшення ваги чи завдадуть шкоди здоров’ю. Буває надзвичайно важко подолати тривогу, яка пов’язана зі вживанням цих “страшних” продуктів, втім, поступове збільшення різноманітності й кількості їжі, яка подається на стіл, допоможе впоратися з такими страхами і забезпечить вашу дитину всіма рекомендованими поживними речовинами.

 

МІЙ СИН ПРОХОДИТЬ ЛІКУВАННЯ ВІД АНОРЕКСІЇ. ЧОМУ ВІН МАЄ ЇСТИ НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НІЖ ЙОГО ОДНОЛІТКИ, В РАМКАХ СВОГО ПЛАНУ ОДУЖАННЯ?

 Швидкість метаболізму у стані спокою, чи основний обмін речовин (ООР) – це кількість енергії, яка потрібна тілу у стані спокою для підтримання функцій травлення, дихання, та збереження температури тіла. Коли у вашого сина була дуже низька вага внаслідок захворювання на НА, його ООР уповільнився для того, щоб зберегти якомога більше енергії. Це захисна реакція, якою керує мозок, і про яку іноді говорять як про “стан виснаження”.

У рамках реабілітації харчування реакція мозку спрямована на коригування наслідків періоду голодування, і це призводить до збільшення ООР вашого сина, тому кількість енергії (калорій), яка йому потрібна, має різко збільшитися. Крім того, що для відновлення втраченої ваги необхідна їжа, ваш син потребує більших обсягів продуктів харчування для фізичного розвитку і ще більших обсягів для того, щоб наздогнати затримку росту.

Таким чином, ваш син неминуче потребує більшої кількості їжі, ніж його однолітки, для того, щоби поточне збільшення ваги відбулося своєчасно. Необхідна кількість додаткових калорій є різною для кожного окремого пацієнта, а найкращим показником того, що організм отримує достатньо енергії, є достатнє і стале збільшення ваги.

 

НАШІЙ ДОНЬЦІ ПОТРІБНО ВІДНОВИТИ ВТРАЧЕНУ ВАГУ. ЯК НАМ ДІЗНАТИСЯ, ЯКА ЦІЛЬОВА ВАГА ДЛЯ НЕЇ Є НАЙБІЛЬШ АДЕКВАТНОЮ?

 Належна вага не може бути просто зчитана з таблиць у довіднику, і вона, можливо, відрізняється від здорової маси тіла будь-якої іншої людини того ж віку і зросту. Вона також буде залежати від поточної стадії статевого дозрівання і від того, чи є у вашої дитини подальший потенціал росту. Статеве дозрівання – це час, коли тіла молодих людей зазнають змін (зріст, вага, розвиток статевих ознак), відповідно до того, як вони перетворюються з дітей на дорослих.

Протягом пубертату тіло вашої доньки буде зростати швидше, ніж у будь-який інший період її життя, за винятком того часу, коли вона була немовлям.

Обмеження у харчуванні (яке ми спостерігаємо за НА) може затримати статеве дозрівання, тоді як порушена харчова поведінка (яку ми бачимо при булімії чи інших розладах) може бути небезпечною для здоров’я як у короткій, так і у довгій перспективі. Їжа – це ліки від РХП, а відновлення повноцінного харчування (кількісно і якісно) є вкрай важливим для здорового підліткового розвитку і має стати пріоритетом у будь-якому плані лікування РХП.

Цільова вага, яка підійде вашій доньці – це вага, у якій її організм нормально функціонує. Це вага, у якій вона має регулярний менструальний цикл, менше думає про їжу і вагу, здатна вживати в їжу різноманітні продукти, а також знову має ту особистість, яку мала до початку хвороби. Яку масу тіла вона матиме на цей момент, буде залежати від особливостей її росту до захворювання і від тривалості часу, який вона провела без обмеження калорій після відновлення ваги.

Дієтичні обмеження навіть після досягнення здорової маси тіла можуть призвести до подальшої відсутності менструального циклу. Відновлення циклу у жінок з НА займає в середньому близько 9 місяців. Якщо ваша донька все ще знаходиться в процесі росту, її просування варто оцінювати кожні 3-6 місяців, і за потреби коригувати її цільову вагу відповідно до того, як вона росте і розвивається.

Здорова вага не може бути визначена зовнішністю, ІМТ чи бажанням пацієнта. Постійні професійні консультації та моніторинг командою спеціалістів у сфері РХП є дуже важливими. Навіть серед експертів є різні методи і протоколи.

НАША ДОНЬКА – ПІДЛІТОК. ЧОМУ МИ СПІЛКУЄМОСЯ З НЕЮ ТАК, НАЧЕ ВОНА ДИТИНА, КОЛИ ЙДЕТЬСЯ ПРО ХАРЧУВАННЯ?

 Якщо ваша донька хворіє на РХП, вона, ймовірно, недоїдає. У цьому разі її мозок просто не функціонує належним чином і не здатен ухвалювати правильні рішення. Мозок, який голодує, заважає вашій доньці оцінити, наскільки вона хвора, і унеможливлює її здатність інтуїтивно харчуватися. У цьому стані вона не здатна зрозуміти, які продукти і в якій кількості їй необхідно з’їсти, і може бути нездатна відчути, коли її тіло голодне.

Батькам справді буває складно оцінити, наскільки РХП опановує думки і відчуття підлітка, пов’язані з їжею. Батьки можуть бути вкрай збентежені

порадою взяти під контроль (хоч і на короткий час) усі рішення, які пов’язані з харчуванням доньки тоді як в інших сферах життя вона поводиться, як звичайний підліток. Ще більшу розгубленість викликає той факт, що ваша розумна і розсудлива дитина матиме багато знань про харчування. Вона навіть може готувати чудові поживні страви для всієї родини. Які, втім, не може змусити саму себе з’їсти.

Оскільки для вашої доньки нормальним є небажання їсти те, що їй приписано, вам доведеться наполягати на необхідності повноцінного харчування в той час, коли) її тіло одужує, а мозок відновлюється. Оскільки вона не здатна усвідомити це зараз, дуже важливо, щоб ви, як люди, які піклуються про неї, переконались, що для одужання вона має їжу в необхідній кількості й різноманітті, незалежно від того, що їдять інші члени сім’ї.

Мається на увазі, що роботу з відновлення харчування маєте робити ви в домашніх умовах, або команда з лікування РХП в умовах стаціонару. Якщо у вашої дитини стабільний медичний стан, то найкращим варіантом буде виконання цієї роботи вдома за підтримки команди до того моменту, коли ваша донька не буде харчуватися(,) як здоровий підліток. Це станеться за умови повної реабілітації харчування і значної підтримки в повторному навчанні того, як нормально їсти.

 

ЧИ МОЖЛИВО ВИЛІКУВАТИСЯ ВІД РХП НАДОВГО?

 Коротка відповідь – так, завжди є надія на повне одужання від РХП. Довгострокові дослідження на сьогодні підтвердили, що у 50-60% випадків пацієнти повністю виліковуються. Однак, цей процес складний, і результати будуть різними, залежно від конкретного пацієнта.

Якщо говорити про пацієнтів підліткового і юнацького віку, ми знаємо, що за умови раннього виявлення РХП (протягом перших місяців чи навіть року після початку хвороби), шанси на одужання вищі, ніж у пацієнтів, які хворіють довго (наприклад, понад 3-4 роки). Це означає, що підлітки, які отримують правильний догляд, зможуть повністю вилікуватися від РХП і вести здорове повноцінне життя в дорослому віці.

Тоді як раннє виявлення очевидно підвищує показники ефективності, раннє й активне втручання відіграє вирішальну роль в одужанні від РХП усіх категорій пацієнтів. Ці втручання мають охоплювати: відновлення ваги і харчування, припинення небезпечної чи порушеної поведінки, а також психологічну підтримку пацієнта і людей, які піклуються про нього.

 

ЧИ ЛЮДИ З НЕРВОВОЮ БУЛІМІЄЮ ПОТРЕБУЮТЬ ТАКОЇ САМОЇ ЇЖІ, ЯК ЛЮДИ З НЕРВОВОЮ АНОРЕКСІЄЮ?

 Реабілітація харчування є першим кроком до одужання як від нервової анорексії, так і від нервової булімії. Цього можна досягти, якщо вживати широкий набір продуктів, які містять різноманітні жири, вуглеводи і білки. Якщо говорити про поживні властивості їжі, ми дуже мало знаємо про те, які конкретно елементи і в яких кількостях є оптимальними для відновлення харчування.

Протягом початкових етапів лікування потреба в калоріях буде відрізнятись для людей з НА і НБ. Люди з анорексією під час одужання потребують відновлення втраченої ваги. Допоки здорова вага не буде відновлена (і, як правило, ще довше), їм необхідно вживати більшу кількість їжі. Це відбувається через те, що НА порушує нормальну для організму швидкість обміну речовин на тривалий проміжок часу – більший, ніж час, потрібний для відновлення втраченої ваги.

Попри те, що кальцій, вітамін Д і білки необхідні для відновлення кісток і м’язів у людей з НА, загальна калорійність харчування є найважливішим фактором ефективного відновлення харчування.

Втім, особи з НБ можуть не потребувати збільшення калорійності в тому разі, якщо вони не втрачали вагу. Натомість терапія харчування буде зосереджена на розподіленні калорій у рамках нормального розпорядку основних прийомів їжі та перекусів щоб уникнути періодів голодування, які можуть спровокувати напади переїдання й очищення. Зупинення цих харчових патернів є основним моментом у лікуванні булімії, і люди з булімією можуть потребувати тимчасового уникнення продуктів, які виступають у ролі тригерів нападів переїдання й очищення. Наприклад, якщо хтось завжди переїдає солодощів, було би розумно уникати таких продуктів, поки він/вона не просунувся у лікуванні.

 

У ЧОМУ НЕБЕЗПЕКА НАПАДІВ ПЕРЕЇДАННЯ?

Розлад неконтрольованого переїдання – це вживання надзвичайно великої кількості їжі за один прийом протягом короткого проміжку часу. Зазвичай це відбувається, коли людина знаходиться на самоті. Людина, яка переїдає, часто відчуває втрату контролю над споживанням їжі під час нападу. Люди часто переживають провину і сором після нападу. У деяких із них за нападом відбувається очищення (див. нижче).

Розлад неконтрольованого переїдання небезпечний і може призвести до розвитку серйозних проблем із фізичним і психічним здоров’ям. Одним із серйозних побічних ефектів переїдання є розширення шлунку. Це стан здуття шлунку після вживання великої кількості їжі. Тиск у шлунку зростає і може призвести до утруднення дихання чи порушення серцевого ритму. Крім того, збільшений шлунок може перекривати кровообіг і спричиняти некроз тканин і навіть розрив тканин шлунка. Запалення підшлункової залози (органа, який виробляє спеціальні білкові з’єднання, що допомагають перетравлювати їжу, і гормони, які контролюють використання вашим організмом цукру), відоме як панкреатит, також може розвинутися внаслідок неконтрольованого переїдання. Навіть більше, особи з РНП ризикують захворіти на психічні розлади, такі як депресія, тривожні розлади, або зловживання різними речовинами.

Людина, яка переїдає, може мати нормальну чи зайву вагу, а також значні коливання ваги день від дня. Люди з ожирінням наражаються на ризик розвитку довгострокових проблем зі здоров’ям, таких як підвищення кров’яного тиску, високий рівень холестерину, діабет ІІ типу і серцеві захворювання.

 

У ЧОМУ НЕБЕЗПЕКА ОЧИЩУВАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ?

 Очищувальна поведінка охоплює будь-які дії, до яких люди вдаються з метою запобігання набору ваги. Така поведінка може відбуватися після нападу переїдання, а також -після маленького перекусу чи прийому нормальної порції страви. Очищувальна поведінка може охоплювати:

  •  – самоспричинення блювоти (деякі люди використовують пальці для спричинення блювоти, що може призвести до утворення мозолі на тильній стороні кисті, відомої як ознака Рассела).
  •  – голодування чи дотримання суворої дієти
  •  – надмірні тренування
  •  – зловживання послаблювальними засобами чи діуретиками (медикаментами, які стимулюють вироблення і виділення сечі)
  •  – зловживання таблетками для схуднення чи препаратами, які спричиняють блювоту
  •  – зловживання клізмами чи альтернативними лікарськими засобами

 

Очищувальна поведінка небезпечна і може спричиняти медичні ускладнення, які стосуються кожної системи органів у тілі. Спричинення блювання може призвести до:

  •  – карієсу внаслідок впливу шлункового соку чи внаслідок переїдання продуктів із високим вмістом цукру, а також проблем із зубами
  •  – збільшення слинних залоз
  •  – запалення стравоходу і стравохідних кровотеч
  •  – виразки шлунку і шлункових кровотеч
  •  – дисбалансу електролітів, наприклад, низького рівня калію та натрію
  •  – порушень серцевого ритму і в деяких випадках смерті

 

Вживання послаблювальних, сечогінних препаратів чи препаратів, що спричиняють блювання, може призвести до):

  •  – дисбаланс(-у) рідин і електролітів в організмі
  •  – набряку, спричиненого тим, що організм утримує рідину
  •  – зневоднення
  •  – підвищеного ризику ниркових захворювань
  •  – подразнення кишківника.

Очищувальна поведінка разом із надмірними тренуваннями можуть впливати на припинення чи порушення менструального циклу в молодих жінок.

 

МИ ЗНАЄМО, ЩО НАШІЙ ДОЧЦІ НЕОБХІДНО ЇСТИ БІЛЬШЕ, АЛЕ КОЛИ МИ НАМАГАЄМОСЬ ЗБІЛЬШИТИ ОБСЯГ ПОРЦІЙ, ВОНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ЇСТИ. ЩО МИ МАЄМО РОБИТИ?

 Відмова від їжі – це характерна риса НА. Як було зазначено вище, пацієнти з НА часто бояться їжі, процесу харчування і набору ваги. До того ж вони схильні відчувати дискомфорт, перенасичення чи здуття, коли починають вживати більшу кількість їжі в рамках плану одужання. У зв’язку з цим є сенс пропонувати продукти з високою енергетичною цінністю, які містять більшу кількість калорій у відносно малих обсягах.

Для збільшення кількості енергії без залучення різноманітних продуктів і страв можуть бути використані такі засоби:

  •  – Збільшуйте кількість жирів: додавайте до страв вершки і тертий сир.
  •  – Їжте спочатку висококалорійні страви: відкладіть свіжі овочі, фрукти і напої до завершення приймання їжі.
  •  – Зверніть увагу на висококалорійні напої: рідини перетравлюються швидше і набагато легше, ніж тверді продукти, тому смузі, шейки і готові суміші є хорошим варіантом для тих, хто почувається занадто ситим, щоб їсти.
  •  – Виключіть низькокалорійні напої: пропонуйте незбиране молоко чи сік замість води чи дієтичних напоїв.

Попри те, що ці заходи допомагають деяким пацієнтам та їхнім родинам, їх недостатньо для подолання всіх труднощів, із якими ви можете зіткнутися, коли прагнете нагодувати свою доньку. Пам’ятайте, що їжа є ліками від РХП, відповідно, будь-яка терапія харчування має супроводжуватися медичним спостереженням і психологічними інтервенціями, наприклад, орієнтованим на сім’ю лікуванням (Family-Based Treatment, FBT). Вони забезпечать пацієнта і його родину методами, які допоможуть ефективно виконувати вимоги щодо харчування.

 

МІЙ СИН ПОЧУВАЄТЬСЯ ПЕРЕНАСИЧЕНИМ ПІСЛЯ ЇЖЇ. ВІН СКАРЖИТЬСЯ НА НУДОТУ І ЗДУТТЯ. ЧИ МАЮ Я ДАВАТИ ЙОМУ МЕНШЕ ЇЖІ?

Для вашого сина відчуття “переповненості” протягом перших етапів процесу відновлення харчування є нормальним. Такі відчуття (нудоти, перенасичення) зменшаться протягом перших кількох місяців терапії завдяки покращенню харчування. Коли людина їсть дуже мало, шлунок, який є м’язом, скорочується у розмірі. Крім того, під час голодування всі процеси в організмі уповільнюються, щоб зберегти енергію, і це також стосується шлунка і кишківника. Відповідно, їжа не так швидко просувається по травному тракту, і це викликає відчуття перенасичення, здуття, нудоти, а іноді й закрепи. Завдяки кращому харчуванню і більшій кількості їжі шлунок повернеться до нормального розміру, а травлення пришвидшиться і поступово нормалізується.

Ніхто з батьків не хоче бачити, як страждає їхня дитина, і абсолютно природно, що за таких умов виникає бажання порушити норми кількості запропонованої їжі. Втім, пропонуючи дитині меншу кількість їжі, ви лише відкладаєте момент, коли він їстиме достатньо для того, щоб досягти нормальної ваги і здорового психічного стану.

 

ЧИ ПОТРІБНО МОЄМУ СИНОВІ ПРИЙМАТИ РІДКУ ПОЖИВНУ СУМІШ ДЛЯ ПЕРОРАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ?

Людям із РХП загалом рекомендовано вживати енергію у вигляді твердої їжі, оскільки це сприяє нормалізації раціону харчування і харчової поведінки, а також відновленню нормального функціонування шлунково-кишкового тракту. Пероральні суміші – це напої з високою енергетичною цінністю, які містять калорії та мікроелементи і можуть бути корисні за таких обставин:

  •  – Коли юнак чи дівчина потребують настільки великої кількості енергії для відновлення чи підтримання маси тіла, що вони не можуть забезпечити цю потребу за допомогою самої їжі.
  •  – Коли пацієнт із РХП їсть обмежений спектр продуктів, через що деякі важливі елементи (наприклад, кальцій, залізо, цинк) не вживаються у потрібній для здорового функціонування організму кількості.

У цих випадках рідкий пероральний додаток допоможе збільшити вживання калорій і замінити, чи доповнити основні поживні речовини. Пацієнти, які вживають рідкі добавки, мають перебувати під регулярним спостереженням, оскільки їх раціон скоріш за все буде змінюватися протягом терапії. І насамкінець, рідкі додатки мають розглядатися як короткострокове джерело харчування, оскільки повне одужання не може відбутися, поки пацієнт не буде здатним їсти справжню їжу в нормальній кількості, щоб задовольнити власні енергетичні потреби.

 

МІЙ СИН СКАЗАВ, ЩО “ПОЧУВАЄТЬСЯ ТОВСТИМ” У СВОЇЙ ЦІЛЬОВІЙ ВАЗІ. ЯК МЕНІ НА ЦЕ РЕАГУВАТИ?

 Одним із визначальних симптомів РХП є сприйняття людиною себе як занадто товстої, навіть якщо її вага знаходиться на настільки низькому рівні, що це загрожує життю. Такі відчуття зазвичай посилюються під час збільшення ваги в бік більш здорової. Це відбувається тому, що відновлення здорових процесів у мозку, які відповідають за обмін речовин, апетит і сприйняття ваги і зовнішності, зазвичай відбувається довше, ніж просто відновлення втраченої маси тіла.

Проблемні думки і почуття пацієнт переживає як реальні, і (вони) мають бути обговорені протягом терапії для того, щоб люди, які піклуються про нього, могли навчитися найкращим способом реагувати на них чи, навпаки, не реагувати). Наприклад, часто люди з РХП висловлюють негативні зауваження стосовно того, що вони відчувають до свого тіла. У такому душевному стані навіть висловлення підтримки, наприклад, “Ти виглядаєш таким здоровим”, може бути почутим як “Ти виглядаєш таким товстим”.

Членам родини і друзям важко зрозуміти, як допомогти, коли пацієнти відчувають труднощі зі спотвореним сприйняттям ваги, форми і розміру власного тіла. Однією з ефективних стратегій для батьків є уникання участі у таких розмовах за допомогою вміння “розділяти” дитину і її хворобу у власній свідомості.

Як тільки батьки усвідомлять, що обговорення розмірів і форми тіла будуть сприйняті виключно як критика, їм стане легше зосередитися на інших формах взаємодії, наприклад, на підтриманні інших досягнень дитини, не пов’язаних із їжею. Позитивні послання, як “Ти виглядаєш щасливим”, “Картина, яку ти намалював, прекрасна”, навіть просто “Я тебе люблю” – це ті слова, яких потребує ваша дитина, коли хворіє і веде боротьбу з негативними думками і почуттями.

 

ЧИ ПОТРІБНО МОЇЙ ДОНЬЦІ ПРИЙМАТИ ВІТАМІН Д, КАЛЬЦІЙ ЧИ ПОЛІВІТАМІНИ?

 Кальцій необхідний для міцних кісток і нормальної роботи м’язів. Більшість харчового кальцію ми отримуємо з молочних продуктів, але є й інші джерела – зелені листові овочі, горіхи і збагачені кальцієм злакові сніданки. Якщо ваша донька може задовольнити свою потребу в кальції через раціон харчування, вона не матиме потреби у додатках. Однак багато юнаків та дівчат не можуть цього зробити і мають додатково приймати 1000-1200 мг кальцію на день.

Вітамін Д необхідний для засвоєння кальцію, без нього кальцій не може виконати свою роботу. Вітамін Д виробляється у шкірі під впливом сонячних променів, але його нестача характерна для тих, хто живе у північних регіонах чи проводить більшість часу в закритому приміщенні. Ви також можете отримувати вітамін Д із таких продуктів, як збагачене вітамінами молоко і готові сніданки, риба, яєчний жовток і печінка. Вітамін Д є жиророзчинним вітаміном, який накопичується в жирових тканинах тіла і печінки. Вітамін Д у жирових відкладеннях чекає того часу, коли він знадобиться організму. Молоді люди, які вичерпали свої жирові запаси і обмежили використання жирів, можуть відчувати нестачу вітаміну Д. Молодим людям із РХП більшість джерел рекомендує щоденно вживати полівітаміни, у яких міститься 400-600 МО вітаміну Д.

 

НАШ СИН НАБИРАЄ ВАГУ НА ОДНОМУ ТИЖНІ І ВТРАЧАЄ ЇЇ НА ІНШОМУ, ХОЧА ЇСТЬ ОДНАКОВУ ЇЖУ ЩОТИЖНЯ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

 Протягом першого тижня відновлення харчування часто трапляються коливання ваги. Це відбувається, ймовірно, через надмірне вживання рідини, яке передувало лікуванню. Крім того, потреба в калоріях може різко зрости протягом першого місяця лікування, оскільки відбувається прискорення обміну речовин. Із цієї причини особи, які піклуються про пацієнта, мають із часом збільшувати порції їжі), щоб бачити безперервний набір ваги. Якщо ваш син мав закрепи, це також могло вплинути на зміну ваги від тижня до тижня, залежно від того, чи було в нього останнім часом випорожнення кишечника.

Люди, які піклуються про пацієнта з РХП, мають також усвідомлювати, що розлад може змушувати хвору людину “змінювати” показники на вагах, для того щоб приховати наслідки розладу. Зважування може провокувати тяжку, тривогу у пацієнтів із РХП із різних причин. Одних може лякати цифра сама по собі, інших страх розчарувати близьких може призвести до спроб “обманути ваги”. Також трапляється страх госпіталізації, того, що під час візиту до лікаря вага не буде відповідати прийнятним показникам.

Відомі випадки, коли молоді люди ховали монети, каміння чи гантелі під одягом, щоб здаватися важчими під час зважування. Іншим способом імітації набору ваги є “навантаження водою” (вживання великої кількості води перед зважуванням). Навантаження водою є вкрай небезпечним), може призвести до дисбалансу електролітів, порушень серцевого ритму і навіть смерті.

Інші характерні для РХП поведінкові патерни, які можуть заважати необхідному набору ваги, охоплюють неконтрольоване переїдання, очищувальну поведінку і надмірні заняття спортом. Молоді люди, як правило, приховують таку поведінку від своїх родин. Таким чином, у той час як ваш син, як вам здається, вживає необхідну кількість їжі, важливо уважно спостерігати за можливими проявами у нього такої поведінки.

 

МОЯ ДОНЬКА СПОСТЕРІГАЄ ЗА МНОЮ, КОЛИ Я ГОТУЮ ЇЙ ЇЖУ, І НАМАГАЄТЬСЯ ВКАЗУВАТИ МЕНІ, ЯК ГОТУВАТИ. ЩО МЕНІ РОБИТИ?

 Людина з РХП проводить багато часу в роздумах про їжу. Вона може непокоїтися про те, що їй варто чи не варто їсти, про інгредієнти, які є у її стравах, про розмір порцій. Багато пацієнтів виробляє набір “харчових правил”, які здаються ірраціональними навколишнім, але які стають для хворих дуже важливим способом полегшити страх і тривогу, пов’язані з харчуванням. Участь у приготуванні й подаванні на стіл власної їжі часто використовується пацієнтом як спосіб контролю над тим, що він їсть, і підкріплює його порушене мислення, пов’язане з харчуванням. Пам’ятайте про те, що РХП є порушеннями мозку, а мозок, який голодує, важко ухвалює правильні рішення, які стосуються харчування.

Звісно, багато пацієнтів відчуває труднощі з самостійним вживанням тієї кількості й різноманіття продуктів, які їм рекомендовані для підтримання здоров’я, особливо якщо протягом тривалого часу вони дотримувалися вкрай

обмежувального чи структурованого набору “харчових правил”. Ці пацієнти потребують великої підтримки і керівництва з боку людей, які про них піклуються, для того щоб вирватися з хибного кола недостатнього харчування, яке перетворилося) на їхній звичайний спосіб життя.

Деякі поради стосовно підтримки пацієнтів під час основних прийомів їжі й перекусів:

  •  – плануйте наперед основні прийоми їжі й перекуси і максимально уникайте змін у них
  •  – пропонуйте своїй дитині обмежене меню чи зовсім позбавте її вибору, щоб знизити тривогу, пов’язану з вибором між однаково неприйнятними для неї варіантами їжі
  •  – не ведіть жодних обговорень за столом після того, як їжа вже була подана
  •  – за необхідності заберіть дитину з кухні на період готування їжі

Хоча позиція стосовно планування меню, яка не обговорюється, може здатися суворою, це тимчасова, але часто необхідна практика до того часу, коли дитина просунеться у лікуванні і буде здатна брати участь у плануванні і вживанні їжі більш природнім і невимушеним способом.

Я ЧИТАВ СУПЕРЕЧЛИВУ ІНФОРМЦІЮ ПРО РХП У КНИГАХ ТА ІНТЕРНЕТІ. ЯК МЕНІ ДІЗНАТИСЯ, КОМУ ЧИ ЧОМУ ДОВІРЯТИ?

 Постійно зростає кількість досліджень у галузі РХП, які містять інформацію про те, як працюють клініцисти і чого варто чекати від лікування пацієнтам і їхнім родинам. Загалом), інформація, поширювана регламентованими професійними організаціями) у сфері медицини, психології чи дієтології буде більш надійною, ніж інформація з блогів і веб-сторінок, яка ґрунтується на особистому досвіді хворих чи клінічних випадках терапевта. Переглядаючи книги та інформацію, поставте собі (за)питання: “Чи є надійним це джерело?». Шукайте ознаки того, що те, що ви прочитали, підкріплюється науковими доказами, а автори посилаються на наукову літературу.

Ви все одно будете стикатися з суперечливими порадами, оскільки ми просто не маємо відповідей на всі запитання. Якщо ви маєте сумніви чи запитання стосовно застосування цієї інформації до вашої ситуації, вам варто обговорити це із кваліфікованою особою, яка надає медичну допомогу.

Ресурси, з яких можна почати (англійською):

Академія розладів харчової поведінки (АРХП), всесвітня організація, яка об’єднує спеціалістів із РХП. Є хорошим джерелом інформації, яка підлягає застосуванню у всіх медичних закладах. Веб-сайт АРХП: www.aedweb.org. Як правило, книги, рекомендовані на сайті АРХП, пройшли наукову ревізію відповідних органів у цій галузі.

АРХП також видала брошуру для спеціалістів у галузі охорони здоров’я, яка має назву “Основні орієнтири для раннього виявлення та регулювання медичних ризиків у допомозі особам із розладами харчової поведінки”. Ця брошура доступна для завантаження у форматі PDF кількома мовами на сайті АРХП.

Крім того, деякі ініціативні групи з РХП, такі як F.E.A.S.T., співпрацюють із науковою спільнотою для того, щоб інформація, яку науковці надають пацієнтам і родинам, ґрунтувалася на достовірних даних. F.E.A.S.T. також пропонує додаткову допомогу людям, які піклуються про осіб із РХП. Детальніше можна дізнатися на сайті F.E.A.S.T. www.feast-ed.org.

 

Підготовлено F.E.A.S.T. (http://www.feast-ed.org) у 2015 році.

Головний редактор Debra K. Katzman, доктор медичних наук, Член Королівського коледжу лікарів Канади.

Переклад: Олена Редчиць, Ольга Сушко 2017-2018 г., Асоціація “Розлади харчової поведінки: Терапія та превенція” (Київ, Україна).

 

В Україні за необхідною інформацією стосовно розладів харчової поведінки можна звернутися до Асоціації лікарів та психологів “Розлади харчової поведінки: Терапія та превенція”.

Якщо спустошені полиці продуктових магазинів і меми про набір  ваги підсилюють ваш розлад харчової поведінки, ви не самотні. Ось як справлятися зі складними відносинами з їжею під час вимушеного карантину.

У Кет Кордіо був рецидив булімії в жовтні. До січня вона впевнено повернулася до одужання. А потім стався коронавірус, за яким слідувало соціальне дистанціювання та самоізоляція.

27-річна Кордіо тримається, але це нелегко. «Перебуваючи постійно вдома, стає все важче справлятися зі стресом і переїданням», – каже Кордіо. «Це мука, не піддаватися спокусам там, де їх найбільше. Іноді здається, що моя квартира – це красива в’язниця».

Вона не одна. За даними Національної асоціації розладів харчової поведінки (NEDA), в США близько 20 мільйонів жінок і 10 мільйонів чоловіків страждають серйозним розладом харчової поведінки. А недавні дослідження показують, що порушення харчування, більш загальний термін для РХП (наприклад, дієта йо-йо або зриви у вживанні їжі), зустрічається значно частіше. І все це тільки набирає обертів.

Таким чином, заходи, що вживаються для боротьби з коронавірусом або COVID-19, можуть викликати «проблеми з харчуванням» у багатьох людей – навіть у тих, у кого просто «складні відносини» з їжею. «І в звичайні часи важко внутрішньо боротися з проблемою, а зараз це безперечно ще складніше», – каже Кордіо. Сидіння вдома – велика частина проблеми.

Розлади харчової поведінки процвітають  в ізоляції.

Хоча фізична ізоляція необхідна для запобігання поширенню COVID-19, вона може мати катастрофічні наслідки для тих, хто бореться з усіма типами проблем психічного здоров’я. Розлади харчової поведінки не є винятком.

«Для мене соціальне дистанціювання, самоізоляція і інші заходи проти COVID-19, тільки посилюють мій розлад харчової поведінки, – пояснює Рути Фрідлендер, співзасновник The Chain – група підтримки і співтовариство для працюючих в індустрії моди і ЗМІ з РХП.

Розміркування на цю тему дуже прості: «Розлади харчової поведінки ЛЮБЛЯТЬ ізоляцію. Розлади харчової поведінки ЛЮБЛЯТЬ все, що пов’язано з правилами. І тому деякі з цих запобіжних заходів – соціальна дистанція, закриття ресторанів, закупівля продуктів на тривалий період також можуть бути ідеальним середовищем для повернення поведінки, над подоланням якої ви працювали».

Колега Рути Фрідлендер – Христина Грассо: «Коли у нас немає відволікаючих чинників, наш час не структурований, ми починаємо більше турбуватися про те, що мало рухаємося, у нас з’являється більше простору для безладних думок, поведінки і нав’язливих ідей, які важко контролювати».

Те, що описують Фрідлендер і Грассо, стосується тих, хто лікується від РХП. «Зараз це серйозний виклик людям з РХП, – каже Ребекка Скрітчфілд, автор книги «Доброта до тіла».

Люди з розладами харчової поведінки, як правило, більш ригідні в змінах, пояснює Лорен Мюльхайм, доктор психологічних наук, засновник LA Aure Disorder Therapy. Така різка зміна звичного образу – це практично гарантований тригер. «Люди обмежені в видах діяльності, якими успішно займалися раніше: фізичні вправи, групи підтримки та відвідування терапевта».

Спустошені продуктові магазини та закриті спортивні зали – теж тригери.

Вам може спричинити незручність відсутність туалетного паперу в магазині. Але для тих, хто лікуються від РХП порожні продуктові стелажі – це тривожні дзвіночки.

«Що сталося, коли туалетного паперу та антисептиків для рук виявилося мало?» питає Дженніфер Роллін, MSW, LCSW-C, терапевт і засновник Центру розладів харчової поведінки. «Деякі люди почали накопичувати і складувати їх. Те ж саме відбувається, коли ми говоримо собі, що певна їжа «під забороною». Так для деяких сприйняття їжі як дефіциту може привести до компульсивного переїдання і/або приступоподібного переїдання в майбутньому».

Спорожнілі продуктові магазини також можуть викликати занепокоєння у людей з історією екстремальної дієти. «Люди з розладами харчової поведінки можуть подумати, що раз їжі мало, потрібно економити та обмежити її споживання», – зазначає Роллін.

І, нарешті, багато продуктів, якими ми наповнюємо свої комори та морозильні камери (напівфабрикати, заморожена їжа), – ті, яких бояться деякі люди з розладами харчової поведінки. «Якщо людина з вузьким асортиментом продуктів, які вона може спокійно їсти, не знайде потрібні продукти, це викличе у неї тривогу», – каже Мюльхайм, – «вони зіткнуться зі своїм страхом перед продуктами з високою калорійністю та енергетичною цінністю, продуктами, придатними до зберігання при кімнатній температурі, такими як рис і макарони». З іншого боку, запаси макаронних виробів, рису та інших упакованих продуктів можуть підсилити тривогу і спровокувати переїдання.

До того ж, в період відновлення, багато хто використовує фізичне навантаження, щоб справлятися зі стресом та тривожністю. Тому закриті спортивні зали тільки посилюють потребу виплеснути свої почуття. «Найскладніше впоратися з відсутністю фізичних навантажень», – каже Грассо. «Вправи були величезною частиною мого життя, як до, так і під час боротьби з розладом харчової поведінки. Та й як житель Нью-Йорка, я рідко просто відпочиваю в своїй квартирі весь день. Вина та занепокоєння, пов’язані з нерухливістю, можуть бути дуже сильними».

А всі ці меми про «збільшення ваги після карантину»? Вони теж підливають масла у вогонь.

Ви, швидше за все, бачили їх. Або контент, як уникнути збільшення  ваги, коли сидиш вдома, а також тривожні коментарі людей, які бояться набрати вагу в цих умовах.

Чи готові почути правду? «Страх набрати вагу перед обличчям пандемії повинен викликати найменше занепокоєння у людей», – каже Мюльхайм. «Ми повинні боятися поширення вірусу. Можна їсти, не займатися спортом і заспокоюватися за допомогою їжі».

Страх – це природна реакція на те, що відбувається в світі. Але замість того, щоб турбуватися про те, щоб набрати вагу, Скрітчфілд рекомендує подивитися страху в очі, і створити список важливих речей для самопідтримки.

Ось як він може виглядати::

– Спіть хоча б  по 8 годин
– Наповнюйте свою пляшку з водою кілька разів на день, щоб уникнути зневоднення
– Харчуйтеся добре, щоб підтримувати енергію та імунітет
– Займайтесь йогою вдома
– Ходіть або бігайте на вулиці кожен день, але тримайте дистанцію
– Використовуйте додаток для медитації
– Спілкуйтеся з родиною та друзями в FaceTime, WhatsApp і т. д.
– Разважайтеся, не вдаючись до гаджетів: зберіть пазл, зіграйте в гру, в’яжіть, малюйте.
– Танцюйте і співайте під улюблені пісні або грайте на інструменті

Інші експерти в цій сфері дають аналогічні рекомендації.

«Перенесіть дії з вашого «колишнього» життя в ваше домашнє життя, – пропонує Мюльхайм. Хотіли подивитися спектакль, влаштуйте перегляд 15 бродвейських мюзиклів з дому. Хотіли піти в музей, рушайте в віртуальну екскурсію музеями світу. «Люди влаштовують віртуальні вечірки з коктейлями, вечори комп’ютерних ігор та спільним переглядом фільмів на Netflix». За словами Мюльхайм, тренування в режимі реального часу онлайн також є відмінним варіантом, якщо вам подобаються вправи, і ви точно не заразитеся. «Важливо зберегти якомога більше повсякденних справ з колишнього життя».

Якщо вам все ще складно, є й інші варіанти.

Якщо турботи про себе недостатньо, подумайте про допомогу. Не впевнені, що вам потрібна допомога? «Якщо велика частина вашого часу зайнята думками про їжу, вагу або фізичні вправи, прийшов час звернутися за допомогою», – каже Фрідлендер.

Людям з розладами харчової поведінки надзвичайно важко звертатися за допомогою. «Класичне переконання людей з РХП: «Мені нічого не потрібно, і я не хочу нікого турбувати», – каже Скрічфілд. А насправді: «Ваші потреби мають значення, і люди готові про вас подбати».

Ось кілька способів підтримувати зв’язок: якщо у вас є терапевт або терапевтична група, підтримуйте віртуальний зв’язок з ними. «Якщо ви на стадії відновлення, важливо бути на зв’язку зі своєю терапевтичної групою. Тим більше, що більшість терапевтів та програм перейшли в онлайн формат», – каже Мюльхайм.

Якщо у вас немає терапевта, подумайте як його знайти. «Багато лікувальних центрів і провайдерів зараз створюють віртуальні групи підтримки та терапії», – каже Мюльхайм. Якщо вам це зараз не підходить, такі служби, як Crisis Text Line і NEDA Helpline, можуть надати підтримку і надихнути на наступні кроки.

Спілкуйтеся з тими, хто переживає подібний досвід. «Це не заміна терапії, але підтримка людей зі схожими проблемами може бути дуже корисною», – пояснює Грассо.

Крім усього іншого, Скрітчфілд закликає людей бути чесними з собою. «У вас є потреби, і це нормально. Ви людина, і ми всі пливемо в одному човні».

 

Джерело  https://www.instyle.com/…/hea…/coronavirus-eating-disorders…

 1. Закупіть заморожену їжу і напівфабрикати, оскільки вони теж можуть бути частиною здорового харчування!

2. Зробіть запаси продуктів на тривалий період (також варто взяти до уваги, що не всі можуть собі це дозволити через фінансове становище).

3. Якщо вас турбує питання обмеженості ресурсів, обговоріть це зі своїм терапевтом і продумайте, як ви можете з цим впоратися.

4. Продовжуйте лікування! Якщо ви перебуваєте далеко і не можете бачитися зі своїм терапевтом, зверніться за допомогою за місцем проживання.

5. Дотримуйтеся структури (вона не повинна бути жорсткою). Складіть для себе вільний і гнучкий графік.

6. Зараз ви можете бути більш схильні до тривоги, тому давайте собі більше турботи та підтримки. Подумайте, що може вас заспокоїти, і включіть це в щоденний графік.

7. Не ізолюйте себе зовсім! Розлади харчової поведінки «люблять» самотність та ізоляцію. Зв’язуйтесь з людьми в режимі онлайн: в соцмережах, чатах, по телефону. І пам’ятайте, що ви НЕ тягар для інших!

Автор Дженніфер Ролін

Джерело  https://www.facebook.com/…/a.22739560062…/3086364381397411/…

Я пам’ятаю слова своєї вчительки балету, ніби це було вчора. Мені було близько 8 або 9 років, і я намагалася триматися на рівні, хоча тіло, яке я бачила в відображенні дзеркала балетної студії, було набагато вище і пишніше, ніж у більшості моїх колег-балерин.

«Кіммі, – сказала мені вчителька (використовуючи при цьому прозвище, яке мені не подобалося), – у тебе ніколи не буде фігури як у балерини».

Я відчуваю таке відчуття легкості та свободи, яке випромінюється від моєї 9-річної дочки, коли вона стрибає по підлозі балетної студії. Вона широко посміхається в танці, впевнена в красі своєї шкіри, а її округлі, м’язисті ноги підсилюють кожен рух тіла. Я сподіваюся, вона збереже в собі це почуття і далі, крок за кроком підходячи до порога підліткового віку, приймаючи зміни свого тіла.

 

Фізичний розвиток в підлітковому віці

Сором та занепокоєння

Для багатьох дітей зміни в організмі в період статевого дозрівання є причиною сорому і самозвинувачення. Дослідження Common Sense Media, проведене в 2015 році, показало, що 80% дівчаток сідали на свою першу дієту до 10 років. Дівчатка-підлітки, спостерігаючи за збільшенням своєї ваги, розвитком грудей і збільшенням стегон, можуть відчувати збентеження або занепокоєння. Вони можуть порівнювати себе з іншими дівчатами, чиї тіла розвиваються інакше або повільніше. Вони вбирають коментарі батьків про їх власні старіючі тіла, не усвідомлюючи, що збільшення ваги підлітка в період статевого дозрівання є нормальним і доцільним з точки зору розвитку.

 

Батьки збільшують стрес

Згідно Ребеці Скрітчфілд, дипломованого дієтолога, фахівця з харчування і автора книги «Доброта до тіла», широкий діапазон збільшення у вазі, десь від 9 до 20 кілограм, є нормальним для підлітків. І про це повинні знати батьки. «Це нормальна тенденція, коли діти спочатку набирають вагу, а потім підтягується зріст», – стверджує Скрічфілд. Батьки, виховані в іншому поколінні, не усвідомлюючи цього, можуть посилити проблему, висловлюючи стурбованість зайвою вагою дитини, що виникала в їх власному дитинстві. «Ви повинні переглянути свої коментарі», – говорить вона. «Пам’ятайте, що дитина мислить категоріями« Я хороший (а) я чи поганий (а)? ». Тому будь-який ваш коментар може бути неправильно зрозумілий. Нехай ваш внутрішній турботливий батько активізується».

 

Допоможіть прийняти дітям зміни в підлітковому віці

Поясніть, як впоратися із соромом

Скретчфілд радить батькам проявляти співчуття та обмежувати свої судження, коли дитина висловлює занепокоєння з приводу змін свого тіла. Позитивне сприйняття тіла важливе для підлітків в період статевого дозрівання. «Ви можете навчити їх не соромитися себе самого», – каже Скрічфілд. «Можете сказати щось на кшталт:« Може бути складно спостерігати, що твоє тіло змінюється, але це нормальна частина дорослішання». Або: «Мені шкода, що ти переживаєш це, але ти все одно хороший і важливий, якщо тобі щось знадобиться, дай мені знати».

 

Розширте межі сприйняття

Наташа Бове, доктор медицини з питань сімейної практики в Північній Вірджинії, пропонує розширити уявлення дитини про норму: «У дітей обмежене уявлення про те, яке тіло здорове і нормальне. Ми можемо допомогти змінити їх припущення».

 

Їжа як джерело енергії

Бове закликає батьків почати по-іншому говорити про калорії та категорії продуктів харчування. Важливо, розглядати їх не як щось, що потрібно підраховувати або обмежувати у вживанні, а як енергію для їх активних і зростаючих організмів. «Багато дорослих самі створюють у дітей зациклення на певних категоріях продуктів харчування, передаючи свої судження про їжу», – каже Бове. «Діти можуть вважати вуглеводи поганими або хорошими. Ми ж можемо їм пояснити, що різні типи продуктів мають різний енергетичний запас. І в залежності від активності людини в певний день, вуглеводи можуть бути відмінним джерелом енергії, так само, як і шматочок індички».

 

Мені знадобилося багато часу, щоб засвоїти ці уроки самостійно. Але я дуже хочу передати їх своїй дочці, коли вона буде дивитися на своє сильне зростаюче тіло, відображене в дзеркалі балетної студії. «Врешті-решт, – стверджує Бове, – ми повинні любити себе, любити своїх дітей і любити людину такою, якою вона є. Це дозволяє дітям зрозуміти, що всі люди мають свою цінність».

 

Автор Кім О’Коннелл

Джерело https://yourteenmag.com/…/physical-h…/changes-during-puberty

Розлади харчової поведінки мають безпосереднє відношення до їжі, але якщо ви коли-небудь боролися з розладами харчування, ви знаєте, що насправді суть не в цьому. Хоча їжа, вага та здоров’я, безумовно, впливають, але розлади харчової поведінки для багатьох людей в дійсності пов’язані з контролем, регулюванням складних емоцій і подоланням глибокого почуття сорому за те, якими ви є.

«Світ всередині вашої голови настільки перекручений і знаходиться під контролем, що це схоже на чорно-білу в’язницю», – писав один з авторів “The Mighty” про те, як може почувати себе людина з розладом харчової поведінки. «Це змушує вас боятися кожного аспекту вашого життя поза вашим «контролем».

Оскільки інші можуть не розуміти суті розладу харчової поведінки, ваші близькі можуть спробувати допомогти вам одужати за допомогою таких фраз, як «ти виглядаєш здоровим» або «ти прекрасний». Незалежно від того, наскільки з гарними намірами  можуть бути зроблені ці коментарі, ці фрази можуть викликати серйозний внутрішній монолог, який підтримує ваш розлад харчової поведінки.

Якщо ви боретеся з розладом харчової поведінки і вас розчаровують, здавалося б, «безневинні» коментарі інших з приводу вашої зовнішності або звичок харчування, ви не самотні. І якщо ваш коханий / кохана з розладом харчової поведінки, майте на увазі, що такі коментарі можуть бути шкідливими для тих, хто лікується від РХП.

Ось ці 17 «безневинних» коментарів, які ображають людей з розладами харчової поведінки відповідно до спільноти Mighty.

 1. «Ти чудово виглядаєш!»

«У тебе чудова фігура!» – про це мені незліченну кількість разів говорила одна і та ж людина, коли у мене був дуже низький ІМТ. Мені сказали, що мені доведеться лягти в лікарню, якщо я не буду підтримувати цю вагу. Минуло всього кілька тижнів і я почула це знову. Розум людей настільки спотворений, коли мова йде про вагу, розлади харчової поведінки або про щось інше ». – Емі Л.

“Класно виглядаєш! Ось це так! Ти скинула цілу тонну!» Мені, як жінці з діагнозом нервова булімія, важко говорити про свою вагу. Якщо я худну, то тільки тому, що я роблю чистку організму, або майже нічого не їм. Мої стосунки з їжею були порушеними з раннього дитинства ». – Джоді А.

 

2. «Ти не виглядаєш так, ніби у тебе розлад харчової поведінки».

«Але у вас немає зайвої ваги!» Я чула це весь час, поки мене не госпіталізували! Вага не завжди адекватно відображає відносини з їжею. А що  дійсно має відношення – це погане сприйняття свого тіла та спосіб справлятися зі стресом ». – Ханна Б.

«У товстих людей немає розладів харчової поведінки!» Це боляче чути кожен раз. Те, що у мене надмірна вага, не означає, що у мене немає проблем. У мене є надмірна схильність до розладу харчової поведінки. … Їжа була проблемою для мене з дитинства. Я нічого не можу з цим вдіяти. Я використовувала їжу як спосіб боротися зі стресом, і тепер вона стала управляти моїм життям ». – Діана М.

«Ти ж навіть не худа» – сказав мені мій друг на мою заяву про те, що мені потрібна допомога. Я була на межі психічного розладу, тому що не могла зупинитися … але, оскільки я худла через більш високий ІМТ, здавалося, у мене не було потрібної симптоматики розладу харчової поведінки. Всі так пишалися мною ». – Даріан К.

 

3. «Треба їсти».

«Просто з’їси що-небудь, це не так складно. Дивись, я їм». Раніше це зводило мене з розуму. Я розумію, що для деяких людей в цьому немає нічого складного, але якщо у тебе розлад харчової поведінки – це не так ». – Джессіка Р.

«Треба їсти». «Чому ти так мало їси?» Я ненавиджу чути обидві ці фрази. Коли я сильно хвилююсь, я не можу їсти. Моє тіло відмовляється від всієї їжі, крім рідини, і слова, що я повинна їсти, тільки посилюють моє занепокоєння ». – Бекка Лінн М.

«Тобі потрібно поїсти. Я була в змозі тримати свій розлад під контролем, і я навчилася по-здоровому справлятися зі стресом, але у мене все ще трапляються промахи. Однак щоразу, коли хтось говорить мені, що я повинна їсти, це викликає в мені таку паніку, і я повертаюся до старих звичок, і мені потрібна певна  робота, щоб повернутися до того, що я вже вмію. Це втомлює”. – Кеті С.

 

4. «Хотілося б, щоб у мене був розлад харчової поведінки».

“Класно виглядаєш! Що б ти не робила, просто продовжуй в тому ж дусі!». Після цього я безпосередньо сказала, що у мене розлад харчової поведінки, і мені відповіли:

«Якби я знала, що буду виглядати так, я б теж хотіла мати розлад харчової поведінки!» – Сьєрра Ф.

«Якщо через розлади харчової поведінки можна так круто виглядати, впиши мене в свій клуб!» – Анна М.

«Хотілося б, щоб у мене була така проблема». – Кензі Л.

 

5. «Продовжуй в тому ж дусі!»

“Продовжуй в тому ж дусі”. Начебто моя цінність вимірювалася формами мого тіла ». – Ніколь Б.

«Ти добре впоралася». Коли у мене з’явилася анорексія, я дуже швидко зробила стрибок від надмірної ваги до недостатньої. Люди говорили мені, що це моє досягнення, але це тільки підлило олії у вогонь. Я переконала себе, що якщо люди так мило відгукувалися про мене, коли я була худою, вони б стали ставитися до мене гірше, якщо я б знову набрала вагу ». – Лорна О.

«Я була дійсно хвора і не їла. А коли їла, то мене нудило … і я втратила [вагу] через це. Я сказала про це своєму вітчиму, і він мені відповів: «Вітаю зі схудненням». – Елізабет Х.

 

6. «Ти що, їси це?»

«Ще одну тарілочку?» у мене були проблеми з переїданням і дієтою, і одного разу в День подяки один з членів сім’ї задав мені це питання, і я плакала кілька днів після цього». – Джейд Е.

«Ти що, їси це?» Гарантовано таке питання може зробити жахливим навіть найдивовижніший день, і може привести до переїдання, навіть якщо я кілька місяців поспіль домагалася гарних результатів. Однією цієї фрази достатньо, щоб підірвати мою стійкість і виконану роботу. – Хейзел Б.

«О … ти їси кекс на сніданок? Це не дуже поживно», – сказала моя сусідка по кімнаті, і це після того, як я годинами змушувала себе спуститися вниз, тому що боялася зірватися, якщо опинюся поряд з кухнею. Я, нарешті, змусила себе хоча б піти подивитися, чи є там що-небудь, що я могла б змусити себе з’їсти, і як тільки я взяла кекс, ось, що вона мені сказала. Мені було так соромно в той момент, як ніби вона побачила, яка я огидна, і я пошкодувала про те, що хотіла зовсім обійтися без їжі в той день ». – Кімберлі Б.

 

7. «У тебе ідеальна вага».

«У тебе ідеальне здоров’я і вага» (після того, як я буквально тільки що поділилася думкою мого лікаря й дієтолога, які стверджували про зворотне) ». – Лейба Р.

 

8. «Хотілося б мати таку ж витримку, як у тебе».

«Хотілося б мати таку ж витримку, як у тебе» – я чую це постійно і мене це дратує. Якби у мене була витримка, я могла б живити своє тіло [і] НЕ морити себе голодом до смерті ». – Бетані В.

 

9. «Хіба ти не відчуваєш вдячність за те, що у тебе є?»

«Тобі треба їсти більше! Деякі люди голодують, чому ти така невдячна?» Я багато років боролася з анорексією, і я не намагаюся не їсти. Іноді я просто не можу. – Джессіка Н.

 

10. «Так з’їси ти вже цей гамбургер!»

«Ти виглядаєш такою худою». «Так з’їж ти вже цей чізбургер нарешті» … Я перестала їсти, намагаючись бути ідеальною в усьому. Саме тоді почалися коментарі «ти виглядаєш так здорово», в той час як інші говорили мені, що я виглядаю хворою. Моя шкільна медсестра примушувала мене зважуватися щотижня і сказала, що якщо я ще схудну, вони зателефонують моїм батькам ». – Мелісса В.

«Ей, дівча, з’їж гамбургер, він тобі допоможе». – Кензі Л.

 

11. «Ти так багато з’їла!»

«Одного разу після обіду моя мама подивилася на мою тарілку і сказала:« Ти сьогодні так багато з’їла! », І коли я дивилася на неї, вона додала: «Це добре». Вона не мала на увазі нічого поганого, [але] ці слова запам’яталися мені, і я не їла нічого до кінця дня. – Джессіка Е. В.

 

12. «Тобі потрібно більше старатися».

«Якби ти намагалася їсти частіше, ти б не була такою худою і тобі не довелося б щосили підтримувати вагу. У тебе б не було таких проблем зі здоров’ям». Я чую це буквально кожен раз, коли бачуся з кимось із членів моєї сім’ї. … Я знаю, у мене є проблеми з їжею. Мене завжди змушували бачити в цьому свою провину». – Аманда С.С.

 

13. «Принаймні, ти не наркоман».

«У мене розлад харчової поведінки, і хтось колись сказав – ну, це краще, ніж бути алкоголіком або наркоманом!» – Енн С. С.

 

14. «Ти така худа!»

«Нічого собі, ти виглядаєш так добре. Я не можу повірити, що ти так швидко скинула вагу після народження дитини!». Так, будь ласка, підтримайте мою анорексію своїми компліментами. Відразу після того, як у мене народилася дочка, я втратила всі свої результати, але дуже скоро повернулася в форму. Я все ще борюся, і компліменти про те, наскільки я худа, змушують мене хотіти схуднути ще більше ». – Катт С.

«Ти виглядаєш такою худенькою!» Перед тим, як повечеряти в ресторані з другом сім’ї він зробив мені такий комплімент. … Я скинула багато кілограм, тому що була дуже пригнічена, щоб їсти і ненавиділа своє тіло. Тепер кожен раз, коли мені нагадують про це таким чином, я згадую цей момент і хочу бути такою знову, незважаючи на те, що мені це не підходить. Будь ласка, не коментуйте вагу людини – ви не знаєте, через що вона проходить і як вона до цього ставиться ». – Ванесса С.

«Я одужала від анорексії, але комфортне вживання їжі – це боротьба, яку я до сих пір веду. Тренування змушують мене відчувати себе добре, але кожен раз, коли я повідомляю про це деяким людям, вони кажуть мені: «Ти і так худа! Тобі не потрібно тренуватися» або «тобі не потрібно худнути». Це стосується не тільки моєї зовнішності, але і мого психічного здоров’я, і ​​я відчуваю, що багато людей забувають, що тренуватися можна не тільки заради втрати ваги. Також дуже складно чути ці коментарі, тому що, коли у мене була анорексія, я підтримувалась цими коментарями, і вони давали мені додаткову мотивацію морити себе голодом, виснажуючи себе до того ж тренуваннями». – Ханна Л.

«Дієтолог, у якій я спостерігалася, працює з діабетом типу 1, оскільки у мене тип 1, вона сказала мені не бути дурною, оскільки хотіла б бути такою ж худою, як я. Я насправді анорексик і діабетик. З надзвичайно низькою вагою ». – Олена Д.

 

15. «Ти повинна сісти на дієту».

«Я завжди виснажувала себе голодом. Тому, коли хтось говорить мені, що мені потрібно сісти на дієту, щоб схуднути, мені боляче це чути, адже якби вони тільки знали, через що я пройшла ». – Зефер Х.

«Після боротьби з розладом харчової поведінки і спотвореним уявленням про своє тіло протягом більшої частини мого життя в минулому році мені нарешті вдалося набрати вагу, я добралася до стадії, коли відчуваю себе комфортно і, мені, нарешті, не приписують недостатню вагу. І все це для того, щоб після всього цього мій близький друг сказав мені, що я виглядаю пухкою і повинна прибрати живіт ». – Росс С.

«Коли я вчилась в середній школі, я трохи схудла. Подруга моєї мами сказала, що я така гарна. Якби я ще трохи схудла, я могла б стати моделлю. Те, що я почула, було: «Як би ти не старалася, цього ніколи не буде достатньо». – Крісті Л.

 

16. «Тобі пощастило».

«Тобі так пощастило!» Я не вважаю це везінням. Я худа, але тільки тому, що занадто швидко худну. Коли я відчуваю сильний стрес або занепокоєння, я припиняю їсти і можу швидко схуднути, а потім щосили намагаюся відновити здорову вагу. Мені не пощастило”. – Трікс П.

 

17. «Ти виглядаєш такою здоровою».

«Ти виглядаєш здоровою». Коли я проходила лікування, це було компліментом, але я відчувала, що вони підкреслюють збільшення моєї ваги ». – Кіммі Б.

«Я не розумію, ти виглядаєш такою здоровою і щасливою». Якщо я вмію прикидатися, це не означає, що у мене все добре ». – Джессіка Р.

Якщо ви боретеся з розладом харчової поведінки, ви не самотні. Потрібно багато сил, щоб працювати над відновленням розлади харчової поведінки, незалежно від того, на якому етапі ви перебуваєте зараз.

 

Джерело  https://themighty.com/…/…/hurtful-comments-eating-disorders/

Якщо ваша дитина «перебірливий їдець», ви, ймовірно, знаєте, як важко приготувати їжу, яку вона їстиме.

Може бути, що ваша дитина відмовляється їсти улюблені страви всіх дітей, наприклад, макарони з сиром. Можливо, ваша дитина не хоче, щоб будь-яка їжа потрапляла в її шлунок, і якщо таке трапиться, вона може навіть оголосити голодування. Або, можливо, вашій дитині не подобається варена брюссельська капуста (а кому вона подобається?).

Є багато причин, з  яких дитина може відмовитися від їжі, яку їй дають. Наприклад, у деяких дітей буває підвищена чутливість до текстур та смаків. Хоча більшість дітей має тенденцію виростати з «перебірливих переваг в їжі», для деяких «перебірливе харчування» – це не просто етап. Це насправді може бути свідченням більш глибокої внутрішньої боротьби, яка може вплинути на їх здатність отримувати поживні речовини, необхідні для здорового росту і функціонування.

Якщо щось з цього вам відгукнулось, ви не самотні. Якщо ви підозрюєте, що «перебірливе харчування» вашої дитини – це щось більше, можливо, вона бореться з розладом виборчого харчування – порушенням харчування, що характеризується відмовою від їжі.

Що таке розлад виборчого харчування?

Розлад виборчого харчування являє собою розлад харчування, що характеризується тим, що дитина їсть дуже мало їжі і повністю уникає певних продуктів, що іноді призводить до порушення росту і ваги. Дорослих і дітей з цим розладом часто називають «перебірливими їдцями» через їх вибірковості до їжі. Однак це щось більше, ніж просто вибагливі переваги в їжі.

Розлад виборчого харчування є досить новим діагнозом, який замінив попередню діагностичну категорію, що мала назву «розлад харчування немовлят і дітей раннього віку» в п’ятому виданні Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів. Ця зміна відображає зростаючий обсяг досліджень, які підтверджують, що уникнення прийому їжі і її обмеження може відноситись до людей будь-якого віку, хоча основна категорія – це діти.

За даними Національної асоціації з розладів харчової поведінки (NEDA), люди з аутистичним спектром, люди з СДВГ і люди з обмеженими розумовими здібностями більш схильні до розвитку розладу виборчого харчування. Діти з цим діагнозом часто мають  також і тривожний розлад.

Важливо відзначити, що розлад виборчого харчування не викликаний нестачею доступної їжі або відмовою приймати певні продукти харчування через культурні традиції. Симптоми може бути важко відрізнити від типового «перебірливого прийому їжі», але є деякі ознаки, за якими це можна визначити.

 

Симптоми розладу виборчого харчування

Більшість симптомів розладу виборчого харчування пов’язані з тим фактом, що виборче харчування може привести до дисбалансу надходження в організм поживних елементів. У той час, як дорослі з розладом виборчого харчування самостійні у виборі їжі, діти з ARFID можуть зазнавати труднощів, тому що у них є доступ тільки до представлених їм продуктів і у них може бути обмежений словниковий запас, щоб висловити своє бажання.

«Харчові переваги кожної дитини унікальні. Проте, групи продуктів харчування, з якими діти з розладом виборчого харчування зазнають труднощів це овочі, білок і фрукти», на думку доктора філософії Ненсі Л. Цукер, фахівця з розладів харчової поведінки і доцента психіатрії і поведінкових наук в Університеті Дюка. «Вуглеводи, здається, група, що легше за все засвоюється  для більшості дітей з розладом виборчого харчування. Багато дітей також мають проблеми з молочними продуктами, хоча в моєму клінічному досвіді це найрізноманітніша харчова група».

Дорослі і діти з надзвичайно вираженим  виборчим харчуванням, зазвичай можуть відчувати симптоми, пов’язані з недоїданням. Симптоми розладу виборчого харчування можуть також включати в себе:

  • – Порушення зросту і ваги
  • – Відсутність апетиту або інтересу до їжі
  • – Обмежений асортимент бажаних або «безпечних» продуктів
  • – Страх задухи або блювоти
  • – Біль в кишечнику
  • – Труднощі участі в громадській діяльності, особливо при наявності їжі

 

Хоча деякі симптоми розладу виборчого харчування можуть проявлятися як симптоми розладів харчової поведінки, таких як анорексія, наприклад, цей розлад відрізняється тим, що при розладі виборчого харчування немає страхів з приводу змін розміру тіла.

«Розлад виборчого харчування відрізняється від нервової анорексії тим, що уникнення прийому їжі, як вважають, не мотивується страхом збільшення у вазі», пояснила доктор Цукер, додавши: «Але по правді, ситуація ускладнюється. Багато дітей з розладом виборчого харчування дуже чутливі до відчуттів в своєму тілі і не люблять змін. Таким чином, вони можуть відчувати дискомфорт від змін в своєму тілі через їжу. Хоча це [технічно] може бути пов’язано зі страхом погладшати, в цьому весь нюанс».

Учасниця спільноти “The Mighty” Ві Сінстер знає, як це боротися з симптомами розладу виборчого харчування. У своїй статті «Що Ви повинні знати про розлад виборчого харчування», вона написала:

«Кожен раз, коли я повинна спробувати нову їжу, такий внутрішній діалог проходить в моїй голові: У мене підвищена чутливість до смаку і текстури продуктів. Це пов’язано з моїм розладом харчової поведінки, відомим як розлад виборчого харчування. Ті, у кого є цей розлад, не можуть просто взяти і «спробувати нову їжу». У них в голові може виникнути цей діалог, схожий на мій. Уявіть собі, що ви йдете в ресторан, відкриваєте меню на п’ять сторінок і не знаходите нічого з ваших безпечних продуктів. Безпечні продукти – це продукти, з якими люди з розладом виборчого харчування знайомі, і тому відчувають себе комфортно.

 

Лікування розладу виборчого харчування

Розлад  виборчого харчування, як і інші клінічні випадки, включає в себе цілий спектр характеристик і може варіюватися від людини до людини. У деяких випадках дитина з вкрай вираженим виборчим харчуванням може продовжувати природний ріст за допомогою добавок і значної підтримки з боку медичних працівників, батьків або опікунів. Якщо ваша дитина на серйозній стадії «перебірливого харчування» або проявляє будь-який із симптомів, згаданих вище, зверніться до лікаря за медичною допомогою.

У критичних ситуаціях людям з розладом виборчого харчування, які особливо недоїдають, може знадобитися госпіталізація. Але, зазвичай, симптоми усуваються до необхідності екстреного втручання.

Синтія Мартін, доктор психологічних наук, що спеціалізується на оцінці дітей молодшого віку з проблемами розвитку, розповіла The Mighty, що як виборче, так і важке селективне харчування у дітей стає все більш поширеним. За допомогою фахівця з харчування або розладу харчової поведінки дорослі і діти можуть подолати огиду до їжі і досягти рекомендованого  росту і ваги.

«Ви можете поговорити з постачальниками з метою розширення асортименту продуктів, які буде вживати ваша дитина, а також отримати рекомендації щодо поліпшення харчової поведінки», – порадила доктор Мартін.

Якщо ви з усіх сил намагаєтеся знайти продукти, які могла  б вживати ваша дитина з розладом виборчого харчування, ви не самотні. У своїй роботі з клієнтами Цукер пропонує батькам починати асоціювати їжу з приємним і захоплюючим досвідом.

«Зазвичай, коли  у вашої дитини  розлад виборчого харчування, у вас часто можуть виникати конфлікти з приводу прийому їжі. Таким чином, їжа стала асоціюватися з негативними емоціями і ситуаціями», – пояснила вона. «Першочергове завдання полягає в тому, щоб замінити цю асоціацію на позитивний досвід».

Однією з її порад є організація «ігор з покупкою їжі» з вашою дитиною. Наприклад, замість того, щоб просити вашу дитину піти з вами в магазин для вибору нових продуктів, вона рекомендує переформулювати запит наступним чином: «Сьогодні ми збираємося відправитися в гастрономічну подорож в продуктовий магазин. Як ти думаєш, скільки «підходящих» продуктів ми зможемо знайти? Давай дізнаємося, хто вгадає, ти або я. »

Діти, які схильні уникати їжі, уникають і переживань, що можуть викликати занепокоєння, і, швидше за все, відразу ж скажуть «ні» досвіду, який здається важким. Пропозиція дій впевненим і грайливим способом (а також надання гнучкості дитині в новому контексті) може допомогти дитині адаптуватися до змін.

Відчуваючи нові стратегії впровадження продуктів харчування, Цукер сказала, що важливо зосередитися на створенні позитивного досвіду, а не на кінцевому результаті.

«Ключовим фактором будь-якої «магазинної» пригоди з новою їжею є орієнтація на процес. Зосередьтеся на новому досвіді, а не на результаті» – радить Цукер. «Якщо ви очікуєте, що ваша дитина з’їсть всю порцію, такий тиск може перешкодити створенню позитивного досвіду, до якого ви прагнете.

 

Джерело https://themighty.com/2020/01/arfid-avoidant-restrictive-food-intake-disorder-kid-picky-eater/#_=_

У сучасному суспільстві переважає культ фізичних вправ. Ми не можемо проїхати повз торговий центр, не побачивши вивіску нового спортзалу з секретною революційною дієтою, яка обіцяє привести вас в ідеальну форму. Не можна зайти в соцмережі, не побачивши сотню заголовків «спорт, який змінить ваше життя», які розповідають яскраві історії тих, хто вже змінив своє життя завдяки фізичним навантаженням, або взяти навіть новинні стрічки в телефонах – вони ж переповнені шокуючими новинами про вплив фізичних вправ на здоров’я.

Постійного галасу досить, щоб заплутати будь-кого. Звичайно, повіривши в усе перелічене вище, багато людей наївно приймають помилкові рішення з приводу фізичних вправ. Що, як наслідок, призводить до зростання рівня травматизму в модних фітнес-центрах, про що нам все частіше говорять новинні видання. Наприклад, в недавній статті в New York Times повідомляється, що лікарі відділення невідкладної допомоги відзначають зростання числа травм, отриманих на тренуванні, в тому числі важких хвороб, що загрожують життю, таких як рабдоміоліз.

Цікаво те, що багато з цих травм виникають у людей, які в цілому знаходяться в гарній фізичній формі і займаються спортом. Все це змушує мене відразу ж задуматися: якщо здорові люди піддаються впливу інформації та впливу культурних чинників, які призводять їх до небезпечних видів фізичних вправ, що відбувається з людиною з розладом харчової поведінки або субклінічним розладом харчової поведінки, коли вони бачать всі ці безліч послань, шо надходять звідусіль?

Проблема в тому, що ми більше не живемо в світі, де можна сказати людям з розладом харчової поведінки, що одужання означає більше ніколи не виснажувати себе вправами. Постійна інформаційна атака, пов’язана з користю фізичних вправ, фізичної підготовки та здоров’я, яка зустрічається повсюди, безумовно, має більший вплив на людину, яка лікується, ніж наша доброзичлива порада. Іншими словами, ми беремо на себе професійну відповідальність надати людям, що страждають розладами харчової поведінки, інструменти, необхідні для фільтрації інформації в нашому перенасиченому ризиками середовищі, яке включає в себе надумані ідеали про взаємодію вправ, дієти, здоров’я і культурних уявлень про красу.

Включення вправ в лікування розладів харчової поведінки не є новим підходом. Давно відомо, що ми повинні щось робити з надмірними і нав’язливими уявленнями про вправи у наших клієнтів / пацієнтів. З цією метою початковий підхід грунтувався на зміні поведінки і кількості вправ. Звичайно, багато центрів лікування розладів харчової поведінки в даний час включають йогу і прогулянки в якості рекомендованих форм фізичних вправ. Інші, більш комплексні центри, навіть включають модифіковані версії фізіотерапії або схемотехнічного навчання, коли клієнти знаходяться в стабільному стані. Такі зусилля заслуговують похвали і захоплення, так як з одного боку, вони розглядають фізичні вправи як фактор, що сприяє розладам харчової поведінки, а з іншого, не заперечують загальновизнані переваги регулярних фізичних вправ для фізичного, психічного і соціального здоров’я. На жаль, проста зміна поведінки сама по собі не дозволяє адекватно врахувати весь спектр чинників, які пов’язані з фізичними вправами і розладами харчової поведінки. Простіше кажучи, зміна типів або форм тренувальної поведінки просто знімає свербіж, але не лікує основну висип.

Нещодавно ми досягли величезних успіхів у розумінні дуже складних нюансів фізичних вправ, які характерні тільки для людей з розладами харчової поведінки. Поточний стан цієї роботи свідчить про те, що для того, щоб вплинути на тривалі зміни в поведінці при виконанні фізичних вправ, ми повинні втрутитися в психологічні чинники, які керують самою поведінкою. Іншими словами, зміна підходу до вправ не змінює всієї картини. Навпаки, спроби змінити підхід людини до тренувальної поведінки показали, що можливо вплинути на схеми тренувань, трансформувавши їх з патологічних на ті, які зміцнюють здоров’я.

Основними методами, які довели свою ефективність, є поєднання усунення ірраціональних переконань щодо фізичних вправ і їх наслідків, вивчення зовнішніх і внутрішніх джерел мотивації до фізичних вправ, розвінчання міфів і надання достовірної інформації про фізіологію фізичних вправ і ролі харчування при фізичних навантаженнях, відзначаючи, як емоції можуть затуманювати судження про вправу, і як ці емоції можуть потім приводити до надмірних вправ, і пояснення, як вправи пов’язані з самоідентифікацією людини. Тільки після того, як ці попередні вправи будуть враховані, зміна підходу до тренувань може вплинути на патологічну природу фізичних вправ при розладах харчової поведінки.

Мене надихають ці досягнення, оскільки ми переходимо до більш глибокого розуміння фізичних вправ при розладах харчової поведінки і можливості їх використання в терапевтичних цілях. Подальше вивчення цих дуже складних співвідношень допоможе нам співпереживати людям з розладами харчової поведінки, одночасно виконуючи професійні етичні зобов’язання щодо покращення нашої допомоги. Нав’язливі, і при цьому неадекватні повідомлення, які заохочують до патологічних форм фізичних вправ, незалежно від основних медичних умов, проблем з харчуванням або психологічних станів, будуть продовжувати проникати в культуру. Це, можливо, більше, ніж будь-який інший особливий фактор, є основною проблемою для психотерапевтів і людей, що борються з розладами харчової поведінки.

Радує те, що сучасні підходи до вправ визнають, що одне лише обмеження фізичних вправ не працює і результати були успішними завдяки втручанню на повний спектр чинників, які передують тренувальній поведінці, включають в себе вправи як частину комплексного лікування і дають людям навички, необхідні для орієнтування в нашому сучасному суспільстві, перенасиченому неоднозначними повідомленнями про фізичні вправи і здоров’я. Цей підхід є величезною зміною в проблемі розладів харчової поведінки, але він може стати необхідною зміною, щоб йти в ногу з швидко мінливим сучасним суспільством.

Брайан Кук

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/importance-including-exercise-eating-disorders-treatment

 

Всі ми звикли, що свята – це час радості, спокою і веселощів, час, коли щасливі сім’ї обмінюються подарунками і збираються за великим столом, переповненим традиційними святковими стравами. Однак, реальність свят значно відрізняється від того, що зображують в рекламі, телешоу або фільмах. Час свят є особливим випробуванням для тих, хто страждає розладом харчової поведінки.

 

Проблеми, з якими ми стикаємося під час свят

Реальність така, що ми часто відчуваємо надмірне напруження, намагаючись втиснути все – сімейні застілля, шкільні заходи, позакласні виступи і / або офісну вечірку в наші і без того напружені святкові графіки. Крім того, ми також можемо зіткнутися з:

– Втратою, такою як смерть, розлука, розлучення, хвороба, робота або недавній переїзд;

– складними почуттями ностальгії і смутку;

– бажанням, щоб все було інакше або як раніше;

– почуттям пригніченості через великий натовп  і скупчень людей;

– напругою від того, що робимо подарунки, які не можемо собі дозволити;

– повернення в будинок батьків, що для багатьох означає повернення до старих сімейних моделей і / або повернення до дитячого «я», що може призвести до відчуття безсилля і ситуації поза контролем;

– зустріччю з родиною, яка може мати інші цінності, релігійні або політичні погляди, що відрізняються від ваших;

– і безліччю інших питань …

 

Крім того, існують більш унікальні стресові фактори, які стосуються тих, хто лікуються від розладів харчової поведінки:

– безглуздий, бездумний прийом їжі;

– святкові закупівлі в супермаркетах, приготування їжі;

– повернення додому, де включаються старі механізми (наприклад, час коли почався розлад харчової поведінки, і ті ваги, які приводили в жах раніше, все ще там);

– відчуття тиску, що потрібно їсти певні продукти і в певній кількості;

– напруга, що потрібно виглядати або відчувати себе певним чином або бути певної форми / ваги;

– стурбованість інших людей;

– коментарі інших людей ( «позитивні» або «негативні») про їх вагу, форму, розмір, звички харчування або порції їжі;

– коментарі інших людей про себе (наприклад: «Я пропустив останній прийом їжі, щоб потім з’їсти більше». «Я сьогодні одягнув штани для «товстунів». «Після сьогоднішньої вечері просто потрібно буде піти в спортзал, щоб все це скинути».)

– страх, що їх неконтрольований прийом їжі буде «розкритий»

І так далі …

 

Це все дійсні стресові фактори. І саме через ці стреси багато хто в процесі відновлення здійснює «рецидив» або повертаються до старих неконтрольованих прийомів їжі, думок або поведінки, які вони намагаються подолати і змінити.

Важливо знати, що існують стратегії, які допомагають «пережити» свята, зокрема, харчування під час свят.

 

Шість стратегій, які допоможуть «пережити» свята:

 1. Зменшіть напругу. На наші емоції може значно впливати те, наскільки добре ми дбаємо про себе, включаючи сон та їжу. Вкрай важливо, щоб ми висипалися – це може дати нам більше енергії і допомогти нам міцно стояти на ногах. Також важливо регулярно харчуватися під час свят і дотримуватися плану харчування, якщо він у вас є. Крім того, знайте, що святкове харчування може не відходити від вашого звичного плану харчування. Можна отримати додаткову підтримку або зворотний зв’язок від терапевта або дієтолога. Нарешті, якщо ви приймаєте ліки, переконайтеся, що ви використовуєте їх відповідно до приписів, щоб знизити будь-яку фізичну і емоційну напругу.

 2. Підготуйтеся. Використовуйте навички вирішення проблем, щоб заздалегідь подумати про будь-які можливі тригери або тривожні ситуації і мати інструменти для їх вирішення. Якщо у вас виникли труднощі з цим, ви завжди можете поговорити з консультантом або іншою людиною, якій довіряєте, щоб визначити конкретні проблеми і придумати план, як впоратися з такою ситуацією, коли або якщо вона станеться. Ці плани повинні бути персоналізовані, але вам також може допомогти створення стратегії «виходу» з розмови або середовища, яка запускає небажані процеси. Плануйте збалансоване харчування протягом дня і враховуйте, що, наприклад, після ситної святкової вечері спонукання до розладу харчової поведінки можуть посилитися. Приготуйтеся до того, щоб впоратися з цими мотивами не діючи на них. Прогуляйтеся з другом, якщо вам потрібно відпочити від великого скупчення людей. Відвідуйте тільки ті місця, де ви можете впоратися і встояти перед спокусами, проводьте цей час з підтримуючими вас людьми.

3. Будьте уважні. Не піддавайтеся ностальгії за святами. Це тільки підсилить ваші страждання. Замість цього насолоджуйтеся теперішнім моментом. Якщо ви виявите, що думаєте про те, що було раніше або що має бути, зверніть увагу на ці думки і поверніться в «тут» і «зараз». Використовуйте вправи на усвідомленість, щоб допомогти собі. Як варіант, можна записати підтримуючи фрази, повторюючи їх як афірмації або вимовити молитву перед святковою трапезою.

4. Ігноруйте. Не засуджуйте і не піддавайтеся осуду інших. Ви не можете перешкодити іншим засуджувати вас; однак ви можете «ігнорувати» їх висловлювання. Нехай ваша свідомість буде як «тефлонове» покриття – ніякі судження не можуть прилипнути до вас, якщо ви ігноруєте їх або просто дозволяєте їм бути (тобто не розмірковувати над ними). Не менш важливо і те, що ви можете практикувати неосудливе ставлення до вас, навіть коли це складно.

5. Дбайте про себе. Після кожного святкового заходу знайдіть час, щоб подбати про себе і заспокоїтися. Самозаспокоєння виглядає по-різному для всіх, тому визначте, що заспокоїть і розслабить саме вас. Це може бути ванна з лавандової піною, запалювання свічки і читання гарної книги, час з однодумцями або улюблена музика.

6. Пам’ятайте: «Це теж пройде». Свята, як і будь-який інший час року теж проходять. І хоча свята можуть бути фізично і емоційно виснажливими, ви можете з ними впоратися, і взяти цей досвід у Новий рік.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/holiday-meal-time-eating-disorder-sufferers?fbclid=IwAR0eclBZy3ZWC_bn2W1nVXiUvqkIsyRDkbjDGNiJ6YpOSJ7EJmFFJtw2xyg

Для більшості мілленіалів соціальні медіа – це свого роду рятівний круг. Це єдиний зв’язок, який ви маєте з рештою світу, або шанс бути тим, ким ви хочете бути! Хоча цей «зв’язок» повинен бути привабливим, джерелом спілкування і веселощів, він також може бути неоднозначним, спокусливим, темним і навіть страхітливим. Мені подобається використовувати соціальні медіа для добра, надихати людей і збирати однодумців в спільнотах підтримки. Саме завдяки соціальним мережам і моєму позитивному і негативному досвіду я присвятила свою платформу позитиву і любові до себе.

Протягом більшої частини мого підліткового життя я чула фрази: «Ти зрозумієш, коли виростеш» або «Ти така молода, ти ще навіть не зрозуміла, хто ти» – ці фрази, можливо, були правдою, але вони також вводили в оману. Вони створили ідею, що, як тільки я стану дорослою, я буду жити фантастичним життям, де всі мої проблеми вирішаться, і я пізнаю себе так добре, що ніщо не зможе перешкодити мені! Якби ви запитали мене в 15 років, де я хотіла б бути 10 років по тому, я б сказала вам: «Заміжня з дитиною і другою на підході». У мене була фантазія, що у мене буде ідеальна робота, велике весілля і я буду однією з тих гарячих молодих матусь, які забирають своїх дітей зі школи в штанах для йоги, вихваляючись своєю «ідеальною» дупою. Але це не так. Реальність така, що мені 27 років, я далеко не готова до дитини, страждаю від неспокою, і тільки почала відкривати розуміння того, хто я.

Минулий рік був одним з найважчих, які я пережила. Я втратила бабусю, мені поставили діагноз «генералізований тривожний розлад», і я втратила роботу. Всі ці зміни зробили мене краще, сильніше, і вони знову і знову доводили мені, чому я просто зобов’язана допомогти зрозуміти суть розладу харчової поведінки.

Я ніколи не страждала від розладу харчової поведінки особисто, але моя роль в індустрії розваг поставила мене в безвихідь, коли я обличчям до обличчя зіткнулася з перекрученою ідеєю образу тіла, яку суспільство вселяє жінкам. Коли мені було 18 років, я отримала роботу своєї мрії, граючи Тамару Каплан в комедії MTV «Незграбна», відзначеної нагородами. В такому вразливому віці я раптово опинилася серед акул кіноіндустрії! Мої підписники в Instagram виросли до сотень тисяч, і мене почали впізнавати в торговому центрі. Це було так захоплююче! Чорт, я все ще хвилююся, коли мене впізнають. Хоча в усьому цьому була і негативна сторона. Через кілька місяців я зрозуміла, що людей турбує не тільки мій талант і те, що я привнесла в своє шоу… їх турбує ВСЕ, що стосується мене. Включаючи моє тіло. Раптово люди стали коментувати мій одяг, мою шкіру, моє волосся і мою вагу, як ніби то їх думка повинна була мати значення для мене. Довгий час я робила вигляд, що це не так. Правда в тому, що кожен негативний коментар ображав.

Перший раз, коли я плакала після коментаря про своє тіло, був під час поїздки до сім’ї мого хлопця у Флориді. Я розмістила фотографію в купальнику, і отримала сотні коментарів про моє тіло. Я була так засмучена, мені було так соромно, що хтось міг думати про мене негативно, і ніяковіла через це. Я досить впевнена в собі жінка, але ці коментарі розчавили мене. Але на цьому історія не закінчилася – десять років по тому люди все ще коментують моє тіло. Збільшення ваги, втрата ваги, це не має значення. Люди люблять сидіти за своїми комп’ютерами і влазити туди, куди я їх не запрошувала. Раптово я відчула себе жертвою впливу соціальних мереж і поглядів суспільства на те, що є «гарним» чи «гідним любові».

Мені був поставлений діагноз генералізованого тривожного розладу на мій 27-й день народження. Я провела попередні 7 місяців, розмірковуючи, чому моє тіло підводило мене, чому я так боліла, і боялася, що так я і проведу залишок свого життя. Я почала ділитися своєю хворобою в соціальних мережах, і вираження любові і допомоги було приголомшуючим. Це кардинально відрізнялось від нападок з приводу мого тіла, до яких я так звикла. Я відчула таку підтримку онлайн лише одного разу, коли померла моя бабуся. Я написала пост в блозі під назвою «Всі почуття», де я поділилася практиками, які я використовувала, щоб впоратися зі своїм горем. Я почала розуміти, що чим більше я чесна в Інтернеті, тим більше я відчуваю полегшення. Полегшення від тиску з боку соціальних мереж, полегшення від ролі людини, в якої повірили б мої підписники, і полегшення від негативних почуттів, які супроводжували кожен коментар. Я дійсно почала спілкуватися з людьми в Інтернеті і почала розуміти, що знаменитості не єдині люди, які стають жертвами сорому і тиску соцмереж. Це стосується всіх. Це всюди. І нам потрібно працювати разом, щоб покласти цьому край.

Цей тип кібер буллінгу, який відбувається кожен день, тільки підсилює сором тіла, що може привести до інших дуже серйозних проблем. Влада, яку інтернет має над нами, змусила багатьох з нас відчувати сором, ізоляцію і відчуття того, що ми не гідні. Ми так прагнемо втиснутися в форму тільки для того, щоб потім постійно зриватися, і це замкнуте коло. Деяких з нас цей тип переслідування в Інтернеті може призвести до зниження самооцінки, розладів харчової поведінки, неспокою і депресії.

Щоб пролити світло на те, як соціальні мережі впливають на психічне здоров’я молодих людей, я організувала семінар, покликаний спонукати людей вести краще життя, як в автономному режимі, так і поза ним. Я дійсно люблю соціальні медіа! Я почала ділитися чесними фактами в моєму житті, моїми злетами і падіннями. І це було для мене однією з форм терапії. Я виявила, що чим більше я говорю правду в Інтернеті, тим менше негативу я отримую.

Ми так захоплені бажанням виглядати ідеально, що забуваємо про те, що наша краса в недосконалості. Я дуже багато працювала, щоб зробити свою соціальну сторінку позитивним місцем, де я можу поділитися своїми історіями, мої підписники можуть поділитися своїми, і ми зможемо рости разом! З тих пір, як я зробила це, змінивши спілкування і ставши безстрашною, я допомогла зробити соціальні мережі краще. Для того, щоб надихнути когось, досить одного реального поста, одного чесного заголовка, однією недосконалої картини.

 Ось мої п’ять улюблених способів «Любити себе!»

  1. Любіть себе

Коли я в настрої, мені подобається щось робити для себе самої! Любов до себе проявляється у всіх формах … для деяких – це звернути увагу на основні потреби, наприклад, на пошук гарного психотерапевта. Для інших це може бути гарне тренування або тепла ванна! Коли я відчуваю себе пригніченою, мені подобається виділяти час зі свого розкладу і присвячувати його собі.

  1. Бережіть себе

Раніше я думала, що мантри і твердження були дурними. Я думала, що не зможу змінити свій психічний стан, втупившись на себе в дзеркало і сказавши, що я красива. Але коли я відчувала себе справді погано під час своєї хвороби, я намагалася зробити все, щоб вивести себе зі стану, в якому я перебувала. Я почала більше розмовляти сама з собою, розповідаючи собі позитивні речі. Я виявила, що змінюю внутрішній діалог, який у мене був з собою. Мені не потрібно було чути, що я красива, але мені потрібно було чути, що я сильна. Я почала помічати маленькі перемоги, речі, яких я досягла за весь день, вони були приголомшливими! І в моменти сумнівів я нагадувала собі про ці перемоги. Коли я нагадувала собі, що я сильна, здатна, віддана і пристрасна, я поступово почала дорожити і шанувати себе трохи більше. Моменти сумніву завжди будуть відбуватися, пам’ятайте про це, щоб бути терплячими і добрими до себе.

  1. Вивчіть себе

Я обіцяю вам, навіть будучи дорослим, ви все одно можете дізнатися більше про себе! У минулому році я багато дізналася про те, як я справляюся з болем, і я продовжую дізнаватися про всі ті маленькі частини мене самої. Я виявила, що пробуючи нові речі, знаходячи нові хобі або, навіть, просто зосереджуючись на тому, що у мене добре виходить, я допомагаю собі отримати більш позитивний погляд на життя. Я люблю пробувати нові вправи в тренажерному залі, міняти інтер’єр кімнат у своєму будинку, в залежності від того, як я це відчуваю в цей день, або навіть просто знаходити час, відкриваючи для себе те, що у мене добре виходить. Досліджуючи все, що змушує ваше серце битися частіше, ви можете почати справлятися з негативними думками. Вони завжди будуть приходити і йти, але хвилі негативу БУДУТЬ зменшуватися.

  1. Будьте собою

Я не можу не підкреслити, наскільки важливо бути таким, який ти є! Це вимагає практики, але воно того варте. Подивіться на свою сторінку в Instagram прямо зараз. Скільки фотографій насправді представляють вас? Давайте збільшимо це число! Подивіться на соціальні мережі як на інструмент любові до себе. Розкажіть історію, поділіться досвідом, поділіться Селфі без макіяжу або чимось, що виводить вас із зони комфорту!

  1. Допоможіть собі

Останнє, на що я хочу звернути вашу увагу, це те, що дуже важливо розуміти, коли вам потрібна допомога. Якщо ви чимось схожі на мене, ви думаєте, що впораєтеся з чим завгодно. Ви, ймовірно, трохи замкнуті і дуже обережні. У вас високі стіни, і вам подобається, коли люди бачать вас сильними. Але навіть найсильніших людей потрібно підтримувати час від часу. Після декількох місяців відкладання моїх жахливих симптомів я нарешті пішла до лікаря. Діагноз про тривожний розлад допоміг мені знову дихати. Звичайно, я повинна жити з цим завжди, але краще знати це, ніж бути в невіданні. Відкиньте своє его і при необхідності попросіть кого-небудь про допомогу – друга, лікаря, психотерапевта; інструменти доступні вам, якщо ви їм відкриєтеся.

 

Я знаю, що соціальні мережі можуть бути важким випробуванням, але якщо ви не забуваєте бути самим собою в реальному житті і в Інтернеті, ви будете на шляху до того, щоб зробити Інтернет більш безпечним. У всіх нас є історії, які потрібно розповідати, нехай світ почує вашу і не забувайте ЛЮБИТИ СЕБЕ!

Джилліан Роуз Рід

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/living-best-life-you-can-and-offline?fbclid=IwAR1XSforHXbQwaeerAb9PgU5tA_gHSXoa5b3Mtq3XAvpAxP8Bd_QhwkzywA

 

  1. Люди з атиповою анорексією мають нормальний розмір тіла або трохи перевищують межі ваги, щоб це можна було назвати анорексією.

Щоб розібратися з цим міфом, ми повинні почати з розуміння страху збільшення розмірів тіла і переваг худорлявості. Область лікування і відновлення від розладів харчової поведінки все ще знаходиться в світі, повному прикладів дискримінації за вагою. Значна кількість людей, які страждають цим розладом, ніколи не отримують належного лікування через не толерантне ставлення до людей із зайвою вагою. Правда в тому, що обмежуючий харчовий розлад ніколи раніше не розглядали детально. Єдина відмінність між діагнозом нервової анорексії і атипової анорексією – це вага. От і все.

Це не діагноз, що відноситься тільки до небагатьох обраних, у яких всього кілька кілограм від рекомендованого порогу ІМТ при анорексії. Ні. Цей діагноз охоплює величезну кількість людей з різною вагою. Мене вважали «аномально повною», коли мені поставили діагноз.

 

  1. У них просто ще немає «справжньої» анорексії.

Обмеження споживання їжі не завжди призводить до втрати ваги, і спосіб, яким ваше тіло пристосовується до відмови від їжі, значною мірою залежить від генетики. Перечитайте це знову. І знову. Чесно кажучи, я все ще намагаюся зрозуміти це. Гірка правда всього цього полягає в тому, що більшість людей не схожі на ті приклади голлівудських зірок, які страждають від анорексії. Коли ви обмежуєте своє споживання їжі, з плином часу ваше тіло змінює спосіб використання енергії, яка надходить в організм. Воно говорить: «От чорт, знову голодувати!». Незалежно від вашої ваги, тіло почне накопичувати енергію по-іншому. Не має значення, якщо у вас вже є тонна зайвої ваги, ваше тіло буде продовжувати накопичувати ще більше. Ваш метаболізм сповільниться, і ви додасте у вазі. І тоді ви будете обмежувати себе більше, думаючи, що вам все ще потрібно домогтися більшого успіху, сидячи на «дієті». Це і є саморуйнівний цикл.

 

  1. Наслідки для здоров’я не такі серйозні, як для страждаючих від анорексії.

Ваше тіло може виглядати по-іншому, але те, що відбувається всередині, практично ідентично людині з більш низьким ІМТ. Я отримала усвідомлення на все життя, проходячи лікування, коли дізналася, що моє тіло руйнується від довгострокових обмежень в їжі. Мені неймовірно пощастило потрапити на таке лікування, в основі якого було твердження, що вага не має нічого спільного з тим, що відбувається всередині мого тіла. Наука не бреше, і мені потрібно було побачити ці дані, щоб зрозуміти ступінь шкоди, який я завдавала власному тілу. Мені зробили метаболічне тестування, яке показало, що я використовую запаси білка для отримання енергії замість накопиченого організмом жиру. Це означало, що моє тіло споживало енергію з м’язової маси, імунної системи і органів замість поживних речовин, які надходили в організм. ЕКГ показала нерегулярний серцевий ритм, який був пов’язаний з обмеженням харчування. Ніхто не спромігся перевірити це раніше. Аналіз щільності моїх кісток показав остеопенію, стан, який передує остеопорозу. І знову ніхто не спромігся перевірити це раніше. Це аналізи, які проводяться в якійсь мірі автоматично, коли хтось звертається з недостатньою вагою. Ми бачимо таку людину і говоримо йому: «Ви, мабуть, вмираєте! Досить голодувати!». Але коли ми бачимо когось з великою вагою на дієті, ми говоримо: «Давай, продовжуй далі, це корисно для твого здоров’я». Саме через цей факт, цієї невідповідності в лікуванні і реакції суспільства, я вважаю, що атипова анорексія іноді може бути ще більш небезпечною. Ніхто не говорить вам, що ви завдаєте шкоди своєму тілу. Ніхто не перевіряє важливі показники здоров’я. Ніхто не розуміє.

 

  1. У них абсолютно різні побічні ефекти / методи боротьби.

Нам потрібно поговорити про об’єктивні сторони одужання. Проблеми з шлунково-кишковим трактом, зміни шкіри, зміни у відчуттях голоду і повноти, дивні пристрасті, інтенсивне емоційне переживання, яке супроводжує все це. У співтоваристві з лікування від розладів харчової поведінки є багато підтримки і ресурсів для тих, хто відновлює / набирає вагу і говорить про ці менш приємні побічні ефекти. Я рада, що ці люди можуть отримати велику підтримку в Інтернеті, але я практично не бачила ресурсів, в яких прямо говориться, що ці побічні ефекти можуть з’явитися незалежно від вашої ваги. Ось так сюрприз! Гастропарез – це кошмар. Це відчуття, що ви ситі всього лише після декількох шматочків їжі, і почуття того, що їжа як би застряє в організмі. Одного разу вночі у мене були такі сильні болі в животі і прискорене серцебиття, що я опинилася в відділенні невідкладної допомоги. Цікаво, що коли я відправила смс подрузі, вона запитала, чи була це операція з шунтування шлунку. Це було її перше припущення. Але це не було так. Безумовно не так.

 

  1. Їм не потрібно настільки інтенсивне лікування.

Хоча більшість людей з атипової анорексією не отримують інтенсивного лікування, більшість потребує його. Моя часткова програма госпіталізації врятувала мені життя, і єдина причина, по якій я в результаті опинилась  там – це крута команда фахівців, яка розуміла, що тяжкість цього захворювання незалежна від ваги. Я госпіталізувалася б і раніше, отримавши повне лікування,  якого я потребувала, але боязнь зайвої ваги і всі ці міфи про мою хворобу не дозволяли мені вважати такі заходи необхідними і навіть можливими. Я іноді задаюся питанням, що сталося б, якби я так і не отримала більш поглиблене лікування. Мене лякає ця думка. Я не хотіла цього, але я зробила це. Мені потрібні були люди, щоб буквально змусити мене нормально харчуватися, відняти у мене контроль і кинути мені виклик. Мені потрібен був час, щоб допомогти своєму тілу відновитися.

 

Отже, в які міфи ви вірите, і як ви можете кинути їм виклик?

Моллі Гвен

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/top-5-myths-about-atypical-anorexia

Мене турбує моя вага, моє харчування та зовнішній вигляд.
Але як я можу дізнатися, чи це все вийшло із під контролю?

Ось кілька питань, які допоможуть вам дізнатися про вас більше:

  1. Чи почуваюся я хворою, бо відчуваю дискомфорт після переїдання?
  2. Чи турбує мене, що я, можливо, не контролюю що я їм?
  3. Чи я втратив/ла більше 6-ти кілограмів за 3 місяці?
  4. Чи говорять мені інші люди, що я занадто худий, в той час як я вважаю себе занадто товстим?
  5. Чи можу я стверджувати, що їжа має велике значення в моєму житті?

Якщо ви відповіли «так» щонайменше на два з цих питань, велика ймовірність, що у вас є розлад харчування, відомий як “нервова анорексія”, або анорексія з булімічними розладами. Це означає, що ви чергуєте періоди дієти з періодами, коли ви не можете контролювати харчування, в результаті яких виникає потреба в компенсації – наприклад, спричинення блювання, надмірно фізичні вправи тощо.

Особи, яких найбільше це стосується:

  • допідросткового віку дівчата
  • дівчатка-підлітки;
  • молоді жінки;
  • моделі, танцюристи та люди, які займаються спортом, де вимагається постійний контроль ваги або надвитривалість.

Що означає термін “розлад харчової поведінки”?

Розлади харчування (від анг. Eating Disorders) – це харчові звички або поведінка, які відрізняються від інших людей, що живуть у тому ж харчовому, соціальному та культурному середовищі. Вони призводять до психічних та тілесних порушень. Найпоширенішими порушеннями, невраховуючи заїдання стресу та переїдання, є нервова анорексія та булімія. У 9 випадках із 10 страждає дівчина чи жінка, проте чоловіки також можуть піддаватися цій хворобі.

Анорексичною поведінкою називають відмову від їжі, в той час як людина насправді помирає з голоду (нервова анорексія), або відмова набирати вагу, незважаючи на те, що організм виснажений (нервова анорексія, або анорексія з булімічними (переїдання) епізодами). Щоб уникнути зайвої ваги, людина з анорексичною поведінкою може вдатися до фізичної гіперактивності та / або до самовільного виклакання бл ювання чи до надмірного вживання проносних, нав’язливого контролю ваги. Ці різні обсессії врешті-решт керують життям людини. Їх самооцінка залежить від здатності контролювати вагу, і це в свою чергу створює залежність від депривації.

Наслідки можуть бути дуже серйозні: фізіологічні (ризик остеопорозу, підвищений ризик серцево-судинних захворювань, безпліддя та інші) психічні (труднощі з контролем емоцій, тривожність, зниження самооцінки, депресії тощо) та соціальні (ізоляція, замикання в собі).

З урахуванням вище вказаного, важливо не намагатися впоратися з цими труднощами наодинці, оскільки вони рідко вирішуються самостійно. Вони також можуть по-справжньому зіпсувати життя.

Що я можу вдіяти?

Ви можете обрати один із наступних варіантів:

  • Зверніться до лікаря-терапевта, педіатра та / або психіатра, з яким ви зможете скласти відповідний план медичної допомоги. Цей лікар повинен надати комплексний медичний догляд, залучаючи різних людей для вирішення психічних, харчових та тілесних аспектів вашої проблеми.
  • Зверніться за допомогою до психотерапевта, щоб виразити і зрозуміти свої відчуття, – все це допоможе вам подолати труднощі та продовжити жити дальше, а також допомогти вам змінити свої звички і почувати себе краще.
  • Приєднайтесь до групи підтримки чи організації, що спеціалізується на порушеннях харчування. Члени цих організацій часто мають великий досвід подібного роду. Деякі з них самі стикалися з такими проблемами і одужали.
  • Не відмовляйтесь від підтримки близької вам людини, яка може допомогти вам у повсякденному житті. Ви зможете отримати емоційну підтримку, коли ви сумніваєтеся чи хвилюєтесь, чи просто бути з кимось на шляху до одужання.
  • З вашими близькими та / або вашим лікарем ви також можете обговорити можливість госпіталізації, особливо якщо ви відчуваєте сильне фізичне або психічне в иснаження, або якщо ваша сім’я страждає через ваш стан. В наш час до госпіталізованої людини та її родини ставляться бережно. Таке рішення дає «перерву» для двох сторін. В лікарні діють багато доступних програм, що включають декілька дисциплін або спеціальностей (індивідуально підібрана програма харчування, щоденні терапевтичні зустрічі та групові заходи, такі як групи підтримки, арт-терапія, драматичні групи, спортивні та культурні заходи).
  • Є веб-сайти, де можна знайти підтримку та допомогу: FNA-TCA (www.fna-tca.com) та AFDAS-TCA (www.anorexieboulimie-afdas.fr) може допомогти вам у пошуку.

Я зможу одужати?

Так, зможете, тільки пам’ятайте:

  • Чим раніше ви проконсультуєтесь з лікарем, тим більше шансів уникнути анорексії, яка руйнує ваше життя і переходить у хронічну форму; і тим більше шансів уникнути найсерйозніших фізичних наслідків.
  • Чим раніше ви проконсультуєтесь, тим легше подолати фізичний і психічний біль, переживання.
  • Чим раніше ви звернетесь по допомогу, тим швидше ви одужаєте і почуватиметесь краще та впевненіше.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Батьки, брати, сестри, партнери, друзі, члени родини, колеги по роботі і просто знайомі часто відчувають багато різних почуттів, коли у когось з близьких РХП (розлад харчової поведінки).

Нижче наводимо деякі роздуми та практичні поради, як полегшити шлях до одужання.

Адже, якщо ваші близькі стикаюся з наслідками розладу харчової поведінки, то це значною мірою впливає на ваше власне життя.

Ви можете бути розгубленим з приводу:

  • розладів харчової поведінки і процесу одужання;
  • чому це трапилось;
  • кращого способу справитись з хворобою в колі родини, партнерства чи дружби тощо;
  • про те, що сказати і як це зробити;
  • як підтримати того, в кого РХП.

Ви можете відчувати горе та гнів з приводу:

  • втрати психічного і фізичного здоров’я близького;
  • змін в поведінці людини, відмову від проблеми і/або відмову від допомоги;
  • неспроможності зробити людину здоровою;
  • втрати часу наодинці і/або з іншими членами родини/друзями;
  • втрати довіри до вашого близького з РХП, який може вести себе оманливо;
  • відчуття втрати від того, що близький, можливо, втратив з поля зору свої цілі і амбіції.

Ви можете відчувати вину та страх з приводу:

  • відповідальності за розлад харчової поведінки;
  • не розпізнання розладу харчової поведінки раніше;
  • не надання ефективної підтримки та допомоги, необхідної для сприяння відновленню;
  • того, що ваш близький не може відновитись.

В той час, як ці почуття є абсолютно нормальними, люди, які доглядають за близькими з РХП, повинні пам’ятати, що їм потрібен час для відновлення енергії (турботи про себе).

Важливо збалансувати здоров’я людини, про яку ви турбуєтесь, з турботою про ваше власне здоров’я. Турбота про себе також допоможе вам підтримувати дорогу людину.

Турбота про себе це здатність чути та задовольняти свої основні потреби. Практика турботи про себе, як помічника по одужанню від РХП являється життєво важливим кроком, який необхідно зробити, коли ми починаємо почувати себе перевантаженими емоціями. Що є нормальною частиною процесу одужання вашої близької людини.

Турбота про себе включає в себе емоційні потреби, такі як управляння тривогою, гнівом та сумом. Це передбачає задоволення ваших власних потреб, навіть коли дії чи вимоги інших людей ускладнюють це. Турбота про людину з розладом харчової поведінки може завадити нашій здатності турбуватись про себе.

Що я можу зробити, щоб потурбуватись про себе?

Важливо не витрачати весь час на роздуми про проблеми і одужання того, кого ви любите і не відчувати вину за це.

Деякі корисні стратегії самодопомоги можна знайти нижче:

  • розставте пріоритети і заплануйте тайм-аути/невеликі перерви. Щоб дати собі час для відпочинку і допомогти собі зберігати спокій;
  • приймайте участь в заняттях, які вам подобаються і які можуть вас відволікти від розладу харчової поведінки, наприклад, зустрічі з другом, читання книги, перегляд фільму, слухання музики, спів, прогулянки/біг, робота в саду чи заняття спортом;
  • побалуйте себе;
  • переконайтесь, що ви їсте поживні страви;
  • обіймайтесь з домашньою твариною або візьміть собаку на прогулу;
  • спробуйте вибратись з дому і погуляти, відволікайтесь від теми розладу харчової поведінки;
  • сядьте і насолоджуйтесь сонцем з трав’яним чаєм або гарною книгою;
  • практикуйте дихальні вправи чи техніки розслаблення. Це може допомогти, якщо у вас проблеми зі сном;
  • подрімайте чи відпочиньте, щоб перезарядитись;
  • зверніться до психотерапевта, щоб потурбуватись про своє психічне здоров’я і виробити стратегію підтримки дорогої вам людини;
  • поговоріть з кимось, кому ви довіряєте, через що ви проходите. Шукайте підтримку друзів, родини, коли вам потрібно виразити свої почуття;
  • попросить інших членів родити втрутитись і провести час з дорогою вам людиною під час прийому їжі. Це дасть вам деякий час без відчуття почуття вини.

Підготовлено Комітетом партнерства та інформаційної підтримки Асоціації лікарів та психологів “РХП: терапія та превенція” www.ed-ua.com

Використано матеріали сайту — http://www.anorexiabulimiacare.org.uk
Переклад з англійської – Ольги Лазаренко

Як батьки можуть підтримати свого підлітка з розладом харчової поведінки

Якщо у вашої дитини діагностували розлад харчової поведінки, ви, природно, хочете дізнатися більше інформації. Ви хочете знати: як довго? Чому це відбувається? Коли це зупиниться? Що я можу зробити? Але відповіді, на жаль, приходять повільними темпами. Ви хочете зрозуміти, що відчуває ваш підліток, щоб підготувати все необхідне для покращення. Однак, вони можуть стримувати почуття і переживання до останнього, як карти в грі в покер.

Можливо, ви знаєте, наскільки складні і важкі розлади харчової поведінки. Можливо, симптоми булімії або анорексії мучать вашу дитину протягом багатьох років, і тепер, поряд з офіційним діагнозом, ви відчуваєте муки розчарування і провини. Можливо, ви гніваєтесь або налякані або ще що-небудь. Ці емоції і є абсолютно природними реакціями. Важко і часто страшно бачити  людину, яка страждає. Їх  шлях до одужання не буде легким процесом, і, поки ви йдете разом в цій подорожі, ваш шлях також буде важким.

 

«Трансформація – це процес, і в міру того, як відбувається життя, відбуваються тонни злетів і падінь. Це подорож відкриттів – є моменти на вершинах гір і моменти в глибоких долинах відчаю».

Рік Уоррен

 

Так що ви можете зробити? Як ви можете підтримувати і бути поряд з дитиною-підлітком в цей важкий час?

  1. Навчайтеся.

Перший крок, який ви можете зробити, це дізнатися якомога більше про розлади харчової поведінки. Пам’ятаєте цю природну схильність до вивчення більшої кількості інформації? Використовуйте її. Вивчаючи факти, інформацію з перших рук і корисні поради, ви відчуєте полегшення, і страхи почнуть зменшуватися. Значна частина вашого занепокоєння, ймовірно, є результатом незнання. Так що дізнайтеся про хворобу все, що зможете.

  1. Отримайте допомогу від професіоналів.

Вам не потрібно йти цим шляхом самотужки. За даними Національної асоціації по боротьбі з розладами харчової поведінки (NEDA), професійне лікування може знизити ймовірність значних психологічних наслідків та наслідків для здоров’я. Іншими словами, виявлення і лікування РХП може швидше врятувати життя. Професійне втручання допоможе зрозуміти причину розладу.

Doorways пропонує амбулаторне лікування в Фініксі, штат Арізона для підлітків і молодих людей (13-25 років) з РХП, а також сімейні консультації. Якщо ваш підліток або молода людина борються з розладом харчової поведінки, зв’яжіться з професіоналами.

  1. Не спрощуйте.

Рішення може здатися простим для вас: «Просто їж». Проте, ця порада не  корисна і тільки ізолює вашу кохану людину. Замість спрощення використовуйте осмислене спілкування, щоб висловити свою стурбованість і готовність подивитися на ситуацію їхніми очима. Фактично, висловлювання своїх власних помилок або слабкостей багато в чому допоможе вашій дитині відчувати себе комфортно і також відкритися.

  1. Це не твоя провина.

На закінчення, розлад харчової поведінки не викликано одним фактором. Харчові розлади з великою ймовірністю являються взаємодією складних факторів. Тому, цей розлад харчової поведінки – не ваша вина. Можна повторювати знову і знову – це не ваша вина. Батьківські недоліки необов’язково викликають РХП. Але ви думаєте, що це ви винні. Тим не менш, ми рекомендуємо вам відкинути ці почуття і зосередитися на присутності. Потрібно бути залученим до процесу. І продовжуйте йти разом з коханою людиною по цій глибокій долині …, допомагаючи їй досягти нової вершини гори.

 

Джерело: https://www.doorwaysarizona.com/how-a-parent-can-support-their-teen-with-an-eating-disorder

EDI-3 – третій перегляд одного з найпопулярніших інструментів самооцінки психологічних конструктів, що пов’язані з розладами харчової поведінки (РХП). Він надає стандартизоване клінічне оцінювання симптомів РХП, розрахований на використання з особами віком від 13 років і старше. Профілі можна використовувати для планування терапевтичних втручань, специфічних інтервенцій, а також моніторингу терапевтичного впливу.

Характеристики та переваги EDI-3:

  • складається з 91 запитання, організованих у 12 первинних шкал: 3 шкали ризику розвитку РХП та 9 шкал, які описують психологічні конструкти;
  • містить 6 складених показників: один специфічний для РХП та 5 загальних інтегративних психологічних конструктів (Неефективність, Міжособистісні проблеми, Афективні проблеми, Надконтроль, Загальна психологічна дезадаптація);
  • включає клінічні норми для підлітків окремо від нормативної вибірки дорослих;
  • опитувальник можна заповнювати онлайн разом з клієнтом або ж надіслати клієнту код для самостійного заповнення за посиланням;
  • надає інформацію про частоту симптомів (наприклад, фізичну активність; використання послаблюючих засобів, пігулок для схуднення та діуретиків; самоіндуковане блювання), обов’язкових для визначення відповідності пацієнта діагностичним критеріям DSM;
  • керівництво для спеціаліста містить описи кейсів;
  • проведення займає близько 20 хвилин.

Пройти клінічний опитувальнік з наданням інтерпретації на аналізу результатів є можлівість у спеціалістів Ассоціації.

Скринінг порушень харчової поведінки SCOFF

 

Найпростіший (підтверджений) тест для діагностики порушень харчової поведінки містить лише п’ять питань, які об’єднуються абревіатурою SCOFF, кожна буква якої позначає одне з питань. Просто дайте відповідь ТАК чи НІ:

 

ТАК    НІ           Питання скринінгу SCOFF

❒   ❒    1. S – Sick: нудота. Чи викликаєте Ви блювоту, коли відчуваєте, що переїли?

❒   ❒    2. C – Control: контроль. Чи турбує Вас втрата контролю над тим, скільки Ви їсте?

❒   ❒   3. O – Over: більше. Чи не було у Вас втрати ваги більше 14 фунтів (6,35 кг) за останні три місяці?

❒   ❒   4. F – Fat: товстий. Чи не вважаєте Ви себе товстим, в той час як оточуючі говорять, що Ви занадто худий?

❒    ❒   5. F – Food: їжа. Чи можете Ви сказати, що їжа домінує в Вашому житті?

 

Інформація про скринінг:

Інструмент для скринінгу SCOFF розроблений дослідниками Медичної школи при лікарні Св. Георгія в Лондоні. Посилання на повний текст їх дослідження (безкоштовно) [Морган в співавт. 1999]: http://www.bmj.com/cgi/content/full/319/7223/1467

 

Результати скринінгу:

Якщо Ви відповіли «ТАК» на два і більше питань, це означає ймовірність наявності порушень харчової поведінки.

 

Джерело: Morgan JF, Reid F, and Lacey JH (1999). The SCOFF questionnaire: assessment of a new screening tool for eating disorders (Опитувальник SCOFF: оцінка нового інструменту діагностики порушень харчової поведінки). BMJ 1999; 319: 1467-1468.