Відносини людей з їжею можуть бути складними, і у деяких порушення харчування пов’язане з минулими пережитими травмами. Розуміння зв’язку між розладом харчової поведінки і травмою важливо для визначення причини розладів харчової поведінки.

 

Зв’язок між розладом харчової поведінки і травмою

Є багато неправильних уявлень про розлад харчування, одне з яких в тому, що розлади харчової поведінки виникають просто через тиск агресивної культури дієти. І хоча повсюдні ідеали «стрункості», безумовно, можуть грати роль в розвитку РХП, іноді його поява може бути спробою заповнити порожнечу, внаслідок надзвичайно болючого або лякаючого досвіду.

Численні дослідження показують зв’язок між травмою і розладами харчової поведінки. За словами доктора медицини Керолін Кокер Росс, розлади харчової поведінки найчастіше зустрічаються у людей, які перенесли травму: у третини жінок з нервовою булімією, і 20% з приступоподібним переїданням, спостерігаються також ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Дослідження, проведене в 2018 році, показало, що студенти, які пережили травмуючу подію, стали вдаватися до переїдання, очищення за допомогою блювоти, а також до інших розладів харчової поведінки, щоб уникнути думок про неприємні спогади.

В ході дослідження з’ясувалося, що 74% студентів пережили, принаймні, одну травму протягом свого життя. Це могло бути сексуальне насильство, жорстоке поводження в дитинстві або ж вони мало не потонули. Трохи більше половини (52%) студентів з РХП мали також симптоми посттравматичного стресу (ПТС).

Численні дослідження також пов’язують травматичний досвід з розладами харчової поведінки у жінок-ветеранів війни. Жінки-ветерани, які перенесли військову сексуальну травму, більш схильні до виникнення у них анорексії, булімії або переїдання, ніж ті, у яких не було такої травми. Жінки, які зазнали інші види травм: жорстоке поводження в дитинстві, фізичне та сексуальне насильство, військову травму, також мали підвищену схильність до розладів харчової поведінки.

 

Роль харчування в переживанні травми

Здається, що розлади харчової поведінки і стани, пов’язані з травмою, такі як ПТСР, не мають нічого спільного, однак, вони тісно взаємопов’язані. Коли відбувається травмуюча подія, у людини можуть виникнути нав’язливі думки, спогади або кошмари про пережите. Такі люди можуть також страждати від всеосяжного почуття порожнечі, яку не вдається заповнити.

За словами доктора Керолін Росс, розлад харчової поведінки часто допомагає людям впоратися з наслідками травм, які руйнують їх повсякденне життя. Переїдання може бути способом заповнити наростаючу емоційну порожнечу, а примусова блювота способом «позбавити» тіло від негативних спогадів, думок або почуттів.

В інтерв’ю 2017 го року для Національної асоціації по боротьбі з розладами харчової поведінки доктор Росс сказала: «Логічно, ми розуміємо, що неможливо заповнити емоційну порожнечу їжею і позбутися від небажаних почуттів, спогадів або симптомів, спустошивши шлунок. Проте, обидва ці способи допомагають пацієнту впоратися з симптомами ПТСР або з невирішеною (і, можливо, підсвідомою) травмою».

Розуміння першопричини РХП в житті людини важливо для ефективного і тривалого лікування. Коли імпульс до розладу харчування викликаний травмою, пацієнту важливо лікуватися як від травми, так і від розладу харчової поведінки.

 

Травма-сфокусоване лікування розладів харчової поведінки

Не всі люди з розладом харчової поведінки отримали травму. Кожна людина має унікальну особисту історію, яка впливає на те, як протікає її розлад харчової поведінки. Ось чому так важливо звертатися за допомогою до професіоналів, які розуміють, що лікування від розладу харчової поведінки для кожного буде різним.

Для тих, хто пережив травму або в минулому піддавався жорстокому поводженню або приниженню, важливо також вилікуватися від травми під час терапії розладів харчової поведінки.

Ці два стани часто взаємопов’язані, тому досвід лікування повинен бути спрямований на одужання людини в цілому.

Орієнтований на травму підхід до лікування розладів харчової поведінки може допомогти вам або вашим близьким пережити будь-які минулі травми, і справлятися з імпульсом до розладу харчової поведінки.

Розлад харчової поведінки є складним захворюванням, викликаним безліччю факторів. Виявлення корінних причин, що спонукають людину до порушення харчування, може допомогти почати вести більш здорове і повноцінне життя.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/trauma-connects-disord…

Один чоловік погано почував себе на роботі, тому повернувся додому раніше, ніж звичайно. Там була його дружина, з якою вони вже багато років у шлюбі. Він безшумно відчинив двері і виявив, що дружина блює над раковиною. Вона робила так і до того, як вони вступили в шлюб 30 років тому. Зараз вона в групі людей середнього віку з булімією. Вона заперечувала проблему, боячись зізнатися самій собі, що у неї булімія. І такі історії відбуваються часто.

 

Люди середнього віку з булімією – Прихована епідемія

Згідно з новими статистичними даними, тисячі жінок середнього віку страждають від розладів харчової поведінки, пов’язаних з нещасливим дитинством, сексуальним насильством, розлученням, фінансовими проблемами і важкими втратами в середині життя.

У новому дослідженні, проведеному Університетським коледжем Лондона, було опитано 5300 британок у віці від 40 до 50 років. Виявилося, що 15 відсотків жінок страждали від розладів харчової поведінки в певний момент свого життя і три відсотка протягом минулого року. При цьому майже у кожної 100-ой респондентки у віці від 15 до 30 років діагностували РХП, про який вони замовчували.

Це дослідження перше в своєму роді вивчає поширеність проблеми серед жінок 50 і 60 років, наочно ілюструючи, що розлади харчової поведінки зачіпають не тільки молодь.

 

Розладами харчової поведінки хворіють не тільки молоді

Широко поширена думка, що розлади харчової поведінки є захворюванням молоді, і це правда, багато з них страждають від анорексії, булімії і переїдання.

Однак, згідно з дослідженням Національної асоціації нервової анорексії і пов’язаних з нею розладів (ANAD), молодь продовжує рости, але в процесі росту і розвитку лише 50 відсотків з них одужують від розладів харчової поведінки.

«Багато респонденток розповіли нам, що на інтерв’ю вони вперше заговорили про свої проблеми з харчуванням. Ось чому так мало випадків, коли жінки звертаються за допомогою з цією проблемою», – говорить провідний автор Надя Мікалі з Університетського коледжу Лондона і Департаменту психіатрії в Медичній школі Ікан в Маунт Сінай, Нью-Йорк.

«Можливо, жінки не можуть отримати потрібної медичної допомоги або стикаються з некомпетентністю серед медичних працівників».

Люди з розладами харчової поведінки, поділяються на три категорії:

  1. Вони живуть з цим вже десятки років. І це найпоширеніший сценарій.
  2. Вони одужали, але з різних причин розлад харчової поведінки поверталося знову.
  3. Розлад харчової поведінки стався в житті пізніше звичайного.

 

Кількість людей середнього віку з булімією і розладами харчової поведінки зростає

Хотілося б вірити, що розлади харчової поведінки припиняються в дорослому житті, але статистика показує, що це не так. Згідно Центру лікування розладів харчової поведінки в Пенсільванії Renfrew, кількість людей середнього віку з булімією або іншими розладами харчової поведінки збільшилася на 42 відсотки в період з 2001 по 2010 рік.

Жінки середнього і старшого віку продовжують мати проблеми зі сприйняттям і прийняттям свого тіла. У дослідженні, опублікованому в Міжнародному журналі розладів харчової поведінки, було опитано майже 2000 жінок у віці 50 років і старше.

Більше 70 відсотків з них в даний час намагаються схуднути, і 80 відсотків жінок відзначили вплив ваги і форми на їх самооцінку.

Більше 10 відсотків цих жінок мали ознаки розладів харчової поведінки.

Сьогодні в Сполучених Штатах проживає 53 мільйони жінок віком 50 років і старше.

Провідна дослідник Синтія Булик, професор з розладів харчової поведінки в Університеті Північної Кароліни і Центрі передового досвіду в області розладів харчової поведінки, порівнює менопаузу з статевим дозріванням, оскільки жінки стикаються з фізичними та емоційними змінами.

Жінки в постменопаузі зазнають гормональних зміни і мають тенденцію набирати вагу. І як їм бути з цим в сьогоднішньому суспільстві, яке оспівує молодість і красу?

 

Середина життя – це час змін, коли виникають розлади харчової поведінки

Середина життя – це свого роду час змін. Так, ці люди більше не переходять в середню школу або в коледж, коли зазвичай починаються розлади харчової поведінки, але це роблять їхні діти.

Їм потрібно звикнути до сімейного життя, коли діти покидають будинок. Вони бачать, як їхні батьки старіють. Криза середнього віку, не концептуальна випадковість.

Як тільки ми визнаємо, що дорослі середнього віку можуть страждати від розладів харчової поведінки, ми повинні будемо навчитися допомагати їм. Багато людей середнього віку не лікуються від розладів харчової поведінки, тому що це прийнято вважати проблемою молоді.

Літнім людям соромно зізнаватися в булімії в їхньому віці, але ми повинні дати їм зрозуміти, що в цьому немає нічого незвичайного, навіть якщо суспільство ще до цього не звикло.

Дослідження показують, що раннє втручання при анорексії, булімії і переїданні покращує шанси на одужання. Лікування дорослих з хронічною булімією і іншими розладами харчової поведінки, може бути важким, тому що поведінка вкоренилося в їхній свідомості.

З іншого боку, люди середнього віку, які страждають розладами харчової поведінки це часто матері, батьки, чоловіки, дружини, працівники – від них залежать інші люди. Їх одужання не тільки допомагає їм відчувати себе краще, але і приносить користь всім, хто знаходиться поруч.

 

Особисті обов’язки можуть перешкодити звертатися за допомогою

Ще однією проблемою для людей, що надходять на лікування, є особисті обов’язки, які у молоді можуть бути відсутніми, наприклад, робота на повну ставку, будинок, діти, про яких потрібно дбати.

На щастя, є багато варіантів лікування, крім стаціонарних, якщо випадок не критичний. Це може бути часткова госпіталізація (по 8 годин кожен будній день); інтенсивне амбулаторне лікування (по кілька днів на тиждень або по кілька годин протягом усього тижня); звичайне амбулаторне лікування (регулярні зустрічі з особовим терапевтом, дієтологом і будь-якими іншими необхідними спеціалістами).

 

Люди середнього віку менш стійкі до розладів харчової поведінки.

Розлади харчової поведінки є самим смертельно небезпечним психічним захворюванням. Захворювання завдає шкоди тілу, збільшуючи його до небезпечних меж. Молодий організм краще справляється з РХП через свою стійкості в силу віку.

Голодування, переїдання і блювання впливають на роботу серця і шлунково-кишкового тракту. Невпорядковане харчування викликає дисбаланс гормонів, що може призвести до остеопорозу. Часта блювота і недоїдання погіршують стан зубів. Ці проблеми стають більш явними у випадку зі старшими людьми, оскільки їх організм менш витривалий.

За статистикою 78 відсотків смертності від анорексії – це жінки похилого віку, а середній вік жінок, що вмирають від цієї хвороби 69 років.

Однак, ці статистичні дані дозволяють нам допомагати тим, хто занадто довго залишався в тіні. Ми можемо дати їм надію на одужання.

Чим більше людей середнього віку з булімією або іншими розладами харчової поведінки дізнаються про проблему, тим більше ефективних варіантів лікування ми зможемо їм надати. Ніколи не пізно отримати допомогу, яку ви заслуговуєте.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/bulimia-nervosa-in-the…

У НАШОЇ БЛИЗЬКОЇ ЛЮДИНИ РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ. ЯК ЦЕ ПОВ’ЯЗАНО З ГОЛОВНИМ МОЗКОМ?

Хоча люди з розладами харчової поведінки і зазнають труднощів з нормальним харчуванням, це є тільки частиною проблеми. Розлади харчової поведінки – це розлади, які впливають на мислення, настрій, поведінку і відносини. На сьогоднішній день ми переконані в тому, що проблема частково пов’язана з тим, як наш мозок обробляє інформацію про навколишнє середовище і власне тіло.

 

ЧИ МОЖНА УСУНУТИ ЦЮ ПРОБЛЕМУ?

Так. При наданні відповідної допомоги з боку фахівців і членів сім’ї дані проблеми з обробкою інформації можуть бути враховані і змінені на краще – і навіть повністю нормалізовані. Мозок на диво гарний в навчанні і розвитку в умовах підтримуючого середовища, тренування навичок, психотерапії і гарного фізичного здоров’я. Більш того, багато рис, які роблять людину уразливою по відношенню до розладу харчової поведінки, дуже корисні і цінні для нього в процесі одужання і підтримки здоров’я.

 

ЩО НЕ В ПОРЯДКУ З МОЗКОМ, КОЛИ У ЛЮДИНИ РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

Наші знання розширюються в міру того, як ми отримуємо більше інформації про функціонування та розвиток мозку. Найчастіше юнак або дівчина з раннього дитинства володіють певними особливостями, які не стосуються їжі або харчування, але є ранніми ознаками уразливості до розладу. Озираючись у минуле, більшість сімей згадають, що пацієнт навіть в молодшому дитячому віці володів однією або декількома з наступних рис: тривожність, чутливість, схильність до нав’язливості, перфекціонізм, імпульсивність, труднощі з заспокоєнням. Ці особистісні риси можуть вказувати на відмінності у функціонуванні мозку, які піддають молодих людей до особливому ризику розвитку розладів харчової поведінки.

Також можуть бути присутніми відмінності в тому, як мозок деяких молодих людей реагує на недостатнє харчування. На жаль, якщо ці індивіди перестають їсти достатньо для того, щоб забезпечити потреби зростання або рівень активності, обмеження харчування може привести їх до значних змін в мозку. Після запуску останніх юнакові чи дівчині може бути важко «прийти в норму» без сторонньої допомоги. У зв’язку з тим унікальним способом, яким мозок і тіло людини реагують на обмеження харчування, чим довше вони недостатньо харчуються, тим важче стає знову харчуватись нормально. У деяких молодих людей також запускається цикл відкладання прийомів їжі, переїдання і очищення.

Вчені поки що не мають відповідей на всі питання, але прийнято вважати, що розлади харчової поведінки пов’язані з порушеннями в провідних шляхах головного мозку. Можливі кілька варіантів неправильного функціонування, але відомо, що задіяні провідні шляхи, що відповідають за настрій, емоції, винагороду, пам’ять, страх і увагу.

Підлітково-юнацький вік – час колосальних фізичних, емоційних і соціальних змін, а також розвитку в бік здобуття незалежності. Для тих, хто має проблеми з негнучким мисленням або контролем спонукань, цей перехідний період може бути пов’язаний з особливими труднощами. Це може перетворити підлітковий вік в період уразливості, коли нормальний розвиток мозку може бути порушено. Така вразливість вимагає невідкладного і як можна більш раннього звернення до порушеної поведінки і мислення, щоб уникнути складнозворотних змін в мозку, які можуть призвести до  довічних наслідків для мислення, почуттів і поведінки індивіда.

 

ЗВІДКИ МИ ПРО ЦЕ ЗНАЄМО?

Останні дослідження з використанням методів нейровізуалізації, когнітивного тестування і вивчення роботи нервових клітин головного мозку задіяли нові технології для того, щоб виявити деякі з ключових мозкових механізмів, провідних шляхів та хімічних сигналів (нейромедіаторів), що лежать в основі розладів харчової поведінки. У той час як індивідуальних шляхів розвитку розладів харчової поведінки безліч і вони можуть відрізнятися у різних людей, основні подібності в мисленні і поведінці, які спостерігаються у пацієнтів з РХП, очевидно, вказують на схожі мозкові порушення.

 

ЧОМУ МОЯ ДИТИНА НЕ РОЗУМІЄ, ЩО ЦЕ ХВОРОБА?

Сім’ям дуже важливо розуміти, що їх близька людина перебуває в зміненому стані, навіть якщо в іншому вона здається досить ясно і тверезо мислячою. Мозок – це складна мережа, що складається з різних систем, і одна з них може неправильно функціонувати, не зачіпаючи при цьому інші. Людям з порушеною харчовою поведінкою часто вдається отримувати відмінні оцінки в школі і добре справлятися зі своєю роботою. Нерідко пацієнти люто сперечаються з приводу причин своєї поведінки, будучи переконаними в тому, що їм не потрібно їсти, набирати вагу або починати лікування. Це недостатнє усвідомлення часто покращується в процесі лікування.

 

ЧОМУ ПАЦІЄНТИ ПЕРЕКОНАНІ В ТОМУ, ЩО У НИХ Є ЗАЙВА ВАГА, ЯКЩО НАСПРАВДІ ЦЕ НЕ ТАК?

Переживання себе «товстим», мабуть, найбільш загадковий симптом розладів харчової поведінки, до цього часу залишається мало вивченим. При тому що соціокультурний вплив імовірно грає певну роль, що стосуються образа тіла,  симптоми настільки стійкі   навіть у осіб, які страждають на нервову анорексію,  з вкрай зниженою вагою, що це викликає питання про можливу біологічної причини розладів. Те, наскільки великими ми себе почуваємо, залежить не тільки від наших фізичних відчуттів, але і від наших переконань, спогадів і емоцій. Можливо, ця інформація неправильно обробляється мозком. Дійсно, останні нейровізуалізаційні дослідження найчастіше вказують на змінену роботу тім’яної і суміжних з нею областей головного мозку, які, як відомо, регулюють сприйняття тіла.

Останні роботи, присвячені тому, як пацієнти з розладами харчової поведінки відчувають температуру тіла і серцебиття, також вказують на проблеми зі сприйняттям власного тіла, що може вносити певний внесок в розлад.

На сьогоднішній день відносно мало досліджень було присвячено можливого біологічному вкладу у формування образу тіла у людей з РХП, таким чином, в цій області залишається більше запитань, ніж відповідей.

 

ЯК ВИ УСУВАЄТЕ МОЗКОВІ ПОРУШЕННЯ ПРИ РОЗЛАДАХ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

Мозок невпинно навчається і змінюється. Відновлення здорового харчування і ваги поряд з психотерапією, розвитком навичок і підтримуючим середовищем можуть сприяти ослабленню або зникнення симптомів порушеної харчової поведінки.

Хоча багато основних рис, що властиві з дитинства, наприклад, перфекціонізм або тривожність, можуть як і раніше існувати після одужання, вони часто контрольовані, або ж піддаються корекції за допомогою певного різновиду психотерапії або медикаментозного лікування.

У деяких випадках, особливо у осіб з нервовою булімією, ліки можуть сприяти одужанню. Хороші новини полягають в тому, що більшість пацієнтів з розладами харчової поведінки, навіть у досить важких випадках, можуть зцілитися і вести надалі здорове та  плідне життя. Чим більш раннім буде втручання, тим вищі шанси на успіх, але надія на успішне одужання є завжди.

 

ІСНУЄ ДЕКІЛЬКА ВИДІВ РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ. ЧИ ПРИЙМАЮТЬ УЧАСТЬ ПРИ ЦЬОМУ РІЗНІ МОЗКОВІ ПОРУШЕННЯ?

На сьогоднішній день це питання обговорюється. Нам відомо, що існує взаємозв’язок між різними розладами харчової поведінки, оскільки з плином часу високий відсоток людей «перетинає кордон» між ними. Очевидно, що при всіх розладах харчової поведінки задіяні аналогічні області мозку, але, в той же час, в цьому швидше за все беруть участь різні механізми і провідні шляхи. Дослідження того, як взаємопов’язані різні розлади, поки що знаходяться на початковому етапі. На даний момент нам відомо про зміни в мозку при нервової анорексії більше, ніж про зміни при інших розладах.

 

ЯКІ ЧАСТИНИ МОЗКУ ЗАДІЯНІ ПРИ РОЗЛАДАХ?

Особливий інтерес, особливо в разі нервової анорексії, представляють два провідних шляхи головного мозку. Це лімбічний і когнітивний шляхи. Обидва впливають на апетит, емоції і мислення. Лімбічний шлях включає кілька областей головного мозку, в тому числі мигдалевидне тіло, острівкову долю, вентральну частина смугастого тіла, вентральні зони передньої поясної кори (ППК) і орбітофронтальну кору (ОФК). Ці області, як передбачається, допомагають людям помічати те, що є важливим і винагороджуючим, і відповідним чином на це реагувати.

Когнітивний шлях бере участь в рішенні про те, на що звернути увагу, як побудувати плани, чого уникати і яким чином себе контролювати. У цій мережі задіяні такі частини мозку: гіпокамп, спинні зони передньої поясної кори (ППК), дорсолатеральна префронтальна кора (ДЛПФК) і тім’яна кора. Наприклад, дослідження по візуалізації мозку показали, що баланс між цими шляхами у людей з нервовою анорексією обмежувального типу може відрізнятися, таким чином, вони будуть схильні турбуватися про планування, самоконтроль та довгострокові наслідки, відчуваючи труднощі з насолодою найближчими винагородами.

Ми знаємо, що голодування і втрата ваги мають потужний вплив на тіло і мозок. Недостатнє харчування впливає на здатність мозку думати, керувати емоціями і обробляти інформацію, що виходить від навколишнього середовища. Виснаження часто підсилює особистісні риси і образ мислення, властиві людині. Недостатнє харчування може привести до змін у розвитку мозку навіть після того, як людина відновив нормальне харчування і вагу. Нам також відомо, що мозок реагує і впливає на гормональну і інші системи організму, які отримують недостатнє харчування. Їжа безумовно грає найважливішу роль; одним з найбільш нагальних завдань початкового періоду лікування та догляду є відновлення нормальної маси тіла пацієнта разом з достатнім денним раціоном харчування. Мозок голодуючої людини не може вилікуватися.

 

ЧИ ПРИЗВОДЯТЬ  ДІЄТИ ДО РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

Напевно, правильніше буде сказати, що реакція людини на дієту може розкрити розлад харчової поведінки. Більшість дітей і підлітків можуть дотримуватися дієти, а потім повертатися до своєї звичайної харчового поведінки. Коли дві дівчини разом вирішують скинути пару кілограмів і при цьому одна з них здається через тиждень, а інша не тільки продовжує, але й стає занадто худою та одержимою, то цілком ймовірно, що різниця між ними полягає в різних реакціях їх мозку у відповідь на недостатнє харчування. Та з них, яка закінчує дієту, відгукується на біологічну потребу в нормальному харчуванні. Нейровізуалізаційні дослідження вказують на те, що пацієнти з нервовою анорексією здатні ігнорувати термінові сигнали мозку, що закликають поїсти, перед якими не може встояти більшість людей. Також існують докази того, що пацієнти з нервовою анорексією можуть відчувати меншу винагороду від їжі, а при недоїданні відчувати деяке послаблення тривоги.

 

МІЙ СИН СОРОМИТЬСЯ ТОГО, ЩО У НЬОГО РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ, ОСКІЛЬКИ ВСЯ ІНФОРМАЦІЯ, ЯКУ ВІН ЧУЄ АБО ЧИТАЄ, СТОСУЄТЬСЯ ДІВЧАТ.

Захворюваність розладами харчової поведінки серед дівчат вище, ніж серед хлопців, в першу чергу це стосується нервової анорексії та нервової булімії. Але, це не означає, що захворювання у пацієнтів-чоловіків менш важкі. Як і у випадку з іншими хворобами, наприклад, серцево-судинними захворюваннями або аутизмом, яким частіше схильні чоловіки, немає причин ставитися до розладів харчової поведінки як до проблем, актуальних тільки для однієї статі.

У підлітковому віці діти чоловічої і жіночої статі розвиваються по-різному. Дівчатка і хлопчики відчувають різні зміни в гормональній системі організму, що відповідно впливає на обмін речовин і форму тіла. Наприклад, естроген впливає на хімічні сполучення в мозку, такі як серотонін, який, в свою чергу, потужно впливає на апетит і емоції. Пубертат супроводжується різкими змінами в певних ділянках мозку, що може вносити свій вклад в надмірне занепокоєння і загострений перфекціонізм. Зміни в тілі також призводять до змін у взаємодії з оточенням: дівчаток схиляють до дотримання дієти, а хлопчиків – до підтримки спортивної форми. Романтичні захоплення і соціальний тиск також призводять до стресового впливу на головний мозок.

Лікування і хлопців, і дівчат включає в себе відновлення функціонування мозку, створення підтримуючого оточення та надання якісних послуг в сфері охорони психічного здоров’я.

 

ЯК БУТИ З ЛІКАРСЬКИМИ ПРЕПАРАТАМИ?

При розладах харчової поведінки «ліками є їжа». На сьогоднішній день не існує психотропних препаратів, які лікують розлади харчової поведінки, але деякі медикаменти можуть полегшити окремі симптоми або допомогти впоратися з сильним стресом на певних стадіях лікування. До того ж, оскільки багато людей поряд з РХП страждають іншими порушеннями, вони можуть приймати психотропні лікарські засоби.

 

МИ ВИХОВУЄМО СВОЇХ ДІТЕЙ ОДНАКОВО: ЧОМУ У ОДНОГО РОЗВИВСЯ РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ, А У ІНШОГО – НІ?

Мозок всіх людей, включаючи однояйцевих близнюків, розвивається унікальним чином. Починаючи з перебування в материнській утробі, мозок піддається впливу гормонів, харчування і отриманого досвіду. Вплинути може навіть вплив вірусів. Наприклад, нам відомо, що народження в певну пору року або в парі з близнюком протилежної статі здатне вплинути на ризик придбання РХП. У той час як дві людини можуть народитися з однаковою схильністю до розладів харчової поведінки, безліч факторів здатні вплинути на те, хто з них і в якій формі захворіє розладом. Ми також знаємо про те, що кожна людина народжується зі схильністю до будь-яких особистісних рис, таким як перфекціонізм або тривожність, які властиві людині протягом усього життя і, судячи з усього, пов’язані з ризиком розвитку РХП. Два сиблінга (брати або сестри) можуть мати дуже різні реакції на одну і ту ж ситуацію, наприклад, криза в родині, що вказує на властиві їм риси протягом життя. Обидва можуть бути стурбовані подією, але один з них заспокоїться після зникнення загрози (тривога як стан), а інший може залишатися тривожним незалежно від ситуації (тривожність як риса).

 

НАША ДОЧКА ДУЖЕ УСПІШНА В ШКОЛІ. ЗДАЄТЬСЯ, ЦЕ ЄДИНЕ, ЩО МАЄ ДЛЯ НЕЇ ЗНАЧЕННЯ.

Люди з розладами харчової поведінки часто мають нав’язливі риси. Це може бути добре в тих випадках, коли допомагає у виконанні шкільних завдань або іншої копіткої роботи, або погано, коли обмежує дії людини або робить її повсякденне життя неприємним. Іншими поширеними рисами є виражене почуття справедливості, дотримання правил, турбота про інших і тривога про майбутнє. Оскільки ці якості зазвичай високо цінуються в суспільстві, люди які одужали від розладів харчової поведінки  часто досить успішні в кар’єрі, відносинах і інших захопленнях.

 

НАШ СИН, МАЄ БУТИ, ГОЛОДНИМ, АЛЕ ВІН ЦЕ ЗАПЕРЕЧУЄ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

На думку здорових людей, апетит працює дуже просто: їж, коли голодний, припиняй, коли ситий. Насправді, апетит складно влаштований: в ньому задіяні не тільки відчуття, але і емоції, гормони, рівень поживних елементів в крові – і все це узгоджується головним мозком, у якого є і інші конкуруючі функції. Грає свою роль історія відносин людини з їжею, а також смак їжі і її доступність.

Люди з розладами харчової поведінки можуть також мати порушення апетиту. По-іншому відчувається голод, по-іншому відчувається ситість, а вживання їжі менше необхідного насправді може заспокоювати і полегшувати тривожні і депресивні почуття у молодих людей з даної схильністю.

Щоб дослідити це явище, вчені вивчили реакцію мозку на солодкі напої у людей з нервовою анорексією і порівняли її з реакцією інших людей. В обох групах язик відчував солодкість, але коли сигнал досягав первинної смакової кори в передній частині острівкової долі головного мозку, у людей з нервовою анорексією смакова інформація оброблялася по-іншому. Це відбувалося навіть тоді, коли під час візуалізації мозку вони просто дивилися на зображення їжі. У пацієнтів з нервовою анорексією щось виразно відбувалося по-іншому, відмінності спостерігалися також між групами актуальних пацієнтів і тих, які видужали.

Який же висновок? Люди з нервовою анорексією є власниками мозку, що відчувають змінену винагороду від їжі. Цей факт допомагає нам зрозуміти ті труднощі, з якими вони стикаються, приймаючи рішення про вибір їжі. Будучи позбавленими позитивної винагороди від прийому їжі, пацієнти, можливо, мають більшу здатність ігнорувати сигнали голоду, проте, вони все ж демонструють інтерес до їжі і приготування їжі, оскільки на певному рівні знають, що голодні.

Острівкова доля, частина мозку, що обробляє смакові відчуття, також важлива для підтримки усвідомлення власного тіла і будь-яких змін. що відбуваються в ньому. Якщо острівкова доля не передає ці сигнали, стає зрозуміліше, чому пацієнти «відчувають себе добре» незважаючи на те, що дуже хворі, і який можливий внесок це вносить в настільки звичайне для них спотворене відчуття форми і розміру тіла.

 

ЦЕ ПРОБЛЕМА НЕ ТІЛЬКИ ЇЖІ, НАШ СИН ТРЕНУЄТЬСЯ БЕЗ ЗУПИНКИ.

Хоча пацієнти знаходять багато обґрунтувань своєї «потреби» в фізичних тренуваннях, це бажання частково можна пояснити з неврологічної точки зору. Дослідження на щурах показали: бажання  фізичної активності навіть у виснаженому і недогодовані стані може бути настільки сильним, що тварини можуть бігти, поки не помруть. Дофамін, хімічна сполука (нейромедіатор) в мозку, може в цьому брати участь. Лептин, недавно відкритий гормон, що впливає на гіпоталамус головного мозку, імовірно сприяє гіперактивності у голодуючих мишей.

 

ВОНА ДУМАЄ, ЩО МИ ЗБИРАЄМОСЯ ЗРОБИТИ ЇЇ ТОВСТОЮ.

Розлади харчової поведінки викликають подив, їх важко зрозуміти як сім’ї, так і пацієнту. Страхи, іноді ірраціональні, можуть закріплюватися і ставати неспростовними. Деякі з цих страхів стосуються того, що роблять і говорять інші люди. Пацієнти з розладами харчової поведінки часто насторожено очікують критики і зазнають труднощів з прийняттям співчуття під час хвороби: їхня увага зосереджена на нагальні проблеми розладу харчової поведінки. Пацієнти часто повідомляють про те, що відчувають себе відчуженими і недовірливими по відношенню до сім’ї та друзів. Деякі з цих симптомів можуть посилюватися у зв’язку зі зміненим функціонуванням мозку і недостатнім харчуванням. Відновлення відносин з родиною є важливим аспектом лікування.

 

Я НІКОМУ НЕ ХОЧУ ГОВОРИТИ ПРО ТЕ, ЩО У МОЄЇ ДОЧКИ ПРОБЛЕМИ З МОЗКОМ. Я БОЮСЬ, ЩО ВОНА БУДЕ СТИГМАТИЗОВАНА І ПОЧНЕ СЕБЕ СОРОМИТИСЯ.

На жаль, це правда: існує стигма щодо психічних захворювань, в тому числі і розладів харчової поведінки. Стигма заснована на безпідставних в більшості ідеях: що проблеми, пов’язані з мозком, невиліковні, що пацієнти не одужують, що вони назавжди залишаються «порушеними» або дивними. У будь-якому випадку, заперечення правди може привести до невірного вибору лікування і знизити шанси на повне одужання. Батькам важливо знати, що психічні захворювання досить поширені, а епоха нових уявлень про мозок і психічні розлади вже почалася. Про розлади харчової поведінки, як і про рак грудей, не потрібно говорити пошепки. Припинення стигматизації залежить від того, як кожен з нас з нею поводиться.

 

ЯК НЕЙРОНАУКИ ДОПОМАГАЮТЬ У ЛІКУВАННІ?

Найважливіший урок, який дають нам нейронауки, це знання про те, що розлади харчової поведінки виліковні. По-друге, знання про відмінності функціонування мозку у пацієнтів з РХП допомагає сім’ям реагувати з меншою фрустрацією: їм стає зрозуміло, що порушена харчова поведінка – це не питання вибору з декількох варіантів або нестачі мотивації до зміни. Ніхто не винен, в тому числі і пацієнт. Нарешті, батькам і родинам необхідно зосередитися на тому, щоб допомагати клієнту відновлювати здоров’я за допомогою нормального харчування, забезпечувати теплу і підтримуючу сімейну обстановку і співпрацювати з командою клініцистів з найбільш сучасною професійною підготовкою та досвідом.

Крім того, новітні досягнення в дослідженні розладів харчової поведінки призводять до появи нових різновидів терапії – психологічної та медичної, які своїм завданням ставлять розвиток певних навичок, сформованих у пацієнта неправильно. Наприклад, лікування допомагає людям, які відчувають труднощі з такими рисами, як тривожність або перфекціонізм, використовувати конструктивні стратегії подолання стресу замість того, щоб звертатися до нездорової або руйнівної поведінки.

Постановка діагнозу РХП – це можливість почати лікування, яке звільнить вашу близьку людину, щоб вона могла йти далі по своєму життєвому шляху. Сучасні нейронауки можуть багато чого запропонувати сім’ям, які роблять те, що вміють найкраще: підтримують своїх близьких!

 

Підготовлено F.E.A.S.T. (Http://www.feast-ed.org) в 2014 році.

Головний редактор Walter H. Kaye, директор і професор Програми розладів харчової поведінки відділення психіатрії Університету Каліфорнії, Сан Дієго.

Переклад на російську: Олена Редчиц 2017 р.

ЯКЩО РОЗЛАДИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ Є ПСИХІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ, ЯКЕ ВІДНОШЕННЯ ДО НИХ МАЄ ЇЖА?

 Розлади харчової поведінки (РХП) – це психічні захворювання, за яких основна стурбованість пов’язана з їжею і харчуванням. І, на відміну від страху польотів або змій, наприклад, харчування є частиною повсякденного життя і тим, чого неможливо уникнути без серйозних медичних або психологічних наслідків.

Чотири основних діагнози РХП такі: нервова анорексія (НА), нервова булімія (НБ), розлад неконтрольованого переїдання (РНП) і розлад харчування по типу уникнення/обмеження (РХПТУО).

Недостатнє харчування, характерне для всіх РХП, є серйозним порушенням здоров’я, і реабілітація харчування виступає основним складником лікування. Для пацієнтів з обмежувальною харчовою поведінкою і втратою ваги основними цілями лікування є відновлення ваги і реабілітація харчування.

Пацієнтам із переїданням і/або очищувальною поведінкою необхідні стабілізація ваги і нормалізація харчової поведінки.

Тоді як фізичні симптоми виснаження досить очевидні, багато хто не усвідомлює, що коли мозок отримує недостатнє харчування, це негативно впливає на настрій, поведінку, регуляцію апетиту, стосунки з іншими, це може навіть спотворити сприйняття маси і форми власного тіла.

Ідея про те, що недостатнє харчування негативно впливає на мозок, не нова, але завдяки новітнім науковим досягненням виявлено, що цей процес набагато складніший, ніж вважали раніше. Наприклад, дослідники відкрили той факт, що гени можуть впливати на те, як людина реагує на недостатнє харчування, і тепер ми вважаємо, що це відіграє основну роль у запуску і підтриманні РХП у чутливих індивідів.

За останні роки дослідження привели до нових перспектив у розумінні того, як відновити вагу і здоров’я у пацієнтів з НА, зупинити напади переїдання у пацієнтів із розладом неконтрольованого переїдання, поведінку переїдання- очищення у пацієнтів із НБ і зупинити характерні для всіх цих захворювань думки, пов’язані з порушеним харчуванням.

Наша команда фахівців різного профілю у сфері охорони здоров’я склала це керівництво, щоб допомогти сім’ям зрозуміти взаємозв’язок між РХП і значенням харчування. Нижче викладені наші відповіді на найбільш поширені з цієї теми.

 

МОЯ ДОНЬКА ХОТІЛА «БУТИ ЗДОРОВОЮ», ТОМУ ВОНА ВИРІШИЛА ДОТРИМУВАТИСЯ ДІЄТИ. ЧИ ПРИЗВЕЛО ЦЕ ДО РОЗЛАДУ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

 Дослідження показали, що РХП пов’язані з безліччю різних факторів, як то генетика, культура, соціальні очікування, поведінка, психологія і біологія. Насправді не існує єдиного чинника, який пояснює, чому в людей розвиваються РХП.

Ми знаємо про те, що дієтичний досвід (чи то спроба схуднути, чи «здорово харчуватися) підвищує ризик розвитку РХП. Насправді молоді люди, що дотримуються помірної дієти, у шість разів більше схильні до розвитку РХП. У багатьох спільнотах високо цінується худорляве чи мускулясте тіло, і це може призводити до спроб дотримуватися дієти або вдаватися до надмірних тренувань, що може запустити РХП у найбільш вразливих індивідів. Дієта також може призвести до інших видів нездорової або порушеної харчової поведінки, такої як переїдання або очищення.

Тоді як не у всіх людей, які дотримуються дієти, розвинеться РХП, ми знаємо, що дієтичний досвід є суттєвим фактором ризику розвитку РХП у підлітків.

Наприклад, ми знаємо, що у деяких індивідів є певні особистісні риси, які роблять їх більш схильними до обсесивних патернів (патернів нав’язливої поведінки), пов’язаних із дієтами або тренуваннями. Більшість людей не може підтримувати дієтичну поведінку дуже довго, тому що це призводить до стресу, і тіло відгукнеться на потребу нормально харчуватися. Проте, нові дослідження в галузі нейробіології виявили, що для індивідів, які хворіють на РХП, такі види поведінки, як обмежувальне харчування, переїдання і/або очищення, можуть насправді впливати на мозок,зменшуючи тривогу, що зі свого боку) сприяє підтриманню нездорової харчової поведінки.

 

У МОГО СИНА ДІАГНОСТУВАЛИ НЕРВОВУ АНОРЕКСІЮ. ЧОМУ ВІН ПРОСТО НЕ МОЖЕ ХАРЧУВАТИСЯ, ЯК ІНШІ ХЛОПЦІ ЙОГО ВІКУ?

 Страх їжі, а також страх того, що практично кожен продукт харчування, незалежно від того, наскільки він маленький чи низькокалорійний, стане причиною стрімкого росту ваги, спричинить шкоду чи дискомфорт, а також призведе до ожиріння, є ознаками нервової анорексії.

Родинам украй важко зрозуміти таку реакцію на їжу, але вона пов’язана з тим, як НА порушує нормальні функції апетиту в мозку. Тоді як здоровий підліток подивиться на шоколадний батончик, яблуко чи тарілку спагеті та скаже: “Чудово, це виглядає добре, я голодний, я би це з’їв”, ваш син подивиться на ту саму тарілку й не отримає жодного задоволення. Натомість він почне тривожитися про те, що цей продукт йому “спричинить”.

Такі страхи можуть бути дуже індивідуальними. Тоді як один пацієнт може боятися, що “це яблуко зробить мене жирним, а я не хочу бути ще товстішим, ніж я є”, інший пацієнт може боятися, що ця їжа вплине на його здоров’я чи спортивні якості, або змусить його виглядати слабким чи недостойним в очах інших. Важливо розуміти, що такі патерни мислення – ірраціональні та порушені, а також вони є симптомами захворювання. Відповідно, ваш син просто не здатен їсти чи ставитися до їжі в такий самий спосіб, як і до виникнення хвороби.

 

ЧОМУ НЕБЕЗПЕЧНО ЇСТИ ЗАНАДТО МАЛО?

 Вживання занадто малої кількості їжі може призвести до серйозних проблем зі здоров’ям, які можуть загрожувати життю. Ускладнення можуть охоплювати:

  •  – низький кров’яний тиск, низьку частоту серцевих скорочень і дихання
  •  – недостатній приріст маси і довжини тіла
  •  – затримку статевого дозрівання
  •  – проблеми з серцем, які можуть призвести до порушень серцевого ритму (аритмій)
  •  – крихкість кісток та ризику переломів
  •  – дисбалансу електролітів (мінералів у крові чи в інших рідинах організму)
  •  – зневоднення
  •  – повільне спустошення шлунку
  •  – закрепи
  •  –  припинення менструацій чи нерегулярні менструації
  •  – суху шкіру, втрату волосся і лануго (пушкове волосся, яке може з’являтися на всій поверхні шкіри)
  •  – нездатність до концентрації.

 

 

ЧИ ІСНУЄ СПЕЦІАЛЬНА ДІЄТА, ЯКА МОЖЕ ВИЛІКУВАТИ РОЗЛАДИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ?

 Їжа – це ліки від РХП, однак не існує спеціальної дієти, яка могла би вилікувати ці складні захворювання.

Зцілення від РХП починається з відновлення ваги і нормалізації харчової поведінки. Це передбачає здатність їсти достатньо для того, щоб задовольнити потреби – енергетичні та харчові, а також можливість вільно вживати широке різноманіття продуктів.

Існує шість поживних елементів, які необхідні нашому тілу: білки, вуглеводи, жири, вода, вітаміни і мінерали. Кожен елемент має унікальні функції, а разом вони необхідні для підтримання хорошого стану здоров’я. Важливо, щоб пацієнт вживав різноманітні продукти для забезпечення організму всіма поживними речовинами.

Багато людей із РХП жорстко обмежує продукти харчування, які вони мали би їсти. Деякі пацієнти переживають сильний страх, що певні продукти чи цілі категорії продуктів призведуть до збільшення ваги чи завдадуть шкоди здоров’ю. Буває надзвичайно важко подолати тривогу, яка пов’язана зі вживанням цих “страшних” продуктів, втім, поступове збільшення різноманітності й кількості їжі, яка подається на стіл, допоможе впоратися з такими страхами і забезпечить вашу дитину всіма рекомендованими поживними речовинами.

 

МІЙ СИН ПРОХОДИТЬ ЛІКУВАННЯ ВІД АНОРЕКСІЇ. ЧОМУ ВІН МАЄ ЇСТИ НАБАГАТО БІЛЬШЕ, НІЖ ЙОГО ОДНОЛІТКИ, В РАМКАХ СВОГО ПЛАНУ ОДУЖАННЯ?

 Швидкість метаболізму у стані спокою, чи основний обмін речовин (ООР) – це кількість енергії, яка потрібна тілу у стані спокою для підтримання функцій травлення, дихання, та збереження температури тіла. Коли у вашого сина була дуже низька вага внаслідок захворювання на НА, його ООР уповільнився для того, щоб зберегти якомога більше енергії. Це захисна реакція, якою керує мозок, і про яку іноді говорять як про “стан виснаження”.

У рамках реабілітації харчування реакція мозку спрямована на коригування наслідків періоду голодування, і це призводить до збільшення ООР вашого сина, тому кількість енергії (калорій), яка йому потрібна, має різко збільшитися. Крім того, що для відновлення втраченої ваги необхідна їжа, ваш син потребує більших обсягів продуктів харчування для фізичного розвитку і ще більших обсягів для того, щоб наздогнати затримку росту.

Таким чином, ваш син неминуче потребує більшої кількості їжі, ніж його однолітки, для того, щоби поточне збільшення ваги відбулося своєчасно. Необхідна кількість додаткових калорій є різною для кожного окремого пацієнта, а найкращим показником того, що організм отримує достатньо енергії, є достатнє і стале збільшення ваги.

 

НАШІЙ ДОНЬЦІ ПОТРІБНО ВІДНОВИТИ ВТРАЧЕНУ ВАГУ. ЯК НАМ ДІЗНАТИСЯ, ЯКА ЦІЛЬОВА ВАГА ДЛЯ НЕЇ Є НАЙБІЛЬШ АДЕКВАТНОЮ?

 Належна вага не може бути просто зчитана з таблиць у довіднику, і вона, можливо, відрізняється від здорової маси тіла будь-якої іншої людини того ж віку і зросту. Вона також буде залежати від поточної стадії статевого дозрівання і від того, чи є у вашої дитини подальший потенціал росту. Статеве дозрівання – це час, коли тіла молодих людей зазнають змін (зріст, вага, розвиток статевих ознак), відповідно до того, як вони перетворюються з дітей на дорослих.

Протягом пубертату тіло вашої доньки буде зростати швидше, ніж у будь-який інший період її життя, за винятком того часу, коли вона була немовлям.

Обмеження у харчуванні (яке ми спостерігаємо за НА) може затримати статеве дозрівання, тоді як порушена харчова поведінка (яку ми бачимо при булімії чи інших розладах) може бути небезпечною для здоров’я як у короткій, так і у довгій перспективі. Їжа – це ліки від РХП, а відновлення повноцінного харчування (кількісно і якісно) є вкрай важливим для здорового підліткового розвитку і має стати пріоритетом у будь-якому плані лікування РХП.

Цільова вага, яка підійде вашій доньці – це вага, у якій її організм нормально функціонує. Це вага, у якій вона має регулярний менструальний цикл, менше думає про їжу і вагу, здатна вживати в їжу різноманітні продукти, а також знову має ту особистість, яку мала до початку хвороби. Яку масу тіла вона матиме на цей момент, буде залежати від особливостей її росту до захворювання і від тривалості часу, який вона провела без обмеження калорій після відновлення ваги.

Дієтичні обмеження навіть після досягнення здорової маси тіла можуть призвести до подальшої відсутності менструального циклу. Відновлення циклу у жінок з НА займає в середньому близько 9 місяців. Якщо ваша донька все ще знаходиться в процесі росту, її просування варто оцінювати кожні 3-6 місяців, і за потреби коригувати її цільову вагу відповідно до того, як вона росте і розвивається.

Здорова вага не може бути визначена зовнішністю, ІМТ чи бажанням пацієнта. Постійні професійні консультації та моніторинг командою спеціалістів у сфері РХП є дуже важливими. Навіть серед експертів є різні методи і протоколи.

НАША ДОНЬКА – ПІДЛІТОК. ЧОМУ МИ СПІЛКУЄМОСЯ З НЕЮ ТАК, НАЧЕ ВОНА ДИТИНА, КОЛИ ЙДЕТЬСЯ ПРО ХАРЧУВАННЯ?

 Якщо ваша донька хворіє на РХП, вона, ймовірно, недоїдає. У цьому разі її мозок просто не функціонує належним чином і не здатен ухвалювати правильні рішення. Мозок, який голодує, заважає вашій доньці оцінити, наскільки вона хвора, і унеможливлює її здатність інтуїтивно харчуватися. У цьому стані вона не здатна зрозуміти, які продукти і в якій кількості їй необхідно з’їсти, і може бути нездатна відчути, коли її тіло голодне.

Батькам справді буває складно оцінити, наскільки РХП опановує думки і відчуття підлітка, пов’язані з їжею. Батьки можуть бути вкрай збентежені

порадою взяти під контроль (хоч і на короткий час) усі рішення, які пов’язані з харчуванням доньки тоді як в інших сферах життя вона поводиться, як звичайний підліток. Ще більшу розгубленість викликає той факт, що ваша розумна і розсудлива дитина матиме багато знань про харчування. Вона навіть може готувати чудові поживні страви для всієї родини. Які, втім, не може змусити саму себе з’їсти.

Оскільки для вашої доньки нормальним є небажання їсти те, що їй приписано, вам доведеться наполягати на необхідності повноцінного харчування в той час, коли) її тіло одужує, а мозок відновлюється. Оскільки вона не здатна усвідомити це зараз, дуже важливо, щоб ви, як люди, які піклуються про неї, переконались, що для одужання вона має їжу в необхідній кількості й різноманітті, незалежно від того, що їдять інші члени сім’ї.

Мається на увазі, що роботу з відновлення харчування маєте робити ви в домашніх умовах, або команда з лікування РХП в умовах стаціонару. Якщо у вашої дитини стабільний медичний стан, то найкращим варіантом буде виконання цієї роботи вдома за підтримки команди до того моменту, коли ваша донька не буде харчуватися(,) як здоровий підліток. Це станеться за умови повної реабілітації харчування і значної підтримки в повторному навчанні того, як нормально їсти.

 

ЧИ МОЖЛИВО ВИЛІКУВАТИСЯ ВІД РХП НАДОВГО?

 Коротка відповідь – так, завжди є надія на повне одужання від РХП. Довгострокові дослідження на сьогодні підтвердили, що у 50-60% випадків пацієнти повністю виліковуються. Однак, цей процес складний, і результати будуть різними, залежно від конкретного пацієнта.

Якщо говорити про пацієнтів підліткового і юнацького віку, ми знаємо, що за умови раннього виявлення РХП (протягом перших місяців чи навіть року після початку хвороби), шанси на одужання вищі, ніж у пацієнтів, які хворіють довго (наприклад, понад 3-4 роки). Це означає, що підлітки, які отримують правильний догляд, зможуть повністю вилікуватися від РХП і вести здорове повноцінне життя в дорослому віці.

Тоді як раннє виявлення очевидно підвищує показники ефективності, раннє й активне втручання відіграє вирішальну роль в одужанні від РХП усіх категорій пацієнтів. Ці втручання мають охоплювати: відновлення ваги і харчування, припинення небезпечної чи порушеної поведінки, а також психологічну підтримку пацієнта і людей, які піклуються про нього.

 

ЧИ ЛЮДИ З НЕРВОВОЮ БУЛІМІЄЮ ПОТРЕБУЮТЬ ТАКОЇ САМОЇ ЇЖІ, ЯК ЛЮДИ З НЕРВОВОЮ АНОРЕКСІЄЮ?

 Реабілітація харчування є першим кроком до одужання як від нервової анорексії, так і від нервової булімії. Цього можна досягти, якщо вживати широкий набір продуктів, які містять різноманітні жири, вуглеводи і білки. Якщо говорити про поживні властивості їжі, ми дуже мало знаємо про те, які конкретно елементи і в яких кількостях є оптимальними для відновлення харчування.

Протягом початкових етапів лікування потреба в калоріях буде відрізнятись для людей з НА і НБ. Люди з анорексією під час одужання потребують відновлення втраченої ваги. Допоки здорова вага не буде відновлена (і, як правило, ще довше), їм необхідно вживати більшу кількість їжі. Це відбувається через те, що НА порушує нормальну для організму швидкість обміну речовин на тривалий проміжок часу – більший, ніж час, потрібний для відновлення втраченої ваги.

Попри те, що кальцій, вітамін Д і білки необхідні для відновлення кісток і м’язів у людей з НА, загальна калорійність харчування є найважливішим фактором ефективного відновлення харчування.

Втім, особи з НБ можуть не потребувати збільшення калорійності в тому разі, якщо вони не втрачали вагу. Натомість терапія харчування буде зосереджена на розподіленні калорій у рамках нормального розпорядку основних прийомів їжі та перекусів щоб уникнути періодів голодування, які можуть спровокувати напади переїдання й очищення. Зупинення цих харчових патернів є основним моментом у лікуванні булімії, і люди з булімією можуть потребувати тимчасового уникнення продуктів, які виступають у ролі тригерів нападів переїдання й очищення. Наприклад, якщо хтось завжди переїдає солодощів, було би розумно уникати таких продуктів, поки він/вона не просунувся у лікуванні.

 

У ЧОМУ НЕБЕЗПЕКА НАПАДІВ ПЕРЕЇДАННЯ?

Розлад неконтрольованого переїдання – це вживання надзвичайно великої кількості їжі за один прийом протягом короткого проміжку часу. Зазвичай це відбувається, коли людина знаходиться на самоті. Людина, яка переїдає, часто відчуває втрату контролю над споживанням їжі під час нападу. Люди часто переживають провину і сором після нападу. У деяких із них за нападом відбувається очищення (див. нижче).

Розлад неконтрольованого переїдання небезпечний і може призвести до розвитку серйозних проблем із фізичним і психічним здоров’ям. Одним із серйозних побічних ефектів переїдання є розширення шлунку. Це стан здуття шлунку після вживання великої кількості їжі. Тиск у шлунку зростає і може призвести до утруднення дихання чи порушення серцевого ритму. Крім того, збільшений шлунок може перекривати кровообіг і спричиняти некроз тканин і навіть розрив тканин шлунка. Запалення підшлункової залози (органа, який виробляє спеціальні білкові з’єднання, що допомагають перетравлювати їжу, і гормони, які контролюють використання вашим організмом цукру), відоме як панкреатит, також може розвинутися внаслідок неконтрольованого переїдання. Навіть більше, особи з РНП ризикують захворіти на психічні розлади, такі як депресія, тривожні розлади, або зловживання різними речовинами.

Людина, яка переїдає, може мати нормальну чи зайву вагу, а також значні коливання ваги день від дня. Люди з ожирінням наражаються на ризик розвитку довгострокових проблем зі здоров’ям, таких як підвищення кров’яного тиску, високий рівень холестерину, діабет ІІ типу і серцеві захворювання.

 

У ЧОМУ НЕБЕЗПЕКА ОЧИЩУВАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ?

 Очищувальна поведінка охоплює будь-які дії, до яких люди вдаються з метою запобігання набору ваги. Така поведінка може відбуватися після нападу переїдання, а також -після маленького перекусу чи прийому нормальної порції страви. Очищувальна поведінка може охоплювати:

  •  – самоспричинення блювоти (деякі люди використовують пальці для спричинення блювоти, що може призвести до утворення мозолі на тильній стороні кисті, відомої як ознака Рассела).
  •  – голодування чи дотримання суворої дієти
  •  – надмірні тренування
  •  – зловживання послаблювальними засобами чи діуретиками (медикаментами, які стимулюють вироблення і виділення сечі)
  •  – зловживання таблетками для схуднення чи препаратами, які спричиняють блювоту
  •  – зловживання клізмами чи альтернативними лікарськими засобами

 

Очищувальна поведінка небезпечна і може спричиняти медичні ускладнення, які стосуються кожної системи органів у тілі. Спричинення блювання може призвести до:

  •  – карієсу внаслідок впливу шлункового соку чи внаслідок переїдання продуктів із високим вмістом цукру, а також проблем із зубами
  •  – збільшення слинних залоз
  •  – запалення стравоходу і стравохідних кровотеч
  •  – виразки шлунку і шлункових кровотеч
  •  – дисбалансу електролітів, наприклад, низького рівня калію та натрію
  •  – порушень серцевого ритму і в деяких випадках смерті

 

Вживання послаблювальних, сечогінних препаратів чи препаратів, що спричиняють блювання, може призвести до):

  •  – дисбаланс(-у) рідин і електролітів в організмі
  •  – набряку, спричиненого тим, що організм утримує рідину
  •  – зневоднення
  •  – підвищеного ризику ниркових захворювань
  •  – подразнення кишківника.

Очищувальна поведінка разом із надмірними тренуваннями можуть впливати на припинення чи порушення менструального циклу в молодих жінок.

 

МИ ЗНАЄМО, ЩО НАШІЙ ДОЧЦІ НЕОБХІДНО ЇСТИ БІЛЬШЕ, АЛЕ КОЛИ МИ НАМАГАЄМОСЬ ЗБІЛЬШИТИ ОБСЯГ ПОРЦІЙ, ВОНА ВІДМОВЛЯЄТЬСЯ ЇСТИ. ЩО МИ МАЄМО РОБИТИ?

 Відмова від їжі – це характерна риса НА. Як було зазначено вище, пацієнти з НА часто бояться їжі, процесу харчування і набору ваги. До того ж вони схильні відчувати дискомфорт, перенасичення чи здуття, коли починають вживати більшу кількість їжі в рамках плану одужання. У зв’язку з цим є сенс пропонувати продукти з високою енергетичною цінністю, які містять більшу кількість калорій у відносно малих обсягах.

Для збільшення кількості енергії без залучення різноманітних продуктів і страв можуть бути використані такі засоби:

  •  – Збільшуйте кількість жирів: додавайте до страв вершки і тертий сир.
  •  – Їжте спочатку висококалорійні страви: відкладіть свіжі овочі, фрукти і напої до завершення приймання їжі.
  •  – Зверніть увагу на висококалорійні напої: рідини перетравлюються швидше і набагато легше, ніж тверді продукти, тому смузі, шейки і готові суміші є хорошим варіантом для тих, хто почувається занадто ситим, щоб їсти.
  •  – Виключіть низькокалорійні напої: пропонуйте незбиране молоко чи сік замість води чи дієтичних напоїв.

Попри те, що ці заходи допомагають деяким пацієнтам та їхнім родинам, їх недостатньо для подолання всіх труднощів, із якими ви можете зіткнутися, коли прагнете нагодувати свою доньку. Пам’ятайте, що їжа є ліками від РХП, відповідно, будь-яка терапія харчування має супроводжуватися медичним спостереженням і психологічними інтервенціями, наприклад, орієнтованим на сім’ю лікуванням (Family-Based Treatment, FBT). Вони забезпечать пацієнта і його родину методами, які допоможуть ефективно виконувати вимоги щодо харчування.

 

МІЙ СИН ПОЧУВАЄТЬСЯ ПЕРЕНАСИЧЕНИМ ПІСЛЯ ЇЖЇ. ВІН СКАРЖИТЬСЯ НА НУДОТУ І ЗДУТТЯ. ЧИ МАЮ Я ДАВАТИ ЙОМУ МЕНШЕ ЇЖІ?

Для вашого сина відчуття “переповненості” протягом перших етапів процесу відновлення харчування є нормальним. Такі відчуття (нудоти, перенасичення) зменшаться протягом перших кількох місяців терапії завдяки покращенню харчування. Коли людина їсть дуже мало, шлунок, який є м’язом, скорочується у розмірі. Крім того, під час голодування всі процеси в організмі уповільнюються, щоб зберегти енергію, і це також стосується шлунка і кишківника. Відповідно, їжа не так швидко просувається по травному тракту, і це викликає відчуття перенасичення, здуття, нудоти, а іноді й закрепи. Завдяки кращому харчуванню і більшій кількості їжі шлунок повернеться до нормального розміру, а травлення пришвидшиться і поступово нормалізується.

Ніхто з батьків не хоче бачити, як страждає їхня дитина, і абсолютно природно, що за таких умов виникає бажання порушити норми кількості запропонованої їжі. Втім, пропонуючи дитині меншу кількість їжі, ви лише відкладаєте момент, коли він їстиме достатньо для того, щоб досягти нормальної ваги і здорового психічного стану.

 

ЧИ ПОТРІБНО МОЄМУ СИНОВІ ПРИЙМАТИ РІДКУ ПОЖИВНУ СУМІШ ДЛЯ ПЕРОРАЛЬНОГО ЗАСТОСУВАННЯ?

Людям із РХП загалом рекомендовано вживати енергію у вигляді твердої їжі, оскільки це сприяє нормалізації раціону харчування і харчової поведінки, а також відновленню нормального функціонування шлунково-кишкового тракту. Пероральні суміші – це напої з високою енергетичною цінністю, які містять калорії та мікроелементи і можуть бути корисні за таких обставин:

  •  – Коли юнак чи дівчина потребують настільки великої кількості енергії для відновлення чи підтримання маси тіла, що вони не можуть забезпечити цю потребу за допомогою самої їжі.
  •  – Коли пацієнт із РХП їсть обмежений спектр продуктів, через що деякі важливі елементи (наприклад, кальцій, залізо, цинк) не вживаються у потрібній для здорового функціонування організму кількості.

У цих випадках рідкий пероральний додаток допоможе збільшити вживання калорій і замінити, чи доповнити основні поживні речовини. Пацієнти, які вживають рідкі добавки, мають перебувати під регулярним спостереженням, оскільки їх раціон скоріш за все буде змінюватися протягом терапії. І насамкінець, рідкі додатки мають розглядатися як короткострокове джерело харчування, оскільки повне одужання не може відбутися, поки пацієнт не буде здатним їсти справжню їжу в нормальній кількості, щоб задовольнити власні енергетичні потреби.

 

МІЙ СИН СКАЗАВ, ЩО “ПОЧУВАЄТЬСЯ ТОВСТИМ” У СВОЇЙ ЦІЛЬОВІЙ ВАЗІ. ЯК МЕНІ НА ЦЕ РЕАГУВАТИ?

 Одним із визначальних симптомів РХП є сприйняття людиною себе як занадто товстої, навіть якщо її вага знаходиться на настільки низькому рівні, що це загрожує життю. Такі відчуття зазвичай посилюються під час збільшення ваги в бік більш здорової. Це відбувається тому, що відновлення здорових процесів у мозку, які відповідають за обмін речовин, апетит і сприйняття ваги і зовнішності, зазвичай відбувається довше, ніж просто відновлення втраченої маси тіла.

Проблемні думки і почуття пацієнт переживає як реальні, і (вони) мають бути обговорені протягом терапії для того, щоб люди, які піклуються про нього, могли навчитися найкращим способом реагувати на них чи, навпаки, не реагувати). Наприклад, часто люди з РХП висловлюють негативні зауваження стосовно того, що вони відчувають до свого тіла. У такому душевному стані навіть висловлення підтримки, наприклад, “Ти виглядаєш таким здоровим”, може бути почутим як “Ти виглядаєш таким товстим”.

Членам родини і друзям важко зрозуміти, як допомогти, коли пацієнти відчувають труднощі зі спотвореним сприйняттям ваги, форми і розміру власного тіла. Однією з ефективних стратегій для батьків є уникання участі у таких розмовах за допомогою вміння “розділяти” дитину і її хворобу у власній свідомості.

Як тільки батьки усвідомлять, що обговорення розмірів і форми тіла будуть сприйняті виключно як критика, їм стане легше зосередитися на інших формах взаємодії, наприклад, на підтриманні інших досягнень дитини, не пов’язаних із їжею. Позитивні послання, як “Ти виглядаєш щасливим”, “Картина, яку ти намалював, прекрасна”, навіть просто “Я тебе люблю” – це ті слова, яких потребує ваша дитина, коли хворіє і веде боротьбу з негативними думками і почуттями.

 

ЧИ ПОТРІБНО МОЇЙ ДОНЬЦІ ПРИЙМАТИ ВІТАМІН Д, КАЛЬЦІЙ ЧИ ПОЛІВІТАМІНИ?

 Кальцій необхідний для міцних кісток і нормальної роботи м’язів. Більшість харчового кальцію ми отримуємо з молочних продуктів, але є й інші джерела – зелені листові овочі, горіхи і збагачені кальцієм злакові сніданки. Якщо ваша донька може задовольнити свою потребу в кальції через раціон харчування, вона не матиме потреби у додатках. Однак багато юнаків та дівчат не можуть цього зробити і мають додатково приймати 1000-1200 мг кальцію на день.

Вітамін Д необхідний для засвоєння кальцію, без нього кальцій не може виконати свою роботу. Вітамін Д виробляється у шкірі під впливом сонячних променів, але його нестача характерна для тих, хто живе у північних регіонах чи проводить більшість часу в закритому приміщенні. Ви також можете отримувати вітамін Д із таких продуктів, як збагачене вітамінами молоко і готові сніданки, риба, яєчний жовток і печінка. Вітамін Д є жиророзчинним вітаміном, який накопичується в жирових тканинах тіла і печінки. Вітамін Д у жирових відкладеннях чекає того часу, коли він знадобиться організму. Молоді люди, які вичерпали свої жирові запаси і обмежили використання жирів, можуть відчувати нестачу вітаміну Д. Молодим людям із РХП більшість джерел рекомендує щоденно вживати полівітаміни, у яких міститься 400-600 МО вітаміну Д.

 

НАШ СИН НАБИРАЄ ВАГУ НА ОДНОМУ ТИЖНІ І ВТРАЧАЄ ЇЇ НА ІНШОМУ, ХОЧА ЇСТЬ ОДНАКОВУ ЇЖУ ЩОТИЖНЯ. ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?

 Протягом першого тижня відновлення харчування часто трапляються коливання ваги. Це відбувається, ймовірно, через надмірне вживання рідини, яке передувало лікуванню. Крім того, потреба в калоріях може різко зрости протягом першого місяця лікування, оскільки відбувається прискорення обміну речовин. Із цієї причини особи, які піклуються про пацієнта, мають із часом збільшувати порції їжі), щоб бачити безперервний набір ваги. Якщо ваш син мав закрепи, це також могло вплинути на зміну ваги від тижня до тижня, залежно від того, чи було в нього останнім часом випорожнення кишечника.

Люди, які піклуються про пацієнта з РХП, мають також усвідомлювати, що розлад може змушувати хвору людину “змінювати” показники на вагах, для того щоб приховати наслідки розладу. Зважування може провокувати тяжку, тривогу у пацієнтів із РХП із різних причин. Одних може лякати цифра сама по собі, інших страх розчарувати близьких може призвести до спроб “обманути ваги”. Також трапляється страх госпіталізації, того, що під час візиту до лікаря вага не буде відповідати прийнятним показникам.

Відомі випадки, коли молоді люди ховали монети, каміння чи гантелі під одягом, щоб здаватися важчими під час зважування. Іншим способом імітації набору ваги є “навантаження водою” (вживання великої кількості води перед зважуванням). Навантаження водою є вкрай небезпечним), може призвести до дисбалансу електролітів, порушень серцевого ритму і навіть смерті.

Інші характерні для РХП поведінкові патерни, які можуть заважати необхідному набору ваги, охоплюють неконтрольоване переїдання, очищувальну поведінку і надмірні заняття спортом. Молоді люди, як правило, приховують таку поведінку від своїх родин. Таким чином, у той час як ваш син, як вам здається, вживає необхідну кількість їжі, важливо уважно спостерігати за можливими проявами у нього такої поведінки.

 

МОЯ ДОНЬКА СПОСТЕРІГАЄ ЗА МНОЮ, КОЛИ Я ГОТУЮ ЇЙ ЇЖУ, І НАМАГАЄТЬСЯ ВКАЗУВАТИ МЕНІ, ЯК ГОТУВАТИ. ЩО МЕНІ РОБИТИ?

 Людина з РХП проводить багато часу в роздумах про їжу. Вона може непокоїтися про те, що їй варто чи не варто їсти, про інгредієнти, які є у її стравах, про розмір порцій. Багато пацієнтів виробляє набір “харчових правил”, які здаються ірраціональними навколишнім, але які стають для хворих дуже важливим способом полегшити страх і тривогу, пов’язані з харчуванням. Участь у приготуванні й подаванні на стіл власної їжі часто використовується пацієнтом як спосіб контролю над тим, що він їсть, і підкріплює його порушене мислення, пов’язане з харчуванням. Пам’ятайте про те, що РХП є порушеннями мозку, а мозок, який голодує, важко ухвалює правильні рішення, які стосуються харчування.

Звісно, багато пацієнтів відчуває труднощі з самостійним вживанням тієї кількості й різноманіття продуктів, які їм рекомендовані для підтримання здоров’я, особливо якщо протягом тривалого часу вони дотримувалися вкрай

обмежувального чи структурованого набору “харчових правил”. Ці пацієнти потребують великої підтримки і керівництва з боку людей, які про них піклуються, для того щоб вирватися з хибного кола недостатнього харчування, яке перетворилося) на їхній звичайний спосіб життя.

Деякі поради стосовно підтримки пацієнтів під час основних прийомів їжі й перекусів:

  •  – плануйте наперед основні прийоми їжі й перекуси і максимально уникайте змін у них
  •  – пропонуйте своїй дитині обмежене меню чи зовсім позбавте її вибору, щоб знизити тривогу, пов’язану з вибором між однаково неприйнятними для неї варіантами їжі
  •  – не ведіть жодних обговорень за столом після того, як їжа вже була подана
  •  – за необхідності заберіть дитину з кухні на період готування їжі

Хоча позиція стосовно планування меню, яка не обговорюється, може здатися суворою, це тимчасова, але часто необхідна практика до того часу, коли дитина просунеться у лікуванні і буде здатна брати участь у плануванні і вживанні їжі більш природнім і невимушеним способом.

Я ЧИТАВ СУПЕРЕЧЛИВУ ІНФОРМЦІЮ ПРО РХП У КНИГАХ ТА ІНТЕРНЕТІ. ЯК МЕНІ ДІЗНАТИСЯ, КОМУ ЧИ ЧОМУ ДОВІРЯТИ?

 Постійно зростає кількість досліджень у галузі РХП, які містять інформацію про те, як працюють клініцисти і чого варто чекати від лікування пацієнтам і їхнім родинам. Загалом), інформація, поширювана регламентованими професійними організаціями) у сфері медицини, психології чи дієтології буде більш надійною, ніж інформація з блогів і веб-сторінок, яка ґрунтується на особистому досвіді хворих чи клінічних випадках терапевта. Переглядаючи книги та інформацію, поставте собі (за)питання: “Чи є надійним це джерело?». Шукайте ознаки того, що те, що ви прочитали, підкріплюється науковими доказами, а автори посилаються на наукову літературу.

Ви все одно будете стикатися з суперечливими порадами, оскільки ми просто не маємо відповідей на всі запитання. Якщо ви маєте сумніви чи запитання стосовно застосування цієї інформації до вашої ситуації, вам варто обговорити це із кваліфікованою особою, яка надає медичну допомогу.

Ресурси, з яких можна почати (англійською):

Академія розладів харчової поведінки (АРХП), всесвітня організація, яка об’єднує спеціалістів із РХП. Є хорошим джерелом інформації, яка підлягає застосуванню у всіх медичних закладах. Веб-сайт АРХП: www.aedweb.org. Як правило, книги, рекомендовані на сайті АРХП, пройшли наукову ревізію відповідних органів у цій галузі.

АРХП також видала брошуру для спеціалістів у галузі охорони здоров’я, яка має назву “Основні орієнтири для раннього виявлення та регулювання медичних ризиків у допомозі особам із розладами харчової поведінки”. Ця брошура доступна для завантаження у форматі PDF кількома мовами на сайті АРХП.

Крім того, деякі ініціативні групи з РХП, такі як F.E.A.S.T., співпрацюють із науковою спільнотою для того, щоб інформація, яку науковці надають пацієнтам і родинам, ґрунтувалася на достовірних даних. F.E.A.S.T. також пропонує додаткову допомогу людям, які піклуються про осіб із РХП. Детальніше можна дізнатися на сайті F.E.A.S.T. www.feast-ed.org.

 

Підготовлено F.E.A.S.T. (http://www.feast-ed.org) у 2015 році.

Головний редактор Debra K. Katzman, доктор медичних наук, Член Королівського коледжу лікарів Канади.

Переклад: Олена Редчиць, Ольга Сушко 2017-2018 г., Асоціація “Розлади харчової поведінки: Терапія та превенція” (Київ, Україна).

 

В Україні за необхідною інформацією стосовно розладів харчової поведінки можна звернутися до Асоціації лікарів та психологів “Розлади харчової поведінки: Терапія та превенція”.

Якщо спустошені полиці продуктових магазинів і меми про набір  ваги підсилюють ваш розлад харчової поведінки, ви не самотні. Ось як справлятися зі складними відносинами з їжею під час вимушеного карантину.

У Кет Кордіо був рецидив булімії в жовтні. До січня вона впевнено повернулася до одужання. А потім стався коронавірус, за яким слідувало соціальне дистанціювання та самоізоляція.

27-річна Кордіо тримається, але це нелегко. «Перебуваючи постійно вдома, стає все важче справлятися зі стресом і переїданням», – каже Кордіо. «Це мука, не піддаватися спокусам там, де їх найбільше. Іноді здається, що моя квартира – це красива в’язниця».

Вона не одна. За даними Національної асоціації розладів харчової поведінки (NEDA), в США близько 20 мільйонів жінок і 10 мільйонів чоловіків страждають серйозним розладом харчової поведінки. А недавні дослідження показують, що порушення харчування, більш загальний термін для РХП (наприклад, дієта йо-йо або зриви у вживанні їжі), зустрічається значно частіше. І все це тільки набирає обертів.

Таким чином, заходи, що вживаються для боротьби з коронавірусом або COVID-19, можуть викликати «проблеми з харчуванням» у багатьох людей – навіть у тих, у кого просто «складні відносини» з їжею. «І в звичайні часи важко внутрішньо боротися з проблемою, а зараз це безперечно ще складніше», – каже Кордіо. Сидіння вдома – велика частина проблеми.

Розлади харчової поведінки процвітають  в ізоляції.

Хоча фізична ізоляція необхідна для запобігання поширенню COVID-19, вона може мати катастрофічні наслідки для тих, хто бореться з усіма типами проблем психічного здоров’я. Розлади харчової поведінки не є винятком.

«Для мене соціальне дистанціювання, самоізоляція і інші заходи проти COVID-19, тільки посилюють мій розлад харчової поведінки, – пояснює Рути Фрідлендер, співзасновник The Chain – група підтримки і співтовариство для працюючих в індустрії моди і ЗМІ з РХП.

Розміркування на цю тему дуже прості: «Розлади харчової поведінки ЛЮБЛЯТЬ ізоляцію. Розлади харчової поведінки ЛЮБЛЯТЬ все, що пов’язано з правилами. І тому деякі з цих запобіжних заходів – соціальна дистанція, закриття ресторанів, закупівля продуктів на тривалий період також можуть бути ідеальним середовищем для повернення поведінки, над подоланням якої ви працювали».

Колега Рути Фрідлендер – Христина Грассо: «Коли у нас немає відволікаючих чинників, наш час не структурований, ми починаємо більше турбуватися про те, що мало рухаємося, у нас з’являється більше простору для безладних думок, поведінки і нав’язливих ідей, які важко контролювати».

Те, що описують Фрідлендер і Грассо, стосується тих, хто лікується від РХП. «Зараз це серйозний виклик людям з РХП, – каже Ребекка Скрітчфілд, автор книги «Доброта до тіла».

Люди з розладами харчової поведінки, як правило, більш ригідні в змінах, пояснює Лорен Мюльхайм, доктор психологічних наук, засновник LA Aure Disorder Therapy. Така різка зміна звичного образу – це практично гарантований тригер. «Люди обмежені в видах діяльності, якими успішно займалися раніше: фізичні вправи, групи підтримки та відвідування терапевта».

Спустошені продуктові магазини та закриті спортивні зали – теж тригери.

Вам може спричинити незручність відсутність туалетного паперу в магазині. Але для тих, хто лікуються від РХП порожні продуктові стелажі – це тривожні дзвіночки.

«Що сталося, коли туалетного паперу та антисептиків для рук виявилося мало?» питає Дженніфер Роллін, MSW, LCSW-C, терапевт і засновник Центру розладів харчової поведінки. «Деякі люди почали накопичувати і складувати їх. Те ж саме відбувається, коли ми говоримо собі, що певна їжа «під забороною». Так для деяких сприйняття їжі як дефіциту може привести до компульсивного переїдання і/або приступоподібного переїдання в майбутньому».

Спорожнілі продуктові магазини також можуть викликати занепокоєння у людей з історією екстремальної дієти. «Люди з розладами харчової поведінки можуть подумати, що раз їжі мало, потрібно економити та обмежити її споживання», – зазначає Роллін.

І, нарешті, багато продуктів, якими ми наповнюємо свої комори та морозильні камери (напівфабрикати, заморожена їжа), – ті, яких бояться деякі люди з розладами харчової поведінки. «Якщо людина з вузьким асортиментом продуктів, які вона може спокійно їсти, не знайде потрібні продукти, це викличе у неї тривогу», – каже Мюльхайм, – «вони зіткнуться зі своїм страхом перед продуктами з високою калорійністю та енергетичною цінністю, продуктами, придатними до зберігання при кімнатній температурі, такими як рис і макарони». З іншого боку, запаси макаронних виробів, рису та інших упакованих продуктів можуть підсилити тривогу і спровокувати переїдання.

До того ж, в період відновлення, багато хто використовує фізичне навантаження, щоб справлятися зі стресом та тривожністю. Тому закриті спортивні зали тільки посилюють потребу виплеснути свої почуття. «Найскладніше впоратися з відсутністю фізичних навантажень», – каже Грассо. «Вправи були величезною частиною мого життя, як до, так і під час боротьби з розладом харчової поведінки. Та й як житель Нью-Йорка, я рідко просто відпочиваю в своїй квартирі весь день. Вина та занепокоєння, пов’язані з нерухливістю, можуть бути дуже сильними».

А всі ці меми про «збільшення ваги після карантину»? Вони теж підливають масла у вогонь.

Ви, швидше за все, бачили їх. Або контент, як уникнути збільшення  ваги, коли сидиш вдома, а також тривожні коментарі людей, які бояться набрати вагу в цих умовах.

Чи готові почути правду? «Страх набрати вагу перед обличчям пандемії повинен викликати найменше занепокоєння у людей», – каже Мюльхайм. «Ми повинні боятися поширення вірусу. Можна їсти, не займатися спортом і заспокоюватися за допомогою їжі».

Страх – це природна реакція на те, що відбувається в світі. Але замість того, щоб турбуватися про те, щоб набрати вагу, Скрітчфілд рекомендує подивитися страху в очі, і створити список важливих речей для самопідтримки.

Ось як він може виглядати::

– Спіть хоча б  по 8 годин
– Наповнюйте свою пляшку з водою кілька разів на день, щоб уникнути зневоднення
– Харчуйтеся добре, щоб підтримувати енергію та імунітет
– Займайтесь йогою вдома
– Ходіть або бігайте на вулиці кожен день, але тримайте дистанцію
– Використовуйте додаток для медитації
– Спілкуйтеся з родиною та друзями в FaceTime, WhatsApp і т. д.
– Разважайтеся, не вдаючись до гаджетів: зберіть пазл, зіграйте в гру, в’яжіть, малюйте.
– Танцюйте і співайте під улюблені пісні або грайте на інструменті

Інші експерти в цій сфері дають аналогічні рекомендації.

«Перенесіть дії з вашого «колишнього» життя в ваше домашнє життя, – пропонує Мюльхайм. Хотіли подивитися спектакль, влаштуйте перегляд 15 бродвейських мюзиклів з дому. Хотіли піти в музей, рушайте в віртуальну екскурсію музеями світу. «Люди влаштовують віртуальні вечірки з коктейлями, вечори комп’ютерних ігор та спільним переглядом фільмів на Netflix». За словами Мюльхайм, тренування в режимі реального часу онлайн також є відмінним варіантом, якщо вам подобаються вправи, і ви точно не заразитеся. «Важливо зберегти якомога більше повсякденних справ з колишнього життя».

Якщо вам все ще складно, є й інші варіанти.

Якщо турботи про себе недостатньо, подумайте про допомогу. Не впевнені, що вам потрібна допомога? «Якщо велика частина вашого часу зайнята думками про їжу, вагу або фізичні вправи, прийшов час звернутися за допомогою», – каже Фрідлендер.

Людям з розладами харчової поведінки надзвичайно важко звертатися за допомогою. «Класичне переконання людей з РХП: «Мені нічого не потрібно, і я не хочу нікого турбувати», – каже Скрічфілд. А насправді: «Ваші потреби мають значення, і люди готові про вас подбати».

Ось кілька способів підтримувати зв’язок: якщо у вас є терапевт або терапевтична група, підтримуйте віртуальний зв’язок з ними. «Якщо ви на стадії відновлення, важливо бути на зв’язку зі своєю терапевтичної групою. Тим більше, що більшість терапевтів та програм перейшли в онлайн формат», – каже Мюльхайм.

Якщо у вас немає терапевта, подумайте як його знайти. «Багато лікувальних центрів і провайдерів зараз створюють віртуальні групи підтримки та терапії», – каже Мюльхайм. Якщо вам це зараз не підходить, такі служби, як Crisis Text Line і NEDA Helpline, можуть надати підтримку і надихнути на наступні кроки.

Спілкуйтеся з тими, хто переживає подібний досвід. «Це не заміна терапії, але підтримка людей зі схожими проблемами може бути дуже корисною», – пояснює Грассо.

Крім усього іншого, Скрітчфілд закликає людей бути чесними з собою. «У вас є потреби, і це нормально. Ви людина, і ми всі пливемо в одному човні».

 

Джерело  https://www.instyle.com/…/hea…/coronavirus-eating-disorders…

 1. Закупіть заморожену їжу і напівфабрикати, оскільки вони теж можуть бути частиною здорового харчування!

2. Зробіть запаси продуктів на тривалий період (також варто взяти до уваги, що не всі можуть собі це дозволити через фінансове становище).

3. Якщо вас турбує питання обмеженості ресурсів, обговоріть це зі своїм терапевтом і продумайте, як ви можете з цим впоратися.

4. Продовжуйте лікування! Якщо ви перебуваєте далеко і не можете бачитися зі своїм терапевтом, зверніться за допомогою за місцем проживання.

5. Дотримуйтеся структури (вона не повинна бути жорсткою). Складіть для себе вільний і гнучкий графік.

6. Зараз ви можете бути більш схильні до тривоги, тому давайте собі більше турботи та підтримки. Подумайте, що може вас заспокоїти, і включіть це в щоденний графік.

7. Не ізолюйте себе зовсім! Розлади харчової поведінки «люблять» самотність та ізоляцію. Зв’язуйтесь з людьми в режимі онлайн: в соцмережах, чатах, по телефону. І пам’ятайте, що ви НЕ тягар для інших!

Автор Дженніфер Ролін

Джерело  https://www.facebook.com/…/a.22739560062…/3086364381397411/…

Я пам’ятаю слова своєї вчительки балету, ніби це було вчора. Мені було близько 8 або 9 років, і я намагалася триматися на рівні, хоча тіло, яке я бачила в відображенні дзеркала балетної студії, було набагато вище і пишніше, ніж у більшості моїх колег-балерин.

«Кіммі, – сказала мені вчителька (використовуючи при цьому прозвище, яке мені не подобалося), – у тебе ніколи не буде фігури як у балерини».

Я відчуваю таке відчуття легкості та свободи, яке випромінюється від моєї 9-річної дочки, коли вона стрибає по підлозі балетної студії. Вона широко посміхається в танці, впевнена в красі своєї шкіри, а її округлі, м’язисті ноги підсилюють кожен рух тіла. Я сподіваюся, вона збереже в собі це почуття і далі, крок за кроком підходячи до порога підліткового віку, приймаючи зміни свого тіла.

 

Фізичний розвиток в підлітковому віці

Сором та занепокоєння

Для багатьох дітей зміни в організмі в період статевого дозрівання є причиною сорому і самозвинувачення. Дослідження Common Sense Media, проведене в 2015 році, показало, що 80% дівчаток сідали на свою першу дієту до 10 років. Дівчатка-підлітки, спостерігаючи за збільшенням своєї ваги, розвитком грудей і збільшенням стегон, можуть відчувати збентеження або занепокоєння. Вони можуть порівнювати себе з іншими дівчатами, чиї тіла розвиваються інакше або повільніше. Вони вбирають коментарі батьків про їх власні старіючі тіла, не усвідомлюючи, що збільшення ваги підлітка в період статевого дозрівання є нормальним і доцільним з точки зору розвитку.

 

Батьки збільшують стрес

Згідно Ребеці Скрітчфілд, дипломованого дієтолога, фахівця з харчування і автора книги «Доброта до тіла», широкий діапазон збільшення у вазі, десь від 9 до 20 кілограм, є нормальним для підлітків. І про це повинні знати батьки. «Це нормальна тенденція, коли діти спочатку набирають вагу, а потім підтягується зріст», – стверджує Скрічфілд. Батьки, виховані в іншому поколінні, не усвідомлюючи цього, можуть посилити проблему, висловлюючи стурбованість зайвою вагою дитини, що виникала в їх власному дитинстві. «Ви повинні переглянути свої коментарі», – говорить вона. «Пам’ятайте, що дитина мислить категоріями« Я хороший (а) я чи поганий (а)? ». Тому будь-який ваш коментар може бути неправильно зрозумілий. Нехай ваш внутрішній турботливий батько активізується».

 

Допоможіть прийняти дітям зміни в підлітковому віці

Поясніть, як впоратися із соромом

Скретчфілд радить батькам проявляти співчуття та обмежувати свої судження, коли дитина висловлює занепокоєння з приводу змін свого тіла. Позитивне сприйняття тіла важливе для підлітків в період статевого дозрівання. «Ви можете навчити їх не соромитися себе самого», – каже Скрічфілд. «Можете сказати щось на кшталт:« Може бути складно спостерігати, що твоє тіло змінюється, але це нормальна частина дорослішання». Або: «Мені шкода, що ти переживаєш це, але ти все одно хороший і важливий, якщо тобі щось знадобиться, дай мені знати».

 

Розширте межі сприйняття

Наташа Бове, доктор медицини з питань сімейної практики в Північній Вірджинії, пропонує розширити уявлення дитини про норму: «У дітей обмежене уявлення про те, яке тіло здорове і нормальне. Ми можемо допомогти змінити їх припущення».

 

Їжа як джерело енергії

Бове закликає батьків почати по-іншому говорити про калорії та категорії продуктів харчування. Важливо, розглядати їх не як щось, що потрібно підраховувати або обмежувати у вживанні, а як енергію для їх активних і зростаючих організмів. «Багато дорослих самі створюють у дітей зациклення на певних категоріях продуктів харчування, передаючи свої судження про їжу», – каже Бове. «Діти можуть вважати вуглеводи поганими або хорошими. Ми ж можемо їм пояснити, що різні типи продуктів мають різний енергетичний запас. І в залежності від активності людини в певний день, вуглеводи можуть бути відмінним джерелом енергії, так само, як і шматочок індички».

 

Мені знадобилося багато часу, щоб засвоїти ці уроки самостійно. Але я дуже хочу передати їх своїй дочці, коли вона буде дивитися на своє сильне зростаюче тіло, відображене в дзеркалі балетної студії. «Врешті-решт, – стверджує Бове, – ми повинні любити себе, любити своїх дітей і любити людину такою, якою вона є. Це дозволяє дітям зрозуміти, що всі люди мають свою цінність».

 

Автор Кім О’Коннелл

Джерело https://yourteenmag.com/…/physical-h…/changes-during-puberty

Розлади харчової поведінки мають безпосереднє відношення до їжі, але якщо ви коли-небудь боролися з розладами харчування, ви знаєте, що насправді суть не в цьому. Хоча їжа, вага та здоров’я, безумовно, впливають, але розлади харчової поведінки для багатьох людей в дійсності пов’язані з контролем, регулюванням складних емоцій і подоланням глибокого почуття сорому за те, якими ви є.

«Світ всередині вашої голови настільки перекручений і знаходиться під контролем, що це схоже на чорно-білу в’язницю», – писав один з авторів “The Mighty” про те, як може почувати себе людина з розладом харчової поведінки. «Це змушує вас боятися кожного аспекту вашого життя поза вашим «контролем».

Оскільки інші можуть не розуміти суті розладу харчової поведінки, ваші близькі можуть спробувати допомогти вам одужати за допомогою таких фраз, як «ти виглядаєш здоровим» або «ти прекрасний». Незалежно від того, наскільки з гарними намірами  можуть бути зроблені ці коментарі, ці фрази можуть викликати серйозний внутрішній монолог, який підтримує ваш розлад харчової поведінки.

Якщо ви боретеся з розладом харчової поведінки і вас розчаровують, здавалося б, «безневинні» коментарі інших з приводу вашої зовнішності або звичок харчування, ви не самотні. І якщо ваш коханий / кохана з розладом харчової поведінки, майте на увазі, що такі коментарі можуть бути шкідливими для тих, хто лікується від РХП.

Ось ці 17 «безневинних» коментарів, які ображають людей з розладами харчової поведінки відповідно до спільноти Mighty.

 1. «Ти чудово виглядаєш!»

«У тебе чудова фігура!» – про це мені незліченну кількість разів говорила одна і та ж людина, коли у мене був дуже низький ІМТ. Мені сказали, що мені доведеться лягти в лікарню, якщо я не буду підтримувати цю вагу. Минуло всього кілька тижнів і я почула це знову. Розум людей настільки спотворений, коли мова йде про вагу, розлади харчової поведінки або про щось інше ». – Емі Л.

“Класно виглядаєш! Ось це так! Ти скинула цілу тонну!» Мені, як жінці з діагнозом нервова булімія, важко говорити про свою вагу. Якщо я худну, то тільки тому, що я роблю чистку організму, або майже нічого не їм. Мої стосунки з їжею були порушеними з раннього дитинства ». – Джоді А.

 

2. «Ти не виглядаєш так, ніби у тебе розлад харчової поведінки».

«Але у вас немає зайвої ваги!» Я чула це весь час, поки мене не госпіталізували! Вага не завжди адекватно відображає відносини з їжею. А що  дійсно має відношення – це погане сприйняття свого тіла та спосіб справлятися зі стресом ». – Ханна Б.

«У товстих людей немає розладів харчової поведінки!» Це боляче чути кожен раз. Те, що у мене надмірна вага, не означає, що у мене немає проблем. У мене є надмірна схильність до розладу харчової поведінки. … Їжа була проблемою для мене з дитинства. Я нічого не можу з цим вдіяти. Я використовувала їжу як спосіб боротися зі стресом, і тепер вона стала управляти моїм життям ». – Діана М.

«Ти ж навіть не худа» – сказав мені мій друг на мою заяву про те, що мені потрібна допомога. Я була на межі психічного розладу, тому що не могла зупинитися … але, оскільки я худла через більш високий ІМТ, здавалося, у мене не було потрібної симптоматики розладу харчової поведінки. Всі так пишалися мною ». – Даріан К.

 

3. «Треба їсти».

«Просто з’їси що-небудь, це не так складно. Дивись, я їм». Раніше це зводило мене з розуму. Я розумію, що для деяких людей в цьому немає нічого складного, але якщо у тебе розлад харчової поведінки – це не так ». – Джессіка Р.

«Треба їсти». «Чому ти так мало їси?» Я ненавиджу чути обидві ці фрази. Коли я сильно хвилююсь, я не можу їсти. Моє тіло відмовляється від всієї їжі, крім рідини, і слова, що я повинна їсти, тільки посилюють моє занепокоєння ». – Бекка Лінн М.

«Тобі потрібно поїсти. Я була в змозі тримати свій розлад під контролем, і я навчилася по-здоровому справлятися зі стресом, але у мене все ще трапляються промахи. Однак щоразу, коли хтось говорить мені, що я повинна їсти, це викликає в мені таку паніку, і я повертаюся до старих звичок, і мені потрібна певна  робота, щоб повернутися до того, що я вже вмію. Це втомлює”. – Кеті С.

 

4. «Хотілося б, щоб у мене був розлад харчової поведінки».

“Класно виглядаєш! Що б ти не робила, просто продовжуй в тому ж дусі!». Після цього я безпосередньо сказала, що у мене розлад харчової поведінки, і мені відповіли:

«Якби я знала, що буду виглядати так, я б теж хотіла мати розлад харчової поведінки!» – Сьєрра Ф.

«Якщо через розлади харчової поведінки можна так круто виглядати, впиши мене в свій клуб!» – Анна М.

«Хотілося б, щоб у мене була така проблема». – Кензі Л.

 

5. «Продовжуй в тому ж дусі!»

“Продовжуй в тому ж дусі”. Начебто моя цінність вимірювалася формами мого тіла ». – Ніколь Б.

«Ти добре впоралася». Коли у мене з’явилася анорексія, я дуже швидко зробила стрибок від надмірної ваги до недостатньої. Люди говорили мені, що це моє досягнення, але це тільки підлило олії у вогонь. Я переконала себе, що якщо люди так мило відгукувалися про мене, коли я була худою, вони б стали ставитися до мене гірше, якщо я б знову набрала вагу ». – Лорна О.

«Я була дійсно хвора і не їла. А коли їла, то мене нудило … і я втратила [вагу] через це. Я сказала про це своєму вітчиму, і він мені відповів: «Вітаю зі схудненням». – Елізабет Х.

 

6. «Ти що, їси це?»

«Ще одну тарілочку?» у мене були проблеми з переїданням і дієтою, і одного разу в День подяки один з членів сім’ї задав мені це питання, і я плакала кілька днів після цього». – Джейд Е.

«Ти що, їси це?» Гарантовано таке питання може зробити жахливим навіть найдивовижніший день, і може привести до переїдання, навіть якщо я кілька місяців поспіль домагалася гарних результатів. Однією цієї фрази достатньо, щоб підірвати мою стійкість і виконану роботу. – Хейзел Б.

«О … ти їси кекс на сніданок? Це не дуже поживно», – сказала моя сусідка по кімнаті, і це після того, як я годинами змушувала себе спуститися вниз, тому що боялася зірватися, якщо опинюся поряд з кухнею. Я, нарешті, змусила себе хоча б піти подивитися, чи є там що-небудь, що я могла б змусити себе з’їсти, і як тільки я взяла кекс, ось, що вона мені сказала. Мені було так соромно в той момент, як ніби вона побачила, яка я огидна, і я пошкодувала про те, що хотіла зовсім обійтися без їжі в той день ». – Кімберлі Б.

 

7. «У тебе ідеальна вага».

«У тебе ідеальне здоров’я і вага» (після того, як я буквально тільки що поділилася думкою мого лікаря й дієтолога, які стверджували про зворотне) ». – Лейба Р.

 

8. «Хотілося б мати таку ж витримку, як у тебе».

«Хотілося б мати таку ж витримку, як у тебе» – я чую це постійно і мене це дратує. Якби у мене була витримка, я могла б живити своє тіло [і] НЕ морити себе голодом до смерті ». – Бетані В.

 

9. «Хіба ти не відчуваєш вдячність за те, що у тебе є?»

«Тобі треба їсти більше! Деякі люди голодують, чому ти така невдячна?» Я багато років боролася з анорексією, і я не намагаюся не їсти. Іноді я просто не можу. – Джессіка Н.

 

10. «Так з’їси ти вже цей гамбургер!»

«Ти виглядаєш такою худою». «Так з’їж ти вже цей чізбургер нарешті» … Я перестала їсти, намагаючись бути ідеальною в усьому. Саме тоді почалися коментарі «ти виглядаєш так здорово», в той час як інші говорили мені, що я виглядаю хворою. Моя шкільна медсестра примушувала мене зважуватися щотижня і сказала, що якщо я ще схудну, вони зателефонують моїм батькам ». – Мелісса В.

«Ей, дівча, з’їж гамбургер, він тобі допоможе». – Кензі Л.

 

11. «Ти так багато з’їла!»

«Одного разу після обіду моя мама подивилася на мою тарілку і сказала:« Ти сьогодні так багато з’їла! », І коли я дивилася на неї, вона додала: «Це добре». Вона не мала на увазі нічого поганого, [але] ці слова запам’яталися мені, і я не їла нічого до кінця дня. – Джессіка Е. В.

 

12. «Тобі потрібно більше старатися».

«Якби ти намагалася їсти частіше, ти б не була такою худою і тобі не довелося б щосили підтримувати вагу. У тебе б не було таких проблем зі здоров’ям». Я чую це буквально кожен раз, коли бачуся з кимось із членів моєї сім’ї. … Я знаю, у мене є проблеми з їжею. Мене завжди змушували бачити в цьому свою провину». – Аманда С.С.

 

13. «Принаймні, ти не наркоман».

«У мене розлад харчової поведінки, і хтось колись сказав – ну, це краще, ніж бути алкоголіком або наркоманом!» – Енн С. С.

 

14. «Ти така худа!»

«Нічого собі, ти виглядаєш так добре. Я не можу повірити, що ти так швидко скинула вагу після народження дитини!». Так, будь ласка, підтримайте мою анорексію своїми компліментами. Відразу після того, як у мене народилася дочка, я втратила всі свої результати, але дуже скоро повернулася в форму. Я все ще борюся, і компліменти про те, наскільки я худа, змушують мене хотіти схуднути ще більше ». – Катт С.

«Ти виглядаєш такою худенькою!» Перед тим, як повечеряти в ресторані з другом сім’ї він зробив мені такий комплімент. … Я скинула багато кілограм, тому що була дуже пригнічена, щоб їсти і ненавиділа своє тіло. Тепер кожен раз, коли мені нагадують про це таким чином, я згадую цей момент і хочу бути такою знову, незважаючи на те, що мені це не підходить. Будь ласка, не коментуйте вагу людини – ви не знаєте, через що вона проходить і як вона до цього ставиться ». – Ванесса С.

«Я одужала від анорексії, але комфортне вживання їжі – це боротьба, яку я до сих пір веду. Тренування змушують мене відчувати себе добре, але кожен раз, коли я повідомляю про це деяким людям, вони кажуть мені: «Ти і так худа! Тобі не потрібно тренуватися» або «тобі не потрібно худнути». Це стосується не тільки моєї зовнішності, але і мого психічного здоров’я, і ​​я відчуваю, що багато людей забувають, що тренуватися можна не тільки заради втрати ваги. Також дуже складно чути ці коментарі, тому що, коли у мене була анорексія, я підтримувалась цими коментарями, і вони давали мені додаткову мотивацію морити себе голодом, виснажуючи себе до того ж тренуваннями». – Ханна Л.

«Дієтолог, у якій я спостерігалася, працює з діабетом типу 1, оскільки у мене тип 1, вона сказала мені не бути дурною, оскільки хотіла б бути такою ж худою, як я. Я насправді анорексик і діабетик. З надзвичайно низькою вагою ». – Олена Д.

 

15. «Ти повинна сісти на дієту».

«Я завжди виснажувала себе голодом. Тому, коли хтось говорить мені, що мені потрібно сісти на дієту, щоб схуднути, мені боляче це чути, адже якби вони тільки знали, через що я пройшла ». – Зефер Х.

«Після боротьби з розладом харчової поведінки і спотвореним уявленням про своє тіло протягом більшої частини мого життя в минулому році мені нарешті вдалося набрати вагу, я добралася до стадії, коли відчуваю себе комфортно і, мені, нарешті, не приписують недостатню вагу. І все це для того, щоб після всього цього мій близький друг сказав мені, що я виглядаю пухкою і повинна прибрати живіт ». – Росс С.

«Коли я вчилась в середній школі, я трохи схудла. Подруга моєї мами сказала, що я така гарна. Якби я ще трохи схудла, я могла б стати моделлю. Те, що я почула, було: «Як би ти не старалася, цього ніколи не буде достатньо». – Крісті Л.

 

16. «Тобі пощастило».

«Тобі так пощастило!» Я не вважаю це везінням. Я худа, але тільки тому, що занадто швидко худну. Коли я відчуваю сильний стрес або занепокоєння, я припиняю їсти і можу швидко схуднути, а потім щосили намагаюся відновити здорову вагу. Мені не пощастило”. – Трікс П.

 

17. «Ти виглядаєш такою здоровою».

«Ти виглядаєш здоровою». Коли я проходила лікування, це було компліментом, але я відчувала, що вони підкреслюють збільшення моєї ваги ». – Кіммі Б.

«Я не розумію, ти виглядаєш такою здоровою і щасливою». Якщо я вмію прикидатися, це не означає, що у мене все добре ». – Джессіка Р.

Якщо ви боретеся з розладом харчової поведінки, ви не самотні. Потрібно багато сил, щоб працювати над відновленням розлади харчової поведінки, незалежно від того, на якому етапі ви перебуваєте зараз.

 

Джерело  https://themighty.com/…/…/hurtful-comments-eating-disorders/

Якщо ваша дитина «перебірливий їдець», ви, ймовірно, знаєте, як важко приготувати їжу, яку вона їстиме.

Може бути, що ваша дитина відмовляється їсти улюблені страви всіх дітей, наприклад, макарони з сиром. Можливо, ваша дитина не хоче, щоб будь-яка їжа потрапляла в її шлунок, і якщо таке трапиться, вона може навіть оголосити голодування. Або, можливо, вашій дитині не подобається варена брюссельська капуста (а кому вона подобається?).

Є багато причин, з  яких дитина може відмовитися від їжі, яку їй дають. Наприклад, у деяких дітей буває підвищена чутливість до текстур та смаків. Хоча більшість дітей має тенденцію виростати з «перебірливих переваг в їжі», для деяких «перебірливе харчування» – це не просто етап. Це насправді може бути свідченням більш глибокої внутрішньої боротьби, яка може вплинути на їх здатність отримувати поживні речовини, необхідні для здорового росту і функціонування.

Якщо щось з цього вам відгукнулось, ви не самотні. Якщо ви підозрюєте, що «перебірливе харчування» вашої дитини – це щось більше, можливо, вона бореться з розладом виборчого харчування – порушенням харчування, що характеризується відмовою від їжі.

Що таке розлад виборчого харчування?

Розлад виборчого харчування являє собою розлад харчування, що характеризується тим, що дитина їсть дуже мало їжі і повністю уникає певних продуктів, що іноді призводить до порушення росту і ваги. Дорослих і дітей з цим розладом часто називають «перебірливими їдцями» через їх вибірковості до їжі. Однак це щось більше, ніж просто вибагливі переваги в їжі.

Розлад виборчого харчування є досить новим діагнозом, який замінив попередню діагностичну категорію, що мала назву «розлад харчування немовлят і дітей раннього віку» в п’ятому виданні Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів. Ця зміна відображає зростаючий обсяг досліджень, які підтверджують, що уникнення прийому їжі і її обмеження може відноситись до людей будь-якого віку, хоча основна категорія – це діти.

За даними Національної асоціації з розладів харчової поведінки (NEDA), люди з аутистичним спектром, люди з СДВГ і люди з обмеженими розумовими здібностями більш схильні до розвитку розладу виборчого харчування. Діти з цим діагнозом часто мають  також і тривожний розлад.

Важливо відзначити, що розлад виборчого харчування не викликаний нестачею доступної їжі або відмовою приймати певні продукти харчування через культурні традиції. Симптоми може бути важко відрізнити від типового «перебірливого прийому їжі», але є деякі ознаки, за якими це можна визначити.

 

Симптоми розладу виборчого харчування

Більшість симптомів розладу виборчого харчування пов’язані з тим фактом, що виборче харчування може привести до дисбалансу надходження в організм поживних елементів. У той час, як дорослі з розладом виборчого харчування самостійні у виборі їжі, діти з ARFID можуть зазнавати труднощів, тому що у них є доступ тільки до представлених їм продуктів і у них може бути обмежений словниковий запас, щоб висловити своє бажання.

«Харчові переваги кожної дитини унікальні. Проте, групи продуктів харчування, з якими діти з розладом виборчого харчування зазнають труднощів це овочі, білок і фрукти», на думку доктора філософії Ненсі Л. Цукер, фахівця з розладів харчової поведінки і доцента психіатрії і поведінкових наук в Університеті Дюка. «Вуглеводи, здається, група, що легше за все засвоюється  для більшості дітей з розладом виборчого харчування. Багато дітей також мають проблеми з молочними продуктами, хоча в моєму клінічному досвіді це найрізноманітніша харчова група».

Дорослі і діти з надзвичайно вираженим  виборчим харчуванням, зазвичай можуть відчувати симптоми, пов’язані з недоїданням. Симптоми розладу виборчого харчування можуть також включати в себе:

  • – Порушення зросту і ваги
  • – Відсутність апетиту або інтересу до їжі
  • – Обмежений асортимент бажаних або «безпечних» продуктів
  • – Страх задухи або блювоти
  • – Біль в кишечнику
  • – Труднощі участі в громадській діяльності, особливо при наявності їжі

 

Хоча деякі симптоми розладу виборчого харчування можуть проявлятися як симптоми розладів харчової поведінки, таких як анорексія, наприклад, цей розлад відрізняється тим, що при розладі виборчого харчування немає страхів з приводу змін розміру тіла.

«Розлад виборчого харчування відрізняється від нервової анорексії тим, що уникнення прийому їжі, як вважають, не мотивується страхом збільшення у вазі», пояснила доктор Цукер, додавши: «Але по правді, ситуація ускладнюється. Багато дітей з розладом виборчого харчування дуже чутливі до відчуттів в своєму тілі і не люблять змін. Таким чином, вони можуть відчувати дискомфорт від змін в своєму тілі через їжу. Хоча це [технічно] може бути пов’язано зі страхом погладшати, в цьому весь нюанс».

Учасниця спільноти “The Mighty” Ві Сінстер знає, як це боротися з симптомами розладу виборчого харчування. У своїй статті «Що Ви повинні знати про розлад виборчого харчування», вона написала:

«Кожен раз, коли я повинна спробувати нову їжу, такий внутрішній діалог проходить в моїй голові: У мене підвищена чутливість до смаку і текстури продуктів. Це пов’язано з моїм розладом харчової поведінки, відомим як розлад виборчого харчування. Ті, у кого є цей розлад, не можуть просто взяти і «спробувати нову їжу». У них в голові може виникнути цей діалог, схожий на мій. Уявіть собі, що ви йдете в ресторан, відкриваєте меню на п’ять сторінок і не знаходите нічого з ваших безпечних продуктів. Безпечні продукти – це продукти, з якими люди з розладом виборчого харчування знайомі, і тому відчувають себе комфортно.

 

Лікування розладу виборчого харчування

Розлад  виборчого харчування, як і інші клінічні випадки, включає в себе цілий спектр характеристик і може варіюватися від людини до людини. У деяких випадках дитина з вкрай вираженим виборчим харчуванням може продовжувати природний ріст за допомогою добавок і значної підтримки з боку медичних працівників, батьків або опікунів. Якщо ваша дитина на серйозній стадії «перебірливого харчування» або проявляє будь-який із симптомів, згаданих вище, зверніться до лікаря за медичною допомогою.

У критичних ситуаціях людям з розладом виборчого харчування, які особливо недоїдають, може знадобитися госпіталізація. Але, зазвичай, симптоми усуваються до необхідності екстреного втручання.

Синтія Мартін, доктор психологічних наук, що спеціалізується на оцінці дітей молодшого віку з проблемами розвитку, розповіла The Mighty, що як виборче, так і важке селективне харчування у дітей стає все більш поширеним. За допомогою фахівця з харчування або розладу харчової поведінки дорослі і діти можуть подолати огиду до їжі і досягти рекомендованого  росту і ваги.

«Ви можете поговорити з постачальниками з метою розширення асортименту продуктів, які буде вживати ваша дитина, а також отримати рекомендації щодо поліпшення харчової поведінки», – порадила доктор Мартін.

Якщо ви з усіх сил намагаєтеся знайти продукти, які могла  б вживати ваша дитина з розладом виборчого харчування, ви не самотні. У своїй роботі з клієнтами Цукер пропонує батькам починати асоціювати їжу з приємним і захоплюючим досвідом.

«Зазвичай, коли  у вашої дитини  розлад виборчого харчування, у вас часто можуть виникати конфлікти з приводу прийому їжі. Таким чином, їжа стала асоціюватися з негативними емоціями і ситуаціями», – пояснила вона. «Першочергове завдання полягає в тому, щоб замінити цю асоціацію на позитивний досвід».

Однією з її порад є організація «ігор з покупкою їжі» з вашою дитиною. Наприклад, замість того, щоб просити вашу дитину піти з вами в магазин для вибору нових продуктів, вона рекомендує переформулювати запит наступним чином: «Сьогодні ми збираємося відправитися в гастрономічну подорож в продуктовий магазин. Як ти думаєш, скільки «підходящих» продуктів ми зможемо знайти? Давай дізнаємося, хто вгадає, ти або я. »

Діти, які схильні уникати їжі, уникають і переживань, що можуть викликати занепокоєння, і, швидше за все, відразу ж скажуть «ні» досвіду, який здається важким. Пропозиція дій впевненим і грайливим способом (а також надання гнучкості дитині в новому контексті) може допомогти дитині адаптуватися до змін.

Відчуваючи нові стратегії впровадження продуктів харчування, Цукер сказала, що важливо зосередитися на створенні позитивного досвіду, а не на кінцевому результаті.

«Ключовим фактором будь-якої «магазинної» пригоди з новою їжею є орієнтація на процес. Зосередьтеся на новому досвіді, а не на результаті» – радить Цукер. «Якщо ви очікуєте, що ваша дитина з’їсть всю порцію, такий тиск може перешкодити створенню позитивного досвіду, до якого ви прагнете.

 

Джерело https://themighty.com/2020/01/arfid-avoidant-restrictive-food-intake-disorder-kid-picky-eater/#_=_

У сучасному суспільстві переважає культ фізичних вправ. Ми не можемо проїхати повз торговий центр, не побачивши вивіску нового спортзалу з секретною революційною дієтою, яка обіцяє привести вас в ідеальну форму. Не можна зайти в соцмережі, не побачивши сотню заголовків «спорт, який змінить ваше життя», які розповідають яскраві історії тих, хто вже змінив своє життя завдяки фізичним навантаженням, або взяти навіть новинні стрічки в телефонах – вони ж переповнені шокуючими новинами про вплив фізичних вправ на здоров’я.

Постійного галасу досить, щоб заплутати будь-кого. Звичайно, повіривши в усе перелічене вище, багато людей наївно приймають помилкові рішення з приводу фізичних вправ. Що, як наслідок, призводить до зростання рівня травматизму в модних фітнес-центрах, про що нам все частіше говорять новинні видання. Наприклад, в недавній статті в New York Times повідомляється, що лікарі відділення невідкладної допомоги відзначають зростання числа травм, отриманих на тренуванні, в тому числі важких хвороб, що загрожують життю, таких як рабдоміоліз.

Цікаво те, що багато з цих травм виникають у людей, які в цілому знаходяться в гарній фізичній формі і займаються спортом. Все це змушує мене відразу ж задуматися: якщо здорові люди піддаються впливу інформації та впливу культурних чинників, які призводять їх до небезпечних видів фізичних вправ, що відбувається з людиною з розладом харчової поведінки або субклінічним розладом харчової поведінки, коли вони бачать всі ці безліч послань, шо надходять звідусіль?

Проблема в тому, що ми більше не живемо в світі, де можна сказати людям з розладом харчової поведінки, що одужання означає більше ніколи не виснажувати себе вправами. Постійна інформаційна атака, пов’язана з користю фізичних вправ, фізичної підготовки та здоров’я, яка зустрічається повсюди, безумовно, має більший вплив на людину, яка лікується, ніж наша доброзичлива порада. Іншими словами, ми беремо на себе професійну відповідальність надати людям, що страждають розладами харчової поведінки, інструменти, необхідні для фільтрації інформації в нашому перенасиченому ризиками середовищі, яке включає в себе надумані ідеали про взаємодію вправ, дієти, здоров’я і культурних уявлень про красу.

Включення вправ в лікування розладів харчової поведінки не є новим підходом. Давно відомо, що ми повинні щось робити з надмірними і нав’язливими уявленнями про вправи у наших клієнтів / пацієнтів. З цією метою початковий підхід грунтувався на зміні поведінки і кількості вправ. Звичайно, багато центрів лікування розладів харчової поведінки в даний час включають йогу і прогулянки в якості рекомендованих форм фізичних вправ. Інші, більш комплексні центри, навіть включають модифіковані версії фізіотерапії або схемотехнічного навчання, коли клієнти знаходяться в стабільному стані. Такі зусилля заслуговують похвали і захоплення, так як з одного боку, вони розглядають фізичні вправи як фактор, що сприяє розладам харчової поведінки, а з іншого, не заперечують загальновизнані переваги регулярних фізичних вправ для фізичного, психічного і соціального здоров’я. На жаль, проста зміна поведінки сама по собі не дозволяє адекватно врахувати весь спектр чинників, які пов’язані з фізичними вправами і розладами харчової поведінки. Простіше кажучи, зміна типів або форм тренувальної поведінки просто знімає свербіж, але не лікує основну висип.

Нещодавно ми досягли величезних успіхів у розумінні дуже складних нюансів фізичних вправ, які характерні тільки для людей з розладами харчової поведінки. Поточний стан цієї роботи свідчить про те, що для того, щоб вплинути на тривалі зміни в поведінці при виконанні фізичних вправ, ми повинні втрутитися в психологічні чинники, які керують самою поведінкою. Іншими словами, зміна підходу до вправ не змінює всієї картини. Навпаки, спроби змінити підхід людини до тренувальної поведінки показали, що можливо вплинути на схеми тренувань, трансформувавши їх з патологічних на ті, які зміцнюють здоров’я.

Основними методами, які довели свою ефективність, є поєднання усунення ірраціональних переконань щодо фізичних вправ і їх наслідків, вивчення зовнішніх і внутрішніх джерел мотивації до фізичних вправ, розвінчання міфів і надання достовірної інформації про фізіологію фізичних вправ і ролі харчування при фізичних навантаженнях, відзначаючи, як емоції можуть затуманювати судження про вправу, і як ці емоції можуть потім приводити до надмірних вправ, і пояснення, як вправи пов’язані з самоідентифікацією людини. Тільки після того, як ці попередні вправи будуть враховані, зміна підходу до тренувань може вплинути на патологічну природу фізичних вправ при розладах харчової поведінки.

Мене надихають ці досягнення, оскільки ми переходимо до більш глибокого розуміння фізичних вправ при розладах харчової поведінки і можливості їх використання в терапевтичних цілях. Подальше вивчення цих дуже складних співвідношень допоможе нам співпереживати людям з розладами харчової поведінки, одночасно виконуючи професійні етичні зобов’язання щодо покращення нашої допомоги. Нав’язливі, і при цьому неадекватні повідомлення, які заохочують до патологічних форм фізичних вправ, незалежно від основних медичних умов, проблем з харчуванням або психологічних станів, будуть продовжувати проникати в культуру. Це, можливо, більше, ніж будь-який інший особливий фактор, є основною проблемою для психотерапевтів і людей, що борються з розладами харчової поведінки.

Радує те, що сучасні підходи до вправ визнають, що одне лише обмеження фізичних вправ не працює і результати були успішними завдяки втручанню на повний спектр чинників, які передують тренувальній поведінці, включають в себе вправи як частину комплексного лікування і дають людям навички, необхідні для орієнтування в нашому сучасному суспільстві, перенасиченому неоднозначними повідомленнями про фізичні вправи і здоров’я. Цей підхід є величезною зміною в проблемі розладів харчової поведінки, але він може стати необхідною зміною, щоб йти в ногу з швидко мінливим сучасним суспільством.

Брайан Кук

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/importance-including-exercise-eating-disorders-treatment

 

Всі ми звикли, що свята – це час радості, спокою і веселощів, час, коли щасливі сім’ї обмінюються подарунками і збираються за великим столом, переповненим традиційними святковими стравами. Однак, реальність свят значно відрізняється від того, що зображують в рекламі, телешоу або фільмах. Час свят є особливим випробуванням для тих, хто страждає розладом харчової поведінки.

 

Проблеми, з якими ми стикаємося під час свят

Реальність така, що ми часто відчуваємо надмірне напруження, намагаючись втиснути все – сімейні застілля, шкільні заходи, позакласні виступи і / або офісну вечірку в наші і без того напружені святкові графіки. Крім того, ми також можемо зіткнутися з:

– Втратою, такою як смерть, розлука, розлучення, хвороба, робота або недавній переїзд;

– складними почуттями ностальгії і смутку;

– бажанням, щоб все було інакше або як раніше;

– почуттям пригніченості через великий натовп  і скупчень людей;

– напругою від того, що робимо подарунки, які не можемо собі дозволити;

– повернення в будинок батьків, що для багатьох означає повернення до старих сімейних моделей і / або повернення до дитячого «я», що може призвести до відчуття безсилля і ситуації поза контролем;

– зустріччю з родиною, яка може мати інші цінності, релігійні або політичні погляди, що відрізняються від ваших;

– і безліччю інших питань …

 

Крім того, існують більш унікальні стресові фактори, які стосуються тих, хто лікуються від розладів харчової поведінки:

– безглуздий, бездумний прийом їжі;

– святкові закупівлі в супермаркетах, приготування їжі;

– повернення додому, де включаються старі механізми (наприклад, час коли почався розлад харчової поведінки, і ті ваги, які приводили в жах раніше, все ще там);

– відчуття тиску, що потрібно їсти певні продукти і в певній кількості;

– напруга, що потрібно виглядати або відчувати себе певним чином або бути певної форми / ваги;

– стурбованість інших людей;

– коментарі інших людей ( «позитивні» або «негативні») про їх вагу, форму, розмір, звички харчування або порції їжі;

– коментарі інших людей про себе (наприклад: «Я пропустив останній прийом їжі, щоб потім з’їсти більше». «Я сьогодні одягнув штани для «товстунів». «Після сьогоднішньої вечері просто потрібно буде піти в спортзал, щоб все це скинути».)

– страх, що їх неконтрольований прийом їжі буде «розкритий»

І так далі …

 

Це все дійсні стресові фактори. І саме через ці стреси багато хто в процесі відновлення здійснює «рецидив» або повертаються до старих неконтрольованих прийомів їжі, думок або поведінки, які вони намагаються подолати і змінити.

Важливо знати, що існують стратегії, які допомагають «пережити» свята, зокрема, харчування під час свят.

 

Шість стратегій, які допоможуть «пережити» свята:

 1. Зменшіть напругу. На наші емоції може значно впливати те, наскільки добре ми дбаємо про себе, включаючи сон та їжу. Вкрай важливо, щоб ми висипалися – це може дати нам більше енергії і допомогти нам міцно стояти на ногах. Також важливо регулярно харчуватися під час свят і дотримуватися плану харчування, якщо він у вас є. Крім того, знайте, що святкове харчування може не відходити від вашого звичного плану харчування. Можна отримати додаткову підтримку або зворотний зв’язок від терапевта або дієтолога. Нарешті, якщо ви приймаєте ліки, переконайтеся, що ви використовуєте їх відповідно до приписів, щоб знизити будь-яку фізичну і емоційну напругу.

 2. Підготуйтеся. Використовуйте навички вирішення проблем, щоб заздалегідь подумати про будь-які можливі тригери або тривожні ситуації і мати інструменти для їх вирішення. Якщо у вас виникли труднощі з цим, ви завжди можете поговорити з консультантом або іншою людиною, якій довіряєте, щоб визначити конкретні проблеми і придумати план, як впоратися з такою ситуацією, коли або якщо вона станеться. Ці плани повинні бути персоналізовані, але вам також може допомогти створення стратегії «виходу» з розмови або середовища, яка запускає небажані процеси. Плануйте збалансоване харчування протягом дня і враховуйте, що, наприклад, після ситної святкової вечері спонукання до розладу харчової поведінки можуть посилитися. Приготуйтеся до того, щоб впоратися з цими мотивами не діючи на них. Прогуляйтеся з другом, якщо вам потрібно відпочити від великого скупчення людей. Відвідуйте тільки ті місця, де ви можете впоратися і встояти перед спокусами, проводьте цей час з підтримуючими вас людьми.

3. Будьте уважні. Не піддавайтеся ностальгії за святами. Це тільки підсилить ваші страждання. Замість цього насолоджуйтеся теперішнім моментом. Якщо ви виявите, що думаєте про те, що було раніше або що має бути, зверніть увагу на ці думки і поверніться в «тут» і «зараз». Використовуйте вправи на усвідомленість, щоб допомогти собі. Як варіант, можна записати підтримуючи фрази, повторюючи їх як афірмації або вимовити молитву перед святковою трапезою.

4. Ігноруйте. Не засуджуйте і не піддавайтеся осуду інших. Ви не можете перешкодити іншим засуджувати вас; однак ви можете «ігнорувати» їх висловлювання. Нехай ваша свідомість буде як «тефлонове» покриття – ніякі судження не можуть прилипнути до вас, якщо ви ігноруєте їх або просто дозволяєте їм бути (тобто не розмірковувати над ними). Не менш важливо і те, що ви можете практикувати неосудливе ставлення до вас, навіть коли це складно.

5. Дбайте про себе. Після кожного святкового заходу знайдіть час, щоб подбати про себе і заспокоїтися. Самозаспокоєння виглядає по-різному для всіх, тому визначте, що заспокоїть і розслабить саме вас. Це може бути ванна з лавандової піною, запалювання свічки і читання гарної книги, час з однодумцями або улюблена музика.

6. Пам’ятайте: «Це теж пройде». Свята, як і будь-який інший час року теж проходять. І хоча свята можуть бути фізично і емоційно виснажливими, ви можете з ними впоратися, і взяти цей досвід у Новий рік.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/holiday-meal-time-eating-disorder-sufferers?fbclid=IwAR0eclBZy3ZWC_bn2W1nVXiUvqkIsyRDkbjDGNiJ6YpOSJ7EJmFFJtw2xyg

Для більшості мілленіалів соціальні медіа – це свого роду рятівний круг. Це єдиний зв’язок, який ви маєте з рештою світу, або шанс бути тим, ким ви хочете бути! Хоча цей «зв’язок» повинен бути привабливим, джерелом спілкування і веселощів, він також може бути неоднозначним, спокусливим, темним і навіть страхітливим. Мені подобається використовувати соціальні медіа для добра, надихати людей і збирати однодумців в спільнотах підтримки. Саме завдяки соціальним мережам і моєму позитивному і негативному досвіду я присвятила свою платформу позитиву і любові до себе.

Протягом більшої частини мого підліткового життя я чула фрази: «Ти зрозумієш, коли виростеш» або «Ти така молода, ти ще навіть не зрозуміла, хто ти» – ці фрази, можливо, були правдою, але вони також вводили в оману. Вони створили ідею, що, як тільки я стану дорослою, я буду жити фантастичним життям, де всі мої проблеми вирішаться, і я пізнаю себе так добре, що ніщо не зможе перешкодити мені! Якби ви запитали мене в 15 років, де я хотіла б бути 10 років по тому, я б сказала вам: «Заміжня з дитиною і другою на підході». У мене була фантазія, що у мене буде ідеальна робота, велике весілля і я буду однією з тих гарячих молодих матусь, які забирають своїх дітей зі школи в штанах для йоги, вихваляючись своєю «ідеальною» дупою. Але це не так. Реальність така, що мені 27 років, я далеко не готова до дитини, страждаю від неспокою, і тільки почала відкривати розуміння того, хто я.

Минулий рік був одним з найважчих, які я пережила. Я втратила бабусю, мені поставили діагноз «генералізований тривожний розлад», і я втратила роботу. Всі ці зміни зробили мене краще, сильніше, і вони знову і знову доводили мені, чому я просто зобов’язана допомогти зрозуміти суть розладу харчової поведінки.

Я ніколи не страждала від розладу харчової поведінки особисто, але моя роль в індустрії розваг поставила мене в безвихідь, коли я обличчям до обличчя зіткнулася з перекрученою ідеєю образу тіла, яку суспільство вселяє жінкам. Коли мені було 18 років, я отримала роботу своєї мрії, граючи Тамару Каплан в комедії MTV «Незграбна», відзначеної нагородами. В такому вразливому віці я раптово опинилася серед акул кіноіндустрії! Мої підписники в Instagram виросли до сотень тисяч, і мене почали впізнавати в торговому центрі. Це було так захоплююче! Чорт, я все ще хвилююся, коли мене впізнають. Хоча в усьому цьому була і негативна сторона. Через кілька місяців я зрозуміла, що людей турбує не тільки мій талант і те, що я привнесла в своє шоу… їх турбує ВСЕ, що стосується мене. Включаючи моє тіло. Раптово люди стали коментувати мій одяг, мою шкіру, моє волосся і мою вагу, як ніби то їх думка повинна була мати значення для мене. Довгий час я робила вигляд, що це не так. Правда в тому, що кожен негативний коментар ображав.

Перший раз, коли я плакала після коментаря про своє тіло, був під час поїздки до сім’ї мого хлопця у Флориді. Я розмістила фотографію в купальнику, і отримала сотні коментарів про моє тіло. Я була так засмучена, мені було так соромно, що хтось міг думати про мене негативно, і ніяковіла через це. Я досить впевнена в собі жінка, але ці коментарі розчавили мене. Але на цьому історія не закінчилася – десять років по тому люди все ще коментують моє тіло. Збільшення ваги, втрата ваги, це не має значення. Люди люблять сидіти за своїми комп’ютерами і влазити туди, куди я їх не запрошувала. Раптово я відчула себе жертвою впливу соціальних мереж і поглядів суспільства на те, що є «гарним» чи «гідним любові».

Мені був поставлений діагноз генералізованого тривожного розладу на мій 27-й день народження. Я провела попередні 7 місяців, розмірковуючи, чому моє тіло підводило мене, чому я так боліла, і боялася, що так я і проведу залишок свого життя. Я почала ділитися своєю хворобою в соціальних мережах, і вираження любові і допомоги було приголомшуючим. Це кардинально відрізнялось від нападок з приводу мого тіла, до яких я так звикла. Я відчула таку підтримку онлайн лише одного разу, коли померла моя бабуся. Я написала пост в блозі під назвою «Всі почуття», де я поділилася практиками, які я використовувала, щоб впоратися зі своїм горем. Я почала розуміти, що чим більше я чесна в Інтернеті, тим більше я відчуваю полегшення. Полегшення від тиску з боку соціальних мереж, полегшення від ролі людини, в якої повірили б мої підписники, і полегшення від негативних почуттів, які супроводжували кожен коментар. Я дійсно почала спілкуватися з людьми в Інтернеті і почала розуміти, що знаменитості не єдині люди, які стають жертвами сорому і тиску соцмереж. Це стосується всіх. Це всюди. І нам потрібно працювати разом, щоб покласти цьому край.

Цей тип кібер буллінгу, який відбувається кожен день, тільки підсилює сором тіла, що може привести до інших дуже серйозних проблем. Влада, яку інтернет має над нами, змусила багатьох з нас відчувати сором, ізоляцію і відчуття того, що ми не гідні. Ми так прагнемо втиснутися в форму тільки для того, щоб потім постійно зриватися, і це замкнуте коло. Деяких з нас цей тип переслідування в Інтернеті може призвести до зниження самооцінки, розладів харчової поведінки, неспокою і депресії.

Щоб пролити світло на те, як соціальні мережі впливають на психічне здоров’я молодих людей, я організувала семінар, покликаний спонукати людей вести краще життя, як в автономному режимі, так і поза ним. Я дійсно люблю соціальні медіа! Я почала ділитися чесними фактами в моєму житті, моїми злетами і падіннями. І це було для мене однією з форм терапії. Я виявила, що чим більше я говорю правду в Інтернеті, тим менше негативу я отримую.

Ми так захоплені бажанням виглядати ідеально, що забуваємо про те, що наша краса в недосконалості. Я дуже багато працювала, щоб зробити свою соціальну сторінку позитивним місцем, де я можу поділитися своїми історіями, мої підписники можуть поділитися своїми, і ми зможемо рости разом! З тих пір, як я зробила це, змінивши спілкування і ставши безстрашною, я допомогла зробити соціальні мережі краще. Для того, щоб надихнути когось, досить одного реального поста, одного чесного заголовка, однією недосконалої картини.

 Ось мої п’ять улюблених способів «Любити себе!»

  1. Любіть себе

Коли я в настрої, мені подобається щось робити для себе самої! Любов до себе проявляється у всіх формах … для деяких – це звернути увагу на основні потреби, наприклад, на пошук гарного психотерапевта. Для інших це може бути гарне тренування або тепла ванна! Коли я відчуваю себе пригніченою, мені подобається виділяти час зі свого розкладу і присвячувати його собі.

  1. Бережіть себе

Раніше я думала, що мантри і твердження були дурними. Я думала, що не зможу змінити свій психічний стан, втупившись на себе в дзеркало і сказавши, що я красива. Але коли я відчувала себе справді погано під час своєї хвороби, я намагалася зробити все, щоб вивести себе зі стану, в якому я перебувала. Я почала більше розмовляти сама з собою, розповідаючи собі позитивні речі. Я виявила, що змінюю внутрішній діалог, який у мене був з собою. Мені не потрібно було чути, що я красива, але мені потрібно було чути, що я сильна. Я почала помічати маленькі перемоги, речі, яких я досягла за весь день, вони були приголомшливими! І в моменти сумнівів я нагадувала собі про ці перемоги. Коли я нагадувала собі, що я сильна, здатна, віддана і пристрасна, я поступово почала дорожити і шанувати себе трохи більше. Моменти сумніву завжди будуть відбуватися, пам’ятайте про це, щоб бути терплячими і добрими до себе.

  1. Вивчіть себе

Я обіцяю вам, навіть будучи дорослим, ви все одно можете дізнатися більше про себе! У минулому році я багато дізналася про те, як я справляюся з болем, і я продовжую дізнаватися про всі ті маленькі частини мене самої. Я виявила, що пробуючи нові речі, знаходячи нові хобі або, навіть, просто зосереджуючись на тому, що у мене добре виходить, я допомагаю собі отримати більш позитивний погляд на життя. Я люблю пробувати нові вправи в тренажерному залі, міняти інтер’єр кімнат у своєму будинку, в залежності від того, як я це відчуваю в цей день, або навіть просто знаходити час, відкриваючи для себе те, що у мене добре виходить. Досліджуючи все, що змушує ваше серце битися частіше, ви можете почати справлятися з негативними думками. Вони завжди будуть приходити і йти, але хвилі негативу БУДУТЬ зменшуватися.

  1. Будьте собою

Я не можу не підкреслити, наскільки важливо бути таким, який ти є! Це вимагає практики, але воно того варте. Подивіться на свою сторінку в Instagram прямо зараз. Скільки фотографій насправді представляють вас? Давайте збільшимо це число! Подивіться на соціальні мережі як на інструмент любові до себе. Розкажіть історію, поділіться досвідом, поділіться Селфі без макіяжу або чимось, що виводить вас із зони комфорту!

  1. Допоможіть собі

Останнє, на що я хочу звернути вашу увагу, це те, що дуже важливо розуміти, коли вам потрібна допомога. Якщо ви чимось схожі на мене, ви думаєте, що впораєтеся з чим завгодно. Ви, ймовірно, трохи замкнуті і дуже обережні. У вас високі стіни, і вам подобається, коли люди бачать вас сильними. Але навіть найсильніших людей потрібно підтримувати час від часу. Після декількох місяців відкладання моїх жахливих симптомів я нарешті пішла до лікаря. Діагноз про тривожний розлад допоміг мені знову дихати. Звичайно, я повинна жити з цим завжди, але краще знати це, ніж бути в невіданні. Відкиньте своє его і при необхідності попросіть кого-небудь про допомогу – друга, лікаря, психотерапевта; інструменти доступні вам, якщо ви їм відкриєтеся.

 

Я знаю, що соціальні мережі можуть бути важким випробуванням, але якщо ви не забуваєте бути самим собою в реальному житті і в Інтернеті, ви будете на шляху до того, щоб зробити Інтернет більш безпечним. У всіх нас є історії, які потрібно розповідати, нехай світ почує вашу і не забувайте ЛЮБИТИ СЕБЕ!

Джилліан Роуз Рід

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/living-best-life-you-can-and-offline?fbclid=IwAR1XSforHXbQwaeerAb9PgU5tA_gHSXoa5b3Mtq3XAvpAxP8Bd_QhwkzywA

 

  1. Люди з атиповою анорексією мають нормальний розмір тіла або трохи перевищують межі ваги, щоб це можна було назвати анорексією.

Щоб розібратися з цим міфом, ми повинні почати з розуміння страху збільшення розмірів тіла і переваг худорлявості. Область лікування і відновлення від розладів харчової поведінки все ще знаходиться в світі, повному прикладів дискримінації за вагою. Значна кількість людей, які страждають цим розладом, ніколи не отримують належного лікування через не толерантне ставлення до людей із зайвою вагою. Правда в тому, що обмежуючий харчовий розлад ніколи раніше не розглядали детально. Єдина відмінність між діагнозом нервової анорексії і атипової анорексією – це вага. От і все.

Це не діагноз, що відноситься тільки до небагатьох обраних, у яких всього кілька кілограм від рекомендованого порогу ІМТ при анорексії. Ні. Цей діагноз охоплює величезну кількість людей з різною вагою. Мене вважали «аномально повною», коли мені поставили діагноз.

 

  1. У них просто ще немає «справжньої» анорексії.

Обмеження споживання їжі не завжди призводить до втрати ваги, і спосіб, яким ваше тіло пристосовується до відмови від їжі, значною мірою залежить від генетики. Перечитайте це знову. І знову. Чесно кажучи, я все ще намагаюся зрозуміти це. Гірка правда всього цього полягає в тому, що більшість людей не схожі на ті приклади голлівудських зірок, які страждають від анорексії. Коли ви обмежуєте своє споживання їжі, з плином часу ваше тіло змінює спосіб використання енергії, яка надходить в організм. Воно говорить: «От чорт, знову голодувати!». Незалежно від вашої ваги, тіло почне накопичувати енергію по-іншому. Не має значення, якщо у вас вже є тонна зайвої ваги, ваше тіло буде продовжувати накопичувати ще більше. Ваш метаболізм сповільниться, і ви додасте у вазі. І тоді ви будете обмежувати себе більше, думаючи, що вам все ще потрібно домогтися більшого успіху, сидячи на «дієті». Це і є саморуйнівний цикл.

 

  1. Наслідки для здоров’я не такі серйозні, як для страждаючих від анорексії.

Ваше тіло може виглядати по-іншому, але те, що відбувається всередині, практично ідентично людині з більш низьким ІМТ. Я отримала усвідомлення на все життя, проходячи лікування, коли дізналася, що моє тіло руйнується від довгострокових обмежень в їжі. Мені неймовірно пощастило потрапити на таке лікування, в основі якого було твердження, що вага не має нічого спільного з тим, що відбувається всередині мого тіла. Наука не бреше, і мені потрібно було побачити ці дані, щоб зрозуміти ступінь шкоди, який я завдавала власному тілу. Мені зробили метаболічне тестування, яке показало, що я використовую запаси білка для отримання енергії замість накопиченого організмом жиру. Це означало, що моє тіло споживало енергію з м’язової маси, імунної системи і органів замість поживних речовин, які надходили в організм. ЕКГ показала нерегулярний серцевий ритм, який був пов’язаний з обмеженням харчування. Ніхто не спромігся перевірити це раніше. Аналіз щільності моїх кісток показав остеопенію, стан, який передує остеопорозу. І знову ніхто не спромігся перевірити це раніше. Це аналізи, які проводяться в якійсь мірі автоматично, коли хтось звертається з недостатньою вагою. Ми бачимо таку людину і говоримо йому: «Ви, мабуть, вмираєте! Досить голодувати!». Але коли ми бачимо когось з великою вагою на дієті, ми говоримо: «Давай, продовжуй далі, це корисно для твого здоров’я». Саме через цей факт, цієї невідповідності в лікуванні і реакції суспільства, я вважаю, що атипова анорексія іноді може бути ще більш небезпечною. Ніхто не говорить вам, що ви завдаєте шкоди своєму тілу. Ніхто не перевіряє важливі показники здоров’я. Ніхто не розуміє.

 

  1. У них абсолютно різні побічні ефекти / методи боротьби.

Нам потрібно поговорити про об’єктивні сторони одужання. Проблеми з шлунково-кишковим трактом, зміни шкіри, зміни у відчуттях голоду і повноти, дивні пристрасті, інтенсивне емоційне переживання, яке супроводжує все це. У співтоваристві з лікування від розладів харчової поведінки є багато підтримки і ресурсів для тих, хто відновлює / набирає вагу і говорить про ці менш приємні побічні ефекти. Я рада, що ці люди можуть отримати велику підтримку в Інтернеті, але я практично не бачила ресурсів, в яких прямо говориться, що ці побічні ефекти можуть з’явитися незалежно від вашої ваги. Ось так сюрприз! Гастропарез – це кошмар. Це відчуття, що ви ситі всього лише після декількох шматочків їжі, і почуття того, що їжа як би застряє в організмі. Одного разу вночі у мене були такі сильні болі в животі і прискорене серцебиття, що я опинилася в відділенні невідкладної допомоги. Цікаво, що коли я відправила смс подрузі, вона запитала, чи була це операція з шунтування шлунку. Це було її перше припущення. Але це не було так. Безумовно не так.

 

  1. Їм не потрібно настільки інтенсивне лікування.

Хоча більшість людей з атипової анорексією не отримують інтенсивного лікування, більшість потребує його. Моя часткова програма госпіталізації врятувала мені життя, і єдина причина, по якій я в результаті опинилась  там – це крута команда фахівців, яка розуміла, що тяжкість цього захворювання незалежна від ваги. Я госпіталізувалася б і раніше, отримавши повне лікування,  якого я потребувала, але боязнь зайвої ваги і всі ці міфи про мою хворобу не дозволяли мені вважати такі заходи необхідними і навіть можливими. Я іноді задаюся питанням, що сталося б, якби я так і не отримала більш поглиблене лікування. Мене лякає ця думка. Я не хотіла цього, але я зробила це. Мені потрібні були люди, щоб буквально змусити мене нормально харчуватися, відняти у мене контроль і кинути мені виклик. Мені потрібен був час, щоб допомогти своєму тілу відновитися.

 

Отже, в які міфи ви вірите, і як ви можете кинути їм виклик?

Моллі Гвен

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/top-5-myths-about-atypical-anorexia

Мене турбує моя вага, моє харчування та зовнішній вигляд.
Але як я можу дізнатися, чи це все вийшло із під контролю?

Ось кілька питань, які допоможуть вам дізнатися про вас більше:

  1. Чи почуваюся я хворою, бо відчуваю дискомфорт після переїдання?
  2. Чи турбує мене, що я, можливо, не контролюю що я їм?
  3. Чи я втратив/ла більше 6-ти кілограмів за 3 місяці?
  4. Чи говорять мені інші люди, що я занадто худий, в той час як я вважаю себе занадто товстим?
  5. Чи можу я стверджувати, що їжа має велике значення в моєму житті?

Якщо ви відповіли «так» щонайменше на два з цих питань, велика ймовірність, що у вас є розлад харчування, відомий як “нервова анорексія”, або анорексія з булімічними розладами. Це означає, що ви чергуєте періоди дієти з періодами, коли ви не можете контролювати харчування, в результаті яких виникає потреба в компенсації – наприклад, спричинення блювання, надмірно фізичні вправи тощо.

Особи, яких найбільше це стосується:

  • допідросткового віку дівчата
  • дівчатка-підлітки;
  • молоді жінки;
  • моделі, танцюристи та люди, які займаються спортом, де вимагається постійний контроль ваги або надвитривалість.

Що означає термін “розлад харчової поведінки”?

Розлади харчування (від анг. Eating Disorders) – це харчові звички або поведінка, які відрізняються від інших людей, що живуть у тому ж харчовому, соціальному та культурному середовищі. Вони призводять до психічних та тілесних порушень. Найпоширенішими порушеннями, невраховуючи заїдання стресу та переїдання, є нервова анорексія та булімія. У 9 випадках із 10 страждає дівчина чи жінка, проте чоловіки також можуть піддаватися цій хворобі.

Анорексичною поведінкою називають відмову від їжі, в той час як людина насправді помирає з голоду (нервова анорексія), або відмова набирати вагу, незважаючи на те, що організм виснажений (нервова анорексія, або анорексія з булімічними (переїдання) епізодами). Щоб уникнути зайвої ваги, людина з анорексичною поведінкою може вдатися до фізичної гіперактивності та / або до самовільного виклакання бл ювання чи до надмірного вживання проносних, нав’язливого контролю ваги. Ці різні обсессії врешті-решт керують життям людини. Їх самооцінка залежить від здатності контролювати вагу, і це в свою чергу створює залежність від депривації.

Наслідки можуть бути дуже серйозні: фізіологічні (ризик остеопорозу, підвищений ризик серцево-судинних захворювань, безпліддя та інші) психічні (труднощі з контролем емоцій, тривожність, зниження самооцінки, депресії тощо) та соціальні (ізоляція, замикання в собі).

З урахуванням вище вказаного, важливо не намагатися впоратися з цими труднощами наодинці, оскільки вони рідко вирішуються самостійно. Вони також можуть по-справжньому зіпсувати життя.

Що я можу вдіяти?

Ви можете обрати один із наступних варіантів:

  • Зверніться до лікаря-терапевта, педіатра та / або психіатра, з яким ви зможете скласти відповідний план медичної допомоги. Цей лікар повинен надати комплексний медичний догляд, залучаючи різних людей для вирішення психічних, харчових та тілесних аспектів вашої проблеми.
  • Зверніться за допомогою до психотерапевта, щоб виразити і зрозуміти свої відчуття, – все це допоможе вам подолати труднощі та продовжити жити дальше, а також допомогти вам змінити свої звички і почувати себе краще.
  • Приєднайтесь до групи підтримки чи організації, що спеціалізується на порушеннях харчування. Члени цих організацій часто мають великий досвід подібного роду. Деякі з них самі стикалися з такими проблемами і одужали.
  • Не відмовляйтесь від підтримки близької вам людини, яка може допомогти вам у повсякденному житті. Ви зможете отримати емоційну підтримку, коли ви сумніваєтеся чи хвилюєтесь, чи просто бути з кимось на шляху до одужання.
  • З вашими близькими та / або вашим лікарем ви також можете обговорити можливість госпіталізації, особливо якщо ви відчуваєте сильне фізичне або психічне в иснаження, або якщо ваша сім’я страждає через ваш стан. В наш час до госпіталізованої людини та її родини ставляться бережно. Таке рішення дає «перерву» для двох сторін. В лікарні діють багато доступних програм, що включають декілька дисциплін або спеціальностей (індивідуально підібрана програма харчування, щоденні терапевтичні зустрічі та групові заходи, такі як групи підтримки, арт-терапія, драматичні групи, спортивні та культурні заходи).
  • Є веб-сайти, де можна знайти підтримку та допомогу: FNA-TCA (www.fna-tca.com) та AFDAS-TCA (www.anorexieboulimie-afdas.fr) може допомогти вам у пошуку.

Я зможу одужати?

Так, зможете, тільки пам’ятайте:

  • Чим раніше ви проконсультуєтесь з лікарем, тим більше шансів уникнути анорексії, яка руйнує ваше життя і переходить у хронічну форму; і тим більше шансів уникнути найсерйозніших фізичних наслідків.
  • Чим раніше ви проконсультуєтесь, тим легше подолати фізичний і психічний біль, переживання.
  • Чим раніше ви звернетесь по допомогу, тим швидше ви одужаєте і почуватиметесь краще та впевненіше.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Батьки, брати, сестри, партнери, друзі, члени родини, колеги по роботі і просто знайомі часто відчувають багато різних почуттів, коли у когось з близьких РХП (розлад харчової поведінки).

Нижче наводимо деякі роздуми та практичні поради, як полегшити шлях до одужання.

Адже, якщо ваші близькі стикаюся з наслідками розладу харчової поведінки, то це значною мірою впливає на ваше власне життя.

Ви можете бути розгубленим з приводу:

  • розладів харчової поведінки і процесу одужання;
  • чому це трапилось;
  • кращого способу справитись з хворобою в колі родини, партнерства чи дружби тощо;
  • про те, що сказати і як це зробити;
  • як підтримати того, в кого РХП.

Ви можете відчувати горе та гнів з приводу:

  • втрати психічного і фізичного здоров’я близького;
  • змін в поведінці людини, відмову від проблеми і/або відмову від допомоги;
  • неспроможності зробити людину здоровою;
  • втрати часу наодинці і/або з іншими членами родини/друзями;
  • втрати довіри до вашого близького з РХП, який може вести себе оманливо;
  • відчуття втрати від того, що близький, можливо, втратив з поля зору свої цілі і амбіції.

Ви можете відчувати вину та страх з приводу:

  • відповідальності за розлад харчової поведінки;
  • не розпізнання розладу харчової поведінки раніше;
  • не надання ефективної підтримки та допомоги, необхідної для сприяння відновленню;
  • того, що ваш близький не може відновитись.

В той час, як ці почуття є абсолютно нормальними, люди, які доглядають за близькими з РХП, повинні пам’ятати, що їм потрібен час для відновлення енергії (турботи про себе).

Важливо збалансувати здоров’я людини, про яку ви турбуєтесь, з турботою про ваше власне здоров’я. Турбота про себе також допоможе вам підтримувати дорогу людину.

Турбота про себе це здатність чути та задовольняти свої основні потреби. Практика турботи про себе, як помічника по одужанню від РХП являється життєво важливим кроком, який необхідно зробити, коли ми починаємо почувати себе перевантаженими емоціями. Що є нормальною частиною процесу одужання вашої близької людини.

Турбота про себе включає в себе емоційні потреби, такі як управляння тривогою, гнівом та сумом. Це передбачає задоволення ваших власних потреб, навіть коли дії чи вимоги інших людей ускладнюють це. Турбота про людину з розладом харчової поведінки може завадити нашій здатності турбуватись про себе.

Що я можу зробити, щоб потурбуватись про себе?

Важливо не витрачати весь час на роздуми про проблеми і одужання того, кого ви любите і не відчувати вину за це.

Деякі корисні стратегії самодопомоги можна знайти нижче:

  • розставте пріоритети і заплануйте тайм-аути/невеликі перерви. Щоб дати собі час для відпочинку і допомогти собі зберігати спокій;
  • приймайте участь в заняттях, які вам подобаються і які можуть вас відволікти від розладу харчової поведінки, наприклад, зустрічі з другом, читання книги, перегляд фільму, слухання музики, спів, прогулянки/біг, робота в саду чи заняття спортом;
  • побалуйте себе;
  • переконайтесь, що ви їсте поживні страви;
  • обіймайтесь з домашньою твариною або візьміть собаку на прогулу;
  • спробуйте вибратись з дому і погуляти, відволікайтесь від теми розладу харчової поведінки;
  • сядьте і насолоджуйтесь сонцем з трав’яним чаєм або гарною книгою;
  • практикуйте дихальні вправи чи техніки розслаблення. Це може допомогти, якщо у вас проблеми зі сном;
  • подрімайте чи відпочиньте, щоб перезарядитись;
  • зверніться до психотерапевта, щоб потурбуватись про своє психічне здоров’я і виробити стратегію підтримки дорогої вам людини;
  • поговоріть з кимось, кому ви довіряєте, через що ви проходите. Шукайте підтримку друзів, родини, коли вам потрібно виразити свої почуття;
  • попросить інших членів родити втрутитись і провести час з дорогою вам людиною під час прийому їжі. Це дасть вам деякий час без відчуття почуття вини.

Підготовлено Комітетом партнерства та інформаційної підтримки Асоціації лікарів та психологів “РХП: терапія та превенція” www.ed-ua.com

Використано матеріали сайту — http://www.anorexiabulimiacare.org.uk
Переклад з англійської – Ольги Лазаренко

Як батьки можуть підтримати свого підлітка з розладом харчової поведінки

Якщо у вашої дитини діагностували розлад харчової поведінки, ви, природно, хочете дізнатися більше інформації. Ви хочете знати: як довго? Чому це відбувається? Коли це зупиниться? Що я можу зробити? Але відповіді, на жаль, приходять повільними темпами. Ви хочете зрозуміти, що відчуває ваш підліток, щоб підготувати все необхідне для покращення. Однак, вони можуть стримувати почуття і переживання до останнього, як карти в грі в покер.

Можливо, ви знаєте, наскільки складні і важкі розлади харчової поведінки. Можливо, симптоми булімії або анорексії мучать вашу дитину протягом багатьох років, і тепер, поряд з офіційним діагнозом, ви відчуваєте муки розчарування і провини. Можливо, ви гніваєтесь або налякані або ще що-небудь. Ці емоції і є абсолютно природними реакціями. Важко і часто страшно бачити  людину, яка страждає. Їх  шлях до одужання не буде легким процесом, і, поки ви йдете разом в цій подорожі, ваш шлях також буде важким.

 

«Трансформація – це процес, і в міру того, як відбувається життя, відбуваються тонни злетів і падінь. Це подорож відкриттів – є моменти на вершинах гір і моменти в глибоких долинах відчаю».

Рік Уоррен

 

Так що ви можете зробити? Як ви можете підтримувати і бути поряд з дитиною-підлітком в цей важкий час?

  1. Навчайтеся.

Перший крок, який ви можете зробити, це дізнатися якомога більше про розлади харчової поведінки. Пам’ятаєте цю природну схильність до вивчення більшої кількості інформації? Використовуйте її. Вивчаючи факти, інформацію з перших рук і корисні поради, ви відчуєте полегшення, і страхи почнуть зменшуватися. Значна частина вашого занепокоєння, ймовірно, є результатом незнання. Так що дізнайтеся про хворобу все, що зможете.

  1. Отримайте допомогу від професіоналів.

Вам не потрібно йти цим шляхом самотужки. За даними Національної асоціації по боротьбі з розладами харчової поведінки (NEDA), професійне лікування може знизити ймовірність значних психологічних наслідків та наслідків для здоров’я. Іншими словами, виявлення і лікування РХП може швидше врятувати життя. Професійне втручання допоможе зрозуміти причину розладу.

Doorways пропонує амбулаторне лікування в Фініксі, штат Арізона для підлітків і молодих людей (13-25 років) з РХП, а також сімейні консультації. Якщо ваш підліток або молода людина борються з розладом харчової поведінки, зв’яжіться з професіоналами.

  1. Не спрощуйте.

Рішення може здатися простим для вас: «Просто їж». Проте, ця порада не  корисна і тільки ізолює вашу кохану людину. Замість спрощення використовуйте осмислене спілкування, щоб висловити свою стурбованість і готовність подивитися на ситуацію їхніми очима. Фактично, висловлювання своїх власних помилок або слабкостей багато в чому допоможе вашій дитині відчувати себе комфортно і також відкритися.

  1. Це не твоя провина.

На закінчення, розлад харчової поведінки не викликано одним фактором. Харчові розлади з великою ймовірністю являються взаємодією складних факторів. Тому, цей розлад харчової поведінки – не ваша вина. Можна повторювати знову і знову – це не ваша вина. Батьківські недоліки необов’язково викликають РХП. Але ви думаєте, що це ви винні. Тим не менш, ми рекомендуємо вам відкинути ці почуття і зосередитися на присутності. Потрібно бути залученим до процесу. І продовжуйте йти разом з коханою людиною по цій глибокій долині …, допомагаючи їй досягти нової вершини гори.

 

Джерело: https://www.doorwaysarizona.com/how-a-parent-can-support-their-teen-with-an-eating-disorder

EDI-3 – третій перегляд одного з найпопулярніших інструментів самооцінки психологічних конструктів, що пов’язані з розладами харчової поведінки (РХП). Він надає стандартизоване клінічне оцінювання симптомів РХП, розрахований на використання з особами віком від 13 років і старше. Профілі можна використовувати для планування терапевтичних втручань, специфічних інтервенцій, а також моніторингу терапевтичного впливу.

Характеристики та переваги EDI-3:

  • складається з 91 запитання, організованих у 12 первинних шкал: 3 шкали ризику розвитку РХП та 9 шкал, які описують психологічні конструкти;
  • містить 6 складених показників: один специфічний для РХП та 5 загальних інтегративних психологічних конструктів (Неефективність, Міжособистісні проблеми, Афективні проблеми, Надконтроль, Загальна психологічна дезадаптація);
  • включає клінічні норми для підлітків окремо від нормативної вибірки дорослих;
  • опитувальник можна заповнювати онлайн разом з клієнтом або ж надіслати клієнту код для самостійного заповнення за посиланням;
  • надає інформацію про частоту симптомів (наприклад, фізичну активність; використання послаблюючих засобів, пігулок для схуднення та діуретиків; самоіндуковане блювання), обов’язкових для визначення відповідності пацієнта діагностичним критеріям DSM;
  • керівництво для спеціаліста містить описи кейсів;
  • проведення займає близько 20 хвилин.

Пройти клінічний опитувальнік з наданням інтерпретації на аналізу результатів є можлівість у спеціалістів Ассоціації.

Скринінг порушень харчової поведінки SCOFF

 

Найпростіший (підтверджений) тест для діагностики порушень харчової поведінки містить лише п’ять питань, які об’єднуються абревіатурою SCOFF, кожна буква якої позначає одне з питань. Просто дайте відповідь ТАК чи НІ:

 

ТАК    НІ           Питання скринінгу SCOFF

❒   ❒    1. S – Sick: нудота. Чи викликаєте Ви блювоту, коли відчуваєте, що переїли?

❒   ❒    2. C – Control: контроль. Чи турбує Вас втрата контролю над тим, скільки Ви їсте?

❒   ❒   3. O – Over: більше. Чи не було у Вас втрати ваги більше 14 фунтів (6,35 кг) за останні три місяці?

❒   ❒   4. F – Fat: товстий. Чи не вважаєте Ви себе товстим, в той час як оточуючі говорять, що Ви занадто худий?

❒    ❒   5. F – Food: їжа. Чи можете Ви сказати, що їжа домінує в Вашому житті?

 

Інформація про скринінг:

Інструмент для скринінгу SCOFF розроблений дослідниками Медичної школи при лікарні Св. Георгія в Лондоні. Посилання на повний текст їх дослідження (безкоштовно) [Морган в співавт. 1999]: http://www.bmj.com/cgi/content/full/319/7223/1467

 

Результати скринінгу:

Якщо Ви відповіли «ТАК» на два і більше питань, це означає ймовірність наявності порушень харчової поведінки.

 

Джерело: Morgan JF, Reid F, and Lacey JH (1999). The SCOFF questionnaire: assessment of a new screening tool for eating disorders (Опитувальник SCOFF: оцінка нового інструменту діагностики порушень харчової поведінки). BMJ 1999; 319: 1467-1468.