Коли мені вперше поставили діагноз розлад харчової поведінки у підлітковому віці, у моїй голові крутилися думки «А чи може вважатися мій стан хворобою?» і «Може це все не так серйозно, як при інших захворюваннях?». Мені здавалося, що я не так сильно від цього страждаю, тому не заслуговую на допомогу. Навіть незважаючи на те, що я “відповідала вимогам” свого розладу харчової поведінки. РХП так сильно на мене впливав, що я відмовлялася від допомоги і глибоко страждала, відокремлюючи себе від інших.
Коли ми запитуємо себе, «чи можна вважати хворобою» розлад харчової поведінки, починає здаватися, що ми не заслуговуємо на допомогу, адже «в інших гірше». На жаль, багато людей із РХП так думають. Багато років поспіль я наважувалася звернутися за допомогою, потім зупиняла себе перед її прийняттям, перш ніж знову простягнути руку — і більше не відчувати сорому, коли просиш про підтримку.
Наше суспільство створило образ «недостатньої хвороби» який нависає над тими, хто страждає від розладів харчової поведінки, і заважає багатьом з нас повністю одужати. Діагностичний та статистичний посібник із психічних розладів (DSM) та попереднє лікування розладів харчової поведінки завадили багатьом без діагнозу «недостатньої ваги», звернутися за допомогою, оскільки ми «не відповідали критеріям». До DSM-5, опублікованого в 2013 році, критерії діагнозу анорексії включали відсутність менструального циклу, а також низьку вагу в таблиці ІМТ. Я вперше дізналася про це у підлітковому віці 2011 року. Тоді я відчула, що все не так серйозно, бо я ще не мала ускладнень зі здоров’ям через РХП. Я подумала: “Як психічне захворювання має викликати фізичні погіршення?” і «Чому мені кажуть, що я маю звертатися за допомогою, і в той же час не визнають мою хворобу?»
На додаток до мого внутрішнього збентеження, у засобах масової інформації говорили лише про анорексію. Ми бачимо історії з фотографіями “недостатньої ваги” до і після одужання, і майже ніколи нам не показують, як “виглядають” інші розлади харчової поведінки, компульсивне переїдання або булімія. Менше 6% людей із РПХП мають недостатню вагу. Основний акцент на низькій вазі при РПХП змушує багатьох задуматися, чи є їхній небезпечний стан здоров’я досить важливим, якщо він не корелює з концепціями стрункості та краси?
Коли висвічуються лише розлади харчової поведінки з низькою вагою та фізичними наслідками, а інші залишаються у тіні, люди не розуміють усієї гами РХП. Відсутність інформації наштовхує на думки, що всі люди з розладом харчової поведінки мають однакові симптоми (наприклад, обмежувальна поведінка та екстремальна втрата ваги). А якщо у людини «нормальна» вага, то вона вважається «здоровою». Я ніколи не зустрічала історії у ЗМІ, схожій на мій розлад харчової поведінки та шлях одужання.
Нас підвела система, яка має нам допомагати. Ми, як і раніше, страждаємо через тих, хто транслює застарілі дані про критерії РХП, або заперечує виправлення до останньої версії DSM. Але зміни потребують часу. Нам довелося спробувати варіанти “A, Б і В”, перш ніж ми дійшли до “Е, Ю і Я”. Проте історія лікування психічних захворювань виявляється не завжди на стороні хворого. Якби фізичні прояви при РХП не розглядалися як основна ознака хвороби, можливо, історія лікування та критерії DSM виглядали б інакше. І, можливо, тоді, люди з РПХП не порівнюватимуть свої тіла з іншими і задаватимуться питанням, чи вважається це хворобою, при якій важливо просити про допомогу.
Перед тим, як мене вперше помістили до стаціонару для лікування розладу харчової поведінки, лікувальному центру довелося помучитися з моєю страховкою, щоб мене прийняли, бо я мала «нормальну» вагу. Розподіл розладів харчової поведінки на окремі діагнози з жорсткими критеріями створили проблеми, через які не всі мають потрібні критерії отримання допомоги. В ідеалі слід покласти край специфічним діагнозам, а термін «розлад харчової поведінки» має стати єдиним.
Ми всі дуже застрягли у старій картині світу. У суспільстві прокотилася хвиля обурень, коли модель plus-size Тесс Холлідей розповіла про свій діагноз анорексії. Як же це сумно, що ми все ще орієнтуємося на зовнішність, оцінюючи когось хворим чи здоровим. Цілком не замислюємося, що психічні захворювання часто є невидимою битвою всередині людини. Важливо, щоб анорексія розпізнавалася, в першу чергу, за думками та поведінкою, а не за фізичним виглядом. Розлади харчової поведінки можуть призвести до втрати, набору ваги або ніяк не вплинути на нього – але боротьба всередині людини все одно відбувається. Коли ми розуміємо, що розлади харчової поведінки немає зовнішнього вигляду? Коли ми повіримо людям, які пережили розлад харчової поведінки?
Моє серце болить за кожну людину, яка пережила РХП, і за тих, хто продовжує страждати через попередні помилки та суворі медичні стандарти. Комусь прямо відмовили у лікуванні, а хтось виявив, що він єдиний пацієнт із великим тілом у лікувальному стаціонарі. Все це збило нас зі шляху. Зрозуміло, чому фраза «Я недостатньо хворий» звучить у нашій голові, як заїжджена платівка.
Настав час змінити все. Але спочатку ми маємо визнати, що стримували нас зовнішні сили — то була не наша вина. Не наша вина, що ми сумніваємося, чи ми досить хворі. Той, хто поширював цю думку, повинен взяти на себе відповідальність за заподіяну шкоду. Ми повинні висвітлювати питання з іншого боку, і стежити за тим, щоб те, що трапилося, ніколи не повторилося. Всюди послання про те, що ми не відповідаємо критеріям РХП, призвели до того, що багато хто навіть не намагався звернутися за допомогою.
Розлади харчової поведінки слід розглядати насамперед як психічні захворювання; вони, безумовно, можуть впливати на наше тіло, але вони починаються всередині свідомості. Ми повинні знати, що ці битви у свідомості складні та травматичні. Але незважаючи на їхню складність у них варто боротися. Розлади харчової поведінки – це битви, які можна подолати.
Є надія не тільки для нас, а й для майбутніх поколінь, які почують наші несамовиті розповіді про те, що ми були «недостатньо хворі». Я сподіваюся, що в майбутньому ми прийдемо до «Здоров’я в будь-якому тілі», де є співчуття, і відсутні ярлики та судження.
Одного разу думка «я недостатньо хворий» зникне з нашої голови. Адже всі люди з РХП заслуговують на допомогу.