Національна асоціація лікарів та психологів

Як часто ви дивитеся в дзеркало і відчуваєте себе погано через своє відображення? Або дозволяєте цифрі на вагах керувати вами? Ви не самотні — проблеми з образом тіла дуже поширені. Але ви можете звільнитися від них назавжди.

Що таке образ тіла?

Образ тіла – це складне поняття. Це ваша уявна картина своєї зовнішності, ваші думки й відчуття стосовно свого тіла, а також те, як це впливає на вашу поведінку. Образ тіла може бути позитивним, нейтральним або негативним – і змінюватися з кожним днем. Для когось образ тіла не займає надто багато місця у свідомості, а у когось – може проникати в кожний куточок розуму. Така заклопотаність своїм тілом –  це не прояв самолюбства, вона має серйозні наслідки. Невдоволення своїм тілом підвищує ризик розвитку розладу харчової поведінки, але навіть якщо воно ніколи не досягне цього рівня, щоденна нав’язлива критика власного тіла може вплинути на ваше психічне та фізичне здоров’я. Негативне уявлення про своє тіло — це не особиста помилка — це передбачуваний наслідок життя в суспільстві, яке просякнуте культурою дієти та недосяжними ідеалами тіла.

Факти та статистика про образ тіла

• Коли люди з негативним образом тіла дивляться на себе в дзеркало, замість того, щоб побачити об’єктивну реальність, вони розглядають себе через сувору призму суспільства, яке поклоняється стрункості. Це може викликати почуття сорому, тривоги та невпевненості в собі.
• Негативний образ тіла може шкідливо впливати на самооцінку, настрій, соціальне та професійне функціонування, а також загальний стан здоров’я.
• До 75% людей у всьому світі відчувають незадоволення своїм тілом.
• Дослідження показують, що найвищий рівень незадоволеності тілом спостерігається в підлітковому та ранньому дорослому віці, особливо серед жінок.
• 77% дівчат-підлітків відзначають незадоволеність своїм тілом, а 60% дівчат шкільного віку – бажання схуднути.
• Дівчата починають висловлювати занепокоєння щодо своєї ваги чи фігури вже у віці шести років.
• 69% хлопчиків-підлітків комплексують через своє тіло, а хлопці та чоловіки зазнають підвищеного тиску через необхідність бути м’язистими та худорлявими. Багато хто не зізнається в цих почуттях, бо вважає їх «дівчачими».
• Незадоволеність тілом може спровокувати розвиток розладів харчової поведінки, особливо анорексії та булімії.

Ми не народжуємося з ненавистю до своїх стегон чи бажанням мати менший живіт. Це переконання, які ми розвиваємо через соціальні та міжособистісні умови. Якщо все, що ви чуєте, це те, як ви повинні змінити своє тіло, і чому вашої теперішньої особистості недостатньо, буде надзвичайно важко знайти цінність і любов до себе таким, яким ви є зараз.

Джерело https://equip.health/body-image?utm_source=Partnership&utm_medium=Blog&utm_campaign=NEDA_2024&utm_content=&utm_term=

Hope Virgo

Я знаю, що ти відчуваєш через анорексію. Ти думаєш, що вона твоя найкраща подруга, думаєш, що вона може вирішити все. Вона підтримує тебе вночі, коли ти почуваєшся самотньо. Вона йде з тобою по дорозі, запевняючи, що тебе цінують. Вона вчить тебе пропускати приймання їжі, і ви стаєте командою. Командою з неповторним зв’язком, який ніхто не може розірвати. Командою, яка, як ви вірите, приведе вас до дивовижного життя. Командою, яка доповнює вас. Але ні – ця команда розпадеться!

Ви не знатимете, коли це станеться і як скоро, але врешті-решт ви втратите контроль над анорексією. Вона почне перемагати сама, і їй буде байдуже, як ви почуватиметеся. Зрештою, є лише два варіанти:

1. Дозволити їй перемогти. Ви втратите друзів і, швидше за все, потрапите до лікарні. Ваше серце може зупинитися.

або

2. Ви збираєте всі свої сили і боретеся з нею, тому що в глибині душі знаєте, що вона того не варта!

Жорстко давати ці два варіанти?

Ти в них віриш?

Я не вірила! Колись я була на 100% впевнена, що все це брехня! Але потім, після чотирьох років дружби з анорексією, я опинилася в лікарні. Коли я озираюся на останні кілька місяців, це були жахливі стосунки. І я ніколи не забуду цей період. Я досі не знаю, як у мене вистачило енергії продовжувати. Я не могла себе контролювати. У мене не було сил. Ці місяці перетворилися на тижні перед моєю госпіталізацією, і я лежала без сну годинами, бажаючи просто померти. Я більше не могла боротися. Анорексія більше не змушувала мене почуватися добре, але я застрягла в цьому циклі.

Я не знаю, на якому етапі РХП ви перебуваєте, але прочитайте цю статтю неупереджено. Знайте, що я не читаю вам лекцій та не є медичним працівником, але я поділюсь тим, що я б хотіла почути свого часу:

1. Анорексія – не твій друг.

Ти думаєш, що це так. Ти думаєш, що вона піклується про тебе, але це ілюзія. Вона бреше тобі; вона запевняє тебе, що схуднення – це найкраще, що ти можеш зробити. Я знаю, як важко в це повірити – раніше я не вірила, але тепер знаю напевне, яка це брехня.

2. Поговоріть з близькими людьми.

Я розумію – ви не хочете впускати людей, не хочете, щоб інші втручалися, але іноді так важливо отримати підтримку. Можу запевнити, що це допомагає – коли у мене був поганий день, я почала писати своїм близьким, що мені погано, що я не хочу їсти, але все одно збираюся це зробити. Це допомагало мені продовжувати йти далі.

3. Запитайте себе: що корисного зробила для вас анорексія?

Я вважала, що багато що. Так, іноді вона допомагала мені почуватися краще, але це ніколи не тривало довго, а потім все це поступово зникало. Насправді через неї у мене остеопороз, вставні зуби, і я потрапила в лікарню, пропустивши весь останній рік навчання в школі. Я втратила своє соціальне життя, засмутила багатьох людей і не змогла вступити в університет.

4. Вивчіть свої тригери.

Це те, що я зрозуміла на своєму шляху і навчилася керувати ними. Я знаю, що для мене головні тригери – це фізичні вправи і, коли у мене поганий день, я намагаюсь оточити себе людьми, які мене підтримують. Я стежу за цим, не роблячи занадто багато фізичних вправ, і якщо починаю зриватися, то змушую себе на кілька днів обмежити навантаження. Це важко, але ефективно. Я також вважаю, що зміна вправ допомагає, і якщо зробити їх веселими або займатися з іншими людьми, стає набагато легше.

5. Одужання можливе і за нього варто боротися.

Одужання не є лінійним. У деякі дні воно здається нездоланною горою, а в інші ви навіть не помічаєте свою боротьбу. Але кожен день вашої боротьби робить вас сильнішими, і ви дійсно можете почати повертати любов до життя, це я гарантую!

Тому я закликаю вас спробувати. Боріться з анорексією, приймайте допомогу і говоріть про свої почуття. Так, спочатку це здається страшним, але набагато краще звернутися за допомогою і одужати. Я ніколи не думала, що буду там, де я зараз, але я знаю, що одужання можливе, і що життя без анорексії набагато краще!

Хоуп Вірго страждала від анорексії понад чотири роки, перш ніж потрапила в психіатричну лікарню в 2007 році. Вона провела в лікарні рік, ведучи одну з найважчих битв у своєму житті. Після виписки вона продовжує боротися за своє здоров’я. Тепер вона хоче використати свій досвід психічної хвороби, щоб відстоювати права інших людей, надихати їх на одужання і допомагати подолати стигму психічних захворювань.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/what-did-anorexia-ever-do-for-you/

Що таке перевірка тіла? Як дізнатися, коли це вже не норма? Як перевірка тіла може бути безпосередньо пов’язана з розладами харчової поведінки? Як зупинити цикл перевірки параметрів тіла?

Останнім часом термін «перевірка тіла» все частіше з’являється в широкому вжитку, але часто без особливого контексту. Тож розберімося: що таке перевірка тіла, і що означає, якщо ви (або хтось із ваших близьких) це робить?

Що таке перевірка тіла?

Перевірка тіла — це поведінка контролю зовнішніх показників для отримання інформації про розмір і форму власного тіла. Хоча майже кожен мав досвід повторного огляду себе в дзеркалі перед тим, як вийти, “перевірка тіла” відрізняється: вона нав’язлива, негативно впливає на психічне здоров’я та часто пов’язана з розладами харчової поведінки. Часто обстеження тіла включає в себе такі дії, як щипання шкіри, вимірювання частин тіла та компульсивне зважування.  У деяких випадках люди можуть обмацувати свої кістки чи м’язи, щоб запевнити себе, що їхнє тіло «прийнятне» відповідно до їхніх стандартів.

«По суті, перевірка тіла – це критичний надмірний аналіз і спостереження за своїм тілом через компульсивну поведінку», – пояснює ментор програми  Equip Peer Шон Станіш. Він розповідає, що це може бути пасивна дія, як-от роздивляння свого тіла у дзеркалі, або більш відкриті, наприклад, прохання інших запевнити, як ви виглядаєте, чи торкання частин свого тіла, щоб оцінити розміри.

Акт перевірки тіла пов’язаний із зовнішністю людини, але це результат глибоко вкорінених думок, почуттів і переконань, пояснює терапевт Equip Керіс Ротач. «Перевірка тіла — це тривожна реакція на страхи та наративи, пов’язані з образом тіла. Це спроба людини з дисморфією або негативним образом тіла впевнитись, що з нею «все гаразд», хоча часто це проявляється у вигляді повторюваних нав’язливих ідей або роздумів», – каже вона.

У той час як більшість людей час від часу шукають заохочення чи підтримки від інших щодо свого зовнішнього вигляду, ті, хто займається обстеженням тіла, звертаються до зовнішніх джерел підтвердження у нав’язливий чи компульсивний спосіб. «Даних від перевірки тіла, недостатньо, щоб заглушити страхи, тому людина застрягає в циклі безперервних спроб заспокоєння», – каже Ротач.

Нормалізація перевірки тіла — і як зрозуміти, коли це більше не є нормою

Враховуючи той факт, що багато хто з нас звик спостерігати за собою з боку (не в останню чергу завдяки соціальним мережам), що відрізняє «нормальну» поведінку, таку як періодичне поправляння пояса або перевірка помади на зубах, від більш шкідливої – пов’язаної з перевіркою свого тіла? На думку експертів, все зводиться до ступеня занепокоєння та тривоги.

Непереборне бажання оглядати тіло є першим тривожним дзвіночком. Але з огляду на те, що щипання, обмацування, зважування та вимірювання є нормою в багатьох сферах – від спортзалів і танцювальних студій до роздягалень середньої школи – може бути важко відокремити справді тривожну поведінку від (на жаль) більш «нормальної».

“Мені подобається використовувати такий критерій “наскільки це заважає моєму життю?”. каже Ротач. «Перевірка тіла може бути проблематичною для будь-кого – багато хто з нас мав такий досвід, коли ми запізнювалися кудись або скасовували плани, тому що хвилювалися через одяг або свій вигляд в цей день.  Для людей з розладом харчової поведінки, це може бути шкідливим та нав’язливим процесом».

Але навіть для тих, хто не має розладів харчової поведінки, сьогодні майже неможливо уникнути певної форми перевірки свого тіла. Особливо це стосується соціальних мереж, де перевірка тіла часто маскується під менш шкідливі дії, як-от « fitspo» (скорочення від «фітнес-натхнення»). «Я бачила, що багато навчальних матеріалів про тренування чи фітнес – ролики в Instagram, YouTube чи в TikTok – починаються з напруження м’язів, селфі перед дзеркалом чи зняття одягу, щоб продемонструвати свою «стрункість», – каже координаторка Equip Referral Джилліан Картер. Дійсно, «фітнес-натхнення» в соцмережах часто “продає” перевірку тіла через часте зважування, вимірювання та позування, показуючи тіло з вигідної сторони.

Станіш погоджується, що поширення перевірки тіла дозволило багатьом заробити на невпевненості підписників. «Ми живемо в час, коли завдяки постійному наповненню соціальних мереж, поведінка перевірки тіла постійно видозмінюється інфлюенсерами через новомодні слова та “виклики”, які заманюють людей до участі», – каже Станіш.

Станіш зрозумів, що поведінка, пов’язана з перевіркою власного тіла, стала нездоровою, коли думки про форму, розмір і вагу стали переважати над усіма іншими аспектами життя. «Зростаючи квір-людиною у великому тілі, я вже усвідомлював, що моя форма і вигляд відрізняються від інших, що породило потребу доводити своє «здоров’я» іншим, – розповідає Станіш. “Я зупинився, коли зрозумів, що мене більше турбує те, як сприймають мою зовнішність, ніж те, хто поруч зі мною. Я слухав поради від людей, які ніколи не були в моєму тілі і не жили так, як я, але вони мали велику владу над тим, як живу я».

Як перевірка тіла може бути безпосередньо пов’язана з розладами харчової поведінки

«Розлади харчової поведінки є егоїстичними – вони хочуть бути головними і не хочуть, щоб їх скидали з трону, шукаючи способи залишатися активними всередині людини», — говорить Ротач. «Занепокоєння, пов’язане з образом тіла, призводить до його перевірки. Через таку поведінку РХП диктує, що людина повинна змінити свою зовнішність, утримуючи людину в порочному колі».

Згідно з мета-аналізом 2018 року, який вивчав взаємозв’язок між перевіркою тіла, уникненням тіла та розладами харчової поведінки, дослідники відзначили значну кореляцію між частотою поведінки, пов’язаної з перевіркою тіла, та розладами харчової поведінки, що, на думку Картер, має цілком логічний сенс. «Перевірка тіла часто коріниться в одержимості зовнішнім виглядом, вагою або фігурою, – каже вона. «Тому поведінка, пов’язана з РХП, як-от обмеження, переїдання чи очищення, може бути способом актуалізації цієї нав’язливої ідеї».

Станіш вказує на кілька додаткових досліджень, які прямо пов’язують перевірку тіла з розладами харчової поведінки, включно з однією статтею, яка вказує на зв’язок частоти перевірки тіла з «переоцінкою фігури і ваги» та обмеженням харчування, а також на те, що перевірка тіла у чоловіків «корелює з занепокоєнням щодо ваги і фігури, симптомами м’язової дисморфії, депресією, негативним афектом» і вживанням препаратів, що підвищують працездатність.

Як зупинити цикл перевірки тіла

Хоча більшості людей може бути важко відмовитися від звички перевіряти своє тіло, існує безліч стратегій, які допоможуть почати усвідомлювати проблемну поведінку і поступово від неї відмовлятися.

Навчитися усвідомлювати шкідливу поведінку, як-от перевірка тіла, часто є першим важливим кроком у заміні проблемних дій на більш здорові. «Усвідомленість тут є ключовим фактором», — каже Ротач. «Якщо ми зможемо вчасно помітити свою поведінку, зробити вдих і видих, перш ніж продовжити оглядати своє тіло далі, то будемо вже на гарному шляху. Спробуйте засікти час, коли ви робите свій звичний контроль протягом дня. Ви будете здивовані, скільки часу це забирає».

Одним із методів, який знайшли Станіш і Картер, була «протилежна дія», або вибір діяти всупереч емоційному пориву. Ця навичка з діалектичної поведінкової терапії (DBT), полягає в ідентифікації емоції (можливо, тривоги або страху у випадку розладу харчової поведінки) і бажання (наприклад, помацати живіт), а також в аналізі того, чи буде така поведінка корисною. Коли людина бачить, що перевірка тіла не є конструктивним способом впоратися з основною емоцією, вона може використовувати слова, думки або поведінку, протилежні початковому потягу (наприклад, ніжно і лагідно погладити живіт). Згодом це може допомогти досліджувати свої емоції на глибшому рівні та свідомо реагувати на них.

Інша стратегія, яку рекомендує Станіш для обмеження перевірки тіла, — це свідомий контроль своїх соцмереж. «Наповніть їх людьми, які мають спільні інтереси, особливо тими, хто має схожий життєвий досвід», — каже Станіш. «І коли ви побачите дописи, які змушують вас почуватися некомфортно, кнопка «відписатися» або «вимкнути звук» стане вам у пригоді!»

Коли йдеться про те, як можуть допомогти близькі та члени команди підтримки , емпатія та співчуття мають вирішальне значення. «Утримання від перевірки тіла — це поступовий процес, який потребує терпіння та доброти до себе», — каже Станіш. «Очікування щодо того, як і коли потрібно одужати, лише додасть більшого тиску. Виділення часу на розуміння, святкування маленьких перемог і м’яке перенаправлення поведінки буде кориснішим».

Картер погоджується, що коментарі близьких людей про перевірку тіла можуть часом шкодити, викликаючи сором або провину. «В одужанні важливіше присутність близької людини», — каже вона.

Як каже Ротач, «ви можете називати речі своїми іменами, але не соромити» та надавати перевагу підтримці, а не критиці. «Замість того, щоб зосереджуватися на тому, чому ваша близька людина це робить, адже вона може бути не готова розповісти вам, запропонуйте зробити щось інше разом»,  — каже вона. «Краще скажіть: «Я помітила, що ти довго дивишся в дзеркало, і я не впевнена, що це зараз корисно для тебе, чому б нам не прогулятися і не подихати свіжим повітрям?». Спроба сфокусованої розмови про причини може поглибити роздуми. Відволікання — ваш найкращий друг, коли ви намагаєтесь позбутися звички».

Хоча позбутися звички перевіряти тіло може бути складним завданням, це цілком можливо за допомогою правильних інструментів і підтримки. «Що дійсно допомогло мені заглушити мій критичний голос, так це активне прощення себе і перенаправлення за допомогою позитивних тверджень. Це допомогло мені перебудувати свої стосунки з тілом на основі чесної, люблячої довіри», — розповідає Станіш.

Джерело https://equip.health/articles/body-image/what-is-body-checking?utm_source=Partnership&utm_medium=Blog&utm_campaign=NEDA_2024&utm_content=&utm_term=

Розлади харчової поведінки — це серйозні, потенційно небезпечні для життя стани, які впливають на емоційне, фізичне, соціальне та духовне здоров’я. Це не просто «примха» чи «фаза». Люди не «підхоплюють» розлад харчової поведінки на певний період часу. Це реальні, складні та руйнівні стани, які можуть мати серйозні наслідки для здоров’я, продуктивності життя та стосунків.

Розлади харчової поведінки можуть впливати на кожну систему органів в організмі та бути смертельними. Чим раніше людина з розладом харчової поведінки звернеться за лікуванням, тим більша ймовірність повного фізичного та емоційного одужання.

Загальні наслідки розладів харчування для здоров’я:

Серцево-судинна система

Споживання меншої кількості калорій, ніж потрібно, змушує організм розщеплювати власні тканини для живлення. М’язи руйнуються першими, тим самим впливаючи на найважливіший м’яз в тілі – серце. Пульс і артеріальний тиск починають падати, оскільки серце має менше палива для перекачування крові та менше клітин для відправки. Ризик серцевої недостатності зростає, оскільки частота серцевих скорочень і артеріальний тиск падають все нижче.

Деякі лікарі плутають уповільнений пульс у спортсмена (що є ознакою сильного, здорового серця) з уповільненим пульсом при РХП (що пов’язаний із недостатнім харчуванням серця). Якщо є підозра щодо РХП, низький пульс може бути одним з симптомів.

– Блювота або проносні засоби вимивають з організму важливі хімічні речовини, які називаються електролітами. Електроліт калію підтримує серцебиття та скорочення м’язів, але часто втрачається під час очищення. Інші електроліти, такі як натрій, магній, кальцій і хлорид, також можуть вийти з рівноваги через порушення харчової поведінки, такі як обмеження, очищення, уникнення рідини або вживання надмірної кількості води. Електролітний дисбаланс може призвести до нерегулярного серцебиття і, як наслідок, до серцевої недостатності та смерті.

– Розлади харчової поведінки можуть призвести до зниження рівня метаболізму в стані спокою, що є результатом спроб організму зберегти енергію після періодів обмеження поживних речовин; і навпаки, у деяких людей може спостерігатися підвищення рівня метаболізму з початком поповнення запасів поживних речовин. Спеціаліст з досвідом лікування РХП, зможе визначити ваш рівень ризику та найкращий тип лікування для вас. Консультація з дієтологом, лікарем і терапевтом, які спеціалізуються на розладах харчової поведінки, допоможе вам відновити харчування з найменшою ймовірністю виникнення ускладнень.

Шлунково-кишкова система

– Уповільнене травлення (гастропарез). Обмеження в їжі та/або очищення шляхом блювоти перешкоджає нормальному випорожненню шлунка та перетравленню поживних речовин, що може призвести до:

– Болю в животі та здуття живота

– Нудоти та блювання

– Коливання рівня цукру в крові

– Закупорки кишечника твердими масами неперетравленої їжі

– Бактеріальних інфекцій

– Відчуття ситості після вживання лише невеликої кількості їжі

– Закрепів через такі причини:

– Недостатнє споживання їжі, тобто в кишечнику недостатньо речовин, які організм може вивести.

– Тривале недостатнє харчування може послабити м’язи кишечника та позбавити їх здатності виводити перетравлену їжу з організму.

– Зловживання проносними засобами може пошкодити нервові закінчення та зробити організм залежним від них. Іноді це призводить до того, що товста кишка не може самостійно скорочувати м’язи кишечника.

– Переїдання може призвести до розриву шлунка, що може стати смертельним.

– Блювота може призвести до виснаження стравоходу і його розриву, створюючи загрозу для життя.

– Часте блювання також може викликати біль у горлі, охриплість голосу або виразки.

– Коли людина викликає блювання протягом тривалого періоду часу, її слинні (привушні) залози під щелепою та перед вухами можуть набрякати. Це може статися й після того, як  людина припиняє очищення.

– Кишкова непрохідність, перфорація або інфекції, такі як:

– Механічні проблеми з кишечником, наприклад, його фізична непрохідність, спричинена проковтнутими предметами.

– Кишкова непрохідність або закупорка, яка перешкоджає проходженню їжі та води через кишечник.

– Безоар, маса неперетравлюваного матеріалу, що застряг у шлунково-кишковому тракті (стравоході, шлунку або кишечнику).

– Кишкова перфорація, спричинена проковтуванням нехарчового предмета, який створює отвір у стінці шлунку, кишківнику.

– Інфекції, такі як токсоплазмоз і токсокароз, можуть виникнути через проковтування фекалій або бруду.

– Отруєння, наприклад, отруєння важкими металами, спричинене вживанням фарби на основі свинцю.

– Як недоїдання, так і очищення можуть спричинити панкреатит, запалення підшлункової залози. Симптоми включають біль, нудоту і блювоту.

– Обмеження їжі або повторювані епізоди переїдання можуть спричинити запалення печінки.

Нервова система

• Хоча мозок становить відносно невеликий відсоток загальної маси тіла, він споживає до однієї п’ятої калорій тіла. Дієти, голодування та/або нерегулярне харчування позбавляють мозок необхідної енергії, що може призвести до зацикленості на їжі та труднощів із концентрацією.
• Надмірне відчуття голоду або перенасичення перед сном може спричинити труднощі з засинанням.
• Нейронам організму потрібен ізолюючий захисний шар ліпідів, щоб вони могли проводити електричні імпульси. Недостатнє споживання жирів може пошкодити цей захисний шар, викликаючи оніміння та поколювання в руках, ногах та інших кінцівках.
• Нейрони використовують електроліти (калій, натрій, хлорид і кальцій) для передачі електричних і хімічних сигналів у мозок і тіло. Сильне зневоднення та електролітний дисбаланс можуть призвести до судом і м’язових спазмів.
• Якщо до мозку не надходить достатньо крові, це може спричинити втрату свідомості або запаморочення, особливо коли людина стоїть.

Ендокринна система

• Організм виробляє багато необхідних гормонів із жирів і холестерину, які ми їмо. Без достатньої кількості жирів та калорій у раціоні рівень гормонів може впасти, зокрема:

– Статевих гормонів естрогену і тестостерону

– Гормонів щитоподібної залози

• Зниження рівня статевих гормонів може призвести до призупинки або припинення менструацій, їх нерегулярності.
• Зниження рівня статевих гормонів може значно збільшити втрату кісткової маси (відому як остеопенія та остеопороз) і ризик зламаних кісток і переломів.
• Зниження рівня статевих гормонів може призвести до послаблення статевого потягу та погіршення сексуальної функції.
• З часом повторювані епізоди переїдання можуть збільшити ймовірність того, що організм людини стане несприйнятливим до інсуліну – гормону, який дозволяє організму отримувати енергію з вуглеводів. Це може призвести до діабету 2 типу.
• Без достатньої кількості енергії для підтримання метаболічного вогню температура тіла знизиться та може розвинутися гіпотермія.
• Голодування може стати причиною підвищення рівня холестерину через порушення ліпідного обміну. Це не є показанням для обмеження дієтичних жирів, ліпідів та/або холестерину, що може погіршити проблему.

Інші наслідки для здоров’я

• Низьке споживання калорій і жирів може спричинити сухість шкіри, ламкість і випадіння волосся.
• Щоб зберегти тепло в періоди голодування, організм відрощує тонке пушкове волосся – лануго.
• Сильне, тривале зневоднення може призвести до ниркової недостатності.
• Недостатнє харчування може зменшити кількість певних типів клітин крові.
• Розвивається анемія, коли в раціоні занадто мало еритроцитів або заліза. Симптоми включають втому, слабкість і задишку.
• Недоїдання також може зменшити лейкоцити, які допомагають у боротьбі з інфекціями.
• Блювота може призвести до втрати зубної емалі та утворення карієсу.

Смертність і розлади харчової поведінки

Хоча добре відомо, що нервова анорексія є небезпечним для життя розладом, рівень смертності значно відрізняється в різних дослідженнях. Ця варіація може бути зумовлена тривалістю спостереження, можливістю знайти людей через роки чи іншими причинами. Крім того, достеменно невідомо, чи інші підтипи розладів харчової поведінки також мають високий рівень смертності. Кілька нещодавніх робіт пролили світло на ці питання за допомогою великих вибірок, які спостерігалися протягом багатьох років. Найважливіше, що вони обходять проблему відстеження людей у часі, використовуючи національні реєстри, які повідомляють про смерть людей. У статті Пападопулоса було вивчено понад 6000 осіб з нервовою анорексією за 30 років, використовуючи шведські реєстри. Загалом у людей з нервовою анорексією смертність у шість разів вище порівняно із загальним населенням. Серед причин смерті – голод, токсикоманія та самогубство. Автори також виявили підвищення рівня смертності від «природних» причин, таких як рак.

Невідомо, чи є такий же високий рівень смертності при інших РХП, таких як нервова булімія та інших специфічні розладів харчової поведінки (OSFED). Кроу та його колеги досліджували 1885 осіб із нервовою анорексією (N=177), нервовою булімією (N=906) або розладом харчової поведінки, не уточненим іншим чином (N=802) протягом 8–25 років. Дослідники використовували комп’ютеризовані записи, пов’язані з Національним індексом смертності, який надає інформацію про життєвий стан по всій території Сполучених Штатів, зокрема причину смерті, взяту зі свідоцтв про смерть. Кроу та його колеги виявили, що загальні показники смертності становили 4% від нервової анорексії, 3,9% від нервової булімії та 5,2% від РХП, не визначених іншим чином. Вони також виявили високий рівень самогубств при нервовій булімії. Підвищені ризики смертності при нервовій булімії та розладах харчової поведінки, не віднесених до інших категорій, були подібними до ризиків при нервовій анорексії.

Дослідження, опубліковане в 2022 році, показало, що рівень смертності значно зростає, коли люди з розладами харчової поведінки також вживають психоактивні речовини. Це викликає занепокоєння, оскільки розлади вживання психоактивних речовин мають найвищий рівень передчасної смертності серед усіх психічних захворювань, а нервова анорексія посідає друге місце. Для пацієнтів з анорексією, які вживають наркотики, ризик передчасної смерті зростає до 22 разів порівняно з контрольною групою.

Підсумовуючи, ці результати підкреслюють серйозність і важливість для здоров’я всіх типів розладів харчової поведінки.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/health-consequences/

Синдром нічного прийому їжі — це порушення харчової поведінки, яка передбачає споживання великої кількості калорій вночі. Хоча цей стан чітко не визначено в Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM), офіційному переліку розладів психічного здоров’я, він може призвести до низки медичних ускладнень і потребує відповідного лікування.

Що таке синдром нічного прийому їжі?

Синдром нічного прийому їжі — це розлад харчової поведінки, пов’язаний зі сном, що класифікується загальним терміном «інший специфічічний розлад харчової поведінки» (OSFED).

Люди з цим захворюванням часто з’їдають значну частину свого денного раціону вночі, після вечірнього прийому їжі, або під час перекусів серед ночі. Наразі немає офіційних діагностичних критеріїв для синдрому нічного прийому їжі, але вважається, що це споживання принаймні 25% добових калорій після вечері, щонайменше двічі на тиждень.

Щоб діагностувати синдром нічного прийому їжі, лікарі зазвичай шукають закономірність цих епізодів нічної їди протягом принаймні трьох місяців поспіль і розглядають їх як основний симптом, а не як ознаку іншого психічного розладу.

Загалом, за оцінками, 1,5% населення в цілому, і від 6% до 16% людей з великою вагою живуть з синдромом нічного прийому їжі. Проте, можливо, ці цифри насправді ще вищі, оскільки синдром нічного прийому їжі має багато спільних симптомів із частіше діагностованим розладом переїдання.

Ознаки та симптоми синдрому нічного прийому їжі

Хоча вони можуть відрізнятися у різних людей, загальні ознаки та симптоми можуть бути такими:

• Знижений або депресивний настрій, особливо ввечері та вночі
• Сильне бажання або потяг до їжі після вечері та перед сном
• Переконання в тому, що необхідно поїсти, щоб заснути
• Компенсаторна поведінка через вживання їжі вночі, наприклад, пропуск сніданку або небажання їсти вранці (іноді це називають ранковою анорексією)
• Проблеми із засинанням і/або сном

Важливо, що люди з синдромом нічного прийому їжі усвідомлюють або знають про свої нічні епізоди вживання їжі і можуть згадати їх. Це може допомогти відрізнити синдром нічного прийому їжі від інших проблем, пов’язаних зі сном, та/або розладів харчової поведінки, зокрема від розладу переїдання, яке часто характеризується «затьмаренням» під час епізодів переїдання.

Що викликає синдром нічного прийому їжі?

Як і більшість інших розладів харчової поведінки, синдром нічного прийому їжі зазвичай пояснюється поєднанням біологічних, соціальних і психологічних факторів.

Біологічні та психологічні причини

• Особистісні риси: Дослідження особистісних особливостей, пов’язаних з синдромом нічного прийому їжі, все ще перебувають на ранніх стадіях, але люди з синдромом нічного прийому їжі мають високі показники уникнення болю, імпульсивності та алекситимії (нездатність ідентифікувати власні емоції).
• Інші розлади харчової поведінки: синдром нічного прийому їжі часто співіснує з іншими розладами харчової поведінки. Вважається, що від 15 до 50% людей з синдромом нічного прийому їжі мають розлад переїдання, а приблизно 35% мають коморбідну або супутню нервову булімію.
• Депресія та тривога: синдром нічного прийому їжі пов’язаний з підвищеним рівнем депресії та тривоги. Однак необхідні додаткові дослідження, щоб визначити, чи депресія та тривога є причиною синдрому нічного прийому їжі, чи його наслідком.
• Нейроендокринні фактори: Люди з синдромом нічного прийому їжі мають невідповідні добові ритми для циклу сну і циклу споживання їжі. Ці розбіжності були пов’язані з аномальними рівнями ключових гормонів, які диктують відчуття голоду, насичення і сонливості.
• Генетика: Дослідження показали, що якщо родичі першого коліна мають синдром нічного прийому їжі, то цей стан може бути успадкованим.

Соціальні/екологічні причини

Значна частина досліджень показала, що соціально-демографічні фактори, такі як вік, стать, рівень доходу та освіта, не пов’язані з діагнозом синдром нічного прийому їжі. Однак існують деякі інші соціальні/екологічні фактори, які можуть сприяти виникненню синдрому нічного прийому їжі:

• Незадоволеність своїм тілом: люди з синдромом нічного прийому їжі зазвичай більше стурбовані дієтою, формою тіла та вагою, що корелює з високим рівнем соціального стресу.
• Харчове середовище: Доступність цілодобових магазинів і автоматів, що пропонують висококалорійну їжу, а також збільшення кількості систем доставки їжі покращили доступність їжі в нічний період, що може сприяти збільшенню нічного харчування.

Лікування синдрому нічного прийому їжі

Експерти та дослідники з розладів харчової поведінки все ще визначають найкращі методи лікування синдрому нічного прийому їжі, але в будь-якому випадку, важливо якомога швидше шукати лікування.

Деякі дані свідчать про те, що поєднання когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) і медикаментів, особливо селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), може бути корисним.

КПТ є найбільш вивченим і провідним методом лікування багатьох розладів харчової поведінки. Терапевтична техніка передбачає навчання того, як розпізнавати та перенаправляти некорисні думки, щоб полегшити некорисну поведінку. Метод використовується для того, щоб допомогти людям із синдромом нічного прийому їжі роз’єднати ідеї про сон і їжу, і терапевти можуть додатково попросити вести щоденники сну та їжі, щоб допомогти визначити потенційні тригери епізодів нічного споживання їжі.

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) також використовуються для лікування різноманітних психічних захворювань, зокрема розладів харчової поведінки. Цей клас препаратів допомагає утримувати більше серотоніну, нейромедіатора, пов’язаного з регуляцією їжі, сну та настрою.

Докази показали, що лікування СІЗЗС призводить до зменшення кількості пробуджень вночі, переїдання ввечері та споживання калорій після вечері.

Пошук допомоги при синдромі нічного прийому їжі

Синдром нічного прийому їжі може вплинути на якість сну та вагу тіла в довгостроковій перспективі. Це може призвести до низки наслідків для здоров’я, зокрема до підвищення кров’яного тиску та рівня холестерину, а також до підвищеного ризику діабету, серцево-судинних захворювань і проблем зі шлунково-кишковим трактом.

Це лише деякі з причин, чому важливо звернутися за допомогою.

Якщо ви стурбовані тим, що ви або ваша близька людина маєте проблеми з синдромом нічного харчування, вам слід якомога швидше поговорити з лікарем або терапевтом. Розлади харчової поведінки не проходять самі по собі, а якщо їх не лікувати, вони погіршуються.

Ви повинні знати, що вам нема чого соромитися і ви заслуговуєте на допомогу. Зробити цей перший крок може бути складно або страшно, але пошук лікування може стати першим етапом здорового та щасливого майбутнього.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/night-eating-syndrome-so-much-more-than-just-a-bedtime-snack

Багато симптомів розладу харчової поведінки пов’язані з тілом: заклопотаність своїм зовнішнім виглядом, прагнення його змінити. З огляду на це, було б логічно припустити, що лікування розладів харчової поведінки буде зосереджене на питаннях образу тіла з самого початку, але це не так. У лікуванні розладів харчової поведінки образ тіла насправді є однією з останніх сфер, які розглядаються, якщо розглядаються взагалі. Це може здатися нелогічним, але на це є причина. Читайте далі про те, чому, як і коли образ тіла повинен стати частиною лікування, щоб мати більше шансів на успіх.

Який зв’язок між образом тіла та розладами харчової поведінки?

Розлади харчової поведінки та проблеми з образом тіла часто йдуть пліч-о-пліч, але вони не співзалежні.

Чому це так? Дослідження показують, що незадоволеність тілом є фактором ризику розладів харчової поведінки, порушення образу тіла є одним з діагностичних критеріїв анорексії та булімії, а проблеми з образом тіла сприяють збереженню РХП. Люди з розладом харчової поведінки часто бувають схильні до спотвореного уявлення про своє тіло.

Але важливо пам’ятати, що не всі люди з розладом харчової поведінки мають проблеми з образом тіла; це особливо стосується ARFID, який проявляється у значному обмеженні їжі, але не через бажання схуднути або змінити своє тіло. Водночас не всі, хто має проблеми з образом тіла, мають розлад харчової поведінки (а враховуючи, наскільки поширені проблеми з образом тіла сьогодні, рівень РХП був би надзвичайно високим за таких умов).

Яке місце образ тіла займає в лікуванні розладів харчової поведінки?

Незалежно від діагнозу розладу харчової поведінки, першочерговим завданням у лікуванні є нормалізація харчових звичок і набір ваги за потреби. Якщо пацієнт активно вдається до розладу харчової поведінки, його мозок, швидше за все, недоїдає. А мозок, якому бракує живлення, не може ясно мислити і добре сприймати нову інформацію. Це означає, що надзвичайно важко досягти реального прогресу в будь-яких інших сферах лікування, зокрема в роботі над образом тіла, доки пацієнт не подолає розлади харчової поведінки та не відновить вагу.

«Основною причиною роботи з образом тіла на пізніх стадіях лікування є те, що голодування або недоїдання впливає на розумові процеси людини і може безпосередньо сприяти виникненню проблем, пов’язаних з образом тіла, – пояснює Шеннон Паттерсон, доктор філософії, терапевт і клінічний інструктор Equip. «Крім того, робота над образом тіла може вимагати значних когнітивних зусиль, на які може вплинути неправильне харчування».

Ті, хто мав такий досвід, бачили, як це відбувається в реальному світі.  «Я вважаю, що вирішення проблем образу тіла є важливим для одужання, але для цього потрібен відповідний час», — каже Габріелла Терцано, колега-наставник у Equip, що лікується від розладу харчової поведінки. «Якби мене змусили вирішувати питання образу тіла на початку одужання, я б скоріше чинила спротив. Для мене було важливо розглядати образ тіла з більш ситим розумом».

Директорка програми «Життєвий досвід» компанії Equip, Джей Д. Уеллетт, яка допомогла своїй доньці подолати анорексію, поділяє цю думку.  «Наш досвід показав, що не можна було займатися питанням образу тіла, доки моя донька не відновила всю втрачену вагу. Протягом цього часу, над питанням зовнішнього вигляду працювали так само: визнавали біль, який вона відчувала, підтверджували впевненість у плані одужання та пропонували відволіктися».

Важливість роботи з образом тіла для довготривалого одужання

Це зовсім не означає, що роботі над сприйняттям тіла немає місця в лікуванні розладу харчової поведінки. На пізніших стадіях лікування вирішення проблем з образом тіла може мати вирішальне значення для зміцнення одужання і запобігання рецидивам. «Для багатьох людей із розладами харчової поведінки здатність контролювати свою фігуру чи вагу є однією з характерних рис, яка підтримує розлад», — каже Паттерсон. «Якщо ми ігноруємо цей фактор, буде важко помітити тривалі зміни, і ризик рецидиву зростає».

Дійсно, невирішені проблеми образу тіла пов’язані з підвищеним ризиком рецидиву після успішного лікування. Згідно з одним дослідженням, пацієнти, які все ще оцінювали розміри тіла після виписки, були більш схильні до рецидиву, тоді як цілеспрямована робота з образом тіла після початкового лікування розладів харчової поведінки може посилити ефект лікування.

Паттерсон також розглядає роботу з образом тіла як шлях до глибшого зв’язку між пацієнтом і лікарем. Робота з образом тіла в лікуванні дозволяє терапевту краще зрозуміти пацієнта, – каже вона. «Ми можемо бачити його не як набір симптомів, а як цілісну особистість. Ми дізнаємося більше про сім’ю людини, її історію та основні переконання про себе і світ, коли розглядаємо це важливе питання в терапії».

Однак для декого образ тіла так і не стає фокусом лікування. Це стосується пацієнтів без значних проблем з образом тіла, наприклад, тих, хто страждає на ARFID, але також і тих, хто має ці труднощі. Паттерсон пояснює, що це може статися через невпевненість лікаря у вирішенні проблеми, або якщо страхове покриття пацієнта закінчується до того, як  фокус лікування зміститься на образ тіла. Це також може просто не бути частиною певної програми лікування. В ідеальному світі всі програми лікування мали б включати цей компонент, щоб збільшити шанси кожного пацієнта на тривале одужання.

Як вирішується питання образу тіла в лікуванні?

Існує багато різних способів вирішення проблем, пов’язаних із зображенням тіла, але деякі з них більше підтверджені дослідженнями, ніж інші. Основні доказові методи:

• Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). «Підходи когнітивно-поведінкової терапії часто використовуються для підтримки людей при змінах образу тіла, і це може включати припинення перевірки тіла або поведінки уникнення, – каже Паттерсон.

«Терапевт може працювати з людиною над тим, щоб вона “наблизилася до тіла”, тобто зайнялася чимось, чого раніше уникала через дискомфорт або страх перед власним тілом». Наприклад, фотографування з друзями або носіння купальника.

• Техніки ДПТ можуть бути використані, щоб допомогти людині переносити страждання або дискомфорт, які вона може відчувати в своєму тілі, і справлятися зі змінами. Наприклад, техніка ДПТ радикального прийняття може допомогти людині рухатися далі, коли їй не подобається зображення у дзеркалі, або техніка ДПТ протилежної дії може підштовхнути людину піти на вечірку, коли її інстинкт вимагає залишатися вдома, показуючи їй, що її тіло не повинно стримувати її від насолоди життям.
• Підходи на основі прийняття. Ці підходи використовуються не для того, щоб змінити думки людини про своє тіло, а для того, щоб змінити ставлення до цих думок. Наприклад, замість того, щоб змінити сприйняття того, що у людини занадто великі руки, підхід, заснований на прийнятті, допоможе їй відмовитися від думки, що руки певного розміру мають якесь значення, навіть якщо це правда.

Робота над образом тіла може також включати інтуїтивне харчування; стратегії медіаграмотності (навчитися розглядати медіа та їхні повідомлення критично, а не засвоювати цінності культури дієт); вдячність за те, що тіло може робити, а не за те, як воно виглядає; навчання усвідомленому, радісному руху. Незалежно від підходу, каже Паттерсон, важлива філософія лікаря щодо тіла та ваги. «Дуже важливо, щоб лікарі застосовували підхід «Здоров’я в будь-якому розмірі» у своєму лікуванні, що означає, що вони, як мінімум, не патологізують вагу людини і не посилюють упередженість щодо ваги у своїх інтервенціях з корекції фігури».

Уеллетт також вказує на важливість відкидання суспільного ідеалу худорлявості та упереджень щодо ваги. «Подумайте, кому вигідно, щоб ви відчували себе жахливо», – каже вона. «Для моєї доньки було дуже корисно дізнатися про токсичні чинники, покликані змусити людей відчувати невпевненість у своєму тілі, щоб контролювати їх і продавати їм речі. Чесно кажучи, я настійно рекомендую позбутися цієї дурниці про те, що таке «гарне» тіло. Навчіться цінувати себе справжніх, ваше серце й душу».

Чи «вирішиться» проблема образу тіла після одужання від розладу харчової поведінки?

Попри численні переваги подолання дистресу, пов’язаного з образом тіла, правда полягає в тому, що люди можуть завершити лікування і одужати, не примирившись зі своїм тілом. «Ми все ще намагаємося визначити поняття «одужання»,  – каже Паттерсон. «Інтервенції щодо образу тіла можуть допомогти людині впоратися з аспектами, які ускладнюють одужання, як-от упереджене ставлення до ваги, расизм, доступ до медичної допомоги, відсутність продовольчої безпеки, але важливо пам’ятати, що одужання не може існувати без контексту. Ми повинні визнати, що більш системні проблеми впливають на образ тіла наших клієнтів».

Паттерсон також підкреслює нюанси та індивідуальність стосунків кожної людини зі своїм тілом; через те, наскільки по-різному ми всі ставимося до свого фізичного «я», шлях до образу тіла кожного пацієнта буде виглядати по-різному. «Важливо усвідомлювати, що кожен має право обговорювати свій образ тіла в комфортній для себе формі, – каже вона. «Також важливо пам’ятати, що багато людей живуть щасливим і повноцінним життям, не люблячи своє тіло. Я думаю, що для багатьох з них одужання не обов’язково означає, що вони більше не мають проблем з образом тіла, або що вони люблять своє тіло. Натомість вони здатні будувати повноцінне життя незалежно від цього».

Терцано є живим доказом цієї ідеї. «Що мені дійсно допомогло, так це розуміння того, що моє сприйняття себе може змінюватися з кожним днем, навіть якщо моє тіло зовсім не змінилося», – каже вона. «Саме моє ставлення до цього сприйняття підживлювало мій розлад харчової поведінки. Я почала запитувати себе: «Як я насправді хочу виглядати?». Більшість часу у мене не було відповіді. Тоді я зрозуміла, що проблема не в моєму тілі. А в моєму мисленні».

«Образ тіла є одним із найскладніших етапів лікування розладу харчової поведінки, частково тому, що сприйняття свого тіла не зникає, навіть якщо ви одужали», — продовжує Терцано. «Вам потрібно пам’ятати, що ваша вага не важливіша за те, ким ви є. Зосередьтеся на догляді за собою: робіть маску для обличчя, фарбуйте нігті, медитуйте, ведіть щоденник, носіть зручний одяг. Це пройде. Не зупиняйтеся».

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/body-image-ed-treatment/

Justin Kolber

Розлади харчової поведінки – це «крик в пустоту». Кількість чоловічих розладів харчової поведінки зростає з часів пандемії, а замовчування лише погіршує ситуацію – чоловіки менш охоче говорять про це, ще більше ізолюють себе, ніж раніше.

Так було і в мене. У коледжі я не говорив ні з ким місяцями. Я слухав музику в навушниках, йдучи студмістечком, виснажував себе тренуваннями в спортзалі, в їдальні їв на самоті, сидів на задній парті та крадькома бігав за цукерками в автоматі, ховаючи їх в кишенях штанів. Ніхто цього не помічав.

Останнім часом чоловіки починають порушувати мовчанку навколо порушення харчової поведінки, тренувань і стереотипів про мужнє тіло. Ловець команди «Сіетл Марінерс» Майк Марджама поділився своєю історією одержимості нарощування м’язів та булімії. Заку Ефрону стало зле від кофеїнових пігулок на зйомках «Рятувальників Малібу». Книжок з лікування, написаних лікарями, і статей експертів про самодопомогу –  безліч.

Але скільки молодих людей знають про всі ці обговорення? Я б сказав, що небагато. Голоси ще надто розсіяні. І, як зазначила письменниця Кейтлін Моран в огляді своєї нової книги «А як же чоловіки?», у соціальних мережах немає скоординованого  чоловічого боді-позитивного руху, який би протистояв потоку нереалістичних зображень «чоловіків з голим торсом» в Instagram (навіть у нещодавньому звіті зазначено, що алгоритм Instagram надає перевагу гарним зображенням статури).

У глибині моєї власної хвороби мені було важко співвідноситися з авторитетними голосами. Професійні спортсмени та кінозірки отримували непогані гроші за свої накачані тіла. А книги самодопомоги лікарів та експертів – ну, хіба вони коли-небудь страждали від болю від присідань і сорому в черзі за морозивом? Не дуже схоже. Здатність ідентифікувати себе і спілкуватися з іншими – життєво важливий крок на шляху до зцілення.

Я просто звичайний відвідувач спортзалу, який хоче говорити про бодипозитив. Я відчував себе самотнім у своєму надто худорлявому тілі – але це не так. Майже сім мільйонів чоловіків рано чи пізно стикаються з розладом харчової поведінки, найчастіше з переїданням. Кожен десятий відвідувач спортзалу страждає на м’язову дисморфію – тип дисморфічного розладу, коли людина переймається, що її тіло занадто мале або недостатньо м’язисте.

У 1980-х роках я поглинав тисячі мускулистих образів, які, здавалося, транслювалися безпосередньо мені: Конан, Роккі, містер Ті, Халк Хоган та незліченна кількість героїв коміксів, які з кожним випуском ставали дедалі більшими та супер мускулистими.

Я це все ввібрав. Чоловік був мужнім настільки, наскільки великі у нього м’язи. І це повідомлення було гучним і чітким ще до того, як з’явилися відео з тренувань у TikTok. Зараз соціальні мережі ще більше посилюють одержимість худими, м’язистими чоловічими торсами.

У старших класах школи та коледжу я займався спортом і завзято пив коктейлі для набору ваги, намагаючись погладшати. Потім почалися таємні голодування та переїдання. Я весь час був злий, пригнічений.

На перший погляд, я просто ходив до спортзалу, а потім наїдався до здуття живота. Це нормально, казав я собі. Треба просто їсти здорову їжу.

Це був 2002 рік, і переїдання ще не було визнано окремим розладом (це сталося у 2013 році). Зосередившись лише на своєму зовнішньому вигляді, я вирішив, що мої шість кубиків пресу роблять мене «здоровим».

Як спортсмен, я не знав, що ймовірність розвитку розладу харчової поведінки у спортсменів у два-три рази вища, ніж у неспортсменів, особливо в таких видах спорту, як бодибілдинг, боротьба, бокс, велоспорт, плавання та легка атлетика (усіма цими видами я займався). Звісно, я продовжував рухатися по спіралі. Як і решта світу. Між 2000-2018 роками поширеність розладів харчової поведінки у світі подвоїлася.

Все було пов’язано воєдино. Моя мужність і моє харчування; мої біцепси та мій одяг; саме моє існування.

Багато моїх друзів не вижили, як Джеймс, мій друг з дитинства. Ми роками грали в Конана та борців і мріяли стати супергероями. Ми хотіли допомагати безпорадним. Не знаючи, що самі були такими. Джеймс покінчив життя самогубством у віці 40 років.

Обговорюючи свою нову книгу «BoyMom», Рут Віппман зауважила, що статистика щодо чоловічої зневіри починає ставати штампом. Це правда. Але наслідки смертельно серйозні. Чоловіки в чотири рази частіше, ніж жінки, закінчують життя самогубством.

Мені б так хотілось, щоб Джеймс був живий. І щоб чоловіки, які живуть мов несвідомі сновиди, відтворюючи травми покоління та спричиняючи ще більше емоційного насильства, — щоб вони нарешті прокинулися та проживали себе справжніх. Я б хотів будувати нову гендерну рівність разом, у якій важливий кожен. Усе пов’язано: мужність, психічне здоров’я, образ тіла та їжа.

Я думаю, що настав час для чоловіків визнати свою вразливість, зокрема тілесну. Про це Віппман також писала в нещодавній статті в New York Times: «Всі говорять про хлопчиків і чоловіків, але ніхто з ними не розмовляє». Вона підсумувала: «Вони більш ніж готові говорити. Нам просто потрібно їх почути».

Що ж, ми тут, і дехто з нас говорить. Сьогодні я дуже вдячний за те, що більше не кричу в пустоту.

Я визнаю, що мій статус дозволив мені отримати допомогу. Я вважаю, що правильно поширювати це далі, тому що це спрацювало для мене. Інші допомогли мені зцілитися від моєї власної кризи, пов’язаної з образом тіла. І щоб втілити свою вдячність у дії, я готовий висловитись, якщо хтось захоче приєднатися до мене.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/male-body-positivity/

Важливість самодопомоги для тих, хто піклується про людину з РХП

Під час демонстрації безпеки в літаках бортпровідники завжди нагадують пасажирам з дітьми, щоб вони спершу надягли кисневу маску на себе, а вже потім на дитину.

Чому? Перш ніж піклуватися про інших, потрібно подбати про себе.

З якими складнощами ви можете зіткнутись?

Опікуватись  людиною з розладом харчової поведінки не завжди легко. Ваша головна мета — піклуватися про цю людину та надавати їй велику кількість турботи, любові та підтримки.

Важливо пам’ятати, що люди, які піклуються, також потребують підтримки та самодопомоги.

10 порад щодо того, як попіклуватися про себе, якщо ви опікуєте  людину з РХП:

1. Перевіряйте свій стан:

Турбуючись про людину з розладом харчової поведінки, зазвичай ви направляєте всю свою енергію на неї, а не на себе. Важливо перевіряти, чи ви самі в порядку та задовольняти свої потреби.

Коли ви прокидаєтеся вранці або перед сном, ведіть щоденник, щоб упорядкувати свої думки та почуття.

2. Поставте в пріоритет турботу про себе:

Піклуватися про себе не погано чи егоїстично; це необхідність. Не бійтеся приділяти час собі та відпочивати. Навіть година на день може мати вирішальне значення.

3. Звертайтесь по допомогу:

Ви не маєте бути наодинці в цьому процесі. Ви не маєте завжди знати наступний крок. Тож якщо розгубилися, попросіть про допомогу.

Прохання про допомогу не є ознакою слабкості; навпаки вона показує вашу силу та впевненість. Важливо, щоб ви мали власну систему підтримки, до якої ви можете звернутися за потреби.

4. Не будьте суворими до себе:

Доглядаючи за іншим, ви будете робити помилки, але важливо пам’ятати, що це нормально –  помилятися і не мати готових відповідей. Помилки дозволяють нам вчитися і розвиватися, і вони є частиною нашого повсякденного життя.

Якщо над помилкою можна посміятися, зробіть це та йдіть далі. Ми не ідеальні та не повинні бути такими.

5. Проводьте час на природі:

Іноді проста прогулянка вашим районом або місцевим парком може дати багато енергії. Запросіть когось приєднатись до вас, чи підіть самі, аби побути в теперішньому моменті.

Дихання свіжим повітрям і відчуття сонячних променів на шкірі прикрашає день і заряджає енергією. Перебування на вулиці може нагадати вам, що у світі є щось більше, ніж щоденні виклики, з якими ви стикаєтесь.

6. Зробіть якусь дію:

Застеліть ліжко вранці, заваріть чашку чаю, займіться рукоділлям – зробіть щось, чим можете пишатися.

Це не повинно бути складним. Але можливість зосередитися на одному завданні й нагадати собі, що ви здатні створити щось позитивне й прекрасне.

7. Складіть список вдячностей:

Один із найкращих способів пережити важкі часи – це записати все, за що ви вдячні. Ці списки можуть варіюватися від чогось маленького, як ваша улюблена чашка кави, до людей у  вашому житті, але це нагадує вам, що в кожному дні є щось хороше.

8. Відпочиньте від медіа:

Ми регулярно піддаємося впливу токсичних медіаджерел. Чи то через соціальні мережі, чи то через новини, ми рідко стикаємося з історіями та зображеннями, які змушують нас відчувати себе добре.

Новини показують нам історії про страждання і катастрофи, а соціальні мережі пропонують фальшиві образи, з якими ми постійно порівнюємо себе. Зробіть собі діджитал детокс на певний час.

Зосередьтеся на теперішньому моменті, а не на образі, який інші створюють про себе, та фокусуйтеся на хороших новинах.

9. Вибирайте, з ким проводити час:

Ви маєте право вибирати, з ким проводити свій час. Присвячувати свій час людям, які позитивно впливають на вас, а не спустошують, надзвичайно важливо.

А іноді найкращою людиною, яка може бути поруч, коли вам потрібно потурбуватися про себе, є ви самі. Час, проведений наодинці з собою, допомагає визнати, якою неймовірною людиною ви є.

10. Зосередьтеся на диханні:

Медитація може бути одним з найскладніших, але корисних завдань. Навіть якщо це всього п’ять хвилин, відсторонення від стресів і зосередження на тілі та розумі в теперішній момент може мати величезне значення.

Це шанс натиснути кнопку перезавантаження та повернути усвідомленість, щоб ви могли продовжувати допомагати собі й іншим.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/selfcare-tips-for-caregivers-world-ed-day/

Коли людина бореться із зайвою вагою або проблемами, пов’язаними із зовнішністю, може виникнути спокуса знайти швидке рішення. І виробники пігулок для схуднення часто рекламують саме це, обіцяючи людям скинути вагу набагато швидше, ніж інші методи.

Надія на схуднення в кожній пігулці переконує багатьох людей спробувати їх, але успішних результатів натомість маємо мало. Це тому, що приймання таких препаратів часто є наслідком нездорового мислення про своє тіло та може стати початком розвитку розладу харчової поведінки.

Від пігулок для схуднення до розладів харчової поведінки

Все більше досліджень вказує на підвищений ризик розвитку харчових розладів у людей, які приймають таблетки для схуднення або вживають проносні засоби для контролю ваги.

Дослідники з Університету громадського здоров’я Міннесоти досліджували цей ризик у більш ніж 1000 дівчат-підлітків. Вони виявили, що ті, хто використовував пігулки для схуднення або проносні засоби, набагато частіше отримували перший діагноз розладу харчової поведінки протягом п’яти років після приймання цих препаратів, ніж ті, хто їх не використовував.

Ще більш масштабне дослідження 10 058 дівчат і жінок віком від 14 до 36 років підтверджує ці висновки. Виявилось, що коли молоді жінки, які не мали в анамнезі розладів харчової поведінки, приймали пігулки для схуднення або проносні засоби, вони збільшували ризик розвиток розладу харчової поведінки протягом трьох років після вживання цих препаратів.

Дослідники другого дослідження кажуть, що цей зв’язок виникає з кількох причин. Вживання цих препаратів може призвести до нездорових змін харчових звичок, а також до порушення роботи травної системи. Приймання таблеток для схуднення та проносних також може змусити людину більше звертати увагу на те, як виглядає її тіло та що вона їсть, а це може викликати неприємні відчуття.

«Розлади харчової поведінки мають один з найвищих рівнів смертності серед усіх психічних розладів, тому наш висновок про те, що ці препарати ведуть до серйозних і небезпечних для життя психічних розладів, викликає занепокоєння», — сказав Джордан Левінсон, автор другого дослідження.

Хибне відчуття безпеки

Зайдіть у місцевий продуктовий магазин або прокрутіть стрічку соціальних мереж, і ви обов’язково знайдете рекламу препаратів для схуднення або контролю ваги. А схвальні відгуки знаменитостей, особливо в соціальних мережах, надають цим продуктам хибного відчуття безпечності, роблячи їх нешкідливими.

Але таблетки для схуднення не регулюються та не схвалені Управлінням з контролю за препаратами й ліками США, а це означає, що вони можуть не мати обіцяного ефекту або містити шкідливі інгредієнти. А використання проносних для схуднення може здаватися безпечним, але насправді воно не позбавляє людину з’їдених продуктів. Проносні засоби лише виводять воду, електроліти та мінерали, тому надмірне вживання може призвести до зневоднення, електролітного та мінерального дисбалансу, а також до пошкодження товстої кишки та внутрішніх органів.

«Реклама цих продуктів поширена в соцмережах, а самі препарати легко доступні в місцевих аптеках і продуктових магазинах, що дає хибне уявлення про те, що вони безпечні для вживання, — зазначає Левінсон. «Але це далеко від істини. Ці продукти не рекомендовані з медичного погляду для здорового контролю ваги та навіть можуть бути небезпечними».

Отримання допомоги

Якщо у вас є проблеми з позитивним ставленням до свого тіла, існують більш здорові рішення, ніж приймання таблеток для схуднення або проносних засобів.

Поговоріть з професіоналом, хай то лікар первинної медичної допомоги, дієтолог або терапевт, – це вже хороший початок. Спеціаліст може допомогти вам зрозуміти, чому ви негативно сприймаєте своє тіло та розробити план, як змінити ставлення до свого тіла на більш позитивне.

Терапевтом також може оцінити, чи немає у вас інших проблем, таких як розлад харчової поведінки, депресія чи тривожність. Щоб отримати своєчасне лікування, важливо пройти обстеження на ці захворювання.

Може бути важко полюбити своє тіло, коли вас засипають повідомленнями про те, що ви неодмінно маєте схуднути. Але звернувшись до експертів, які розуміють, через що ви проходите, ви можете навчитися любити своє тіло та турбуватися про нього.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-surprising-link-between-diet-pills-and-eating-disorders

Орторексія та здорове харчування

Те, що вважається «здоровим» харчуванням, можна коротко визначити як «вживання різноманітних продуктів, які забезпечують поживними речовинами, необхідними для підтримки здоров’я, гарного самопочуття та енергії». Початковим наміром часто є покращення повсякденного життя внаслідок харчування, яке сприяє оптимальному функціонуванню організму та розрізненню орторексії та здорового харчування.

Сумна правда полягає в тому, що ця концепція зараз спотворена, оскільки вона не стільки зосереджена на адекватному живленні організму, скільки на досягненню певного зовнішнього вигляду.

Часто саме тут починається межа між свідомим споживанням їжі для турботи про тіло та шкідливими обмеженнями.

Орторексія

Орторексія дослівно перекладається як «правильний» («орто») та «апетит» («орексис») і характеризується саме цим – нав’язливою ідеєю споживання того, що вважається «здоровою» їжею.

Люди з діагнозом орторексія часто вдаються до «обмежувальних дієт, ритуалів харчування та суворого уникання продуктів, які вважаються нездоровими або нечистими».

По суті, орторексія — це «здорове» харчування, яке стало своїм найлютішим ворогом — «нездоровим». Якщо щось із зазначеного здається вам знайомим, поговоріть про це зі своїм терапевтом або близькою людиною.

Вийдіть з обмежень

Явною ознакою того, що пошуки «здорового» харчування зайшли занадто далеко, є те, що ви відчуваєте себе обмеженими.

Люди, зосереджені на споживанні лише найкращого та «найздоровішого», часто починають створювати обмежувальні правила харчування щодо того, що прийнятно чи неприйнятно споживати.

Ці правила можуть стосуватися поживної цінності, інгредієнтів або способу вирощування/виробництва продуктів.

У будь-якому випадку, якщо список того, що ви не можете/не хочете їсти, став довшим за список дозволеного, час подумати про те, щоб звернутися за підтримкою.

Перестаньте називати орторексію та здорове харчування одним і тим же терміном.

Нервова орторексія часто характеризується тим, що людина класифікує різні види їжі в чорно-білих категоріях, таких як «хороша» і «погана», «небезпечна» і «безпечна», або «здорова» і «нездорова».

Ці контрастні категорії залишають мало місця для сірої зони, яка враховує індивідуальні особливості організму та досвід. Людина може відмовлятися від певної їжі, тому що її якість не відповідає стандартам або вона прочитала, що вона «погана» чи «нечиста».

Проаналізуйте, які харчові правила ви створили, якщо вони поділяються на нереалістичні парні категорії, ви можете бути в групі ризику орторексичної поведінки.

Правда полягає в тому, що їжа не має моральної ідентичності, як і харчування. Простіше кажучи, їжа це просто їжа.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/orthorexia-healthy-eating-where-draw-line

Чи є зв’язок між фізичними/психічними/ментальними порушеннями та розладом харчової поведінки? Хоча існує небагато досліджень, присвячених поєднанню людей з інвалідністю  та розладами харчової поведінки, ситуація поступово змінюється. Дослідження, опубліковане Національною медичною бібліотекою США та Національним інститутом психічного здоров’я у 2000 році, показало, що жінки з інвалідністю більш схильні до розвитку розладів харчової поведінки.

Чому це так?

Неможливо звузити причину цього явища до чогось одного. У деяких людей тиск відповідати вимогам суспільства через свою «інакшість», може стати причиною розладу. Інші карають своє тіло за те, що воно від самого початку було недостатньо «нормальним».

Крім того, люди з інвалідністю частіше зазнають травматичного та жорстокого поводження, ніж їхні однолітки. Дослідження вже показали тісний зв’язок між травматичним досвідом і розладами харчової поведінки.

Інші потенційні зв’язки полягають у розриві зв’язку між розумом і тілом, дефіциті здорової репрезентації в ЗМІ та контролі. Багато людей з інвалідністю відчувають, що вони не контролюють своє тіло. Тож обмеження в їжі може бути способом відчути контроль над чимось.

Які типи захворювань можуть впливати на розлади харчової поведінки?

Багато захворювань шлунково-кишкового тракту можуть бути пов’язані з підвищеною схильністю до розладів харчової поведінки. Будь-яке захворювання ШКТ може легко ускладнити приймання їжі – або бажання їсти. Це може бути пов’язано з низкою факторів, зокрема страхом, болем або іншими фізичними симптомами.

Гастропарез, або повільне травлення, може бути як симптомом, так і можливим зв’язком з розладами харчової поведінки. Це захворювання пов’язане зі швидким відчуттям насичення, що ускладнює можливість з’їсти велику кількість їжі.

Крім того, це може призвести до здуття живота та болю. Якщо людина відчуває біль під час їжі, їй важко його долати, щоб наситити свій організм.

При синдромі Прадера-Віллі, наприклад, людина продовжує їсти попри ситість. Це може призвести до швидкого набору ваги. Інші захворювання, такі як аутизм, можуть також викликати труднощі з прийманням їжі.

Аутизм може спричиняти безліч інших проблем. Наприклад, якщо дотик або смак їжі, яка має певний тип текстури, викликає роздратування, це може призвести до відмови від їжі. Деякі люди з аутизмом можуть відчувати огиду до певних кольорів, смаків або інших характеристик їжі.

Багато людей з психічними розладами мають дуже жорстку та контрольовану поведінку. Люди з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР) часом повинні виконати певний примус або ритуал, перш ніж вони зможуть їсти. Іноді ці ритуали можуть стати перешкодою для приймання їжі.

Такі психічні стани, як тривожність, целіакія, рухові розлади та інші, навіть можуть бути помилково прийняті за розлади харчової поведінки до встановлення діагнозу. Але, як і інші, ці стани також можуть відігравати важливу роль у розвитку РХП.

Лікування

Для людей з розладом харчової поведінки існує допомога. Як і багато інших захворювань, РХП – це хронічна хвороба, яка буде існувати завжди. Однак, при правильній допомозі, одужання можливе.

Все, що потрібно – це знайти потрібного лікаря та лікувальний центр.

Лікування супутніх захворювань

Щоб отримати найкраще лікування з фізичними порушеннями та розладів харчової поведінки, потрібно лікуватися у спеціалістів, які знайомі як з розладами харчової поведінки, так і з іншими захворюваннями. Наприклад, такі розлади, як діабулімія, потребують лікування під наглядом ендокринолога, оскільки цей розлад є одночасно і розладом харчової поведінки, і хронічним захворюванням.

На що звернути увагу

Якщо ви або ваша близька людина маєте справу з розладом харчової поведінки з супутнім хронічним захворюванням, нижче наведено деякі фактори, які слід враховувати під час пошуку лікування:

• Чи знаєте ви, з яким типом (типами) розладу харчової поведінки ви маєте справу? Якщо ні, запишіться на прийом до свого лікаря первинної медичної допомоги, щоб дізнатися більше.
• Чи знає цей лікар про ваші хронічні захворювання?
• Чи має цей лікар зв’язки з іншими спеціалістами, щоб забезпечити вам найкращу систему підтримки?
• Чи може лікування вашого розладу харчової поведінки відбуватись одночасно з лікуванням інших хронічних захворювань?
• Якщо ні, це варто обговорити з вашим терапевтом, розглядаючи лікувальний центр.
• Не втрачайте надії. Одужання не завжди буває легким, але воно можливе – особливо з правильною допомогою.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/connection-disabilities-eating-disorders

5 ОЗНАК ТА СИМПТОМІВ ПОРУШЕГОГО ОБРАЗУ ТІЛА

Образ тіла – це те, як ви сприймаєте своє тіло, коли дивитеся в дзеркало або як ви уявляєте себе. На жаль, багато людей мають порушений образ тіла. Існує щонайменше п’ять ознак і симптомів негативного уявлення про себе.

Образ тіла – те:

– Що ви думаєте про власну зовнішність (зокрема ваші спогади, припущення та загальний образ).

– Як ви ставитеся до свого тіла, зокрема до свого зросту, фігури та ваги.

– Як ви відчуваєте та керуєте своїм тілом під час руху.

– Як ви фізично відчуваєте себе у своєму тілі.

У ранньому віці ми  засвоюємо повідомлення, які чуємо від нашого суспільства, ЗМІ та оточення. У західній культурі ці повідомлення часто обертаються навколо «ідеального» тіла – для жінок це зазвичай струнка, але пишна фігура, а для чоловіків – худорлява, але м’язиста статура. Ці повідомлення можуть суттєво впливати на наш образ тіла у нездоровий спосіб.

Здоровий образ тіла є невіддільною частиною психічного добробуту та профілактики розладів харчової поведінки. Люди, які борються з порушеним або негативним образом тіла, мають вищу ймовірність розвитку розладів харчової поведінки та частіше страждають від депресії, ізоляції, низької самооцінки та нав’язливої ідеї схуднення.

Ось п’ять ознак і симптомів порушеного образу тіла:

1.Відчуття незадоволеності своїм тілом і занепокоєння вагою, формою або зовнішнім виглядом

2.Почуття сорому, тривоги та сором’язливості щодо свого тіла

3.Часте порівняння свого тіла та відчуття, що ваше тіло має недоліки порівняно з іншими

4.Боротьба з почуттям депресії, ізоляції, низької самооцінки та/або порушенням харчової поведінки через незадоволеність своїм тілом

5.Використання нездорової поведінки для зміни ваги або фігури, наприклад, дієти, пропуски їжі, голодування, куріння сигарет, блювання та/або приймання проносних.

Рух за бодипозитив і здоров’я будь-якого розміру (HAES) докладає значних зусиль для просування різноманітності розмірів, прийняття тіла та здорового образу тіла для людей різного віку, статі, раси, здібностей тощо.

Як для людей, так і для суспільства, важливо, щоб ми приймали різноманітність тіл, визнаючи всі тіла хорошими. Хоча у кожного з нас можуть бути дні, коли ми відчуваємо незручність або дискомфорт у своєму тілі, ключ до розвитку позитивного образу тіла –  визнати й поважати свою природну форму та навчитися перемагати негативні думки й почуття позитивними, життєствердними, шанобливими і такими, що приймають тіло.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/five-signs-poor-body-image

Боротися з такими розладами харчової поведінки, як нервова анорексія, нервова булімія і розлад надоподібного переїдання (Binge eating), досить важко. Ще складніше, коли дитина перебуває під соціальним та академічним тиском школи.

Більшість людей, які борються з булімією та нервовою анорексією, відчувають свої перші симптоми ще в підлітковому віці, тобто їхні розлади прогресують, коли вони закінчують школу вступають до університету, або переходять до старших класів.

Але розуміння факторів ризику та варіантів допомоги, які дає школа, може допомогти краще керувати цими сценаріями та дізнатися більше про лікування.

Фактори ризику розладу харчової поведінки в школі

Школа може бути стресовим середовищем сама по собі. А для тих, хто бореться з розладом харчової поведінки або має підвищений ризик його розвитку, деякі аспекти навчального процесу можуть бути особливо складними.

Стрес

Те, як люди справляються зі стресом, може впливати на ймовірність розвитку розладів харчової поведінки. Стрес у школі може виникати з багатьох причин, зокрема через необхідність отримувати хороші оцінки, виконувати завдання, не відставати від друзів, брати участь у соціальних заходах або потребу «вписатися в колектив».

Певні типи механізмів подолання стресу, які формуються під впливом поєднання екологічних та генетичних факторів, тісніше пов’язані з симптомами розладів харчової поведінки, зокрема з порушенням харчових звичок та спотвореним образом тіла.

Схильність до компенсаторних механізмів подолання, коли людина намагається «компенсувати» свої недоліки, зосереджуючись на своїх перевагах, та уникаючих копінг-механізмів, коли намагається активно уникати та заперечувати негативний досвід, особливо пов’язані з РХП.

Люди, які використовують копінг-механізми в стилі покірності, коли вони погоджуються з поганим ставленням до себе або емоційно відсторонюються, також знаходяться в групі підвищеного ризику.

Соціальний вплив

Хоча все частіше виявляється, що розлади харчової поведінки мають генетичні та біологічні причини, фактори навколишнього середовища все ще можуть відігравати певну роль у їх розвитку або підтримці.

Негативний тиск з боку однолітків у колі друзів або в соціальній групі пов’язаний з підвищеним ризиком розвитку РХП, особливо серед дівчат-підлітків.

Зокрема, виявилося, що дражнилки, пов’язані з вагою, або ідея, що подобатись можна лише, якщо ти худа, мають тісний зв’язок із розвитком розладів харчової поведінки.

Спорт

Багато досліджень також виявили, що учні-спортсмени особливо вразливі до розладів харчової поведінки. Згідно з дослідженням, 22,7% учнів цієї категорії вважалися групою ризику РХП.

А певні види спорту можуть бути особливо небезпечними, якщо вони зосереджені на досягненні певної маси тіла, як-от боротьба, або ті, які віддають перевагу спортсменам із певним типом фігури, наприклад, гімнастика чи танці.

Також спортсмени мають вищий ризик залежності від фізичних навантажень, як це відбувається при РХП.  Крім тренувань, необхідних для конкретного виду спорту, вони можуть використовувати надмірні фізичні навантаження, щоб схуднути чи набрати вагу.

Як розлад харчової поведінки може вплинути на успішність у школі?

Незалежно від того, чи людина обмежує споживання їжі, чи навпаки їсть більше, така поведінка може призвести до недоїдання. Ця проблема може мати багато наслідків для успішності в навчанні.

Дефіцит харчування пов’язаний з:

– Погіршенням академічної успішності

– Проблемами з когнітивним розвитком

– Проблемами нейророзвитку

Багато хто асоціює недоїдання з людьми з низькою вагою тіла, але хвороба може трапитися у людей з будь-якою вагою, формою та розміром тіла. Це просто означає, що організм не отримує достатньої кількості необхідних йому поживних речовин, і навіть коли люди переїдають, вони можуть вживати не здорову і не збалансовану їжу.

Фіксація на вазі тіла, зовнішньому вигляді, споживанні їжі, яка є частиною більшості РХП, також може відволікати від шкільних занять. Розлади харчової поведінки також часто пов’язані з розладами настрою, особливо з депресією, які можуть впливати на успішність у школі.

Попереджувальні ознаки розладу харчової поведінки

Розлади харчової поведінки є небезпечними та потенційно навіть смертельно небезпечними психічними розладами, а шкільний тиск може спровокувати їхні симптоми.

Якщо ви або ваша близька людина маєте такі думки чи поведінку, можливо, настав час звернутися за допомогою:

• Часті коливання ваги, зокрема її втрата або збільшення
• Сильний страх набрати вагу
• Зацикленість на їжі, харчуванні
• Спотворене уявлення про своє тіло (зазвичай людина вважає, що її тіло більше, ніж є насправді)
• Почуття власної цінності тісно пов’язане із зовнішністю
• Дивні ритуали навколо приймання їжі
• Уникання подій або ситуацій, пов’язаних з їжею
• Соціальна ізоляція або замкнутість
• Часті походи в туалет відразу після приймання їжі
• Жорсткий графік тренувань, який не змінюється навіть у разі травми чи хвороби
• Жорсткий графік харчування

Як знайти допомогу при розладах харчової поведінки

Якщо ви або ваша близька людина боретеся з розладом харчової поведінки, важливо шукати лікування. Просити про допомогу може бути страшно, але є низка ресурсів для людей з нервовою анорексією, нервовою булімією, розладом нападоподібного переїдання та іншими розладами харчової поведінки.

Якщо ви навчаєтесь у школі, ви можете поговорити про свої проблеми зі шкільним психологом, медсестрою або вчителем, якому довіряєте.

Ви також можете проконсультуватися зі своїм лікарем або терапевтом, які допоможуть поставити вам офіційний діагноз та визначити ваші подальші кроки.

Але незалежно від того, де ви шукаєте допомоги, найголовніше – шукати її. Часто це перший крок на шляху до одужання.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/back-to-school-time-and-eating-disorders

Готовність до навчання у ВНЗ, якщо у вашої дитини розлад харчової поведінки

Як дізнатися, чи готова ваша дитина з розладом харчової поведінки до університету? Ця подія зазвичай викликає тривогу у більшості батьків. І це відчуття ще більше посилюється, якщо у дитини є або був розлад харчової поведінки.

Початок навчання в університеті є стресом навіть для найкраще пристосованої людини. При розладах харчової поведінки часто бувають труднощі з адаптацією. Додайте активний розлад харчової поведінки до переходу до університету, і ви отримаєте потенційну бомбу уповільненої дії.

Виклики університету

Навчання в університеті приносить безліч нових ситуацій, в яких потрібно орієнтуватися: життя далеко від батьків; незнайомі люди; втрата особистого простору та приватності; незнайоме оточення; незнайома їжа; втрата структури; наркотики й алкоголь; необхідність пристосуватися до нових умов; академічний тиск; громадські заходи. Якщо до цього додається хвороба, ці стресові фактори ще більше ускладнюють ситуацію.

Молоді люди в процесі одужання від РХП стикаються з ситуаціями, з якими здорові однолітки легко справляються. Наприклад, споживання достатньої кількості їжі в їдальні може бути задачею з зірочкою для людей з труднощами в харчуванні. Наприклад, студенти, яким незручно їсти з однолітками або споживати різноманітну їжу (зокрема вуглеводи, жири та солодке), можуть швидко втрачати вагу в такому середовищі.

Особливості студентського життя ускладнюють підтримання здорової ваги.  Життя в студмістечку може вимагати більшої активності, коли потрібно ходити з одного корпусу в інший. Крім того, зміна режиму сну (більша активність вночі) також можуть збільшити витрати енергії. З цих причин потреба в калоріях часто є значною; 3000-3500 ккал на день є нормою. Це означає споживання понад 100 грамів жирів на день. Ці фактори слід враховувати, оцінюючи, чи може ваша дитина самостійно споживати достатньо калорійну їжу, щоб підтримувати здорову вагу або утримуватися від переїдання та очищення організму.

Крім того, передбачається, що студенти набирають вагу зі вступом у ВНЗ, і страхи порушують цей нормальний розвиток.

Культура харчування в студентському містечку

Культура університету створює додатковий тиск на студента під час відновлення. Сусіди по кімнаті та одногрупники можуть сидіти на дієті, боячись набрати кілограми, про які всі так говорять. А дружба може зав’язуватися навколо відвідування тренажерного залу та занять йогою. Безсумнівно, утриматися від надмірних фізичних навантажень, коли довкола них все крутиться, може бути важче. Навіть ВНЗ інституціоналізували культуру дієти.

Багато батьків хочуть відправити своїх дітей до університету, щоб вони змогли подорослішати та пройти важливі етапи. Це цілком зрозуміло. Однак реальність така, що відвідування навчального закладу, коли підліток все ще страждає від нав’язливих думок та розладу харчової поведінки, позбавить його бажаних аспектів досвіду. Крім того, якщо ви занадто рано запропонуєте вашій дитині «нормальне» життя, це може призвести до рецидиву, що ще більше відтермінує її здатність його проживати.

Тож як зрозуміти, чи готова ваша дитина до університету? Оцініть останні шість місяців, і якщо ви відповісте «так» на всі наступні запитання, скоріше ваша дитина готова.  Для того, щоб у вашої дитини не стався рецидив розладу харчової поведінки в університеті, рекомендується пройти шість місяців відновлення після РХП. На жаль, якщо ви відповіли «ні» на будь-яке з цих запитань, ми рекомендуємо вам попрацювати з командою лікарів і дотримуватися наших рекомендацій щодо того, як краще підготувати вашу дитину.

Для повного одужання необхідно шість місяців, тобто протягом цього часу людина повинна постійно демонструвати поведінку, зазначену в контрольному списку.

Контрольний список готовності до університету від Лорен і Кеті

Чи підтримувала ваша дитина стабільну вагу в здоровому діапазоні (згідно з записами про ріст у дитинстві) і (якщо вона жіночої статі) мала менструації протягом шести місяців?☐ Так ☐ Ні

Чи протягом шести місяців у вашої дитини  не спостерігалися розлади харчової поведінки, такі як переїдання, очищення, використання проносних засобів і надмірні фізичні навантаження? ☐ Так ☐ Ні

Чи здатна ваша дитина самостійно та постійно готувати та вибирати страви, які містять достатньо енергетично насичених елементів, щоб підтримувати вагу? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина самостійно обирати собі перекуси та солодке? ☐ Так ☐ Ні

Чи вживає ваша дитина інші напої, крім води (сік, молоко, молочні продукти)? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина харчуватися в різних ресторанах, замовляючи та споживаючи збалансовану їжу, яка не є найнижчою за калорійністю? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина їсти в різних закладах (сендвіч-бар, гриль-бар тощо), а не лише там, де подають салати? ☐ Так ☐ Ні

Чи подобається вашій дитині їсти гарячі сніданки (окрім вівсянки)?            ☐ Так ☐ Ні

Чи подобається вашій дитині використовувати приправи (заправляти олією, кетчупом, майонезом тощо)? ☐ Так ☐ Ні

Чи комфортно вашій дитині їсти з друзями? ☐ Так ☐ Ні

Чи їсть ваша дитина в нормальному темпі? ☐ Так ☐ Ні

Чи ваша дитина змогла повернути в раціон більшість продуктів, яких раніше боялась та уникала? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина обходитися без фізичних вправ щодня, особливо якщо це протипоказано з медичної точки зору? ☐ Так ☐ Ні

Якщо ваша дитина має фізичні навантаження, чи визнає вона необхідність спожити  додаткову кількість калорій опісля? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина їсти в присутності інших людей, які не їдять? (Немає гарантії, що сусіди по кімнаті не матимуть розладів харчової поведінки, тому піклування про власні потреби та подолання сорому, пов’язаного з цим, є важливою навичкою одужання). ☐ Так ☐ Ні

Чи зможе ваша дитина впоратися з наявністю ваг у кімнаті та сусідів, які весь час зважуються та обговорюють свою вагу або дієти? ☐ Так ☐ Ні

Якщо ваша дитина пропустить приймання їжі з будь-якої причини, чи зможе вона компенсувати це в той же день або не пізніше наступного дня? (Компенсація може означати більші порції під час інших приймань їжі, два додаткових перекуси або еквівалент додаткового харчування протягом 24 – 36 годин). ☐ Так ☐ Ні.

Чи може ваша дитина значно збільшити свою щоденну норму калорій, щоб компенсувати кілометраж, який вона пройшла під час пересування студмістечком? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина спокійно відпочивати? Чи сидить вона, коли всі інші сидять? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина втриматись поруч з приготованою та смачною їжею, не переїдаючи? ☐ Так ☐ Ні

Чи здатна ваша дитина терпіти тривогу, не вдаючись до обмежень, переїдання чи очищення? ☐ Так ☐ Ні

Чи ваша дитина відкрито визнає свій розлад харчової поведінки, а також необхідність будувати життя та розклад під своє лікування? ☐ Так ☐ Ні

Чи обговорювали ви з дитиною, що будь-яка ситуація, яка ставить їх у стан негативного енергетичного дисбалансу або втрати ваги, може спровокувати рецидив? ☐ Так ☐ Ні

Чи розуміє ваша дитина, що алкоголь не компенсує необхідні калорії за день? ☐ Так ☐ Ні

Чи може ваша дитина управляти своєю поведінкою (перфекціонізм, жорсткість, порівняння з іншими тощо)? ☐ Так ☐ Ні

Чи готові ви втрутитися та забрати вашу дитину з навчання за необхідності? (Пам’ятайте, навіть якщо вашій дитині більш як вісімнадцять, ви все ще відповідаєте за неї. Нереалістично очікувати, що університет, за словами Лаури Коллінз, «забезпечить такий рівень відповідальності, контролю та особистої підтримки, на який очікують батьки та пацієнт з розладом харчової поведінки».) ☐ Так ☐ Ні

Як підготувати дитину до університету

Якщо ваша дитина відповідає більшості з перерахованих вище критеріїв, і до її вступу в університет ще є час, ви можете зробити певні кроки, щоб підготувати її до навчання.

Практика приймання їжі

Потренуйтеся їсти зі своєю дитиною в різних закладах самообслуговування, а також у різноманітних ресторанах на сніданок, обід і вечерю. Хорошими варіантами є заклади, які пропонують обідні «шведські столи». Нехай ваша дитина попрактикується обирати їжу, яка відповідатиме її дієтичним потребам. Далі відвідайте ті самі місця, спостерігаючи за змінами.

Імітуйте збільшення руху

Запропонуйте дитині ходити 8 кілометрів на день протягом тижня (щоб імітувати обсяг фізичної активності в університетському містечку) і додати достатню кількість калорій, щоб утримувати вагу на стабільному рівні.

Привчіть їх до несподіванок

Влаштуйте «сюрпризи» з їжею протягом кількох місяців. Наприклад, у довільний час відводьте свою дитину до неочікуваних закладів харчування та переконайтеся, що їй під силу такі зміни. Наприклад, зробіть спонтанну зупинку та з’їжте морозиво.

Практикуйте вживання приправ та соусів

Тиждень використовуйте соуси та масло в приготуванні. Це імітує типову їжу їдальні (наприклад, м’ясо з підливою або соусом, макарони з вершковими соусами та салати з заправкою).

Укладіть договір

Ми також завжди рекомендуємо укласти контракт на перебування в університеті. Це угода між вами та дитиною. У контракті прописані умови, необхідні для того, щоб залишатися у ВНЗ (наприклад, підтримувати здорову вагу, не вдаватися до розладів харчової поведінки та регулярно зважуватися). У ньому також роз’яснюється, що ви будете робити, якщо ці умови не будуть виконані. Наприклад, ви можете посилити нагляд, забрати дитину додому тощо.

Переконайтесь у наявності плану харчування

Такий план, наприклад, включає триразове харчування в їдальні. Це допоможе зменшити кількість пропусків приймань їжі.

Відкладіть вступ до університету за потреби

Якщо ваша дитина не відповідає перерахованим вище критеріям, будь ласка, відкладіть університет або розгляньте навчання в місцевому ВНЗ. Зрештою, краще відкласти вступ до університету, ніж почати навчання, але потім зіткнутися з симптомами та кинути його. Безсумнівно, це може порушити ваші плани. Але пам’ятайте, що життя – це не перегони. Університет може почекати. Ваша дитина отримає більше від цього досвіду, коли повністю одужає. І навпаки, якщо відправити її до університету не готовою, це може зменшити її шанси на повне одужання.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/is-your-young-adult-with-an-eating-disorder-ready-for-college/

Вступ до університету

Цей день ось-ось настане. Вступні іспити складені, заявки заповнені, ви терпляче дочекалися прийому та вибрали свій навчальний заклад. Сходили на випускний. А тепер з нетерпінням чекаєте, що нарешті станете більш незалежними та будете жити далеко від дому. Ви потихеньку знайомитесь з однокурсниками та обираєте предмети, які вивчатимете. Так розлад харчової поведінки, швидше за все, не займає ваші думки, але зараз саме час звернути на нього увагу.  Незалежно від того, чи були у вас анорексія, булімія,  ARFID або переїдання, важливо продовжувати ставити в пріоритет одужання.

Скоріше за все ви з вашими близькими вже доклали чимало зусиль для одужання від РХП. Тож продовжуйте робити кроки, щоб підтримувати своє одужання, запобігти рецидиву та зосередитись на навчанні в університеті.

Перехід до ВНЗ може бути складним завданням. З’являться нові виклики. Навчання може бути складнішим за шкільне. Їжа буде відрізнятися від домашньої. Ви будете набагато більше залежати від себе. Багато студентів вважають початок навчання періодом самотності. Соціальні мережі дають відчуття, що всі інші розважаються більше, ніж ви. Ви можете сумувати за домом або старими друзями.

Контрольний список готовності до вступу в університет

Не впевнені, чи впораєтесь з викликами ВНЗ та одужанням? Нижче наведено кілька стратегій, які допоможуть вам підтримувати відновлення під час навчання.

Створіть систему підтримки

До початку навчання ретельно продумайте систему підтримки та не забувайте її використовувати. Відновлення — це важко, але ще важче робити це наодинці. Ізоляція часто погіршує ситуацію. Ви можете відчувати небажання звертатися до своїх близьких, але вони будуть раді бути поруч. Намагайтеся підтримувати з ними зв’язок. Це дасть вам відчуття захищеності.

Серед вашої групи підтримки може бути ваша лікувальна команда, друзі, сім’я і навіть нові люди з університету, наприклад, куратори. Подумайте про те, кому ви можете зателефонувати, написати повідомлення або побачитися особисто. Тримайте список цих людей під рукою, щоб пам’ятати, що ви не самотні.

Використовуйте свою підтримку у подоланні труднощів з переходом до ВНЗ

Якщо у вас є лікувальна команда, важливо знати, чи зможуть вони продовжувати працювати з вами, коли ви будете вчитися в університеті. Якщо вам потрібно знайти нових членів лікувальної команди, важливо подбати про це заздалегідь, оскільки у багатьох лікарів є списки очікування.

Дотримуйтесь плану харчування

Якщо у вас є план харчування, важливо продовжувати його дотримуватися. Якщо не вдається, продовжуйте їсти регулярно. Пам’ятайте, що відновлення від РХП передбачає триразове харчування та два-три перекуси на день. Регулярне харчування має вирішальне значення для підтримки відновлення харчових розладів і допомагає регулювати настрій.

Вивчіть можливості харчування у ВНЗ

Якщо у вас є план харчування, заздалегідь зрозумійте, як ви можете його реалізувати. Дізнайтеся про різноманітні заклади харчування поблизу університету, в їдальні та визначте, де вам краще їсти відповідно до свого плану харчування. Якщо ви не будете харчуватися в їдальні, сплануйте заздалегідь, де ви будете їсти і яку їжу купуватимете. Не залишайте це на волю випадку.

Купуйте продукти для перекусів

Регулярне харчування є наріжним каменем одужання від розладу харчової поведінки. Тому важливо запастися перекусами у гуртожитку. Подумайте, які з них відповідають вашому плану харчування. Намагайтеся виключити будь-які відмовки, щоб не їсти регулярно, і плануйте заздалегідь, коли вам може знадобитися додатковий перекус, наприклад, якщо вам доведеться навчатися пізно вночі.

Найкраще запастися перекусами одразу після прибуття в університетське містечко, щоб вони були під рукою. Також може бути корисно мати різноманітні снеки з  різними групами мікроелементів –  фрукти, овочі, білки, вуглеводи – на випадок, якщо в їдальні вам не вдасться отримати повноцінну їжу. Якщо у вас ARFID, запасіться улюбленими продуктами, які ви можете використовувати як доповнення до їжі.

Знайдіть товаришів зі схожими цінностями

Під час пошуку нових знайомств, шукайте людей, які позитивно впливатимуть на ваше харчування. Спробуйте знайти друзів, які повноцінно харчуються, не дотримуються дієти та не надають великого значення тому, що ви їсте. Наявність інших людей, з якими ви їсте і які підтримують ваше адекватне харчування, може мати велике значення.

Знайдіть тих, хто проти дієт

Культура дієт процвітає в студентських містечках. Багато зв’язків виникає на цій основі. У таких спільнотах люди зневажають свої тіла, сидять на дієтах та виснажують себе фізичними вправами.

Спробуйте знайти спільноту противників дієт. Поодинці важче йти проти течії. Якщо ви не можете знайти у своєму оточенні таких людей, то пошукайте їх в Інтернеті або приєднайтеся до групи підтримки.

Слідкуйте за тим, скільки ви рухаєтесь

Майте на увазі, що пересування навіть у відносно невеликому студмістечку зазвичай вимагає більше руху, ніж у школі. Можливо, вам доведеться скоротити ходіння пішки, їздити на транспорті, щоб заощадити енергію.  Крім того, щоб компенсувати ці підвищені витрати енергії, вам може знадобитися більше їсти.

Готуйтесь наперед до ймовірних труднощів

Ви можете покращити своє одужання та зменшити ймовірність рецидиву, готуючись до потенційних викликів. Подумайте про минулі складні ситуації та розробіть план для майбутніх, які можуть становити подібні виклики. Наприклад, якщо настануть канікули, ви будете жити в гуртожитку, а їдальня буде зачинена, як ви будете харчуватися? Або, якщо ви захворієте на Covid і не зможете піти до їдальні, як ви забезпечите собі харчування?

Звертайтеся за допомогою на ранніх стадіях при перших ознаках проблем

Одужання – це нелінійний процес, і у вас будуть злети й падіння. Звернення до вашої групи підтримки та лікування при перших ознаках проблем може запобігти більш серйозним рецидивам. Будь ласка, проявіть турботу про себе та подолайте ймовірний сором.

Складіть план профілактики рецидивів

Завжди корисно розробити план запобігання рецидивам. Це може допомогти вам упорядковувати інформацію та підтримувати ваше відновлення.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/the-college-transition-when-youve-had-an-eating-disorder/

Розлади харчової поведінки, такі як анорексія, булімія та нападоподібне переїдання, — це більше, ніж просто боротьба з їжею — це складні психічні стани, на які впливає сукупність генетичних, психологічних і екологічних факторів. Шлях кожної людини унікальний, і одужання часто вимагає вирішення не лише фізичних аспектів, але й загоєння емоційних і душевних ран.

Практики усвідомленості (Mindfulness) і йога є корисними інструментами для лікування розладу харчової поведінки, що допомагають подолати розлад і вийти з порочного кола шкідливої поведінки.

Майндфулнес  і медитація: перебування в моменті тут і зараз

Майндфулнес – це вміння бути повністю присутнім у кожній миті без осуду. Ця навичка може бути корисною людям з розладами харчової поведінки, допомагаючи зрозуміти свої тригери та порушення харчової поведінки.

Розвиток усвідомленості

Практикуючи усвідомленість, ви почнете розпізнавати закономірності у своїх думках і діях. Так ви помітите, що стрес або негативні розмови з самим собою часто призводять до порушення харчової поведінки. Усвідомлення цього – перший крок до змін.

Емоційна регуляція

Медитація надає простір для внутрішніх роздумів і спокою. Такі техніки, як керовані образи та медитація любові й доброти, можуть допомогти вам розвинути співчутливе ставлення до себе, розвиваючи емоційну стійкість та зменшуючи стрес.

Розірвати замкнене коло

Усвідомленість вчить вас спостерігати за своїми прагненнями та бажаннями, не реагуючи на них негайно. Спостерігаючи за дискомфортом і досліджуючи його причини, ви розриваєте цикл компульсивної поведінки, обираючи краще для вас.

Кундаліні йога: використання внутрішньої сили

Кундаліні йога поєднує в собі динамічні рухи, дихальні практики та медитацію для пробудження внутрішньої енергії, життєвої сили та духовного зв’язку.

Дихання та пранаяма

Кундаліні йога робить акцент на контролі дихання, допомагаючи регулювати нервову систему і зменшувати тривожність. Такі техніки, як почергове дихання ніздрями та дихання вогню, сприяють відновленню балансу та потоку енергії. Так ви відчуваєте свій внутрішній центр та заземленість.

Криї та мантри

Спеціальні криї (комплекси вправ) і мантри допомагають спрямувати вашу енергію на зцілення. Ці практики покращують самоусвідомленість, сприяють емоційній рівновазі та зміцнюють зв’язок між розумом і тілом.

Розвиток стійкості

Фізичні та ментальні виклики кундаліні йоги вчать витривалості та внутрішньої сили. Навчитися терпіти дискомфорт і ставати сильнішими — це цінний урок, який можна застосувати на шляху до одужання.

Зміна мислення: від боротьби до розширення можливостей

Одним з основних принципів на програмі Laura Listens є трансформація вашого мислення –  від сприйняття розладів харчової поведінки як боротьби до розуміння їх як можливостей для зростання і зцілення.

Переосмислення викликів

Замість того, щоб сприймати невдачі як поразку, розглядайте їх як можливості для навчання та зростання. Така зміна перспективи може зменшити почуття сорому та провини, які часто виникають під час одужання від РХП.

Виховання співчуття до себе

Культивування позитивного мислення передбачає ставлення до себе з добротою та розумінням. Такі практики, як медитація самоспівчуття та афірмації, можуть допомогти вам розвинути доброзичливі стосунки з собою.

Розширення можливостей

Нарешті ви можете перейти від мислення жертви до мислення людини, яка надає собі більше можливостей. Визнайте свої сильні сторони, ставте реалістичні цілі та святкуйте маленькі перемоги на цьому шляху.

Йога та її терапевтична роль

Йога, в різних її формах, пропонує численні терапевтичні переваги для людей з розладами харчової поведінки. Окрім фізичних вправ, йога заохочує до самоприйняття, усвідомлення свого тіла та емоційної регуляції.

Ніжні асани

М’які пози йоги сприяють розслабленню та усвідомленню свого тіла. «Поза дитини», «Кішка-корова» та «Шавасана» допомагають налагодити зв’язок зі своїм тілом у співчутливий та обережний спосіб.

Дихання

Техніки пранаями регулюють дихання та заспокоюють розум. Глибоке дихання животом і дихання Уджайі допоможуть впоратися з тривогою та стресом, забезпечуючи відчуття внутрішнього спокою.

Емоційна розрядка

Йога надає безпечний простір для емоційного звільнення. Переміщаючись між позами та з’єднуючись зі своїм диханням, ви можете відчути звільнення від стриманих емоцій, що є важливою частиною процесу зцілення.

Інтеграція практик у лікування

Практики йоги та усвідомленості можна інтегрувати в індивідуальну терапію та групові заняття.

Групові заняття

Групові заняття пропонують відчуття спільності та підтримки. Вони надають простір для обміну досвідом, навчання одне в одного та практики усвідомленості та йоги разом, викликаючи відчуття причетності.

Індивідуальна терапія

Індивідуальні терапевтичні сесії зосереджені на вирішенні основних емоційних і психологічних проблем, що сприяють розладу харчової поведінки. Поряд з холістичними практиками зазвичай використовуються такі методи, як когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), діалектична поведінкова терапія (ДПТ) та десенсибілізація і переробка рухами очей (EMDR).

Вплив і зцілення

Вплив майндфулнес, медитації, кундаліні-йоги та позитивного мислення на одужання від розладів харчової поведінки виходить за межі лікування симптомів.

Самоусвідомлення

Майндфулнес і медитація допомагають краще зрозуміти свої думки, емоції та поведінку. Самоусвідомлення має вирішальне значення для виявлення та усунення тригерів і небажаних моделей поведінки.

Стійкість

Холістичні практики розвивають емоційну та розумову стійкість. Навчившись справлятися зі стресом і дискомфортом здоровими способами, ви зможете ефективніше долати виклики одужання.

Зв’язок з собою

Ці практики сприяють глибшому зв’язку з собою та іншими. За допомогою йоги та усвідомленості ви можете відновити зв’язок зі своїм тілом, емоціями та навколишнім світом, відчуваючи цілісність та приналежність.

Стабільне одужання

Інтеграція холістичних практик у ваше лікування підтримує стабільне одужання. Працюючи з емоційними, психологічними та духовними аспектами розладів харчової поведінки, ви зможете розвинути збалансовані та повноцінні стосунки з їжею та своїм тілом.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/mindfulness-eating-disorders-recovery

Розлад нападоподібного переїдання (Binge Eating) — це розлад харчової поведінки, що характеризується повторюваними епізодами переїдання без регулярного використання компенсаторної поведінки. Binge Eating є найпоширенішим розладом харчової поведінки в Сполучених Штатах, який вражає приблизно 2,8 мільйона людей.

Цей  розлад зустрічається приблизно у 20-30% підлітків, а 45% опитаних підлітків мали досвід нападоподібного переїдання.

Кожен розлад відрізняється тим, як він впливає на людину, і це особливо стосується випадків, коли розлад проявляється у підлітків.

Є кілька важливих симптомів розладу нападоподібного переїдання, його психології та лікування у підлітків, які важливо враховувати.

Рівні нападоподібного переїдання у підлітків

Binge Eating розглядається на двох рівнях або порогах, що впливає на постановку діагнозу.

Підпороговий розлад надапопобідного переїдання (Subthreshold Binge Eating) «характеризується повторюваними епізодами переїдання із середньою частотою один раз на тиждень протягом останніх шести місяців».

Повнопороговий розлад нападоподібного переїдання (Full-Threshold Binge Eating) змінює ці діагностичні вимоги до переїдання на такі, що відбуваються щонайменше двічі на тиждень.

Це важливо враховувати щодо підліткового досвіду Binge Eating, оскільки небагато підлітків відповідають повнопороговим вимогам розладу, тоді як від 20% до 30% відповідають критеріям підпорогового нападоподібного переїдання.

Це важливо, оскільки невідповідність повним критеріям може призвести до пропущеного діагнозу або відсутності страхового покриття, а отже, створення перешкод для лікування, що може призвести до погіршення розладу або вкорінення порушення харчової поведінки.

Супутні фактори

Хоча багато факторів ризику Binge Eating у підлітків такі ж, як і у дорослих з цим розладом, одне дослідження виявило цікавий зв’язок між сприйняттям «виражених емоцій» та діагнозом розладу нападоподібного переїдання у підлітків.

«Виражені емоції» це те «скільки критики, емоційної залученості та тепла висловлює близький родич, коли говорить про» людину. Це зазвичай може бути провісником клінічного результату багатьох розладів харчової поведінки.

Дослідження Binge Eating у підлітків показало, що сприйняття підлітками материнської критики чи тепла, а також емоційна атмосфера вдома «є характерною рисою для розладу нападоподібного переїдання у підлітків».

Це надає статистичну підтримку ідеї про те, що батьківське ставлення до дитини, а також домашня атмосфера можуть бути важливими факторами розвитку розладів харчової поведінки.

Супутні психічні захворювання

Дослідження показують, що підлітки з діагнозом нападоподібного переїдання  мають вищий рівень емоційного дистресу, порушення харчової поведінки, депресивні та тривожні симптоми.

Таким чином, важливо знати про емоційні переживання вашого підлітка, навіть якщо він зараз не демонструє симптомів розладу харчової поведінки.

Спілкування з підлітками, що мають розлад нападоподібного переїдання

Група підтримки в школі. Звісно, що знання важливі, але важливіше, щоб люди в оточенні вашої дитини цінували справжнє спілкування.

Будьте відкритими, справжніми та говоріть зі своїм підлітком про його емоції та переживання в процес дорослішання.

І останнє: це не означає, що ви повинні розуміти на 100 відсотків погляди вашої дитини. Однак до кожної взаємодії слід підходити, перш за все, без засудження та зі співпереживанням.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/binge-eating-disorder-teens

Emily Locke

Настала та пора року, коли ще більше, ніж зазвичай, нас завалюють повідомленнями про те, що наші тіла недостатньо гарні, а для того, щоб почуватися впевнено та провести чудове літо, нам потрібно виглядати певним чином або важити Х кілограмів. Я довго в це вірила,  щороку розчаровуючись, що моє тіло не схоже на те ідеальне тіло в бікіні, яке ми бачимо в усіх соцмережах.

Цього року я сповнена рішучості провести чудове літо, але зовсім інакше, ніж раніше. Замість того, щоб зосереджуватися на зміні свого тіла, я концентруюсь на прийнятті, любові та турботі про нього. За роки лікування розладів харчової поведінки та роботи над прийняттям свого тіла я багато чому навчилася. Саме тому я там, де я є сьогодні.

Одне з моїх найважливіших усвідомлень – це те, що зміна мого тіла не означає, що я автоматично полюблю себе. Я зрозуміла, що любов до себе та образ тіла мають набагато більше спільного з моїм психічним станом, ніж із зовнішнім виглядом. Ця концепція завжди змушує мене згадати одну з моїх улюблених цитат колишнього терапевта Кессі Текер: «Образ тіла має мало спільного з вашим зовнішнім виглядом. Образ тіла – це насправді стан душі». Ця цитата нагадує мені, що з моїм тілом все гаразд, і замість того, щоб змінювати своє тіло, мені потрібно змінювати свої думки.

Я також зрозуміла, що незалежно від того, який у людини тип фігури, скільки у неї жиру, скільки розтяжок тощо, кожен заслуговує на те, щоб відчувати себе комфортно і любити своє тіло саме таким, яким воно є в цей самий момент. У минулі роки влітку я ховала своє тіло під штанами для йоги та футболками. Хоча мені було фізично дуже некомфортно від спеки, я надто боялась показати іншим людям більшу частину свого тіла. На щастя, це більше не проблема.

Тепер, коли надворі тепло, я відчуваю себе комфортно в шортах і майці. Це не означає, що просто тому, що зараз літо, кожен повинен носити більш відкритий одяг. Я хочу сказати, що кожен має право одягатися так, як комфортно.  Для кожного це виглядатиме по-різному. Для когось це може означати прикрити більшу частину тіла, а для когось навпаки. Важливо зосередитися на власних потребах і менше турбуватися про те, що інші подумають про ваше тіло. Робіть те, що вважаєте за потрібне.

Зрештою, я зрозуміла, наскільки приємніше працювати над тим, щоб полюбити й прийняти своє тіло, ніж витрачати час і енергію на те, щоб змінити себе відповідно до суспільних ідеалів.  Це набагато легше сказати, ніж зробити, і мені знадобилися роки, щоб нарешті примиритися зі своїм тілом, але це було одне з найкращих рішень. Тіло, яке я маю зараз, — єдине, яке я коли-небудь матиму, і воно заслуговує на безумовну вдячність, прийняття, доброту та любов.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/summer-self-love/

Розлади харчової поведінки можуть бути руйнівними станами, з якими потрібно справлятися на фізичному, психічному та емоційному рівнях. І хоча відновлення завжди можливе, воно рідко є лінійним.

Невдачі, зриви та рецидиви при РХП є частиною шляху одужання. Але якщо у вас стався рецидив під час лікування булімії або будь-якого іншого РХП, не впадайте у відчай. Є кілька ключових способів повернутися до точки старту.

Розуміння рецидиву при лікуванні булімії

Коли справа йдеться про одужання від розладу харчової поведінки, не існує офіційного визначення поняття “рецидив”. У широкому сенсі цей термін описує повернення до порушеної харчової поведінки та/або мислення після періоду покращення або навіть повного одужання.

Майже будь-що може викликати рецидив розладу харчової поведінки, але є поширені тригери:

-Негативні та/або стресові події

-Раптові зміни лікувальної групи

-Друг або член сім’ї сідає на дієту або втрачає вагу

-Набір ваги, навіть якщо це є частиною плану відновлення

-Вагітність, менопауза або безпліддя

-Травма, яка перешкоджає або змінює розпорядок тренувань

-Використання додатка для відстеження активності або здоров’я

-Випадковий (або навмисний) перегляд контенту про вагу та її втрату

Деякі лікарі розрізняють поняття «зрив» і «рецидив», де зриви є тимчасовими або одиничними інцидентами, а рецидиви стосуються більш послідовної поведінки, з якої все починалось. В обох випадках можуть бути певні попереджувальні ознаки:

– Уникання їжі або заходів, пов’язаних з їжею

– Харчування на самоті або самоізоляція

– Нав’язливі думки про їжу або образ тіла

– Почуття провини або сорому після їди

– Приховування інформації від близьких або лікарів

– Зростання тривоги, депресії, стресу або ознак перфекціонізму

– Часте споглядання себе в дзеркалі

– Дратівливість, особливо навколо теми їжі

– Виправдання своїх помилок або інших змін у поведінці

Рецидив – це нормальна й звичайна частина одужання від булімії. Це нормально, якщо ви помітили будь-які з цих ознак у себе або у близької людини, але це також свідчення того, що вам може знадобитися подальша допомога.

Поради щодо відновлення після рецидиву булімії

Рецидиви розладу харчової поведінки можуть бути небезпечними, якщо їх не лікувати, тому, якщо ви відчуваєте труднощі в процесі одужання, важливо звернутися за допомогою.

Окрім дотримання порад вашої групи лікування, ви можете скористатися також деякими з цих рекомендацій.

Відновлення зв’язку з системами лікування та підтримки

Для початку зверніться до медиків та систем підтримки. Вони можуть допомогти вам згадати результати, яких ви досягли, і нагадати вам, чому одужання є важливою метою.

Розмова з терапевтом або дієтологом може допомогти вам переглянути ваші цілі лікування та стратегії подолання стресу, а також оцінити, чому вони не спрацювали. У вас також буде можливість розробити нові підходи або більш здорові механізми подолання для управління процесом одужання. Якщо лікування передбачає приймання ліків, вам слід обговорити зі своїм психіатром зміну дозування, перехід на інші препарати або відмову від них.

Вам також може бути корисно звернутися до своєї мережі підтримки – друзів, сім’ї або членів груп підтримки. Ці люди дадуть вам зрозуміти, що вас люблять і підтримують протягом цього процесу, і дадуть вам простір, щоб поділитися своїми проблемами або почути, як інші впорались з подібним досвідом.

Виявлення тригерів і розробка стратегій подолання

Виявлення тригера(ів) або інших факторів ризику, що стоять за рецидивом, є важливою частиною роботи над ситуацією та поверненням до одужання. Частину цієї роботи ви можете виконувати самостійно, але частину – разом із терапевтом або спеціалістом із психічного здоров’я.

Рефлексія над причинами повторної появи симптомів розладу може допомогти вам уникнути тих самих тригерів у майбутньому та розробити інші стратегії подолання. Ви та ваш терапевт можете використовувати цю інформацію для подальшої роботи над планом профілактики рецидивів.

Якщо ви використовуєте когнітивно-поведінкову терапію для лікування, ваш рецидив також виявить різні когнітивні або поведінкові моделі, що допоможе розробити методи для більш адекватної роботи з ними.

Відновлення здорових харчових звичок

Турбота про психічне здоров’я є важливою частиною одужання, але якщо розлад харчової поведінки повертається, вам також потрібно подбати про своє фізичне здоров’я.

Повернення до структурованого плану харчування або режиму харчування є хорошим кроком до фізичного відновлення або стабілізації під час рецидиву булімії. Практика усвідомленого харчування, інтуїтивного харчування та подібних стратегій – це ще один спосіб чути свій внутрішній голос та потреби тіла.

Співпраця з дієтологом, нутриціологом або іншим фахівцем має важливе значення для відновлення здорових харчових звичок. Вони зможуть дати вам більш конкретні рекомендації щодо типів продуктів, які ви повинні їсти, і також допомогти поступово включити в раціон продукти, яких ви боїтеся, або подолати інші невдачі харчування, які виникли під час рецидиву РХП.

Практика самоспівчуття та турботи про себе

Психічне та фізичне здоров’я – це два з трьох основних компонентів відновлення після рецидиву булімії. Третім є емоційне або духовне здоров’я, яке можна покращити за допомогою співчуття до себе або турботи.

Такі техніки, як усвідомленість, медитація або участь в інших здорових, приємних видах діяльності, можуть мати ряд переваг, зокрема, зменшити стрес і сприяти емоційному благополуччю. Зосередження на хобі може скоротити час, витрачений на думки про їжу чи образ тіла, і підвищити самооцінку на основі інших чинників, окрім зовнішнього вигляду.

Турбота про себе часто передбачає розставлення пріоритетів, що є важливою частиною одужання від розладів харчової поведінки. Зосередження на відпочинку, харчуванні та регулярних фізичних навантаженнях – ключ до відновлення здорового способу життя. Самоспівчуття – це шлях до прийняття себе, що може допомогти вам подолати труднощі та невдачі з більшою легкістю.

Виховання стійкості та рух вперед

Рухатися далі після рецидиву так само важливо, як і звертатися по допомогу. Відновлення після рецидиву булімії є важким, але ви завжди повинні зберігати надію.

Якщо ви переживаєте рецидив, картати себе за нього може зашкодити як вашому психічному здоров’ю, так і прогресу у лікуванні. Замість цього подумайте про те, як далеко ви вже просунулися на шляху до одужання, і визнайте, якою важкою працею ви досягли цього прогресу.

Ви також можете змінити свою думку й подивитися на цю “невдачу” як на можливість для навчання. Тепер ви знаєте додаткові тригери, на які слід звертати увагу, і маєте додаткові стратегії подолання, щоб рухатися далі. А отриманий досвід може допомогти вам поставити реалістичні цілі на шляху до одужання.

Коли ви маєте справу з чимось важким як РХП, може бути складно шукати мотивацію або натхнення. Розчарування, гнів і навіть відчай є нормальною реакцією на рецидив. Але з правильним мисленням і підтримкою ви зможете знову знайти шлях до одужання.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/bulimia-nervosa-treatment/5-ways-to-recover-from-relapse-in-bulimia-recovery

Настало літо! Сонце світить, температура висока, і попереду багато пляжних днів. Для більшості людей це найкраща пора року. Однак літо часто приносить багато проблем і тригерів для тих, хто проходить лікування від розладу харчової поведінки. Літо часто означає носити купальники, більш відкритий одяг, вечірок/барбекю та багато іншого. Скільки я себе пам’ятаю, як тільки на горизонті з’являється літо, розмови про ідеальне “літнє тіло” стають практично неминучими. Намагатися не порівнювати себе з іншими досить складно, а на пляжі – ще складніше.

Протягом багатьох років я хвилювалась з цього приводу, але цей досвід дозволив мені навчитися керувати цими тригерами протягом літніх місяців. Ось кілька порад, як провести день на пляжі та отримати від нього справжнє задоволення:

1. Візьміть з собою книгу, журнал, послухайте подкаст або щось, що вас розважить
2. Їжте. Навіть якщо ви в купальнику, вам все одно потрібно їсти.
3. Просіть про підтримку. Якщо вона вам потрібна, говоріть. Ви не тягар.
4. Святкуйте свої перемоги. Визнайте, що це може бути важко, але ви заслуговуєте на задоволення.
5. Здорова розмова з собою. Не сваріть себе!
6. Одягайтеся зручно. Одягайте те, у чому вам буде добре! Оберіть модну накидку, веселі сонцезахисні окуляри та милі босоніжки.
7. Уникайте спілкування з людьми, які постійно говорять про своє тіло або дієти.
8. Ваше одужання важливіше, ніж розмови про дієту, що ведуться навколо вас.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/coping-summer-eating-disorder-triggers/

Багато клієнтів цікавляться глюкагоноподібним пептидом -1 (GLP-1) для схуднення. Вони приходять у пошуках терапії для лікування розладу харчової поведінки, одночасно намагаючись отримати рецепт на Оземпік – не для лікування захворювання, а для схуднення. Ось що вам слід знати.

Клієнти з РХП шукають ліки для схуднення

Як терапевт з розладів харчової поведінки, я помічаю, що пацієнти все частіше обирають Оземпік замість того, щоб лікувати свої основні розлади харчової поведінки. Протягом року мого навчання в інтернатурі все більше пацієнтів згадували про популярний препарат для схуднення. У світі, де фотографії “до і після” рекламуються як нагорода, а стигматизація через вагу живе і процвітає, Оземпік може здаватися найлегшим шляхом.

Причини, чому ліки для схуднення можуть нашкодити, якщо у вас розлад харчової поведінки

Побічні ефекти препаратів для схуднення (GLP-1)

Побічні ефекти можуть включати нудоту, діарею, блювоту, запор, біль у шлунку, головний біль, втому, розлад шлунку, запаморочення, здуття живота, відрижку, гази, кишкову інфекцію та печію. Для людей, хворих на діабет, лікарі зважують ці побічні ефекти з урахуванням наслідків для здоров’я від цього захворювання. Однак, якщо хтось хоче схуднути, побічні ефекти на цьому фоні тьмяніють.

Можливий ризик раку через GLP-1

Оземпік працює, копіюючи природний гормон, який називається GLP-1. Він змушує ваш організм думати, що ви ситі. Однак у дослідженні Безіна та його колег (2023) використання GLP-1 протягом 1-3 років було пов’язане з підвищеним ризиком раку щитоподібної залози та медулярного раку щитоподібної залози. Ми зважуємо ризик розвитку раку проти переваг Оземпіку для певних людей. Оземпік зменшує кількість несприятливих серцево-судинних подій та покращує результати лікування нирок. Іншими словами, для людей, які мають реальний ризик серцевого нападу або діабету, Оземпік може бути корисним. Для тих, хто просто має більший розмір тіла, але не має серцево-судинних захворювань або діабету варто переглянути свій вибір.

GLP-1 вимагають вживання протягом усього життя

Щоб підтримувати втрату ваги, рекомендується приймати Оземпік протягом усього життя. Офіційне дослідження Оземпіку було заплановане на 59 місяців. Воно не включало дані між 48 і 59 місяцями. За 4 роки з дослідження вибуло так багато людей, що дані за пізніший період 4-х років були просто пропущені. Залишається тільки здогадуватися, чи учасники дослідження Оземпіку були настільки незадоволені побічними ефектами, що їм було надто важко продовжувати лікування. Щоб приймати Оземпік все життя, потрібно бути готовим жити з вищезгаданими побічними ефектами.

Придушення апетиту лише погіршить наявний розлад харчової поведінки людини

Як терапевт, який займається розладами харчової поведінки, я не можу не згадати про одну з головних проблем, пов’язаних із застосуванням Оземпіку. Штучне пригнічення апетиту є протилежністю до одужання від розладу харчової поведінки. Цьогоріч я помічаю тенденцію, що люди припиняють лікування розладів харчової поведінки після призначення препаратів для схуднення. Фармакокомпанії обіцяють, що в меншому тілі людина нарешті полюбить себе. На жаль, це навряд чи станеться. Ті самі негативні переконання, які спонукають людину приймати препарати для схуднення, є переконаннями, через які важко любити себе, навіть якщо вага знижується. Так працює розлад харчової поведінки. Довготривале рішення – це прийняти та годувати тіло, яке ви маєте.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/eating-disorder-therapy-vs-ozempic-and-other-glp-1s/#more-5818

Grace Bradley

Згадаємо цитату з High School Musical 2: «Який зараз час? Літній!»
Нарешті настало літо, і це не може не радувати! Літо – це більше денного світла, відпочинок, відпустки, а також проживання кожного дня наповну. У сезон, який стає джерелом токсичних висловлювань про тіло, легко в них повірити, але це ваше літо, і ви заслуговуєте на те, щоб насолоджуватися кожною його миттю. Довші дні означають більше часу для турботи про себе!

Пропонуємо вам 21 пораду, які допоможуть вам  наповнити своє літо любов’ю та турботою.

1. Пам’ятайте: КОЖНЕ тіло – пляжне тіло! У вас є тіло? Так. Ви на пляжі? Якщо відповідь ствердна, то ось і все: ваше тіло пляжне. Це все, що вам потрібно знати.

2. З вами вже все добре. Не звертайте уваги на журнали, які розповідають, що потрібно зробити зі своїм тілом, щоб підготуватися до сезону. Вам не потрібно нічого змінювати в собі, щоб насолоджуватися літом.

3. Виходьте на вулицю. Влітку більше сонячного світла. Незалежно від того, чи ви сидите на вулиці й читаєте хорошу книгу, чи гуляєте в місцевому парку, чи йдете на пляж, насолоджуйтеся неймовірною погодою! Не встигнете й оком моргнути, як повернетеся до офісу, тож насолоджуйтеся сонячними променями, поки є можливість.

4. Наносьте більше сонцезахисного крему. Зрозуміло, ви повинні користуватись ним цілий рік, але особливо влітку не нехтуйте ним. Я не соромлюся своєї відданості SPF 100.

5. Вийдіть з соцмереж на деякий час. Якось я відвідувала табір, де гаджети були заборонені. Мені це дуже подобалося. Відірватися від соціальних мереж, токсичних повідомлень і просто знеособленого способу, яким технології змушують нас спілкуватися один з одним, було неймовірно. Навіть якщо ви переведете свій телефон у режим польоту на частину дня, ви не будете турбуватися про те, що відбувається у вашому маленькому електронному світі, а зосередитесь на величезному світі навколо вас.

6. Не порівнюйте себе з іншими. Вийшовши з мережі, ви зможете уникнути порівняння себе з іншими. Всі ці зображення моделей на пляжі? Це спотворена реальність. Поки ви насолоджуєтеся собою й тим, як ви проводите літо, це все, що має значення.

7. Будьте добрими, особливо до себе. Доброта до себе дозволяє вам витрачати більше часу на те, щоб насолоджуватися літом і ділитися своєю добротою з іншими. Ви заслуговуєте лише на доброту, і так вона поширюється навкруги як сонячні промені.

8. Зверніть увагу на те, що ви говорите про себе. Сподіваємось, що це слова підтримки. Зрозуміло, що в кожного з нас бувають дні, коли ми почуваємося не найкращим чином і можемо сказати про себе досить різкі речі. Не хвилюйтеся, якщо так, просто подумайте, що ви скажете собі наступного разу.

9. Оточуйте себе людьми, з якими вам добре. Літо коротке й цінне, тож проведіть його з людьми, які надихають і розкривають у вас найкраще.

10. Носіть те, в чому ви відчуваєте себе красивими та впевненими. Не дотримуйтеся модних тенденцій, якщо вони не приносять вам задоволення. Одягайте на себе речі, в яких ви відчуваєте себе неймовірними, сильними й неперевершеними. Ви заслуговуєте на те, щоб відчувати себе так кожен день.

11. Знаходьте час для улюблених справ. Це ваше літо, тож проведіть його з розумом. Навіть якщо у вас щільний графік, щодня знаходьте час на те, що ви любите, чи то читання книги, чи то перегляд Netflix, чи то спроба навчитися грати на укулеле, що завгодно!

12. Дозвольте собі розслабитися й відпочити. Ми всі відновлюємо енергію різними способами. Комусь потрібен час на самоті, а комусь – спілкування з іншими. Незалежно від того, як ви налаштовані, пам’ятайте, що це нормально – присвятити час турботі про себе. Подрімайте, прийміть ванну або зустріньтеся з друзями.

13. Пробуйте щось нове. Нове хобі, новий рецепт, нова книга, нове місце для прогулянки – неважливо. Кожен день – це можливість спробувати щось нове, і кожен день – це нова можливість.

14. Пийте більше води. Будьте турботливими до свого тіла та підтримуйте водний баланс протягом усього літа.

15. Дивіться на зірки. Працюючи у штаті Мен, моїм улюбленим заняттям було лежати на пристані біля озера й просто дивитися на простори нічного неба, рахуючи з друзями зірки, що падали. Звучить банально, але коли я бачила, наскільки велике нічне небо і все, що в ньому відбувається, я по-новому подивилась на власне життя.

16. Складіть список на літо та дотримуйтесь його! Що ви хочете зробити цього літа? Запишіть це і поставте собі за мету викреслювати щось зі списку якомога частіше! Створюйте спогади, які перетворяться на чудові історії.

17. Нагадайте собі, як багато може ваше тіло! Воно допомагає вам плавати, ходити в походи, сміятися, любити, посміхатися та обіймати. Цінуйте своє тіло за всі чудові речі, які воно може робити, замість того, щоб зациклюватися на тому, як би ви хотіли, щоб воно виглядало.

18. Починайте кожен день зі списку вдячності. Він не обов’язково має бути довгим, але якщо ви щоранку записуватимете лише кілька речей, за які ви вдячні у своєму житті, ваш день почнеться на гарній ноті.

19. Першим ділом вранці застеліть ліжко. Мені знадобилося дуже багато часу, щоб виробити цю звичку, але тепер я не можу уявити собі жодного дня без неї. Це просте завдання, яке можна виконати на самому початку дня.

20. Спробуйте медитувати. Неважливо, чи це п’ять хвилин, чи 50 хвилин, просто виділити трохи часу протягом дня, щоб сісти й очистити свій розум – це так чудово. Ви почнете усвідомлювати, наскільки потужним інструментом є просте дихання.

21. Знайте, що ви не самотні.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/21-tips-for-amazing-summer-self-care/

Що таке нервова булімія?

Нервова булімія (НБ) – це серйозний, потенційно небезпечний для життя розлад харчової поведінки, що характеризується циклічним переїданням і компенсаторною поведінкою, наприклад, самоіндукованою блювотою, спрямованою на усунення або компенсацію наслідків переїдання.

Як діагностується нервова булімія?

Відповідно до DSM-5, офіційними діагностичними критеріями нервової булімії є:

– Повторювані епізоди переїдання. Епізод переїдання характеризується обома наступними ознаками:

o З’їдання за певний проміжок часу (наприклад, протягом 2 годин) кількості їжі, яка значно перевищує ту, що більшість людей з’їдає за аналогічний проміжок часу за подібних обставин.

o Відчуття відсутності контролю над прийманням їжі (наприклад, відчуття, що людина не може припинити їсти або контролювати, що і скільки вона їсть).

– Повторювана невідповідна компенсаторна поведінка, спрямована на запобігання збільшенню ваги, наприклад, самостійне блювання, зловживання проносними, діуретиками або іншими ліками, голодування або надмірні фізичні навантаження.

– Переїдання та невідповідна компенсаторна поведінка трапляються в середньому щонайменше раз на тиждень протягом трьох місяців.

– На самооцінку надмірно впливають форма тіла та вага.

– Поведінка виникає не лише під час епізодів нервової анорексії.

Які ознаки та симптоми нервової булімії?

Зверніть увагу, що попри те, що це загальні симптоми, не у всіх людей з нервовою булімією спостерігаються всі ці емоційні та поведінкові симптоми.

Емоційні та поведінкові ознаки та симптоми:

– Стурбованість вагою, фігурою та зовнішнім виглядом, що призводить до обмежень/дієти для схуднення

– Ознаки переїдання, зокрема зникнення великої кількості їжі за короткий проміжок часу або наявність порожніх обгорток та упаковок, що свідчить про споживання великої кількості їжі.

– Свідчення поведінки очищення, зокрема часті відвідування туалету після їжі, ознаки та/або запах блювоти, наявність обгорток, упаковок від проносних або діуретиків

– Людині незручно їсти в присутності інших

– Людина розробляє харчові ритуали (наприклад, їсть лише певну їжу чи групу продуктів [наприклад, приправи], надмірно пережовує, не дозволяє собі торкатися їжі)

– Пропускає приймання їжі або їсть маленькими порціями за обідом/вечерею

– Дотримується модних дієт, виключає цілі групи продуктів, починає вегетаріанство/веганство заради схуднення.

– Вдається до епізодів переїдання, з’їдаючи велику кількість їжі за короткий проміжок часу, часто потайки.

– Після епізодів переїдання часто вдається до компенсаторних дій, таких як самостійне блювання, вживання сечогінних/проносних засобів, голодування/обмеження, надмірні фізичні навантаження або маніпуляції з дозуванням інсуліну

– Віддаляється від друзів і занять, які раніше приносили задоволення, стає більш ізольованою та потайливою

– Боїться їсти в громадських місцях або з іншими

– Краде або накопичує їжу в незнайомих місцях

– Вживає надмірну кількість води або некалорійних напоїв

– Використовує надмірну кількість ополіскувача для рота, м’ятних льодяників та жуйки

– Приховує тіло за мішкуватим одягом

– Підтримує надмірний жорсткий режим фізичних вправ – попри погоду, втому, хворобу чи травму – через потребу «спалити» калорії

– Створює розклад способу життя або ритуали, щоб знайти час для переїдання та очищення

– Віддаляється від звичайних друзів і діяльності

– Часто дивиться в дзеркало, вишукуючи недоліки зовнішності

– Має різкі перепади настрою

– Оцінює самооцінку за вагою, фігурою та зовнішнім виглядом

– Відчуває сором, провину та відчай після епізодів переїдання та компенсаторної поведінки

– Часто має низьку самооцінку

Фізичні ознаки та симптоми:

– Помітні коливання ваги, як у бік збільшення, так і зменшення

– Маса тіла зазвичай в межах норми, проте деякі люди мають більшу масу тіла

– Шлункові спазми, інші неспецифічні шлунково-кишкові скарги (закрепи, кислотний рефлюкс тощо)

– Труднощі з концентрацією

– Аномальні лабораторні результати (анемія, низький рівень гормонів щитоподібної залози, дисбаланс електролітів, низький рівень калію, мала кількість лейкоцитів, уповільнений пульс)

– Запаморочення

– Втрата свідомості

– Проблеми зі сном

– Порізи та мозолі на верхній частині суглобів пальців (результат викликання блювоти)

– Проблеми з зубами через очищення включають ерозію емалі; кровоточивість ясен/пародонтоз; чутливість до температури; карієс; зміну кольору зубів; сухість у роті; збільшення привушних/підщелепних залоз і проблеми з ковтанням.

– Суха шкіра

– Сухі та ламкі нігті

– М’язова слабкість

– Пожовтіння шкіри (через вживання великої кількості моркви)

– Порушення менструального циклу

Які захворювання зазвичай поєднуються з нервовою булімією?

Нижче наведено деякі захворювання, які часто виникають разом із нервовою булімією:

• Тривожні розлади, зокрема генералізований тривожний розлад, соціальну тривожність, фобії, панічний розлад і посттравматичний стресовий розлад
• Депресія та інші розлади настрою
• Порушення контролю імпульсів (ризикована сексуальна поведінка, водіння в нетверезому стані, крадіжки в магазинах, азартні ігри, компульсивні витрати тощо)
• Розлади вживання психоактивних речовин
• Самоушкодження (порізи та інші форми самоушкодження без суїцидальних намірів)

Які наслідки нервової булімії для здоров’я?

Повторювані цикли переїдання та очищення від булімії можуть вплинути на всю травну систему та призвести до електролітного та хімічного дисбалансу в організмі, що позначається на роботі серця та інших органів.

Деякі з найпоширеніших наслідків нервової булімії для здоров’я включають:

• Електролітний дисбаланс: очищення може призвести до електролітного дисбалансу, такого як гіпокаліємія (низький рівень калію), гіпонатріємія (низький рівень натрію) та гіпохлоремія (низький рівень хлоридів). Електролітний дисбаланс може викликати різноманітні симптоми, зокрема втому, слабкість, м’язові судоми, серцеву аритмію та судоми. У важких випадках електролітний дисбаланс може бути летальним.
• Проблеми із зубами: шлункова кислота у блювотних масах може роз’їдати зубну емаль, що призведе до карієсу, гниття та захворювань ясен. Нервова булімія також може спричинити збільшення привушних залоз (слинних залоз, розташованих перед вухами), спотворюючи риси обличчя.
• Проблеми зі стравоходом: багаторазове блювання може пошкодити стравохід, викликаючи запалення, виразки та розриви. У важких випадках ці проблеми можуть призвести до стану під назвою стравохід Барретта, який є передраковим станом.
• Проблеми з серцем: повторне блювання може пошкодити стравохід, спричинивши запалення, виразки та розриви. У важких випадках ці проблеми можуть призвести до стану під назвою стравохід Барретта, який є передраковим станом.
• Проблеми з нирками: зневоднення внаслідок очищення може призвести до каменів у нирках та ниркової недостатності.
• Гормональні проблеми: нервова булімія може порушувати роботу гормонів організму, що призводить до порушень менструального циклу, безпліддя та остеопорозу.

Як лікується нервова булімія?

Лікування нервової булімії (НБ) вимагає співпраці з мультидисциплінарною командою фахівців у галузі охорони здоров’я та психічного здоров’я, які мають досвід лікування цього типу розладу харчової поведінки. До складу цієї команди можуть входити терапевт, психіатр, психотерапевт і дієтолог. З огляду на серйозні фізичні та психологічні наслідки, які можуть виникнути в результаті розладів харчової поведінки, важливо якомога швидше звернутися за професійною допомогою. Також доведено, що раннє втручання є важливим фактором покращення результатів лікування.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/bulimia-nervosa/

Nataša Vrsaljko Alić

Я люблю їжу, так люблю поласувати, що часто переїдаю. З часом я зрозуміла, що це перебільшення в їжі не стосується самої їжі, а скоріше мого відношення до себе, любові до себе і свого тіла, відчуття успіху. І я подумала: Якщо мої стосунки з їжею такі складні, то якими ж вони мають бути для людей з розладами харчової поведінки?

На жаль, кілька близьких мені людей роками борються з анорексією та булімією. Деякі з них одразу розповіли мені про це відкрито, а інші добре приховували, аж поки не набралися сміливості зізнатися. Розлади харчової поведінки більш поширені, ніж ви думаєте, і найсумніше те, що люди просто не говорять про це.

У цьому вся суть. Якщо люди не говорять, вони не просять про допомогу, якщо вони не просять про допомогу, то нічого не змінюють, продовжуючи деструктивну поведінку і, на жаль, опиняються наодинці, в психічній в’язниці, з якої вони не можуть, не хочуть і не знають, як вибратись.

Розлади харчової поведінки – це психічні розлади з одним з найвищих рівнів смертності. Уявіть собі, що ви маєте такий розлад і мовчите про нього, бо якщо ви щось скажете, то часто зустрінетеся з осудом:

«Чому ти говориш про це як про якусь трагедію, коли інші люди мають проблеми серйозніше»

«Якби вона була моєю донькою, вона б їла» або

«Їм легко в житті — вони вважають, що бути «товстими» — це їхня найбільша проблема. Просто менше їжте та й все!»

Подібні висловлювання свідчать про загальне незнання про хворобу, а також про схильність засуджувати інших. Потрібна велика сміливість, щоб публічно говорити про свою боротьбу з анорексією, булімією чи іншим видом розладу харчової поведінки. Люди, які наважуються, зазвичай вже одужали або лікуються. Інші мовчать і залишаються на самоті, відчуваючи величезний сором, а ще гірше – несхвалення й ненависть до себе і своїх дій, які завдають їм шкоди. Вони вважають себе негідними допомоги та вірять, що інші мають гірші проблеми, тож їхні труднощі, як і вони самі, не мають значення.

Історія розладів харчової поведінки ніколи не стосується самої їжі. Той, хто вважає, що це так, має поверхневе розуміння. На жаль, розлад харчової поведінки – це форма саморуйнування, причини якого відрізняються залежно від людини та набагато глибші, ніж здається на перший погляд.

Якщо ви уважно вислухаєте людину з розладом харчової поведінки, то зрозумієте, що ця хвороба зовсім не проста. Людина проходить свою боротьбу на самоті, вона потребує допомоги, підтримки, заохочення та визнання того, що з нею все в порядку.

Людям потрібна допомога, щоб усвідомити, прийняти та керувати собою та своїм емоційним станом і зрозуміти, що за допомогою професійної допомоги є шанс вирішити те, що їх турбує, і вийти з того кола тортур, у якому вони опинилися.

Цікаво, якби люди з РХП мали таку підтримку з боку оточення, чи продовжували б мовчати, чи їм було б легше зізнатися собі та іншим, що вони потребують допомоги, і набагато раніше звернутися за нею? Чим раніше звернутися за допомогою, тим швидше почнеться одужання. Я сподіваюся, що саме зараз ідеальний час, щоб зблизитися, поговорити і знайти відповідь на це питання.

Джерело https://www.worldeatingdisordersday.org/imagine-having-a-serious-illness-and-being-too-afraid-to-talk-about-it/

Що таке зловживання проносними?

Зловживання проносними засобами відбувається, коли людина намагається вивести небажані калорії, схуднути, «відчути себе худим/порожнім» через повторне, часте вживання проносних. Часто проносними зловживають, вважаючи, що вони допоможуть вивести їжу і калорії до того, як вони встигнуть засвоїтися. Але це не так. Зловживання проносними часто призводить до різноманітних ускладнень зі здоров’ям, а іноді й до ризику для життя.

Міф про проносні засоби

Твердження про те, що проносні засоби допомагають контролювати вагу, є міфом. Насправді до того моменту, коли проносні подіють на товстий кишечник, більшість продуктів і калорій вже поглинута тонким кишечником. Хоча проносні штучно стимулюють спорожнення товстого кишківника, «маса», яка виходить, містить мало їжі, жирів і калорій. Натомість відбувається втрата води, мінералів, електролітів, а також неперетравлюваної клітковини і відходів з товстого кишечника. Ця «водяна маса» повертається, як тільки людина випиває будь-яку рідину, і тіло відновлює гідратацію. Якщо людина, яка хронічно зловживає проносними засобами, відмовляється відновлювати водний баланс, вона ризикує зневодненням, що додатково обтяжує органи й може призвести до смерті.

Які наслідки зловживання проносними засобами для здоров’я?

– Порушення електролітного та мінерального балансу. Натрій, калій, магній і фосфор є електролітами та мінералами, які присутні в дуже специфічних кількостях, необхідних для належного функціонування нервів і м’язів, зокрема товстої кишки та серця. Порушення цього балансу може спричинити неправильне функціонування цих життєво важливих органів.

– Сильне зневоднення може спричинити тремор, слабкість, розмитість зору, непритомність, пошкодження нирок і, в крайніх випадках, смерть. Зневоднення часто вимагає медикаментозного лікування.

– Залежність від проносних засобів виникає внаслідок їх надмірного застосування й може призвести до того, що товста кишка перестане реагувати на звичайні дози проносних засобів, і з часом їх знадобиться все більша і більша кількість.

– Це може викликати пошкодження внутрішніх органів, зокрема розтягнуту або «ледачу» товсту кишку, кишкову інфекцію, синдром подразненого кишківника і, в деяких випадках, пошкодження печінки. Хронічне зловживання проносними може підвищити ризик розвитку раку товстої кишки.

Як лікувати зловживання проносними засобами?

Подолання зловживання проносними засобами вимагає взаємодії з командою медичних працівників, які мають досвід лікування розладів харчової поведінки, включаючи терапевта, психіатра, психотерапевта і дієтолога. Також корисною є підтримка близьких друзів та сім’ї. Зустрічі з іншими людьми, щоб обговорити тривоги, занепокоєння та труднощі, можуть значно допомогти пережити важкі часи в процесі одужання.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/laxative-misuse/

Попри те, що розлад нападоподібного  переїдання (Binge Eating) є досить поширеним (найпоширеніший з РХП в Сполучених Штатах), його все ще неправильно розуміють. Насправді існує багато поширених міфів про розлад нападоподібного  переїдання.

Але якщо ви витратите трохи часу, щоб дізнатися більше про розлад нападоподібного   переїдання, це допоможе краще його зрозуміти та, можливо, допомогти іншим усвідомити важливість звернення за допомогою задля одужання.

Що таке розлад нападоподібного  переїдання?

Розлад нападоподібного  переїдання (Binge Eating) — це психічний розлад, який включає повторювані випадки вживання великої кількості їжі за відносно короткі проміжки часу. Такі випадки називаються епізодами переїдання.

Епізоди переїдання також характеризуються відсутністю контролю над тим, скільки або що з’їдено, і характеризуються щонайменше трьома з наступних ознак:

• Поглинання їжі швидше, ніж зазвичай
• Вживання їжі, попри відсутність фізичного голоду
• Вживання їжі до відчуття неприємного насичення
• Вживання їжі на самоті через збентеження щодо харчової поведінки
• Почуття провини, огиди або сорому після епізоду переїдання

Щоб відповідати діагностичним критеріям переїдання, людина повинна переживати періодичні напади переїдання принаймні раз на тиждень протягом трьох місяців.

Немає єдиної причини переїдання. Як і багато інших розладів харчової поведінки, переїдання може — і майже завжди розвивається — через різні біологічні, психологічні та екологічні фактори.

Основні міфи про розлад нападоподібного  переїдання

Багато міфів про розлад нападоподібного  переїдання ускладнюють розуміння тяжкості стану. Спростування цих міфів може допомогти людям краще визначити, чи страждають вони або хтось із їхніх близьких на цей розлад.

Міф 1: Нападоподібне переїдання – це не справжній розлад харчової поведінки

Існує різниця між переїданням і розладом нападоподібного переїдання. Багато людей переїдають у якийсь момент, чи то під час свят, чи то за особливої нагоди.

Розлад нападоподібного  переїдання – інший випадок. Люди з цим захворюванням регулярно переїдають. Така модель порушеної харчової поведінки пов’язана з низкою психологічних, біологічних, емоційних та екологічних проблем.

У 2015 році цей стан був офіційно визнаний у Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM) як розлад харчової поведінки. І він вже вважається найпоширенішим розладом харчової поведінки у Сполучених Штатах.

Міф 2: Усі люди з розладом нападоподібного  переїдання мають надмірну вагу

Хоча багато людей, які страждають від розладу нападоподібного переїдання, мають більші тіла, вага не має нічого спільного з діагностичними критеріями розладу. Люди можуть бути різних форм і розмірів, і неможливо визначити, чи страждає хтось на розлад харчової поведінки, спираючись на зовнішній вигляд.

Розлад нападоподібного  переїдання часто зустрічається у спортсменів, особливо у тих, хто дотримується суворих вагових вимог у своїх видах спорту. Деякі спортсмени сидять на дієтах, щоб контролювати свою вагу протягом тренувального сезону. У міжсезоння їхні сигнали голоду та ситості порушені після тривалого обмеження калорій, що викликає бажання переїсти.

Міф 3: Розлад нападоподібного  переїдання – це те саме, що нервова булімія

Є багато спільного між розладом нападоподібного переїдання та нервовою булімією, але це різні розлади з різних причин. Хоча обидва стани включають епізоди переїдання, люди з булімією намагаються «компенсувати» ці події очищенням. Блювота, зловживання проносним, голодування та надмірні фізичні навантаження є найпоширенішими способами, якими люди з булімією намагаються запобігти збільшенню ваги.

При переїданні не спостерігається компенсаторної поведінки, хоча почуття провини або відрази до з’їденої їжі є дуже поширеним явищем.

Міф 4: Розлад нападоподібного  переїдання не такий небезпечний, як інші розлади харчової поведінки

Нападоподібне переїдання  (Binge Eating) – це серйозний розлад харчової поведінки, який може спричинити короткострокові та довгострокові проблеми зі здоров’ям.

У людей з розладом переїдання може бути підвищений рівень стресу, що призводить до високого кров’яного тиску. Люди з розладом переїданням також мають підвищений ризик серцевих захворювань, інфаркту та інсульту. Додатково можуть бути проблеми зі сном, зміни апетиту, порушення функції нирок і труднощі з мисленням або запам’ятовуванням.

Як і багато інших розладів харчової поведінки, переїдання супроводжується сильним психічним і емоційним стресом. Нерідко люди з розладом переїдання відчувають напади сильного смутку, депресії або думки про самоушкодження.

Міф 5: Розлади нападоподібного  переїдання трапляються рідко

Розлад нападоподібного  переїдання аж ніяк не рідкісне явище. Насправді Binge Eating є найпоширенішим РХП в Сполучених Штатах. Вважається, що тільки в США на нього страждають майже 2,8 мільйона людей.

Міф 6: Людям з розладом нападоподібного переїдання потрібно більше самоконтролю

Більша сила волі не допоможе людині з переїданням перестати їсти. Цей стан є розладом психічного здоров’я, для подолання якого часто потрібне медичне лікування.

Люди, які не розуміють серйозності нападоподібного  переїдання, вважають, що людині легко припинити таку поведінку, і звинувачують у відсутності самоконтролю. Так, людина може втрачати контроль під час епізоду переїдання, але брак сили волі не є основною причиною розладу переїдання.

Міф 7: Розлад нападоподібного  переїдання не лікується

На щастя, це один із найбільших міфів про розлад нападоподібного  переїдання. Натомість цей стан легше з усіх піддається лікуванню.

Існують різні варіанти лікування залежно від потреб людини, зокрема когнітивна поведінкова терапія (КПТ), міжособистісна психотерапія (МПТ) та навіть деякі види медикаментозного лікування.

Постановка діагнозу та бесіда з лікарем — чудовий перший крок на шляху до одужання. Розмова з професіоналом про переїдання може бути незручною, але поговорити з кимось якнайшвидше є життєво важливим для зниження ризику довгострокових ускладнень.

Пошук допомоги при розладі нападоподібного переїдання

Є багато місць, куди можна звернутися за допомогою при розладі нападоподібного  переїдання. Для початку ви можете звернутись до лікаря первинної ланки або терапевта. Дізнавшись більше про вашу ситуацію, вони можуть направити вас до фахівців з психічного здоров’я, спеціалістів з розладів харчової поведінки або до відповідних програм.

Шлях до одужання — це довга подорож, але побудова кращих стосунків із їжею зрештою призведе до щасливішого та здоровішого майбутнього.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/dispelling-the-myths-of-binge-eating-disorder

Однією з характерних рис розладів харчової поведінки є надання великого значення вазі та фігурі у визначенні власної самооцінки. Крім того, люди з розладами харчової поведінки часто вважають, що дієта, фізичні вправи або – у випадку нервової булімії – очищення можуть контролювати форму тіла та вагу. Люди з нервовою булімією очищаються, намагаючись позбутися спожитих калорій (що насправді неефективно), спорожнити або зменшити шлунок, змінити свій настрій. Булімія несе серйозні ризики для психічного та медичного здоров’я. Шлях до одужання від булімії зазвичай включає (як мінімум) амбулаторну терапію у кваліфікованого фахівця з психічного здоров’я, такого як психолог або інший терапевт з розладів харчової поведінки.

Лікування булімії

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є найкраще вивченим і ефективним методом лікування булімії. Терапія починається з початкової мети: припинити очищення. Інші найближчі цілі включають моніторинг споживання їжі та впровадження регулярного харчування, яке зазвичай складається з трьох прийомів їжі та двох-трьох перекусів, розподілених протягом дня. Під час терапії пацієнт і терапевт усувають різні фактори, які підтримують розлад харчової поведінки. До них відноситься надмірна оцінка ваги, фігури та здатності контролювати ці фактори. Інші фактори включають дієтичне харчування та обмеження споживання їжі, а також такі чинники, як настрій і тривога, що впливають на харчування.

Більшість пацієнтів з нервовою булімією звертаються до лікування з вагою, яка знаходиться в середньому діапазоні для їхнього зросту. На відміну від хворих на нервову анорексію, які за визначенням мають меншу вагу. Попри те, що вони мають «нормальну» вагу, на початку лікування незадоволеність тілом та своєю вагою дуже сильні. Пацієнти вважають, що за допомогою очищення вони контролюють свою вагу. Люди з булімією часто різними способами обмежують споживання їжі. Але цей контроль втрачається і зрештою призводить до переїдання та очищення. Лікування полягає в тому, щоб приймати їжу через рівні проміжки часу, не очищаючись. Таким чином, загальний страх пацієнтів полягає в тому, чи призведе зміна режиму харчування до збільшення ваги. Відповідь… можливо.

Зміни ваги під час лікування булімії

У більшості пацієнтів з нервовою булімією лікування не призводить до значних змін ваги. Однак деякі пацієнти можуть набирати вагу. Невеликий відсоток пацієнтів втрачає вагу після припинення переїдання. Ми не радимо пацієнтам, які одужують від розладів харчової поведінки (та й взагалі будь-кому), ставити перед собою конкретну цільову вагу. Зосередженість на втраті ваги несумісна зі стратегіями КПТ, які передбачають збалансоване й регулярне харчування. Вага може природним чином коливатися протягом курсу лікування. Щобільше, коли людина нормально харчується, її тіло природно тяжіє до певного рівня – біологічно зумовленої ваги, яка значною мірою знаходиться поза нашим контролем. Дійсно, навчитися менше зосереджуватися на вазі тіла як визначальному факторі досягнень або самооцінки – цінна мета лікування.

Що таке зниження ваги?

Деякі пацієнти з булімією можуть почати лікування з вагою, яка знаходиться в межах норми для їхнього зросту або навіть на підвищеному рівні, але є низькою в контексті їхньої дорослої ваги в анамнезі. Зменшення ваги – це підтримання ваги тіла, яка є нижчою за максимальну вагу дорослої людини. Останні дослідження почали проливати світло на вплив зниження ваги на розлади харчової поведінки, особливо на булімію. Булімія часто починається з бажання схуднути та спроб схуднути за допомогою дієти.

Дослідження показали, що життя зі зниженою вагою має значний вплив на булімію. Це збільшує ймовірність переїдання — можливо, через заснований на мозку біоповедінковий механізм самозбереження — і подальше очищення. Крім того, всупереч думці людей з булімією про те, що вони здатні контролювати свою вагу, зменшення ваги з часом призводить до її збільшення. Це ще більше сприяє дієті та очищенню, враховуючи сильний страх погладшати, який відчуває більшість пацієнтів.

Чи наберу я вагу?

Отже, що це означає для лікування та одужання? Для пацієнтів, які проходять лікування, це означає, що так, ви можете набрати вагу. Це особливо ймовірно, якщо ваша вага нижча, ніж попередня більша вага. Це може лякати, особливо спочатку. Лікарі часто відчувають себе незручно, обговорюючи цю тему. У них навіть може виникнути спокуса запевнити вас, що ви не наберете вагу. Однак це суперечить тому, що ми зараз знаємо про зниження ваги. Крім того, це лише підсилює думку про те, що набору ваги слід побоюватися та уникати за будь-яку ціну. Збільшення ваги насправді може бути ключем до розриву циклу переїдання та очищення, що є набагато ціннішим, ніж збереження низької ваги.

Більше зниження ваги пов’язане з продовженням симптомів булімії та рецидивами, тому набір ваги може збільшити ймовірність одужання від булімії, а також служити захистом від майбутніх рецидивів розладів харчової поведінки. Збільшення ваги може бути не лише побічним ефектом лікування, але й відповідною метою лікування, якщо ви страждаєте на булімію та живете зі зниженою вагою, так само, як це важлива мета для тих, хто одужує від анорексії.

На завершення

Якщо ви вже проходили попереднє лікування, але все ще відчуваєте переїдаєте та/або очищуєтесь, важливо дослідити, чи може зниження ваги бути фактором, що сприяє цьому. Ви можете обговорити зі своїм лікарем доцільність набору ваги. Розуміння ролі зниження ваги в підтримці розладу харчової поведінки має слугувати мотивацією для продовження лікування та роботи над управлінням негативними відчуттями, пов’язаними зі збільшенням ваги. Дійсно, корисно дослідити мотивацію, що стоїть за важливістю бути худим або підтримання певної ваги, а також подолання страхів, пов’язаних з набором ваги. Ви можете виявити, що життя з дещо більшою вагою, після того, як ви це прийняли, може бути набагато менш стресовим і забирати менше часу, ніж примушування вашого тіла важити менше, ніж воно запрограмоване біологічно.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/weight-gain-in-bulimia-recovery/

Що таке розлади харчової поведінки?

Розлади харчової поведінки – це серйозні медичні захворювання, викликані біологічним впливом, що характеризуються серйозними порушеннями харчової поведінки. Хоча багато людей можуть час від часу перейматися своїм здоров’ям, вагою чи зовнішнім виглядом, деякі стають зацикленими або одержимими ідеєю схуднення, зміною маси тіла чи фігури та контролюють споживання їжі. Це можуть бути ознаки розладу харчової поведінки.

Розлади харчової поведінки – це не вибір людини. Вони впливають на фізичне та психічне здоров’я та можуть бути небезпечними для життя. Однак за належного лікування можна повністю одужати від розладів харчової поведінки.

Хто в групі ризику розвитку РХП?

Розлади харчової поведінки можуть вражати людей різного віку, расової/етнічної приналежності, ваги  та статі. Хоча розлади харчової поведінки часто з’являються в підлітковому або юнацькому віці, вони також виникають у дітей або в більш пізньому віці (40 років і старше).

Пам’ятайте: люди з розладами харчової поведінки можуть виглядати здоровими, але бути серйозно хворими.

Точна причина розладів харчової поведінки до кінця не з’ясована, але дослідження показують, що поєднання генетичних, біологічних, поведінкових, психологічних і соціальних факторів може підвищити ризик розвитку захворювання.

Які існують поширені типи розладів харчової поведінки?

Поширені розлади харчової поведінки включають нервову анорексію, нервову булімію, розлад переїдання та розлад уникнення обмеження споживання їжі. Кожен із цих розладів має різні симптоми, але серед них є і схожі. Люди, які мають будь-яку комбінацію цих симптомів, можуть мати розлад харчової поведінки та повинні пройти обстеження у лікаря.

Що таке нервова анорексія?

Нервова анорексія – це стан, коли люди уникають їжі, сильно обмежують її вживання або їдять дуже малу кількість лише певних продуктів. Вони також можуть зважуватися по кілька разів на день. Навіть маючи критично недостатню вагу, можуть вважати себе надмірно повними.

Існує два підтипи нервової анорексії: рестриктивний підтип і підтип з переїданням-очищенням.

Рестриктивний: Люди з рестриктивним підтипом нервової анорексії суворо обмежують кількість і тип їжі, яку вони споживають.

Переїдання-очищення: люди з таким підтипом нервової анорексії також значно обмежують кількість і тип їжі, яку вони споживають. Крім того, у них можуть бути епізоди переїдання та очищення — з’їдання великої кількості їжі за короткий проміжок часу з подальшим блюванням або використання проносних або діуретиків, щоб позбутися з’їденого.

Симптоми нервової анорексії:

– Обмежене харчування та/або інтенсивні та надмірні фізичні навантаження

– Надзвичайна худорба (виснаження)

– Невпинне прагнення до худорлявості та небажання підтримувати нормальну або здорову вагу

– Сильний страх набрати зайву вагу

– Спотворене уявлення про тіло або про себе, яке сильно залежить від сприйняття ваги та форми тіла

– Заперечення серйозності проблеми низької маси тіла

З часом нервова анорексія може призвести до численних серйозних наслідків для здоров’я, зокрема:

– Витончення кісток (остеопенія або остеопороз)

– Легка анемія

– Виснаження та слабкість м’язів

– Ламкість волосся та нігтів

– Суха і жовтувата шкіра

– Ріст тонкого волосся по всьому тілу (лануго)

– Сильний запор

– Низький кров’яний тиск

– Уповільнене дихання та пульс

– Пошкодження структури та функції серця

– Зниження внутрішньої температури тіла, через що людина постійно відчуває холод

– Млявість, загальмованість або постійне відчуття втоми

– Безпліддя

– Пошкодження мозку

– Поліорганна недостатність

Нервова анорексія може бути смертельною. Вона має надзвичайно високий рівень смертності порівняно з іншими психічними розладами. Люди з анорексією ризикують померти від медичних ускладнень від голодування. Самогубство є другою основною причиною смерті людей з нервовою анорексією.

Що таке нервова булімія?

Нервова булімія – це стан, при якому люди періодично споживають незвично велику кількість їжі та відчувають відсутність контролю над вживанням їжі. Таке переїдання супроводжується поведінкою запобігання збільшенню ваги, наприклад, примусове блювання, використання проносних або діуретиків, голодування, надмірні фізичні навантаження або комбінація різних видів такої поведінки. На відміну від людей з нервовою анорексією, люди з булімією можуть підтримувати нормальну вагу або мати надлишкову вагу.

Симптоми та наслідки для здоров’я нервової булімії включають:

– Хронічне запалення та біль у горлі

– Набряклість слинних залоз у ділянці шиї та щелепи

– Зношеність зубної емалі, підвищена чутливість та руйнування зубів через вплив шлункового соку під час блювання

– Кислотний рефлюкс та інші проблеми зі шлунково-кишковим трактом

– Кишкові розлади та подразнення через зловживання проносними засобами

– Сильне зневоднення внаслідок блювання

– Електролітний дисбаланс (занадто низький або занадто високий рівень натрію, кальцію, калію та інших мінералів), який може призвести до інсульту або серцевого нападу.

Що таке розлад нападободібного переїдання (binge eating)?

Розлад нападоподібного переїдання — це стан, при якому люди втрачають контроль над їжею та мають повторювані епізоди вживання надзвичайно великої кількості їжі за один раз. На відміну від нервової булімії, періоди переїдання не супроводжуються очищенням, надмірними фізичними навантаженнями або голодуванням. Як наслідок, люди з розладом переїдання часто мають надмірну вагу або ожиріння.

Симптоми розладу переїдання:

– Вживання незвично великої кількості їжі за короткий проміжок часу, наприклад, протягом двох годин

– Швидке вживання їжі під час епізодів переїдання

– Вживання їжі навіть тоді, коли ви ситі або не голодні

– Приймання їжі аж до відчуття дискомфортного насичення

– Харчування наодинці або таємно, щоб уникнути сорому перед іншими людьми

– Відчуття дистресу, сорому або провини через їжу

– Часте сидіння на дієті без втрати ваги

Що таке розлад уникнення/обмежувального споживання їжі?

Розлад уникнення/обмежувального споживання їжі (ARFID) є станом, коли люди обмежують кількість або тип споживаної їжі. На відміну від нервової анорексії, люди з ARFID не мають спотвореного образу тіла або сильного страху набрати вагу. ARFID найчастіше зустрічається в середньому дитячому віці та зазвичай починається раніше, ніж інші розлади харчової поведінки. Багато дітей проходять фази вибагливості в їжі, але дитина з ARFID не отримує достатньої кількості калорій, щоб правильно рости і розвиватися, а дорослий з ARFID не може підтримувати основні функції організму через брак калорій.

Симптоми ARFID:

– Різке обмеження типів або кількості їжі, що вживається

– Відсутність апетиту або інтересу до їжі

– Різка втрата ваги

– Розлад шлунку, біль у животі або інші шлунково-кишкові проблеми без інших відомих причин

– Обмежений спектр улюблених продуктів, що ще більше скорочується (“перебірливе харчування”, яке прогресивно погіршується).

Як лікують розлади харчової поведінки?

Розлади харчової поведінки можна успішно лікувати. Раннє виявлення та лікування важливі для повного одужання. Люди з розладами харчової поведінки мають вищий ризик самогубства та медичних ускладнень.

Сім’я людини може відігравати вирішальну роль у лікуванні. Члени сім’ї можуть заохочувати людину, яка має проблеми з харчуванням або сприйняттям образу тіла, звернутися за допомогою. Вони також можуть надавати підтримку під час лікування та бути чудовими союзниками як для пацієнта, так і для лікаря. Дослідження показують, що залучення сім’ї до лікування розладів харчової поведінки може покращити результати лікування, особливо для підлітків.

Плани лікування розладів харчової поведінки включають психотерапію, медичну допомогу та моніторинг, консультування з питань харчування, медикаментозне лікування або комбінацію цих підходів. Типові цілі лікування:

• Відновлення повноцінного харчування
• Доведення ваги до здорового рівня
• Зменшення надмірних фізичних навантажень
• Припинення переїдання та заїдання стресу

Люди з розладами харчової поведінки також можуть мати інші психічні розлади (такі як депресія або тривога) або проблеми із вживанням психоактивних речовин. Дуже важливо лікувати будь-які супутні захворювання в рамках плану одужання.

Спеціальні форми психотерапії («розмовна терапія») і когнітивно-поведінкові підходи можуть ефективно лікувати певні розлади харчування. Щоб отримати загальну інформацію про психотерапію, відвідайте вебсторінку Національного інституту психічного здоров’я (NIMH).

Дослідження також показують, що медикаменти можуть допомогти в лікуванні деяких розладів харчової поведінки та супутніх тривоги чи депресії, пов’язаних із розладами харчової поведінки. Інформація про ліки часто змінюється, тому проконсультуйтеся зі своїм лікарем перед вживанням.

Де я можу знайти допомогу?

Якщо ви не знаєте, куди звернутися за допомогою, варто почати зі свого терапевта. Він може направити вас до кваліфікованого фахівця з психічного здоров’я, наприклад, психіатра або психолога, який має досвід лікування розладів харчової поведінки.

Джерело https://www.nimh.nih.gov/health/publications/eating-disorders

Міжнародна конференція Асоціації Круглий стіл «Розлади харчової поведінки, пов’язані із наслідками тривалого стресу».

Доповідь Наукового комітету Асоціації: Ящишина Юлія, Фатєєва Марина, Наумова Наталя, Лазаренко Ольга, Назаренко Тетяна
«РХП: сучасні дослідження та інноваційні підходи»

Медичні працівники часто рекомендують баріатричну хірургію пацієнтам із великими розмірами тіла. Великий розмір тіла, який у медичному світі називають “ожирінням”, (термін, який ми не будемо використовувати без посилання на медичні дані) не є тотожним розладу харчової поведінки. Проте вони перетинаються. Значна кількість людей, які розглядають можливість баріатричної операції, можуть мати розлад харчової поведінки. Більшість з них неодноразово сиділи на дієтах і мають щонайменше порушення харчової поведінки. Наявний розлад харчової поведінки може погіршити результат баріатричної операції. Крім того, сама операція може створити умови, які викликають або імітують розлади харчової поведінки чи порушення харчової поведінки. У більшості публікацій про баріатричну хірургію присутня фетфобія та вони написані людьми та організаціями, які отримують прибуток від проведення операції. Ми будемо обговорювати це питання більш критично, з точки зору підходу, що враховує вагу, а не дієти.

Що таке баріатрична хірургія?

Баріатрична хірургія, також відома як хірургія схуднення, належить до ряду процедур, що фізично змінюють структуру тіла. Мета полягає в тому, щоб обмежити об’єм їжі, яку можна споживати, або спричинити порушення всмоктування поживних речовин, що призведе до схуднення.

Обмежувальні процедури

Обмежувальні процедури знижують споживання їжі, зменшуючи місткість шлунка. До таких процедур належать:

• Вертикальна стрічкова гастропластика — за допомогою стрічки та скоб створюється невеликий шлунковий мішок
• Лапароскопічне регульоване бандажування шлунка — розміщення регульованого бандажа навколо верхньої частини шлунка для створення невеликого мішка для утримання їжі
• Рукавна гастрекомія, або шлунковий рукав — хірургічне видалення приблизно 80 відсотків шлунка назавжди, в результаті чого залишається шлунок у формі трубки розміром і формою з банан.

Мальабсорбтивні процедури

Процедури порушення всмоктування скорочують довжину функціональної тонкої кишки та включають такі процедури, як:

• Юноілеальне шунтування — процедура, яка проводилася в основному в 1960-х і 1970-х роках і включала хірургічне обходження приблизно 90 відсотків тонкої кишки для короткого замикання всмоктування поживних речовин; воно більше не виконується, бо спричиняє важке недоїдання та смерть
• Біліопанкреатичне шунтування — під час якого частини шлунка видаляються хірургічним шляхом. Невеликий мішечок, який залишається, з’єднується безпосередньо з кінцевим сегментом тонкої кишки, повністю оминаючи верхню частину тонкої кишки. Залишається спільний канал, у якому жовч і травні соки підшлункової залози змішуються перед тим, як потрапити в товсту кишку. Втрата ваги відбувається тому, що більшість калорій і поживних речовин потрапляє в товсту кишку і не засвоюється.

Деякі процедури поєднують обмеження з мальабсорбцією. Однією з таких процедур є шунтування шлунка Ру-ан-І (RYGB), при якому верхній відділ шлунка зшивається, залишаючи невеликий шлунковий мішок, який обмежує пероральне вживання їжі. Потім цей мішечок прикріплюється безпосередньо до частини тонкої кишки, яка називається кінцівкою Ру, минаючи решту шлунка та верхню частину тонкої кишки, що додатково спричиняє легке порушення всмоктування.

Сьогодні шлунковий рукав і RYGB є найпоширенішими баріатричними процедурами в США. За оцінками, у 2017 році було проведено 228 000 операцій на шлунку, 59% з яких – шлунковий рукав і 18% RGBY.

Що потрібно враховувати перед баріатричною хірургією

Якщо у вас є розлад харчової поведінки або ви плануєте провести операцію на шлунку, важливо розуміти, що операція навряд чи вирішить розлад харчової поведінки або проблеми з споживанням їжі. Вона може навпаки погіршити ситуацію, не вирішивши ваші проблеми з вагою.

Люди, які вдаються до баріатричної хірургії, повинні враховувати, що ця галузь медицини є однією з найбільш високооплачуваних, тому лікарі зацікавлені заохочувати пацієнтів до її проведення. Вони можуть приховувати певні ризики від пацієнтів.

Критики кажуть, що баріатрична хірургія — це просто примусова дієта — різні методи спрямовані на зменшення здатності вашого шлунка утримувати їжу або на пошкодження ваших органів, щоб вони не могли поглинати велику кількість поживних речовин. Коротко кажучи: індуковане недоїдання. Післяопераційний дефіцит поживних речовин є поширеним явищем. Рівень калорійності, рекомендований для людей, які перенесли процедуру, просто занадто низький.

Значні ризики

Смерть — ще одна реальна можливість. Згідно з повідомленнями, рівень смертності людей, яким проводять баріатричні операції, досягає 5 відсотків пацієнтів, які помирають протягом року — фактичний рівень може бути навіть вищим через приховування даних. В одному звіті було встановлено, що смерті, спричинені шлунковим шунтуванням, не враховувалися та реєструвалися як смерті від інших причин. Ймовірні й інші ускладнення, які охоплюють усі системи організму.

Більшість досліджень баріатричної хірургії зосереджується на результатах протягом першого року після операції; дані про довгострокові результати обмежені. Більшість досліджень повідомляють про результати для менш ніж 80% пацієнтів, не враховуючи тих, хто, можливо, вибув із дослідження через низькі результати та сором. Лише деякі дослідження відстежують результати після 2 років після операції. Як зазначають Puzziferri та ін., ці проблеми суттєво спотворюють отримані результати: «Існують значні ризики отримання надто оптимістичних висновків щодо ефекту втручання для зниження ваги, коли спостереження є неповним. Через неповне спостереження більшість досліджень баріатричної хірургії можуть давати надто оптимістичні оцінки ефектів цих операцій».

Обмежена втрата та відновлення ваги

Крім того, значна частина пацієнтів, які перенесли баріатричну операцію, не досягають очікуваної втрати ваги або повертають значну частину втраченої ваги з часом. Пацієнти з меншою втратою ваги або з більшим поверненням ваги рідше з’являються для подальшого спостереження через сором і не включаються в дані.

Нові дані свідчать про те, що операція може принести лише тимчасове полегшення від медичних проблем, які вона покликана лікувати, і що вага може поступово відновитися. Після операції пацієнти все ще мають велику вагу, хоча й меншу, і можуть не мати суттєвого покращення стану здоров’я. Деякі з них ніколи не зможуть знову регулярно харчуватися або будуть обмежені в харчуванні невеликими порціями та уникати певних продуктів.

Поширеність розладів харчової поведінки серед людей, які звертаються до баріатричної хірургії

Дослідження показують, що розлади харчової поведінки та проблемні харчові звички є поширеними серед людей, які бажають пройти баріатричну операцію, можливо, через те, що вони неодноразово сиділи на дієтах, які передують порушенню харчової поведінки. Наявні розлади можуть істотно вплинути на результат операції. На жаль, дослідники вважають, що пацієнти, які обирають ці процедури, ймовірно мінімізують або не повідомляють про розлади харчової поведінки та проблемну харчову поведінку. Вони можуть побоюватися, що їх не схвалять на операцію, якщо вони зізнаються в своєму РХП.

Розлад нападоподібного переїдання (Binge eating), який характеризується епізодами вживання великої кількості їжі, що виходить з-під контролю, є найпоширенішим розладом харчової поведінки, про який повідомляють пацієнти, які звертаються за баріатричною хірургією. Оцінки рівня поширеності розладу переїдання значно відрізняються через використання різних критеріїв і різноманітних методів оцінки та коливаються від 4% до 49%. Але вони можуть бути неточними, як пояснено вище.

Вплив розладів харчової поведінки на результати баріатричної хірургії

Вплив успіху операції на наявність розладу харчової поведінки виявилося складно вивчити з причин, згаданих вище. Деякі дослідження показують, що діагноз розладу переїдання перед операцією пов’язаний із симптомами розладу харчової поведінки після операції та меншою втратою ваги або більшим поверненням ваги.

На жаль, пацієнти з розладами харчової поведінки перед операцією можуть бути неадекватно оцінені та проліковані. Окремі програми баріатричної хірургії використовують власні процедури оцінки. Не існує загальноприйнятої або рекомендованої практики. Більшість критеріїв для баріатричної хірургії зосереджені на тому, що пацієнт має тіло більше певного розміру (вимірюється в індексі маси тіла), має в анамнезі невдалі спроби схуднення та не має психологічних протипоказань, які не є чітко визначеними. Отже, симптоми розладу харчової поведінки можуть бути неадекватно оцінені.

Розлади харчової поведінки після операції

Розлади харчової поведінки після баріатричної операції важко оцінити, і про них можуть не повідомляти. Ми бачимо їх у цьому кабінеті. Ускладнення після операції можуть включати медичні проблеми та симптоми, які можуть імітувати поведінку або симптоми розладу харчової поведінки, такі як блювота, запор і зниження апетиту. Інші симптоми, пов’язані з операцією, можуть спонукати пацієнтів до компенсаторної поведінки, щоб полегшити дискомфортні відчуття від непереносності певної їжі чи її кількості.

У пацієнтів баріатричної хірургії відбуваються анатомічні та фізіологічні зміни, які суттєво змінюють їхній раціон та харчову поведінку. Як наслідок, з’їдання об’єктивно великої кількості їжі за один раз при розладі переїдання, може бути фізично неможливим принаймні протягом певного періоду після операції. Таким чином, наявні діагностичні критерії розладів харчової поведінки можуть не відображати належним чином прояви, які спостерігаються у пацієнтів після баріатричної операції. Пацієнти можуть технічно не відповідати критеріям розладу переїдання навіть при обстеженні, хоча вони мають клінічно значущу патологію харчової поведінки. Тому показники поширеності розладів харчової поведінки після баріатричних операцій можуть бути штучно заниженими.

Втрата контролю над їжею

Однак, досвід втрати контролю над їжею, коли пацієнти вживають меншу кількість їжі, здається, часто зустрічається серед пацієнтів після хірургічного втручання. Докази вказують на те, що відчуття втрати контролю, незалежно від кількості з’їденої їжі, є, можливо, найбільш визначальною ознакою переїдання. Дослідники запропонували діагноз “баріатричний розлад переїдання” для опису тих пацієнтів, які відповідають критеріям DSM-5 для розладу переїдання, за винятком критерію “незвично великих” епізодів переїдання. Попередні дослідження підтверджують «наявність розладу харчової поведінки, дуже схожого на розлад переїдання, серед значної підгрупи пацієнтів» після баріатричної хірургії.

Втрата контролю над прийомом їжі є поширеним явищем серед баріатричних пацієнтів. Вона зустрічається у 13% – 61% пацієнтів до операції і у 17% – 39% пацієнтів після операції (Ivezaj et al., 2021). Це має сенс, коли місткість шлунка фізично обмежена, оскільки обмеження є важливим фактором, що призводить до переїдання.

Булімія та анорексія

Хоча про частоту нервової булімії до або після операції відомо небагато, є повідомлення про випадки нервової булімії після баріатричної операції. Подібним чином не повідомляється про частоту нервової анорексії перед операцією (і нечасто діагностується у пацієнтів із великим тілом), але серед пацієнтів, які перенесли баріатричну операцію, є випадки атипової анорексії, тобто люди відповідають усім критеріям нервової анорексії, за винятком об’єктивно малої ваги. Це ще раз підтверджує, що тіла від природи різноманітні, а екстремальна втрата ваги може бути шкідливою.

Синдром нічного споживання їжі

Синдром нічного споживання їжі – це діагноз, що наразі класифікується як різновид інших специфічних розладів харчування або харчової поведінки. Синдром нічного споживання їжі характеризується епізодами переїдання вночі і порушенням циркадного ритму. Він також був задокументований у пацієнтів після баріатричної хірургії з частотою поширеності від 2% до 18%.

Додаткова проблематична харчова поведінка після операції

Пацієнтів баріатричної хірургії інструктують змінити свою харчову поведінку після операції. Наприклад, обмежити розмір порцій і ретельно пережовувати їжу. Вони повинні дотримуватися суворого розкладу, зважувати і вимірювати їжу, а також уникати певних продуктів. Загалом саме таку поведінку часто діагностують як симптоми розладів харчової поведінки. Заклопотаність збереженням втрати ваги та уникненням повернення ваги, після баріатричної операції, настільки схожа на те, що спостерігається при РХП, що можна поставити собі питання: «Невже ми просто вчимо людей мати більш обмежувальний розлад харчової поведінки?»

Блювання

Епізодичне блювання є досить поширеним явищем після баріатричного втручання. Люди можуть навмисно або спонтанно викликати блювоту після вживання певних непереносних продуктів або надто швидкого приймання їжі чи недостатнього пережовування. Деякі лікарі можуть заохочувати періодичне блювання, щоб полегшити неприємні фізичні симптоми. Навіть якщо спочатку це відбувається спонтанно, пацієнти можуть навчитися робити це навмисно, вважаючи, що це допоможе контролювати свою вагу. Однак часте блювання може спричинити електролітний дисбаланс, той, своєю чергою, серцеву аритмію, що може стати причиною раптової смерті. Також така практика може пошкодити стравохід.

Демпінг

Демпінг – це нездатність їжі перетравлюватися. Це призводить до збільшення кількості рідини в тонкому кишківнику й викликає сильну діарею. Демпінг виникає після операції у багатьох людей після вживання солодощів або великої кількості їжі. Пацієнти часто скаржаться на запаморочення та пітливість після приймання їжі з високим вмістом глюкози або великої кількості їжі. Це надзвичайно дискомфортно і супроводжується сильною втомою. Деякі люди використовують демпінг навмисно для схуднення або для того, щоб компенсувати з’їдену їжу.

Під’їдання

Під’їдання — повторюване вживання невеликої кількості їжі в незапланований спосіб і/або не у відповідь на голод – є нещодавно визнаною поведінкою. Щоб вважатися повторюваною, вона повинна відбуватися двічі в один і той самий період протягом дня (наприклад, вранці). Вважається, що існує два типи: компульсивний із втратою контролю та некомпульсивний — розсіяний і безглуздий, але без втрати контролю. Під’їдання відрізняється, з одного боку,  від епізодів переїдання, кількістю з’їденої їжі, а з іншого, від втрати контролю над їжею відсутністю обмеженого періоду.

Коли місткість шлунка зменшується і людина не може прийняти необхідну кількість їжі за один раз, під’їдання може бути природною реакцією. За оцінками, апетит спостерігається у 47% пацієнтів після операції. Вибирання їжі або надкушування — моделі повторюваного та незапланованого прийому їжі. Деякі пацієнти також можуть жувати і спльовувати.

Надмірне обмеження

Надмірне обмеження в харчуванні. Невідомий відсоток людей, які перенесли баріатричну операцію, мають розлади харчової поведінки, схожі на нервову анорексію. Звичайно, це те, що посилює хірургічне втручання та рекомендовані дієтичні вказівки, тому навряд чи захворювання вдасться ідентифікувати. Ми знаємо, що люди з більшою вагою можуть відповідати критеріям атипової анорексії. Ці люди стикаються з тими ж ризикованими наслідками обмежень, що й люди з анорексією при низькій вазі.

В’ялість шкіри

В’ялість шкіри, яка є звичайним явищем після операції, може посилити незадоволеність тілом. Жорстока іронія полягає в тому, що незадоволеність розміром тіла, яка існувала до операції, може не зменшитися, а замінитися занепокоєнням через в’ялу шкіру.

Допомога людям із розладами харчової поведінки до та після баріатричної операції

Післяопераційна втрата контролю над їжею і переїдання пов’язані з меншою втратою ваги і більшими психосоціальними проблемами. На жаль, післяопераційна психологічна підтримка надається нерівномірно.

Не існує загальноприйнятих методів лікування пацієнтів з розладами харчової поведінки або порушенням харчової поведінки після баріатричної операції.  Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є рекомендованим психологічним лікуванням для дорослих із РХП. КПТ спрямована на розлад переїдання та нервову булімію. Вона також може бути корисною для пацієнтів з постбаріатричними розладами харчової поведінки та порушеннями харчової поведінки.

Люди з великими розмірами тіла можуть відчайдушно бажати зробити ці операції. Їм кажуть, що вони покращать здоров’я та вирішать їхню довічну боротьбу з вагою. Дійсно, стигматизація за вагою та неприязнь до повних людей є поширеним явищем. Лікарі часто заохочують до операції. Однак люди, які проходять баріатричні процедури, стикаються з серйозними медичними ускладненнями. Крім того, вони можуть обміняти одну проблему – великі розміри тіла – на інші – постійні проблеми зі здоров’ям і потенційний розлад харчової поведінки. Пацієнти повинні бути краще поінформовані про потенційні ризики.

Отримайте допомогу щодо розладу харчової поведінки до або після баріатричної хірургії

Якщо у вас розлад харчової поведінки та ви плануєте операцію на шлунку, зверніться по допомогу. Ви заслуговуєте на лікування розладу харчової поведінки, в ідеалі від терапевта, який практикує підхід Здоров’я в будь-якому розмірі. Зверніться до терапевта, який не зацікавлений у вашому рішенні про операцію. Якщо ви перенесли баріатричну операцію і відчуваєте будь-який з перерахованих вище симптомів, ми рекомендуємо вам звернутися за допомогою до фахівця з розладів харчової поведінки.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/eating-disorders-before-and-after-bariatric-surgery-what-you-need-to-know/

Симптоми предменструального смндолму (ПМС)

ПМС – поширений розлад, який може мати фізичні та емоційні наслідки. У деяких жінок під час менструації ПМС може бути настільки сильним, що перешкоджає їхній життєдіяльності. Ми всі знаємо стереотипи про жінок, які наїдаються перед менструацією. А що, якщо переїдання погіршує перебіг ПМС? Саме це намагалися з’ясувати дослідники.

Що таке розлад нападоподібного переїдання?

Розлад переїдання (Binge eating) — це розлад харчової поведінки, що характеризується повторюваними епізодами переїдання. Він не привертає такої уваги, як інші розлади харчової поведінки, такі як анорексія чи булімія, але має серйозні наслідки для фізичного та психічного здоров’я людини.

Щоб поставити діагноз розладу переїдання, людина повинна мати такі симптоми:

– Випадки переїдання, що трапляються щонайменше тричі на тиждень. Переїдання – це коли людина з’їдає незвично велику кількість їжі за короткий проміжок часу. Така кількість їжі вважається ненормальною, оскільки більшість людей не з’їдає стільки за такий же проміжок часу.

– Почуття неконтрольованості ситуації до або під час переїдання

– Почуття провини, огиди або депресії після переїдання

Що таке ПМС?

ПМС – це поєднання емоційних і фізичних симптомів, які виникають через гормональні зміни в організмі жінки. ПМС виникає під час другої фази менструального циклу й може тривати до початку менструації або кілька днів після неї. Є кілька ознак ПМС.

Найпоширенішими симптомами є:

– Почуття гніву

– Чутливість грудей

– Занепокоєння

– Депресія

– Здуття живота

– Спазми в животі

– Втома

– Головний біль .

Як згадувалося раніше, залежно від того, наскільки серйозними є ці симптоми, вони можуть заважати людині нормально функціонувати у стосунках, навчанні чи роботі. Враховуючи, що передменструальний синдром впливає на 90% жінок, важливо розуміти зв’язок між ПМС і переїданням.

Як пов’язані ПМС і переїдання?

У нещодавніх дослідженнях вивчалось, чи пов’язані між собою передменструальний синдром та переїдання. Виявилось, що так. Дослідження, проведене у 2021 році, показало, що жінки з розладом переїдання частіше відчувають помірні або важкі симптоми ПМС.

Дослідники підозрюють, що цей зв’язок може бути відображенням спроб людей впоратися з ПМС. Жінки переїдають, щоб впоратися з дискомфортом, який виникає через ПМС. Наприклад, жінка з ПМС може використовувати переїдання, щоб впоратися з почуттям гніву.

Це дослідження є важливим, оскільки досі не було проведено багато досліджень про зв’язок між ПМС і переїданням. Якщо фахівці з розладів харчової поведінки знають про зв’язок між ПМС і переїданням, то лікарям може бути корисно надавати додаткову підтримку під час цієї фази циклу пацієнтки.

Поради щодо подолання симптомів під час ПМС

Під час ПМС може здаватися, що все виходить з-під контролю. Якщо ви помітили, що під час цієї фази свого циклу починаєте переїдати або їсте частіше, ніж зазвичай, ось, що ви можете зробити, щоб підтримати себе:

– Турбота про себе. Якщо ви вдаєтесь до переїдання як до способу впоратися з почуттями, то вам може бути корисно знайти інші способи. Наприклад, якщо ПМС змушує вас почуватися дуже сумно, і ви справляєтеся з цим за допомогою переїдання, знайдіть інші форми впоратися з цим смутком.

– Усвідомлене харчування. Звертайте увагу на сигнали голоду та насичення вашого тіла. Їжте, коли ви голодні, і зупиняйтесь, коли вже ситі. Залишайтеся присутніми в моменті та усвідомлюйте, що вам говорить ваше тіло.

– Зверніться по допомогу. Потреба в допомозі при розладах харчової поведінки – це нормально. Ніхто не може одужати самотужки. Знайдіть лікаря, який допоможе вам вилікуватися від переїдання. Також може бути корисно поговорити з лікарем про симптоми ПМС.

ПМС – поширене явище, як і переїдання. Немає чого соромитися, якщо ви виявили, ця стаття про вас. Ви не самотні у своїй боротьбі, і вам не потрібно бути самотніми у своєму одужанні.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/is-there-a-relationship-between-binge-eating-and-premenstrual-syndrome-pms

Чи знаєте ви свій ІМТ? Все частіше люди мають уявлення про свій ІМТ так само як і про рівень холестерину.

Якщо не знаєте, то можете скористатися калькулятором ІМТ в Інтернеті, наприклад, у Harvard Health Publishing. Все, що вам потрібно, це ваш зріст і вага. Отже, тепер, коли ви знаєте свій ІМТ, що вам дає ця інформація? Що ви збираєтесь з нею робити?

Що означає ваш ІМТ

Щоб зрозуміти, що означає ваш ІМТ, корисно зробити крок назад і подивитись, що він вимірює і чому.

Кілька років тому я користувалася таблицями, в яких потрібно було знайти свій зріст в лівій колонці, а потім провести пальцем по правій, щоб знайти свою “ідеальну вагу”.

Ці таблиці були взяті з актуарної статистики – розрахунків, які компанії зі страхування життя використовують для визначення ймовірності досягнення похилого віку на основі даних тисяч людей. Вони дуже громіздкі, і ніколи не було зрозуміло, як можна вписати усі ймовірні «ідеальні розміри» людини.

ІМТ робить щось подібне: виражає співвідношення між зростом і вагою у вигляді одного числа, яке не залежить від розміру тіла. Хоча ІМТ існує понад 200 років тому, він є досить новим мірилом здоров’я.

Що таке нормальний ІМТ?

Нормальний ІМТ становить від 18,5 до 25; людина з ІМТ від 25 до 30 вважається з надмірною вагою, а ІМТ понад 30 вже є показником ожиріння. Якщо ІМТ менше 18,5, то людина має недостатню вагу.

Як і більшість показників здоров’я, ІМТ не є ідеальним мірилом. Наприклад, результати можуть бути змінними через вагітність або велику м’язову масу. До того ж ІМТ не найкращий показник для здоров’я дітей або людей похилого віку. Тоді чому ІМТ має таке значення? Загалом, чим вищий ваш ІМТ, тим вищий ризик розвитку низки захворювань, пов’язаних із зайвою вагою:

– діабет

– артрит

– захворювання печінки

– деякі види раку (наприклад, молочної залози, товстої кишки та передміхурової залози)

– високий кров’яний тиск (гіпертонія)

– високий рівень холестерину

– апное уві сні.

За даними ВООЗ, майже три мільйони людей щорічно помирають у світі через надмірну вагу або ожиріння. Крім того, незалежно від будь-якого конкретного захворювання люди з високим ІМТ часто почуваються краще фізично й психологічно, коли втрачають зайву вагу.

Чи повинні ми припинити надавати стільки «ваги» ІМТ?

Можливо. Дослідження показують, що ІМТ сам по собі часто неправильно визначає метаболічне здоров’я, яке пов’язане з тим, скільки людина має жиру і як він розподілений. Крім того, ІМТ особливо ненадійний показник під час вагітності, а також для спортсменів та людей похилого віку.

Насправді це не повинно дивувати. ІМТ, як єдиний показник, не може ідентифікувати серцево-судинне здоров’я або хворобу; те ж саме можна сказати й про рівень холестерину, цукру в крові або артеріальний тиск як єдиний показник здоров’я. І хоча серцево-судинне здоров’я важливе, воно не може визначати загальний рівень!  Наприклад, у згаданому вище дослідженні не розглядалися стани, які також можуть стосуватися людини з підвищеним ІМТ, такі як захворювання печінки або артрит. Крім того, ІМТ може бути більш корисним для прогнозування майбутнього, а не поточного стану здоров’я. Згідно з дослідженнями, здорові люди з надмірною вагою або ожирінням з часом мають більше шансів захворіти на діабет або мати інші негативні наслідки для здоров’я.

Існує ще одна проблема: сучасні визначення надмірної ваги або ожиріння за індексом маси тіла (ІМТ) базуються здебільшого на даних про біле населення. Проте склад тіла, зокрема відсоток жиру або кількість м’язової маси, може відрізнятися залежно від раси та етнічної групи. Отже, ІМТ може допомогти передбачити стан здоров’я білих людей, але може бути менш точним для інших расових та етнічних груп.

Це може призвести до неоптимального консультування та лікування і, зрештою, збільшити нерівність у сфері охорони здоров’я. Всесвітня організація охорони здоров’я та Національні інститути охорони здоров’я рекомендують різні значення ІМТ для надмірної ваги та ожиріння у людей азійського походження. Також рекомендується внести зміни до порогових значень ІМТ для інших етнічних груп.

Підсумок

Як єдиний показник, ІМТ, безумовно, не є досконалим мірилом здоров’я. Але це все ще корисна відправна точка для визначення важливих станів, які стають більш імовірними, коли людина має надлишкову вагу або ожиріння. На мою думку, знати свій ІМТ – непогана ідея. Але також важливо усвідомлювати його обмеження.

Джерело https://www.health.harvard.edu/blog/how-useful-is-the-body-mass-index-bmi-201603309339

Важливо знати про порушення харчової  поведінки (зокрема дієту), оскільки вони можуть бути передвісниками розладів харчової поведінки. Порушення харчової поведінки може включати (але не обмежуватися ними) жорсткий режим харчування та фізичних навантажень; почуття провини або сорому, коли не вдається дотримуватися зазначеного режиму; заклопотаність їжею, тілом і фізичними вправами; компульсивне приймання їжі; компенсаторні заходи після переїдання (наприклад, надмірні фізичні навантаження, обмеження в їжі, голодування, очищення організму, вживання проносних або сечогінних засобів); вживання харчових добавок для зниження ваги. З’ясування намірів, які стоять за обмеженнями в їжі та фізичними вправами, може допомогти визначити, чи є між цими діями нездоровий зв’язок. Розлади харчової поведінки можуть включати згадану поведінку, але РХП є складнішими психіатричними захворюваннями з біологічними компонентами, і можуть бути небезпечними для життя. Розлади харчової поведінки на 50-80% мають генетичну основу — це не вибір людини.

Коли людина має РХП, вона зазвичай частіше та інтенсивніше вдається до різних видів порушеної харчової поведінки. Рівень включеності їжею, фізичними вправами, думками про тіло відрізняє порушення харчової поведінки від розладу харчової поведінки. Думки, як правило, є всепоглинаючими та можуть включати (але не обмежуватися ними) зацикленість на калоріях, хорошій і поганій їжі, інгредієнтах, вимірюваннях тіла (його розмірів і форм), типі й частоті фізичних вправ, почутті невдачі, коли не вдається дотримуватися плану, а також уникнення соціальної активності. Багато хто з нас знайомий з анорексією, булімією та розладом нападоподібного переїдання (BED).

Хоча обізнаність про «типові» ознаки/симптоми більш «знайомих» розладів харчової поведінки має вирішальне значення, існує цілий спектр дезадаптивних форм поведінки (деякі близькі до того, щоб стати офіційним діагнозом) а також те, що порушення харчової поведінки та симптоми розладів харчової поведінки можуть проявлятися в різний час і накладатися один на одного. Важливо також розуміти, що розлади харчової поведінки бувають у людей різних форм і розмірів, вони не розрізняються за віком, статтю, расою, класом, сексуальною орієнтацією та етнічною приналежністю, і ви не можете сказати, що людина має розлад на основі лише зовнішнього вигляду.

Цей список призначений для загального огляду ознак, які можуть свідчити про серйозну проблему:

• Поведінка та ставлення, які вказують на те, що втрата ваги, дотримання дієти та контроль над їжею та харчовими ритуалами стають основними думками
• Обмежений діапазон вживаних продуктів, який з часом звужується (перебірливе харчування, яке поступово погіршується)
• Виключення все більшої кількості груп продуктів (увесь цукор, вуглеводи, молочні продукти, м’ясо, продукти тваринного походження)
• Зростання занепокоєння щодо якості інгредієнтів; нездатність їсти що-небудь, крім вузької групи продуктів, які вважаються «чистими», «здоровими» або «правильними»
• Самооцінка надмірно пов’язана з образом тіла
• Надмірна стурбованість розміром і формою тіла
• Потреба «спалювати» спожиті калорії
• Надмірний, жорсткий режим вправ – попри погоду, втому, хворобу чи травму
• Сильна тривога, депресія та/або дистрес, якщо немає можливості виконувати вправи
• Сухість шкіри та волосся, ламкість нігтів
• Тонке волосся на тілі (лануго)
• М’язова слабкість
• Погане загоєння ран
• Труднощі з концентрацією
• Постійне відчуття холоду
• Помітні коливання ваги, як вниз, так і вгору
• Почуття огиди, депресії або провини після їди та/або почуття низької самооцінки
• Свідчення переїдання, наприклад, зникнення великої кількості їжі за короткий проміжок часу; відчуття відсутності контролю над здатністю припинити їсти. Іноді включає поведінку, спрямовану на запобігання збільшенню ваги, як-от самовикликане блювання, використання проносних/діуретиків або надмірні фізичні вправи.
• Порізи та мозолі на верхній частині суглобів пальців і проблеми із зубами, такі як ерозія емалі (результат викликання блювоти)
• Набряк навколо слинних залоз
• Відстороненість від друзів і діяльності

Якщо цей список викликає у вас будь-яке занепокоєння, або думки про їжу, вагу, фізичні вправи, форму чи розмір тіла, настійно рекомендується звернутися за професійною допомогою для ранньої діагностики. Дослідження, проведене Національною асоціацією нервової анорексії та пов’язаних з нею розладів, показало, що нервова анорексія має найвищий рівень смертності серед усіх психічних захворювань (включно з депресією). Без лікування до 20% людей із серйозними розладами харчування помирають. Однак при лікуванні смертність знижується до 2-3%.

Насправді наш організм сам може підказати, що нам потрібно для харчування і руху… для цього потрібно відключитися від зовнішніх повідомлень і відновити зв’язок з самими собою. Харчування та фізичні вправи без впливу культури та інших, з розумним вибором здоров’я та визнання різноманітності тіл допоможе нам прийняти себе, покращити загальне самопочуття і запобігти дезадаптивній поведінці.  Підвищення обізнаності, боротьба зі стигматизацією та упередженнями, а також робота над усуненням сорому допоможуть нам ще більше наблизитися до профілактики розладів харчової поведінки.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/disordered-eating-precursor-eating-disorders/

Переїдання є основним діагностичним симптомом розладів харчової поведінки, таких як розлад нападоподібного переїдання (binge-eating) та нервова булімія. Люди, які страждають від порушення харчової поведінки, можуть часто вдаватися до надмірного вживання їжі або переїдання. Це часто пов’язано з різноманітними генетичними, емоційними, психологічними та екологічними факторами.

Ці фактори можуть охоплювати сімейну історію розладу переїдання або залежності, соціальні норми щодо схуднення та дієти, а також негативне сприйняття свого тіла. Дослідники виявили, що дофамін може бути пов’язаний із переїданням.

Хоча важко точно визначити причину хронічних розладів психічного здоров’я, таких як РХП, вважається, що дофамін є основним фактором розвитку порушеної харчової поведінки — особливо переїдання (binge-eating). Але що ж таке дофамін?

Розуміння дофаміну

Дофамін – це нейромедіатор, який передає хімічні сигнали від нейрона до інших клітин мозку. Він пов’язаний з когнітивними здібностями, мотивацією, імпульсивністю, настроєм та багатьма іншими поведінковими та фізичними функціями. Дофамін також відповідає за поведінку, яка призводить до бажаного результату або винагороди.

Виграш у лотерею та вживання наркотиків чи алкоголю, схоже на переїдання, оскільки ці дії змушують людей почуватися добре тієї самої миті, викликаючи надмірну стимуляцію в зоні мозку, що відповідає за винагороду. Така поведінка викликає величезний викид дофаміну та змушує нас регулярно виконувати те, що приносить задоволення.

Достатня кількість дофаміну в організмі зазвичай дає гарний настрій і багато енергії. Коли дофаміну в організмі замало, людина відчуває себе кволою та не має мотивації. І навпаки, надлишок дофаміну може викликати сильне відчуття ейфорії.

Переїдання активує таку ж дофамінову реакцію в центрі задоволення та винагороди мозку, як і вживання кокаїну або алкоголю. Подібно до того, як дефіцит дофаміну може призвести до залежності, низький рівень дофаміну призводить до посилення потягу до їжі, що може спричинити епізоди переїдання.

Як дофамін пов’язаний з розладами харчової поведінки та залежностями

Дофамін сприяє толерантності. Тобто людині потрібно виконувати певну дію частіше або приймати більшу кількість речовини, щоб відчути той самий ефект, що й при першому вживанні. Однак ці повторювані дії можуть порушити природний цикл дофаміну в організмі. Отже, якщо дофамінова система не регулюється або не працює належним чином, людина ризикує розвинути залежність або розлад психічного здоров’я.

Одне дослідження показало, що люди з розладом нападоподібного переїдання або булімією, часто зловживають психоактивними речовинами. Усі три стани мають загальні фактори ризику, такі як перебування поруч із певною їжею чи речовинами, контакт із ними та переживання травматичних подій у дитинстві. Хоча залежності та розлади харчової поведінки різняться за ступенем тяжкості у різних людей, вони також мають спільні симптоми, такі як сильний потяг до певної речовини або їжі та відчуття повної втрати контролю, попри негативні наслідки.

Це свідчить про те, що дофамінові теорії розладів щодо вживання психоактивних речовин, які розроблялися протягом останніх 40 років, можуть бути застосовані також до переїдання. Але потрібно більше досліджень, щоб точно визначити, як саме рівень та активність дофаміну пов’язані з переїданням. На щастя, існують різні способи боротьби з переїданням і регулювання рівня дофаміну.

Подолання нападободібного переїдання (binge-eating)

Коли ви стикаєтеся з сильним потягом до їжі, важливо мати корисні стратегії подолання. Ви можете боротися з переїданням і регулювати свій рівень дофаміну та активність, зокрема, такими способами:

• Розуміти ознаки переїдання. Якщо вам важко контролювати споживання їжі, як під час стресу, так і тоді, коли ви не голодні, у вас можуть виникнути проблеми з переїданням. Повторювані протягом тривалого періоду часу епізоди переїдання можуть призвести до розвитку або виникнення розладу харчової поведінки.
• Вилучіть можливі тригерні продукти. Тригерні продукти це ті, що штовхають людину до переїдання. Чим більше продуктів-тригерів навколо вас, тим більша ймовірність того, що ви будете їсти їх без упину.
• Включіть у свій раціон більше здорових жирів і білків. Тригерні продукти часто піддаються високій обробці та мають невелику поживну цінність. Заміна їх більш здоровими жирами та білками з таких джерел, як горіхи, яйця, курка та авокадо, може покращити якість вашого раціону, регулювати активність дофаміну та знизити ймовірність переїдання.
• Почніть медитувати. Зміни у свідомості, які відбуваються під час медитаційних технік, зокрема йоги та глибокого дихання, можуть вивільнити дофамін. Так ви почуватиметеся енергійними та менш схильними до переїдання.
• Достатньо відпочивайте. Депривація сну може призводити до частіших епізодів переїдання. Щобільше, деякі дослідження показали, що регулярний якісний сон протягом восьми годин на день може допомогти вам збалансувати та підтримувати рівень дофаміну в мозку, зменшуючи частоту таких епізодів.

Турбота про себе є основним компонентом процесу одужання, коли ви намагаєтеся подолати залежність від їжі самостійно, але також дуже важливо розуміти, що дофамін може впливати на багато аспектів вашого фізичного і психічного здоров’я. Тим, хто продовжує боротися з регулярними випадками переїдання, може знадобитися професійна допомога.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-link-between-dopamine-and-binge-eating

Вагітність є вразливим періодом для жінок з розладом харчової поведінки в анамнезі. Вагітні жінки з РХП можуть відчувати дедалі більшу втрату контролю над своїм тілом і життям. Деякі жінки з розладом харчової поведінки в анамнезі кажуть, що вагітність вносить в їхнє життя «хаос, непередбачуваність, відчуття сорому та втрати контролю».

Розлади харчової поведінки є одними з найбільш смертоносних психічних захворювань. Для тих, хто в анамнезі мав розлад харчової поведінки, існує високий ризик рецидиву під час допологового та післяпологового періодів, що потенційно може призвести до шкідливої поведінки, такої як обмеження їжі, надмірні фізичні навантаження та/або переїдання/очищення.

Під час вагітності організм жінки змінюється у спосіб, який вона не може контролювати. Жінка, яка мала проблеми з образом тіла та РХП, навіть якщо вона досягла здорової ваги, має набагато більше ризиків повернутися до старих негативних звичок.

На кожній пренатальній консультації особлива увага приділяється здоровому харчуванню та набору належної ваги. На жаль, ці зустрічі можуть стати тригером для жінок, які мають складні стосунки з їжею, вагою та власним тілом.

Повне розкриття інформації

Деякі пацієнтки можуть приховувати свою історію розладів харчової поведінки, але важливо бути чесними та обговорювати будь-які проблеми, оскільки медичні ускладнення можуть виникнути через брак важливої інформації. Багато вагітних жінок з активними розладами харчової поведінки не розповідають про них своїм лікарям, бо бояться осуду або звинувачень.

Неозброєним оком симптоми також часто важко помітити, оскільки жінки можуть виглядати здоровими, а збільшення ваги відповідає нормальному перебігу вагітності. Як наслідок, розлади харчової поведінки під час вагітності часто залишаються прихованими та не лікуються.

Лікування

Бажання завагітніти може бути дуже сильною мотивацією для зміни неправильного харчування. Зазвичай лікування починається з навчання про психічне та фізичне здоров’я. Глибше розуміння ситуації, типів їжі та часу, які ускладнюють і полегшують приймання їжі, є пріоритетом для жінок, які тільки починають розпізнавати свій власний розлад харчової поведінки під час вагітності.

Поширені проблеми під час вагітності, такі як коливання гормонального фону, ранкова нудота, харчування, гідратація або корекція приймання ліків, можуть ускладнюватися розладом харчової поведінки. Багато жінок з РХП часом мають проблеми з тривогою та депресією, що також може ускладнити допологове, перинатальне або післяпологове лікування.

Дієтолог, який має досвід роботи з розладами харчової поведінки, може запропонувати відповідний план харчування. Для догляду та підтримки жінок, які борються з певними аспектами розладу харчової поведінки під час вагітності, потрібен індивідуальний підхід, адаптований до конкретної ситуації.

Ускладнення

Анорексія пов’язана з передчасними пологами, мертвонародженням і неонатальною смертю, а булімія – з необхідністю реанімації після народження та погіршенням здоров’я. Жінки з дуже низькою масою тіла мають ризик викидня та розвитку серцевих проблем під час вагітності, тоді як у жінок із розладами переїдання частіше спостерігається високий кров’яний тиск, діти з великою вагою та гестаційний діабет.

Молоді мами з булімією або розладом харчової поведінки в анамнезі також більш схильні до післяпологової депресії, що значно ускладнює їхні стосунки з їжею. Боротьба з образом тіла та ризиком розладів харчової поведінки може розпочатися ще під час пренатального періоду, а також тривати протягом усього післяпологового періоду та після нього.

Важливо, щоб жінки були відкритими та чесними зі своїми лікарями щодо будь-якої історії розладів або порушень харчової поведінки. Чим більше знають лікарі про здоров’я свого пацієнта, тим більше ясності, і тим краще можна розробити план лікування, щоб зберегти здоров’я мами й дитини.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/eating-disorders-pregnancy/

Суспільство ще має багато чого зрозуміти  про розлади харчової поведінки, здебільшого люди мають поверхневе уявлення про них. На жаль, розповсюдженим є припущення, що люди з РХП обмежують себе в їжі та/або мають меншу вагу. Очевидно, що це може бути вірним для деяких, але розлади харчової поведінки неймовірно різноманітні та охоплюють безліч поведінкових і когнітивних проявів у людей з різними розмірами й типами тіла.

Припущення, що розлад харчової поведінки обов’язково пов’язаний з обмеженнями, повністю ігнорує цілу низку порушеної харчової поведінки, як, наприклад, переїдання. Щоб по-справжньому зрозуміти розлади харчової поведінки та працювати над їх викоріненням, важливо визнати, що переїдання теж є формою РХП, а також дослідити причини та наслідки такої поведінки.

Що таке переїдання?

Діагностичний і статистичний посібник з психічних захворювань, п’яте видання (DSM-V) визначає, що епізод переїдання характеризується наступними ознаками:

1. Вживанням за певний проміжок часу (наприклад, протягом 2 годин) такої кількості їжі, яка перевищує ту, що більшість людей з’їдають за аналогічний проміжок часу за подібних обставин.
2. Відчуттям відсутності контролю над їжею під час епізоду переїдання (наприклад, людина не може припинити їсти або контролювати, що і скільки вона їсть).

Переїдання зустрічається в багатьох діагнозах розладу харчової поведінки, таких як нервова булімія та розлад переїдання, а також нервова анорексія: Тип переїдання/очищення.

Переїдання — це більше, ніж просто вживання великої кількості їжі, оскільки воно стає регулярним і неконтрольованим та починає впливати на здатність людини брати участь у повсякденному житті.

Чи небезпечне переїдання?

Про переїдання говорять не так багато, як про інші розлади харчової поведінки. Можливо, це пов’язано з серйозними медичними наслідками, які виникають при обмежувальній та очищувальній поведінці, що робить такі розлади більш небезпечними. Попри це, переїдання не позбавлене наслідків для здоров’я. Ось деякі з них:

– Ожиріння

– Високий рівень холестерину

– Високий кров’яний тиск

– Діабет

– Захворювання жовчного міхура

– Хвороби серця

– Рак.

– Розрив кишківника

– Закрепи

– Біль у животі та здуття живота

– Низький рівень енергії та втома

– Нудота

– Кислотний рефлюкс

– Акне

– Діарея.

Переїдання також може призвести до виникнення або посилення таких негативних психологічних ефектів, як:

– Депресія

– Суїцидальні думки

– Тривога

– Вживання психоактивних речовин

– Почуття провини

– Сором

– Ізоляція та абстиненція

Що викликає переїдання?

Існує багато причин, які можуть спонукати людину до переїдання.

Однією з них є бажання позбавитися від неприємних або негативних емоцій. Люди з труднощами регуляції емоцій та розладами настрою, можуть використовувати їжу, щоб впоратися з почуттями. Такі моделі поведінки можуть бути пов’язані з сімейними та побутовими переконаннями, соціальними повідомленнями та/або фізіологічними реакціями, які людина відчуває під час їди. Незалежно від причини, люди почуваються краще, коли їдять, і, отже, починають використовувати їжу як метод емоційної регуляції. Але часто людина втрачає над цим контроль. Це пояснюється так званою «теорією втечі», коли споживання великої кількості їжі дозволяє людині тимчасово відсторонитися від переживання негативного досвіду.

Крім того, дослідження показують, що люди, які страждають від переїдання, також мають проблеми з контролем імпульсів. Їм може бути важко контролювати себе в багатьох сферах життя, наприклад, з наркотиками, сексом та/або фінансами. Що стосується переїдання, людина може почати їсти щось заспокійливе або смачне, і виявити, що не може зупинитися, навіть коли відчуває дискомфорт від переповненого шлунку. У одному дослідженні зазначається, що “порівняно з особами з ожирінням і нормальною вагою, які не страждають на переїдання, люди з розладом переїдання мають підвищені показники імпульсивності за шкалою імпульсивності Барратта (BIS-11) та UPPS, знижений самоконтроль і порушення перемикання уваги, що відображає персеверативну/компульсивну поведінку”.

Люди, які борються з переїданням, мають погіршені навички прийняття рішень, що може призвести до нетерплячості, бажання отримати винагороду «тут і зараз» та поведінки, орієнтованої виключно на уникнення ризику.

До того ж дієтичне обмеження вважається фактором ризику переїдання, оскільки люди, які дотримуються дієти, більш схильні до переїдання через обмеження їжі, якої потребує їх організм.

Чи справді стрес викликає переїдання?

Враховуючи наведену вище інформацію, не дивно, що підвищена тривожність може спровокувати переїдання. Люди можуть використовувати їжу, щоб впоратися з тривожними думками, почуттями та відчуттями. Крім того, люди можуть відчувати тривогу, пов’язану з обставинами, від яких вони хочуть негайно позбутися, тож використовують негайне задоволення від їжі.

Це також ситуація “курки і яйця”, оскільки переїдання пов’язане з тривогою: “до 65% людей з розладами харчової поведінки повідомляють про преморбідну та супутню тривогу, яка зберігається після одужання. Так само дорослі з розладом переїдання підтверджують як високий рівень тривожності, так і своє відчуття тривоги.

Тривожні люди часто мають чорно-біле мислення, яке може бути когнітивним фактором ризику поведінки розладу харчової поведінки, оскільки люди переходять від обмежень/дієт до переїдання.

Що таке навички контролю імпульсів?

Те, що може допомогти людині боротися з поведінкою переїдання та подолати її – це вироблення навичок, які допомагають контролювати імпульси.

Відволікання – корисна навичка контролю над імпульсами, яка дозволяє людині помітити та визначити бажання, а потім перенаправити свою увагу та розум на альтернативну діяльність, яка так само поглинає, але не шкодить організму.

Іншою навичкою контролю імпульсів може бути заземлення, яке дозволяє людині відчувати себе в моменті тут і зараз. Усвідомленість і заземлення можуть допомогти людині інтуїтивно обміркувати свій вибір їжі, а не тікати від проблем та бездумно поглинати їжу.

Можна також працювати над когнітивними аспектами переїдання, визначаючи хибні переконання, і працювати над тим, щоб замінити їх більш реалістичним розумінням поведінки та її наслідків.

Кінець-кінцем, люди можуть навчитися альтернативних моделей поведінки, які приносять більше задоволення і сприяють ефективному подоланню проблеми, наприклад, навичкам регулювання емоцій, толерантності до дистресу, хобі та взаємодії з системою підтримки.

Ці навички людина може набути за допомогою фахівця на будь-якому етапі лікування.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/is-stress-a-trigger-for-binge-eating

Коли Стейсі Джонс, наставниця програми “Рівний рівному”, вперше почала лікування розладу харчової поведінки, вона вагалася, чи просити своїх друзів і родину долучатися до процесу лікування. “Я відчувала сором через свій розлад харчової поведінки і не знала, як відреагують на це мої близькі”, – говорить Джонс.

Такі вагання є сумним, але поширеним наслідком стереотипів щодо людей з розладами харчової поведінки. Часто РХП асоціюють з хворобою підлітків, коли ж насправді вони не «мають віку». Кажуть, що середній вік початку розладу переїдання приблизно 21 рік, але він вражає людей будь-якого віку, зокрема літніх людей.

Дорослі можуть відчувати себе менш комфортно, звертаючись за підтримкою до друзів і членів сім’ї з ряду причин. І буває, що лікарі не заохочують це. Але багато хто, як Джонс, виявили, що опора на інших під час лікування може мати вирішальне значення у довготривалій перспективі.

Чому соціальна підтримка може бути важливою у лікуванні дорослих

За словами терапевта Equip Даніель Шломо, LMSW, наявність потужної мережі підтримки може бути важливою, щоб допомогти людині почати зміни. Зовнішня підтримка також може «створити позитивне середовище для людини з розладом, даючи їй відчуття, що вона не одна на цьому шляху».

У той час як сімейне лікування (FBT) зазвичай передбачає залучення близьких родичів або опікунів молодого пацієнта, дорослі з розладами харчової поведінки можуть посилити своє лікування за допомогою родичів, друзів, романтичних партнерів тощо. Це часто означає інтеграцію близьких до методів лікування розладів харчової поведінки у дорослих, таких як розширена когнітивно-поведінкова терапія (КПТ-Е) та діалектична поведінкова терапія (ДБТ).

Одне дослідження виявило, що залучення членів сім’ї лише до одного терапевтичного сеансу може покращити швидкість одужання пацієнта. Також люди з розладом харчової поведінки часто вважали певні якості своїх партнерів важливими для свого одужання, зокрема терпіння, співчуття та гнучкість. З іншого боку, соціальна підтримка є невіддільною частиною одужання дорослих, і вона часто поширюється не тільки на сім’ю, але й на друзів, колег і сусідів.

Як близькі можуть бути залучені до лікування

Існує кілька важливих речей, які можуть зробити друзі, батьки, брати й сестри, романтичні партнери, щоб позитивно вплинути на одужання. Ось кілька порад:

• Спільні приймання їжі особисто або онлайн
• Допомога у щотижневих перевірках ваги та життєво важливих показників
• Надання підтримки при будь-яких змінах у поведінці
• Забезпечення простору для обговорення шкідливих суспільних норм
• Інформування про розлади харчової поведінки
• Усвідомлення власних звичок щодо здоров’я та пошук власної підтримки чи терапії

Джонс додає: «Йдеться не про те, щоб хтось казав вам, що потрібно робити, і переконався, що ви це зробите. А про те, щоб мати інших людей, які можуть допомогти із завданнями, що роблять життя стресовим, нагадати вам про інструменти та навички, які допомагають, і дозволити вам бути побаченими та почутими».

Створення мережі підтримки, яка працює для вас

Потрібно розуміти, що не існує універсального шаблону. «Якщо ви не впевнені, кого включити у свою мережу підтримки або з чого почати розмову, спробуйте підходити по одній людині та по одній розмові за раз», — каже Шломо. «З мого клінічного досвіду більшість людей дивуються тому, наскільки щиро підтримують їхні близькі, коли вони наважуються на такий крок і залучають їх до своєї подорожі».

Відчуття, що вам нема до кого звернутися, може бути важким, але це те, що можна побудувати з часом.  «Відчуття того, що у вас немає друзів або сім’ї, які можуть підтримати вас у вашому одужанні, може викликати багато емоцій, — каже Джонс. «Знайте, що ви не самотні у цьому. Виділіть час на пошук підтримки, якої ви бажаєте, і способів налагодити потрібні вам зв’язки».

Відновлення від розладу харчової поведінки є величезним викликом, незалежно від вашого віку, але воно стає більш можливим і стійким, коли у вас є підтримка та наставники. І якщо ви ще не створили цю спільноту, знайте, що є ресурси, які в цьому допоможуть. Дізнайтеся більше про важливість мережі підтримки.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/im-an-adult-with-an-eating-disorder-do-my-loved-ones-need-to-be-involved-in-treatment/

Ми визнаємо, що вегетаріанство може принести користь як окремим людям, так і навколишньому середовищу. Ми також визнаємо, що вегетаріанство є частиною деяких культур і релігій, і більшість дітей і підлітків, які виросли в цих культурах, живуть добре.

Ця стаття не має на меті обговорювати етику вегетаріанства. Натомість вона спрямована на те, щоб проінформувати батьків щодо деяких ризиків переходу дітей у вегетаріанство, якщо раніше вони вживали м’ясо.

Це відбувається досить часто й безневинно. Підліток заявляє про свій намір спробувати вегетаріанство або веганство. Батьки часто захоплюються тим, що їхня дитина займає певну позицію та демонструє інтерес до етики, навколишнього середовища та свого здоров’я. Зрештою, це викликає у батьків гордість.

Мотивація та потенційні ризики того, що підліток стане вегетаріанцем

Часто важко розпізнати справжню мотивацію, коли підліток хоче стати вегетаріанцем. Іноді прохання невинне і виражене як любов до тварин або є реакцією на жахливі історії про жорстоке поводження з тваринами. Однак іноді справжньою мотивацією є бажання схуднути та уникати продуктів з високим вмістом жиру. Вегетаріанство може бути маскою, за якою можна сховатися — прийнятним способом зменшити споживання деяких продуктів з високим вмістом жиру. Світ дієти часто називає цю висококалорійну їжу «нездоровою». Бажання харчуватися «чистіше» і «здоровіше» може бути гарним прикриттям.

Навіть таке невинне прохання може перерости в повномасштабний розлад харчової поведінки, такий як анорексія. Підлітки потребують багато енергії, а отримати її на вегетаріанській дієті складніше. Якщо продукти тваринного походження раніше були частиною раціону, введення обмеження на них може спричинити негативний енергетичний баланс. Це, своєю чергою, може спровокувати небезпечний харчовий розлад у людей з генетичною вразливістю. На жаль, багато батьків виявляють це надто пізно.

Батьки, які мимоволі підтримують цю зміну, можуть не помітити, що підлітки бояться тваринної їжі та її впливу на здоров’я та вагу. Ми, як батьки, не маємо підживлювати цей страх, підтримуючи вибір вегетаріанства. Уникнення чогось посилює страх, що може призвести до розладу харчової поведінки. Навпаки, збереження гнучкості та вживання широкого спектра продуктів підтримує психологічне здоров’я та запобігає розвитку РХП.

Як зробити так, щоб підліток споживав не лише рослинну їжу

Ми вважаємо, що набагато безпечніше запобігти повній відмові підлітка від м’яса та продуктів тваринного походження. Адже розлади харчової поведінки становлять значний ризик для цієї вікової групи. Ми рекомендуємо не дозволяти підлітку приймати радикальні рішення.

Харчові потреби

Важливо харчуватися збалансовано й повноцінно, і різні кулінарні традиції розв’язують цю проблему по-різному. Вегетаріанські дієти отримують жири, білки, калорії тощо з іншого поєднання продуктів і є повноцінними. Один із ризиків для дитини, яка раніше вживала усі продукти, полягає в тому, що вона просто вилучає зі свого раціону необхідні компоненти, а не замінює їх вегетаріанськими аналогами. Це непростий баланс, якого важливо дотримуватися.

Здорове вегетаріанське харчування полягає не лише у виключенні продуктів тваринного походження. Воно вимагає свідомого поєднання продуктів, щоб забезпечити організм повноцінними білками, які є аналогом тваринних. Також може знадобитися спеціальне додавання поживних речовин, таких як залізо, цинк, кальцій, вітамін B12, вітамін D, незамінні жирні кислоти та насичені жири. Дітям і підліткам часто потрібна допомога в цьому питанні.

Гнучкість

Якщо ви дозволяєте підлітку визначати себе вегетаріанцем, це посилює дотримання суворих правил щодо того, що він може і не може їсти. Що буде, як він опиниться на дні народження, де закінчиться сирна піца, а залишиться лише пепероні? Або на барбекю, де єдині білки — гамбургери, хот-доги чи курячі крильця? Чи буде дитина слухняно дотримуватися правил і відмовиться від споживання забороненої їжі, їстиме лише овочі та не зможе задовольнити свої харчові потреби? Якщо підліток вважає себе вегетаріанцем, то швидше за все відмовиться від білків тваринного походження.

Альтернативи тому, щоб дозволити підлітку стати вегетаріанцем

Діти часто хочуть «чинити правильно», бути частиною розв’язання світових проблем. Вони потребують того, що є «здоровим» для їхнього організму, а також для світу та навколишнього середовища. Батьки мають донести дитині що те, що вона не є вегетаріанцем, не означає, що вона “погана”, “несвідома” або “нездорова” людина.

Часто батьки хочуть дати дітям можливість зайняти певну позицію. Але часом почуття моральної вищості не є вагомою причиною ставати вегетаріанцем. Збереження здоров’я – теж чеснота. Важливо пояснити, що харчування, яке включає продукти тваринного походження, також може бути здоровим і відповідальним вибором.

Розмова з підлітком

Поговоріть з дитиною про її бажання стати вегетаріанцем і спробуйте зрозуміти її мотивацію. Вислухайте причини, які можуть вказувати не лише на бажання обмежити продукти тваринного походження. Це може бути занепокоєння щодо своєї фігури чи ваги або порівняння з однолітками. Якщо ви занепокоєні відповідями, а дитина не сприймає альтернативних варіантів, варто звернутися до професійного дієтолога або терапевта, який спеціалізується на розладах харчової поведінки, або до педіатра.

Ви можете співчутливо вислухати занепокоєння дитини. Водночас ви можете запропонувати розглянути вегетаріанство в майбутньому. Можливо, коли виповниться 18 років або пізніше. Крім того, ви можете готувати страви з м’ясом, а деякі без.

Ви можете допомогти дітям стати на захист тварин в інший спосіб, і також виразити підтримку рослинного харчування. Ми пропонуємо, наприклад, щотижня влаштовувати кілька пісних обідів, щоб підтримати уподобання дитини. Це допоможе змоделювати, як виглядає правильна вегетаріанська їжа. Чергуйте ці страви кілька разів на тиждень.

Ви можете впровадити ритуал або молитву вдячності за їжу, щоб вшанувати всіх живих істот (зокрема працівників ферми), завдяки яким ви маєте їжу на столі. Таким чином ви вшановуєте їхнє життя, яке підтримує ваше.

Заохочення активізму

Ви можете розповісти підліткам про худобу, про те, як її вирощують і де вони живуть. Нехай вони переглянуть фільм, який показує складність і взаємозв’язок природи та те, як піклуватися про тварин і наше довкілля.

Пропонуємо для перегляду фільм про їжу та навколишнє середовище «Фільм про найбільшу маленьку ферму» (The Biggest Little Farm).

Якщо ви вирішили підтримати вегетаріанство своєї дитини

Якщо немає тривожних симптомів розладу харчової поведінки, і ви хочете підтримати бажання підлітка стати вегетаріанцем, ми радимо вам попрацювати з дієтологом, який розбирається в розладах харчової поведінки, щоб допомогти в цьому переході. Ми рекомендуємо вам стежити за ростом і вагою дитини та консультуватися з її педіатром, щоб переконатися, що вона продовжує набирати вагу і розвиватися відповідно до очікуваної траєкторії.

Заохочуйте якомога більшу гнучкість у вегетаріанській дієті, де є продукти з високим вмістом жиру та ті, що приносять задоволення. Якщо дитина відвідує захід, на якому може не бути вегетаріанських страв, заохочуйте її приносити свої, де є необхідний білок. Переконайтеся, що вона розуміє, як вибрати відповідну збалансовану і багату на поживні речовини їжу.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/should-you-let-your-teen-become-a-vegetarian/

 Lucas Kraft

Я захворів на булімію у 15 років. Бездумно поглинав їжу, а потім відчував величезну тривогу через страх набрати вагу, що супроводжувався фізичним дискомфортом від відчуття переповненого шлунку. Цей дискомфорт дратував мене та змушував шукати полегшення в очищенні.

Читаючи цю статтю, більшість людей подумали б, що її написала жінка. Так суспільство навчило нас думати, коли йдеться про розлад харчової поведінки. Але я чоловік. І в 15 років я ніколи не чув про інших чоловіків з РХП.  Перемотайте вперед на 20 років до сьогоднішнього дня, і побачите, що мало що змінилося. Та клеймо й замовчування коштують життів.

Зростаючи в 90-х і на початку 2000-х років, важко було не погоджуватися з визначенням суспільства щодо того, «яким повинен бути чоловік». Я ріс із розумінням того, що від мене, як від чоловіка, чекають певної ролі. Тому в підлітковому віці, бажаючи бути соціально прийнятим своїми однокласниками, я не хотів зізнаватися ні собі, ні комусь іншому, що страждаю на розлад харчової поведінки. Я вважав, що це суто жіноча проблема.

Лише через рік булімії я вже мав проблеми з травленням. З 15 до 25 років я опинявся в кабінетах лікарів і відділеннях швидкої допомоги, відчуваючи нестерпні болі в грудній клітині та проблеми зі шлунком. Але ніхто не ставив мені діагноз РХП. Насправді приховати булімію було неважко, оскільки я не відповідав стереотипному уявленню людину з розладом харчової поведінки. Навіть лікарі не помічали очевидних ознак моєї булімії. Мені надзвичайно пощастило, що після десяти років хвороби я зміг одужати. Однак, навіть вилікувавшись від булімії, я залишився з розладами травлення на все життя.

За той короткий час, що я відкрито розповідаю про свій досвід булімії, я поспілкувався та отримав електронні листи від багатьох чоловіків, які розповіли про свою боротьбу з розладом, і майже щоразу вони казали мені, що я перший, кому вони зізналися. Більшість з них ніколи не чули про інших чоловіків, які страждають на булімію, або про тих, хто був би готовий говорити про це та ділитися своїм досвідом.

Існує культура токсичної маскулінності, яка опосередковано спонукає до мовчання чоловіків, які можуть відчувати труднощі та бояться показатися вихолощеними. Це мовчання походить не лише від тих, хто страждає, але й від суспільства в цілому. Окрім того, що моя хвороба значною мірою ускладнювалася стигматизацією, вона також посилювалася загальною необізнаністю та недостатньою увагою до цієї проблеми. Спочатку я не здогадувався, що страждаю на розлад харчової поведінки, бо навіть не знав, що таке булімія. Коли я був у старших класах нам розповідали про небезпеку вживання наркотиків і водіння напідпитку, але ніколи про те, що робити, якщо зіткнувся з РХП. У телевізійних шоу та фільмах багато показують наркоманію та алкоголізм, часто навіть романтизуючи їх, але рідко ми бачимо анорексію, переїдання або булімію з їхніми симптомами. А коли їх зображують, то зазвичай їх має молода, заможна, білошкіра жінка.

Але позитивні зміни відбуваються, хоч і повільно. Нарешті ми приходимо до розуміння, що припущення, засновані на статі, не просто неосвічені, а насправді шкідливі. Психічне здоров’я зараз є центром уваги, але нам ще потрібно пройти довгий шлях, щоб люди були справді обізнаними щодо розладів харчової поведінки.

Розлади харчової поведінки не мають нікого дискримінувати, щоб сьогоднішня 15-річна версія мене могла звернутися за необхідною допомогою перш ніж РХП приведуть мене до швидкої.  Розлади харчової поведінки можуть торкнутися будь-кого, і чим більше ми будемо проливати світло на ці теми, ти легше буде людям отримувати своєчасну допомогу. Дестигматизація розмов про розлади харчової поведінки –  це перший крок до того, щоб допомогти людям говорити про це та отримати відповідне лікування.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/the-silent-struggle-of-men-with-eating-disorders/

Cathrine Goldstein

“У вас коли-небудь був розлад харчової поведінки?” – запитала мене медсестра в приймальному відділенні.

Це було досить просте запитання, на яке я зазвичай відповідала: “Так”. Але того дня, сидячи поруч із чоловіком у клініці репродуктивної медицини на Лонг-Айленді, я відчула потребу збрехати.

“Я сиділа на дієті. Довго.” – відповіла я.

І лише коли медсестра попросила мене розповісти докладніше, я зізналася. Але тепер, через десять років, я запитую себе: “Чому?”. Чому я відчувала провину за свій минулий харчовий розлад, коли намагалася завагітніти?

Шлях безпліддя

Як і багато жінок, у мене були проблеми із зачаттям. Після багатьох років спроб, від голковколювання до ковтання пакетиків з рідкими китайськими травами з безіменних винних крамниць у Чайнатауні, ми звернулися за професійною допомогою. Саме тоді мені поставили діагноз «жіноче безпліддя незрозумілої природи».

Протягом багатьох років лікування безпліддя після численних щоденних ін’єкцій, операцій, приймання гормонів, відновлення, надмірної стимуляції, незліченної кількості внутрішньовенних ін’єкцій та трьох невдалих ЕКО, діагноз все ще висів наді мною. Я відчувала себе винною. Але річ у тім, що я не могла контролювати або змінити ситуацію. Нарешті було вирішено, що причиною було моє обмежене харчування та аменорея в минулому.

Почуття провини

Раптом я опинилася в точці, де моє минуле життя з нервовою анорексією безпосередньо вплинуло на моє майбутнє, і я нічого не могла з цим вдіяти. І це було не лише моє майбутнє, але й майбутнє мого чоловіка. До цього моменту моє життя з анорексією було в моєму минулому. Тепер воно контролювало долю мого майбутнього. Минав місяць за місяцем, я лежала в ліжку і думала: “А що, якби”. Якби тоді в мене не було анорексії, чи була б у нас зараз дитина?

Усвідомлення

Однієї ночі, витерши чергову порцію сліз, я зрозуміла, що бажання перекроїти минуле, щоб все було інакше, не допоможе. Натомість я зосередилася на тому, що можу зробити зараз, щоб змінити ситуацію на краще для себе. Я не могла змінити обставини чи минуле, але свою точку зору – так. Озиратися назад не було сенсу, як і відчувати провину. Все, що я могла зробити, це зосередитися на поточній ситуації та проявити співчуття до себе. Я не обирала анорексію, і не просто “вирішила” морити себе голодом. Я страждала на психічне захворювання. Той факт, що через роки я була достатньо здоровою тілом і розумом, щоб спробувати завагітніти, є свідченням моєї сили.

Зміна

Як тільки я почала проявляти співчуття до себе, все змінилося. Ні, від негативних тестів на вагітність не стало легше, але почуття провини, яке я відчувала, і бажання приховати своє минуле, зникло. Раптом я зрозуміла, що не винна. Вагітність – це диво, яке відбувається за власним розкладом. Все, що я могла зробити – правильно харчуватися та допомогти своєму тілу стати щасливим і здоровим місцем для виношування нового життя.

Щасливий кінець

Зрештою, відмовившись від медичної допомоги та примирившись із собою та своїм тілом, я завагітніла природним шляхом. Тільки-но це сталось, я зрозуміла, що провина, яку я носила в собі за своє минуле, не приносила користі ні мені, ні моїй дитині. Проте я можу контролювати своє теперішнє, добре харчуючись, помірно займаючись спортом і, перш за все, проявляючи співчуття до себе. Так я стану прикладом для прекрасного життя, що росте всередині мене.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/infertility-and-eating-disorder-guilt/

Більшість батьків можуть підтвердити, як важко змусити дітей пробувати нову їжу. Перебірливість у їжі не є чимось новим, але що, як вона виключає багато продуктів, ніколи не зникає або погіршується?

Розлад уникнення/обмежувального споживання їжі (ARFID) – це розлад харчової поведінки, який полягає в надмірному уникненні або низькому споживанні їжі. Доктор Джулі Лессер, доктор медичних наук, дитячий та підлітковий психіатр з Роджерс-Міннеаполісу, ділиться сімома фактами, які ви повинні знати про ARFID.

1. ARFID відрізняється від перебірливого харчування.

Хоча перебірливе харчування та ARFID мають певну схожість, ARFID відрізняється за рівнем фізичного та психічного дистресу, який спричиняє їжа. Люди з ARFID мають труднощі з жуванням або ковтанням, можуть давитися або задихатися, якщо їжа викликає у них високий рівень тривоги. Тривога також може змусити їх уникати будь-яких соціальних ситуацій, пов’язаних з прийманням їжі, таких як шкільний обід або день народження.

При ARFID люди уникають їжі через її текстуру, запах і зовнішній вигляд, або через минулий негативний досвід, такий як задуха чи блювота. ARFID є новим доповненням до DSM-5, офіційного списку психіатричних діагнозів. До цього додавання його класифікували як розлад харчування у дітей чи немовлят або як РХП не визначений іншим чином.

2. ARFID може спричинити серйозні проблеми зі здоров’ям.

Одним із найпоширеніших наслідків ARFID є значна втрата ваги або нездатність набирати вагу та рости, коли організм перебуває у фазі росту. Значний рівень дефіциту поживних речовин вимагає вищого рівня медичної допомоги для стабілізації стану.

3. Пацієнти з ARFID не переймаються втратою ваги чи зовнішнім виглядом свого тіла.

Попри те, що втрата ваги є частою ознакою ARFID, це не є причиною відмови від їжі. Відсутність занепокоєння щодо образу тіла або страху набрати зайву вагу – це одна з ознак, що відрізняє ARFID від інших розладів харчової поведінки, таких як нервова анорексія та нервова булімія. Втім, наслідки ARFID можуть бути такими ж серйозними.

4. ARFID може виникати у людей будь-якого віку та статі.

Найчастіше ARFID діагностується у дітей та підлітків, але він може зустрічатися й у дорослих. Зазвичай це ті, кого не лікували в дитинстві від цього РХП, та у кого тривалий час спостерігається вибіркове харчування на основі сенсорних проблем або почуття відрази до нової їжі. Хоча деякі РХП частіше зустрічаються у жінок, ARFID рівномірно охоплює обидві статі, можливо, навіть частіше зустрічається у чоловіків.

5. Багато людей з ARFID мають супутні захворювання.

Часто люди з діагнозом ARFID мають супутні тривожні розлади, розлади настрою або інші стани, такі як розлади аутистичного спектра. Якщо у людини присутній медичний стан, який впливає на апетит або приймання їжі, ступінь уникнення їжі повинен виходити за рамки очікуваного, аби класифікувати його як ARFID.

6. ARFID має психологічні та фізичні попереджувальні ознаки.

Психологічні ознаки:

– Страх вдавитися або викликати блювоту

– Відсутність інтересу до їжі або апетиту

– Перебірливість у їжі, яка погіршується

– Обмеження споживання їжі з певними текстурами

– Скарги на розлад шлунку або відчуття переповненості під час приймання їжі.

Фізичні ознаки:

– Спазми в шлунку та інші шлунково-кишкові скарги

– Непереносність холоду

– Порушення менструального циклу

– Труднощі з концентрацією уваги

– Запаморочення або непритомність

– Проблеми зі сном

– Втома

7. Лікування ARFID є ефективним.

Попри те, що ARFID є нещодавнім доповненням до DSM-5, вже існують ефективні методи його лікування. Один з таких методів лікування, когнітивно-поведінкова терапія з особливим акцентом на запобігання впливу та реакції, допомагає пацієнтам набути навичок подолання труднощів для довгострокового одужання.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/more-picky-eating-7-things-know-about-arfid/

Maya Ewart, Lucy Bassett

Ми обидві пройшли через це. У підлітковому віці анорексія взяла під контроль наші життя. Кожна з нас опинилася в лещатах перфекціонізму, що розривав розум і тіло на частини. На щастя, завдяки терапії та постійній підтримці сім’ї, друзів і лікувальних команд, ми змогли відновити здорові стосунки зі своїм тілом і самооцінкою.

Кожна з нас стикалася з сумнівами під час боротьби з анорексією. Але одне було ясно, як день – ми мали розлад харчової поведінки. Ми виглядали як люди з РХП, яких ми – наші лікарі, терапевти, сім’ї та друзі – бачили в засобах масової інформації. Типовий образ юної, худорлявої, білої жінки.

28,8 мільйона американців в якийсь момент свого життя стикається з розладом харчової поведінки. РХП є другим за смертністю психічним захворюванням після опіоїдної залежності.

Розлади харчової поведінки вражають людей різного віку, раси, статі, сексуальної орієнтації та розміру. Але чи показують телебачення і кіно весь цей спектр людей з розладами харчової поведінки? Ми вирішили це з’ясувати.

Ми зібрали дані про майже 100 персонажів теле- та кінофільмів з 1980-х років, які мають розлади харчової поведінки, а потім порівняли їхні демографічні дані з національною статистикою щодо поширеності розладів харчової поведінки.

Висновки підтвердили наші побоювання – розлади харчової поведінки недостатньо представлені в медіапросторі. Репрезентація засобів масової інформації не точно відображає популяцію людей з розладами харчування. Десять відсотків персонажів були чоловіками, хоча ми знаємо, що в США чоловіки становлять третину хворих на булімію і чверть хворих на анорексію. Лише 6 відсотків персонажів були plus-size, попри те, що менш як 6 відсотків людей з розладами харчової поведінки мають недостатню вагу з медичної точки зору.

Що б там не говорили в ЗМІ, розлади харчової поведінки характерні не тільки для молоді. У 2021 році приблизно 13% жінок старше 50 років мали симптоми розладів харчової поведінки, і якщо піковий вік для анорексії становив 26 років, то для інших розладів, таких як булімія та переїдання, він сягав 47 і 70 років. Але в нашому наборі даних лише 8 відсотків персонажів були у віці 40 років, і 1 відсоток – старше 50 років.

Спільнота ЛГБТК+ також була недостатньо представлена. Менш як 5 відсотків персонажів були ЛГБТК+ і жоден з них не був транссексуалом. Насправді розлади харчування є більш поширеними та серйозними серед ЛГБТК+ осіб. Понад 40 відсотків чоловіків з розладами харчової поведінки – геї.

Білих героїв з булімією було у 20 разів більше, ніж латиноамериканців, проте латиноамериканці та білі американці насправді демонструють схожі показники булімії. І, порівняно з білими однолітками, чорношкірі підлітки на 50 відсотків більш схильні до булімічної поведінки. Ми також не знайшли жодного зображення в ЗМІ представників корінних народів з розладами харчової поведінки.

Неповна репрезентація небезпечна, бо життя наслідує медіа. Оскільки розлади харчової поведінки вважаються жіночою проблемою, чоловіки рідше звертаються за лікуванням, а діагностичні інструменти зазвичай розроблені з урахуванням особливостей жінок. Темношкірі люди часто страждають на анорексію довше, ніж білі, але їм рідше ставлять діагноз. У жінок старшого віку, яким рідше ставлять діагноз РХП, наслідки для здоров’я часто бувають більш руйнівними, що робить діагностику та лікування ще більш важливими.

Точне представлення та охоплення в ЗМІ важливі як ніколи. Під час пандемії COVID-19 кількість розладів харчової поведінки стрімко зросла. Для того, щоб люди могли отримати необхідне лікування та підтримку, вони повинні спочатку припустити наявність в себе розладу харчової поведінки.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/eating-disorders-have-image-problem/

Розлади харчової поведінки є найбільш смертоносними з усіх психіатричних захворювань, від яких сьогодні страждають майже 30 мільйонів американців. Проте вони оповиті багатьма міфами. Тож доктор Ніколас Фаррелл, психолог і клінічний супервізор відділу розладів харчової поведінки Роджерса, допоможе розвіяти п’ять небезпечних стереотипів про РХП.

МІФ 1: БІЛІ ДІВЧАТА-ПІДЛІТКИ З ВИСОКИМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ СТАТУСОМ – ЄДИНІ, ХТО МАЮТЬ РОЗЛАДИ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ.

Розлади харчової поведінки не мають визначеної «цільової аудиторії». Вони трапляються у людей різного соціально-економічного та етнічного походження, і навіть різного віку.  Однак існує тенденція зараховувати до групи ризику здебільшого молодь. Більшість людей з діагностованим РХП мають від 12 до 26 років. Але є й ті, кому діагностували РХП пізніше, проте розвинувся він задовго до того, як людина звернулась за лікуванням. Також всупереч поширеній думці, приблизно від 20 до 30% хворих – чоловіки.

МІФ 2: ПРО РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ МОЖНА ДІЗНАТИСЯ ЗА ЗОВНІШНІМ ВИГЛЯДОМ ЛЮДИНИ.

Вражає той факт, що в більшості випадків розладу харчової поведінки не відображається на зовнішньому вигляді. Середньостатистична людина з діагнозом РХП частіше має “нормальну” вагу, або навіть повнішу статуру. Якщо ви бачите, що людина зловживає фізичними навантаженнями або має проблеми харчування, не дозволяйте вазі або розмірам/формі тіла людини впливати на те, чи варто заохочувати її звернутися за лікуванням.

МІФ 3: ЩОЙНО ЛЮДИ З РОЗЛАДОМ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ НАБИРАЮТЬ ВАГУ, ВОНИ ВИЛІКОВУЮТЬСЯ.

Стабільність харчування – це лише одна частина картини одужання. Розлади харчової поведінки також пов’язані зі шкідливою системою переконань, коли самооцінка людини майже повністю визначається її образом тіла. Але якщо не працювати над проблемними переконаннями, то шанси на те, що людина збереже стабільність харчування, якої вона прагне досягти, дуже низькі. Кращим симптомом покращення є поміркованість у їжі та фізичних навантаженнях, а також участь у важливих видах життєдіяльності без страху, пов’язаного з їжею або образом тіла.

МІФ 4: РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ – ЦЕ ВИБІР.

Насправді люди, які страждають на розлад харчової поведінки, мають дуже обмежений вибір у цьому питанні. Ці стани спричинені поєднанням біологічних, психологічних та екологічних факторів, багато з яких абсолютно непідвладні людині. З генетичних досліджень ми знаємо, що ризик захворювання може бути спадковим. Розуміння того, що РХП – це не вибір людини, відіграє велику роль в одужанні. Ми пропонуємо навчання та інформацію про те, як батьки можуть підтримувати психічне здоров’я своїх дітей в Університеті для батьків, а також через сімейні консультації під час лікування.

МІФ 5: РОЗЛАД ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ НЕ Є СЕРЙОЗНИМ ПСИХІЧНИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ.

Розлади харчової поведінки є найбільш смертельними з усіх психічних захворювань; за сучасними оцінками, 1 з 10 осіб з РХП, передчасно помирає через медичні ускладнення або самогубство. Очищення є поширеним симптомом розладів харчової поведінки  та охоплює небезпечні спроби виведення їжі з організму, наприклад, навмисне викликання блювоти. Це може призвести до запалення та розриву стравоходу, викликати дисбаланс важливих електролітів, які підтримують функціонування органів. А також спричинити серйозні стоматологічні проблеми через роз’їдання кислотою зубів і ясен.

Як впливають міфи про розлади харчової поведінки?

Ми знаємо, що чим менше стигма, тим більше шансів, що люди звернуться за допомогою, і тим кращим буде їхній довгостроковий прогноз. Не всі лікарі застраховані від впливу міфів про розлади харчової поведінки; ба більше, розлади харчової поведінки можуть залишатися недіагностованими частково через те, що лікарі не здатні бачити далі стереотипів.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/shattering-5-common-eating-disorder-myths/

Розлад нападоподібного переїдання (Binge еating) зустрічається частіше, ніж ми уявляємо. У культурі, одержимій зовнішнім виглядом, надто поширене почуття сорому за розмір і форму тіла. Стереотипи та стигма щодо ваги, пов’язані з розладом переїдання, мають серйозний вплив на фізичне та психічне здоров’я. Багатомільярдна індустрія схуднення працює на те, щоб підсилити необхідність виглядати певним чином і поширює моделі порушеної харчової поведінки. Потреба в науково обґрунтованих методах лікування є ключовим фактором для ефективного і тривалого одужання після Binge еating. Не тільки це, але пошук інноваційної програми лікування, яка розуміє, що вага, не є визначальною характеристикою  питань нападоподібного переїдання!

“Потрібна Сміливість, щоб діяти, сила, щоб говорити правду, і надія, щоб пройти через це. Життя стає кращим, коли люди об’єднуються для боротьби з розладом харчової поведінки, а не один з одним”. – Емілі Естес, доктор медичних наук

Як лікарка, що лікує весь спектр розладів харчової поведінки, я дізналась наступне від своїх пацієнтів з розладом нападоподібного переїдання:

• Розлад нападоподібного переїдання демонструє більшу ймовірність ремісії, ніж інші розлади харчової поведінки.
• Пацієнти з Binge еating мають кращі результати від спеціалізованого лікування (наприклад, КПТ) з точки зору зменшення поведінкових ознак РХП.
• Розлад переїдання – це не вибір. Ніхто свідомо не вибере сором, дискомфорт і депресію, які супроводжують цей розлад.
• Розлад переїдання – це нейробіологічний стан, який охоплює розум і тіло.
• Фактори ризику розладу переїдання включають: генетику, травми в анамнезі та культуру, яка ідеалізує худорлявість.
• Відновлення не передбачає зниження ваги.

Лікування розладу нападоподібного переїдання НЕ пов’язане з втратою ваги. Інтервенції, спрямовані на зниження ваги у пацієнтів з цим розладом, призводять до меншої втрати ваги в цілому, швидшого повернення ваги та більшого виснаження від лікування. Люди з розладом Binge еating можуть мати повну або середньостатистичну статуру. Важливо пам’ятати, що розмір людини не свідчить про наявність РХП.

Моє лікування пацієнтів із розладом нападоподібного переїдання охоплює наступне:

• Виявлення адаптивної функції переїдання.
• Розвиток навичок переривання переїдання.
• Розуміння того, як стигматизація ваги сприяє розвитку розладу переїдання.
• Усвідомлення, як інтерналізована стигма ваги призводить до нездорових зусиль змінити вагу/розмір/форму тіла та стати гідним любові.
• Встановлення здорових і навіть «дружніх» стосунків з їжею через реабілітацію харчування. Пацієнти повинні навчитися їсти достатньо, щоб їхній організм міг регулювати свій раціон і отримувати повноцінне харчування.

Моя кінцева мета — допомогти людям з розладом Binge еating налагодити стосунки з їжею та тілом. Мої пацієнти приходять до мене зі соромом і ненавистю до себе. Потрібно так багато мужності, щоб зробити цей сміливий стрибок і звернутися за лікуванням та полегшенням психологічного і фізичного страждання, спричиненого культурою стигматизації ваги і, дуже часто, розладом харчової поведінки, що є його наслідком.

«Обмеження калорій ніколи не буде гарною ідеєю для вашого здоров’я. Обмеження негативних думок – ось, що має стати новим «дієтичним» трендом». – Ребекка Макконвілл

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/binge-eating-disorder-recovery-its-not-about-weight-loss/

Коли близька людина бореться з розладом харчової поведінки, потреба в лікуванні відчувається  і є досить нагальною. Адже розлади харчової поведінки – психічні захворювання, які посідають друге місце за рівнем смертності, і чим раніше людина отримує доступ до лікування, тим більше шансів на успішне одужання. Але для людини з РХП лікування може здаватися зовсім не нагальним. Насправді вона може взагалі відмовлятися від нього відмовлятися.

Тільки-но людина починає лікуватися, вона зазвичай усвідомлює, чого їй коштував розлад харчової поведінки та важливість лікування. Але як пацієнти можуть дійти до цього, якщо вони спочатку чинять опір будь-якій допомозі? У цьому можуть стати в нагоді друзі та члени сім’ї. Читайте далі, щоб дізнатися, як це зробити.

Чому людина може чинити опір лікуванню

Існує два слова, які пояснюють, чому люди з розладами харчової поведінки можуть противитися лікуванню: анозогнозія та егосинтонія. Обидва слова звучать як незрозумілий набір літер, але вони мають досить чіткі визначення, які проливають світло на те, що відбувається в голові людини, яка бореться з розладом.

“Анозогнозія”: “Анозогнозія – це відсутність усвідомлення власної хвороби, і поширений симптом розладу харчової поведінки”, – каже провідна терапевтка Equip Лейні Кларк. Це також називається “відсутністю розуміння” і призводить до нездатності розпізнати потребу в допомозі”.

«Егосинтонія»: розлади харчової поведінки є егосинтонічними, що означає, що вони можуть пов’язуватися з самооцінкою, цінностями та почуттями людини. Через це, навіть якщо людина знає, що у неї є розлад харчової поведінки, вона не хоче його позбуватися, бо це все одно, що відмовлятися від частини себе. Звичайно, це не вказує на справжні переконання людини, а є наслідком роботи мозку, враженим РХП.

Через те, що людина не усвідомлює свою хворобу або відчуває зв’язок зі своїм розладом харчової поведінки, їй може бути дуже важко прийняти допомогу. Тому Дженна Робіноу, LMSW, терапевтка Equip, пояснює: “Було б дивно припускати, що людина, яка страждає від розладу харчової поведінки, звернеться за допомогою з самого початку”.

Як може виглядати опір лікуванню

За словами Кларк, опір лікуванню може проявлятися різними способами. Ось деякі з найпоширеніших:

– Спалахи гніву, люті або плачу

– Небажання брати участь у сеансах лікування

– Обіцянки спробувати одужати самостійно

– Жбурляння їжею або відмова від приймання їжі

– Гра в мовчанку з близькими

– Людина спочатку погоджується на лікування, а потім передумує.

Хоча така поведінка досить поширена та іноді навіть очікувана, це не означає, що близькі люди не можуть нічого зробити.

Як допомогти людині з розладом харчової поведінки, яка відмовляється від підтримки

Хоча не існує універсального підходу для всіх сімей, є деякі часто використовувані тактики, що допомагають непомітно мотивувати людей почати лікування:

1. Визнайте і прийміть опір до лікування: Поділіться з близькою людиною своїми думками та почуттями, і визнайте, що лікування справді може лякати.
2. Почніть відкриту та чесну розмову: Без осуду запитайте свою близьку людину про її страхи щодо лікування. Промовляння цих страхів вголос може допомогти розвіяти їх.
3. Надайте безпечний та комфортний простір для вираження почуттів: Не вгадуйте почуття людини, а дозвольте їй прийти до вас зі своїми переживаннями. Це сприятиме якісному контакту між вами.
4. Розгляньте ефективні та доказові варіанти лікування, такі як сімейна терапія (FBT). Поки пацієнт все ще лікується від наслідків недоїдання або анозогнозії, цей метод надасть необхідну підтримку.

Кларк каже, що важливо зосередитися на зоні вашого контролю. “Не варто сподіватися, що ваша близька людина нарешті зрозуміє. Набагато корисніше спрямувати енергію на те, щоб бути люблячим і підтримувати, залишаючись при цьому наполегливими у своєму намірі”. Ви також можете допомогти вашій близькій людині зрозуміти, яким би могло бути її життя без розладу харчової поведінки: наприклад, завдяки спорту, спілкуванню або родинним подорожам.

Якщо ви стурбовані тим, що ваша близька людина бореться з розладом харчової поведінки, знайте, що ви не одні. Вас теж підтримають, а знайомство з додатковими ресурсами допоможе вам мати інструменти, щоб ваша близька людина отримала лікування, на яке вона заслуговує.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/my-loved-one-as-an-eating-disorder-but-refuses-treatment-what-should-i-do/

Для багатьох людей Новий рік може стати новим початком і чудовою можливістю зосередитися на майбутніх цілях. Однак для людей в процесі одужання від розладу харчової поведінки, це також може бути тригерним моментом. Виникає питання, як найкраще зустріти новий рік, де усі довкола одержимі схудненням.

Здорова підтримка — одна з найкращих речей для людини з розладом харчової поведінки. Доцільно мати сильну спільноту з лікарів, друзів, родини та близьких людей. Важливо залишатися поруч з людьми, які можуть допомогти вам, коли ви відчуваєте слабкість, нагадуючи, що ви важите більше, ніж ваш зовнішній вигляд чи форма тіла.

Збільште візити до терапевта, дієтолога та психіатра у цей час, щоб залишатися під наглядом та заглушити шум новорічних обіцянок. Ваше коло підтримки може нагадувати вам не лише про вашу цінність, попри вагу чи зовнішній вигляд, але й стимулювати продовжувати відвідувати лікарів.

В інтернеті є безліч ресурсів, які допоможуть оточити себе більшою підтримкою. Також ви можете самі створити мережу людей, які одужують, онлайн. Перегляньте свої сторінки в соціальних мережах і видаліть усі пости, які шкодять вам. Ви також можете підписатись на сторінки, присвячені одужанню та розладам харчової поведінки, які допоможуть вам залишатись на плаву.

Сплануйте похід на каву, почніть нове хобі або обміняйтеся номерами телефонів з людиною, яка вас підтримає, коли ви схвильовані. Це також чудовий час для участі у ваших групах підтримки та волонтерства з друзями, які підтримують вас. Збільшення використання навичок подолання стресу, таких як ведення щоденника, медитація, йога, в’язання тощо, може допомогти вам залишатися на землі, заспокоїти розум і відволіктися від повідомлень, спрямованих на тіло.

Якщо у вашому житті є люди, які можуть вас спровокувати, подумайте про те, щоб разом зі своєю командою підтримки встановити здорові межі, щоб захистити себе. Необхідно обмежити контакти з усіма, хто вас тригерить.

Розлади харчової поведінки процвітають на соромі та секретності, тому важливо бути відкритим і чесним з людьми, яким ви довіряєте у вашому житті. Оточення людей, які мають схожий з вами життєвий досвід, є неоціненним.

Нагадуйте собі, що ваша цінність не залежить від ваги чи тіла. Більш того, люди всіх форм і розмірів гідні любові та прийняття. Важливо, щоб ви залишалися на зв’язку з людьми у вашому житті, які розуміють вас і можуть допомогти та підтримати.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/role-support-system-while-navigating-new-years-resolutions/

Свята – це час, коли ми всі більше висловлюємо свою любов близьким та згадуємо свій рік. Але людина, яку ви повинні любити найбільше, це ви самі.

Особливо це стосується тих, хто бореться з розладом харчової поведінки.

Окрім почуття провини та тривоги через їжу, святковий сезон може спричинити у людей з РХП, почуття провини за те, що вони недостатньо любили себе протягом року; ставили недосяжні цілі; або недостатньо турбувались про своє тіло.

Я думаю, що ті, хто бореться з розладами харчової поведінки, повинні спробувати відпустити провину, яку вони відчувають за минулий рік. Натомість варто пробачити та прийняти себе у цей святковий сезон.

Кожен рік дає людині можливість змінитися і стати кращою, ніж вона була. Це можливо завдяки глибокій саморефлексії та вдосконаленню себе. Але цього треба прагнути.

Легко картати себе за попередні помилки. Легко не любити себе через почуття провини та жалю за те, що не піклуєшся достатньо про своє тіло.

Але, з іншого боку, так само легко не робити цього.

Часто в перший день Нового року ми приймаємо рішення. Тож ми можемо зробити вибір бути кращими, ніж були в попередньому році. Ми можемо взяти на себе зобов’язання більше любити себе, вчитися на своїх попередніх помилках і бачити в усьому можливість для зростання.

Коли ми бачимо, що все, через що ми проходимо, є можливістю зростати і ставати кращими, ніж ми були, тоді ми змінюємося, вдосконалюємось і живемо зі щирим серцем.

Я сподіваюся, що в ці святкові дні ви почнете замислюватися над усім хорошим, що є у вашому житті, і над тим, що хорошого ви можете принести у світ. Ваше життя має значення, і ви маєте значення. Ви просто повинні усвідомити це і полюбити себе за те, що ви є… Ні більше, ні менше.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/attention-your-holiday-priority/

Сезон свят може спровокувати перенапруження та хвилювання щодо їжі та стосунків, які маємо. Взаємозв’язок між нашими зв’язками з їжею та людьми може посилитися під час цього сезону тарілок, повних їжі та кімнат, повних гуляк. Зустрічі з сім’єю, друзями, сусідами, колегами та абсолютно незнайомими людьми можуть стати дуже провокативними, особливо за обіднім чи вечірнім столом. Вивчення подібності наших стосунків із людьми та їжею може стати ключем до посилення почуття безпеки.

Розлади харчової поведінки та хибні погляди на їжу й наше тіло розвиваються в соціальному та культурному контексті. На індивідуальному рівні їхній фундамент закладається в ранньому досвіді. Історії стосунків призводять до різних “стилів прив’язаності”. Вивчення глибоко вкорінених прив’язаностей та їхнього впливу на харчову поведінку може відкрити шляхи до зцілення стосунків з їжею та людьми. Поведінкові зміни та зміна культури харчування також можуть допомогти у перебудові переконань харчування та поведінки. Але в довгостроковій перспективі зцілення наших стосунків з людьми може стати невіддільною частиною пошуку примирення з їжею і з самим собою.

Як і в більшості аспектів життя, тут немає простих відповідей. Ми знаємо, що ранні прив’язаності можуть мати глибокий вплив на взаємостосунки. Біхевіористи визначили чотири основні стилі прив’язаності: уникаючий, тривожно-амбівалентний, дезорганізований і безпечний. Порушення харчової поведінки та негативне сприйняття власного тіла часто є віддзеркаленням цих типів прив’язаності та ранніх травм. Коли ми відчуваємо себе в небезпеці, не довіряємо своїй інтуїції або боїмося, що інші зрадять і розчарують нас, проблеми з їжею і тілом можуть супроводжувати рани прив’язаності.

Коли ми замкнуті, пригнічені та боїмося близкості, їжа може стати притулком, засобом для приглушення почуття самотності та розгубленості. З іншого боку, відмова або уникнення їжі,  заперечення наших вроджених бажань також можуть породжувати відчуття стабільності, контролю та роз’єднаності. Приймання їжі або відмова від неї може слугувати дезадаптивною навичкою для уникнення почуттів, пов’язаних з травмою прив’язаності або невирішеним дискомфортом у стосунках. Ці дії також можуть слугувати для того, щоб “відчувати та відштовхувати” заплутані й протилежні почуття, наприклад, коли водночас співіснує любов і гнів. Занурення в переживання та миттєва відмова від них, щоб уникнути почуття провини або пригніченості, може бути відображено в харчовій поведінці.

Робота з прив’язаністю має вирішальне значення для глибокого розуміння та зцілення стосунків із їжею та тілом. Дослідження ранніх прив’язаностей стає каналом до більш інтуїтивного, люблячого та співчутливого розуміння себе та харчових переконань. Надійні зв’язки можуть бути відновлені в контексті терапевтичних стосунків, а потім перенесені в повсякденне життя. Так переосмислюються особистісні кордони та відновлюється надійність. Завдяки такому відновленню стосунків з’являється більше довіри до їжі, а також більш сприйнятливий і люблячий погляд на себе загалом. Чи можна уявити кращий подарунок?

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/understanding-attachment-wounds-and-food-anxiety-during-holiday-season/

Нервова анорексія — це розлад харчової поведінки, що характеризується втратою ваги (або відсутністю належного набору ваги у дітей, що ростуть); труднощами з підтриманням ваги тіла, відповідній зросту, віку та статурі; і, у багатьох людей, спотвореним сприйняттям свого тіла. Люди з анорексією зазвичай обмежують кількість калорій і види їжі, яку вони споживають. Деякі люди з цим розладом також займаються надмірними фізичними вправами, очищаються за допомогою блювоти та проносних засобів і/або переїдають.

На анорексію можуть страждати люди різного віку, статі, сексуальної орієнтації, раси та етнічної приналежності. Історики та психологи знайшли свідчення того, що люди проявляли симптоми анорексії протягом сотень або тисяч років.

Хоча розлад найчастіше починається в підлітковому віці, все більше дітей і літніх людей також отримують діагноз анорексія. Ви не можете сказати з одного погляду, чи має людина анорексією. Бо це не завжди про недостатню вагу та виснажений вигляд. Дослідження показали, що люди більшої статури також можуть мати анорексію, хоча їм рідше ставлять діагноз через упередження щодо ожиріння.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Щоб отримати діагноз «нервова анорексія» згідно з DSM-5, необхідно відповідати наступним критеріям:

1. Обмеження споживання енергії відносно потреб, що призводить до суттєво низької маси тіла з урахуванням віку, статі, траєкторії розвитку та фізичного здоров’я.
2. Сильний страх набрати зайву вагу або погладшати, навіть якщо вага недостатня.
3. Порушення сприйняття власної ваги або фігури, надмірний вплив показників ваги на самооцінку або заперечення наявності низької маси тіла.

Навіть якщо всі критерії DSM-5 для анорексії не виконуються, серйозний розлад харчової поведінки все одно може бути присутнім. Атипова анорексія є у людей, які відповідають критеріям анорексії, але не мають дефіциту ваги, попри значну її втрату. Дослідження не виявили різниці в медичних і психологічних наслідках анорексії та атипової анорексії.

ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНІ ОЗНАКИ ТА СИМПТОМИ НЕРВОВОЇ АНОРЕКСІЇ

Емоційно-поведінкові

– Людина різко втрачає вагу

– Одягається у багато шарів одягу, щоб приховати схуднення або зігрітися

– Переймається вагою, їжею, калоріями та дієтами

– Відмовляється їсти певні продукти, обмежуючи цілі категорії їжі (наприклад, ніяких вуглеводів тощо).

– Часто коментує, що відчуває себе “товстою/товстим” або має надмірну вагу, попри її втрату

– Скаржиться на закрепи, біль у животі, непереносність холоду, млявість та/або надлишок енергії

– Заперечує відчуття голоду

– Розробляє харчові ритуали (наприклад, їсть їжу в певному порядку, надмірно пережовує, переміщає їжу на тарілці)

– Людина готує їжу для інших, але не їсть сама

– Постійно вигадує відмовки, щоб уникнути приймання їжі або ситуацій, пов’язаних з нею

– Висловлює потребу “спалювати” спожиті калорії

– Підтримує надмірний, жорсткий режим фізичних навантажень попри погоду, втому, хворобу чи травму

– Віддаляється від друзів і звичних занять, стає більш ізольованою, замкненою і потайливою

– Хвилюється через приймання їжі в громадських місцях

– Нездатна на спонтанність

– Чинить опір або не може підтримувати вагу тіла відповідно до свого віку, зросту та статури

– Має сильний страх набрати зайву вагу навіть якщо має її дефіцит

– Має тривожні переживання щодо ваги або фігури, надмірний вплив ваги на самооцінку або заперечує низьку масу тіла

– Жінки в постпубертатному віці втрачають менструальний цикл

– Людина почуває себе неефективною

– Має сильну потребу в контролі

– Мислить обмеженими категоріями

– Мало проявляється та виражає свої емоції

Фізичні симптоми

– Шлункові спазми, інші неспецифічні шлунково-кишкові скарги (закрепи, кислотний рефлюкс тощо)

– Труднощі з концентрацією уваги

– Аномальні лабораторні показники (анемія, низький рівень щитоподібної залози та гормонів, низький рівень калію, лейкоцитів, уповільнений серцевий ритм)

– Запаморочення

– Втрата свідомості

– Постійне відчуття холоду

– Проблеми зі сном

– Порушення менструального циклу – аменорея, нерегулярні менструації або менструація лише під час приймання гормональних контрацептивів (це не вважається “справжньою” менструацією)

– Порізи та мозолі на верхній частині суглобів пальців (результат викликання блювоти)

– Проблеми із зубами, такі як ерозія емалі, карієс та чутливість зубів

– Суха шкіра

– Сухість і ламкість нігтів

– Набряки слинних залоз

– Тонке волосся на тілі (лануго)

– Витончення волосся на голові, сухість і ламкість волосся

– Карієс або зміна кольору зубів від блювання

– М’язова слабкість

– Жовта шкіра (через вживання великої кількості моркви)

– Холодні, плямисті руки й ноги або набряки ніг

– Погане загоєння ран

– Порушення роботи імунної системи

НАСЛІДКИ НЕРВОВОЇ АНОРЕКСІЇ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я

Коли людина голодує в контексті нервової анорексії, організм не отримує основних поживних речовин, необхідних для нормального функціонування. Таким чином, організм змушений сповільнювати всі свої процеси для збереження енергії, що призводить до серйозних проблем зі здоров’ям.

Організм зазвичай справляється зі стресом, спричиненим порушенням харчової поведінки, і лабораторні аналізи можуть здаватися бездоганними, навіть якщо людина перебуває під високим ризиком смерті. Електролітний дисбаланс може вбити без попередження, так само як і зупинка серця. Тому надзвичайно важливо розуміти, як саме розлади харчової поведінки впливають на організм.

https://www.nationaleatingdisorders.org/learn/by-eating-disorder/anorexia

Розлад нападоподібного переїдання (Binge eating – BED) — це важкий, небезпечний для життя розлад харчової поведінки, який, однак, піддається лікуванню та характеризується повторюваними епізодами вживання великої кількості їжі (часто дуже швидко та до виникнення дискомфорту); відчуттям втрати контролю під час епізоду переїдання; переживанням сорому, страждань або провини після цього; і нерегулярним використанням нездорових компенсаторних заходів (наприклад, очищення) для протидії переїданню. Це найпоширеніший розлад харчової поведінки в Сполучених Штатах.

Нападоподібне gереїдання є одним із найновіших розладів харчової поведінки, офіційно визнаних у DSM-5. До останнього перегляду в 2013 році переїдання було внесене до списку як підтип «Інших специфічних порушень харчування та приймання їжі». Ця зміна важлива, оскільки деякі страхові компанії не покривають лікування розладу харчової поведінки без діагнозу за DSM.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ

Повторювані епізоди переїдання. Епізод переїдання характеризується обома наведеними нижче ознаками:

o Вживанням за певний проміжок часу (наприклад, протягом 2 годин) кількості їжі, яка значно перевищує ту, яку більшість людей з’їдають за аналогічний час за подібних обставин.

o Відчуття відсутності контролю над їжею під час епізоду переїдання (наприклад, людина не може зупинитися або контролювати, що і скільки вона їсть).

– Епізоди переїдання пов’язані з трьома (або більше) з наступних ознак:

o Людина їсть набагато швидше, ніж зазвичай.

o Вживає їжу аж до появи відчуття перенасичення.

o Людина багато їсть, але фізично не відчуває голоду.

o Їсть наодинці, бо соромиться того, скільки з’їдає.

o Відчуває огиду до себе, депресію або почуття провини після їди.

– Присутній виражений дистрес через переїдання.

– Переїдання відбувається в середньому щонайменше раз на тиждень протягом 3 місяців. Переїдання не пов’язане з періодичною компенсаторною поведінкою (наприклад, очищення), як при нервовій булімії, і не відбувається виключно під час перебігу нервової булімії або нервової анорексії.

ТРИВОЖНІ ОЗНАКИ ТА СИМПТОМИ РОЗЛАДУ НАПАДОПОДІБНОГО ПЕРЕЇДАННЯ (BINGE EATING)

Емоційно-поведінкові

• Докази переїдання, зокрема зникнення великої кількості їжі за короткий проміжок часу або багато обгорток і порожніх упаковок
• Людина відчуває дискомфорт під час їжі в оточенні інших
• Вдається до нових практик з їжею або модних дієт, зокрема виключає групи продуктів (цукор, вуглеводи, молочні продукти, практикує вегетаріанство/веганство)
• Боїться їсти в громадських місцях або в присутності інших людей
• Нишком бере їжу та ховає її в дивних (не призначених для цього) місцях
• Створює розклад або ритуали, щоб знайти час для переїдання
• Відсторонюється від друзів та своєї діяльності
• Часто сидить на дієтах
• Виявляє надмірну стурбованість вагою та фігурою
• Часто шукає перед дзеркалом недоліки у своїй зовнішності
• Має таємні повторювані епізоди переїдання; відчуває неможливість припинити їсти.
• Порушення нормальної харчової поведінки, зокрема вживання їжі протягом дня не заплановано; людина пропускає приймання їжі або вживає невелику кількість їжі під час регулярних приймань їжі; епізодично голодує або вдається до дієт.
• Розробка харчових ритуалів (наприклад, вживання лише певної їжі чи групи продуктів [наприклад, приправ], надмірне пережовування та заборона навіть торкатися їжі.
• Харчування на самоті через збентеження кількістю з’їденої їжі
• Почуття відрази, депресії або провини після переїдання
• Коливання ваги
• Низька самооцінка

Фізичні

• Помітні коливання ваги, як вгору, так і вниз
• Спазми в шлунку, інші неспецифічні шлунково-кишкові захворювання (закрепи, кислотний рефлюкс тощо)
• Труднощі з концентрацією

НАСЛІДКИ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я ВІД BINGE EATING

Ризики для здоров’я від переїдання найчастіше пов’язані з клінічним ожирінням, стигмою щодо ваги та циклічним набором ваги (так звана йо-йо дієта). Більшість людей, яким ставлять діагноз “клінічне ожиріння”, не мають розладу нападоподібного переїдання. Однак, до двох третин людей з розладом переїдання мають клінічне ожиріння; люди з розладом переїдання зазвичай мають нормальну або вищу за середню вагу, але переїдання діагностується при будь-якій вазі.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/learn/by-eating-disorder/bed

Факт №1: Багато людей з розладами харчової поведінки виглядають здоровими, але можуть бути серйозно хворими.

Факт №2: Сім’ї хворих не винні, але вони можуть грати важливу роль у лікуванні.

Факт №3: Розлад харчової поведінки — це порушення здоров’я, яке впливає на особисте функціонування та стосунки в родині.

Факт №4: Розлади харчової поведінки – це не вибір людини, а серйозне біологічно обумовлене захворювання.

Факт №5: Розлади харчової поведінки трапляються у людей будь-якої статі, віку, раси, етнічної приналежності, форми тіла, ваги, сексуальної орієнтації та соціально-економічного статусу.

Факт №6: Розлади харчування є частою причиною самогубства та медичних ускладнень.

Факт №7: Гени та середовище відіграють важливу роль у розвитку розладів харчової поведінки.

Факт №8: Самі по собі гени не передбачають ризик розвитку РХП.

Факт №9: Повне одужання від розладу харчової поведінки можливе. Для цього потрібне раннє виявлення та втручання.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/nine-truths-about-eating-disorders

Існує багато міфів про причини розладів харчової поведінки, про те, наскільки вони серйозні, та у кого найчастіше розвивається розлад харчової поведінки. Нижче наведено список найпоширеніших запитань, які ми отримуємо про розлади харчової поведінки:

Чи є розлади харчової поведінки вибором?

Розлади харчової поведінки – це не вибір. Це складні медичні та психічні захворювання, які пацієнти не обирають. Це біопсихосоціальні захворювання. Це означає, що генетичні, біологічні, екологічні та соціальні фактори відіграють певну роль. Кілька десятиліть генетичних досліджень показують, що біологічні фактори мають важливий вплив на те, у кого розвивається розлад харчової поведінки. Соціальний фактор (наприклад, пропагований ЗМІ ідеал стрункого тіла) є прикладом тригера, що пов’язаний із підвищеним ризиком розвитку РХП. Середовищні фактори також включають фізичні захворювання, дитячий булінг та інші життєві стреси. Розлади харчової поведінки зазвичай виникають разом з іншими психічними розладами, такими як сильна депресія, тривога, соціальна фобія та обсесивно-компульсивний розлад. Крім того, розлади харчової поведінки можуть бути генетичними, оскільки існують біологічні схильності, які роблять людей вразливими до розвитку розладів харчової поведінки.

Чи є батьки причиною розвитку РХП у дітей?

Організації в усьому світі, зокрема Академія харчових розладів, Американська психіатрична асоціація та NEDA, опублікували матеріали, які вказують на те, що батьки не є причиною розладів харчової поведінки. Батьків, особливо матерів, традиційно звинувачували у розладі дитини, але останні дослідження демонструють, що розлади харчової поведінки мають глибоке біологічне коріння. РХП розвиваються по-різному у кожної людини, і не існує єдиного набору правил, яких батьки можуть дотримуватися, щоб гарантувати профілактику розладів харчової поведінки. Проте є речі, які кожен член сім’ї може зробити, щоб створити сприятливе для одужання середовище. Швидкість одужання дітей і підлітків зростає, коли батьки залучаються до процесу лікування.

Чи у всіх сьогодні є розлади харчової поведінки?

Хоча наша сучасна культура дуже зациклена на їжі та вазі, а порушені моделі харчової плведінкия є дуже поширеними, клінічні розлади харчової поведінки зустрічаються рідше. 20 мільйонів жінок і 10 мільйонів чоловіків стикаються з розладом харчової поведінки в певний момент свого життя. Дослідження 2007 року показало, що 0,9% жінок і 0,3% чоловіків протягом життя мали анорексію, 1,5% жінок і 0,5% чоловіків страждали на булімію, а 3,5% жінок і 2,0% чоловіків мали розлад переїдання. Наслідки розладів харчової поведінки можуть бути небезпечними для життя, а стигматизація психічних захворювань (зокрема розладів харчової поведінки) перешкоджає своєчасній діагностиці та адекватному лікуванню.

Чи дійсно розлади харчової поведінки настільки серйозні?

Розлади харчової поведінки мають найвищий рівень смертності серед усіх психічних захворювань. Окрім медичних ускладнень, пов’язаних із переїданням, очищенням, голодуванням і надмірними фізичними навантаженнями, серед людей з розладами харчової поведінки також часто трапляються самогубства. Потенційні наслідки для здоров’я включають серцевий напад, ниркову недостатність, остеопороз і електролітний дисбаланс. Люди з розладами харчової поведінки, також відчувають сильний емоційний дистрес і страждають від погіршення якості життя.

Якщо розлади харчової поведінки пов’язані з генетикою, чи можу я щось зробити для свого одужання?

Важливо пам’ятати, що генетика – це не вирок. Завжди є шанс на одужання. Хоча біологічні фактори відіграють значну роль у виникненні розладів харчової поведінки, вони не єдині. Схильність до порушення харчової поведінки  може знову з’явитися під час стресу, але існує багато ефективних методів, яким люди з розладами харчової поведінки можуть навчитися, щоб керувати своїми емоціями та не повертатися до колишніх звичок. Раннє втручання є ключовою частиною профілактики РХП, яке допомагає зменшити серйозні психологічні та медичні наслідки. Відновлення після розладу харчової поведінки – це тривалий процес, що вимагає кваліфікованої команди професіоналів, а також любові й підтримки сім’ї та друзів.

Хіба розлади харчової поведінки – це не “дівчача хвороба”?

Розлади харчової поведінки можуть торкнутися будь-кого, незалежно від статі чи сексуальної орієнтації.  Хоча РХП частіше зустрічаються у жінок, дослідники та лікарі починають помічати, що все більше чоловіків і небінарних осіб звертаються за допомогою з приводу розладів харчової поведінки. Дослідження 2007 року, проведене Центрами з контролю та профілактики захворювань, показало, що майже третина всіх хворих на розлади харчової поведінки –  чоловіки. А дослідження 2015 року серед американських студентів виявило, що у трансгендерних студентів найчастіше діагностували розлад харчової поведінки протягом останнього року (Diemer, 2015).

Наразі незрозуміло, чи дійсно зростає кількість розладів харчової поведінки серед чоловіків і трансгендерів, чи більше людей звертаються за лікуванням та отримують діагноз. Оскільки лікарі можуть мати упередження щодо того, кого вражають розлади харчової поведінки, за цей час розлади стають важчими та закріплюються на момент постановки діагнозу.

Чи має розлад харчової поведінки типовий вік?

Розлади харчової поведінки можуть розвинутися або виникнути знову в будь-якому віці. Фахівці з розладів харчової поведінки повідомляють про збільшення кількості діагнозів у дітей, деяким з яких п’ять або шість років. Багато людей з РХП кажуть, що шкідливі думки та поведінка почалися набагато раніше, ніж вони це усвідомлювали, іноді у ранньому дитинстві. Хоча більшість людей повідомляють про початок розладу харчової поведінки в підлітковому та юнацькому віці, існують певні докази того, що діагноз ставлять і в більш ранньому віці.

Неясно, чи дійсно розлади харчової поведінки розвиваються у молодшому віці, чи підвищена обізнаність про розлади харчової поведінки у дітей раннього віку призвела до покращення їх розпізнавання та діагностики. Чоловіки та жінки середнього та старшого віку лікуються від розладів харчової поведінки через рецидив, хворобу, що триває в підлітковому чи молодому віці, або через новий початок розладу харчової поведінки.

Як довго триває одужання від розладу харчової поведінки?

Час відновлення залежить від людини. Деяким людям стає краще відносно швидко, тоді як іншим потрібно більше часу. Хоча не всі люди з розладом харчової поведінки повністю одужують, багатьом з них вдається покращити свій стан завдяки лікуванню. Навіть після повного одужання багато хто продовжує вживати заходів, аби залишатися здоровими. Це включає планування харчування, регулярні візити до терапевта, дієтолога або лікаря, приймання ліків та/або інші види самодопомоги.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/busting-myths-about-eating-disorders

Розлади харчової поведінки — це серйозні захворювання, які вражають мільйони людей у всьому світі. Вони проявляються у вигляді порушення харчової поведінки та ставлення до себе, що призводить до значних фізичних та емоційних наслідків. І одним із руйнівних розладів харчової поведінки є нервова анорексія (НА).

Одужання від нервової анорексії не є простим та іноді займає місяці або навіть роки. Однак на допомогу може прийти модель «Етапів змін».

Концепція пропонує іншу структуру для розуміння одужання від РХП та слугує дороговказом для тих, хто проходить через різні етапи одужання від анорексії, надаючи підтримку під час емоційного періоду спаду.

Що являє собою модель етапів змін у відновленні?

Одужання від розладу харчової поведінки рідко є лінійним процесом. Навіть коли людина активно лікується від розладу харчової поведінки, часто трапляються невдачі.

Попри це, більшість людей бачать відновлення як лінійний процес, де кожен рецидив сприймається як провал.

Модель відновлення «Етапи змін» ставить під сумнів це переконання, уявляючи відновлення не як пряму лінію з певним порядком контрольних показників, а як набагато більш плавний набір етапів.

Відновлення – складний процес, у якому немає «правильного» курсу. Ця ідея може допомогти запобігти рецидиву та заохочувати до здорової турботи про себе, адже кожен процес одужання такий же унікальний, як і людина, яка його переживає.

П’ять етапів змін

Фахівці з РХП визначили п’ять стадій, які зазвичай виникають під час відновлення від харчових розладів.

Стадії можуть виникати в довільному порядку та повторюватися кілька разів. Розуміння етапів одужання також може допомогти пацієнту зрозуміти загальний прогрес.

Стадія, що передує припущенню (наявності хвороби)

Хоча п’ять етапів не представлені в строгому порядку, ця стадія зазвичай вважається першою, оскільки вона передує тому, щоб людина відкрито визнала наявність проблеми.

Вона може заперечувати або не усвідомлювати шкідливих наслідків своєї поведінки та сприймати невпорядковане харчування як щось нормальне, нехтуючи будь-якими негативними показниками.

На цьому етапі іншим може бути важко висловити свою стурбованість поведінкою близької людини. Людина може уникати запитань або реагувати на будь-які дискусії ворожістю чи гнівом.

Вкрай важливо, щоб близькі були співчутливими – не  звинувачували та не соромили. Як можна надати свою підтримку:

• Виявляти співчуття
• Зберігати спокій і намагатися зрозуміти причини такої поведінки
• Перемкнути увагу з харчової поведінки, на те, що людину цікавило до появи РХП
• Заохочувати звертатися по допомогу та пропонувати корисні ресурси

Стадія припущення

Стадія припущення є вирішальним кроком у відновленні від розладу харчової поведінки. На цьому етапі людина починає усвідомлювати свою проблематичну поведінку та розглядає можливість змін.

Однак на цьому етапі може виникнути внутрішній конфлікт, оскільки людина з одного боку хоче змінитися, а з іншого – зберегти свої порушені харчові звички. Ця амбівалентність заважає людині діяти, що призводить до тривоги, провини та страху перед змінами.

Щоб підтримати людей, які застрягли на цій стадії, дотримуйтеся співчутливого й неосудливого підходу, наприклад:

• Заохочуйте людину ділитися своїми думками, почуттями та турботами без засудження
• Відзначайте позитивні кроки, зроблені у напрямку змін, і заохочуйте продовжувати цей шлях
• З повагою ставтеся до нових ідей

Стадія підготовки

На стадії підготовки людина з РХП активно планує та готується внести значні зміни у своє життя. Вона вже вирішила відмовитися від своїх невпорядкованих моделей харчування та робить кроки до цієї мети.

Ці кроки включають розмови про зміни, пошук варіантів лікування та коригування способу життя для підтримки відновлення. Цей етап може надихати, але так само лякати, бо все ще є сильна невпевненість у майбутньому.

На цьому етапі вкрай важливо звернутися за допомогою до спеціаліста з питань психічного здоров’я, оскільки він може допомогти людині подолати будь-які тривалі сумніви чи побоювання та поставити офіційний діагноз розладу харчової поведінки, який може  бути покритий страховкою.

Стадія активних дій

Тут людина починає серйозно працювати над зміною своїх думок і поведінки. На цьому етапі люди відмовляються від старих звичок і працюють над формуванням нових навичок, щоб справлятися зі своїм станом більш здоровим способом.

Часто на цьому етапі людина працює з групою лікування, де є терапевт, психіатр, лікар первинної ланки, консультант з питань харчування чи інші медичні працівники. Разом ця група може допомогти людині внести необхідні зміни для реального прогресу.

Однак багато людей з нервовою анорексією також переживають невдачі на стадії активних дій. Турбота та співчуття близьких людей, а також членів лікувальної групи можуть значною мірою допомогти зрозуміти, що невдачі не означають провал. Людина має продовжувати працювати задля тих змін, які вже призвели до здорових звичок.

Стадія підтримування прогресу

Це стадія є найтривалішою на шляху відновлення. Вона являє собою точку, в якій люди сконцентровані на підтримці свого прогресу та поступового відновлення.

На цій стадії частота та інтенсивність невпорядкованих думок і почуттів може зменшитися. Замість того, щоб зосереджуватися на зміні поведінки чи на вивченні нових навичок подолання, на цьому етапі людина намагається уникати тригерів, практикувати любов до себе та давати собі більше турботи.

Багатьом людям на цьому етапі корисно продовжувати терапію, відвідувати групи підтримки, щоб бути більш уважними до своїх думок та себе.

Але навіть на цьому етапі можливі зриви й рецидиви. Підтримка близьких допоможе швидко подолати ці невдачі.

Пошук допомоги при нервовій анорексії

Нервова анорексія є серйозним, небезпечним і потенційно смертельним розладом. Якщо ви або ваша близька людина боретеся з нервовою анорексією, вкрай важливо звернутися за допомогою.

Найважливішим аспектом одужання від нервової анорексії є пошук лікування. Шлях до одужання може бути не однозначним, але завжди можливо подолати шкідливі думки та поведінку, щоб почати шлях до здоровішого та щасливішого майбутнього.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/stages-change-eating-disorder-recovery

Важливо пам’ятати, що кожне тіло різне. Усі ми маємо різні генетичні та культурні особливості. Навіть якби всі почали їсти одне і те ж і робити однакові фізичні вправи протягом цілого року, ми б не виглядали однаково в кінці року. Це тому, що генетична спадковість кожної людини по-різному впливає на структуру кісток, розмір, форму та вагу тіла.

Отже, як визначити свою ідеальну масу тіла? Що ж, ваша «ідеальна» вага та, яка дозволяє вам почуватися ресурсним, енергійним та вести здоровий нормальний спосіб життя. Наприклад, коли ваше тіло здорове та має ідеальну масу тіла, ви не надто втомлені, маєте енергію для спілкування з друзями та сім’єю, занять спортом, можете зосереджуватися на навчанні чи роботі. Хоча надмірна вага може бути пов’язана з несприятливими захворюваннями, ваша маса тіла може бути здоровою в широкому діапазоні ваги. Коли ви шукаєте свою ідеальну вагу, різні діаграми, формули та таблиці можуть ввести в оману, тому їх слід використовувати під керівництвом кваліфікованого експерта. Фокус на збалансованому харчуванні з поживними продуктами та регулярній фізичній активності допоможе вам досягти балансу та ідеальної ваги. Для отримання додаткової інформації зверніться до медичного фахівця або нутриціолога.

Перш за все, припиніть порівнювати своє тіло з тілом своїх друзів або людей з реклами чи улюблених телешоу. Ми всі різні від природи, а отже, всі маємо особливі якості. Складіть список своїх сильних сторін. Що вам подобається робити? Що робить вас унікальним?

Якщо простіше, запам’ятайте ці підказки, щоб мати ідеальне тіло:

• Ставтеся до свого тіла з повагою.
• Давайте йому достатньо відпочинку.
• Наповнюйте свій організм різноманітною їжею.
• Не перенавантажуйте себе фізичними вправами.
• Не оцінюйте себе та інших за вагою, формою чи розміром тіла.
• Поважайте людей на основі якостей їхнього характеру та досягнень, а не тільки через їхній зовнішній вигляд.

Слухайте своє тіло

• Вибирайте різноманітні продукти, які сприяють здоровому харчуванню, і їжте, коли ви дійсно голодні. Зупиняйтесь, коли насититесь.
• Їжте те, що вам подобається. Робіть це замість будь-якої дієти, і ви, швидше за все, підтримуватимете здорову вагу та уникнете розладів харчової поведінки.

Різноманітність розмірів

Розлади харчової поведінки можуть траплятися у людей з різною формою тіла, і дивлячись на когось, ви не можете визначити, чи є у людини РХП. Генетична спадковість кожної людини по-різному впливає на структуру кісток, розмір, форму та вагу тіла. Ми повинні цінувати ці відмінності, заохочувати здорову поведінку та з повагою ставитися до кожної форми тіла.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/every-body-different

Один лише список не може в одну мить перетворити негативні думки про своє тіло на позитивні, але він може дати вам інший погляд на себе. Чим більше ви будете практикувати ці нові моделі мислення, тим краще відчуватимете себе і природу вашого тіла.

1. Цінуйте все, що вміє робити ваше тіло. Щодня ваше тіло робить вас на крок ближче до вашої мрії. Відзначайте всі дивовижні речі, які можливі завдяки тілу — біг, танці, дихання, сміх, сон тощо.
2. Складіть список щонайменше десяти речей, які вам подобаються в собі — того, що не пов’язане з вагою чи зовнішнім виглядом. Перечитуйте свій список. Додавайте пункти, коли відкриєте щось нове, що вам в собі подобається.
3. Нагадуйте собі, що «справжня краса» не в зовнішності. Коли вам подобається, ким ви є, ви почуваєтеся впевнено, відкрито та приймаєте себе – ось це робить вас красивими. Краса – це стан душі, а не вашого тіла.
4. Подивіться на себе комплексно. Коли ви бачите себе в дзеркалі, не фокусуйтеся лише на певних частинах тіла. Дивіться на себе так, як ви хочете, щоб вас бачили інші — як цілісну особистість.
5. Оточуйте себе позитивними людьми. Легше відчувати себе та своє тіло прекрасним, коли поруч є люди, які підтримують і визнають важливість подобатися собі такими, якими ви є від природи.
6. Вимкніть голоси у вашій голові, які говорять, що ваше тіло «неправильне» або що ви «погана» людина. Ви можете подолати ці негативні думки позитивними. Наступного разу, коли ви почнете думати про себе погано, використайте позитивні афірмації, які вам відгукуються.
7. Носіть зручний одяг, у якому ви відчуваєте себе добре. Працюйте на користь своєму тілу, а не проти нього.
8. Дивіться більш критично на повідомлення у соціальних мережах і медіа. Звертайте увагу на образи, гасла чи пости, які викликають у вас погане самопочуття щодо себе чи свого тіла. Не залишайте це без уваги: напишіть листа рекламодавцю або відреагуйте на зображення чи повідомлення, повідомивши про свої відчуття.
9. Робіть щось приємне для себе — те, що дасть вашому тілу зрозуміти, що ви його цінуєте. Прийміть ванну з піною, подрімайте, побудьте на природі.
10. Перенаправте час і енергію, які ви витрачали на турботу про їжу, калорії та свою вагу, на те, щоб зробити щось корисне для інших. Іноді спілкування з іншими людьми допомагає почуватися краще та може позитивно змінити наш світ.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/learn/general-information/ten-steps

Анорексія та інші розлади харчової поведінки часто визначаються як захворювання жінок та дівчат; однак чоловіки та хлопчики також страждають від РХП, і наслідки можуть бути серйозними. Оскільки є упередження, що чоловіки не страждають на анорексію, вони рідше звертаються за лікуванням. Але навіть коли це відбувається, захворювання часто не діагностують і не лікують.

У цій статті подано огляд статистичних даних про анорексію у чоловіків, розглянуто відмінності проявів анорексії в чоловіків і жінок, а також можливі причини, симптоми та лікування чоловічої анорексії.

Наскільки поширена анорексія у чоловіків?

Протягом більшої частини 20-го століття вважалося, що розлади харчової поведінки не впливають на чоловіків, і оскільки діагностичні критерії розладів харчової поведінки часто включали проблеми з менструальним циклом (відсутність місячних), чоловіків рідко розглядали у дослідженні та лікуванні РХП.

Проте близько 1990-х років вважалося, що 1 з 10 чоловіків страждає на розлад харчової поведінки. Сьогодні ця цифра значно зросла, оскільки приблизно 10 мільйонів американських чоловіків стикаються з РХП.

Дослідження показують, що неправильне харчування, наприклад, екстремальні дієти, стають більш поширеними серед чоловіків, ніж жінок. Підраховано, що від 0,1% до 0,3% усіх чоловіків мають анорексію, а 25% хворих на анорексію – чоловіки.

Чи відрізняється чоловіча і жіноча анорексія?

Критерії анорексії в Діагностичному та статистичному посібнику Американської психіатричної асоціації (DSM-5) не залежать від статі. У ньому зазначено ось такі симптоми захворювання:

• Обмеження кількості споживаних калорій відносно власних потреб, що призводить до низької маси тіла
• Страх набрати вагу
• Вага тіла як мірило самооцінки

Які відмінності?

Щоб мати діагноз «анорексія» і чоловіки, і жінки повинні відповідати певним критеріям, але є певні відмінності в кінцевій меті, яких кожен намагається досягти завдяки захворюванню.

Чоловіки та жінки мають різну мету

Наприклад, жінки з анорексією хочуть бути худими, а чоловіки худими та м’язистими. Тож чоловіки з анорексією частіше голодують і займаються фізичними вправами, а жінки зловживають проносними засобами та викликають в себе блювоту.

Чоловіки частіше страждають від надмірної ваги до початку анорексії та мають вищий індекс маси тіла (ІМТ) протягом захворювання, ніж жінки.

Крім того, важка форма анорексії, зазвичай виникає в більш пізньому віці у чоловіків, ніж у жінок. Хоча чоловіки мають менший ризик померти від захворювання, ніж жінки, але вони частіше помирають після госпіталізації.

Що призводить до анорексії у чоловіків?

Немає остаточного списку причин анорексії, але існує ряд біологічних, психологічних і соціально-культурних факторів ризику, які роблять чоловіків більш вразливими до розвитку РХП.

Фактори ризику включають:

• Невдоволення тілом
• Зовнішній або внутрішній тиск з метою досягнення «ідеального тіла», як це показують ЗМІ та сучасна культура
• Ожиріння легкого чи помірного ступеня в анамнезі
• Проблеми психічного здоров’я, такі як депресія, тривога або обсесивно-компульсивний розлад
• Низька самооцінка або перфекціонізм
• Зловживання психоактивними речовинами, зокрема вживання засобів для зниження апетиту, стероїдів або заборонених наркотиків
• Участь у спортивних змаганнях, діяльність або професія, де важлива вага, наприклад модельний бізнес, спорт або танці
• Булінг в дитинстві
• Історія сексуального насильства

Деякі дослідження показали, що чоловіки-геї можуть бути більш схильні до розвитку анорексії через більший тиск мати тіло, привабливе для інших чоловіків, однак багато дослідників заперечують це твердження.

За даними Національної асоціації розладів харчової поведінки (NEDA), хоча багато геїв і бісексуалів мають розлади харчової поведінки, більшість чоловіків з розладами харчової поведінки є гетеросексуальними.

Які симптоми анорексії у чоловіків?

Навіть якщо у чоловіка чи хлопця є розлад харчової поведінки, це може бути важко виявити, оскільки батьки та близькі люди менш схильні думати про це як про можливе пояснення ознак і симптомів, які вони бачать, а самі чоловіки неохоче зізнаються в тому, що мають проблему.

Крім того, деякі чоловіки можуть не проявляти явних зовнішніх симптомів. Загалом багато симптомів анорексії не залежать від статі, однак ось деякі, які особливо поширені у чоловіків:

• Бажання мати кращу форму тіла та м’язи
• Раптова втрата, збільшення ваги або коливання ваги
• Неможливість підтримувати нормальну масу тіла згідно зі своїм віком та зростом
• Зміна зовнішнього вигляду, зокрема збільшення м’язів
• Знижений тестостерон
• Заняття спортом навіть у разі травми або хвороби
• Хвилювання через пропущені тренування
• Часті походи до туалету під час або відразу після їди
• Приховання своїх харчових звичок
• Дотримання строгих правил щодо приймання їжі
• Соціальна ізоляція
• Намагання приховати своє тіло, вдягаючи багато шарів одягу

Лікування чоловіків з анорексією

Чоловіки зазвичай мають менше симптомів розладу харчової поведінки, оскільки багато з цих показників були розроблені спеціально для жінок. Тому чоловікам часто ставлять неправильний діагноз, що віддаляє лікування, і призводить до більш серйозних захворювань.

Чим раніше, тим краще

Затримки в лікуванні – це проблема. Чим раніше людина почне лікуватися, тим більші шанси на одужання.

Необхідно адаптувати поточні підходи до лікування анорексії для чоловіків, але доки немає чіткої згоди щодо того, якими мають бути ці адаптації. Як наслідок, лікарям не вистачає конкретних рекомендацій щодо лікування чоловіків з анорексією.

Проте лікування чоловіків з анорексією можливе і може бути успішним. Потрібно шукати таких лікарів і лікувальні центри, які враховують гендерний підхід і мають групи лікування чоловіків, що дозволяє їм почуватися достатньо безпечно, щоб відкрито розповісти про свою боротьбу.

Лікування повинно бути зосереджено на проблемах, характерних для чоловіків, зокрема сексуальне насильство, образ тіла, зловживання фізичними вправами, тиск соцмереж, досвід депресії та низької самооцінки.

Джерело https://www.verywellmind.com/anorexia-in-men-5443089

Нездорова поведінка щодо їжі може мати різні причини, зокрема через досвід голодування чи травми.

Відсутність продовольчої безпеки в анамнезі може призвести до накопичення їжі або сприяти іншим розладам харчової поведінки, які можуть перерости в складніші психічні захворювання, наприклад, розлад переїдання (BED).

Травма в анамнезі також може сприяти розвитку поведінки накопичення, оскільки люди так відчувають більшу безпеку та контроль над ситуацією.

Що таке розлад накопичення їжі?

Накопичення їжі описує тенденцію людини збирати, зберігати або красти їжу. Коли це можливо, накопичувачі їжі часто купують більше їжі, ніж їм або їхнім родинам по факту потрібно, їм також іноді важко викинути прострочені або зіпсовані продукти.

Така поведінка часто зумовлена фіксацією на «потребі» в їжі, навіть якщо її достатньо. Але згідно з дослідженнями, фіксація на накопиченні їжі не передбачає, що ця їжа буде спожита.

Розлад може проявлятися в тому, що людина накопичує їжу в себе вдома або приносить її з закладів харчування. Захворювання часто є механізмом подолання стресу та пов’язане з минулим, де був брак продуктів.

Що викликає накопичення їжі?

Як і більшість ускладнень психічного здоров’я, накопичення їжі може бути спричинено різними факторами. Часом це їх сукупність, що підтримує розлад накопичення.

Тривожні розлади

Накопичення їжі пов’язане з тривогою загалом і зокрема з обсесивно-компульсивним розладом (ОКР).

У одному дослідженні 30% учасників з ОКР також накопичували їжу, хоча дослідження не розглядало цей аспект.

Це не просто компульсивна дія. Накопичення їжі дає людині з тривожним розладом відчуття контролю та безпеки. Коли вони складають їжу, і як наслідок мають її про запас, це допомагає їм впоратися з тривогою щодо небезпеки у майбутньому.

Історія травми

Жорстке виховання або травматичний досвід в анамнезі також можуть призвести до розвитку накопичення їжі в дорослому віці.

Минулий досвід дефіциту їжі або голоду впливає найбільше. Він може закарбувати потребу в їжі в молодшому віці, яка «застрягає» у свідомості та стає фіксацією.

Але цей стан можуть спричинити й інші травми. Діти, яких не помічали або вони були змушені піклуватися про себе самі, часто живуть в «режимі виживання», що сприяє накопиченню їжі.

Ті, хто зазнав насильства чи інших форм фізичної або емоційної травми, накопичують їжу, щоб самозаспокоїтися або створити відчуття комфорту.

Розлади вживання психоактивних речовин

Також було встановлено зв’язок між бажанням накопичувати їжу та розладами вживання психоактивних речовин (SUDs).

Дослідження на цю тему тільки почались, але одне з них виявило, що пацієнти на ранніх стадіях одужання від розладів вживання психоактивних речовин досить активно накопичували їжу. Можливо, що пристрасть до їжі функціонувала як заміна пристрасті до наркотиків чи алкоголю.

Ті, хто бореться з розладами вживання психоактивних речовин, також зазвичай мають історію травми та супутніх тривожних розладів, що також може підтверджувати цей зв’язок.

Накопичення їжі та розлади харчової поведінки

Накопичення їжі також було пов’язане з низкою більш серйозних розладів поведінки навколо їжі, які можуть перерости в клінічні розлади харчової поведінки.

Одне дослідження виявило тенденцію до надмірної ваги або ожиріння серед пацієнтів, які в минулому відчували нестачу їжі. Дослідники припустили, що дефіцит їжі не тільки сприяє розвитку залежності від дешевшої, більш обробленої та калорійної їжі, але й спонукає пацієнтів до переїдання, коли їжа є в їхньому доступі.

Інше дослідження пов’язувало накопичення їжі з вищим ризиком розвитку розладу переїдання. У цьому випадку було виявлено зв’язок між компульсивною поведінкою, що спричинила обидва стани. Пацієнти, які накопичували їжу, мали зокрема, більш серйозні епізоди переїдання.

Лікування розладу накопичення їжі

Накопичення їжі все ще вивчається, зокрема підходи до лікування. Ймовірно, деякі види терапії можуть допомогти полегшити симптоми.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є одним із найпоширеніших видів лікування, щоб подолати невпорядковану поведінку, зокрема при РХП. Цей метод вчить спочатку розпізнавати свої некорисні моделі думок і поведінки, а потім перенаправляти ці думки в більш здоровий спосіб, щоб зрештою позбутися їх.

Консультування з питань харчування також може бути корисним у відновленні здорових стосунків з їжею та розв’язанні будь-яких проблем із фізичним здоров’ям, які могли виникнути внаслідок накопичення їжі або історії голодування.

А для тих, хто накопичує їжу та має супутні захворювання, може бути корисною додаткова терапія або ліки. Виявлено, що селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) допомагають людям із тривожними розладами, особливо тим, хто страждає на ОКР.  Однак медикаментозне лікування часто розглядається як допоміжне, яке слід застосовувати разом з більш традиційною терапією.

Пошук допомоги при накопиченні їжі

Накопичення їжі та порушена харчова поведінка, до якої це може призвести, можуть мати серйозні фізичні, емоційні та соціальні наслідки. У цих випадках раннє втручання підвищує шанси на успішне одужання.

Для початку можна звернутися до лікаря первинної медичної допомоги для розв’язання проблем щодо накопичення їжі або розладів харчової поведінки. Він проведе фізичний огляд, щоб оцінити будь-які проблеми зі здоров’ям, пов’язані з цими захворюваннями, і надасть направлення до спеціалістів для подальшого лікування.

Терапевти або психологи також грають важливу роль у лікуванні розладу накопиченням їжі. Спеціаліст з психічного здоров’я може допомогти полегшити будь-які симптоми, пов’язані з розладами настрою або минулими травмами.

Незалежно від того, де ви шукаєте допомоги, важливо пам’ятати, що одужання від накопичення їжі та розладів харчування можливе. Звернення за допомогою є важливим першим кроком, і за належного лікування та підтримки ви можете розвинути здорові стосунки з їжею.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/starvation-trauma-and-food-hoarding

Існує стереотип, що розлади харчової поведінки трапляються лише у жінок, проте приблизно кожен третій з РХП – чоловік, а субклінічні розлади харчової поведінки (переїдання, очищення, зловживання проносними засобами та голодування для схуднення) майже такі ж поширені серед чоловіків, як і серед жінок.

Тільки в Сполучених Штатах розлади харчової поведінки вражають 10 мільйонів чоловіків на певному етапі їхнього життя. Але значною мірою через стереотипи вони набагато рідше звертаються за лікуванням РХП. Проте ефективність лікування чоловіків така ж, як і в жінок. Є кілька причин, чому розлад харчової поведінки часто є не діагностованим у чоловіків. Вони стикаються з подвійною стигмою через те, що мають розлад, що вважається притаманним жінкам або геям, і загалом через сам факт звернення за психологічною допомогою. Крім того, оцінювальні тести, орієнтовані на жінок і дівчат, призводять до хибних уявлень про природу розладів харчової поведінки у чоловіків.

Думки щодо лікування

Лікування не є універсальним для усіх. Необхідно враховувати біологічні та культурні фактори, щоб забезпечити ефективне середовище лікування.

Дослідження показують, що ризик смертності чоловіків з розладами харчової поведінки вищий, ніж для жінок, тож раннє втручання має вирішальне значення.

Гендерночутливий підхід із визнанням відмінних потреб і динаміки у чоловіків має вирішальне значення для ефективного лікування. Чоловіки можуть почуватися не в своїй тарілці, якщо їх оточують переважно жінки, тому за можливості рекомендується проводити лікування лише в чоловічому середовищі.

Чоловіки та хлопчики з нервовою анорексією зазвичай мають низькі показники тестостерону та вітаміну D, а також високий ризик остеопенії та остеопорозу. Часто рекомендуються добавки тестостерону.

Чоловіки та образ тіла

Існує багато досліджень, присвячених тому, як чоловіки оцінюють свою зовнішність. Ці результати дуже відрізняються. Багато чоловіків мають неправильне уявлення про свою вагу та статуру, особливо про важливість мускулистості. Ось кілька висновків:

Більшість чоловіків хотіли б бути стрункими та м’язистими, що відповідає «ідеальній» статурі. Ідеальні картинки в соцмережах призвели до того, що багато чоловіків незадоволені своїм тілом.

Сексуальна об’єктивізація чоловіків та тенденції медіапростору пропагують наявність у чоловіка рельєфного тіла.

Прагнення до збільшення мускулатури не рідкість, і воно трапляється у різних вікових групах. 25% чоловіків із нормальною вагою вважають, що мають недостатню вагу, а 90% підлітків займаються спортом, щоб «підкачатися».

М’язова дисморфія, підтип дисморфічного розладу тіла, часто трапляється у чоловіків-бодібілдерів. Такі люди хочуть будь якою ціною мати нарощені м’язи. Вони проводять години у спортзалі, витрачають багато грошей на харчові добавки, мають порушений режим харчування або використовують стероїди.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/learn/general-information/research-on-males

Коли я планувала написати цю статтю про стигму щодо ваги, зі мною трапилась одна ситуація. Під час нещодавнього польоту я розговорилась з однією парою, і розказала, що працюю в галузі психічного здоров’я, зокрема щодо розладів харчової поведінки. Щоразу люди починають обговорювати зі мною їжу, дієту та вагу. Тоді жінка розказала, як заохочувала свою доньку додати здорову їжу на сніданок. На що її донька відповіла: «Ти мене соромиш за вагу?» Мені було приємно почути, як її 14/15-річна донька відкрито говорить про своє харчування та вагу. Важливо, щоб кожен звернув увагу на шкідливі повідомлення про стигматизацію щодо ваги, віктимізацію та дискримінацію, які нас оточують.

Поінформованість про стигму щодо ваги є одним із рухів за соціальну справедливість, і спільнота РХП також зосередилася на цій темі. Отже, почнемо з кількох визначень:

Стигма щодо ваги – форма дискримінації, заснована на тому, чи відповідає людина прийнятому в суспільстві ідеалу щодо маси тіла, розміру чи форми; на жаль, ця форма дискримінації досі існує.

Приклади стигми щодо ваги (Монтгомері, 2021):

• Негативні коментарі або «занепокоєння здоров’ям» через вашу вагу, зокрема від медичних працівників.
• Компліменти щодо втрати ваги
• Погане лікування через розмір тіла/відмова у лікуванні, або вимога схуднення, аби надати належне лікування.
• Відсутність зручних крісел для людей з більшим розміром, сидінь у літаку тощо.

Дискримінація за вагою – упередження, припущення, стереотипи та дискримінаційна поведінка, яка застосовується щодо розміру тіла.

Стигма надлишкової ваги – проявляється у такому ставленні, поведінці, яка спеціально маргіналізує, виключає, не обслуговує і пригнічує людей з тілом більшої ваги.

У суспільстві, де пропагуються дієти, люди, які не підпадають під стандарти «нормальної» ваги чи худорлявості, вважаються «товстими»; а «понаднормова» вага вважається шкідливою. На таких людей дивляться крізь призму стереотипів, що вони ліниві, позбавлені сили волі та недисципліновані; так ніби характер може визначатися розміром, формою та вагою тіла. Наша індустрія здоров’я зосереджена на тому, щоб зробити людей худішими. Ми постійно отримуємо нагадування про те, що ми повинні схуднути і що це під нашим контролем. Сабріна Стрінгс (2019) каже: «худорлявість — це привілей, а більша вага — клеймо».

Стигматизація ваги шкідлива. Люди з більшим тілом та вагою повинні відчувати, що вони теж окей, та що до них не ставляться інакше.

Стигма щодо ваги впливає на діагностику та лікування розладів харчової поведінки. Медичні працівники та люди в цілому думають, що РХП – це хвороба худих білих молодих жінок. Ті, хто не підпадає під цю категорію, часто залишаються поза увагою, а їхні симптоми не діагностуються, хоча вони можуть мати більший ризик підпорогових клінічних розладів харчової поведінки. Люди з більшою вагою часто використовують невпорядковані моделі харчування та сидять на дієтах, аби схуднути.

Стигма ваги не нова. Проте рух за викорінення стигматизації щодо ваги є новим і має на меті підвищити обізнаність людей, які позбавлені певних можливостей через свій розмір. Ці люди відчувають на собі відмінне від інших ставлення на роботі, у школі та в медичних закладах. Давайте на мить подумаємо про упередженість терапевта і про те, як це може вплинути на тип лікування, яке людина може отримати. Якщо людина відчуває дискримінацію за вагою або розміром, як ви думаєте, наскільки вона готова звернутися за лікуванням? Чи буде визначено, що вони мають проблеми зі здоров’ям чи їм скажуть, що вони мають «краще контролювати» своє харчування? Що якщо людина має активний РХП, який не діагностовано? Зосередження уваги на вазі та різноманітні стереотипи, які існують щодо людей з «понаднормовою вагою», можуть мати негативний і шкідливий вплив. Ви маєте захистити себе, якщо ви вважаєте, що щось не так. Зверніться за послугами та підтримкою. Якщо ви не відчуваєте, що отримуєте адекватну або корисну допомогу, повідомте про це та шукайте іншого спеціаліста. Ви маєте право на лікування незалежно від розміру тіла.

Зверніть увагу на наступне:

• Як ви ставитеся до людей з більшим тілом?
• Які стереотипи впливають на вашу роботу з клієнтами?
• Чи виступаєте ви проти стигми щодо ваги, упереджень щодо розміру тіла в своєму особистому та професійному житті?
• Чи готові ви висловити іншу думку родині та друзям, коли вони ведуть розмови, де є стигма щодо ваги?
• Чи усвідомлюєте ви, коли шкодите собі думками щодо ваги?

Стратегії, які можуть допомогти в подоланні стигми щодо ваги (Ейзенберг та ін., 2015):

• Бути чуйними — до себе та інших.
• Кожна людина заслуговує на те, щоб її не дискримінували жодним чином
• Цінувати різноманітність розмірів, форми та ваги тіла.
• Сприяти інклюзивності тіла!
• Визначити рольові моделі та використовувати їх, щоб закріпити нові тенденції.
• Створювати ресурси для освіти та більшої поінформованості, аби протистояти упередженості та дискримінації в дослідженнях і охороні здоров’я (та в інших сферах).
• Досліджувати вплив телебачення, медіа та соціальних мереж. Чи пропагують вони різноманітність розмірів? Важливо зайняти позицію щодо викорінення стигми.
• Підвищити обізнаність в школах щодо стигматизації ваги та видалити повідомлення, що ми всі повинні бути худішими.

Paula Edwards-Gayfield

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/weight-stigma-what-it-and-what-can-we-do-address-it

Емоційна дисрегуляція або труднощі в управлінні та регулюванні емоцій часто є ключовим фактором у розвитку розладів харчової поведінки.

Дослідження показують, що люди з розладами харчової поведінки часто стикаються з важкими емоціями, такими як тривога, депресія та низька самооцінка.

Ці емоції, своєю чергою, можуть призвести до дезадаптивних стратегій подолання, таких як часте переїдання, очищення та інші розлади харчової поведінки. І цей цикл порушеної харчової поведінки може ще більше посилити емоційну дисрегуляцію, створюючи порочне коло, яке важко розірвати.

Дійсно, зв’язок між труднощами регуляції емоцій і розладами харчової поведінки є складним і багатогранним. Але його розуміння має важливе значення для ефективного лікування та одужання.

Що таке емоційна дисрегуляція?

Невміння регулювати свої емоції є поширеним аспектом багатьох розладів настрою, розладів харчової поведінки та інших психічних розладів. У широкому сенсі цей термін позначає виникнення певних реакцій на стрес, що виходять за межі норми.

Ці реакції можуть проявлятися кількома способами, зокрема через:

• Сильні емоції: гнів, тривога, смуток або дратівливість є типовими емоційними реакціями, які виникають миттєво та так сильно, що з ними важко впоратися.
• Імпульсивність: Труднощі в регуляції емоцій часто призводять до втрати контролю і прийняття різких, небажаних рішень або поведінки.
• Швидкі зміни настрою: Порушення регуляції емоцій може спричинити швидкі та непередбачувані зміни настрою, через що людині важко підтримувати стабільний емоційний стан.
• Труднощі з регуляцією емоцій: люди, які відчувають емоційну дисрегуляцію, як правило, важко контролюють свої емоційні реакції в соціальних ситуаціях або можуть не усвідомлювати власні реакції.

Згодом цей стан може суттєво вплинути на якість життя людини, зокрема на її соціальну взаємодію, стосунки з іншими та з собою.

Ознаки та симптоми емоційної дисрегуляції

Хоча зовнішні ознаки порушення регуляції емоцій легше помітити, цей стан також може призвести до ряду більш особливих ознак, симптомів і проблем, зокрема:

• Низька самооцінка. Боротьба з регуляцією емоцій може викликати почуття сорому або нікчемності, що призводить до негативних думок про себе та низької самооцінки.
• Труднощі у стосунках: Емоційна реактивність, перепади настрою та інші симптоми емоційної дисрегуляції можуть ускладнювати підтримку соціальних стосунків.
• Поведінка уникнення: уникання ситуацій, які викликають сильні емоції, є поширеним явищем і може призвести до соціальної ізоляції та подальших труднощів у продовженні стосунків.
• Хронічне відчуття порожнечі: деякі люди відчувають постійне відчуття внутрішньої порожнечі або заціпеніння, що може призвести до почуття відчаю та безнадії.

Люди, які регулярно борються з цими інтенсивними емоціями, також часто звертаються до механізмів подолання. На жаль, це можуть бути дезадаптивні механізми подолання, такі як епізоди переїдання, очищення, обмеження через дієти або самоушкодження.

Порушення регуляції емоцій і розлади харчової поведінки

Емоційна дисрегуляція тісно пов’язана з багатьма розладами харчової поведінки, зокрема з нервовою анорексією (AN), нервовою булімією (BN) і розладом переїдання (BED).

Вона може сприяти розвитку порушеної харчової поведінки, або розвиватися разом із розладом, погіршуючи його.

Порушення регуляції емоцій та емоційне харчування

Розлади настрою, що включають депресію, тривогу та низьку самооцінку, часто супроводжуються розладами харчової поведінки.  Регулярна робота з цими інтенсивними емоціями може бути важкою та виснажливою на психічному, емоційному та духовному рівнях.

Щоб впоратися з цими сильними емоціями, багато людей звертаються до їжі. Низка симптомів РХП, зокрема переїдання, епізоди очищення або обмеження через дієти, використовуються, щоб допомогти людині або звільнитися від цих неприємних емоцій, або відчути контроль над ними.

Однак цей ментальний, емоційний та фізичний зв’язок між станами може призвести до значних і тривалих проблем із харчуванням і зовнішнім виглядом. Те, що починається як механізм подолання, може легко перерости в повномасштабний розлад харчової поведінки.

Порушення харчової поведінки та коливання настрою

Також у людини можуть виникнути серйозні проблеми з регуляцією емоцій, коли розлад харчової поведінки прогресує.

Незалежно від того, пов’язано це з обмеженням споживання їжі чи переїданням або очищенням, розлад харчової поведінки майже завжди матиме значний вплив на загальне харчування та рівень енергії людини, серед інших аспектів її фізичного здоров’я.

Коли ці важливі фактори виходять з балансу, це може викликати низку гормональних реакцій, які можуть призвести до перепадів настрою, дратівливості, проблем зі сном, втоми та інших проблем, які зазвичай пов’язані з порушенням регуляції емоцій.

Стратегії регулювання емоцій і лікування

Порушення регуляції емоцій є основною причиною багатьох психічних захворювань. Відтак було розроблено ряд методів лікування та стратегій, щоб допомогти людям регулювати емоції або досягти більш стабільного емоційного стану.

Хоча ці техніки відрізняються за підходом і філософією, спільним фактором серед них є навчання людей розпізнавати свої негативні емоції та знаходити більш здорові способи керувати цими сильними почуттями.

Діалектична поведінкова терапія

Діалектична поведінкова терапія (ДПТ) була спеціально розроблена, щоб допомогти людям краще регулювати свої емоції.

Хоча вперше ця терапія була задумана для допомоги людям, які борються з межовим розладом особистості, згодом її було адаптовано для людей з діагнозом РХП.

Терапевтичний підхід навчає низці стратегій регулювання емоцій, зокрема:

• Усвідомленості: акцент на теперішньому моменті, що може допомогти відчути простір між собою, своїми емоціями та реакцією на навколишній світ.
• Толерантності до стресу: набір навичок, що допомагає людині краще прийняти або впоратися з поточною ситуацією, навіть якщо вона неприємна.
• Міжособистісної ефективності: стратегії, які допомагають людині краще та чіткіше виражати свої потреби, одночасно зберігаючи позитивні та здорові стосунки.

Хоча ДПТ має на меті допомогти людям розвинути навички регуляції емоцій, він також може розв’язати складні психологічні проблеми, які часто лежать в основі розладів харчової поведінки.

Когнітивно-поведінкова терапія

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) — це терапія, яка визначає та кидає виклик негативним моделям мислення та переконанням.

Цей підхід базується на ідеї, що шкідлива поведінка походить від шкідливих думок. КПТ допомагає людям спочатку ідентифікувати, потім перенаправляти та, зрештою, змінювати ці думки, що призводить до позитивних змін у поведінці.

При лікуванні емоційної дисрегуляції цей підхід може допомогти змінювати думки та поведінку, що викликають стрес. Тож коли людина вчиться ідентифікувати ці моделі, це сприяє тому, що вона чіткіше розуміє свої реакції та ефективніше керує своїми емоціями.

КПТ також використовується для лікування емоційної дисрегуляції, пов’язаної з низкою розладів харчування, тривожних розладів та інших розладів настрою.

Терапія прийняття та відповідальності

Терапія прийняття та відповідальності (ACT) – це ще один терапевтичний підхід, розроблений, щоб допомогти людям більш позитивно та проактивно справлятися з негативними думками та почуттями.

Замість того, щоб намагатися зупинити або змінити певні думки чи моделі мислення, метод натомість заохочує пацієнтів розуміти та приймати свої менш приємні думки як частину нормального спектра емоцій. Енергія, яка буде використана для перенаправлення цих думок, натомість спрямовується на створення здоровіших і позитивніших хобі, звичок та інтересів.

ACT-терапія використовує низку психологічних стратегій, щоб допомогти пацієнтам відокремити своє «я» від своїх думок. Цей новознайдений психологічний простір потім використовується, щоб допомогти мати більш виважену, здорову та позитивну реакцію на ситуації.

Також було встановлено, що ця стратегія підвищує психологічну гнучкість, яка є основним фактором багатьох розладів харчової поведінки та психічних розладів загалом.

Пошук допомоги при емоційних проблемах і розладах харчової поведінки

Якщо ви або ваша близька людина боретеся з порушенням регуляції емоцій або розладом харчової поведінки, дуже важливо знайти допомогу. Ці стани небезпечні та можуть бути смертельними, якщо їх не лікувати.

Якщо ви не впевнені, з чого почати, ви можете спочатку поговорити з медичним працівником: з вашим лікарем первинної медичної допомоги, терапевтом, психіатром тощо.

Ці експерти часто мають знання про низку розладів харчової поведінки та психічних розладів, і вони можуть допомогти оцінити симптоми, поставити офіційний діагноз або порекомендувати найкращі подальші кроки для пошуку лікування.

Попри це, пошук регулювання емоцій є важливим для одужання від РХП. Важливо знати, що допомога доступна, і перший крок може стати ключовим моментом на шляху зцілення.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/emotions-eating-disorders

У своїй пісні з Ліл Вейн «Nothing But Trouble» Чарлі Пут співає: «Ці моделі Instagram створюють лише проблеми». У пісні йдеться про небезпеку судити про книгу за її обкладинкою (тобто судити когось за фотографіями в соцмережі). Це про нездоровий акцент на зовнішності, який панує у нашому суспільстві.

Але чоловікам також важко виглядати «привабливо». Незалежно від того, чи це намагання бути худим «хіпстером» чи рельєфним «спортсменом» – це боротьба. І іноді ця боротьба супроводжується годинами розглядання свого відображення у вікні автомобіля, підрахуванням калорій лише для того, щоб потім їх позбутися, відчуттям дискомфорту у своєму тілі, але бажанням усамітнитися в ньому. Ось як це було в мене.

На жаль, коли приклади розладів харчової поведінки з’являються в новинах, вони рідко стосуються чоловіків. Але чоловіки також мають РХП, і це шкодить так само як і жінці. Важливо, щоб люди це усвідомлювали. Ось п’ять поширених міфів про чоловіків з РХП, які допоможуть прояснити ситуацію:

1. Анорексія – це жіноча хвороба.

Ні це не так. У статті GQ за 2012 рік зазначено, що 20% — навіть 30% — хворих на анорексію — чоловіки. Визначати РХП лише жіночою хворобою — це найшвидший спосіб ізолювати чоловіків з розладом харчової поведінки і позбавити їх допомоги.

2. Чоловікам байдуже на зовнішність і вони не повинні перейматися тим, як вони виглядають.

Через тиск на жінок, щоб вони виглядали «красивими», люди автоматично припускають, що чоловікам байдуже, як вони виглядають. Ще гірше, це припущення нав’язує думку про те, що чоловіки не повинні перейматися своїм зовнішнім виглядом або що їх привабливість дається їм легко. Але це не так.

3. Дієти – це лише для жінок.

Поки я був незадоволений своїм зовнішнім виглядом, я гостро відчував, що лише жінкам можна піклуватися про здорове харчування. Чоловіки повинні їсти піцу тричі на день сім днів на тиждень. Сидіти на «дієті», щоб стати здоровим, «не по-чоловічому». Це просто неправда, і будь-хто може сказати вам, що піца щодня цілий день — це найшвидший спосіб закоркувати артерії. Чоловіки, як і жінки, можуть і повинні піклуватися (в розумних межах) про те, що вони їдять.

4. Чоловічий спосіб схуднути – займатися спортом.

Це припущення випливає з міфу №3. Чоловіків критикують за дієти, але хвалять за заняття спортом. Висловлювання на кшталт «будь чоловіком» не тільки закривають почуття, але й натякають, що якщо ви «сильний чоловік», то робите усе правильно. Але надмірне фізичне навантаження може не тільки призвести до травм, але й часом до відмови органів.

5. Виглядати як фітнес-модель свідчить про здоров’я.

Знайти фітнес-моделей в Instagram не займе багато часу. У дописах переважають такі терміни, як «відданість» і «сила волі», і якщо ви купите певну добавку, то ТАКОЖ можете виглядати як Арнольд Шварценеггер. На жаль, фітнес-індустрія сповнена брехні. Більшість чоловіків-моделей можуть виглядати так, як виглядають, лише вживаючи певні препарати, хоча ніхто ніколи в цьому не зізнається, оскільки вигідніше сказати, що їхня статура є результатом суто «важкої праці». Не дивно, що «бігорексія», також відома як м’язова дисморфія, стає все більш поширеною.

Чарлі, мабуть, не думав про РХП, коли писав текст пісні, але він мав рацію. Акцент на зовнішньому вигляді – це проблема, яка буквально вбиває як жінок, так і чоловіків.

Jason Deng

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/5-myths-about-men-eating-disorders

Розлади харчової поведінки — це група складних станів психічного здоров’я, які включають порушення харчової поведінки, образу тіла та самооцінки. Ця група складається з нервової анорексії, розладу уникнення/обмеження споживання їжі (ARFID), розладу переїдання, дисморфічного розладу тіла, нервової булімії, емоційного харчування та зловживання проносними.

Розлади харчової поведінки часто починаються в підлітковому віці, що підкреслює важливість раннього виявлення та втручання. За даними Національної асоціації нервової анорексії та пов’язаних із нею розладів (ANAD), до 57% дівчат-підлітків використовують дієти, зловживають проносними засобами та таблетками для схуднення, а також викликають в себе блювання. Підлітковий період — це час значних фізичних та емоційних змін, суспільного тиску та бажання відповідати стандартам. Часто в цей період починаються нездорові стосунки із їжею та занепокоєння своїм зовнішнім виглядом.

Проте, розлади харчової поведінки можуть вплинути на людей будь-якого віку, а не лише на молодь. Згідно з дослідженням, приблизно 1 з 7 чоловіків і 1 з 5 жінок віком до 40 років відчувають симптоми РХП. Крім того, дослідження, проведене у співпраці з Академією розладів харчової поведінки, показує, що 9% населення США (28,8 мільйона людей) має розлад харчової поведінки протягом життя.

Ризики для здоров’я, викликані розладами харчової поведінки

Неліковані розлади харчової поведінки можуть призвести до багатьох негативних наслідків для здоров’я: недоїдання, електролітний дисбаланс, серцеві аномалії, шлунково-кишкова дисфункція та порушення імунної функції. На жаль, РХП є одними з найбільш смертоносних психічних захворювань, що призводять до понад 10 000 смертей щороку, де кожні 62 хвилини помирає одна людина.

Статистичні дані, надані JAMA Network, висвітлюють наступне щодо смертності та довгострокових наслідків РХП для здоров’я:

• Лише 46% людей, які страждають на нервову анорексію, досягають повного одужання, а 20% залишаються з проблемами зі здоров’ям та хронічними хворобами на все життя через розлад.
• До 50% людей, які страждають на нервову анорексію, з часом матимуть нервову булімію.
• 1 з 5 людей з нервовою анорексією покінчають життя самогубством.
• Дослідження свідчать про те, що люди, госпіталізовані через розлад харчової поведінки в молодшому віці, мають більше шансів досягти покращення здоров’я. Наявність же супутніх психічних розладів і похилий вік погіршують прогноз.

Вплив розладів харчової поведінки на здоров’я людини може бути важким і небезпечним для життя. Таким чином, важливо шукати комплексне лікування щодо фізичних та психологічних аспектів розладу якомога раніше.

ЗМІ та розвиток розладу харчової поведінки

ЗМІ значною мірою сприяють нереалістичним та ідеалізованим образам тіла, часто впливаючи на те, як люди сприймають своє тіло. За даними ANAD, 80% дівчат до 18 років незадоволені своїм тілом. І чоловіки, і жінки відчувають тиск через суспільні стандарти, які призводять до розвитку невпорядкованих моделей харчування. Це формує низьку самооцінку та, як наслідок, негативний образ тіла.

Національна асоціація розладів харчової поведінки повідомляє наступну статистику щодо впливу ЗМІ на розвиток РХП:

• Почуття незадоволеності своїм тілом сприяє розвитку нервової анорексії та нервової булімії.
• У віці 6 років дівчата починають висловлювати занепокоєння щодо своєї ваги або форми тіла.
• 40%-60% дівчат у початковій школі стурбовані своєю вагою або ймовірністю набрати зайву вагу.
• 69% американських дівчат початкової школи, які читають журнали, стверджують, що зображення, які там опубліковані, впливають на їх уявлення про ідеальну форму тіла, а 47% висловлюють, що ці зображення викликають у них бажання схуднути.

Важливо визнати та протистояти шкідливим культурним стандартам і переконанням, які сприяють розвитку розладів харчової поведінки. Сприйняття тіла, різноманітність і збалансований підхід до їжі та фізичних вправ можуть позитивно вплинути на психічне здоров’я та добробут людини.

Супутні розлади психічного здоров’я

Розлади харчової поведінки часто виникають разом з іншими психічними розладами, такими як депресія, тривога та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Дані, зібрані Національним інститутом психічного здоров’я, свідчать про те, що 56,2% з нервовою анорексією, 94,5% людей з нервовою булімією, і 78,9% з розладами переїдання, відповідають критеріям принаймні одного розладу психічного здоров’я. .

Іноді у людей розвивається розлад харчової поведінки, який «допомагає» впоратися з симптомами основного психічного захворювання. Наприклад, людина, яка страждає на депресію, може обмежити споживання їжі або переїдати, щоб регулювати свої емоції або відновити відчуття контролю. Порушення харчової поведінки також може погіршити симптоми розладу психічного здоров’я.

Дослідження, опубліковане в Журналі розладів харчової поведінки, надає такі статистичні дані про супутні психічні захворювання:

• 84,5% людей, які страждають на нервову булімію, мають високий рівень соціальної тривожності.
• Понад 50% підлітків з порушеннями харчової поведінки також страждають від депресивного розладу.
• Від 16,1% до 31,6% людей з розладами харчової поведінки мають супутній посттравматичний стресовий розлад.
• Люди з розладами харчової поведінки значно частіше відчувають підвищену тривожність і незадоволеність тілом, а також знаходяться в зоні ризику самогубства.

Розлад харчової поведінки впливає на психічне та емоційне самопочуття. Люди з РХП можуть страждати від низької самооцінки, депресії, тривоги та спотвореного образу тіла, закріплюючи цикл невпорядкованого харчування, щоб впоратися з негативними емоціями.

Профілактика та лікування розладів харчової поведінки

Розлади харчової поведінки бувають у людей різного віку, раси, статі та сексуальної орієнтації. Попри серйозність цих розладів, багато людей не звертаються за лікуванням через фінансові труднощі, обмежене страхове покриття, сором та відсутність доступу до лікування.

Підвищуючи обізнаність, пропагуючи доступні варіанти лікування та сприяючи прийняттю тіла, ми можемо створити суспільство, яке заохочує лікування психічного здоров’я та дає людям можливість звертатися за допомогою без засудження. Разом ми можемо кинути виклик стигмі навколо розладів харчової поведінки та створити більш здорове та емоційне зріле суспільство.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/eating-disorder-statistics-what-the-numbers-reveal

Тиск

Повернення до навчання може бути дуже важким для учнів-спортсменів, бо вони відчувають на собі підвищений тиск. Для нас спортсменів ніби існує якийсь стандарт, пов’язаний з нашою ідентичністю та зовнішнім виглядом. Потрібно постійно контролювати свої дії, мати хороші оцінки та соціальне життя. У студентському спорті існують численні етапи тестування, серед яких порівнюють наші статури. Але попри це пам’ятайте, що ваша цінність не пов’язана з цифрою на вагах.

Порівняння

Спортсмени з розладами харчової поведінки постійно порівнюватимуть себе. Важливо пам’ятати, що у кожної людини свій зовнішній вигляд та раціон, в якому є певна кількість калорій для вживання. Харчування всередині команди може бути величезним тригером. Ця атмосфера переслідувала мене щоразу, коли ми їли. Мені допомогло те, що я відкрився одному товаришу по команді, що зрештою зміцнило наш зв’язок. Це дозволило мені бути разом з усіма під час їжі. Порівняння лише відвертає нас від нашої справжньої особистості, і це робить важчим процес відновлення.

Показники

Одним із найважливіших аспектів у житті спортсмена є його показники в спорті. Часто я зосереджувався лише на своїх фізичних здібностях, а не на навичках самого спорту. Надмірні тренування є поширеним явищем і можуть стати нездоровою одержимістю поза усіляким контролем. Іноді ці навантаження здаються корисними, доки ти не втрачаєш над ними контроль. Це безпосередньо вплинуло на мою успішність в навчанні та життя поза спортом. Завжди пам’ятайте, що ваші показники в спорті не визначають вас як особистість.

Інтуїтивне мислення проти спортивного мислення

Студенти-спортсмени з РХП часто мислять категоріями «все або нічого». Таке мислення не дає місця для балансу. Дозволити собі жити інтуїтивно дуже складно тим, хто звик все тримати під своїм контролем. Іноді наш мозок включає режим автопілота після безперервних жорстких правил. Мені знадобився деякий час, щоб почати інтуїтивно харчуватися, працювати та просто жити. Якщо ти спортсмен, то маєш слідувати чітким ритуалам та практикам, які заперечують цей спосіб життя. Я запитав себе, чи це справді корисно для мене, чи я себе в цьому переконував.

Нагадування

Я відкрився своєму товаришу по команді та завів приятеля поза своїм спортом. Це дало мені об’єктивну точку зору, яка поставила під сумнів мої нав’язливі думки та дії. Я багато разів звертався до психолога в коледжі та сходив до терапевта, щоб переконатися, що моє психічне здоров’я не погіршується далі. Це зменшило мої супутні почуття депресії та тривоги. Я хочу сказати усім студентам-спортсменам, що ви не самотні в цій боротьбі, і завжди можете знайти підтримку. Ці внутрішні та зовнішні битви зрештою зробили мене сильнішою людиною, і я можу поділитися з вами своєю історією.

Cameron Cool

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/going-back-school-athletes

У когось повернення до школи викликає захоплення, бо вони відновлюють спілкування з друзями, згадують події під час літніх канікул, і діляться історіями. А в інших викликає жах, необхідність відповідати на ті самі запитання, розказувати історії, які не здаються їм цікавими. Це також час, коли помітні зміни в зовнішності, і діти порівнюють себе одне з одним. Варто пам’ятати, що перехідні періоди можуть бути складними: сповнені емоцій (страх, хвилювання), тривоги щодо невідомого та можуть істотно впливати на людину.

Школа почнеться! Потрібно робити покупки… окрім канцелярії це ще й новий одяг. Ви відчули зміни у своїй фізичній формі? Одяг сидить по-іншому? Що про мене подумають? Я не так(ий)/а приваблив(ий)/а, підтягнут(ий)/а, стильн(ий)/а (і багато іншого) — такі думки починають наповнювати ваш розум. Вам здається, що це правда, адже це ваші думки. Попри те, що говорять рідні та друзі, ви піддаєте сумніву їхні коментарі «вони просто добрі до мене» або «хіба вони не бачать, що я зміни(вся)/лась?».

Ви відчуваєте стрес? Якщо ви батько дитини, чи пригадуєте ви свій власний досвід, коли готувалися повернутися до школи? Думки посилюють стрес, особливо в перехідні моменти. Тригери будуть повсюдно, а ви хочете допомогти тим, кого любите. Якщо ви вчитель, ваші учні потребують вашої підтримки. Їм потрібно, щоб ви були для них коучем і створювали умови для неосудливого і чесного спілкування.

Оскільки це може бути стресовий період для учнів, які одужують від РХП, ось кілька порад, які допоможуть:

• Пам’ятайте про те, що викликає негативні думки про себе та бажання повернутися до розладів харчової поведінки.
• Будьте уважні до того, як ви говорите про своє тіло.
• Дотримуйтеся нейтральності до свого тіла, уникайте розмов про дієти, розмір, форму та вагу. Кажіть «ні» тим, хто коментує розміри вашого тіла.
• Заручіться підтримкою в школі. Звертайтесь до шкільного психолога або іншого допоміжного персоналу, коли вам необхідна допомога.
• Якщо ви перейшли в нову школу – знайдіть для себе підтримку, заздалегідь сплануйте, де будете їсти, створіть для себе план дня, надайте пріоритет піклуванню про себе, відвідуйте групу лікування.
• Якщо ви повертаєтесь до тієї самої школи — відновіть спілкування з друзями, знайдіть підтримку, створіть для себе план дня, відновіть старі зв’язки, піклуйтесь про свій комфорт.
• Якщо ви вступаєте до коледжу – складіть план, знайдіть консультаційний відділ, розгляньте способи познайомитись з новими людьми, сплануйте харчування зі своєю групою лікування, встановіть соціальні зв’язки.
• Обмежте час у соціальних мережах та «почистьте» свої підписки. Не завжди гарні ролики відображають реальний стан справ.
• Знайдіть способи впоратись зі стресом і тривогою, досліджуйте, як ви / ваша дитина керуєте цими емоціями. Намагайтеся не відкидати ці емоції та страждання, які можуть бути.
• Зробіть нейтральними розмови про їжу, не клейміть їжу як хорошу чи погану – усі продукти хороші!
• Заплануйте собі відпочинок, щоб подбати про себе та відновити сили.

Найголовніше, зробіть себе пріоритетом!

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/recovery-tips-include-your-school-backpack

Що таке орторексія?

Орторексія — це розлад харчової поведінки, при якому людина зосереджена на якості їжі та уникає — у гонитві за здоров’ям —  «нездорової» або «поганої» їжі. Людина продовжує прагнути «здоров’я», попри значні негативні наслідки для фізичного та психологічного самопочуття.

«Здорові» продукти зазвичай визначаються на основі таких характеристик, як якість, процес приготування та поживна цінність. Людина переймається, щоб їжа, яку вона споживає була «здорової». Продукти або групи продуктів виключаються на основі суджень щодо того, що є «добре», а що «погано». З часом ці характеристики стають нав’язливою ідеєю.  Спроба контролювати здоров’я, перетворюється — за іронією долі — на повну відсутність контролю. А «здоров’я», якого так прагнули, стає недосяжним через численні фізичні та психічні наслідки обмеження в харчуванні.

Орторексія не є визнаним діагнозом DSM-5. Поки немає визначеної думки, чи вона є варіантом інших РХП, чи окремим розладом. Однак більшість спеціалістів вважають, що орторексія має бути окремим розладом харчової поведінки, що вимагає подальших досліджень і лікування, розробленого спеціально під її симптоматику (Reynolds & McMahon, 2020).

Симптоми орторексії

Орторексія не є визнаним розладом психічного здоров’я. Однак дослідники розробили можливі критерії на основі найчастіших симптомів, які спостерігаються у пацієнтів із захворюванням. Деякі з симптомів: (Donini et al, 2022)

• Надмірна увага до своєї харчової поведінки. Людина має суворі критерії щодо їжі та витрачає значну кількість часу на планування, дослідження, приготування та вживання їжі відповідно до своїх правил.
• Необхідність контролю над прийманням їжі. Людина виключає певні типи або цілі групи продуктів.
• Фіксація на «здоровій» та «чистій» їжі. Людина уважно перевіряє склад продуктів, обмежує вживання тих, що їй не підходять, і уникає продуктів, які не є органічними
• Зосередженість на якості харчових продуктів. Людина ділить продукти на «хороші» та «погані» на основі способу приготування їжі, складу та поживної цінності.
• Надмірний інтерес до соціальних медіа, блогів і вебсайтів, присвячених «здоров’ю» та «здоровому способу життя».
• Відчуття провини або сорому, якщо людина вживає «нездорову» або «погану» їжу.
• Низька самооцінка, якщо людина нездатна дотримуватися правил визначених самою собою.
• Негнучка харчова поведінка, яка призводить до незбалансованого харчування, що впливає на фізичне та психічне самопочуття та спричиняє проблеми в спілкуванні з іншими, на роботі чи навчанні.

Зв’язок з іншими розладами харчової поведінки

Симптоми, схожі на нервову анорексію: страх набрати вагу, занепокоєння зовнішнім виглядом, хвилювання через їжу або обмеження споживання калорій. Основна відмінність між орторексією та анорексією або булімією полягає в тому, що люди з орторексією обмежують свій раціон, бо переживають за своє здоров’я. Пацієнти з анорексією та булімією, обмежують  харчування з причин, пов’язаних із фігурою та вагою. Надмірні фізичні вправи можуть бути симптомом орторексії, якщо їх метою є покращення здоров’я.

Медичні наслідки орторексії

Медичні наслідки орторексії залежать від типу та кількості споживаної їжі. Деякі з можливих наслідків недоїдання для здоров’я: дефіцит вітамінів і мінералів, анемія, порушення функціонування імунної системи, зменшення м’язової маси, порушення регуляції температури тіла, незапланована втрата ваги, випадання волосся, проблеми з травною системою, електролітний і гормональний дисбаланс, зникнення менструації, втрата мінералів у кістках і загальне зниження рівня енергії.

Як дізнатися, чи є у мене орторексія?

Якщо ви позначаєте продукти як «хороші», «здорові», «погані» або «нездорові», і маєте багато правил щодо їжі та харчування, можливо, у вас орторексія.

Ви можете відчувати себе винним, якщо порушуєте свої встановлені правила. Ви  слідкуєте за самопроголошеними «гуру здоров’я» в соціальних мережах і прагнете до ідеального здоров’я та харчування. Також часто через недоїдання у вас виникає відчуття втоми та запаморочення.

Якщо будь-яка з наведеної вище інформації про вас, зверніться до лікаря. На жаль, люди з орторексією часто вважають, що така поведінка здорова і не сприймають це як проблему. Останнім трагічним прикладом є Жанна Самсонова – блогерка, яка померла, бо харчувалась лише сирими фруктами.

Тести, щоб перевірити, чи є у вас орторексія:

• Дюссельдорфська шкала орторексії (DOS) — це вимірювання орторексичної харчової поведінки, що складається з 10 пунктів (Barthels, Meyer & Pietrowsky, 2015).
• ORTO-15 — це тест з 15 пунктів, призначений для оцінки характеристик орторексії (Donini et al, 2005).

Що викликає орторексію і як вона розвивається?

Як і всі розлади харчової поведінки, орторексія виникає як комплекс генетичних факторів і факторів навколишнього середовища. У деяких людей симптоми орторексії виникають після попереднього діагнозу іншого психічного розладу, наприклад, обсесивно-компульсивний розлад, тривожний розлад через хворобу або нервова булімія. Спостерігається, що орторексія розвивається з плином часу, та у її розвитку є два етапи.

Перший етап – це рішення дотримуватися здорового харчування. Деякі з найпопулярніших дієт, до яких вдаються люди з орторексією – це «чисте» харчування, веганство, дієта Whole 30, сироїдіння, палео та елімінаційна дієта. Певні з них можуть бути безпечними, доки не переростають в патологічну потребу досягти ідеалу. Інша ж частина цих дієт не є збалансованою і може спричинити недоїдання.

На другому етапі обмеження в харчуванні переростає в нездорову, патологічну одержимість дотримуватися встановлених собою правил. Людина продовжує виключати певні типи харчових продуктів на основі їхньої «чистоти» та користі для здоров’я. Жорстке дотримання правил і розширення їхньої низки забирає все більше часу. Через занепокоєність, пов’язану з дотриманням цих правил, людина відчуває стрес, якщо вона їх не виконує. Людина навіть починає оцінювати себе на основі своєї здатності дотримуватися цих правил. Часто вона починає уникати їсти в компанії з іншими. Ці жорсткі правила також призводять до незбалансованого харчування, і, як наслідок, до недоїдання та порушень здоров’я.

Хто найбільше в зоні ризику розвитку орторексії?

Люди, у яких раніше був діагностований розлад харчової поведінки, обсесивно-компульсивний розлад, тривожний розлад та інші психічні розлади, які впливають на здатність контролювати результати здоров’я.

Професійні спортсмени також знаходяться у зоні ризику розвитку орторексії. Це може бути пов’язано з впливом особливого типу харчування, спрямованого на покращення їх продуктивності. Також вразлива категорія це люди, що дотримуються дієт, адже часто інформація про них неправдива та шкідлива. Крім того, люди, які сидять на дієті, часто відчувають почуття провини через нездатність дотримуватися правил дієти та необхідності змінити своє тіло.

Лікування орторексії

Оскільки орторексія не є визнаним діагнозом DSM, лікування, спеціально розробленого для орторексії, поки що не існує. Однак лікарі використовували різні методи лікування, як для інших розладів харчової поведінки та обсесивно-компульсивного розладу. Медичний працівник повинен оцінити пацієнтів, які звертаються на амбулаторне лікування, щоб переконатися в стабільності їхнього стану.

В ідеалі лікуванням повинна займатися мультидисциплінарна група під наглядом лікаря, дієтолога та психотерапевта, які знаються на розладах харчової поведінки, або сертифікованих спеціалістів з розладів харчової поведінки.

Оскільки втрата ваги часто збільшує ризик посилення обсесивно-компульсивної поведінки, в такому випадку пацієнтам часто рекомендується збільшення ваги.

Для лікування орторексії застосовується експозиційна терапія, сімейне лікування (FBT) і розширена когнітивно-поведінкова терапія (CBT-E). Загальним елементом усіх цих методів лікування є метод експозиції — систематичне повторне введення їжі та умов харчування, яких пацієнт уникає. Також застосовується метод запобігання реакції, щоб усунути компенсаторну поведінку, зокрема очищення та надмірні вправи. Слід також стежити за кількістю фізичних навантажень, аби вони не були надмірними у співвідношенні зі щоденним харчуванням. Метою лікування є формування більш гнучких харчових звичок і зменшення фізичного та психологічного впливу дієти.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/orthorexia/

Підлітковий період – це час, коли в організмі відбуваються найбільші зміни. Підлітки швидко розвиваються емоційно, розумово та фізично, їхні звички та думки формуються під впливом зовнішнього оточення.

Кожне покоління переживає свій суспільний тиск. Внутрішні зміни є повсюдними серед підлітків усіх поколінь, але ті, хто переживає це у час цифрових комунікацій, стикаються з унікальними проблемами, зокрема складними поведінковими розладами здоров’я. Оскільки технологічний прогрес продовжується, зростає й проблема психічного здоров’я підлітків.

Сучасні підлітки страждають від тривоги, депресії та посттравматичного стресового розладу, і у них розвиваються розлади харчової поведінки, які є значно серйознішими, ніж будь-коли раніше. Таке зростання проблем із психічним здоров’ям може бути пов’язане з зовнішніми факторами, зокрема впливом соціальних медіа та їх активним використанням під час пандемії COVID-19.

Вплив соціальних медіа на образ тіла

Соціальні медіа допомагають створювати зв’язки, але зловживання ними може завдати шкоди психічному здоров’ю. Природа соцмереж змінила спосіб взаємодії підлітків, а також те, як вони сприймають себе. Чим більше часу витрачається на «залипання» у соцмережах, тим більший ризик натрапити на відредаговані фотографії, завдання щодо схуднення та контент, який пропагує неправильне харчування.

Дослідження показали, що ті, хто проводить більше часу в соціальних мережах, більш схильні до розвитку розладів харчової поведінки. Згідно з дослідженням, існує кореляція між використанням соціальних мереж і неправильною харчовою поведінкою. Чим більше підлітки проводили час у соцмережах, тим більше вони мали думок, пов’язаних з розладами харчової поведінки.

Соціальні медіа також підживлюють порівняння, тобто ідею, що людина визначає свою особисту цінність на основі того, чи вона вписується в суспільні норми. Небезпека полягає в тому, що дописи в соціальних мережах не відображають реальної картини життя. Ці нереалістичні зображення можуть серйозно вплинути на образ тіла підлітків та загальне психічне здоров’я.

Пандемія робить тренди

Оскільки люди в усьому світі адаптувалися до життя на карантині під час спалаху COVID-19, підлітки почали проводити більше часу в Інтернеті, навчаючись та спілкуючись з іншими. За даними 2020 року, 63% дітей у США проводили більше часу в соціальних мережах, ніж до пандемії. Інше дослідження показує, що збільшення щоденного часу в соціальних мережах пов’язане із загальним погіршенням психічного здоров’я.

У 2021 році педіатричні організації оголосили надзвичайний стан у сфері психічного здоров’я дітей і підлітків. У розпал пандемії кількість дівчат-підлітків, які щотижня відвідують педіатричні відділення невідкладної допомоги, подвоїлася. І хоча за роки після спалаху COVID-19 життя, здавалося б, нормалізувалося, тривалі наслідки пандемії відбились на кількості підлітків, які все ще борються з розладами харчування. Стало не тільки більше випадків захворюваності на РХП ніж до пандемії, але й загострились симптоми та знизився вік пацієнтів.

Як можуть допомогти батьки

Неможливо контролювати усе, що впливає на дітей, але батьки можуть допомоги їм зрозуміти, як присутність онлайн впливає на інших і суспільство.

Важливо дати зрозуміти, що стрічки соціальних мереж не завжди відображають реальність. Батьки можуть навчити уважно обирати профілі для відстеження. Це може допомогти зменшити негативне споживання медіа та підтримати психічне здоров’я.

Підлітки перебувають на особливо складному етапі життя, і оскільки вони не повністю розумово чи фізично розвинені, розлади харчової поведінки можуть мати серйозний вплив на їхнє здоров’я у довгостроковій перспективі. Важливо знати про ознаки розладів харчової поведінки, щоб ви могли швидко вжити заходів, якщо помітите їх у вашої дитини.

Ознаки розладів харчової поведінки у підлітків:

• Зміни в харчуванні, наприклад, надмірне обмеження щодо того, коли, скільки та що вони їдять
• Різкі зміни ваги
• Висловлення невдоволення тим, як виглядає їхнє тіло або скільки вони важать
• Витрачають надмірну кількість часу на тренування та перенавантажують себе
• Проводять тривалий час у ванній кімнаті

Якщо у вашої дитини або близької людини спостерігається неправильна харчова поведінка, раннє втручання може допомогти їм швидше стати на шлях одужання.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/severe-eating-disorders-among-teens-at-an-all-time-high

У сфері психічного здоров’я розлади харчової поведінки та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є складними станами, кожен з яких має свій набір проблем. Однак ми часто не помічаємо складний зв’язок між ними. Моя мета полягає в тому, щоб пролити світло на спільний прояв двох захворювань, причини, що лежать в основі, і глибокий вплив, який РХП та ПТСР можуть мати на життя людей, зокрема на моє власне. Досліджуючи цей перетин, ми можемо краще розуміти, співпереживати та надавати ефективну підтримку тим, хто залучений у цю подвійну боротьбу.

Травма як каталізатор

Багато людей з розладами харчової поведінки зазнали емоційної, фізичної або сексуальної травми, яка може стати каталізатором розвитку або загострення невпорядкованих моделей харчування. Глибокий вплив травми на самосприйняття, образ тіла та контроль висвічують, як ці переживання переплітаються з симптомами ПТСР.

Мій розлад харчової поведінки виник через емоційну травму, яку я пережила в підлітковому віці. Я обмежувала себе в їжі, щоб відчувати контроль над ситуацією і переїдала, щоб пристосуватися до обмежень і заспокоїтися. Ця поведінка була завжди зі мною протягом останніх 20 років.

Тригер для розуму та тіла

Посттравматичний стресовий розлад часто проявляється через тригери, які відновлюють травматичні спогади, що призводить до підвищеної тривоги, надмірної настороженості та емоційного стресу. Конкретні тригери, такі як сенсорні сигнали чи міжособистісні взаємодії, можуть назавжди зберегти поведінку РХП та загострити травму й дистрес.

Навіть якщо в моєму житті більше немає мого кривдника, певні фрази, тон голосу чи мова тіла близьких друзів або незнайомців можуть перевести мою нервову систему в режим виживання. Це коли мій мозок може розпізнати, що я в безпеці, але час від часу моє тіло знову переживає травму, коли з’являється тригер, і піддає мене ризику повернення до невпорядкованих думок і поведінки.

Складний шлях до одужання

Відновлення як від розладів харчової поведінки, так і від посттравматичних стресових розладів вимагає багатогранного та індивідуального підходу. Для мене відновлення було дуже складним. Мені був потрібен досвідчений терапевт, щоб з’ясувати першопричину моєї поведінки під час боротьби з травмою. Незабаром я зрозуміла, що це була терапія соматичних переживань (SE).

Це не дуже приємний процес повторного проживання травми, що викликає реакцію «бій-біжи-завмри». Попри виснажливість цього методу, він зробив дива для мого одужання. Безсумнівно, цей підхід спрацював для мене, але кожній людині потрібно шукати свій метод.

Прийняти процес: відновлення надії та посилення стійкості

Взаємозв’язок між розладами харчової поведінки та посттравматичним стресовим розладом відкриває глибокий зв’язок, який вимагає уваги та спеціалізованого підходу. Визнаючи цей перетин і працюючи над інтегрованими підходами до лікування, ми можемо запропонувати людям шлях до одужання та відчуття щастя.

Ембер Олсон

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/healing-hidden-wounds-understanding-intersection-eating-disorders-and-ptsd

Літо — це пора відпусток, час із друзями та сім’єю, а також барбекю, фестивалів та вечірок біля басейну. Для більшості людей це час для розваг та відпочинку.

Але для тих, хто лікується від розладу харчової поведінки, це також час унікальних проблем.

Ось кілька порад на літо для людей з розладами харчової поведінки.

1. Носіть зручний одяг

Кожна людина сама визначає, що для неї «зручний одяг». Важливо, щоб ви не піддавались тенденціям, які змушують вас відчувати себе незручно. Наприклад, влітку багато хто носить шорти, майки, купальники.

Обирайте те, що зручно вам. Мені, наприклад, некомфортно носити тісні шорти чи топи. Тому я знайшла для себе крутий, вільний літній одяг і сарафани для літа. Мені добре і подобається те, як я себе почуваю в цьому одязі.

2. Не змушуйте себе брати участі в активностях, які вам не до вподоби

Це може бути що завгодно: від купання до походу на барбекю, відвідування фестивалю їжі чи щось схоже. Однак важливо розрізняти, чи ваш дискомфорт спричинений типом заходу, де вам може бути ніяково, чи ви уникаєте події, яка може стати певним викликом для вас. Звичайно, все залежить від того, на якому етапі процесу відновлення ви перебуваєте. Тож деякі події можуть бути позитивними викликами, які допоможуть вам застосувати свої нові навички подолання стресу, тоді як інші можуть навіть нашкодити. Порадьтесь зі своїм терапевтом, щоб розробити план дій щодо відвідування конкретного заходу.

3. Відкладіть камеру.

Влітку усі публікують селфі, фотографії з відпустки та групові фотографії. Якщо вам не подобається, як ви виглядаєте на фото, це може викликати тривогу та вплинути на ваше відновлення. Скажіть іншим, що ви не хочете фотографуватися. Вам не потрібно нічого пояснювати. Камера ніяк не допоможе вашому одужанню.

А от подібні дії можуть бути особливо корисними у процесі відновлення.

4. Дотримуйтесь режиму відновлення

Розпишіть свої щоденні дії для одужання та розмістіть на видному місці, щоб не забувати їх виконувати. Це можуть бути афірмації, медитації, ведення щоденника, призначення лікувальної групи та інші практики. Ведіть щоденник і журнал відновлення, щоб не забувати про розклад, плани та цілі.

Як впоратися з тригерами розладу харчової поведінки влітку

Ось кілька порад на літній сезон при РХП:

1. Хваліть своє тіло за те, які функції воно виконує, а не за те, як виглядає
2. Повідомте про свої особистісні кордони вашій родині та друзям. Їдьте на події самостійно або дистанціюйтеся від людей, які можуть вас тригерити.
3. Носіть одяг, який вам підходить і в якому вам комфортно
4. Практикуйте усвідомленість і дотримуйтесь режиму відновлення та догляду за собою

5.Залучіться підтримкою людини, якій довіряєте, щодо заходів, які можуть бути стресовими для вас. Ви можете також обмежити час перебування на таких заходах.

6. Регулярно розмовляйте зі своїм терапевтом, щодо тригерів, які у вас виникають.

Літо – час відпочинку та розваг. Ви можете взяти відпустку на роботі, щоб відпочити та відновити сили, але пам’ятайте, що структура та режим відновлення є найважливішими. Хай це літо не буде виключенням.

Kirsten Book

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/tips-managing-eating-disorder-recovery-summer

Ви їсте пізно вночі? Прокидаєтесь посеред ночі і їсте, щоб заснути знов? Чи думали ви, що це може бути розлад харчової поведінки?

Що таке синдром нічного харчування?

Синдром нічного харчування (СНХ) – це тип розладу харчової поведінки. РХП плюс розлад циркадного ритму сну. Циркадний ритм — це біологічний процес, який регулює режим сну та харчування відповідно до природного циклу світла й темряви. При СНХ відбувається порушення нормального добового режиму харчування.

Апетит, як і сон, пов’язаний із добовими ритмами. Більшість людей їдять переважно з раннього ранку до раннього вечора. Цей період збігається з часом неспання та активності. Однак при СНХ режим харчування зміщується: приймання їжі починається вдень і закінчується вночі. Споживання енергії знижується в першій половині дня й значно збільшується в другій. А сон порушується через зміщення приймання їжі.

Вважається, що приблизно 1,5% дорослого населення страждає від синдрому нічного харчування.

Симптоми

Деякі із симптомів СНХ:

• Відсутність апетиту вранці
• Переїдання вночі, найчастіше після вечері
• Порушений сон
• Проблеми з повторним засинанням
• Почуття втрати контролю над їжею вдень/ввечері
• Неможливість припинити такий спосіб харчування
• Усвідомлення того, що вночі людина переїдала
• Депресія
• Почуття провини та сорому

Синдром нічного харчування відрізняється від розладу сну

Синдром нічного харчування можна відрізнити від розладу харчової поведінки, пов’язаного зі сном (SRED), який взагалі не є РХП, а є розладом сну. Люди з цим розладом їдять під час приступів сомнамбулізму або під час неповного пробудження. Вони не усвідомлюють, що вони роблять, і прокинувшись, виявляють брудний посуд або харчові відходи, не пам’ятаючи, що їли. А люди з синдромом нічного харчування повністю пробуджені й усвідомлюють, що відбувається.

Як зрозуміти, чи є у мене синдром нічного харчування?

Основною ознакою синдрому нічного харчування є збільшене споживання їжі у вечірній та нічний час. Зокрема, люди з розладом споживають щонайменше 25% своїх добових калорій після вечері. Можна ставити такий діагноз, якщо людина харчується вночі принаймні двічі на тиждень протягом трьох місяців. Поодинокі перекуси пізно вночі не є синдромом нічного харчування. Люди з СНХ можуть прокидатися посеред ночі з бажанням поїсти, або можуть не спати, бо їдять до ночі.

Люди з СНХ можуть переїдати, тобто з’їдати велику кількість їжі за короткий проміжок часу, втрачаючи контроль над собою. Проте буває так, що люди їдять невеликими порціями, але по кілька разів протягом ночі. Зазвичай це залишки їжі та снеки, які швидко та легко доступні посеред ночі, наприклад пластівці чи печиво.

Синдром нічного харчування пов’язаний з іншими ознаками, наприклад, відсутність ранкового голоду, депресія, переривчастий сон, бажання їсти вночі та переконання, що їжа допоможе заснути. Є певний збіг з розладом переїдання, але люди з синдромом нічного харчування не обов’язково переїдають.

Люди з синдромом нічного харчування  мають значний дистрес. Вони зазвичай переживають про свою вагу та втрату сну. Синдром нічного харчування зустрічається у людей різного розміру тіла та може проявлятися при зниженій вазі. СНХ може викликати кислотний рефлюкс і сприяти утворенню карієсу (особливо, якщо люди повертаються спати, не почистивши зубів).

Розпізнавання СНХ у своїх близьких

Ознаки того, що член сім’ї може страждати від синдрому нічного переїдання: зникнення їжі, крихти та обгортки в ліжку, безлад на кухні вранці та регулярні порушення сну.

Що викликає синдром нічного харчування?

Точна причина синдрому нічного харчування невідома. Як і при інших розладах харчової поведінки, існує взаємодія між генетикою та факторами навколишнього середовища. Стрес, негативний настрій і тривога є кількома відомими тригерами, як і зниження ваги. Схоже, що у людей з СНХ є порушення добового ритму. Звичка не спати та їсти пізно ввечері (поширена серед студентів коледжу) може зіграти значну роль.

Також значно впливає дієта. Коли людина обмежує споживання їжі протягом дня, організм перебуває в стані депривації. Це може спонукати до збільшення кількості їжі в інший час, коли захист знижується і бажання їсти стає непереборним. Організму потрібна їжа, і він буде протистояти обмеженням.

Оцінка синдрому нічного харчування

За допомогою чого оцінюють СНХ:

• Анкета нічного харчування (NEQ)
• Діагностична шкала нічного харчування (NEDS)

Лікування синдрому нічного харчування

Боротьба з дієтою

Якщо ви або ваші знайомі маєте синдром нічного харчування, цілком імовірно, що обмеження в їжі та недостатнє її споживання підтримують ваш розлад. Наша токсична культура увічнює переконання в те, що худорлявість є ключем до щастя й успіху. Ви можете відчайдушно прагнути зберегти вагу або схуднути. Однак, якщо ви прокидаєтеся вночі, щоб поїсти, або засиджуєтесь допізна та їсте, можливо, настав час припинити дієту та обмеження.

Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є ефективним методом лікування синдрому нічного харчування. Зазвичай ми просимо людей вести журнали їжі та сну, щоб зібрати більше інформації. Ми працюємо над тим, щоб змінити режими харчування та сну. Важливо регулярно снідати та збільшувати споживання їжі на початку дня. Це допомагає відновити добовий ритм.

Згодом режим харчування та почуття голоду змістяться на раніший час й точніше відповідатимуть періодам піку активності. Це зменшить потребу «надолужувати» кількість їжі пізніше протягом дня. Звичайно, це непросто для пацієнтів із синдромом нічного харчування. Це вимагатиме постійного ранкового приймання їжі, навіть якщо ви не голодні.

Якщо людина з СНХ починає їсти більшу кількість їжі на початку дня, ми можемо працювати над переконаннями, які підтримують розлад. Ми використовуємо когнітивну реструктуризацію, щоб усунути переконання, що людина не зможе лягти спати або повернутися до сну, не поївши. Ми пропонуємо застосовувати стратегії, відмінні від споживання їжі, щоб повернутися до сну, і проводимо експерименти, щоб побачити, що може спрацювати.

Якщо так сталось, що людина все ж поїла вночі, ми з розумінням ставимось до цього. Далі аналізуємо, які дії чи думки призвели до нічного епізоду. Такий аналіз може допомогти визначити способи по-іншому виходити з подібних ситуацій у майбутньому.

Стратегії, як припинити їсти вночі

Ми також можемо працювати над керуванням стресом і іншими навичками самозаспокоєння, які можна використовувати замість їжі. Також добре працюють стратегії гігієни сну, зокрема дотримання постійного часу сну та пробудження.

Припинити нічне харчування може бути складно, тому що їжа посилює звичку прокидатися та шукати їжу пізно вночі. Інша корисна стратегія – скласти список причин не приймати їжу ввечері та перечитувати його перед сном.

Іноді, щоб зламати шаблон, потрібно тимчасово перекрити доступ до їжі на ніч. Можна припинити зберігати їжу в спальні та закривати двері між спальнею та кухнею. Але такі стратегії не спрацюють — і їх не слід використовувати — якщо людина все ще недоїдає протягом дня.

Інші методи лікування СНХ

Через порушення добового ритму (біологічний компонент, який впливає на синдром нічного переїдання) інколи антидепресанти та інші ліки для сну можуть допомогти при СНХ.

Терапія яскравим світлом зранку, яка відновлює добові ритми та використовується для сезонного афективного розладу, досліджується як потенційне лікування. Вона допомагає налаштувати біологічний годинник. Ви можете спробувати прокидатися раніше, дивитись на ранкове сонячне світло та снідати рано вранці.

Література про синдром нічного харчування

На тему синдрому нічного харчування доступні дві книги: одна призначена для людей, які борються з цим захворюванням, а інша для медичних працівників. Ці ресурси дають глибше розуміння проблематики.

• Подолання синдрому нічного харчування: покроковий посібник із розірвання циклу Еллісон, Станкарда та Тіера – ця книга розроблена для того, щоб допомогти людям, які переживають СНХ».
• Синдром нічного прийому їжі: дослідження, оцінка та лікування Лундгрена, Еллісона та Станкарда (ред.). Цей посібник надає фахівцям повний огляд СНХ, що супроводжується детальною інструкцією з лікування.

https://www.eatingdisordertherapyla.com/night-eating-syndrome/#more-4894

Літо може бути надзвичайно складним періодом для людей з розладом харчової поведінки, незалежно від етапу одужання. Інфлюенсери, індустрія дієт, і навіть друзі та родина починають говорити про те, як важливо підготувати тіло до пляжу. Через спеку менша кількість одягу може відчуватися фізично комфортніше, але емоційно та розумово навіть жахати. Навіть якщо люди не тиснуть на вас напряму, усі ці розмови довкола можуть бути тригером.

Коли я працювала дієтологом, щоліта пацієнти розповідали мені про свої плани скинути певну кількість ваги або підготуватися до весілля чи відпустки. Коли я  була на піку свого розладу харчової поведінки, кожна розмова про вагу мала на мене вплив. Було відчуття, що ця пора року про якесь змагання, де не можна відставати від інших.

Я зрозуміла, що одужала, коли нарешті подумала: «Що заважає тобі насолоджуватися літом зараз? Чому потрібно чекати, щоб тіло було «готове до пляжу», і чи це взагалі можливо?» Я зупинилась і замислилась. Що робить моє тіло «готовим» до пляжу? Щоб плавати, мені потрібен купальник і рушник. Якщо в тебе світла шкіра, схильна до опіків, потрібен сонцезахисний крем і парасолька.

Найголовніше, взяти себе. Я маю на увазі не лише тіло (хоча це, звичайно, обов’язково), а себе справжнього. Справжній ти – той, якого ти ховаєш і намагаєшся змінити для інших, але для чого? Щоб вписуватися в рамки? Але може краще бути поза ними. Щоб зробити інших щасливими? Але моє власне щастя цінніше. Виглядати певним чином? Але тенденції та мода змінюються щороку, кожне десятиліття та кожну епоху. І у нас є лише це одне життя, щоб бути саме тими, ким ми є.

Ось три речі, які допомагають мені найбільше, коли мій РХП змушує мене думати певним чином з настанням літа:

1. Вдягайтеся, як вам комфортно. Як би це не виглядало. У спеку люди віддають перевагу шортам чи спідницям або легшій тканині вільного крою. Не думайте про те, як виглядає ваше тіло, а зверніть увагу на те, як воно себе почуває.
2. Будьте чесними. Я знаю, що мої друзі та рідні не будуть починати навмисно розмов, що спровокують мій РХП, та іноді це трапляється. Були випадки, коли мені доводилося змінювати тему розмови. І тоді я набиралась сміливості, щоб сказати: «Мені некомфортно про це говорити. Чи можемо ми поговорити про щось інше?»
3. Будьте вдячні. Однією з лікувальних практик, яку я відкрила на шляху до одужання, була йога. І я навчилась бути вдячною за своє тіло. Бути вдячною за те, що я можу рухатися і робити те, що мені подобається, наприклад, кататися на роликових ковзанах, плавати та гуляти з собакою. Чим більше я зосереджувалась на тому, щоб бачити своє тіло як дар — мій храм душі — тим менше я думала про те, як воно виглядає.

Тому цього літа, коли я чую, як люди говорять про те, щоб підготувати своє тіло до пляжу чи відпустки, я нагадую собі, що у мене вже є все, щоб насолоджуватися літом: я сама.

Maureen Seel

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/being-yourself-summer

Розлад очищення є досить поширеним і небезпечним, але він має багато неправильних трактувань.

У деяких аспектах він схожий на нервову булімію (НБ), що і призводить до хибних уявлень. Тож легко взагалі не помітити цей розлад через плутанину у діагностиці.

Однак є певні ознаки та симптоми, що допоможуть швидше надавати лікування.

Що таке очищення?

Для початку розглянемо, що має в собі очищення.

Багато людей помилково припускають, що очищення це коли людина сама викликає блювоту після їди. Насправді це лише один з варіантів.

«Очищення» фактично може означати будь-яку дію, яка очищає шлунок, випорожнює кишківник або видаляє їжу з організму іншим чином, зокрема:

• Самовикликана блювота: через надавлювання ложкою чи інших предметів, або за допомогою ліків, таких як іпекакуана (блювотний корінь).
• Зловживання проносними засобами: людина регулярно приймає проносні засоби або використовує їх більше, ніж прописано.
• Надмірні фізичні навантаження: інтенсивні фізичні вправи використовуються для спалювання калорій. І людина не припиняє їх навіть коли втомлена чи травмована.
• Екстремальне голодування: цей метод має під собою серйозне обмеження в харчуванні протягом кількох годин або днів, щоб спалити «зайву» їжу.

Можливо, людина має також свої унікальні методи для видалення їжі зі свого тіла.

Що таке розлад очищення?

Розлад очищення є одним з останніх визнаних типів розладів харчової поведінки. Його ще належить дослідити достатньо широко, щоб включити у Діагностичний та статистичний посібник з психічних розладів (DSM-5).

Часто його відносять до «інших зазначених розладів харчової поведінки  або споживання їжі» (OSFED)» Проте вчені погоджуються щодо ширших аспектів розладу.

Як і майже всі інші розлади харчової поведінки, розлад очищення часто охоплює фіксацію на формі тіла, вазі та розмірі. Люди з цим захворюванням бояться погладшати та використовують очищення, щоб уникнути набору ваги або досягти певної форми тіла.

За оцінками, до 4,8% дівчат-підлітків мають певний тип розладу очищення, зокрема нервову булімію, розлад очищення або інші стани. Проте розлад очищення є відносно новим, і лікарі не завжди можуть виявити його. Трапляється, що деякі пацієнти його мають, але їм неправильно встановлюють діагноз.

Ознаки розладу очищення

Розлади очищення в цілому може бути важко помітити. Попри те, що ці стани часто використовуються для контролю ваги, вони не призводять до різкої втрати ваги так часто, як-от нервова анорексія. Багато людей з розладами очищення залишаються з відносно нормальною вагою.

Однак, можна помітити незначні зміни або ознаки, які можуть вказувати на очищення.

Деякі загальні ознаки:

• Порізи та мозолі на кісточках і пальцях рук через самовикликану блювоту, яку іноді називають симптомом Рассела
• Набряк навколо слинних залоз, який іноді називають булімічними щоками
• Чутливість зубів, карієс або ерозія зубної емалі
• Скарги на спазми в шлунку, запор або кислотний рефлюкс
• Помітні коливання ваги
• Запаморочення або непритомність

Більш очевидною ознакою є часте відвідування туалету безпосередньо після їди. Це не є правилом, але це часто може вказувати на очисну поведінку.

Багато людей з розладом очищення відмовляються від їжі, часто їдять на самоті або уникають соціальних заходів, пов’язаних з їжею.

Симптоми розладу очищення

Регулярне очищення небезпечне в будь-якій формі, особливо з плином часу. Чим швидше людина знайде лікування для цих проблем, тим меншими будуть довгострокові наслідки для здоров’я.

Фізичний вплив

Різні форми очищення можуть мати схожі фізичні побічні ефекти. До них належать:

• Зневоднення
• Електролітний дисбаланс
• Пошкодження органів

Самовикликана блювота може призвести до:

• Проблем з зубами
• Набряку горла
• Пошкоджених кровоносних судин обличчя та шиї

Зловживання проносним призводить до:

• Ректальної кровотечі
• Хронічної діареї
• Запору, якщо не використовуються проносні

Психологічний вплив

Існує також низка серйозних психологічних побічних ефектів, які можуть виникнути внаслідок очищення, зокрема:

• Дратівливість
• Зміни настрою
• Депресія або тривога
• Страх їсти в громадських місцях

Багато людей з розладом очищення намагаються його приховати. Вони можуть регулярно використовувати жуйку, м’ятні цукерки або рідину для полоскання рота, носити мішкуватий одяг, щоб приховати форму свого тіла, створювати незвичайні ритуали приймання їжі, або їсти наодинці чи таємно.

Лікування розладу очищення

Відсутність ясності щодо того, що таке розлад очищення, спричинило деяку плутанину серед науковців, яку поведінку відносити до очищення, а яку ні.

І, на жаль, неоднозначне визначення ускладнює пошук відповідного лікування розладу очищення.

Очевидно, що це захворювання мало досліджено порівняно з іншими РХП. Однак цілком ймовірно, що люди з розладом очищення отримають користь від деяких форм терапії, ліків або інших поширених методів лікування РХП.

Зокрема, однією з найбільш поширених форм лікування для нервової булімії, яка багато в чому схожа на розлад очищення, є когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Цей підхід, що допомагає пацієнтам розпізнавати, зупиняти та змінювати некорисні думки, також може спрацювати для лікування розладу очищення. Однак на цю тему потрібні додаткові дослідження.

Що робити, якщо ви помітили ознаки того, що людина очищається

Якщо вам здається, що ваша близька людина має розлад очищення або інший тип РХП, ви можете бути спантеличеним. Вам хочеться допомогти, але водночас ви можете почуватись безпорадним. Буває важко зрозуміти, як діяти та що говорити.

Та якщо ваша близька людина має розлад очищення, варто якомога швидше звернутися до спеціаліста. Раннє втручання є найефективнішим методом лікування розладів харчової поведінки.

Спробуйте поговорити з людиною про ознаки очищення, які ви бачили. Використовуйте наведені нижче поради, щоб тактовно донести свою думку:

• Використовуйте «я-повідомлення», а не звинувачувальні твердження, які починаються зі слова «ти».
• Запитайте, чого хоче людина і чого потребує. Не поспішайте з наступною темою для розмови.
• Скажіть, що ви її любите та підтримуєте. Та не звинувачуєте.

Якщо ваша близька людина погоджується на лікування, запропонуйте допомогу. Запишіть її на прийом і запропонуйте піти разом на консультацію за потреби. Переконайтесь, що вона відчуває вашу підтримку.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/purging-disorder-signs-and-symptoms

ЧИ Є У МОЄЇ ДИТИНИ РОЗЛАД УНИКНЕННЯ/ОБМЕЖУВАЛЬНОГО СПОЖИВАННЯ ЇЖІ (ARFID)?

Здебільшого діти вибагливіші в їжі, ніж дорослі. Якщо ваша дитина «вибаглива у їжі», ви можете мати сумніви, чи нормально вона харчується. Можливо, ви чули про розлад уникнення/ обмеження споживання їжі (ARFID), і підозрюєте, що він є у вашої дитини. Важко спрогнозувати, чи є ця вибагливість в їжі фазою, що мине, чи постійним психологічним станом, який вимагає втручання. Адже межа між «нормальною» вибагливістю і розладом буває досить розмитою. Але розлад завжди більш тривалий у часі.

Більшість дітей зазвичай бояться нової їжі, найчастіше овочів та білків, таких як м’ясо та риба. Цей страх — «неофобія» — досягає піку у віці від двох до шести років. Ймовірно, це еволюційний захист, який розвинувся як спосіб захистити дітей наших предків-збирачів від токсинів, які містяться в неїстівних рослинах.

Тож якщо вашій дитині шість років або менше, можливо, вона ще переросте небажання пробувати нову їжу.

Що таке розлад уникнення/обмеження споживання їжі ARFID?

ARFID – це тип розладу харчової поведінки, при якому людина їсть тільки певний тип або кількість їжі, і це негативно впливає на її здоров’я та здатність вести нормальний спосіб життя. Основною причиною недоїдання не є занепокоєння щодо ваги чи медична або психологічна проблема.

У якому віці діагностується ARFID?

Розлад уникнення/обмеження споживання їжі можна діагностувати в будь-якому віці. Багато дітей виявляють ознаки ARFID вже у віці двох-трьох років. Однак, оскільки діти зазвичай більш вибагливі в цьому віці, коли вони дорослішають, це може пройти. Якщо симптоми виявляються серйозними та спричиняють дефіцит поживних речовин або впливають на ріст, вашій дитині може бути поставлений діагноз у віці від двох до чотирьох років. Найчастіше фахівці діагностують ARFID у дітей віком від п’яти років.

Попереджувальні ознаки розладу уникнення/обмеження споживання їжі:

• Вживання менш різноманітних продуктів порівняно з однолітками
• Втрата ваги або неможливість набрати вагу
• Проблеми з ростом
• Дефіцит харчування
• Залежність від харчових добавок, наприклад, коктейлів як компенсація недостатньої кількості поживних речовин
• Неможливість їсти з іншими або в школі
• Конфлікти щодо їжі
• Сильна відраза до їжі
• Небажання пробувати нові продукти
• Чутливість до змін у поданні їжі
• Сильні реакції огиди до нової їжі (блювотні позиви)
• Низький інтерес до їжі
• Відсутність задоволення від їжі
• Виражений страх, що після їди станеться щось погане (наприклад, задуха, біль або блювота)

Як діагностують ARFID у дитини?

Якщо ви стурбовані харчуванням вашої дитини, і переймаєтеся, чи може вона мати ARFID, проконсультуйтеся з фахівцем. Оскільки ARFID є відносно новим діагнозом, деякі лікарі можуть бути не знайомі з ним. Зверніться до терапевта або дієтолога, який працює з дітьми з розладами харчової поведінки. Якщо вашій дитині менш як шість років, попросіть направлення до клініки дитячого харчування. Зазвичай ці програми є міждисциплінарними та включають ерготерапевтів і логопедів, які можуть оцінити та діагностувати, чи є у дитини орально-моторні проблеми, що впливають на жування та ковтання.

Хто може діагностувати ARFID?

Ряд різних фахівців можуть діагностувати ARFID у дітей. Це можуть бути лікарі, терапевти та дієтологи. Часто логопеди та ерготерапевти також беруть участь в обстеженні дітей молодшого віку.

Як ставлять діагноз ARFID?

Фахівці, які діагностують ARFID, оцінюють історію та особливості харчування. Вони переглядають історію хвороби та ріст.

Психологічні тести, які використовуються для діагностики анорексії, булімії та переїдання, не дають адекватної оцінки ARFID. Для цього розладу існують спеціальні тести. Наприклад:

• Тест 9 предметів на розлад уникнення/обмеження споживання їжі (NIAS)
• Тест на пікацизм, ARFID та розлад румінації (PARDI)
• Тест PARDI-AR-Q
• Шкала харчової неофобії (FNS)
• Анкета розладів харчування у дітей (EDY-Q)

Як лікують розлад уникнення/обмеження споживання їжі у дітей?

Лікування включає розповідь батькам про фактори, які сприяють ARFID. Існує три основні психологічні методи лікування дітей з ARFID.

Дослідження відчуттів та сигналів тіла

Метод дослідження відчуттів та сигналів тіла (FBI) використовує підходи лікування панічних розладів та синдрому подразненого кишківника. Цю терапію розробили Ненсі Цукер та її колеги з Центру Дьюка з розладів харчової поведінки. Це лікування використовує активності з залученням інтероцептивних відчуттів (голоду, спраги), щоб зменшити уникнення їжі та відчуттів тіла. У форматі гри діти вчаться взаємодіяти з відчуттями тіла та їжею за допомогою мультфільмів та контакту з органами чуття. Це лікування проводиться протягом приблизно 15 сеансів і може застосовуватися для дітей віком від чотирьох до десяти років.

Когнітивно-поведінкова терапія при ARFID (CBT-AR)

Когнітивно-поведінкова терапія при ARFID (CBT-AR) була розроблена Дженніфер Томас та Камрін Едді в Гарвардському університеті. Це лікування підходить дітям віком від десяти років, а також підліткам і дорослим. Ця терапія зазвичай складається з приблизно 20-30 сеансів протягом 6-12 місяців. Робота відбувається як з дитиною, так і з батьками. Спочатку терапевт пояснює особливості ARFID. Далі батькам допомагають налагодити регулярне харчування дитини з використанням бажаних продуктів. Якщо потрібен набір ваги, спочатку збільшується кількість їжі та її різноманітність. Потім терапевт допомагає визначити продукти, які слід вводити в раціон. Далі пацієнт практикує нові стратегії як на сеансі, так і вдома.

Сімейне лікування (FBT) для ARFID

Сімейне лікування (FBT) є провідним методом лікування анорексії у дітей і підлітків. Також його почали використовувати при ARFID. У сімейній терапії батьки відіграють центральну роль. Батьки можуть допомогти збільшити кількість споживаної їжі та розширити раціон.

Як підтримати дитину з ARFID

Підтримка дитини чи підлітка з розладом уникнення/обмеження споживання їжі може бути складним процесом. Час приймання їжі може здаватися битвою. Ще важче буває знайти їжу, яку буде їсти дитина. Хвилювання за здоров’я та неповноцінне харчування лише додають стресу.

Є кілька практичних стратегій, які допоможуть вам подолати труднощі з харчуванням і створити позитивні стосунки з їжею у вашої дитини з ARFID. Для цього потрібне триразове харчування та 2-3 перекуси протягом дня. Слідкуйте, щоб перекуси були регулярними та не перебивали основні приймання їжі, оскільки це може завадити здатності розпізнавати сигнали голоду та отримувати необхідне харчування. Під час приймання їжі та перекусів віддавайте пріоритет стравам, які подобаються дітям.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/arfid-in-children/

Одужання від розладу харчової поведінки досить складний процес. Він ще більше ускладнюється, коли до захворювання додаються інші умови. Ось, що важливо враховувати, коли людина з РАС (розладом аутистичного спектра) лікується від РХП:

1. Знайдіть команду спеціалістів, яка знається на розладах аутистичного спектра та на розладах харчової поведінки

Поширеною проблемою є пошук програм та лікарів, які розуміють і РАС, і розлади харчової поведінки. Деякі спеціалісти намагаються лікувати розлад харчової поведінки, закриваючи очі на розлад аутистичного спектра. Такий підхід навряд спрацює. Ці захворювання пов’язані не лише біологічно. Наприклад, розлад харчової поведінки, закриває деякі потреби людей з РАС, як-от зменшення сенсорного перевантаження, регулювання емоцій або спілкування з іншими. Для успішного лікування потрібно досліджувати, як перекликаються ці два захворювання, а не відділяти їх одне від одного.

2. Визначте, які думки та переконання виникли через РХП, а які можуть бути пов’язані з рисами РАС

Наша ціль – лікувати розлад харчової поведінки, а не змінювати аутистичні риси. Визначити, що пов’язано з РХП, а що – з РАС, може бути важко. Не потрібно робити це відразу, оскільки цей процес відбуватиметься протягом усього періоду одужання. Деякі запитання, які можуть допомогти в цьому:

Така поведінка щодо їжі була в мене і до РХП?

Чи проявляється ця модель поведінки у моєму житті у сферах, які не пов’язані з моїм РХП?

Чи мені все ще допомагає, коли я____? Якщо ні, то як я можу підтримувати себе та свої особливості, продовжуючи лікування?

3. Пам’ятайте, що кожен проходить лікування у своєму темпі

Одужання людей з РАС може бути тривалішим та складнішим, бо потрібно знайти відповідних спеціалістів та подолати стрес, пов’язаний зі змінами. Не дивіться на те, яку кількість роботи ще потрібно зробити, похваліть себе за прогрес, якого ви вже досягли. Те, що він може бути повільнішим, не означає, що цього не відбувається.

4. Працюйте над тим, щоб зрозуміти свої унікальні риси, які стануть для вас перевагою в процесі відновлення.

Ми звикли докоряти собі за «інакшість», але деякі наші відмінності насправді можуть бути сильною стороною, коли йдеться про відновлення. Подумайте про свої унікальні риси та запишіть в щоденник, як вони можуть допомогти вам одужати. Коли ви стикаєтесь з перепонами, перегляньте свої записи та визначте, які риси можуть стати вам в нагоді. Підхід до викликів з точки зору сильних сторін є ефективним і розширює можливості.

Maggie Klyce

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/eating-disorder-recovery-tips-autistic-individuals

Якщо під час одужання ваше тіло залишається у великому розмірі – це не погано

Відновлення від розладу харчової поведінки в суспільстві, зосередженому на худорлявості, може бути складним процесом. Ще важче, коли ти повертаєшся до тіла, яке не відповідає ідеалу стрункості. Якщо ви маєте більшу фігуру при розладі харчової поведінки або набираєте вагу під час одужання, ви, ймовірно, зіткнетеся зі стигмою щодо ваги.

Стереотипи про одужання від розладу харчової поведінки.

Як виглядає типовий образ одужання від розладу харчової поведінки? Це молода жінка, яка набуває ідеально стрункого тіла. Але це далеко не показує справжню картину одужання. Є багато людей з розладами харчової поведінки, які мають більші тіла або які, одужуючи, набирають вагу. Це дуже тисне, особливо коли прикладів відновлення великого тіла є дуже мало.

Людина починає сумніватися, чи все з нею ок, коли єдине уявлення про одужання — це струнке тіло. Інші спеціалісти можуть навіть підтвердити, що вона щось зробила не так. Щобільше,  багато фахівців запевняли пацієнтів з розладом харчової поведінки, що вони «не дадуть їм розтовстіти».

Тіла різноманітні

Нагадуємо: люди, які переїдають, можуть бути будь-якого розміру, не лише великого. А люди з анорексією та обмеженнями (без переїдання) можуть мати тіло будь-якого розміру, зокрема велике. При цьому не кожна людина з більшою вагою переїдає або має розлад харчової поведінки. Тіла створені різними. Завжди були люди з великим тілом. Розмір тіла людини не є індикатором її харчування, розладів харчової поведінки, її здоров’я чи цінності.

Зіткнення зі стигмою ваги

Шира Розенблут, LCSW, терапевт розладів харчової поведінки, опублікувала це в Instagram 25 травня 2021 року:

«Я хочу сказати про те, як це – витягнути себе з глибин пекла рецидиву розладу харчової поведінки та знову повернутися до великої ваги, коли сім’я та медичні працівники кажуть тобі, що ти тепер вдалась до інших крайнощів». Я хочу сказати про те, як може бути нестерпно важко їсти, навіть якщо ви пройшли місяці лікування, повернулися до свого великого тіла, а потім люди запитують: «Ти впевнена, що можеш так багато їсти?». Я хочу сказати про те, як це відчувати сумніви в собі з кожним шматочком їжі, який ти споживаєш, у світі, який говорить тобі, що ти явно робиш щось не так, якщо ти товстий. …У мене немає слів, щоб сформулювати пекло життя з розладом харчової поведінки, а потім чути від людей, що «ти якось набрала», коли кожен кілограм, який ти набирала під час одужання, був болісною боротьбою».

Це несправедливо, але люди з великим тілом часто мають більше труднощів з доступом до лікування, не отримують достатню кількість їжі та підтримку у припиненні надмірних фізичних вправ, а також відмовляють покриття страховки на лікування. Ймовірно, ви наполегливо боролися за своє одужання. Можливо, ви вважали, що ваш розлад харчової поведінки менш важливий, якщо ви не були такими худими, як інші. Якщо після завершення лікування ваше тіло буде великим, ви можете відчути приниження інших, як Шира.

Прийняття великого тіла у світі фетфобії

Якщо ви набрали вагу під час одужання, пам’ятайте, що ваше тіло не помиляється. Розмір не є ознакою того, що ваше одужання є менш ефективним або що ви робили щось неправильно. Неправильним є суспільство, яке пропагує худорлявість як єдиний ідеал. Може виникнути спокуса подумати про схуднення, але пам’ятайте: обмеження їжі не повинно бути частиною лікування, і воно може призвести до рецидиву.

Натомість ви можете переглянути культуру дієт та дізнатися більше про стигму на основі ваги. Обов’язок змін не лежить лише на одній людині. Суспільство в цілому потребує змін. Ми всі повинні кинути виклик ідеалу худорлявості.

Похваліть своє тіло за те, яким воно є. Будьте більш співчутливими до себе. Знайдіть фахівців, які підтримують принцип «Здоров’я в кожному розмірі». Вам може дуже допомогти знаходити приклади та спільноти, які підтримують великі тіла.

Ми розуміємо, що ця робота важка. Протистояти культурі дієти складно, але це може принести вам спокій і свободу, яких ви ніколи не знали. І ми готові підтримати вас у цій подорожі.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/recovering-big/#more-4677

Вагітність і виховання дітей вимагають багато ресурсів  — фізичних, психологічних та емоційних. Під час вагітності дитина в утробі отримує харчування з організму матері. Набір ваги невідворотній під час здорової вагітності, але жінок з розладами харчової поведінки він може лякати.

Лікарі рекомендують відстежувати, чи немає у вас симптомів порушення харчової поведінки перед спробою завагітніти. Здорове, збалансоване харчування та підтримка нормальної ваги протягом кількох місяців до зачаття та протягом всієї вагітності є важливими для захисту вашого здоров’я та дитини.

Які ускладнення може викликати РХП під час вагітності.

Ризики для вагітної: недостатня кількість поживних речовин, зневоднення, порушення серцевої діяльності, гестаційний діабет, важка депресія під час вагітності, передчасні пологи, ускладнення пологів, труднощі з годуванням і післяпологова депресія.

Ризики для дитини: поганий розвиток, передчасні пологи, низька вага при народженні, респіраторний дистрес, неможливість отримувати необхідні поживні речовини та інші перинатальні ускладнення.

• Нервова анорексія: жінка має низьку вагу та не набирає її достатньо під час вагітності. Вона ризикує народити дитину з аномально низькою вагою та пов’язаними з цим проблемами зі здоров’ям.
• Нервова булімія: якщо жінка очищується, це може призвести до зневоднення, хімічного дисбалансу або навіть серцевих розладів. Вагітність підвищує ці ризики для здоров’я.
• Розлад переїдання: переїдання часто пов’язане зі збільшенням ваги, що може призвести до високого кров’яного тиску та гестаційного діабету.

Що якщо я завагітнію, маючи розлад харчової поведінки?

Хоча розлад харчової поведінки зменшує ймовірність завагітніти, іноді це трапляється. В такому випадку, слід вжити заходів, щоб захистити вас і вашу дитину. Лікарі можуть допомогти вам розв’язати ймовірні проблеми пов’язані з вагітністю та неправильним харчуванням, лише якщо ви будете повністю чесними з ними.

Якщо ви завагітніли та маєте проблеми з РХП:

• Розкажіть вашому лікарю відверто про минулі чи теперішні проблеми із розладом харчової поведінки. Якщо вони не звертають на це уваги, шукайте тих, хто буде більш уважним до цього питання.
• Можливо, знадобляться додаткові зустрічі, щоб більш ретельно стежити за ростом і розвитком вашої дитини.
• Проконсультуйтеся з дієтологом, який має знання про розлади харчової поведінки. Працюйте з ним протягом усієї вагітності, щоб мати план здорового харчування та збільшення ваги. Часто корисно продовжувати роботу і після пологів.
• Індивідуальне консультування та групи підтримки під час і після вагітності можуть допомогти вам впоратися з вашими страхами щодо їжі, збільшення ваги, образу тіла та нової ролі батьківства.
• Інші заняття з вагітності, пологів, розвитку дитини та розвитку навичок батьківства також можуть бути корисними для підготовки до цього етапу життя.
• Нехай лікар контролює вашу вагу. Ця інформація є важливою для відстеження здоров’я вашої дитини. Якщо ви не бажаєте стежити за збільшенням ваги, станьте на ваги задом наперед, щоб її бачив лікар і попросіть його не повідомляти вам цифру.
• Поговоріть зі своїм лікарем перед тим, як виконувати допологові вправи, щоб переконатися, що вони відповідають вашому плану відновлення.

Поради щодо здорового образу тіла під час та після вагітності.

 – Зверніть увагу на тригери вагітності. Безперервний підрахунок, порівняння та вимірювання, які відбуваються протягом дев’яти місяців і далі, можуть стати тригером розладу харчової поведінки та одержимістю їжею й вагою. Часто спливають на поверхню перфекціонізм, втрата контролю, відчуття ізоляції та спогади про дитинство. Але якщо ви отримуєте необхідну підтримку, вам буде легше витримати ці емоційні бурі, не вдаючись до саморуйнівних звичок.

 – Не закривайтеся. Пам’ятайте, що немає нічого ганебного в тому, щоб просити про допомогу. Це сміливий крок, який ви можете зробити для себе та своєї дитини. Дивіться на своє одужання як на безперервний процес, який допоможе вам повністю розкрити свій потенціал як особистості та матері.

 – Розірвіть коло ненависті до тіла. Подумайте про те, який чудовий процес зараз переживає ваше тіло. Думайте не про розтяжки, а як ви навчите свою дитину словами та діями цінувати своє тіло. У нас є сила допомогти майбутнім поколінням вирости, приділяючи більше уваги здоров’ю, ніж вазі та зовнішності. Але перш ніж ми зможемо передати це позитивне ставлення, ми повинні спочатку навчитися цього самі.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/pregnancy-and-eating-disorders

Значна частина повідомлень про зміцнення здоров’я не така вже «здорова» за своєю суттю. Існує безліч дієт для схуднення, фітнес тренінгів і програм детоксикації, але більшість із них пропагують обмеження харчування, негативно висвітлюють певну вагу та весь час говорять про їжу. Зазвичай ці програми мають на меті не стільки покращити здоров’я, скільки заробити на цьому. Але як часто ви чули від людей: «Я просто хочу вести здоровий спосіб життя»? Якщо у вашому оточенні є люди, особливо підлітки, які хочуть покращити свій загальний стан здоров’я, важливо зрозуміти, як показати їм позитивний шлях без повідомлень про порушення харчової поведінки  та незадоволення тілом.

Ви можете почати з розмови про баланс, наголошуючи, що здоров’я охоплює і тіло і розум. Адже здоров’я – це більше, ніж будь-які цифри на вагах чи розмір одягу. Фізичне здоров’я має починатися зі здорового мислення. Це також і те, як ми думаємо про своє тіло. Здоров’я кожної людини виглядає по-різному, але наведені нижче поради можуть допомогти вам або людині, яку ви підтримуєте, почати працювати над покращенням загального стану здоров’я.

Почніть помічати, коли люди навколо вас негативно коментують своє власне тіло або чиюсь зовнішність.

Це можуть бути також «компліменти» на кшталт «Маєш гарний вигляд. Ти схуд?» або коментарі в соціальних мережах «Боже, яка я здоровезна» чи «Хотілось би так виглядати». Як часто зовнішній вигляд або втрата ваги ототожнюються зі щастям або власною цінністю? Ви можете не підтримувати такі розмови. І навіть зауважити співрозмовникам, що їхні коментарі можуть викликати негативні думки про тіло у інших людей.

Ми всі можемо впровадити нову поведінку за бажанням, але вага це не наша поведінка.

Коли люди починають слідкувати за своїм здоров’ям, їх вага може змінитися, а може й ні. Генетика, якість сну, доступ до ресурсів, рівень стресу, кишкові бактерії, сімейний анамнез і багато інших індивідуальних змінних — усе це по-різному впливає на різних людей. Зрештою ми маємо дуже мало контролю над вагою тіла. Якщо ви дійсно зацікавлені в покращенні свого здоров’я, найкраще зосередитися на формуванні більш позитивної поведінки, а не на цифрах на вагах. Покращте свій режим сну, експериментуйте з новою їжею чи технікою приготування та щодня будьте на свіжому повітрі.

Всупереч поширеній думці, встановлення публічних чи особистісних цілей щодо схуднення або публікація фотографій не є ефективним способом мотивувати себе чи інших, коли йдеться про здоров’я. Коли люди погано ставляться до своєї зовнішності чи тіла, давати належний догляд своєму тілу стає все важче. Незалежно від фактичної ваги, підлітки, які не задоволені своїм тілом, мають більший ризик неправильного харчування, шкідливої поведінки, як-от куріння, зловживання психоактивними речовинами та невпорядкована сексуальна поведінка.

Фізичні вправи не покарання, а джерело задоволення.

Якщо частина вашого плану покращення здоров’я має в собі більше фізичної активності, то вона має приносити вам задоволення та залишати у вас відчуття підйому енергії та гордості, а не виснаження чи сорому. Візьміть своїх друзів і йдіть новими маршрутами щовихідних або покатайтеся разом на ковзанах замість того, щоб виконувати присідання наодинці у своїй кімнаті.

Пам’ятайте, що покращення здоров’я виглядає для кожного по-різному. Для когось стати здоровішими може означати знизити рівень звичної активності, знайти спокій та навчитися правильного відпочинку та відновлення.

6 з 10 дівчат припиняють займатись улюбленими справами, тому що їм не подобається, як вони виглядають.

Не дозволяйте хвилюванням щодо зовнішнього вигляду вивести вас із гри. Якщо одного дня ви маєте їх більше, ніж зазвичай, ще важливіше підняти руку під час обговорення в класі, піти на волейбольне тренування чи зареєструватися в групі активістів. Може здатися, що єдиний спосіб уникнути дискомфорту чи тривоги – це уникнути ситуації, але усе працює навпаки. Кожного разу, коли ви пропускаєте щось або піддаєтеся негативному мисленню, ці думки зміцнюються у вашому мозку, і ви втрачаєте радісні чи корисні можливості. Не дозволяйте власному розуму або думці будь-кого іншого переконати вас, що те, як ви виглядаєте, важливіше, ніж те, ким ви є або що любите робити. Світ потребує вас, і вам слід проявлятися.

Оточуйте себе людьми із мисленням бодіпозитиву.

Якщо вас постійно оточують друзі, що надмірно зосереджені на власній вазі чи зовнішності інших людей, ви, ймовірно, почнете думати так само. Бодіпозитив означає здорове, схвальне ставлення до свого тіла та здатність приймати його таким, як є в цей момент життя без порівняння з іншими. Це може здатися нездійсненною метою, оскільки нас заохочують бути незадоволеними своїм тілом і прагнути до «ідеальної» статури гідної Instagram. Але пам’ятайте, що коли йдеться про нашу фізичну форму, «досконалість» — це ілюзія, яка постійно змінюється.

Продовжуйте робити свідомий вибір щодо того, з ким ви проводите час, і віддавайте перевагу людям, які говорять про вагу. Зрештою, ви можете стати для когось прикладом для наслідування бодіпозитиву, і так знайдете однодумців!

Складіть список того, що робить для вас ваше тіло.

Повісьте його у своїй кімнаті чи на столі, приклейте до блокнота або пишіть собі щоранку, щоб часто бачити його. Що у вас викликають наступні твердження?

Мої витончені пальці допомагають мені грати на інструменті. Мої сильні руки дозволяють мені обійняти сестричку. Я дякую, що мої ноги допомагають мені плавати. Мені приємно відчувати, як опускається та підіймається грудна клітина під час вдиху та видиху.

Зосередження на цих функціональних аспектах вашого тіла, а не просто на тому, як воно виглядає, допоможе вам мати здоровіші думки та тіло з часом.

Зверніться за допомогою до професіоналів, які зосереджені на здоров’ї, що не залежить від ваги.

Якщо протягом дня у вас виникає багато негативних думок про своє тіло або вони впливають на вашу поведінку щодо їжі та фізичних вправ, настав час шукати додаткової підтримки. Звертаючись до терапевтів, дієтологів або лікарів, обов’язково запитайте про їхню філософію лікування. Будьте обережні з тренерами чи інфлюенсерами, які обіцяють приголомшливі результати у своїх оголошеннях або продуктах у соціальних мережах. Шукайте ліцензованих клініцистів, які демонструють відданість філософії, що не пов’язана з дієтами, здоров’я в кожному розмірі. Якщо ви шукаєте лікування розладу харчової поведінки, переконайтеся, що лікарі спеціалізуються в цій галузі.

Тіла різноманітні за зовнішнім виглядом і здібностями, але всі тіла в порядку.

Зосередження на досягненні певної ваги або спробах змінити зовнішній вигляд призводить до погіршення здоров’я, до шкідливої поведінки, як-от дотримання дієти, переїдання чи ізоляції від друзів. Важливо робити щоденні невеликі кроки, щоб розвивати здоровіші думки про своє тіло, що є основою покращення загального здоров’я та благополуччя.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/getting-healthy-body-starts-healthier-thoughts

Jameela Jamil

Я займаюсь психічним здоров’ям і лікуванням пацієнтів, та багато говорю про розлади харчової поведінки. Мені дуже близька ця тема, адже я сама боролась з анорексією.

Чим більше я займаюся цією роботою, тим більше я усвідомлюю, що хоча існує багато інформації про розлади харчування, значна частина цієї інформації «суха» та зрозуміла хіба що лікарям. Симптоми, зазначені у діагностичному довіднику психічних порушень, складно вписати у реальні сценарії життя. Яка ж тоді користь від інформації, якщо ви не можете її застосувати?

Я пропоную кілька практичних (і, сподіваюся, корисних) способів, як зрозуміти та підтримати друга чи кохану людину, що лікуються від розладів харової поведінки.

По-перше, дізнайтеся більше про розлади харчової поведінки. Це не лише анорексія та булімія.

Хоча анорексія та булімія найбільш представлені в ЗМІ, вони не єдині. Існує багато різних типів розладів харчової поведінки, і їхній список поповнюється різноманітними, ускладненими та супутніми способами, в яких виявляються розлади харчової поведінки. Хоча у двох людей із РХП можуть бути цілковито різні симптоми, ось деякі ознаки, що допоможуть вам діагностувати це захворювання у близьких*:

– Занепокоєння вагою, їжею, калоріями, вуглеводами, грамами жиру та дієтами.

– Харчові ритуали (їдять лише певну їжу або групу продуктів (наприклад, приправи), надмірне жування не дозволяє їжі торкатися стінок шлунка).

– Експериментування з їжею або суворими дієтами, де виключаються цілі групи продуктів харчування (цукор, вуглеводи, молочні продукти, перехід до вегетаріанства/ веганства).

– Надзвичайна стурбованість розміром та формами тіла.

– Пропуск прийому їжі або вживання невеликих порцій їжі при звичайному харчуванні.

– Усамітнення, небажання зустрічатися з друзями та відвідувати заходи.

– Різкі перепади настрою.

– Сконцентрованість на труднощах.

– Порушення менструального циклу – відсутність менструації або менструація настає лише при прийомі гормональних контрацептивів (це не вважається «справжньою» менструацією).

– Порізи і мозолі на суглобах пальців (як результат викликання блювоти).

– Сухість шкіри та волосся, ламкі нігті, проблеми з зубами, такі як ерозія емалі, карієс та чутливість зубів.

* Цей список не є стандартизованим, а радше є зразком багатьох попереджувальних знаків, пов’язаних із порушеннями харової поведінки.

Розлади харчової поведінки впливають не лише на ставлення людей до їжі.

Ми були переконані, що розлади харчової поведінки пов’язані лише з відношенням до їжі та їди, але існує багато інших аспектів життя людини, які зазнають впливу, зокрема:

Продуктові магазини. Уявіть, що ви лікуєтесь від розладів харової поведінки та намагаєтеся придбати собі їжу у магазині, і тут ви бачите незліченну кількість продуктів, що аж кричать про калорії та харчову цінність продукту, додатково марковані як «здорове харчування» або ті, що «не викликають відчуття провини». Я не можу перелічити вам ту кількість людей, для яких придбання продуктів це одне із найбільш стресових та виснажуючих завдань.

Придбання одягу. Розлади харчової поведінки створюють гіперфокусований (і часто спотворений) погляд на своє тіло. І часто, коли думки та поведінка змінюються, здається, що одужання може або має призвести до зміни ваги та тіла. А ще згадайте, як у нашій культурі шанується стрункість тіла, гостро не вистачає одягу розміру плюс, і ось маємо ще один неймовірно стресовий досвід. Що відбувається, якщо хтось, хто лікується ( і при цьому має розмір / вагу тіла, які його цілком влаштовують) не знаходить свого розміру у магазині, бо таких там просто не продають? Коли 68% американських жінок носять розмір 14 або більше (plus size), а лише 2,3% жіночого одягу представлено в розмірах плюс, математика досить проста: у більшості магазинів «великі» розмірів не продають.

Сексуальність та близькість. Нові дослідження показали, що розлади харчової поведінки, особливо нервова анорексія, впливають на сексуальність жінки. І це досить розповсюджений випадок. Що б це не було – голодування, депресія або поєднання факторів (супутні порушення, травми тощо), жінки, які страждають на анорексію, мають не тільки низьке лібідо, але й ізолюються та соромляться себе в результаті цього. (Проблеми зі сексуальністю та близькістю, звичайно, стосуються не лише людей з анорексією, але саме в цій галузі було проведено дуже мало досліджень, тож маємо це виправити!)

Ось, чого не слід робити.

Іноді найкраща підтримка для когось – це розуміти хибну поведінку, якою ти можеш (ненавмисно) нашкодити другові, що одужує, і намагатися не робити цього.

Утримайтеся від розмов про їжу з точки зору того, що добре і що погано, перерахування калорій, надмірних тренувань або заохочення розмов про дієту.

– Не зосереджуйте увагу на їжі загалом.

– Не коментуйте зовнішність (вашу чи чужу) у будь-який спосіб.

– Не робіть компліменти, що пов’язані із розміром тіла ( комплімент «ти не товста, ти гарна» означає, що одне виключає інше).

– Намагайтесь не стандартизувати думки та / або поведінку («о так, я теж так роблю») та не підтримуйте стереотипи розладів харчової поведінки («я думав, що лише у багатих білих дівчат бувають розлади харової поведінки»).

– Не виявляйте свій шок, огиду чи судження та не давайте надто спрощених рекомендацій («Чому б тобі просто не з’їсти / не припини їсти»).

– Майте на увазі, що коли хтось лікується, не обов’язково вони одразу почуваються набагато краще.

Ви не завжди будете знати, що сказати, і це нормально! Якщо ви говорили щось із цього раніше, ви лише людина, а коментарі однієї людини не змушують когось посилити розлади харової поведінки. Але зробити все можливе, щоб усунути потенційно шкідливі ситуації для близької людини – це надзвичайно важливий крок.

Зрозумійте, що ви не зможете завжди вчиняти правильно.

Можливо, це прозвучить як кліше, але я все одно це скажу: ідеальних людей немає. Я не ідеальна, ваш терапевт не ідеальний, той активіст, за яким ви стежите в Instagram, не є ідеальним, і (це правда) ви також не ідеальні. Усі ми говоримо і робимо неправильні речі, бо ми всі неідеальні люди, що намагаються зрозуміти цей недосконалий та жорстокий світ.

Це нормально не знати, що говорити чи робити, коли у когось із ваших близьких чи у вас розлади харової поведінки. Головне, що ви тут, і ви готові вчитися.

Джерело https://iweighcommunity.com/how-to-support-a-friend-recovering-from-an-eating-disorder/

Якщо у вас (або у вашої дитини) є розлад уникнення/обмежувального споживання їжі (ARFID), можливо, вам було важко пояснити його іншим та як він впливає на вас. ARFID може викликати дискомфорт у соціальних ситуаціях. Наприклад, коли люди переконують вас скуштувати певну їжу. Вам може бути так незручно й соромно, що ви взагалі намагаєтесь уникати таких ситуацій.

Що таке розлад уникнення/обмеження споживання їжі (ARFID)?

ARFID – це розлад харчової поведінки, який може трапитися у людини будь-якого віку. Люди з цим розладом обмежують споживання їжі з причин, які не пов’язані з набором ваги. Вони зазвичай чутливі до різних смаків і текстур, мають поганий апетит і можуть боятися наслідків приймання їжі.

Як розповідати про ARFID іншим

Як і у випадку з будь-яким розладом, ви маєте право ділитися тільки тією інформацією, якою забажаєте. Можливо, з певними людьми вам легше відкритися, а з іншими ви відчуєте, що комфортніше нічого не говорити про наявність ARFID.

У деяких обставинах можна взяти тарілку, покласти їжу і вдати, ніби ви їсте. Якщо це більш обмежене коло людей, вас можуть вмовляти, щоб ви їли їхню їжу (привіт, бабуся, яка викликає почуття провини!). Але ніхто не має права змушувати вас щось з’їсти. Ви можете відмовитися та назвати будь-яку зручну для вас причину: «У мене алергія», «Я не можу це їсти», «Я вже поїв», «Мені зле» (хоча в часи COVID, у людей це може викликати тривогу), або «У мене розлад обмежувального споживання їжі, через який мені важко їсти цей продукт».

Якщо люди коментують ваше харчування, пам’ятайте, що це не їхня справа, і ви можете ввічливо сказати, що не бажаєте обговорювати вашу алергію, непереносність певних продуктів або ваш ARFID. Якщо ви використовуєте останній аргумент, то будьте готові пояснити, що це за розлад. Якщо люди насміхаються з вашого вибору їжі, ви можете повідомити їм, що у вас розлад, а висміювання не допомагає його перемогти.

Якщо ви робите «особливе замовлення» в ресторані та соромитесь цього, пам’ятайте, що ви маєте право замовляти їжу, яку можете з’їсти, і в більшості випадків персонал захоче вам допомогти без засудження. Вам може здаватися, що всі дивляться на вас, але насправді людям все одно, що їдять інші.

Отримайте підтримку

Якщо у вашому житті є люди, з якими ви часто їсте, ви можете поділитися з ними про свій розлад обмежувального споживання їжі, та розказати, як вони можуть вам допомогти. Наприклад, ви можете обрати ресторан на основі того, що зручніше їсти вам. Або за столом вони можуть запропонувати вам скуштувати шматочок їхньої страви, якщо ви захочете (або різних страв, щоб у вас було більше варіантів вибору).

Деякі люди можуть так нічого і не зрозуміти. Але сподіваємось, ви знайдете у своєму житті тих, хто підтримає. Вам не слід соромитися свого розладу.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/helping-others-in-your-life-understand-your-arfid/#more-4686

Організму потрібне достатнє живлення, щоб людина реалізовувала свій потенціал. Це особливо важливо в підлітковому віці, коли відбуваються значні стрибки в рості. Але якщо в цей період починається розлад харчової поведінки, це може призвести до затримки росту.

Неможливо надолужити втрачені сантиметри росту, до того ж люди з нелікованими розладами харчової поведінки мають ризик втратити зріст протягом життя. Але лікування може запобігти майбутнім проблемам з харчуванням та затримці росту.

Чому анорексія гальмує ріст організму?

Нервова анорексія — це РХП, при якому люди сильно обмежують споживання їжі та напоїв. Як результат недоїдання, тривала нестача поживних речовин може привести організм до стану голоду.

Дефіцит поживних речовин є комплексним і може мати низку несприятливих наслідків, таких як затримка росту. Ця проблема особливо стосується підлітків, оскільки недоїдання може перешкоджати росту організму через брак живлення.

Коли може початися нервова анорексія

Хоча симптоми нервової анорексії можуть виникнути в будь-який момент протягом життя людини, вона найчастіше починається в підлітковому віці. Вважається, що через гормональні зміни внаслідок статевого дозрівання, можуть активізуватись певні гени, що «запускають» розлад харчової поведінки.

До того ж це один із ключових періодів фізичного розвитку.

У підлітковому віці кістки ростуть так само як і епіфізи, або пластини росту. Ці пластини відкриваються лише на певний проміжок часу, коли рівень гормонів змінюється, вони починають закриватися. І це відбувається протягом статевого дозрівання та молодого віку.

Якщо анорексія починається до закриття пластин, людина може втратити весь свій потенційний зріст. Через недоїдання організму важко виробляти все необхідне для росту, і пластини можуть закритися, так і не отримавши потрібних елементів для росту.

Вплив статі

На чоловіках нервова анорексія може відбиватися менш критично, ніж на жінках, якщо ми говоримо про ріст організму.

Представники чоловічої статі зазвичай мають довший період фізичного росту, причому у деяких, пластини залишаються відкритими на два роки більше.

Якщо у хлопця розвивається нервова анорексія у підлітковому віці, ці додаткові роки можуть зіграти ключову роль, даючи більше часу, щоб вилікуватись та заповнити свої пластини, перш ніж вони закриються.

Чи можуть люди з нервовою анорексією відновити зріст після лікування?

Хоча лікування нервової анорексії має вирішальне значення для відновлення багатьох аспектів психічного та фізичного здоров’я, на жаль, воно навряд чи відновить фізичний ріст, що порушився через РХП.

Одне нещодавнє дослідження це підтвердило. Дослідники спостерігали за групою дівчат-підлітків з нервовою анорексією, і вимірювали їхній зріст протягом усього періоду лікування. Висновки були такими:

• Помітна рання затримка росту. На початку лікування дівчата не були такими високими, як очікувалося, але це не було критичним.
• Погіршення з часом. Коли дівчата росли, стало зрозуміло, що вони не досягнуть середнього показника росту, що є у дівчат їхнього віку.
• Відсутність варіантів лікування. Хоч багато проблем, пов’язаних з нервовою анорексією, зникли після того, як дівчатам надали допомогу, жодна з пацієнток не стала вищою та не досягла очікуваного дослідниками зросту.

Можливо, хтось зможе надолужити зріст, якщо захворювання розпізнати та належним чином лікувати на ранній стадії. Але часто за допомогою звертаються вже тоді, коли пластини росту починають закриватися.

Довгостроковий вплив нервової анорексії на фізичний ріст

Люди з нервовою анорексією, можуть мати здорове та сильне тіло, якщо буде належне лікування. Але за його відсутності, проблеми фізичного росту можуть з часом погіршитися.

Обмеження в їжі позбавляє клітини поживних речовин, необхідних для росту. Це також виснажує запас здорових клітин організму, які необхідні для заміни тих, що руйнуються або фільтруються іншим чином.

Анорексія та ріст кісток

Анорексія може особливим чином впливати на кістки.  Через рік після початку нервової анорексії кістки можуть ослабитися та стати тоншими.

Недостатня щільність кісткової тканини безпосередньо пов’язана з недоїданням, що може бути непомітним одразу. Але якщо неправильна харчова поведінка продовжується, це може призвести навіть до остеопорозу.

Може бути навіть, що люди стають нижчими. Слабші кістки легше стискаються та ламаються, зменшуючи сантиметри зросту.

Багато хто не відчуває проблему, поки зменшення зросту ще не почалося.

Пошук лікування нервової анорексії

Раннє втручання та лікування нервової анорексії має вирішальне значення для запобігання будь-яким наслідкам для здоров’я, зокрема затримці росту. Якщо ви або ваша близька людина маєте симптоми цього розладу – час звернутися за допомогою.

Ви можете почати з розмови з медпрацівником. Лікарі та спеціалісти з психічного здоров’я можуть дати вам необхідну інформацію та порадити відповідну програму лікування.

Терапія може включати приймання ліків, харчових добавок та проходження медичного обстеження. І не менш важливим, ніж розв’язання фізичних проблем, є робота над аспектами психічного здоров’я, які лежать в основі багатьох розладів харчової поведінки.

Може здатися, що це довгий та важкий шлях. Але лікування проблем, пов’язаних з нервовою анорексією, допоможе зробити ваше майбутнє більш здоровим і щасливим. Знайти допомогу завжди можливо.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/anorexia-stunted-growth-concerns

Розлади харчової поведінки – це складні хронічні стани здоров’я, які потребують тривалого підходу до відновлення. На жаль, шлях до одужання у дітей може бути особливо важким та супроводжуватися рецидивами.

Рецидив РХП  — це повернення або посилення симптомів після покращення чи ремісії. Він може виникнути через стресові фактори, такі як зміни у родині, переживання травматичних подій або інші тригери.

Труднощі з підтримкою стабільного одужання з часом також можуть спричинити рецидив у дітей. Але за належної уваги рецидивам можна запобігти.

Загальні ознаки рецидиву розладу харчової поведінки

Розпізнати рецидив розладу харчової поведінки у дітей з РХП в анамнезі може бути складно, оскільки зміни у їхній поведінці чи мисленні можуть бути незначними. Однак чим раніше це виявити, тим швидше можна вжити додаткових заходів лікування, зокрема розробити план запобігання рецидивам.

Уважно спостерігаючи за цими потенційними попереджувальними ознаками, можна виявити рецидив на ранніх стадіях і вжити відповідних заходів.

Швидка втрата або збільшення ваги

Раптова зміна ваги є одним із найбільших провісників рецидиву, потенційно вказуючи на відродження ряду розладів поведінки. Втрата ваги може статися через пропуск їжі або надмірне фізичне навантаження, а набір ваги ймовірний після епізодів переїдання.

Якщо ваша дитина лікується від РХП та починає швидко втрачати або набирати вагу, це може бути ознакою того, що розлад повертається.

Уникнення певних продуктів

Симптоми розладу харчової поведінки часто включають страх або уникання певної їжі, наприклад вуглеводів або жирів. Нервова анорексія та нервова булімія, зокрема, часто передбачають зосередженість на дієті загалом або певній їжі зокрема.

Якщо ваша дитина починає уникати певної їжі, яку раніше їла без проблем, це може бути ознакою того, що її розлад харчової поведінки повернувся або в неї частковий рецидив.

Таємне приймання їжі

Приховане приймання їжі є ще одним із порушень харчової поведінки, що проявляється як частина багатьох різних розладів харчової поведінки, наприклад, розлад переїдання та нервова булімія.

Люди з цими захворюваннями можуть відчувати сором через кількість їжі, що споживають, або через свій спосіб харчування. Це також стосується дітей з РХП.

Дитина може їсти після того, як усі пішли спати, або ж ховає їжу та їсть її тихенько на самоті.

Заклопотаність їжею або вагою

Підвищена увага до їжі та ваги може передвіщати рецидив. Якщо ваша дитина починає надмірно говорити про їжу, вагу чи образ свого тіла, це може бути ознакою того, що вона повертається до шкідливої поведінки.

Зацикленість на їжі, харчуванні чи формі тіла, розмірі та вазі також може стати слизькою дорогою для тих, хто лікується від харчового розладу. Ці переживання можуть спричинити інші фактори ризику РХП, такі як низька самооцінка, і призвести до надмірних тренувань або більш невпорядкованої харчової поведінки.

Зміни настрою

РХП негативно впливають не тільки на фізичне здоров’я, а й на емоційний стан.

Дослідники виявили, що депресія та тривога тісно пов’язані з багатьма розладами харчової поведінки, а супутні діагнози ще більше посилюють симптоми РХП. Порушення харчової поведінки також часто викликає гормональну дисфункцію, що може призвести до перепадів настрою. До того ж деякі симптоми РХП, зокрема таємне вживання їжі, можуть призвести до антисоціальної поведінки.

Якщо ваша дитина починає усамітнюватися, стає більш дратівливою або виглядає сумною чи роздратованою, це може бути ознакою рецидиву.

Що робити, якщо у вашої дитини рецидив

Розлади харчової поведінки, такі як підліткова нервова анорексія, виснажують багатьох дітей і молодих людей. Для батьків виявлення тривожних ознак на ранній стадії може стати ключем до запобігання рецидиву.

Якщо ви думаєте, що у вашої дитини рецидив, спробуйте зберігати спокій і вжити необхідних заходів, що дозволять їй повернутися до одужання.

Спілкуйтеся зі своєю дитиною

Важливо мати відкрите та чесне спілкування з дитиною протягом усього процесу одужання. Це може допомогти вам зрозуміти, через що вона проходить і відчуває.

Заохочуйте дитину до розмови та слухайте її слова без засудження. Якщо вона висловлює тривожні думки або говорять про шкідливу поведінку, ви можете порадитися з її лікарем або з фахівцем із психічного здоров’я.

Заохочуйте здорові харчові звички

Діти, які страждають від розладів харчової поведінки, можуть мати нездорові стосунки з їжею.

Часто план харчування є частиною одужання. Їх розробляють експерти з урахуванням особливих потреб пацієнта.

Якщо у вашої дитини ознаки рецидиву, перегляньте цей план, щоб дізнатися, які режими харчування та рецепти були рекомендовані. Ви також можете заохочувати здорові харчові звички власним прикладом.

Спробуйте самі вибудувати здоровіші стосунки з їжею. Рух «Здоров’я в будь-якому розмірі» пропонує поради щодо інтуїтивного харчування та інших способів уникнути пасток культури дієти.

Відстежуйте показники ваги

Діти з РХП ризикують пережити рецидив, якщо їх вага або заміри тіла почнуть змінюватися. Батьки повинні стежити за цими цифрами, але не робити їх центром розмови з дитиною.

Не так просто дотримуватися цієї золотої середини. Якщо вам потрібна допомога щодо найкращого способу відстежувати показники, проконсультуйтесь з психологом або лікарем.

Розв’язуйте супутні проблеми психічного здоров’я

Переважна більшість розладів харчової поведінки виникає разом з іншими психічними розладами, зокрема депресії та тривожні розлади. Однією з головних причин часткового або повного рецидиву є наявність цих захворювань.

Повне одужання від розладу харчової поведінки майже завжди вимагає змін не лише в харчових звичках, але й психічному здоров’ї. Ось чому багато терапевтичних методів, розроблених для лікування розладів харчової поведінки, зосереджені на таких поняттях, як самоприйняття та уважність.

Важливо знати про ці основні захворювання та звернутися за додатковою допомогою, якщо ви помітите ознаки дистресу у вашої дитини. Психолог може надати вам відповідні поради щодо того, як діяти далі.

Зверніться за професійною допомогою

Запобігання рецидивам розладу харчової поведінки у дітей вимагає багатогранного підходу. Батьки відіграють важливу роль у процесі одужання своєї дитини та можуть вжити важливих заходів, щоб підтримати та захистити її від рецидиву.

Ви можете самостійно робити вищезазначені дії, але іноді необхідне також професійне втручання.

Кваліфікований фахівець з питань психічного здоров’я, дієтолог або лікар може допомогти створити програму профілактики рецидивів або надати підтримку та вказівки, необхідні для відповідних наступних кроків.

Як шукати лікування при рецидиві розладу харчової поведінки

Важливо пам’ятати, що відновлення після розладу харчової поведінки часто є складним і тривалим процесом. Рецидиви трапляються у людей будь-якого віку. Але повторна поява шкідливої поведінки не означає, що ви, як батьки, зробили щось не так.

Натомість ситуація може показати, що сприяло рецидиву розладу. Тоді створюється програма запобігання рецидивам, яка включатиме кроки для вас і вашої дитини, щоб відновити процес одужання.

Звернення до медичного працівника має першочергове значення. Зверніться до лікаря, психіатра, дієтолога чи інших членів команди догляду за найкращою порадою та інформацією щодо того, що робити далі.

Наявність належного рівня догляду може мати значний вплив на запобігання рецидиву розладу харчової поведінки у вашої дитини. І найголовніше не втрачати надію. Рецидив або навіть частковий рецидив не говорить про провал, адже відновлення завжди можливе.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/warning-signs-my-child-is-experiencing-a-relapse

Анорексія – це розлад харчової поведінки, при якому є сильний страх збільшення ваги, спотворене уявлення про своє тіло та обмежене споживання їжі чи калорій. Боротьба людини з анорексією може супроводжуватися широким набором проблем: низька самооцінка, виснажливі фізичні симптоми та соціальна ізоляція.

Вплив анорексії на соціальне життя людини може бути руйнівним. Якщо ви хочете одужати від анорексії, початок відновлення людських зв’язків — як із самим собою, так і з іншими — важлива частина шляху до кращого самопочуття.

Як анорексія може вплинути на соціальні навички

Здорове соціальне життя формується низкою факторів. Це відчуття гарного фізичного самопочуття, самоцінність, зв’язок з іншими, а також здатність бути спонтанним і присутнім у взаємодії. На жаль, багато з цих якостей можуть бути притуплені або відсутні, коли людина страждає на анорексію.

Відповідно до П’ятого видання «Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів» (DSM-5), загальні ознаки анорексії включають:

• Страхи або занепокоєння щодо приймання їжі в громадських місцях
• Схвильованість думками про їжу
• Відчуття неефективності
• Відсутність спонтанності
• Сильне бажання контролювати своє життя
• Імпульсивна поведінка та вживання психоактивних речовин

Коли людина з анорексією страждає від поганого харчування, вона може мати симптоми депресії, дратівливий настрій, порушення сну та бути замкнутою. Анорексія може також впливати на когнітивні функції, викликаючи запаморочення, проблеми з концентрацією та погіршення пам’яті.

Будь-який із наведених вище симптомів може заважати людині насолоджуватися здоровим і повноцінним соціальним життям. Наприклад, людині стає все важче брати участь у соціальних заходах. Поведінкові симптоми анорексії включають:

• Наявність суворих харчових ритуалів
• Виконання інтенсивних і жорстких фізичних вправ
• Почуття дискомфорту під час приймання їжі в оточенні інших людей
• Відчуття тривоги з приводу свят та інших соціальних заходів

Багато людей, які борються з такими розладами харчової поведінки, як анорексія, також мають низьку самооцінку. У деяких випадках низька самооцінка може погіршуватися через соціальну ізоляцію. Крім того, важкі почуття, такі як сором, провина та нікчемність, можуть створювати додаткові бар’єри між людиною з анорексією та її друзями й коханими.

Як анорексія може створювати дистанцію

Розлади харчової поведінки, зокрема анорексію, часто називають хворобами-ізоляторами. Загалом тому, що розлад харчової поведінки відокремлює людину від зовнішнього світу.

Анорексія може призвести до відключення від потреб організму, довгострокових цілей і соціальних зв’язків. Може поглибити почуття низької самооцінки, змусити людину почуватися окремо від інших, або відчувати себе в пастці рутини та емоцій, які стали домінувати в її житті.

У одному дослідженні взяли участь 17 підлітків з анорексією віком 12-17 років, що проходили стаціонарне лікування. Дослідження за допомогою фокус-груп та інтерв’ю, виявило наступне:

• Учасники повідомили про зменшення соціальних зв’язків. У них було мало друзів до госпіталізації, або вони втратили їх частково через боротьбу з анорексією. Учасники також вказали, що їм важко спілкуватися з іншими, бо вони відчувають себе відірваними від зовнішнього світу через перебування в стаціонарі.
• Учасники боялися втратити соціальні стосунки, і пояснювали цей страх такими факторами, як розлад харчової поведінки, стаціонарне лікування, самоізоляція та соціальна ізоляція.
• Учасники також мали страх негативних оцінок з боку інших і відчували, що сором’язливість або замкнутість тільки посилюють його. Вони хвилювалися про те, що сказати і як поводитися з іншими.
• Учасникам було важко впоратись з соціальними ситуаціями, не маючи інструментів, які могли б їм допомогти.
• Учасники відчули негативний вплив госпіталізації на соціальні зв’язки, хоча був і позитивний аспект у вигляді джерела соціальної підтримки серед інших пацієнтів.

Працюємо над відновленням і включенням в життя

Боротьба кожної людини з анорексією та соціальне функціонування унікальні. У деяких людей проблеми з соціалізацією можуть передувати появі симптомів анорексії. У одному дослідженні близько двох третин учасників зазначили, що мали соціальні труднощі до початку анорексії. А для двох третин учасників проблеми з контактами стали стимулом розвитку розладу харчової поведінки (анорексії).

Крім того, люди з анорексією часто страждають від супутніх розладів психічного здоров’я, таких як тривога, депресія та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), які можуть вплинути на їхнє соціальне життя. Дослідження виявили, що тривожність часто разом з усіма діагнозами розладу харчової поведінки, зокрема при анорексії.

Симптоми анорексії та навички комунікації можуть перекликатися різними способами. Тому для людей, які проходять лікування, може бути життєво важливо приділяти увагу своїм потребам для вибудови соціального життя. Протягом усього часу лікування людина може отримати користь від створення соціальної підтримки, зміцнення зв’язків із самим собою та іншими. Це поступовий процес, але він може бути дуже корисним.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/how-anorexia-can-affect-social-life-and-skills

Існує розлад харчової поведінки, який часто губиться серед більш відомих РХП на кшталт нервової анорексії, нервової булімії та розладу переїдання. Розлад уникнення/обмежувального споживання їжі (ARFID) — це РХП, за якого людина має непереносність певної їжі через її текстуру, смак або запах. Або людина уникає певних продуктів внаслідок травми, наприклад, якщо отруїлася або задихнулась через потрапляння їжі. Тож є хвилювання, чи вдасться проковтнути певну їжу, або що вона викличе блювоту. ARFID може також проявлятися як повна відсутність інтересу до їжі.

Цей РХП проявляється в вибірковому (обмеженому) виборі їжі, що може призвести до медичних ускладнень, таких як низька вага, нездатність набирати вагу в дитинстві, затримки розвитку, недоїдання, а також дефіцит вітамінів і мінералів. Багато людей з цим розладом розповідають, як незручно буває їсти разом з іншими та відчувати себе ізольованим від однолітків і родини. Це важко, як для людини з цим розладом, так і для її близьких. Багато людей з ARFID хочуть їсти, як звичайні люди. На відміну від нервової анорексії та булімії, люди з ARFID не бояться збільшення ваги або зміни свого тіла.

Уявіть, як важко сидіти за столом з близькою людиною, і бачити, що вона не може їсти достатньо, навіть якщо голодна. Уявіть, як важко зрозуміти, що людина не їсть певні продукти, просто тому, що має певні страхи щодо них. Багато близьких пристосовуються і готують таку їжу, яку може їсти людина з ARFID, або залишають їм цю їжу, поки їх не буде вдома.

Як підтримати близьку людину з ARFID?

По-перше, визнайте її почуття. Процес відновлення може бути дуже важким. Для багатьох людей з ARFID почати їсти – це важливий елемент лікування. Це означає, що вони пробують їжу, яку боялися їсти, або їдять, щоб довести, що їхні страхи не справджуються. Зіткнутися з цими страхами –  лячно. Вони можуть відчувати тривогу та пригнічення. Дайте їм зрозуміти, що їхні почуття – важливі. Визнайте, наскільки це важко, і скажіть, що ви в них вірите.

По-друге, наберіться терпіння. ARFID часто спостерігається у дітей, але може тривати навіть у дорослому віці. Багато з моїх пацієнтів мають харчові обмеження ще з дитинства. Протягом багатьох років їхня родина знаходила способи годувати їх, вибираючи, що вони будуть їсти із переліку цих безпечних продуктів. Можливо, вам доводиться готувати окремі страви для члена вашої родини та не ходити в певні ресторани, де немає потрібних варіантів їжі. Коли ваша близька людина починає їсти нову їжу, потрібен час, доки вона звикне. Можливо, ви захочете сказати: «Просто з’їж це»  або роздратуєтесь через чергову відмову. Пам’ятайте, що розширення асортименту їжі – це повільний процес. Тиск і гнів не допомагають. Ваші близькі можуть відчувати сором. М’яко заохочуйте пробувати щодня нові страви. Нагадайте їм, чим більше вони пробуватимуть, тим буде легше з часом.

По-третє, дозвольте їй вільно обирати їжу. Люди з більшою ймовірністю спробують їжу, яка їм цікава, ніж коли відчуватимуть примус. Це все не так страшно. Як батько, ви можете втратити владу над своєю дитиною, якщо в минулому вона чинила сильний опір куштувати нову їжу.

По-четверте, дізнайтесь більше про цей РХП та зверніться за підтримкою. Вам може бути корисно дізнатися про ARFID та його симптоми. А також звернутися до інших людей, які пройшли через цей процес. Багато батьків почуваються безпорадними, коли їх дитина відмовляється їсти. Допомога з боку терапевта, групи підтримки та медичних працівників може надати відчуття сили, а також полегшити тягар відповідальності, який ви відчуваєте на собі.

По-п’яте, дізнайтесь більше про культуру харчування та не судіть вибір їжі вашої близької людини з ARFID.

Якщо вам або вашим знайомим важко їсти через відразу чи страхи, допомога існує. Спершу проконсультуйтеся з лікарем, щоб дізнатися, чи є у вашої близької людини недостатня вага, недоліки в харчуванні чи інші проблеми зі здоров’ям. Одужання від цього діагнозу цілком можливе.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/supporting-your-loved-one-with-arfid/

Мене часто запитують, чи працює FBT (заснована на сім’ї терапія)  в родинах, де батьки розсталися чи розлучилися. Відповідь однозначно так! Лікування може бути реалізовано в різних формах, якщо принаймні один із батьків або опікун бере участь у терапії. Але про це на сьогодні мало написано. Дослідження просувають думку, що FBT  ефективна у «повних сім’ях». Я поділюся стратегіями, які, на мою думку, були корисними для підтримки підлітка з розладом харчової поведінки в розділених сім’ях.

По-перше, перевірте закони щодо того, хто може давати згоду на лікування неповнолітньої дитини та умови опіки. Я вважаю доцільним витрачати додатковий час і енергію на те, щоб обоє батьків були на однакових рівнях у лікуванні дитини й рухались в одному напрямку. Ми проводимо додаткові сеанси для кожного з батьків окремо. У більшості родин, де є двоє батьків, мама та тато мають різні бачення, свої аргументи та ступінь прийняття FBT. Це ще більш помітно, коли батьки розлучилися через різницю в поглядах.

Об’єднання заради спільної мети

Я припускаю, що всі батьки (включно з вітчимами) хочуть кращого для своїх дітей. Тож на час терапії люди можуть відсунути в бік свої розбіжності, щоб працювати разом в інтересах своїх дітей. Мені подобається формулювання: «Ми всі за Ендрю». Важливо, щоб підліток з розладом харчової поведінки чув однакову інформацію. Розлад харчової поведінки майстерно знаходить розбіжності та використовує їх, щоб налаштувати людей один проти одного. Це одна з причин, чому корисно проводити окремі сесії з батьками, щоб допомогти їм дійти спільної стратегії та бачення. Навіть у повних сім’ях батьки можуть не погоджуватися щодо тактики, тож можуть знадобитись окремі сесії, щоб дійти консенсусу.

Якщо дитина поперемінно живе то з батьком, то з матір’ю, то за умови що один із батьків жорсткіше ставиться до розладу харчової поведінки, дитина під впливом РХП буде хотіти знаходитись більше вдома в іншого з батьків. Отже, корисно намагатися досягти якомога більшої узгодженості між батьками щодо режиму харчування, розміру порцій.

У випадках, коли один із батьків бере менше участі в FBT терапії або не готовий пройти необхідну кількість сесій, я іноді пропоную надати тимчасову перевагу у вихованні тому з батьків, хто залучений більше, принаймні на першій фазі. Я підкреслюю, що це тимчасово і лише для сприяння швидшому одужанню, а вже на другій фазі лікування можна повернутись до попередніх домовленостей. Слід також зазначити, що харчування дитини у батьків, які мають трохи різні підходи, насправді може бути корисним для розвитку гнучкості. Хоч це може бути важко тут і зараз, але може принести користь у довгостроковій перспективі.

Комунікація між батьками

Спілкування часто ускладнюється, коли батьки розділені. Зазвичай я пропоную створити спільний документ Google, куди батьки завантажують і діляться меню, планами харчування, фотографіями їжі та будь-якою іншою інформацією, наприклад, звітами про відвідування лікаря та вагою. Так буде комфортніше усім. Коли батьки розділяють виховання дитини, іноді збереження та вирівнювання ваги може бути проблематичним. У випадку, коли підліток по черзі живе з двома різними батьками, я пропоную кожному з батьків контролювати вагу дитини, коли вона приходить, і коли йде до іншого з батьків. Це дозволяє вирівнювати вагу, а також дає кожному з батьків швидкий зворотний зв’язок про їхній власний внесок у збільшення ваги дитини.

У випадку, якщо батьки підлітка розстались або розлучились, важливо мати нагляд сімейного терапевта, який може підтримати сім’ю в спільній роботі для боротьби з розладом харчової поведінки.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/fbt-with-separated-and-divorced-families/

Розлади харчової поведінки зазвичай потребують мультидисциплінарного підходу до лікування. Незалежно від типу терапії, підтримка харчування важливий компонент одужання від розладу харчової поведінки. Вона може бути корисною для людей будь-якого віку з РХП, включно з нервовою анорексією, атиповою анорексією, нервовою булімією, розладами переїдання та вибіркового харчування.

Що таке підтримка в харчуванні?

Підтримка в харчуванні передбачає підтримку інших людей на шляху одужання від РХП. Люди з РХП мають труднощі з тим, щоб наповнювати свій організм енергією через харчування, бо вони не їдять достатньою. Багато хто переживає, що певна їжа може нашкодити. Коли тривожність висока, ми природно хочемо уникати того, що це викликає (в цьому випадку – їжі). Однак для одужання від розладу харчової поведінки необхідно регулярно харчуватися різноманітними продуктами. З огляду на високу тривожність і постійні думки про розлад харчової поведінки, які викликає їжа, людині з РХП важко їсти достатньо. Підтримка в харчуванні може це змінити.

Ми не можемо сказати, що достатньо лише індивідуальної терапії, навіть із включенням щотижневого відвідування дієтолога, щоб допомогти людині їсти стільки, щоб відновити вагу. Вищі рівні медичної допомоги, а саме програми часткової госпіталізації й стаціонарні лікувальні центри, існують переважно з цієї причини. Вони забезпечують регулярне харчування та перекуси щодня в оточенні професіоналів і терапевтичного середовища. Ті, хто одужує самостійно, може відтворити це в амбулаторних умовах.

Для підлітків і молодих людей це може бути сімейне лікування (FBT) – терапія,  за якої батьки можуть допомагати з харчуванням своїй дитині. Якщо це ваш випадок, то таке лікування є оптимальним: терапевт дає необхідні поради батькам, які своєю чергою покращують харчування дитини.

Якщо ви доросла людина, яка лікується без підтримки сім’ї чи сімейної терапії, ви можете звернутися до друзів або спеціалістів.

Чим може допомогти підтримка в харчуванні?

Ось кілька способів, як допомогти в одужанні від РХП:

1. Створення структурованого плану харчування. Одним із найскладніших аспектів відновлення при РХП є встановлення регулярного та послідовного режиму харчування. Розлади харчової поведінки збивають природні сигнали голоду та можуть викликати страх і тривогу щодо їжі. Тож створення структурованого плану харчування передбачає регулярні приймання їжі та перекуси, враховуючи харчові потреби та вподобання людини. Наявність такого плану допомагає створити відчуття стабільності, зменшує тривогу навколо їжі та допомагає регулювати почуття голоду та ситості.
2. Подолання страху та тривоги щодо їжі: багато людей із розладами харчової поведінки мають певну їжу, якої вони бояться або уникають. Підтримка в харчуванні може допомогти зустрічатися з такою їжею в безпечному та сприятливому середовищі. Так з часом цей страх розсіюється, розширюється різноманітність продуктів, які людина готова їсти.
3. Надання емоційної підтримки: присутність людини, яка підтримує під час приймання їжі, може допомогти впоратися з тривогою, дискомфортом або іншими негативними емоціями, які виникають під час їжі. Людина поруч, що заспокоює, підбадьорює та направляє, може допомогти зменшити почуття сорому та провини, а також створити звичку їсти самостійно надалі.
4. Сприяння відновленню харчування: розлади харчової поведінки можуть спричинити значні проблеми зі здоров’ям, зокрема дефіцит харчування, електролітний дисбаланс і проблеми зі шлунково-кишковим трактом. Підтримка в прийманні їжі допомагає людям відновити та підтримувати харчування, з якого вони отримують основні поживні речовини, необхідні для зміцнення фізичного та психічного здоров’я.

Хто може надати підтримку в харчуванні?

Підтримку в харчуванні можуть надати терапевти, дієтологи, тренери з відновлення або інші спеціалісти, а також близькі та друзі. Це може бути особисто або онлайн. На щастя, технології зробили віртуальну підтримку в харчуванні простим і реалістичним варіантом.

Рекомендації щодо підтримки харчування

Якщо ви підтримуєте харчування члена сім’ї чи друга з розладом харчової поведінки, ось кілька порад.

Що не варто робити:

• Говорити про калорії, вагу, цифри на вагах
• Говорити про збільшення ваги, потребу у збільшенні ваги або розлад харчової поведінки під час їжі
• Говорити про потенційно тригерні теми, такі як тіло, одяг тощо. Також запитайте людину, яку ви підтримуєте, яких тригерів слід уникати
• Вести емоційні розмови під час їди
• Говорити щось негативне про будь-яку їжу
• Хвалити людину занадто багато — іноді це може призвести до негативної реакції через розлад харчової поведінки

 Що варто робити:

• Залишатись спокійним
• Бути співчутливим та розуміти, що людина з РХП переживає стрес під час їжі
• Відвертати людину від думок про розлад харчової поведінки та тривоги, говорячи про щось інше та легке
• Грати в ігри, наприклад, «Двадцять запитань» або «Що б ти обрав», дивитися веселе шоу чи відео разом
• Запитуйте людину, чи потрібна їй підтримка після їжі, коли бажання очиститися або відчуття провини можуть бути дуже сильними. Будьте готові допомогти відволіктися після приймання їжі, якщо це необхідно
• М’яко заохочуйте продовжувати, якщо людина перестає їсти або здається, що їй важко їсти
• Їжте разом, якщо є така можливість

Як я можу знайти підтримку в харчування для свого одужання?

Запитайте у  своєї команди лікарів та терапевтів, чи вони надають або знають людей, які надають підтримку в харчуванні чи консультують з питань харчування. Ви також можете подивитися в Інтернеті та знайти підтримку індивідуального та групового харчування при РХП. А ще ви можете попросити своїх друзів і близьких провести з вами хоча б одне приймання їжі на тиждень.

Багатьом людям важко просити про допомогу, вони відчувають ніяковість або сором, коли просять підтримати їх в прийманні їжі, і вважають, що вони повинні їсти самостійно. Але це не так. Я нагадую людям, що якби більшість людей із РХП могли повноцінно харчуватися самостійно, не існувало б цілої системи лікувальних центрів, які пропонують програми стаціонарного проживання та часткової госпіталізації, основною функцією яких є забезпечення харчування. Ймовірно, ви будете здивовані, що ваші друзі та родина будуть раді підтримати вас на шляху одужання.

Отже, підтримка в харчуванні може бути життєво важливою для одужання від розладу харчової поведінки, зокрема через емоційну підтримку, структуровані плани приймання їжі та відновлення харчування. Підтримка під час приймання їжі може допомогти людям розвинути здорові стосунки з їжею, подолати страх, впоратися з тривогою та негативними емоціями під час їжі.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/the-importance-of-meal-support-in-eating-disorder-recovery/

Якщо у вас розлад або порушення харчової поведінки, перший крок до одужання – це встановлення щоденного регулярного харчування. Це важливо для людей з анорексією, булімією, переїданням і розладом вибіркового харчування, яку б вагу вони не мали. Регулярне харчування є однією з найперших цілей когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) при РХП. Налаштування регулярного харчування також є важливим для батьків, які допомагають своїм дітям з РХП у сімейній терапії. Для більшості людей з РХП регулярне харчування є важливим першим кроком перед переходом до інтуїтивного харчування.

Більшість людей із розладами харчової поведінки та порушенням харчової поведінки харчуються нерегулярно. Зазвичай люди пропускають їжу, відкладають приймання їжі на якомога пізніший час дня або періодично влаштовують собі голодування. Так людина схильна частіше переїдати (і потенційно очищуватися). Тривалі періоди без їжі посилюють фізичний голод і думки про їжу. Коли це трапляється, тіло захищає вас, змушуючи вас їсти більш калорійні продукти, що може призвести до переїдання.

Що таке регулярне харчування?

Такий тип харчування означає регулярні приймання їжі протягом дня, приблизно кожні три-чотири години. Зазвичай для цього потрібно триразове харчування плюс два-три перекуси на день. Наприклад:

• Сніданок (протягом години після пробудження)
• Ранковий перекус (якщо між сніданком і обідом понад чотири години)
• Обід
• Полуденок (між обідом і вечерею)
• Вечеря
• Вечірній перекус (якщо вечеря більш ніж за три години до сну)

Чому регулярне харчування є важливим при лікуванні розладів харчової поведінки?

Люди з анорексією та атиповою анорексією недоїдають. Тож їхнє лікування полягає у збільшенні ваги. Регулярне харчування протягом дня дозволяє визначити кількість їжі споживаної за день. При булімії та схильності до переїдання, більш часте вживання їжі запобігає різкому почуттю голоду, яке може стати причиною переїдання. Якщо ви не їсте цілий день, то вірогідно переїсте пізніше. Людям із синдромом обмеженого споживання їжі також потрібно більше їсти, тому регулярне харчування є не менш важливим. При розладі вибіркового харчування у людей спостерігається низький інтерес до їжі та «збиті» сигнали голоду. Вони роблять перекуси, але не їдять повноцінні страви. Послідовне харчування допомагає людині знову орієнтуватися на природні сигнали голоду та збалансувати приймання їжі.

Мета регулярного харчування полягає в тому, щоб сформувати правильну поведінку для лікування розладу харчової поведінки. Регулярне харчування забезпечує структуру. Спочатку це може бути важко, особливо якщо ви пропускаєте їжу або періодично голодуєте, але пізніше стане звичкою. З часом ви звикнете їсти регулярно і зможете орієнтуватися на сигнали голоду.

Регулярне вживання їжі допомагає підтримувати рівень цукру в крові більш стабільним, позбутися відчуття втоми, запаморочення та дратівливості. Також зменшує відчуття надмірного голоду, втрати контролю над прийманням їжі, і покращує метаболізм.

Як правильно харчуватися, щоб одужати

• Зробіть регулярне харчування пріоритетом
• Почніть із визначення часу приймання їжі — згодом ви можете скорегувати її обсяг та різноманітність
• Заздалегідь плануйте прийоми їжі та перекуси
• Не робіть паузи між прийомами їжі більш як чотири години
• Встановіть будильник для нагадування
• Якщо вам хочеться їсти між запланованими прийомами їжі та перекусами, можливо, тієї порції їжі недостатньо, тож внесіть необхідні зміни на майбутнє
• Якщо ви переїдаєте або очищаєтесь, все одно реалізуйте наступний запланований прийом їжі (у вас може виникнути спокуса пропустити його)
• Носіть із собою перекуси

Переживання щодо збільшення ваги

Це нормально відчувати страх перед регулярним харчуванням, якщо ви робите це вперше. Багато людей бояться, що якщо вони почнуть їсти з самого ранку або більше разів на день, ніж зазвичай, то зрештою «з’їдять занадто багато» протягом дня. Ви можете переживати про набір ваги при регулярному харчуванні, але якщо це відбувається, то, ймовірно, ваша вага була нижчою за вашу природну норму, і вам потрібно було її набрати. Набір ваги може лякати, але часто він може покращити життя, зменшивши стурбованість їжею та зміцнивши ваше здоров’я.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/regular-eating-a-cornerstone-of-eating-disorder-recovery/

Нервова анорексія може значно вплинути на здоров’я серця.

Серце, найбільший м’яз нашого тіла, працює вдень і вночі, доставляючи кров, поживні речовини та кисень до кожної клітини тіла. Але недоїдання, як симптом анорексії, може призвести до того, що м’язи зменшуються та слабшають, і не можуть належним чином виконувати цю життєво важливу функцію.

З усіх захворювань серця серцева недостатність найбільше піддається лікуванню, тож ви можете вчасно повернути собі здорове серце.

Ознаки серцевої недостатності, спричинені анорексією

Коли ми чуємо про серцеву недостатність, в голові може виникнути картинка серця, яке повністю припинило свою нормальну роботу. Насправді за цієї хвороби серце просто працює гірше, ніж у здоровому стані.

Кожна клітинка тіла залежить від серця. З кожним ударом серцевий м’яз надсилає кисень і поживні речовини, живить клітини та забезпечує їхню життєдіяльність.

Але ослаблене серце не може виконувати свою роботу в повну силу. Тож клітини починають голодувати. Ознаками цього може бути:

• Втома
• Задишка
• Кашель

Але навіть за наявності цих ознак ви можете не помітити жодних проблем із серцем. Симптоми частіше проявляються в повсякденному житті, наприклад, коли ви підіймаєтеся по сходах або несете важкі сумки з магазину.

Для того, щоб дізнатись, чи є у вас ознаки серцевої недостатності, зверніться до лікаря.

Як анорексія викликає серцеву недостатність?

Є багато аспектів нервової анорексії, які можуть сприяти серцевій недостатності. Ось деякі з них:

• Погане харчування: дієта з низьким вмістом білка, тіаміну або обох може завдати шкоди вашому серцю. Кожен удар може спричиняти крихітний розрив м’язу, і без достатньої кількості поживних речовин організм не зможе відновити пошкодження.
• Отруєння: щоб схуднути, деякі люди використовують потужні проносні засоби. А певні складові, наприклад, іпекакуана, можуть пошкодити серцевий м’яз.
• Стрес: деякі форми серцевих захворювань, такі як кардіоміопатія такоцубо, можуть бути спровоковані емоційним або фізичним стресом, зокрема деякими стресорами, типовими для нервової анорексії.
• Синдром відновлення харчування: нервова анорексія часто викликає значний електролітний дисбаланс. Якщо ви знову починаєте їсти занадто багато, занадто швидко, це може посилити дисбаланс і спровокувати так званий синдром відновлення харчування. В результаті може розвинутися серцева недостатність.

Більшість із цих проблем розвиваються з плином часу. У більшості випадків обмежена дієта не призводить до серцевої недостатності. Але чим довше триватиме шкідливий режим харчування, тим більше страждає серце.

Інші проблеми з серцем, спричинені анорексією

Хоча серцева недостатність є серйозною проблемою, що може виникнути у людей з анорексією, вона не єдина. У багатьох при нервовій анорексії також розвиваються порушення серцевого ритму.

Серцебиття відбувається завдяки складній електричній системі організму. Погане харчування, зокрема дисбаланс електролітів, може перешкодити цьому процесу.

Синдром подовженого інтервалу QT

До 40% пацієнтів з нервовою анорексією мають синдром подовженого інтервалу QT. Розлад сигналів серця може спричинити швидке та нерівне серцебиття, що призводить до судом, втрати свідомості або раптової смерті.

Брадикардія

Анорексію також пов’язують з аномально повільним серцебиттям. Брадикардія виникає через погіршення роботи серцевого м’яза, і серце не може належним чином перекачувати кров по тілу.

Як лікується серцева недостатність?

Серцева недостатність може бути небезпечною або навіть смертельною, але також піддається лікуванню.

Доведено, що за належного відновлення ваги симптоми серцевої недостатності значно зменшуються. Одне дослідження показало, що у більшості пацієнтів спостерігалося значне поліпшення структури серця і навіть відновлення серцевих м’язів після повернення здорової ваги.

Пристрої

У складних ситуаціях можна використовувати пристрої, що сприяють кровообігу, наприклад, для реанімації пацієнтів після серцевого нападу. Ці пристрої надсилають електричний удар у серце, перезапускаючи м’яз, якщо він перестає працювати. Подальше лікування в цих випадках може включати кардіостимулятор, щоб підтримувати належне серцебиття.

Підтримання здорової ваги

Незалежно від типу вашого лікування, підтримка нормальної ваги є важливим аспектом підтримки здоров’я серця. Пацієнти, які знову скидають вагу після періоду одужання, можуть спостерігати повернення проблем із серцем.

Тож не нехтуйте консультаціями з лікарем, аби розуміти на якому етапі одужання ви знаходитесь.

Поширені запитання щодо анорексії та серцевої недостатності

Чи може анорексія викликати проблеми з серцем?

Так. Анорексія тісно пов’язана з кількома проблемами серця.

Обмежене споживання їжі може зменшити розмір і силу кожного м’яза вашого тіла, зокрема серця. А дисбаланс електролітів, спричинений недоїданням, завдає шкоди електричній системі, від якої залежить ваше серце.

Чи може анорексія викликати серцеву недостатність?

Так, хоча це не найпоширеніша проблема серця, пов’язана з анорексією.

Недоїдання, яке часто супроводжує анорексію, позбавляє тіло поживних речовин, необхідних для відновлення пошкоджень серцевого м’яза. А проносні засоби для скидання ваги можуть ще більше зашкодити серцю.

Чи може анорексія викликати серцевий напад?

Так. Недоїдання, яке часто пов’язане з анорексією, може безпосередньо призупинити серцебиття або послабити серцевий м’яз настільки, що йому буде важко перекачувати достатню кількість крові в організм. Будь-яку з цих ситуацій можна вважати серцевим нападом.

Чи можна виправити шкоду серцю, завдану анорексією?

Так. Пошкодження через серцеву недостатність може зникнути у випадках, коли пацієнти відновлюють і зберігають здорову вагу. Однак цей процес може бути непростим. Важливо працювати з лікарем, щоб відновити та підтримувати вагу безпечним і здоровим способом.

Відновлення функціонування серця після анорексії

Серце є найважливішим м’язом у тілі, і його здоров’я може бути в зоні ризику через нервову анорексію.

Якщо ви або ваша близька людина відчували будь-які симптоми нервової анорексії, зверніться до лікаря. Так ви обмежите потенційне пошкодження серця внаслідок захворювання.

Але важливо пам’ятати, що одужання можливе завжди, навіть після того, як з’явилися ушкодження серця. Звернутись за допомогою ніколи не пізно.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/heart-concerns-anorexia-nervosa

Чи є розлади харчової поведінки генетичними? Дослідники вважають так: РХП можуть бути наслідком як генетичних, так і екологічних впливів.

Кілька досліджень показують, що люди з анорексією мають генетичні аномалії. Хоча подібні дослідження не проводилися щодо нервової булімії та розладу переїдання, все ж є припущення, що РХП мають генетичний компонент.

Стверджується, що генетичні фактори становлять від 40% до 60% ризику виникнення розладів харчової поведінки. Розуміння, як впливають гени, може привести до розробки кращих варіантів лікування. Але проведення всіх необхідних досліджень займе час.

Пам’ятайте, що розлади харчової поведінки можна успішно лікувати. Якщо ви боретеся з нездоровим харчуванням, обговоріть зі своїм лікарем дієві програми лікування.

Нервова анорексія і генетика

Дослідження показують, що люди з анорексією мають ряд генетичних аномалій. З усіх розладів харчової поведінки анорексія найбільш досліджена генетиками. Цей досвід може допомогти краще зрозуміти інші РХП.

Є припущення, що анорексія починається в родині. Якщо в сім’ї вже були випадки анорексії, людина має в 11 разів більше ризиків захворіти.

Люди з анорексією можуть мати генетичні аномалії, які регулюють наступне:

• Вироблення холестерину
• Індекс маси тіла та ожиріння
• Рівень інсуліну натщесерце
• Рівень глюкози натщесерце

Тож анорексія вважається хворобою, що впливає на психічне здоров’я та обмін речовин.

Генетичні корені анорексії були вперше виявлені в дослідженні 2003 року. У ньому виявили три гени-кандидати, пов’язані з апетитом, тривогою та депресією, які були незвичними для людей з анорексією. Це дослідження продовжилось, поглиблюючи наше розуміння того, як працює цей розлад харчової поведінки.

Чи можуть інші розлади харчування бути генетичними?

Генетичні дослідження людей з булімією та переїданням є відносно рідкісними. Дослідники ще не дослідили глибоко генетичне коріння цих захворювань, але це може змінитися в майбутньому.

Проте вже виявили спільний генетичний фактор ризику в людей з розладом переїдання. Але потрібно більше досліджень, щоб зрозуміти цей взаємозв’язок.

Як генетика впливає на розлади харчової поведінки

Точаться суперечки щодо того, чи потрібно проводити нові дослідження щодо переїдання та булімії. Чи ми можемо вважати всі розлади харчової поведінки взаємопов’язаними?

У цій моделі люди з різними розладами харчування мають однакові генетичні вразливості. Але експресія генів має різний вплив на поведінку.

Наприклад, мутації в одному гені можуть спричиняти наступне:

• Обмеження: у людини може розвинутися анорексія та обмеження споживання їжі.
• Переїдання: людина переїдає, що переростає в булімію або розлад переїдання.

Гени не відокремлені один від одного, і клітини людини зазвичай взаємодіють і перехрещуються. В результаті деяка генетична інформація є більш вираженою, ніж інша. Саме це може бути причиною різних проявів розладів харчової поведінки.

Деякі люди мають генетичну схильність до набору ваги, а інші до її втрати. Якщо ці гени взаємодіють з тими, що «запускають» розлади харчової поведінки, то вони можуть спричиняти переїдання або обмеження їжі відповідно.

Гени, пов’язані з рисами особистості

Деякі гени, що сприяють розладам харчової поведінки, пов’язані зі специфічними рисами особистості. Вони спадкові та наявні ще до початку розладу харчової поведінки. Ось ці риси:

• Нав’язливі думки
• Тенденції до перфекціонізму
• Бажання похвали чи страх покарання
• Емоційна нестабільність
• Гіперчутливість
• Імпульсивність
• Відсутність гнучкості

Дослідження серед сімей, де є анорексія та булімія, виявили, що у всіх членів родини вищий показник поширення довстрокових РХП.

Дослідження близнюків також показують, що генетичні фактори значною мірою впливають як на анорексію, так і на булімію. Якщо дивитися на відмінності між однояйцевими та різнояйцевими близнюками, кореляція вдвічі більша серед однояйцевих близнюків із розладами харчової поведінки.

Майбутнє генетичних досліджень

Дослідження, пов’язані з розладами харчової поведінки, можуть здатися просто академічними. Наскільки важливо розуміти гени, що лежать в основі розладів харчової поведінки? У майбутньому ми побачимо користь цих досліджень, але доведеться зачекати.

У одному дослідженні виявили вісім специфічних генетичних локусів, пов’язаних із розладами харчової поведінки. Припускають, що їх ще сотні. Потрібен час, щоб виявити зв’язки та визначити, як гени проявляються в різних людей.

Тож після завершення дослідження ми можемо мати більше варіантів лікування. Молекули, що впливають на певні генетичні шляхи, можуть допомогти приборкати шкідливі харчові імпульси.

Подібні препарати можуть допомогти людям швидко виробити більш здорові моделі харчування. Але на розробку та тестування цих ліків знадобляться роки.

Розлади харчової поведінки як біологічне захворювання

Генетичні дослідження можуть допомогти медичним працівникам, терапевтам і лікувальним групам розглядати розлади харчової поведінки як біологічні захворювання, у яких люди мають однакові схильності темпераменту. Проте дослідники кажуть, що від 30% до 50% ризику розладів харчової поведінки пов’язано з факторами навколишнього середовища.

Дослідження 1: Нервова анорексія змінює гени

Канадське дослідження показало, що у людей з тривалою анорексією, розвиваються зміни в експресії генів, інакше відомі як епігенетика. Це відбувається за допомогою процесу метилювання, де рівень метилювання гена визначає, чи вимкнуто ген.

Стверджують, що розлади харчової поведінки зазвичай стають більш закріпленими з часом. Ці висновки вказують на фізичні механізми, що впливають на фізіологічні функції та функції нервової системи в усьому організмі.

Дослідження 2: Розлади харчування та залежність від алкоголю

У дослідженні Медичної школи Вашингтонського університету в Сент-Луїсі виявили, що розлади харчової поведінки та алкогольна залежність можуть мати спільні гени. Дані, зібрані від 6000 близнюків в Австралії, свідчать про те, що загальні генетичні фактори лежать в основі алкоголізму та специфічних симптомів розладу харчової поведінки, таких як переїдання та звички очищати організм, зокрема самоіндуковану блювоту та зловживання проносними засобами.

Висновки такі, що однояйцеві близнюки мають 100% спільного генетичного складу, тоді як різнояйцеві близнюки мають приблизно половину.  Тож, порівнюючи гени, дослідники можуть оцінити, який вплив генів у порівнянні з факторами навколишнього середовища.

Зрештою, генетичні фактори, що стоять за розладами харчової поведінки, є складними й потребують подальшого вивчення та вдосконалення. Вони напевне відіграють певну роль у розвитку та виникненні розладів харчової поведінки, але не повністю визначають причинний зв’язок РХП.

Що ще викликає розлади харчової поведінки?

Люди — це більше, ніж сукупність генетичних матеріалів. Нас усіх формують наші сім’ї, культура та стосунки. Отже, хоч гени можуть впливати на ризик розвитку розладу харчової поведінки, існує багато інших факторів ризику.

Загальні фактори ризику розладів харчової поведінки:

• Психічні розлади: відсутність гнучкості, перфекціонізм і незадоволення зовнішнім виглядом тіла можуть вплинути на розвиток розладу харчової поведінки. А такі проблеми з психічним здоров’ям, як обсесивно-компульсивний розлад (ОКР), можуть підвищити ризик розвитку РХП.
• Соціальне середовище: булінг через вагу, культурний вплив, соціальні мережі та травми – все це є частиною розвитку розладу харчової поведінки.
• Біологічні причини: дотримання дієти в анамнезі та деякі медичні проблеми (зокрема діабет) можуть підвищити ризик розвитку РХП.

При лікуванні розладів харчової поведінки необхідно враховувати будь-які супутні проблеми, особливо основні психічні розлади або фізичні симптоми.

Незалежно від того, що спричинило ваш розлад харчової поведінки, ви можете одужати. Сучасні методи лікування не базуються на генетиці, але допомогли тисячам людей подолати шкідливі моделі харчування й розлади харчової поведінки та жити здоровіше.

Якщо ви маєте проблеми з харчовою поведінкою  або переймаєтесь за ваших близьких, зверніться за професійною допомогою.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/genetic-factors-eating-disorders

Організм людини має три пари великих слинних залоз:

• Привушні залози
• Підщелепні залози
• Під’язикові залози

Набряк цих залоз, особливо привушних, є симптомом булімії та анорексії. Часто це одна з перших видимих ознак того, що у людини розлад харчової поведінки.

Набряклі привушні залози зазвичай зменшуються після припинення регулярного очищення або обмеженого споживання їжі. Але часом потрібне втручання медиків.

Водночас цей стан може викликати біль і дискомфорт. Набряк може бути гострим аж до зміни форми обличчя.

Ознаки та симптоми збільшених або опухлих привушних залоз

Найбільша зі слинних залоз, привушна, схильна до набряку у людей з розладами харчування. Вона знаходиться уздовж лінії щелепи, збоку обличчя, прямо перед вухами.

Привушні залози допомагають жувати, ковтати та перетравлювати їжу, виділяють слину, змащуючи ротову порожнину. Набрякаючи, збільшені залози можуть перешкоджати природному надходженню слини в рот, тож рідина затримується всередині. Це може викликати сильний біль.

Якщо привушні залози є опухлими протягом тривалого періоду часу, вони можуть навіть інфікуватися. Це може спричинити низку додаткових проблем, як-от:

• Поява шишок на щоках
• Втома
• Лихоманка
• Озноб
• Гнильні виділення із залози в ротовій порожнині
• Набряк обличчя
• Утруднення жування, ковтання, спілкування
• Труднощі з повним відкриттям рота

Що викликає набряк привушної залози?

Привушні залози чутливі до стресу, і неправильна харчова поведінка може спричинити їх набряк.

Очищення

Блювота, викликана самостійно, є однією з найбільших причин цього симптому. Приблизно у половини всіх людей, які проводили очищення таким чином, розвивається набряк привушної залози, хоча симптоми зазвичай виникають лише через кілька днів після припинення очищення.

Коли організм готується до блювоти, утворюється надлишок слини. У цих випадках рідина використовується для покриття чутливих тканин, захищаючи їх від шлункової кислоти, що повертається через травний тракт.

Коли людина очищується, це призводить до надмірної стимуляції привушних залоз, які виробляють все більшу кількість слини. Тож залози збільшуються, переростаючи в привушну гіпертрофію.

Обмеження споживання їжі

Окрім очищення, обмежене споживання їжі також може спричинити набряк слинних залоз.

Коли організм пристосовується до отримання меншої кількості їжі, у відповідь він починає виробляти менше слини. Але зміна такої харчової поведінки призводить до надмірної компенсації залоз, і, як наслідок, до набряку.

Чи може запалення слинної залози пройти без лікування?

Опухлі слинні залози можуть викликати сильний біль, однак цю реакцію можна зменшити, не звертаючись до лікаря.

Іноді дотримання програми здорового харчування та використання порад може допомогти полегшити ці симптоми. Як зменшити набряк привушної залози:

• Смоктати карамельки: це може допомогти стиснути залозу та зменшити набряк.
• Прикладати тепло: грілка може полегшити дискомфорт і змусити рідину витікати із залози.
• Використовувати протизапальні препарати: ліки можуть заспокоїти набряк і полегшити дискомфорт.

Проте ці поради можуть не допомогти, якщо йдеться про симптоми більшої проблеми. Якщо мова йде про розлад харчової поведінки, набряки привушних залоз можуть залишатися, доки не буде змінено харчову поведінку.

Як лікується запалення слинної залози?

У більшості випадків слинні залози повертаються до нормального стану після припинення обмеженого споживання їжі або очищення. Але іноді опухлі слинні залози можуть перерости в більш серйозну проблему, що потребує професійної допомоги.

У випадках хронічного набряку ви можете зробити сіалендоскопію. Ця мінімально інвазивна процедура дозволяє лікарям ближче розглянути запалені слинні протоки та лікувати їх безпосередньо в процесі.

Дослідження показало, що ця методика була особливо корисною: сіалендоскопія використовувалася для аналізу та лікування слинних проток у 6 пацієнтів з РХП. Процедура призвела до полегшення болю та зменшення розміру залози у 83% пацієнтів, що вважається успіхом, попри малий розмір вибірки.

Пошук допомоги при розладі харчової поведінки

Набряклість слинних залоз може бути болючою, ускладнювати жування або ковтання і навіть викликати набряклість обличчя, яку іноді жорстоко називають «щоками булімії» або «бурундука».

Але ви не маєте весь час страждати від цих болісних симптомів.

Існують методи лікування, які можуть допомогти вам позбутися некорисної поведінки, наприклад, очищення. Пошук надійного терапевта або медичної команди може не лише допомогти вам зменшити біль у щоках, але й розв’язати серйозніші проблеми.

Якщо ви або ваша близька людина боретеся з розладами харчової поведінки, ніколи не пізно звернутися за допомогою. Чим раніше розпочато лікування захворювання, тим менша ймовірність того, що серйозні проблеми зі здоров’ям залишаться.

Лікування допомагає. Тож його пошук — це перший крок до одужання.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/salivary-gland-swelling-eating-disorders

Щоб не набирати вагу деякі люди пережовують їжу та випльовують її перед тим, як проковтнути. Цю практику називають «дієтичною порадою», але вона може бути небезпечною з кількох причин.

Що таке розлад випльовування їжі після жування?

Як випливає з назви, людина пережовує їжу, а потім випльовує її, не ковтаючи. Концепція полягає в тому, щоб насолоджуватися смаком, не набираючи калорії.

Навіть якщо ця поведінка починається як спроба контролювати вагу, ця звичка з часом може стати компульсивною, сприяючи розвитку інших порушень моделей харчування.

Причини розладу випльовування їжі після жування

Подібно до інших розладів цей може бути пов’язаний із такими станами психічного здоров’я, як:

• Розлад тривожності
• Обсесивно-компульсивний розлад
• Вживання психоактивних речовин
• Депресія

Деякі люди можуть пережовувати їжу певну кількість разів, перш ніж виплюнути її, що може бути проявом деяких із цих станів, особливо тривожних розладів.

Низька самооцінка та негативне уявлення про своє тіло також можуть відігравати роль у підтримці такої поведінки. Проте конкретну причину розладу експерти поки не називають.

Наскільки поширеним є розлад випльовування їжі після жування?

Попри потенційно шкідливі наслідки, розлад іноді рекламують як «пораду до дієти». Деякі блогери просувають цю ідею як «спосіб отримати все», а в Інтернеті багато запитів про те, як її застосовувати.

Поширеність і доступність цієї ідеї може сильно впливати. Більш як 12% підлітків пробували жувати та спльовувати їжу. Але що гірше, ті, хто це робив, мали вищі показники психологічного стресу.

Випльовування їжі після жування: розлад чи симптом?

Експерти розходяться в думках щодо того, як саме визначити цю поведінку. Деякі вважають, що випльовування їжі після жування є окремим розладом харчової поведінки, а інші вважають, що це симптом інших РХП.

Випльовування їжі після жування як розлад

Коли справа доходить до офіційного визнання, поведінка жування та спльовування формально не є розладом. Захворювання не відображається в Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM), який містить усі визнані розлади психічного здоров’я.

Випльовування їжі після жування спочатку вважалося формою очищення, і «належало» людям з нервовою булімією. А в попередній версії DSM зазначено випльовування їжі після жування як симптом групи розладів харчової поведінки неспецифічного типу (EDNOS).

Однак, деякі експерти стверджують, що така поведінка повинна бути внесена до офіційного переліку. Бо якщо ми її виключаємо, лікарі ризикують пропустити деякі з цих форм поведінки та призвести до ускладнень у людей, що мають розлад випльовування їжі після жування.

Випльовування їжі після жування як симптом

Багато дослідників стверджують, що така поведінка не є розладом сама по собі, а скоріше є симптомом інших розладів харчової поведінки.

Одне дослідження показало, що майже 25% людей з діагностованими розладами харчової поведінки використовували жування та спльовування як компенсаторну поведінку. У іншому було сказано, що випльовування їжі після жування є потенційним показником погіршення харчової поведінки.

Деякі порівнюють випльовування їжі після жування з іншими поширеними симптомами розладу харчової поведінки, зокрема:

• Застосування проносних засобів
• Обмеження споживання їжі
• Надмірні фізичні вправи

Побічні ефекти випльовування їжі після жування

Хоча експерти не зовсім впевнені, як визначити поведінку жування та спльовування, в одному вони погоджуються – ця ідея небезпечна.

Недоїдання

Недоїдання є одним із можливих побічних ефектів, оскільки випльовування їжі заважає організму засвоювати необхідні поживні речовини. Але в результаті це призводить до збільшення ваги через переїдання, яке відбувається, щоб компенсувати поведінку.

Проблеми зі шлунком

Люди, які спльовують їжу після пережовування, також ризикують мати проблеми зі шлунком. Коли ви пережовуєте їжу, ваше тіло виділяє шлункову кислоту, щоб підготуватися до травлення. Отже, відбувається виділення кислоти в порожній шлунок, що призводить до виразки шлунка або інших ускладнень.

Інші побічні ефекти

Збільшення слинних залоз, карієс і гормональний дисбаланс також є серйозними потенційними побічними ефектами випльовування їжі після жування.

Що робити з компульсивним випльовуванням їжі

Якщо ви жуєте їжу й випльовуєте її опісля, це може свідчити про ваші глибокі занепокоєння чимось.

Така поведінка часто пов’язана з іншими розладами психічного здоров’я чи невпорядкованим режимом харчування або супроводжує їх. Це може нашкодити вашому розуму та тілу, особливо в довгостроковій перспективі.

Звертаючись за допомогою, ви можете вирішити не лише поведінку випльовування їжі після жування, але й побічні проблеми, які можуть виникати.

Терапія може допомогти вам впоратися з нав’язливими думками і зробити перші кроки на шляху до одужання.

Поширені запитання про розлад випльовування їжі після жування

Якщо ви або ваша близька людина стикнулись з цією поведінкою, у вас можуть виникнути запитання щодо цього захворювання та кроків до лікування.

Чи призводить жування і спльовування до інсулінорезистентності?

Це питання обговорюється на багатьох форумах з харчування.

Коли ми пробуємо солодку їжу, навіть якщо вона не потрапляє в шлунок, організм може виділяти невелику кількість інсуліну, але невідомо, чи це саме по собі призводить до резистентності до інсуліну.

Більш імовірно, що резистентність до інсуліну може виникнути через пропуск їжі або вживання їжі один раз на день. Ймовірність така, що це може бути через випльовування їжі після жування, а може й ні.

Випльовування їжі після жування призводить до втрати ваги?

Буває по-різному. Люди, які випльовують їжу після жування, можуть спостерігати деяку втрату ваги, особливо в короткий час. Але якщо ця поведінка також була пов’язана з циклами переїдання та очищення, то це може призвести до збільшення ваги.

Чи призводить до збільшення ваги випльовування їжі після жування?

Така поведінка сама по собі не призводить до збільшення ваги. А на початку може навіть викликати її втрату.

Але випльовування їжі після жування також пов’язують зі збільшенням ваги, оскільки воно пов’язане з циклами переїдання та очищення.

Чи засвоюються калорії в роті?

Деякі калорії можуть поглинатися в ротовій порожнині, але більшість засвоюється пізніше в процесі травлення. Це залежить від типу їжі, яку ви їсте, як довго вона знаходиться у вашому роті, і яку частину з цього ви ковтаєте.

Якщо я жую їжу, але не ковтаю, чи є у мене розлад харчової поведінки?

Якщо ви регулярно випльовуєте їжу після жування, це може бути ознакою розладу харчової поведінки. Спілкування з кваліфікованим терапевтом може допомогти вам зрозуміти цю поведінку та сформувати здоровіші звички.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/help-chewing-spitting-disorder

Порушення харчової поведінки – епідемія нашої культури. Коли з їжі роблять ворога, звісно, наша поведінка змінюється. Їжа стає забороненим плодом та прокладає шлях до порушеної харчової поведінки.

Порушенням харчової поведінки може бути дієта. Ті, хто дотримується дієти (навіть помірної), у п’ять разів частіше страждають від розладу харчової поведінки. А люди на екстремальній дієті мають у 18 разів більше ризиків розвинути РХП.

Люди з порушенням харчової поведінки  мають ознаки розладу харчової поведінки, але не у всіх діагностується повний РХП. Різниця полягає в частоті й тяжкості поведінки та дискомфорту, який завдається.

Порушення харчової поведінки

Порушення харчової поведінки виникає, коли людина слідує шкідливим моделям харчування. Людям з непереносністю певних продуктів або проблемами зі здоров’ям нічого не залишається, як дотримуватися певної дієти. Кожен випадок особливий.

Найчастіше люди з порушеннями харчової поведінки їдять, щоб впоратися з дискомфортними емоціями. Наприклад, вони можуть почати зосереджуватися на вазі та споживанні калорій, щоб відвернути увагу від інших сфер життя, де вони відчувають себе незадоволеними. Їм здається, що досягнувши цільової ваги, вони стануть щасливими.

Розлади харчової поведінки

Коли цільова вага досягається, люди неминуче встановлюють меншу вагу. Так виникає розлад харчової поведінки. Емоційне вживання їжі переростає в переїдання, що іноді призводить до розладу переїдання або нервової булімії.

Люди з розладами харчової поведінки, незалежно від того, відповідають вони діагностичним критеріям чи ні, часто відчувають тривогу з приводу їжі. Як наслідок, вони починають стежити за своїм щоденним споживанням їжі аж до калорій, надмірно займатися спортом або уникати зустрічей за столом з друзями.

Як порушені харчові звички можуть призвести до розладу харчової поведінки

Люди довкола нас передають різні повідомлення  – колеги кажуть, що незручно почуваються, якщо їдять пончики в кімнаті відпочинку, близькі говорять, що завтра підуть в спортзал після всього, що вони з’їли.

Сором через вживання їжі породжує ворожість до їжі та пропагує порушення харчової поведінки, яке поступово стає нормою. Що гірше, в інфопросторі все більше говорять про так зване «здорове» або «чисте» харчування.

Дослідники кажуть, що близько 25% людей дотримуються дієтичних порад про чисте харчування.  Ці поради стосуються:

• Розподілу їжі на «хорошу» і «погану»
• Читання етикеток, щоб виявити інгредієнти, які вважаються нездоровими
• Намагання вилікувати хвороби шляхом зміни дієти
• Обмеження калорій

Орторексія — це розлад харчової поведінки, що характеризується одержимістю «чистим» харчуванням і дотриманням екстремальної дієти. Хоча орторексія ще не включена до Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів (DSM-5), вона загальновизнана в спільноті РХП.

Це нормально захоплюватися модними течіями. Однак дієти та надмірні фізичні навантаження можуть бути небезпечними. Існує тонка межа між очищенням, щоб скинути кілька кілограмів, та розвитком небезпечного для життя розладу харчової поведінки.

Люди, які дотримуються суворих правил харчування, можуть не мати розладу харчової поведінки, але у них вищий ризик його розвитку. Соціальна прийнятність цих дієт також ускладнює виявлення розладів харчової поведінки, адже люди вважають, що усе роблять правильно.

Як позбутися порушення харчової поведінки

Можна позбутися порушених харчових звичок до того, як вони призведуть до розладу харчової поведінки. Але в деяких випадках рекомендується професійна допомога.

Зареєстрований дієтолог може допомогти вам подолати свої страхи та практикувати інтуїтивне харчування. Якщо психологічні проблеми є основною причиною невпорядкованої харчової поведінки, психотерапевт може допомогти вам розробити альтернативні механізми подолання.

Їжа живить наше тіло та дає нам енергію на увесь день, вона формує світ і стосунки з людьми довкола нас. Фітнес-трекери та екстремальні дієти змусили нас забути про це.

Практика інтуїтивного харчування та усвідомлення шкідливих поглядів на їжу та образ тіла може допомогти нам зберегти по-справжньому здорові харчові звички.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/eating-disorders-disordered-eating

Що таке (Setpoint) оптимальна вага?

Оптимальною є така вага, при якій ваше тіло функціонує найкращим чином. Умовно, це та вага, якої прагне ваше тіло, і якщо це число зменшується, тіло намагається повернути вас до особистого еталону ваги. Цей діапазон ваги визначається генетично і є різним для людей однакового зросту.

Так само як колір очей і зріст, маса тіла в першу чергу залежить від нашої генетики. Не всі люди з однаковим зростом мають однаковий розмір взуття, тож у них не може бути однакова вага чи форма тіла.

Ваша оптимальна вага може бути вищою, ніж вам би того хотілось. Так це відчувають люди з булімією та атиповою анорексією. Враховуючи одержимість стрункістю в нашій культурі, більшість людей не потраплять у прийнятний для суспільства діапазон ваги. У це важко повірити, оскільки індустрія схуднення переконує нас, що ми можемо контролювати свою вагу.

Механізми в організмі підтримують оптимальну вагу

Їжа є однією з наших п’яти основних потреб, і тіло буде долучати механізми захисту від голодної смерті. Коли цифри на вагах падають нижче оптимальної позначки, організм запускає ці механізми. З профіцитом їжі в сучасному середовищі нам важко уявити, що протягом більшої частини історії людства голод був реальною загрозою. Коли ви худнете, ваш метаболізм сповільнюється, і тіло витрачає менше енергії. Коли ваша вага нижче оптимальної, ви починаєте відчувати підвищений апетит і думати про їжу. Вважається, що  за це відповідає гормон лептин, який посилає сигнали ситості в мозок. Дослідження показують, що люди, які сильно схудли, мають нижчий рівень лептину. Тому існує біологічна схильність до відновлення втраченої ваги.

Як дізнатися оптимальну вагу свого тіла?

Ви можете зрозуміти, що перебуваєте в ідеальній вазі, коли регулярно їсте різноманітну їжу протягом дня — всі групи продуктів без обмежень, не забороняєте собі солодощі та не дотримуєтесь дієти —а ваша фізична активність не є надмірною або небажаною, вона  легка та безпечна.  Ви у своїй найкращій вазі, коли живете нормальним життям — ходите на вечірки з друзями, їсте торти на день народження своєї племінниці та висипаєтесь у вихідні. Ви в оптимальній вазі, якщо вам важко скинути або набрати вагу.  Якщо ви їдете у відпустку і набираєте 4 кг за тиждень, швидше за все, ви не дотягуєте до своєї норми. Тіло буде захищати оптимальну для вас вагу. І зазвичай в її межах легко триматися. Інші ознаки, що ваша вага оптимальна: вас не турбують думки про їжу, ви їсте, коли хочете та не компенсуєте приймання їжі фізичними вправами.

Чи можу я змінити оптимальну вагу свого тіла (знизити її)?

Індустрія дієт хоче переконати нас, що це можливо, але це не так. Звичайно, можна сісти на дієту та схуднути за короткий термін, але дослідження показують, що дієти переважно невдалі, бо більшість людей повертають втрачену вагу. Історії успіху, про які ви чуєте, стаються рідко. Ці люди зазвичай обирають роботою свого життя підтримувати втрату ваги – стають інструкторами з фітнесу або дієтологами, які зосереджують своє життя на обмеженні їжі та інтенсивних фізичних вправах, а також рекламують це іншим. У звичайних життєвих умовах ви не маєте такого контролю над вагою.

Оптимальна вага іноді може змінюватися через життєві обставини, такі як народження дитини, менопауза, глобальна пандемія тощо. Звичайно, на вагу впливає середовище. Якщо ви перейшли з офісної роботи в місті на роботу робітника на фермі, ви можете з часом схуднути. Але як тільки ви повернетеся до офісної роботи, ваша маса тіла повернеться до попередньої позначки. Так само ви можете тимчасово схуднути під час підготовки до марафону, але вага, ймовірно, повернеться після закінчення тренувань. Це схоже на спробу утримати м’яч під водою. Щойно ви відпускаєте його, він знову вискакує на поверхню. Тіло досить вперте, коли йдеться про оптимальну вагу.

Прийняти свою оптимальну вагу

Це один із найбільших викликів нашої роботи. Існує міф, що інтуїтивне харчування робить людей  максимально худими.  Але це не так, багато людей, коли вони їдять інтуїтивно, будуть більшими, ніж вони хочуть. Якщо ваше тіло більше, це не означає, що ви робите щось не так або їсте занадто багато; це просто означає, що так найкраще для вашого тіла.

Подібно до того, як ви приймаєте інші характеристики себе, які, можливо, вам не дуже подобаються (можливо, ви не такі багаті, кмітливі чи високі, як хотілося б), ви можете навчитися приймати свою вагу. Важко жити в суспільстві, у якому наша цінність пов’язана з розміром тіла, і, безумовно, важче, коли ваше тіло більше за інші.

Команда професіоналів «Здоров’я в будь-якому розмірі» може допомогти вам відмовитися від дієти та працювати над сприйняттям тіла. Ми приймаємо, що тіла різноманітні. Якщо ваше тіло більше, ніж ви хочете, або має вагу, яка перевищує суспільні стандарти, ми це розуміємо. Ми усвідомлюємо, що стигматизація щодо ваги є реальною і що ви можете зіткнутися з суспільними бар’єрами та дискримінацією. Деякі наші спеціалісти живуть із більшою вагою; тож ми чутливі до цих питань. Ми не можемо перевизначити оптимальну вагу вашого тіла. Але ми хочемо допомогти вам примиритися зі своєю вагою і жити повноцінним життям у тілі, яке дано вам від природи.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/your-bodys-setpoint/#more-4462

Для більшості людей фізичні вправи є важливою складовою здорового та насиченого життя. Фізична активність може покращити здоров’я мозку, зменшити ризик захворювань і зміцнити м’язи та кістки.

Однак при розладі харчової поведінки фізичні вправи можуть стати джерелом напруги, тривоги та можливого рецидиву.

В одному дослідженні 37%-54% пацієнтів з анорексією займалися надмірними фізичними вправами. Цей показник був нижчим для людей з булімією (20%-24%), але потенційно від чверті до половини пацієнтів з двома найпоширенішими типами РХП мали надмірні фізичні навантаження. За таких умов це вже не схоже на виняток з правил.

Отже, як відновити заняття спортом в здоровий спосіб при розладі харчової поведінки?

Компульсивні вправи

Компульсивні фізичні вправи не є визнаним клінічним діагнозом у Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів (DSM-5), але вони можуть вплинути на людей з наявним РХП, або спровокувати появу розладу.

Загальні ознаки та симптоми компульсивних фізичних вправ включають:

• Хвилювання, дратівливість або стрес, якщо немає можливості займатися спортом
• Дискомфорт під час відпочинку або бездіяльності
• Фізичні вправи використовуються як засіб очищення
• Вправи виконуються потайки
• Заняття відбуваються яка б не була погода, попри травми чи хвороби

Компульсивні вправи можуть призвести до порушення менструального циклу у жінок, остеопорозу, хронічного болю в кістках і суглобах, зміни частоти серцевих скорочень у стані спокою, тріади спортсменок і багато іншого.

Буває важко визначити, як належним чином повернутися до фізичної активності під час одужання від РХП. Навіть якщо компульсивні вправи не були вашим основним симптомом.

Однією з переваг занять спортом є можливість підтримувати здорову вагу. Але  для людини з РХП коливання ваги може стати великим каменем спотикання.

Повертайте спорт поволі

Якщо ви не бажаєте або не можете дотримуватися повноцінної дієти, яка б відповідала підвищеному рівню активності; якщо ви розглядаєте відновлення фізичних вправ як спосіб просто спалити калорії, напевно, не час за них братися.

Але якщо ви маєте стабільний стан здоров’я, позитивну фізичну та емоційну реакцію на лікування, наразі не лікуєте фізичну травму та добре харчуєтесь, велика ймовірність, що ви зможете знову почати займатися спортом.

Та зважайте на те, чи ви впроваджуйте фізичні вправи в здоровий спосіб, а не надто швидко. Як це можна зробити:

1. Розробіть план. Зв’яжіться зі своїми лікарями. Незалежно від того, чи це психіатричні спеціалісти, фізіотерапевти, психологи, дієтологи чи будь-які інші експерти, попрацюйте з тими, хто знає вас найкраще. Розробіть план із вказівками щодо харчування та типів вправ, які можуть його доповнити.
2. Починайте поступово. Вправи можуть бути помірними та не надто частими для початку. Коротка прогулянка або біг підтюпцем, підняття легких тягарів і невелика кількість основних вправ — крок за кроком повернуть ваше тіло до фізичної форми.
3. Хай вправи будуть в задоволення. Зазвичай компульсивні фізичні навантаження не приносять задоволення. Частіше вони не надто відрізняються від шкідливих патернів невпорядкованого харчування. Знайдіть заняття, які приносять вам радість, замість того, щоб займатися спортом через відчуття обов’язку.
4. Уникайте потенційних тригерів. Виключайте усе, що може загрожувати вашому одужанню. Залишайтеся осторонь надмірної спортивної активності чи тренувань — або навіть групи людей чи певного місця, де це пропагується. Нехай ваше повернення до тренувань буде позитивним як фізично, так і морально.

Заняття спортом під час лікування від розладу харчової поведінки мають свої труднощі. Особливо важко це може бути тим, хто виснажував себе надмірними фізичними вправами до початку лікування.

Але, зрештою, це того варте. З належним рівнем підтримки та правильними вказівками повернення до вправ може бути корисно з фізичної, емоційної та духовної точки зору.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/how-to-build-a-healthy-relationship-with-exercise-while-in-recovery

Якщо ви помітили, що цілий день думаєте про їжу, вам важко зосередитися чи навіть спати, причина може бути простішою, ніж ви думаєте: можливо, ви їсте недостатньо. Часто люди дивуються, дізнавшись, що те що вони вважали здоровою дисципліною у прийманні їжі, є видом порушеного харчування.

Сучасна культура говорить, що ми повинні обмежити споживання та дотримуватися дієти, щоб бути стрункими та ідеальними. Можливо, ви користувались різними дієтичним стратегіям, щоб їсти менше — пропускали приймання їжі, обмежували певні типи продуктів, рахуєте калорії або зменшуєте кількість споживаної їжі. І вважаєте, що це корисно для здоров’я. Однак наше тіло думає інакше і протистоїть більшості спроб обмеження їжі.

Протягом більшої частини історії людства (до останніх 100 років або менше) їжа була у дефіциті. Щоб вижити як вид наші предки ставили їжу на перше місце. У часи, коли їжа була менш доступною, вони навчилися нею запасатися. Переїдання, коли нарешті їжа була доступна — не було причиною слабкої сили волі, а цілком нормальною та здоровою реакцією організму на голодування. Той, хто не «переїдав», коли рідкісна тварина потрапляла на їхню територію, не вижив би та не передав би свої гени. Отже, усі ми маємо гени від предків, які надавали перевагу достатньому харчуванню.

Чому обмеження їжі не працює

Згідно з ієрархією потреб Маслоу, усі ссавці, як і людина, мають п’ять основних потреб для виживання: сон, вода, повітря, тепло та їжа. Якщо будь-яка з цих основних потреб не буде задоволена, ссавець зрештою помре.

Ці потреби можуть бути тимчасово приглушені, але з плином часу виникає посилене бажання їх задовольнити. Чим довше базова потреба залишається незадоволеною, тим важче стає їй протистояти, і передбачувано відбувається кілька речей:

• увага все більше зосереджується на задоволенні потреби;
• стає важко сфокусуватись на чомусь іншому;
• бажання задовольнити потребу стає все більш відчутним;
• людина стає все більш дратівливою і нещасною;
• коли потреба нарешті може бути задоволена, організм перевищує норму, щоб компенсувати депривацію.

Що відбувається, коли ви недосипаєте? Якщо ви не спите достатньо кілька ночей, до кінця тижня ви стаєте дратівливими та маєте проблеми з концентрацією. Коли ви нарешті можете поспати, то спите довше, ніж звичайної ночі.

Подібним чином, якщо ви йдете в похід і забуваєте пляшку з водою, ближче до кінця походу вам стає все гірше і ви думаєте лише про те, щоб випити, а коли нарешті доходите до джерела води, то готові пити її відрами, замість зробити пару ковтків.

Щоб продемонструвати, як це пов’язано з їжею та дієтою, Кеті Кетер, автор навчальної програми здоров’я «Здоровий організм; Навчаємо дітей того, що їм потрібно знати» (Healthy Bodies: Teaching Kids What They Need to Know), пропонує школярам спробувати «повітряну дієту». Учням дають соломинку для пиття, і просять вдихати та видихати через соломинку, затикаючи носи, та слухаючи розповідь довжиною близько хвилини. Як правило, учням важко зосередитися на історії, коли починається обмеження повітря. Вони все більше думають, як отримати достатньо кисню. Коли діти нарешті можуть нормально дихати, то вдихають більшу кількість повітря, ніж зазвичай.

Зворотний ефект дієти

Коли людина сидить на дієті або їсть недостатньо для свого організму, вона зазвичай починає все більше думати про їжу, їй важко сконцентруватися на інших речах. Це первинний потяг, який намагається забезпечити виживання. Коли наші базові потреби задовольняються, занепокоєність потребою природно вщухає. Люди на дієті можуть стати такими ж дратівливими, як і ті, хто недосипає. Це може статися у людини з будь-яким розміром тіла. Якщо у вас більший розмір тіла, це не означає, що ваші потреби мають бути меншими.

У своїй книзі «Секрети лабораторії харчування» (Secrets From the Eating Lab) Трейсі Манн підтверджує, що люди, які сидять на дієті, мають когнітивний дефіцит. «Посилена зосередженість на їжі (а іноді й занепокоєння щодо ваги) відвертає увагу від інших видів діяльності. Чим більше людину на дієті турбують думки про їжу, тим важче їй думати про інші речі та виконувати складні когнітивні завдання». Навіть попри те, що люди, які постійно сидять на дієті, можуть не мати традиційного розладу харчової поведінки, занепокоєність їжею може суттєво заважати функціонуванню.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/are-you-preoccupied-with-thoughts-of-food-restriction-may-be-the-cause/#more-4381

Людині, яка одужує від розладу харчової поведінки, може бути складно навчитися їсти інтуїтивно. Адже потрібно бути в гармонії з потребами свого тіла, щоб розпізнавати сигнали голоду та відчуття ситості. Важливо розуміти, що навчитися слухати своє тіло та харчуватися усвідомлено — це не короткострокова мета, а процес, який потребує часу.

Практика інтуїтивного харчування сприяє усвідомленим харчовим звичкам, як, наприклад, подяка перед прийманням їжі. Цей спосіб харчування може допомогти людям навчитися цінувати, як їжа живить, лікує та наповнює їхні тіла.

Що таке інтуїтивне харчування?

Інтуїтивне харчування передбачає, що людина будує своє харчування на основі природних сигналів тіла про голод і насичення, а не на повідомленнях суспільства. Цей підхід до харчування спонукає людину довіряти вродженій мудрості свого тіла щодо вживання їжі. Практика інтуїтивного харчування сприяє міцному зв’язку розуму й тіла та може призвести до загального покращення психічного здоров’я.

Цей простий метод допомагає розвинути стратегії, як орієнтуватися у виборі їжі. Дієтологи Евелін Трібол і Еліз Реш встановили 10 керівних принципів інтуїтивного харчування:

1. Скажіть «ні» культурі дієт: відкиньте ідею про те, що вам потрібно швидко схуднути, бо так заведено в суспільстві.
2. Зважайте на сигнали голоду: ви зменшите ризик переїдання, якщо ваш організм буде ситим.
3. Дозвольте собі їсти: обмеження в їжі може призвести до переїдання; примиріться з їжею і не обмежуйте свій раціон.
4. Скажіть «ні» обмеженням у харчуванні: відкиньте нав’язливі правила дієтичної культури.
5. Отримуйте задоволення від їжі: будьте в моменті під час приймання їжі та насолоджуйтесь кожним шматочком.
6. Помічайте ознаки ситості: зупиняйтесь під час приймання їжі, щоб оцінити свій рівень голоду.
7. Навчіться справлятися з почуттями: уникайте емоційного переїдання, натомість виробіть стратегії для вирішення емоційних злетів і падінь.
8. Поважайте своє тіло: цінуйте унікальну форму свого тіла.
9. Відкрийте для себе радість у русі: менше зосереджуйтеся на інтенсивних вправах; натомість просто будьте активні та помічайте, які почуття це викликає у вас.
10. Поважайте своє здоров’я: вибирайте їжу, багату поживними речовинами, яка буде смачною та допоможе вам почуватися енергійним.

Інтуїтивне харчування під час одужання від нервової анорексії

Інтуїтивне харчування може допомогти людині отримувати радість від їжі. Однак процес зчитування сигналів голоду може бути тригером для тих, хто перебуває на стадії одужання від нервової анорексії.

Людина з нервовою анорексією має викривлене уявлення про своє тіло та обмежувальні харчові звички, які можуть стати перешкодою для правильного харчування. Існує багато характерних ознак нервової анорексії, які йдуть в розріз з принципами інтуїтивного харчування, наприклад, відмова від їжі, зважування їжі перед її вживанням, надмірні фізичні навантаження, ігнорування відчуття голоду.

Людині з нервовою анорексією може знадобитися більше часу, щоб навчитися їсти усвідомлено, та це можливо. Вона зможе примиритися з їжею та довіряти своїй інтуїції. Усвідомлене харчування може допомогти людині знайти глибокий зв’язок між їжею, яку вона їсть, і своїм психічним, емоційним і фізичним здоров’ям.

Будь-яка подорож починається з першого кроку. Якщо ви лікуєтесь від розладу харчової поведінки, вам слід проконсультуватися з фахівцем, як впроваджувати інтуїтивне харчування. Залежно від ситуації, в якій знаходиться людина, можна почати нотувати сигнали голоду або робити дихальну практику перед прийманням їжі.

Інтуїтивне харчування у формуванні здорових звичок

Дієтична культура негативно впливає на те, як люди різного віку ставляться до їжі, фізичних вправ і образу свого тіла. Особливо це стосується молоді. Якщо людина розвиває нездорові обмежувальні моделі харчування в ранньому віці, це може вплинути на її стосунки з їжею на все життя.

За даними Національного інституту психічного здоров’я (NIMH), розлади харчової поведінки вдвічі частіше зустрічаються серед дівчат-підлітків, ніж серед чоловіків, і поширеність невпорядкованого харчування зростає з віком. Тож важливо вчасно звертатися за допомогою.

Якщо ми будемо навчати молодь інтуїтивному харчуванню, це може зменшити негативні довгострокові наслідки РХП. Навчившись поважати своє тіло та здоров’я, молоді люди можуть створити основу для позитивного досвіду харчування.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/how-to-eat-intuitively-while-in-recovery-from-anorexia-nervosa

Культура дієт заполонила багато сфер життя людини – від засобів масової інформації до розмов в родині та з друзями. Це стало настільки звичним, що ми підтримуємо цей рух своїми розмовами та навіть не усвідомлюємо цього.

Дієтична культура значно впливає на психічне здоров’я та самовідчуття підлітків. Вони зазвичай сильно відчувають вплив соціуму, зокрема через потребу пристосуватися, мати значущі стосунки з іншими та отримувати схвалення оточення. Ці та інші фактори роблять їх вразливими до шкідливого впливу культури дієт.

Щоб протистояти обмеженим і часто шкідливим повідомленням дієтичної культури, важливо створити середовище, які сприяє справді здоровій поведінці. Це може бути задоволення від фізичних вправ, вживання різноманітної їжі та повага тіл будь-якого розміру.

Що таке дієтична культура?

Культура дієт має в основі систему переконань, яка цінує худі або підтягнуті тіла більше ніж інші типи статури та пов’язує вагу й розмір тіла зі здоров’ям і соціальним статусом.

Ось деякі характеристики дієтичної культури:

• Дієтична культура може бути значним джерелом стресу та спонукати людей відчувати багато негативних емоцій, таких як страх, сором і провину щодо вибору їжі.
• Дієтична культура може сприяти обмежувальній та компульсивній поведінці, коли мова йде про їжу та фізичні вправи. Так споживання їжі стає стресом, а вправи – методом покарання.
• Дієтична культура часто позначає певну їжу та поведінку як «хорошу» чи «погану». Це може призвести до того, що люди відчувають себе невдахами, якщо не дотримуються загальноприйнятих правил гри.

Чому підлітки є вразливими до дієтичної культури?

Підлітковий вік часто є періодом формування, коли у молодих людей починають розвиватися звички, погляди та поведінка, які можуть мати довгостроковий вплив на їхнє психічне та фізичне самопочуття. Це також час, коли формування зв’язків і пошук визнання є особливо пріоритетними. Цей тиск може зробити підлітків більш вразливими до нездорових повідомлень про вагу, їжу та фізичні вправи.

Такі соціальні медіаплатформи, як Instagram і TikTok, мають велику кількість користувачів-підлітків і багато контенту про схуднення, харчування та фітнес. У дослідженні щодо популярних публікацій про харчування та вагу у TikTok виявили наступне:

• 11,1% вмісту створено користувачами старшого шкільного віку.
• Майже 44% відео розповідали про втрату ваги, а 20,4% відео про зміну ваги «до» і «після».
• Тема дієт або дотримання дієти була присутня в 14% відео.
• Лише 1,4% відео були від зареєстрованих дієтологів.

Крім того, більшість дописів говорили про вагу згідно з певною нормою, і менш ніж 3% про альтернативну вагу. Концепція нормальної ваги підкреслює важливість контролю ваги для гарного здоров’я, тоді як підхід різноманітної ваги зосереджується на ширшому діапазоні способів, як покращити своє самопочуття. Одним з важливих аспектів підходу з урахуванням ваги є доступ до якісної медичної допомоги, яка не стигматизує людей на основі ваги.

Важливо також усвідомлювати, що соціальні мережі можуть бути не єдиним джерелом дієтичної культури в житті підлітка. Батьки, члени родини, друзі, рекламісти та навіть медичні працівники можуть дивитися на здоров’я через обмежену та потенційно шкідливу призму розміру та ваги тіла. Таке ставлення може впливати на підлітків у різних соціальних ситуаціях, коли вони бачать повідомлення ЗМІ та роблять щоденний вибір щодо здоров’я та способу життя.

Шкідливі наслідки дієтичної культури

Культура дієт може призвести до різноманітних негативних наслідків, зокрема до зниження самооцінки, нездорових поглядів на їжу, надмірних фізичних вправ та погіршення психічного здоров’я. Люди можуть розпочати нездорову харчову поведінку, наприклад, споживати лише низькокалорійну їжу замість збалансованої та поживної.

За даними Національної асоціації розладів харчової поведінки (NEDA), стигматизація, пов’язана з вагою, може сприяти незадоволенню тілом, що підвищує ризик розвитку розладу харчової поведінки.

Окрім ризику для психічного та фізичного здоров’я підлітків, дієтична культура також може сприяти поширенню оманливої інформації про харчування та здоров’я. Інфлюенсери в соціальних мережах мають першочергову мету продати продукт, а не навчити свою аудиторію, їм часто не вистачає кваліфікації, щоб надавати більш точну та повноцінну інформацію про здоров’я.

Результати одного перехресного дослідження з Великобританії свідчать про те, що культура харчування може мати дедалі серйозніший вплив на молодь. Дослідження показало, що:

• У 2015 році близько 44% підлітків дотримувалися дієти та 60% використовували фізичні вправи, щоб схуднути, тоді як у 1986 році дотримувались дієти близько 37% підлітків і лише 7% займалися спортом, щоб схуднути.
• Контроль ваги частіше призводив до депресії дівчат-підлітків у 2015 році порівняно з 1986 роком.

На шляху до інклюзивного погляду на здоров’я та харчування

Якщо ви батько, педагог або медичний працівник, ви не завжди можете вберегти молодь від впливу культури дієт. Але ви можете надати доступ до точної, повної інформації про здоров’я та допомогти протистояти потенційно шкідливим повідомленням у їхньому повсякденному житті.

Ви також можете сприяти цілісному ставленню до їжі та фізичних вправ, допомагаючи молодим людям приймати рішення щодо харчування та фізичних вправ, які сприятимуть їхньому щастю, впевненості та розвитку як особистості.

Тіло та спосіб життя кожної людини унікальні, і якщо ми навчимось відзначати ці відмінності, це забезпечить нам ефективний шлях до здоров’я та щастя. Крім того, засвоєння цих уроків у ранньому віці може допомогти підліткам краще піклуватися про своє здоров’я та самопочуття під час переходу до дорослого життя.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-effects-of-diet-culture-on-adolescents

Діагностувати розлади харчової поведінки може бути досить складно, і багато людей мають інші проблеми, які супроводжують розлад харчової поведінки. Тривога, депресія та обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) – одні з супутніх діагнозів психічного здоров’я при розладах харчової поведінки. Іноді ці розлади можуть бути результатом поведінки при РХП, оскільки переїдання, очищення та обмеження в їжі можуть спричинити психологічний стрес.

Супутній діагноз психічного здоров’я може початися одночасно з розладом харчової поведінки, передувати йому або виникнути після. Розлади настрою та тривоги найчастіше виникають разом із розладами харчової поведінки, як і посттравматичний стресовий розлад.

Деякі психічні розлади можуть бути факторами ризику для розладів харчової поведінки. Дослідження понад 2400 осіб з РХП, виявило, що 94% учасників мали супутній розлад настрою, а 92% боролися з депресивним розладом. З 56% осіб, у яких діагностували тривожні розлади, 20% мали ОКР.

Останні дослідження показують, що 32-39% людей з нервовою анорексією, 36-50% людей з нервовою булімією та 33% людей з розладом переїдання також мають депресивний розлад. Тривожний розлад мають 48-51% людей з нервовою анорексією, 54-81% людей з нервовою булімією та 55-65% людей з розладом переїдання.

Депресивний розлад є найбільш часто діагностованою формою депресії. Приблизно 16,1 мільйона дорослих у США віком від 18 років пережили принаймні один депресивний епізод за останній рік, що становить 6,7% усіх дорослих американців. Депресія є основною причиною інвалідності в Сполучених Штатах серед людей віком 15-44 років.

Тривожні розлади є найпоширенішим психічним розладом у Сполучених Штатах і трапляються в будь-якому віці. Тривога є природною реакцією на щоденні стресові фактори. Якщо почуття тривоги є сильним і починає заважати в повсякденному житті – це може бути ознакою тривожного розладу.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) є найпоширенішим тривожним розладом, який супроводжується розладом харчової поведінки. У людей з обома розладами часто виникають компульсивні ритуали, пов’язані з їжею.

ДЕПРЕСІЯ

Попереджувальні знаки та симптоми

• Відчуття внутрішньої порожнечі та безнадії
• Дратівливість, тривожність і почуття провини
• Відчуття виснаження, сильна втома
• Відчуття напруги
• Втрата інтересу та енергії
• Неможливість зосередитися або запам’ятати деталі
• Суїцидальні думки або спроби суїциду
• Зміни апетиту – переїдання або недоїдання
• Фізичні симптоми – біль, судоми, головні болі, проблеми з травленням, чутливість грудей, здуття живота
• Перепади настрою
• Панічні атаки
• Порушення сну; занадто багато або занадто мало сну, безсоння

Якщо у вас або у ваших знайомих є один або декілька з наведених вище симптомів, зверніться за допомогою спеціаліста.

Фактори ризику

Ключові результати показують, що понад 8% дорослих старше 20 років повідомили про депресію протягом двотижневого періоду дослідження. Більшість із нас може відчувати тривогу чи депресію, коли стикається зі смертю в родині, втратою роботи чи дому, розставанням і розлученням, фінансовою нестабільністю; також інші складні ситуації можуть призвести до відчуття суму, самотності та страху, що є нормальними почуттями, які зазвичай з часом минають. Якщо ці інтенсивні почуття заважають повсякденній діяльності, викликають високий рівень дистресу або постійно займають ваш розум, у вас може бути тривожний розлад або депресія — або те й інше.

Депресія може виникнути в будь-якому віці разом з іншими хронічними захворюваннями, такими як рак, діабет і хвороби серця. До факторів ризику належать: депресія в особистому або сімейному анамнезі, серйозні зміни в житті, травма, стрес або певні серйозні захворювання та прийняття ліків.

Наслідки для здоров’я

Зв’язок між розладами харчової поведінки та депресією є складною проблемою для розуміння, лікування та дослідження. Карен Кесідей, авторка блогу «Вчимося жити з депресією та розладами харчової поведінки» пояснила, що «пацієнта хвилює його тіло та харчування». Проблема полягає в тому, що пацієнтам з депресією може не вистачати мотивації та енергії для завершення лікування, оскільки такі симптоми, як апатія, втома, плоский афект і порушення апетиту, перешкоджають прогресу.

ТРИВОЖНІ РОЗЛАДИ

Попереджувальні знаки та симптоми

• Почуття нервозності та дратівливості
• Відчуття небезпеки, паніки чи приреченості
• Прискорене серцебиття
• Прискорене дихання (гіпервентиляція), пітливість та/або тремтіння
• Відчуття слабкості або втоми
• Труднощі з концентрацією
• Проблеми зі сном
• Проблеми зі шлунково-кишковим трактом (ШКТ).

Якщо у вас або у ваших знайомих є один або декілька симптомів, зверніться за допомогою до спеціаліста.

ЛІКУВАННЯ

Тривожні/депресивні розлади та розлади харчової поведінки можна лікувати одночасно й однаковим способом. Важливо відзначити, що одужання від одного розладу не гарантує одужання від іншого, тому необхідно звертатися за допомогою з обох проблем.

Когнітивно-поведінкова терапія. Добре встановлене, високоефективне та тривале лікування, яке називається когнітивно-поведінковою терапією (КПТ), спрямоване на виявлення, розуміння та зміну моделей мислення та поведінки. Прогрес зазвичай спостерігається через 12-16 тижнів лікування, але завжди залежить від людини. У цьому типі терапії пацієнт бере активну участь у власному одужанні, має відчуття контролю та набуває навичок, які будуть корисні протягом усього життя. В КПТ людина зазвичай читає про проблему, веде записи між зустрічами та виконує домашні завдання, які посилюють процедури лікування. Пацієнти отримують нові навички під час терапії, і потрібна серія сеансів, щоб побачити покращення.

Приймання ліків під наглядом спеціаліста та приєднання до групи підтримки також є ефективними варіантами лікування.

Ліки

Медикаментозне лікування є доволі безпечним і ефективним, і часто використовується в поєднанні з терапією. Препарати можуть бути короткостроковим або довгостроковим варіантом лікування, залежно від тяжкості симптомів, супутніх захворювань та інших індивідуальних обставин. Однак часто потрібен час і терпіння, щоб знайти препарат, який найкраще підійде пацієнтові.

У багатьох штатах препарати зазвичай призначають лікарі (наприклад, сімейні лікарі, педіатри, акушер-гінекологи та психіатри), а також медсестри.

Для лікування депресії та тривожних розладів використовуються чотири основні класи ліків:

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)

СІЗЗС полегшують симптоми, блокуючи реабсорбцію або зворотне захоплення серотоніну певними нервовими клітинами мозку. Так залишається більше серотоніну, що покращує настрій. СІЗЗС (циталопрам, есциталопрам, флуоксетин, пароксетин і сертралін) загалом викликали менше побічних ефектів порівняно з трициклічними антидепресантами. Однак поширені побічні ефекти включають безсоння або сонливість, сексуальну дисфункцію та збільшення ваги. Вони вважаються ефективним засобом лікування всіх тривожних розладів, хоча лікування обсесивно-компульсивного розладу зазвичай потребує вищих доз.

Інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну (СІЗЗСіН)

Клас інгібіторів зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну або СІЗЗСіН (венлафаксин і дулоксетин) відрізняється подвійним механізмом дії: підвищує рівень нейромедіаторів серотоніну та норадреналіну шляхом пригнічення їх реабсорбції в клітинах мозку. Як і при застосуванні інших ліків, можуть виникати побічні ефекти, включаючи розлад шлунку, безсоння, головний біль, сексуальну дисфункцію та незначне підвищення артеріального тиску. Оскільки ці препарати вважаються такими ж ефективними, як і СІЗЗС, вони також вважаються препаратами першої лінії, особливо для лікування генералізованого тривожного розладу.

Бензодіазепіни

Цей клас препаратів часто використовується для короткострокового лікування тривоги. Бензодіазепіни (наприклад, алпразолам, клоназепам, діазепам і лоразепам) дуже ефективні в розслабленні та зменшенні м’язової напруги та інших фізичних симптомів тривоги. Тривале застосування може вимагати збільшення доз для досягнення того самого ефекту, що може призвести до проблем з толерантністю до препарату та залежністю від нього.

Трициклічні антидепресанти

Занепокоєння щодо тривалого застосування бензодіазепінів спонукало багатьох лікарів віддати перевагу трициклічним антидепресантам (наприклад, амітриптиліну, іміпраміну та нортриптиліну). Попри ефективність у лікуванні тривоги, вони можуть викликати значні побічні ефекти, включаючи ортостатичну гіпотензію (падіння артеріального тиску під час стояння), запор, затримку сечі, сухість у роті та розмитість зору.

Зверніться до свого лікаря, якщо у вас виникли побічні ефекти, навіть якщо ви не впевнені, що симптом викликаний препаратами. Не припиняйте приймання медикаментів без консультації з лікарем; раптове припинення може спричинити ризики для вашого здоров’я.

Ліки будуть працювати, лише якщо їх приймати відповідно до чітких інструкцій спеціаліста, але вони можуть не усунути всі симптоми тривожного розладу.

Лікування розладів харчової поведінки також включає налагодження харчування і консультування з нутриціологом. Люди з  серйозними симптомами можуть потребувати госпіталізації.

Особлива подяка ADAA (Асоціація з тривожності та депресії в Америці)  та доктору медичних наук Річі Бхатії (Richa Bhatia)

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/anxiety-depression-obsessive-compulsive-disorder

Shelly Bar, MD, Katie Grubiak, RDN, and Lauren Muhlheim, Psy.D.

Молочні продукти смачні та корисні. Та попри це багато людей їх уникають. Дехто виключає молочні продукти зі свого раціону, щоб покращити здоров’я чи травлення. Дехто чув, що відмова від молочних продуктів допомагає схуднути. Дехто відчувши шлунково-кишковий дистрес після вживання молочних продуктів, дійшов висновку, що у нього непереносність лактози. Однак чи знаєте ви, що якщо у вас розлад харчової поведінки, виключення молочних продуктів може погіршити ситуацію?

У цій статті ми обговоримо харчові переваги молочних продуктів, пояснимо феномен непереносності лактози та як безпечно залишити молочні продукти частиною вашого раціону.

Чому молочні продукти важливі?

Молочні продукти, як у твердому, так і в рідкому вигляді, є чудовим джерелом макро- та мікроелементів. Окрім того, що вони є збалансованим джерелом білків, вуглеводів, жирів, молочні продукти також є постачальниками вітамінів, мінералів і електролітів. Молоко є значним джерелом кальцію (300 мг на склянку), калію, магнію, фосфору, йоду, цинку та вітамінів групи В. Вітаміни A і D зазвичай додають у молоко під час обробки, що збільшує його поживну цінність.

Кальцій є найважливішим мінералом для підлітків і людей з розладами харчової поведінки через ризик втрати кісткової маси. Чотири склянки молока на день забезпечують приблизно 1200 мг кальцію, що відповідає щоденним потребам більшості підлітків і дорослих. Інші молочні продукти, такі як сир, містять стільки ж кальцію, скільки склянка молока. Таким чином, споживання чотирьох багатих кальцієм харчових продуктів або напоїв щодня запобігає потребі в добавках кальцію.

Переваги коров’ячого молока

Управління з контролю за продуктами й ліками США (FDA) вимагає стандартизації коров’ячого молока. Це означає, що склад макро- та мікроелементів в одній чашці молока має залишатися однаковим для всіх виробників. Єдиною відмінністю може бути відсоток жиру (знежирене, 1%, 2% або цільне молоко) та кількість доданих жиророзчинних вітамінів A та D. Так ви точно знаєте, яку конкретну кількість кожної поживної речовини отримуєте, випиваючи склянку молока.

Для альтернативного молока немає такої стандартизації, тому його поживний вміст може значно відрізнятися. Кожен виробник може визначити рецептуру свого напою та кількість макро- та мікроелементів. Загалом вони містять менше поживних речовин, ніж коров’яче молоко. Деякі люди роблять альтернативне рослинне молоко вдома, у якого спостерігається дефіцит поживних речовин порівняно з коров’ячим молоком.

Ще одна проблема – біодоступність (здатність організму використовувати поживну речовину). Біодоступність залежить не тільки від конкретної форми, яку приймає поживна речовина в їжі, але й від інших поживних речовин, разом з якими вона засвоюється. У коров’ячому молоці кальцій представлений у вигляді фосфату кальцію, біодоступність якого становить 30%. Коров’яче молоко також містить оптимальну кількість вітаміну D, фосфору, магнію та цинку, що підвищує цю доступність в кілька разів. Альтернативне молоко не містить достатньої кількості кальцію в потрібній формі або комбінації поживних речовин, щоб організм міг його легко отримати. Деякі виробники додають ці поживні речовини, намагаючись рекламувати напій як такий, що сприяє здоров’ю кісток. Але виникає запитання: якщо виробники альтернативного молока намагаються продавати свою продукцію за зразком коров’ячого молока, чому не можна пити справжнє молоко?

Інші фактори, які роблять коров’яче молоко кращим за альтернативне:

• Вміст білка на склянку: рекомендовано, щоб білок становив 15-20 відсотків від загального щоденного споживання калорій. Коров’яче молоко містить 8 грамів. Більшість альтернативного молока містить 1 або менше грамів білка, за винятком соєвого молока, яке має 8. Деякі виробники рослинного молока шукають способи підвищити вміст білка у відповідь на споживчий попит.
• Вміст вуглеводів на склянку: рекомендовано, щоб вуглеводи становили 50-65% загальної добової норми калорій. Коров’яче молоко містить 12 грамів вуглеводів на склянку, що отримуються з природної лактози. Рослинне молоко має різну кількість і джерела вуглеводів. Оскільки виробники такого молока продають їх людям, що намагаються обмежити цукор, кількість вуглеводів у цих продуктах часто набагато нижча. Природні вуглеводи коров’ячого молока в поєднанні з білком і жиром допомагають знизити рівень цукру в крові та заповнити запаси глікогену в м’язах. Ви коли-небудь чули про відновлення енергії після тренування шоколадним коров’ячим молоком? На жаль, альтернативне молоко на таке нездатне.
• Вміст жирів на склянку: рекомендовано, щоб жири становили 30% загальної добової норми калорій. Одна чашка незбираного коров’ячого молока містить 8 грамів жиру, а молоко з 2% жирності має 5 грамів. Це забезпечує оптимальну кількість незамінних жирних кислот. Виробники альтернативного молока пропонують продукти з меншим вмістом жиру, яке, однак, є менш оптимальним для здоров’я.

Чому так багато людей боїться молока?

Дієтична культура, а також розумне брендування альтернативного молока посилює страх перед молочними продуктами. Багато людей піддаються думці, що молочні продукти шкідливі. Вони бояться жиру в молочних продуктах. Люди, які шукають причину не вживати молочні продукти, будуть звинувачувати непереносність лактози. Стало модним вживати немолочні альтернативи молоку, і це маскується під переконанням, що лактоза шкідлива для здоров’я.

У цьому контексті важливо розуміти, що наші предки продовжували споживати молоко та молочні продукти, попри симптоми непереносності лактози протягом тисяч років, без будь-яких шкідливих наслідків.

Що ж таке непереносність лактози?

Непереносність лактози – це нездатність перетравлювати лактозу, цукор, який міститься в молоці. Лактаза (пишеться через «а») — це фермент, який виробляється в тонкому кишківнику та відповідає за розщеплення лактози. Коли у людини недостатньо лактази в тонкій кишці, звичайні бактерії в шлунково-кишковому тракті беруться за роботу і розщеплюють вуглеводи лактози, щоб виробити енергію. Коли це відбувається, у кишківнику утворюється газ, а також підвищується моторика. Це те, що люди часто називають симптомами здуття живота.

Усі самки ссавців виробляють молоко для вигодовування дитинчат. У немовлят молоко перетравлюється за допомогою лактази. Зазвичай, коли молодих ссавців відлучають від вигодовування, вони перестають виробляти лактазу, що має практичний сенс. Чому тіло повинно витрачати енергію на виробництво ферменту, який більше не потрібен?

Однак люди є унікальними серед ссавців тим, що ми продовжуємо споживати молоко та молочні продукти навіть у дорослому віці. Приблизно одна третина населення має генетичну мутацію, яка дозволяє нам виробляти лактазу протягом усього життя, полегшуючи перетравлення молока.

Які симптоми непереносності лактози та наскільки вона поширена?

Інші дві третини людей мають певний ступінь непереносності лактози. За оцінками, 36% американців і 68% населення світу мають певний ступінь непереносності лактози.

Симптоми непереносності лактози:

• Діарея
• Нудота, іноді блювота
• Спазми шлунка
• Біль у животі
• Здуття живота
• Гази

Ці симптоми зазвичай виникають протягом 30 хвилин – 2 годин після вживання продуктів з лактозою. Непереносність лактози часто зустрічається в американців азійського походження, афроамериканців, американців мексиканського походження та корінних американців.

Інше питання, яке часто виникає, полягає в тому, чому деякі молочні продукти викликають газоутворення та біль у животі, а інші ні. Однозначної відповіді на це питання немає. У деяких людей симптоми з’являються лише після того, як вони з’їдять продукти з високим вмістом молока, таких як піца та морозиво. Інші відчувають їх одразу після невеликої кількості молочних продуктів. Вважається, що кисломолочні продукти, такі як йогурт і тверді сири, легше засвоюються.

Які є ризики для здоров’я, якщо у вас непереносність лактози?

Дослідження показують, що люди, які не можуть виробляти лактазу, не страждають від значних наслідків для здоров’я. Вони не вмирають раніше за інших, не мають слабших кісток та в них стільки ж дітей, скільки у людей з мутацією. Отож, єдиний ризик – це дискомфорт.

Більшість людей мають частковий, а не повний дефіцит ферменту лактази, тобто вони виробляють певну (а часом і цілком достатню) кількість лактази. Людям з розладами харчової поведінки важливо розуміти, що часткова недостатність ферменту може виникнути, коли вони зменшують споживання молочних продуктів, таким чином пригнічуючи вироблення лактази. Коли людина недоїдає, швидше за все, вона вироблятиме менше лактази. Так буває, коли споживання молочної їжі обмежується, бо вважається «нездоровою», або тому, що молочна їжа викликає фізичний дискомфорт.

Фактично це може стати замкненим колом: людина обмежує кількість молочних продуктів, організм починає виробляти менше лактази, а коли людина все ж їсть молочні продукти, виникає дискомфорт, тож робить висновок про непереносність, і обмежує споживання ще більше. У багатьох центрах лікування розладів харчової поведінки припускають, що пацієнти, які обмежували споживання молочних продуктів, матимуть принаймні тимчасову часткову непереносність лактози, тому їх лікують з припущенням, що їм знадобиться додаткова доза лактази.

Як можна впоратися з непереносністю лактози?

На щастя, рішенням не є повна відмова від молочних продуктів. Наразі існують пігулки лактази, які можна приймати перед вживанням молочних продуктів. Таблетки діють як лактаза, що виробляється в організмі, розщеплюючи лактозу в молоці. Ці пігулки часто прописують пацієнтам з недоїданням, оскільки кількість виробленого та/або доступного ферменту лактази є недостатньою в їх кишківнику через обмеження їжі. Це дозволяє їм краще перетравлювати молочні продукти, що постачають в організм більшу кількість жирів. У молочній промисловості також з’явилось молоко без лактози з додаванням лактази. Цей продукт має майже такий самий смак, текстуру та поживні властивості, як звичайне молоко. Та зазвичай трохи солодше.

Важливість молочних продуктів для лікування розладу харчової поведінки

Для людини з розладом харчової поведінки молочні продукти можуть бути важливим джерелом харчування. Молоко має більше калорій і загальну кількість макро- і мікроелементів, ніж його альтернативи, і може полегшити процес відновлення ваги. Уникання вживання молока  навпаки підриває одужання, бо людина не може задовольнити всі свої потреби в харчуванні. Тільки подумайте про те, як часто ви замовляєте піцу з друзями. Часто люди уникають споживати молочні продукти через етичні норми, та наш найвищий обов’язок – здоров’я пацієнта. У контексті активного розладу харчової поведінки найкраще відновити вживання всіх продуктів і напоїв. На пізнішому етапі лікування етичні компроміси можна переоцінити.

Якщо молочні продукти викликають фізичний стрес для організму, ми рекомендуємо використовувати безлактозне молоко або таблетки лактази, поки молочні продукти не стануть краще переноситися. Молочні продукти також можна додавати поступово. Це має важливе значення для запобігання страху, пов’язаному з молочними продуктами, і дозволяє зробити їх звичайною частиною раціону. Так зазвичай можна подолати «тимчасову» непереносність лактози.

Ми не заохочуємо виключення молочних продуктів з раціону, якщо тільки лікар (зі знанням РХП), не визнає це необхідним з медичної точки зору. Лікар також є єдиним, хто може рекомендувати видалення молочних продуктів через алергію на молочний білок (зокрема, сироватковий білок або казеїновий білок). Однак цей тип алергії вважається рідкісним, зустрічається менше ніж у 2% населення. Більш сприйнятливі до алергії на молочний білок діти, але більшість її переростає до 5 років.

Висновок

Більш різноманітне харчування з високим вмістом жиру призводить до кращого відновлення від РХП. В інтересах кожної людини з розладом харчової поведінки включити якомога більше молочних продуктів у свій план відновлення. Якщо ви виключили молочні продукти зі свого раціону, ми настійно рекомендуємо повернути їх. Також можна використовувати таблетки лактази для лікування будь-яких фізичних симптомів. Ці пігулки можна безпечно використовувати протягом тривалого часу.

Їжа, багата на молоко, є традиційною частиною багатьох харчових культур. Ви можете насолоджуватися прогулянкою з друзями за морозивом, спільною піцою та сирною дошкою. Молочні продукти є одними з найсмачніших продуктів, і ви можете споживати їх, одночасно одужуючи від розладу харчової поведінки.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/dairy-eatingdisorder-recovery/

Діабулімія — це термін, який позначає розлад харчової поведінки з діабетом, найчастіше I типу, коли людина цілеспрямовано обмежує інсулін, щоб схуднути. Деякі медичні працівники використовують термін ED-DMT1, розлад харчової поведінки – цукровий діабет типу 1. Він використовується для позначення будь-якого типу розладу харчової поведінки, супутнього діабету 1 типу.

Через занепокоєність їжею, енергетичною цінністю продуктів, цифрами (вага, рівень глюкози в крові, A1c) і контролем, а також численних збоях, які відбуваються в метаболічній системі людини, діабет є фактором високого ризику розвитку розладу харчової поведінки. Таким чином, у людини може розвинутися діабулімія або ED-DMT1 у будь-якому віці та в будь-який момент після діагностики діабету. Іноді людина починає перейматися своїм зовнішнім виглядом або бажанням схуднути, а часом це починається з вигорання при діабеті. Незалежно від початку діабулімії, лікування може бути складним, оскільки люди з діабетом 1 типу демонструють вищий рівень відсіву та гірші результати лікування, ніж інші пацієнти. Схеми лікування повинні стосуватися як діабету, так і розладу харчової поведінки.

Діабулімія не має окремого діагностичного коду, тому конкретний діагноз людини залежатиме від її поведінки при РХП. Діагностичний посібник DSM-5 класифікує пропуск приймання інсуліну як поведінку очищення, тож коли людина переїдає, а потім обмежує інсулін, це можна класифікувати як нервову булімію. Або ж класифікувати як розлад очищення, якщо людина нормально харчується та обмежує інсулін, або як нервову анорексію, якщо людина сильно обмежує як їжу, так і інсулін. Діабулімія також може бути діагностована як інший зазначений розлад харчування і споживання їжі.

ЗАСТЕРЕЖЛИВІ ЗНАКИ ТА СИМПТОМИ ДІАБУЛІМІЇ

Емоційно-поведінкові

• Нехтування лікуванням діабету
• Приховування лікування діабету
• Уникання приймання лікарем, що веде пацієнта з діабетом
• Страх низького рівня цукру в крові
• Страх, що «інсулін зробить товстим»
• Значне збільшення або зменшення харчування
• Надзвичайна тривога щодо образу тіла
• Обмеження певних продуктів або груп продуктів для зниження доз інсуліну
• Обмеження приймання їжі з родиною або в громадських місцях
• Дискомфорт при перевірці/ін’єкції в присутності інших
• Надто суворі правила харчування
• Занепокоєння їжею, вагою та/або калоріями
• Надмірні фізичні навантаження
• Збільшення кількості сну
• Відмова зустрічатися з друзями та у сімейних колах
• Депресія та/або тривога
• Слідування рідкісним рецептам лікарів

Фізичні

• Рівень A1c 9,0 або вище на постійній основі
• A1c не відповідає показанням тестування
• Втрата ваги без причини
• Постійні напади нудоти та/або блювання
• Постійна спрага і часте сечовипускання
• Велика кількість епізодів ДКА або близько до ДКА
• Низький вміст натрію та/або калію в організмі
• Часті інфекції сечового міхура та/або дріжджові інфекції
• Нерегулярні менструації або їх відсутність
• Погіршення зору
• Втома/млявість
• Сухість волосся та шкіри

НАСЛІДКИ ДІАБУЛІМІЇ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я

Людський організм напрочуд витривалий, і людям з діабулімією часто вдається функціонувати з набагато вищим рівнем цукру в крові, ніж це можливо. Таким чином, основні наслідки діабулімії або ED-DMT1 зазвичай пов’язані з тривалим підвищенням рівня цукру в крові. Ці ускладнення можуть бути серйозними та незворотними, тому правильне лікування та раннє виявлення є надзвичайно важливим.

Пацієнти з обмеженням інсуліну через страх набрати вагу мали в 3,2 рази більший ризик померти протягом 11-річного періоду дослідження та в середньому на 13 років раніше, ніж ті, хто не обмежував інсулін. Надзвичайно важливо розуміти, як розлади харчової поведінки впливають на людину з діабетом.

Короткострокові наслідки:

• Повільне загоєння ран – високий рівень цукру в крові спричиняє поганий кровообіг, знижує функцію червоних і білих кров’яних тілець і пошкоджує дрібні кровоносні судини; все це уповільнює загоєння ран та іноді може призводити до виразки у людини з діабетом.
• Стафілокок та інші бактеріальні інфекції – високий рівень цукру в крові змушує організм виробляти певні ферменти та гормони, які негативно впливають на імунну систему та знижують захист організму від інфекції. Ризик інфікування плюс уповільнене загоєння підвищує ймовірність розвитку гангрени, сепсису або інфекції кісток.
• Дріжджові інфекції – надлишок цукру сприяє надмірному росту «дріжджів» у вагінальній області.
• Атрофія м’язів – без інсуліну організм не може розщеплювати їжу, тож клітини голодують, а організм починає розщеплювати м’язи для палива.
• Порушення менструального циклу – без достатнього харчування рівень естрогену у жінки падає, що може перешкоджати початку менструації, стати причиною її нерегулярності або повної зупинки; крім того, коли тіло жінки відчуває голод, воно блокує репродуктивну систему, щоб зберегти енергію.
• Сильне зневоднення – дефіцит інсуліну вводить організм у стан голодування, змушуючи його розщеплювати тканини для утворення кетонів, щоб використовувати їх як паливо; намагаючись вивести кетони з сечею, організм викидає занадто багато рідини.
• Електролітний дисбаланс – оскільки нирки витягують цукор і кетони для виведення із сечею, вони також витягують натрій і калій, що може призвести до порушення електролітного балансу, особливо в поєднанні з блювотою, яка часто виникає при високих рівнях кетонів.
• Діабетичний кетоацидоз – організм людини з діабетом 1 типу продукує небезпечні рівні кетонів швидко, бо організм потребує інсуліну для транспортування кетонів із крові в клітини; без інсуліну кетони накопичуються в крові швидше, ніж нирки можуть видалити їх, викликаючи кислотність крові. Кисла кров пошкоджує кровоносні судини, нерви та органи, а незначна зміна рН крові людини може призвести до зупинки систем органів, як наслідок кома, а іноді й смерті.

Довгострокові наслідки:

Високий рівень глюкози в крові призводить до того, що кров стає схожою на наждачний папір, що дряпає та пошкоджує стінки кровоносних судин. Кров, кисла від кетонів, може спричинити пошкодження судин. Наслідки цього пошкодження часто спостерігаються в очах, де крихітні судини проникають в очне яблуко.

• Ретинопатія – невеликі чорні плями або мушки, що порушують зір; це можна зупинити за допомогою лікування, але стійка або повторна ретинопатія може зрештою призвести до сліпоти.
• Макулярний набряк – набряк очного яблука від надлишку рідини; якщо його не лікувати, це може призвести до незворотного пошкодження ока.

Нервові волокна особливо вразливі до тривалих періодів високого рівня цукру в крові. Багато факторів можуть пошкодити дрібні нерви в тілі, зокрема зниження надходження кисню; густа липка кров, яка важко потрапляє в дрібні капіляри, що живлять нерви; і запалення нервів.

• Периферична нейропатія – колючий, пекучий біль, слабкість або оніміння в руках, ногах, ногах і/або руках.
• Гастропарез – уповільнене спорожнення шлунка через пошкодження нервів, що перешкоджає правильному травленню та викликає біль у шлунку, нудоту та блювоту.
• Вазовагальний синкопе – збій у роботі нервової системи у відповідь на стрес або зміну положення тіла, що спричиняє раптове падіння артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, а іноді й непритомність.
• Хронічна діарея або запор – коли нерви, які контролюють кишківник і товсту кишку, пошкоджені, у людини може спостерігатися абнормальне всмоктування рідини або сповільнена моторика.

Пошкодження інших органів.

• Захворювання нирок – високий рівень цукру в крові змушує нирки працювати надто інтенсивно, що спричиняє пошкодження системи фільтрації нирок. Нирки починають виділяти білок із сечею та втрачають здатність виводити відходи та надлишок рідини, через що відходи та рідина накопичуються в організмі; з часом це може призвести до ниркової недостатності, що вимагає частого діалізу або трансплантації нирки.
• Захворювання печінки – дефіцит інсуліну призводить до збільшення печінки (без вживання алкоголю) – надто багато жиру накопичується в печінці разом із запаленням; у важких випадках може прогресувати цироз та печінкова недостатність.
• Захворювання серця – затвердіння та звуження артерій через високий рівень холестерину.

Багато з перерахованих вище наслідків можуть стати фатальними. Наприклад, захворювання нирок або серця розвивається повільно, а іноді дуже швидко як діабетичний кетоацидоз.

• Кома
• Інсульт
• Смерть

Без інсуліну організм не може використовувати все, що з’їдено, вводячи організм у стан недоїдання або голодування. У результаті, на додаток до вищезазначених ускладнень, людина з діабулімією також може мати ті ж наслідки, що й людина з нервовою анорексією. І якщо людина очищується на додаток до обмеження інсуліну, у неї може розвинутися нервова булімія зі своїми наслідками для здоров’я.

Лікування

Потрібна мультидисциплінарна команда для розв’язання заплутаних проблем, пов’язаних із діабулімією або ED-DMT1. Найкращий сценарій для пацієнта — звернутися до ендокринолога, дієтолога, який має знання як про діабет, так і про розлади харчової поведінки, а також професіонала з психічного здоров’я, який спеціалізується на розладах харчової поведінки.

Як медичні працівники, так і пацієнти повинні пам’ятати, що метою є «достатньо добре» лікування діабету, а не «ідеальний» контроль. Прагнення до досконалості може призвести до збільшення діабетичного вигорання та посилити мислення на кшталт «все або нічого», що може погіршити розлад харчової поведінки.

Перебування в амбулаторних умовах має залежати від постійного приймання мінімальної кількості інсуліну, можливості з’їсти достатню кількість їжі для підтримки ваги та відмови від очищення, що спричиняє небезпечний електролітний дисбаланс.

Якщо команда спеціалістів рекомендує вищий рівень догляду, важливо вибрати лікувальний центр, який спеціалізується на діабулімії/ED-DMT1. Пацієнти та постачальники медичних послуг можуть попросити переглянути протоколи повторного введення інсуліну, лікування діабету та навчання персоналу з діабету, щоб визначити справжній рівень кваліфікації центру, або звернутися до гарячої лінії з діабулімії, яка має загальнонаціональну базу даних направлень як для центрів, так і для постачальників, які стосуються роботи з діабетом і розладами харчування.

Пам’ятайте, що діабулімія є серйозним розладом психічного здоров’я, тому її не можна лікувати просто через розповсюдження інформації про діабет та небезпеку його ускладнень.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/diabulimia-5

На жаль,  повідомлення про нові модні дієти, які обіцяють забезпечити «оптимальне» здоров’я є повсюдними. Думка про те, що з вашим тілом щось не так, є токсичним міфом, який заробляє мільярди на індустрії дієт і завдає шкоди розумовому, емоційному, фізичному та духовному здоров’ю більшості людей. Ідея про те, що здоров’я дорівнює певному ІМТ (нижчому) і виключає інші ІМТ (нормальний або вищий) підтримується системою охорони здоров’я і завдає більше шкоди, ніж користі. В кожному медичному закладі пропагується думка про те, що худоба означає здоров’я (ідея, яка не підтверджується дослідженнями, корениться в системному гнобленні людей з великою масою тіла, а також в расизмі).

Перед початком 2023 року багато людей замислюється про те, чого вони хочуть для себе в новому році. Через культуру дієт та ідеалізацію стрункості звідусіль в Інтернеті, по телебаченню, на прийомі у лікаря, багато людей включають дієту в список своїх новорічних обіцянок. Культура, в якій ми живемо, медична система, і передноворічний час стали вибуховою сумішшю. Моя практика як фахівця з розладів харчової поведінки узгоджується з принципами «Здоров’я в будь-якому розмірі» та зосереджуються на комплексному здоров’ї, яке включає якість життя та психічне здоров’я людини! Здається, що решта світу живе за принципом вузької та недосяжної ідеї «Здоров’я за будь-яку ціну». Такою ціною стає дотримання небезпечних і екстремальних дієт і фізичних вправ, а для багатьох людей взагалі нехтування своїм тілом і здоров’ям. Одним із ризиків досягнення «Здоров’я» за будь-яку ціну є розвиток небезпечних і потенційно смертельних розладів харчової поведінки.

ЧИМ ЗАМІНИТИ ОБІЦЯНКИ ПРО ВАГУ, ДІЄТУ АБО ЗМІНУ ЗОВНІШНОСТІ

1. Зрозумійте свої цінності: подумайте, що для вас справді важливо. Як ви хочете проводити свій час? З ким ви хочете бути поруч? Як ви можете проявляти любов, зокрема до себе відсьогодні?

2. Повірте, що ваше тіло ідеальне прямо тут і прямо зараз…Таке…Як…Воно…Є!! Та є мінне поле, яке називається соціальними мережами. Нинішні алгоритми соцмереж націлені на підлітків і дорослих, що незадоволені своїм тілом і мають ризик розладів харчової поведінки. Ці люди потім знаходять недоліки у своєму тілі та шукають дієти, які їх «виправлять». Це токсичне поле, призначене для того, щоб зробити певних людей дуже багатими. А вас нещасними. Подивіться правді в очі – з вашим тілом все в порядку!

3. Дотримуйтесь балансу, гнучкості та цінуйте різноманітність. Ідеальна стрункість і екстремальні дієти десятиліттями були в центрі нашої культури та рекламної індустрії. Ця брехня завдає вам болю, незалежно від розміру вашого тіла. Вона систематично пригнічує людей у великих тілах і тих, хто належить до меншості. Антидот ненависті та жорсткого контролю – це любов. Цінуйте різноманітність розмірів. Відзначайте баланс споживанням їжі та рухом в задоволення. Саме гнучкість є ознакою здоров’я. Засуджуйте розміризм та гноблення.

Кім Денніс (Kim Dennis), доктор медичних наук, CEDS

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/real-solutions-not-resolutions-nye

Свята покликані бути найщасливішою порою року. Однак якщо ви страждаєте від розладу харчування або проблем образом тіла, свята можуть асоціюватися у вас з напругою, самотністю та стресом. У період свят ми бачимо безліч маркетингових повідомлень, що ми зобов’язані бути щасливими та здоровими на свята. Ми пропонуємо вам поради, які знизять вашу напругу від постійних тригерів.

Встановіть (і захищайте) свої межі: ніхто немає обов’язку дбати про ваші почуття. Натомість встановіть свої межі, які забезпечать вам відчуття фізичної та психічної безпеки. Ви можете припиняти розмову, яка викликає у вас дискомфорт. Або вийти з-за столу, якщо відчуваєте тиск або тривогу. Ви також можете відвести когось убік, щоб повідомити про те, що ви відчуваєте. Пам’ятайте, людина, яка любить вас, візьме до уваги ваші почуття. Крім того, обмежте використання соціальних мереж. Перегляньте, на кого ви підписані. Якщо те, що ви бачите, не допомагає вам стати найкращою — і найздоровішою — версією себе, ви можете припинити слідкувати за цими сторінками.

Найкраща ідея – турбота про себе.  Під час свят турбуватися про себе може бути важко, особливо коли сім’я, друзі та інші активності весь час в полі вашої уваги. Ось чому час для себе є важливим. Що б це не було – відвідування занять з йоги, похід до лікаря або відмова від запрошень, які не приносять вам радості, час для себе допоможе вам наповнитися та краще справлятися зі стресовими ситуаціями. Коли ви втомлені, тригери мають над вами найбільшу владу. Тож позбавте їх цієї сили над вами.

Побачити точку майбутнього: це стандартна практика у лікуванні. Вона передбачає візуалізацію кінцевої точки якоїсь ситуації. Ви можете мати готову стратегію, якщо вам стане занадто складно. Ця стратегія поширюється і на почуття. Уявіть, як ви почуватиметеся, дотримуючись своїх кордонів, або коли повідомите комусь, що їхні слова завдали вам болю. Під час стресу ми схильні покладатися на свої емоції. Ця техніка є потужним способом для вашого мозку впоратись з ситуацію.

Попросіть про допомогу: прохання про допомогу – не слабкість, а сила. Надішліть текстове повідомлення або зателефонуйте другові, якщо ситуація стане занадто напруженою. Або зверніться до терапевта чи консультанта, який запропонує вам інструменти для подолання складних ситуацій. Додатки, аудіокниги та подкасти також можуть бути корисними.

Керрі О’Грейді

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/how-handle-holidays-healthfully-guide-overcoming-triggers

Шані-Лі Уолліс

У дитинстві я пережила булінг у школі та сексуальне насильство. Подорослішавши, я почала боротьбу з найскладнішим суперником – з самою собою.

Через страх, безпорадність і безнадію, я повністю втратила контроль над своїм життям.  Тривога та депресія призвели до розвитку психічного захворювання, яке проявилося у розладі харчової поведінки (РХП). Практично, він захищав мене від внутрішнього неспокою, якого я прагнула уникнути.

Після багатьох років спостережень за моїми стражданнями, мій чоловік сказав, що більше не може дивитися, як я вмираю. Він благав мене визнати важкий шлях, на якому я перебувала, і обрати життя, сповнене радості, щастя, любові, подорожей і задоволення. Я прислухалась до нього… і вирішила боротися.

Шляхом проб і помилок я зрозуміла, що фізична, емоційна та психологічна сила є ключем до довгострокового успіху. У моєму розпорядку дня були активності з саморозвитку та оздоровлення, засоби відновлення та методи запобігання рецидивам.

Особливо складно було переживати свята. Я усвідомлювала свої тригери та мала план їх подолання. Я розпочинала свій день із чіткого плану, оскільки це позитивно впливало на увесь день. Ось, що було його частиною:

– Усвідомлений рух

– Медитація

– Афірмації:

Я люблю себе, такою, як я є.

Я вибираю поведінку, яка мені не шкодить

Їжа не має контролю наді мною

Я почала перебудовувати свій мозок, створюючи нові звички, традиції та спогади, які не оберталися навколо їжі; концерти, балет, театр, різдвяні заходи, ярмарки та танці…

Я уникала обмежень в їжі напередодні свят і дозволила вживати свої улюблені страви. Це допомогло запобігти нав’язливим думкам, які могли призвести до РХП.

Я переривала негативні думки про себе, відзначаючи, що мені в собі подобається, або повторювала особисту мантру. Коли це не спрацьовувало, я перемикалась на допомогу іншим. А ввечері обов’язково писала щоденник, куди включала також, за що я була вдячна того дня.

У нас завжди є вибір. Ми можемо саботувати увесь наш досвід, а можемо насолоджуватися позитивними моментами святкових днів.

Моє відновлення було важким і викликало емоційний дискомфорт. Але завдяки цьому я стала сильніше і живу зараз щасливим та повноцінним життям. Одужання додало мені сили та бажання віддавати, допомагаючи тим, хто на цьому шляху та їхнім близьким через наставництво, спонсорство, семінари та коучинг. Це живить мою душу.

Мені завжди допомагало писати, а потім я зрозуміла, що маю ще й чим поділитися з іншими. Моя власна подорож з одужання перетворилась на допомогу іншим — ось як народилася книга «Війна з собою».

Я ділюся своєю історією, щоб надихнути та дати надію іншим. Я вижила… Я процвітаю…і ти теж можеш!

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/war-with-myself

Образ тіла – це ваші думки, сприйняття та ставлення до свого зовнішнього вигляду. Яким ви бачите себе та відчуваєте своє тіло (наприклад, зріст, форму та вагу), коли дивитесь у дзеркало?

Позитивний образ тіла – це чітке, правдиве сприйняття вашої форми; коли ви бачите різні частини свого тіла такими, якими вони є насправді. Бодипозитив (або задоволеність тілом) – це відчуття комфорту та впевненості у своєму тілі, прийняття природної форми, розміру тіла та усвідомлення, що зовнішній вигляд дуже мало говорить про характер і цінність людини як особистості.

З іншого боку, негативний образ тіла передбачає спотворене сприйняття своєї форми. Негативний образ тіла (або незадоволення тілом) включає почуття сорому, тривоги та хибного самоусвідомлення. Люди, які сильно незадоволені своїм тілом, відчувають, що їхнє тіло має недоліки порівняно з іншими, частіше страждають від почуття депресії, ізоляції, низької самооцінки та розладів харчування. Хоча єдиної причини розладів харчової поведінки немає, дослідження показують, що незадоволеність своїм тілом є найпоширенішим фактором розвитку нервової анорексії та нервової булімії (Stice, 2002).

Занепокоєння зовнішнім виглядом часто починається в ранньому віці та триває все життя. У віці 6 років дівчатка починають висловлювати занепокоєння щодо власної ваги чи фігури, і 40-60% дівчат початкової школи (віком 6-12 років) стурбовані своєю вагою або вважають себе надто товстими. (Smolak, 2011). До того, більш ніж половина дівчат-підлітків і майже третина хлопчиків-підлітків використовують нездорову поведінку для контролю ваги, наприклад пропускають їжу, голодують, курять сигарети, очищуються і приймають проносні засоби (Neumark-Sztainer, 2005). Важливо відзначити, що вік початку захворювання різний в залежності від особисточті, і ці проблеми зі зовнішнім виглядом тіла можуть виникати раніше або взагалі не виникати.

Занепокоєння зовнішнім виглядом може вплинути на всіх. Попри те, що люди різного віку, статі та культури однаково схильні до проблем з образом тіла, традиційно існують різні тригери та тиск, пов’язаний із зовнішністю, залежно від статі людини. У західній культурі дівчата часто відчувають тиск суспільного ідеалу зовнішнього вигляду (іноді його називають ідеалом стрункості, краси), а хлопчики – потребу бути худими та м’язистими.

Рух бодипозитиву популяризує різноманіття розмірів, здорове сприйняття тіла для будь-якого віку, статі, раси, здібностей тощо. Важливо, щоб ми продовжували сприймати різноманітність тіла, визнаючи всі тіла хорошими. Хоча у кожного з нас можуть бути дні, коли ми почуваємося некомфортно у своєму тілі, ключем до формування позитивного образу тіла є повага до нашої природної форми. Тож ми маємо навчитися долати ці негативні думки та почуття позитивними та підбадьорливими думками.

Прийміть себе. Прийміть своє тіло.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/body-image-eating-disorders

Якщо у вас нервова булімія, чи знаєте ви, що надто низька вага може бути проблемою? І що це може спричинити переїдання?

Відомо, що пацієнти з нервовою анорексією повинні набрати вагу для одужання, але мало хто знає, що це також стосується і нервової булімії. У цій статті розглядатиметься дослідження ролі попередньої та поточної ваги на розвиток нервової булімії.

Що таке зниження ваги та чому це проблема?

Зменшення ваги – це різниця між найбільшою масою тіла дорослої людини та поточною вагою. Її також можна розглядати як кількість ваги, яку людина втратила від попередньої високої ваги, найчастіше через дієту.

Тіло кожної людини має свою форму та розміри. Коли людина намагається зменшити свій розмір до меншого, ніж передбачено його генетикою, переїдання може бути природним захистом організму, щоб уникнути смерті від голоду та повернути тілу свою здорову вагу.

Втрата ваги зменшує метаболізм і кількість енергії, яку спалює організм. А також підвищує апетит. Певну роль у цьому процесі відіграє гормон лептин, який посилає сигнали ситості в мозок. Дослідження показують, що люди з високим показником зниження ваги, тобто ті, хто сильно схуд, мають нижчий рівень лептину. З цих причин існує біологічна схильність до відновлення втраченої ваги.

Ранні дослідження зменшення ваги при нервовій булімії

У 1979 році Джеральд Рассел опублікував статтю, в якій вперше описувалась нервова булімія як варіант нервової анорексії. У цій статті він зазначив, що зменшення ваги відіграє певну роль у розвитку нервової булімії. Рассел описав, як пацієнти намагаються знизити свою вагу нижче здорової маси тіла і, як наслідок, починають переїдати та очищатися.

У початковому дослідженні Рассела взяли участь 30 пацієнтів з нервовою булімією, з яких 17 раніше відповідали всім критеріям нервової анорексії. Ще 7 пацієнтів також мали втрату ваги, але недостатню, щоб називати це нервовою анорексією. Майже кожен пацієнт згадував, що до нервової булімії у них була втрата ваги.

Окрім цього останніх 15 років не було багато досліджень щодо зниження ваги. Нещодавно кілька дослідників почали вивчати вплив поточної та попередньої ваги на розлади харчової поведінки. Хоча це дослідження все ще знаходиться на ранній стадії, воно допомагає нам краще зрозуміти небезпеку зниження ваги.

Останні дослідження ролі зниження ваги в нервовій булімії

Дослідження показують, що перед початком хвороби люди з нервовою булімією часто мають масу тіла, що перевищує середню. З прогресуванням розладу вага значно втрачається. Коли люди звертаються за лікуванням, то зазвичай знаходяться в межах «здорового» діапазону ваги, але це нижче нормальної ваги для них. Згідно з дослідженням, в середньому зниження ваги становить приблизно 14 кг.

Ці результати вказують на те, що люди звертаються до булімічної поведінки (обмеження та очищення), щоб уникнути повернення до більшої маси тіла. Не дивно, що чим більше зниження ваги, тим більша кількість симптомів булімії та тим довша тривалість хвороби. Більше зниження ваги також передбачає збільшення ваги у пацієнтів з нервовою булімією як під час, так і після лікування. Отже, нервова булімія спричинена не лише психологічними факторами, а й біологічними.

Пацієнти зі зниженням ваги та нервовою булімією, які прагнуть досягнути меншої ваги, заходять у глухий кут. Схуднення робить їх більш схильними до набору ваги, але бажання збереження меншої ваги робить це збільшення ваги дуже вірогідним.

Дослідники ще не до кінця розуміють, чи зменшення ваги на пару кілограмів є проблемою, чи проблемою є лише висока втрата ваги. Також невідомо, чи ефект зниження ваги є сильнішим, якщо людина мала велику вагу тривалий час, чи тоді, коли вага знижувалася протягом тривалого часу. Це питання, на які дослідники наразі шукають відповіді.

Що це означає для людей з нервовою булімією?

Джурасіо та його колеги (2017) припускають, що пацієнти, які не одужують за допомогою курсу когнітивно-поведінкової терапії (КПТ) для нервової булімії, можуть прискорити одужання, набравши вагу. Виглядає так, що збільшення ваги може зменшити бажання переїдати та очищатися. Вони рекомендують спеціалістам регулярно та ретельно перевіряти вагу в анамнезі. Пацієнтам зі значним зниженням ваги та тим, хто набирає вагу після початку регулярного харчування, корисно отримати додаткову інформацію про вплив зниження ваги на симптоми нервової булімії. Лікарі ж мають інформувати пацієнтів про те, що з часом дотримання дієти має зворотний ефект і призводить до збільшення ваги.

Таким чином, навіть якщо ви їсте достатньо і не обмежуєте споживання їжі, переїдання може бути сигналом, що вам потрібно набрати вагу. Успішне лікування – це визнання того, що генетика визначає розмір та форму тіла, і ваша природна вага може бути вищою, ніж ви очікуєте. Ваше тіло не схоже на тіло когось іншого.

Прийняття себе може бути важкою психологічною роботою, але ви можете звернутися за підтримкою. Пам’ятайте, що альтернативою прийняттю може бути продовження переїдання та очищення.

Як я дізнаюся, що моя вага нижча, ніж має бути?

Ось деякі питання для самоконтролю:

• Ваша нинішня вага нижча за вашу рекомендовану вагу?
• Вас турбують думки про їжу?
• Чи буває так, що ви з’їдаєте надзвичайно велику кількість їжі за короткий проміжок часу і відчуваєте, що втрачаєте контроль?
• Чи їсте ви імпульсивно, коли цього не планували, або їсте на емоціях?

Якщо більше ніж одне з перерахованого вище вірно, подумайте про те, щоб звернутися за допомогою та трохи набрати вагу.  Найкраще – це досягти ваги, яка є біологічно визначена для вас здоровою, незалежно від того, яке число вважається нормою. У нас ще недостатньо досліджень, щоб сказати, чи ви маєте повернутися до своєї найвищої ваги, чи достатньо набрати втрачену вагу. Але збільшення ваги позбавить вас від хвилювання щодо їжі, зменшить деякі симптоми нервової булімії та загалом покращить якість вашого життя. Ви також можете виявити, що негативні наслідки збільшення ваги, яких ви боїтеся, не справджуються.

Коли вага не знижується, ви можете більше насолоджуватися різноманітною їжею без нав’язливих хвилювань і жити повноцінніше. Ви можете піти повечеряти та насолодитися напоєм, з’їсти тортик на день народження колеги, поїхати в подорож і спробувати місцеву кухню – і все це без хвилювань.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/is-weight-suppression-driving-your-binge-eating/#more-4203

До 2013 році розлад вибіркового харчування (ARFID) вважався розладом лише у дітей до 6 років. Лікування та вивчення цього розладу перебуває на початковій стадії. Багато людей жили роками з цим розладом без будь-якого лікування. Багатьом довелося навчитися справлятися з хворобою самостійно.

Що таке розлад вибіркового харчування (ARFID)?

ARFID – це розлад харчової поведінки, при якому споживання обмеженої кількості їжі негативно впливає на здоров’я, на здатність вчитися, будувати кар’єру та соціальне життя. На відміну від нервової анорексії, нервової булімії або розладу переїдання, недостатнє харчування при ARFID не спричинене бажанням змінити форму та розмір тіла.

Важливо визнати, що розлад вибіркового харчування є різнорідним. Існує три основних типи.

• Сенсорна чутливість. Люди з сенсорною чутливістю часто вибагливі в їжі з дитинства. Вони зазвичай дуже чутливі до відмінностей у смаку й текстурі та обирають вузьке коло продуктів, найчастіше маючи проблеми з овочами, фруктами та м’ясом — продуктами, які вважалися «шкідливими» нашими предками.
• Низький інтерес до їжі. У ранньому дитинстві такі люди, як правило, мають менший інтерес до їжі, менше відчувають голод і не вбачають у їжі особливої користі. Існує теорія, що ці люди народжуються з відносно низьким рівнем гормону голоду
• Неприємні наслідки. Цей тип розвивається у людей, схильних до тривоги. Побачивши в когось кишковий грип або як хтось подавився їжею, вони можуть побоюватися потенційних негативних подій, таких як блювота, задуха або шлунково-кишковий дистрес, які можуть виникнути через їжу. Як наслідок, люди уникають вживання певної їжі або припиняють їсти взагалі.

Люди з розладом вибіркового харчування часто мають симптоми не одного типу, і також можуть мати в анамнезі інший розлад харчової поведінки (анорексію чи булімію).

Було винайдено КПТ для розладу вибіркового харчування. Це лікування може допомогти багатьом, проте моя піддослідна група показала, що воно важкодоступне, і не може належним чином усунути всі наслідки життя з цим розладом протягом багатьох років. Автори КПТ для ARFID визнають, що успішне лікування навряд зробить людину «гурманом», і залишкові симптоми можуть зберегтися.

Життя з ARFID

Хоча між людьми з ARFID є багато відмінностей, ось деякі спільні риси.

Відчуття, що тебе не розуміють. Багато людей з ARFID протягом тривалого часу не знали, що з ними «не так» – батьки не розуміли, як їх годувати, а спеціалісти ставили неправильні діагнози (наприклад, анорексія). При лікуванні до них ставилися як до хворих на анорексію — спеціалісти не вірили, що у них немає проблем із зображенням тіла, які спонукали до обмежень в їжі. Більшість відчували себе нетиповими пацієнтами з розладом харчової поведінки, і ніколи не зустрічали іншу людину з ARFID.

Сором. Багато дорослих з ARFID соромляться свого обмеженого раціону або їжі, яку обирають. Вони відчувають збентеження, коли замовляють дитяче меню, змінюють страви в ресторанах або не можуть поїсти з колегами. Деяких з них дражнили через вузьке піднебіння. Вони відчувають сором, коли інші запитують про їхні проблеми з їжею.

Складнощі приготування їжі для себе. Твердження з анкетування, з яким погоджується багато людей з розладом вибіркового харчування: «Я вважаю, що харчування — це важка робота». Люди з ARFID зазвичай не чекають на прийом їжі; попри це, вони повинні їсти щонайменше 5-6 разів на день, щоб підтримувати мінімальну здорову вагу для свого тіла. Коли прийом їжі є клопотом, можливо навіть певним жахом в очах людини – це важкий тягар.

Багато хто має проблеми з приготуванням їжі самостійно. У такому випадку люди можуть заручитися підтримкою. Є ті, у кого все було добре, поки харчування забезпечувалося на роботі, і складнощі почались лише під час пандемії, коли стали працювати вдома. Багатьом дорослим із ARFID важко зрозуміти, яка їжа їм подобається, і вибрати щось – надзвичайно важко.

Соціальні наслідки. Проблеми з їжею мають набагато більші наслідки, ніж просто харчування. Вони впливають на спілкування, оскільки багато соціальних взаємодій включають прийом їжі. Багато хто каже, що розлад вибіркового харчування обмежує їхню здатність спілкуватися. Люди бояться їсти з іншими або взагалі спілкуватися, почуваються осторонь, коли інші діляться їжею, і відчувають таку відразу до їжі, яку їдять інші, що важко навіть сидіти за одним столом. Один із членів групи повідомив, що щоразу, коли хтось намагався прокоментувати їхній вибір їжі, вони змінювали тему розмови. Інші відчувають провину за те, що обмежують місця, де можуть їсти з друзями.

Сенсорне перевантаження. Багато з тих, хто має високу чутливість, відчуває це радше як прокляття, ніж благословення. Більшість настільки чутливі, що не можуть бути поруч з іншими, коли ті їдять їжу зі специфічним запахом, відчувають небажання їсти, якщо хтось готував на кухні до них. Також виникають проблеми з миттям посуду після їди через огиду до запахів і залишків їжі. Людям з ARFID доводиться використовувати різні стратегії, щоб мити брудний посуд.

Відсутність гнучкості. Багато людей з розладом вибіркового харчування мають відданість певним брендам або ресторанам і відчувають великі труднощі, якщо будь-який аспект бажаної їжі змінюється. Якщо хтось видає інший продукт за «той самий», вони завжди відчувають різницю. Це особливо ускладнює прийом їжі в різних місцях, особливо під час подорожі.

Тривога. Тривога є загально поширеною у людей з ARFID, особливо для тих, хто боїться прояву негативних наслідків. Дослідження показують, що люди з ARFID часто мають інші тривожні розлади, зокрема ОКР. Багато хто відчуває тривогу в інших сферах, окрім їжі.

Шлунково-кишковий дистрес. Наявність кишково-мозкової взаємодії з розладом є поширеним явищем. Багато людей із проблемами шлунково-кишкового тракту (ШКТ) обмежують їжу, щоб уникнути симптомів в майбутньому. Люди з ARFID більш чутливі до відчуттів у своєму тілі та травному тракті. Вони також мають схильність до тривоги, що може сприяти появі симптомів ШКТ. Нудота є загальним явищем, і багато хто використовує ліки, щоб з нею впоратись.

Нейрорізноманіття. Багато учасників групи вважають себе нейродивергентами. Багато дослідників відзначають збіг між ARFID та аутизмом або синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ). Люди з аутизмом часто мають більшу сенсорну чутливість і ригідність – риси, які збігаються з симптомами ARFID. Люди з ARFID і нейродивергенцією можуть також боротися з проблемами уваги, обробки інформації та соціальної взаємодії.

Нам потрібно надавати більше інформації для дорослих з ARFID, щоб люди змогли дізнаватися про свій стан і пояснювати іншим.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/adults-with-arfid/#more-4191

Емма Джордано

Сучасний рух любові до себе вже змінив життя. Фотографії без фільтрів, повідомлення, що надихають та спроби великих компаній змінити стандарти краси викликали у багатьох довіру та впевненість. Але можливо позитивне сприйняття себе зустрічається ще не у всіх?

Можливо, увага довкола того, що «всі тіла красиві», підняла в вас глибоку невпевненість, про яку ви раніше не підозрювали. Можливо, ваш негативний образ свого тіла сидить настільки глибоко, що постійні твердження «Ти прекрасна!» не може змінити вашої думки. Ви не одні, якщо відчуваєте, що бодипозитив не приніс позитивних змін у ваше життя.

На мене особисто усі ці публікації про бодипозитив не впливають так, як, здається, впливають на інших. Так, я в захваті від того, що розмови про любов до себе стають все більш поширеними. Я розумію, як вони впливають на інших людей, але моя власна самооцінка залишається незмінною.

Я росла із розладом харчової поведінки, і вважаю свій досвід унікальним і нетиповим. Мені не дуже вірилось, що медіа з їхніми нереалістичними стандартами краси сприяли розвитку розладів харчової поведінки у дівчат-підлітків. Мій розлад харчової поведінки завжди був про мене саму; мій негативний образ тіла залежав і все ще залежить від того, як я ставлюся до себе, а не від того, як мене бачать інші, і вже точно не від того, як люди дивляться на інших людей. Хоча знаменитості ніколи не впливали на мій розлад харчової поведінки, я зрозуміла, що суспільство справді має здатність змінювати ставлення людини до себе. Тож я вважаю, що рух любові до себе для деяких справді може бути дуже корисним!

Однак натомість з’являються неоднозначні повідомлення, на кшталт «Ти МАЄШ любити себе» або «Тобі СЛІД любити себе». Такі послання можуть викликати зворотну реакцію. Звучить так, ніби любити себе – це обов’язок, який ми усі маємо виконувати. Якщо вам говорять, що ви повинні відчувати щось, а ви цього не відчуваєте, можуть закрастися думки про власну неадекватність або неправильність.

Люди, які мають проблеми зі ставленням до себе або не мають любові до себе, не є аномалією, і не завжди це є наслідком впливу стандартів суспільства; просто хімія нашого мозку може змусити нас думати про себе інакше, ніж ми могли б. Часом бодипозитивні пости транслюють: «Ти прекрасна, тобі має бути комфортно у власному тілі!», тоді я запитую себе: «Добре, але що, якщо я дійсно не можу це відчути прямо зараз?»

Існує також факт, що коли людина бачить навколо себе так багато людей, що задоволені своїм тілом, то може відчути власну невпевненість. Пости про бодипозитив привертають увагу до зовнішнього вигляду, і хоч мають добрий намір, одні отримають від них користь, а інші відчують себе вразливими. Шкода, що навіть найкращі зусилля щодо бодипозитиву та любові до себе можуть мати негативні наслідки для деяких, але саме тому важливо визнавати різні переживання та реакції людей. Ми всі унікальні. Ми всі по-різному реагуємо на повідомлення ЗМІ. Те, що вчить вас любові до себе, може відкинути когось на кілька кроків назад, і ми повинні продовжувати боротися за те, щоб рух охоплював усіх.

Тож, якщо ви вважаєте, що нещодавні публікації, які пропагують бодипозитив і любов до себе, скоріше токсичні, ніж корисні для вас, ось кілька способів боротися з негативними думками та навчитися любити себе у СВІЙ спосіб:

1. Налаштуйте підписки згідно зі своїми потребами.

Якщо типові дописи з найпопулярніших облікових записів бодипозитиву не надихають вас, відпишіться! Шукайте людей, які надихають саме ВАС, а не більшість. Різним людям потрібні різні методи, і нормально йти проти норми, якщо це вам допомагає.

2. Пам’ятайте, що бодіпозитив виходить за межі нашої біологічної фізики.

Можливо, вам важко полюбити кучері, які є у вашій родині, або їх відсутність. Ми не пов’язані структурою свого тіла, тож формуйте самі свій стиль! Носіть одяг, який додає вам впевненості. Укладайте волосся так, як вам більше подобається. Якщо вам подобається макіяж, наносіть його, незалежно від того, чи має він природний вигляд, чи таким, що вважається «неприйнятним». Якщо хочете, зробіть собі татуювання та пірсинг. Наші тіла — це не лише відбиток нашої генетики чи здоров’я. Вони є частиною нашого самовираження!

3. Любов до себе та бодіпозитив часто пов’язують, але вони не є синонімами.

Є способи полюбити себе, які абсолютно не залежать від вашої зовнішності. Зосередьтеся на своїх досягненнях. Особисто для мене, відчуття задоволення від того, що ти зробив і над чим працюєш, дає більш довготривале відчуття цінності, ніж те, як ми виглядаємо сьогодні. Займайтеся тим, що любите. Продовжуючи займатися своїми улюбленими справами, ви зберігаєте позитивний настрій, а це – важливий чинник любові до себе. Подумайте про те, що допомагає вам любити себе, і зосередьтесь на цьому, якщо прийняття свого тіла не працює.

Зрештою, ви повинні знайти те, що працює для вас, а не просто слідувати закликам інших полюбити себе.

Джерело: https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/what-to-do-when-it-feels-impossible-love-your-body

Анорексія може серйозно вплинути на людину. Нервова анорексія є одним із найбільш смертоносних психічних захворювань. Анорексія не тільки призводить до емоційного болю, але також викликає серйозні медичні проблеми. Саме це робить розлад таким небезпечним і потенційно смертельним.

Що таке анорексія?

Нервова анорексія – це розлад харчової поведінки, що характеризується суворим обмеженням їжі та спричиняє небезпечну втрату ваги. Люди з анорексією обмежують кількість їжі через страх набрати вагу. Іноді можуть бути залучені інші розлади поведінки, щоб схуднути, наприклад компульсивні вправи, очищення або використання проносних засобів.

І скільки б ваги не втрачалось, люди з анорексією не припиняють таку поведінку. Насправді вони можуть навіть не усвідомлювати, що така поведінка є проблемною. Тож людина навіть і не подумає звернутися за лікуванням.

За останні 50 років кількість людей з діагнозом «анорексія» продовжує зростати. Багато людей ризикують померти внаслідок ускладнень на організм.

Ось 8 медичних ускладнень анорексії

Люди з анорексією мають у 10-12 разів більший ризик передчасної смерті. Це пов’язано з тим, що захворювання сильно впливає на організм. Серед медичної спільноти добре відомо, що анорексія дуже небезпечна. Цей розлад впливає практично на кожну основну систему органів і може викликати інші проблеми, наприклад високий кров’яний тиск.

Серцево-судинна система

Анорексія може впливати на серце та кровоносні судини кількома різними способами. Один із найпоширеніших – аномально низький пульс або артеріальний тиск. Це може призвести до серйозних медичних проблем, зокрема до серцевої недостатності або раптової смерті через нерегулярне серцебиття.

Покривна система

Анорексія може сильно вплинути на стан шкіри. Лануго — це тонке волосся, яке покриває тіло, особливо обличчя та спину. Лануго з’являється, коли людина настільки втрачає вагу, що її тіло намагається підтримувати безпечну температуру з допомогою волосся. Інші проблеми шкіри – легке утворення синців, виразки або непереносність холоду.

Травна система

Значна втрата ваги може негативно вплинути на травну систему. Люди з анорексією можуть мати проблеми з травленням, наприклад, запор. Запор може виникати просто через недостатню кількість їжі для перетравлення або через уповільнення роботи товстої кишки. Це може викликати біль і здуття.

Іншим можливим побічним ефектом анорексії є затримка випорожнення шлунка. Це може призвести до болю, а також спричинити отвори в кишківнику або смерть.

Ендокринна система

Ендокринна система керує гормонами та обміном речовин. Анорексія впливає на ендокринну систему кількома різними способами. У жінок анорексія може призвести до втрати менструального циклу. Це називається аменореєю і трапляється приблизно у 50-75% жінок.

Аменорея викликана гормональними змінами. Пізніше це може призвести до труднощів із зачаттям або здоровою вагітністю. Однак чоловіки теж відчувають гормональні зміни в результаті анорексії. Представники обох статей можуть відчувати затримку росту, затримку статевого дозрівання, сповільнений метаболізм і втрату кісткової маси.

Втрата менструального циклу є сигналом про серйозну проблему. Однак для чоловіків та інших людей, у яких немає менструації, цієї небезпеки немає. Але анорексія може призвести до того, що розлад триватиме довше, може знизити статевий потяг і зміни в яєчках.

Кровоносна система

Анорексія також може вплинути на кров! Це може проявлятися анемією або лейкопенією. Ці два стани є результатом недостатньої кількості еритроцитів або лейкоцитів. Інші зміни в крові можуть впливати на кістковий мозок.

Нервова система

Значна втрата ваги може спричинити зменшення мозку, що ускладнює логічне мислення та концентрацію. Здається, що це не так, бо багато людей з анорексією досягають успіхів у школі чи на роботі, але з часом їхні показники успішності падають. Насправді зміни можуть бути настільки значними, що мозок при анорексії схожий на мозок людини з хворобою Альцгеймера!

Опорно-рухова система

Анорексія може вплинути на здоров’я кісток. Як згадувалося раніше, різка втрата ваги може призвести до втрати кісткової маси. Це може перерости в остеопороз або загальне зниження сили. Медики виявили, що це частково пов’язано зі зниженням рівня тестостерону.

Дихальна система

Дихальна система відповідає за легені. Людям з анорексією може бути важко дихати – навіть до появи емфіземи. Емфізема – це захворювання легенів, яке ускладнює дихання та не піддається лікуванню.

Ми не хочемо вас залякати знаннями про медичні наслідки розладу харчової поведінки. Звісно, це не мета цієї статті. Обговорювані медичні наслідки, безумовно, лякають, але ця публікація має інформативний характер.

Кожен повинен знати про вплив анорексії на свій організм. Якщо ви або ваші близькі відчуваєте труднощі, не соромтеся звернутися за допомогою. Допомога є, і ви гідні її отримати.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/8-medical-complications-of-anorexia

Розлад харчової поведінки може викликати неабиякий хаос. Розум, емоційний стан, міжособистісна динаміка та тіло у людей з розладами харчової поведінки зазнають значного впливу. Організм перетворюється на жахливу пустку, позбавлену будь-якої їжі, а його системи нездатні виконувати свої функції належним чином.

Однією з цих систем є покривна система. Це найбільший орган тіла, який складається з «епідермісу, дерми, гіподерми, відповідних залоз, волосся та нігтів». Покривна система «виконує багато складних функцій, таких як регуляція температури тіла, підтримка клітинної рідини, синтез вітаміну D і виявлення подразників».

Обмежувальна поведінка нервової анорексії сильно впливає на цю систему та може призвести до численних наслідків, одним із яких є акне. Згідно зі статтею, опублікованою в Clinics in Dermatology про вплив розладів харчової поведінки на шкіру, акне виникає у 47-59% людей з нервовою анорексією.

Зв’язок між нервовою анорексією і розвитком акне відрізняється залежно від стадії розладу харчової поведінки – до, під час або після початку обмежувальної харчової поведінки.

Акне до нервової анорексії

Є дані, що акне може бути фактором ризику нервової анорексії. Вважається, що воно є результатом низької самооцінки, зниження впевненості в собі та досвіду знущань.

Нервова анорексія характеризується бажанням мати худе тіло, бо це вважається красивим в суспільстві. Люди з таким прагненням частіше за все мають занижене почуття власної гідності та впевненості в собі, якщо їхнє тіло не відповідає цим очікуванням. Деякі з цих нереалістичних очікувань стосуються і чистої шкіри без пор і плям. Люди з акне можуть мати низьку самооцінку через стан шкіри, а низька самооцінка є фактором ризику нервової анорексії.

Крім того, людина починає змінювати свій раціон. В одному дослідженні говорилося, що «у дівчат харчування з метою зменшення акне, може призвести до втрати ваги та нервової анорексії».

Акне під час нервової анорексії

Обмежувальна поведінка при нервовій анорексії призводить до серйозного недоїдання, що впливає на функціонування всіх систем органів організму. Тіло, позбавлене відповідних вітамінів і поживних речовин, намагається використати наявні запаси, що може призвести до змін у функціонуванні всіх систем. Наприклад, «проблеми з функцією печінки, нирок і щитоподібної залози, пов’язані з анорексією, можуть спричинити свербіж». Через сильний свербіж людина частіше торкається шкіри, що призводить до відкладення жиру в порах.

Шкіра також стає більш сухою при нервовій анорексії. Тоді організм продукує більше жиру для змащування шкіри, що призводить до закорковування пор.

Акне під час одужання від нервової анорексії

Акне також є поширеним симптомом під час одужання від нервової анорексії. «Гормональні зміни, пов’язані зі збільшенням ваги, спричиняють розвиток акне». Під час відновлення харчування люди не лише отримують більше вітамінів і поживних речовин, але й системи органів починають працювати інакше, ніж до розладу харчової поведінки. Це може призвести до «початку акне у деяких пацієнтів під час збільшення ваги та повернення до ваги, коли в них не було акне». Це «вказує на наявність механізму, пов’язаного з відновленням фізіологічного гомеостазу, особливо з боку ендокринної функції».

Незалежно від часу появи акне, його може бути важко подолати, оскільки наше суспільство недоброзичливо ставиться до фізичних недоліків далеких від ідеалу краси. Подібно до того, як людям з розладами харчової поведінки варто підвищити свою самооцінку незалежно від маси  форми чи розміру тіла, так само варто прийняти себе з будь-яким станом шкіри.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/does-anorexia-cause-acne

Мати здорове відношення до їжі буває непросто. Харчування є ключовим способом живлення, догляду за тілом і підтримки життя. Але в суспільстві дуже багато повідомлень, які можуть спонукати нас споживати їжу іншим, менш здоровим і повноцінним способом — наприклад, щоб тимчасово заспокоїти або приглушити негативні емоції.

Коли людина їсть, щоб впоратися зі стресовими ситуаціями та зняти складні емоції, це називають емоційним або стресовим харчуванням. Стресове харчування не є розладом харчової поведінки, однак має схожі на нього моделі та симптоми. І щоб впоратись з ним, часто застосовують подібні методи, як при розладах харчової поведінки.

Стрес і харчування

Стрес, як хороший, так і поганий, постійно присутній у нашому житті. Ми відчуваємо його на роботі, у спілкуванні з родиною та друзями, під час критичних змін у житті та коли маємо проблеми зі здоров’ям.

Практика приймання їжі для боротьби зі стресом є загальноприйнятою. Наприклад, багато хто з нас час від часу перекушує солодким, коли відчуває втому чи тривогу, або використовує їжу, щоб відволіктися, коли маємо тяжко працювати. Але як наш розум і тіло пов’язують стрес із їжею? І як стресове харчування під пов’язане з наявністю розладу харчової поведінки?

Багатьом людям приймання їжі дає відчуття комфорту. Ідея використання їжі для полегшення болю і покращення настрою широко поширена в суспільстві та часто відома нам з раннього віку.

У Harvard Health Publishing зазначають також біологічні чинники, що впливають на появу стресового харчування:

• Хоча спочатку стрес знижує апетит через викид адреналіну, постійний стрес призводить до викиду гормону кортизолу, який підвищує апетит. Під час постійного стресу рівень кортизолу може залишатися високим.
• Реакція організму на стрес змушує нас віддавати перевагу їжі з високим вмістом жиру та цукру. Харчування на стресі також може призвести до подальшого постійного споживання їжі з високим вмістом жиру та цукру.

Зв’язок стресового харчування з розладами харчової поведінки

Спільна риса стресового харчування та розладів харчової поведінки – це наявність занепокоєння та стресу у зв’язку з прийманням їжі. Наприклад, емоційне вживання їжі може посилити сором, провину та погану самооцінку, призводячи до безперервного циклу складних емоцій і нездорового харчування. Зрештою, заїдання стресу не допомагає вирішити проблему, а тільки посилює її.

У деяких випадках стресове харчування вказує на те, що в людини розвивається розлад харчової поведінки. Такі люди можуть бути схильні до переїдання та нервової булімії — двох станів, де емоційне та надмірне харчування є частиною їхніх симптомів. Діагноз розладу харчової поведінки ставиться на основі критеріїв, наведених у «Діагностичному та статистичному посібнику з психічних розладів», п’яте видання або DSM-5. Відповідно, стресове харчування саме по собі не вказує на розлад харчової поведінки, і багато людей можуть не мати його.

Загалом, регулярне вживання їжі для подолання стресу не є ефективним способом. Якщо вам важко впоратися з такою поведінкою самостійно, то слід звернутися до спеціаліста. Відчуття відсутності контролю при емоційному харчуванні, також є попередженням про те, що вам може знадобитися допомога.

Здоровий погляд на харчування та боротьбу зі стресом

Щоб ефективно справлятися зі стресом і подолати емоційне харчування, важливо розробити альтернативні способи та використовувати соціальну підтримку в разі потреби. Також важливо навчитися відрізняти емоційний голод від (справжнього) фізичного голоду, розуміючи, що кожен з них має різні фізичні та емоційні ознаки та симптоми. Для цього треба бути свідомим у своїх фізичних процесах та харчовій поведінці.

Ось кілька стратегій, які можуть допомогти вам зменшити стрес і уникнути емоційного переїдання:

• Займайтеся розслабленням і практиками усвідомленості, такими як йога та медитація.
• Покращуйте свій раціон загалом, додавши в нього більш здорову, багату поживними речовинами їжу.
• Регулярно займайтеся фізичними вправами та доглядайте за собою. Це допоможе зменшити стрес і задовольнити потреби вашого організму. Прогулянки, повноцінний сон і спілкування з друзями – те, з чого ви можете почати.
• Дізнайтеся про свої тригери їжі, записуючи, що та коли ви їсте. Це може дати вам розуміння ваших харчових звичок і змінити їх на краще.

Оскільки ви формуєте нове мислення щодо управління стресом і підходу до їжі, важливо бути терплячим і співчутливим до себе і робити все поступово. Це нормально, якщо часом все не йде так, як заплановано», — пише Саманта Кесетті. «Це довготривала робота, і для подолання стресового харчування потрібна практика»

Завдяки належній підтримці та лікуванню, за необхідності, люди можуть виробити більш здорові та ефективні стратегії поводження з їжею та стресом. Додатковим плюсом є те, що, маючи правильні стратегії, люди також розуміють більше свої емоції та потреби та можуть краще піклуватися про себе — зараз і в майбутньому.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/is-stress-eating-an-eating-disorder

Компульсивні фізичні вправи не є визнаним клінічним діагнозом у DSM-5, але багато людей мають цей симптом. Якщо ви або ваші близькі перенавантажуєте своє тіло фізичними вправами, зверніться до фахівця.

ЗАПОБІГАЛЬНІ ОЗНАКИ ТА СИМПТОМИ КОМПУЛЬСИВНИХ ВПРАВ

• Фізичні вправи, які заважають виконувати важливі дії, відбуваються у невідповідний час або в невідповідних умовах, або коли людина продовжує виконувати вправи, попри травму чи інші медичні ускладнення
• Сильна тривога, депресія, дратівливість, почуття провини та/або страждання, якщо немає можливості виконувати вправи
• Надмірний, жорсткий режим фізичних вправ – попри погоду, втому, хворобу чи травму
• Дискомфорт під час відпочинку або бездіяльності
• Фізичні вправи використовуються для управління емоціями
• Вправи як спосіб очищення (необхідність «позбутися» або «спалити» калорії)
• Вправи як дозвіл їсти
• Фізичні вправи, що виконуються таємно
• Ви сварите себе за те, що виконуєте вправи недостатньо добре, швидко, потужно; надмірні тренування
• Ізоляція від друзів і родини

НАСЛІДКИ КОМПУЛЬСИВНИХ ВПРАВ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я

• Втрата щільності кісткової тканини (остеопенія або остеопороз)
• Порушення менструального циклу (у жінок)
• Тріада спортсменок (у жінок) (включає розлад харчової поведінки, аменорею та остеопороз).
• Відносний дефіцит енергії в спорті (RED-S)
• Постійний біль у м’язах
• Хронічний біль у кістках і суглобах
• Збільшення частоти травм (травми від надмірного навантаження, стресові переломи тощо)
• Постійна втома і млявість
• Змінений пульс у стані спокою
• Збільшення частоти захворювань та інфекцій верхніх дихальних шляхів

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/learn/general-information/compulsive-exercise

Нервова анорексія – це розлад харчової поведінки з надмірним обмеженням споживання їжі. Жодна система організму не може функціонувати належним чином без вітамінів і поживних речовин, які забезпечують правильне харчування та зволоження. Обмеження впливають на тіло, і довгострокові наслідки, якщо їх не лікувати, є серйозними.

Анорексія і серцево-судинна система

Однією з систем організму, на яку впливає обмежувальна харчова поведінка, є кровоносна/серцево-судинна система, що переносить кров і лімфу по всьому тілу.

Ця система включає серце, кров і кровоносні судини, такі як артерії, вени та капіляри. Через ці системи поживні речовини потрапляють до клітин організму, а відходи виводяться з клітин.

Нервова анорексія може призвести до «кахексії та недоїдання [які] є серйозними ускладненнями багатьох злоякісних і незлоякісних захворювань, таких як хронічна обструктивна хвороба легенів, хронічна хвороба нирок і тяжка серцева недостатність».

Є й інші наслідки обмеження в їжі та недоїдання, які впливають на серцево-судинну систему: «Причини можуть бути пов’язані зі зниженим споживанням їжі або збільшенням втрати поживних речовин, підвищенням швидкості метаболізму, дисфункцією системи цитокінів, що включають фактор некрозу пухлини-альфа (TNF-α), кортизол, адреналін, ренін, як а також альдостерон».

Нервова анорексія та анемія

Анемія є ще одним наслідком недоїдання та «станом, що характеризується дефіцитом еритроцитів або гемоглобіну в крові, який викликає блідість та втому». Анемія призводить до зниження надходження кисню до органів тіла, а також до запаморочення, втоми, задишки, прискореного серцебиття.

Анемія підвищує ризик ішемічної хвороби серця, гіпертонії та інших серцевих ускладнень.

Від 21 до 39% людей з нервовою анорексією, мають діагноз анемія. Цей зв’язок пояснюється дефіцитом поживних речовин, який виникає через обмеження їжі та рідини.

5 причин анемії, пов’язаних із нервовою анорексією:

1. Збій у роботі кісткового мозку. Вважається, що це перша причина анемії у людей із нервовою анорексією, яка присутня у 39% пацієнтів.
2. Депривація: анемія внаслідок депривації можлива, але менш поширена, ніж думає більшість людей. Така анемія розвивається через дефіцит заліза, вітаміну B12 або фолієвої кислоти.
3. Гемоліз: це розрив або руйнування червоних кров’яних тілець, який може виникнути при синдромі відновленого харчування.
4. Втрата гемоглобіну.
5. Запалення: часто помилково діагностують як дефіцит заліза.

Одужання від анемії та анорексії

Анемія є ймовірним і тривожним побічним ефектом нервової анорексії, але гематологічні наслідки недоїдання зазвичай усуваються «за допомогою відновлення харчування через різні проміжки часу».

В іншому дослідженні вказується, що анемія у людей з нервовою анорексією «проявляється як помірна, тимчасова та безсимптомна, яка згодом зникає сама по собі за умови належного лікування нервової анорексії та поступового відновлення харчування».

Наслідки є завжди, коли організм не отримує необхідних для нормального функціонування поживних речовин і вітамінів. Тіло — фантастична машина, але для того, щоб рухатись, вона потребує живлення. Неймовірні властивості людського організму не можуть проявлятися одночасно з обмеженням споживання їжі та води.

Можна сподіватися, що гематологічні ускладнення нервової анорексії, такі як анемія, можуть бути вирішені за допомогою відновлення харчування, однак це не означає, що не буде довгострокового впливу на організм.

Щоб організм працював оптимально та залишався здоровим протягом усього життя, слід повністю уникати обмежень в їжі та недоїдання,  яке виникає чи то через суворе обмеження при анорексії, чи то через виключення деяких груп продуктів під час дієти.

Ваше тіло — чудовий подарунок. І які б проблеми з психічним здоров’ям не виникали, зробіть усе можливе, щоб піклуватись про нього.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/can-anorexia-cause-anemia

Багато батьків відчувають провину, коли у їхніх дітей діагностують розлад харчової поведінки. Майже кожен з батьків може назвати момент, коли він сам дотримувався дієти, відмовлявся від бажаного десерту, говорив, що краще бути худим або не давав добавку своїй дитині. Можливо, ви робили щось, щоб ваша дитина не гладшала – і робили це з любов’ю та добрими намірами — щоб захистити її від насмішок щодо ваги та передбачуваних подальших наслідків для здоров’я.

Виникає питання, чи сприяли такі дії розвитку розладу харчової поведінки у підлітка. Батьки часто відчувають провину, коли їхня дитина захворіла. У випадку розладів харчової поведінки багато причин їх виникнення пояснюється культом стрункості в нашій культурі. Тому звинувачення в голові є ще гучнішими.

Що таке дієтична культура?

Дієтична культура — це система переконань, яка ставить на п’єдестал худорлявість і пропагує її як шлях до відчуття своєї цінності. Вона формує правила того, який тип харчування є «здоровим», і знецінює людей, які не відповідають ідеалу стрункості.

Повідомлення про культуру дієти всюдисущі, тож ви не винні в тому, що засвоїли їх, навіть не замислюючись над ними. Дієтична культура – це суп, у якому ми всі плаваємо. Це панівна парадигма. Ви, напевно, чули залякувальні повідомлення від медичних працівників або чули про це в новинах.

Чому ця система вірувань так домінує? Її просуває дієтична індустрія вартістю 70 мільярдів доларів. Це закріпилося в нашій системі охорони здоров’я і підкріплюється в ЗМІ.

Батьки часто стають вісниками панівного культурного повідомлення, яке вони чують від медичних працівників. Але це важливий момент. Тепер, коли ви допомагаєте своїй дитині з розладом харчової поведінки, настав час запитати, що ви знаєте про здоров’я, вагу та харчування. Ви не народилися з ненавистю до свого тіла. Ви розвинули ці переконання, тож можете від них відмовитися. Ніколи не пізно сказати «ні» дієтичній культурі. Ми хочемо, щоб ви приєдналися до нас у боротьбі з інституціями, які посилюють фобію жиру, сприяють розвитку розладів харчової поведінки та ускладнюють одужання вашого підлітка. Ваша дитина потребує вашої боротьби.

Ми вважаємо, що батьки є важливими союзниками для підлітків  з розладами харчування. Навіть якщо ви самі зневажали власне тіло, сиділи на дієті, сприяли тому, щоб підліток почав харчуватися здоровіше, або заохочували його займатися спортом на ранніх стадіях розладу харчової поведінки – ви не винні в розладі харчової поведінки своєї дитини. Проявіть співчуття до себе. Ваша дитина потребує вас.

Це також стосується випадків, коли у вашого підлітка – розлад уникнення споживання їжі (ARFID), розлад харчової поведінки, який зазвичай не спричинений проблемами ваги та форми. Культура дієт однаково впливає на людей з ARFID.

Що робити?

• Зрозумійте, що здоров’я набагато ширше поняття, ніж вага. Ознайомтеся з ресурсами про Здоров’я будь-якого розміру, які дають ширше розуміння ваги.
• Припиніть критично говорити про будь-яке тіло, зокрема про власне та особливо про «надмірну» вагу. Нам потрібна повага до всіх тіл і їх різноманітності.
• Прийміть те, що підлітки схильні набирати вагу.
• Заохочуйте підлітка сприймати жир не як щось, чого варто боятися. Ми не маємо посилювати те, чого боїться розлад харчової поведінки. Важливо, щоб люди не боялись набрати вагу.
• Керуйте стрічкою соціальних мереж. Зображення, які ми там бачимо, не відрізняються різноманітністю, а фото більших тіл часто зображуються в особливо негативному та зневажливому ключі, що підливає масла у вогонь. Один зі способів виробити власне сприйняття різноманітності тіл — це звикнути бачити ширший діапазон тіл без оцінки.
• Припиніть класифікувати їжу як здорову чи нездорову, корисну чи шкідливу. Спробуйте споживати різноманітну їжу, навіть ту, яку ви раніше називали поганою, зокрема десерти. Їжте із задоволенням разом з друзями та близькими.
• Якщо ви раніше пропагували більш пісну, «здорову» їжу та хвилюєтеся, що можете здатися лицемірним в очах дитини, пропонуючи зараз більш гнучке харчування та калорійнішу їжу, поясніть усе як є. Що з огляду на розлад харчової поведінки, ви стали також працювати над ширшим розумінням здоров’я, тож ваше харчування стає більш різноманітним. Найбільший ефект я бачив, коли батьки ділилися з дітьми власним процесом переосмислення своїх стосунків із їжею та своїм тілом, таким чином допомагаючи підліткам у процесі одужання.
• Навчіть підлітка більш критично ставитися до здоров’я та повідомлень у ЗМІ.
• Пройдіть тест прихованих асоціацій щодо ваги. Будьте співчутливі до себе і пам’ятайте, що всі ми маємо упередження щодо ваги.

Ніколи не пізно змінити своє ставлення до ваги та їжі. Багато батьків підлітків, які мали розлади харчової поведінки, стали прихильниками різноманітності розмірів. Будь ласка, приєднуйтесь до нас у русі проти дієт та дієтичної культури.

Джерело https://www.eatingdisordertherapyla.com/what-parents-of-teens-with-eating-disorders-need-to-understand-about-diet-culture

 Джеймс Роуз, актор, фітнес-тренер, ведучий подкастів і інфлюенсер в Instagram

Лише коли я одужав від розладу харчової поведінки, я почав розуміти його серйозність. Я вів деякі записи в щоденнику, залишав різноманітні думки на полях планувальника, а з мого нотатника тих років можна було вичерпати крупиці мудрості. Я навчався в коледжі, але розлад харчової поведінки, мабуть, почався раніше. Я насправді не знаю, що було першим: мій розлад харчової поведінки чи усвідомлення моєї квір природи. Я переглянув свої архіви: журнальні записи, нотатки, каракулі, які й стали основою цього списку. Вони не в хронологічному порядку і навіть не в порядку важливості. Вони просто частина моїх думок під час розладу харчової поведінки. Це схоже на масштабний пошук слів, серед яких було багато про квір, зміну статі та те, як вони перетинаються з фобією ожиріння. Ось що я знайшов.

100 речей, які я зрозумів в процесі одужання від розладу харчової поведінки

1. Це може трапитися з кожним.
2. Це не ваша вина.
3. Більше людей, ніж ви уявляєте, мають нездорові стосунки з їжею.
4. Багато людей, які мають нездорові стосунки з їжею, не усвідомлюють цього.
5. Одужання можливе.
6. Одужання ніколи не є таким, як ви думаєте. Ви повинні змінити своє сприйняття їжі, тіла та світу навколо вас. Це перепрограмування вашого внутрішнього жорсткого диска.
7. Якщо ви відчуваєте, що час оновити своє внутрішнє програмне забезпечення, то це так і є.
8. Культура харчування стосується кожного.
9. Чи буду я подобатись Джейсону, якщо погладшаю?
10. Можливо, мені варто стати веганом.
11. Чи можемо ми колективно спалити кожну рекламу про схуднення?
12. Особливо ту, що на Таймс-сквер – нехай вона згорить.
13. Чи знаєте ви, що нервова анорексія є найнебезпечнішим для життя діагнозом у посібнику DSM для жінок у віці 16-24 років?
14. Це означає, що боротьба з ожирінням буквально вбиває людей.
15. Дієти не працюють.
16. Навмисна втрата ваги не працює.
17. Кето не працює, так само як не працює періодичне голодування, дієта Аткінса, контроль ваги чи підрахунок калорій.
18. Якщо ще хоч одна людина прокоментує моє тіло, я закричу.
19. Ви не можете визначити, чи є у людини розлад харчової поведінки просто за одним виглядом.
20. Дієти призводять до невпорядкованого харчування.
21. Невпорядковане харчування призводить до розладу харчової поведінки.
22. У віці 16-24 років у мене розвинувся розлад харчової поведінки. Це теж робить мене жінкою?
23. Виявляється, те, що я називав «стати веганом», насправді було орторексією
24. ІМТ не є надійним джерелом інформації. Його буквально створив вчений-расист.
25. Деякі діагностичні критерії розладів харчової поведінки не призначені для маргіналізованих груп, і тепер стає зрозуміло, чому я точно не знаю, який із них був у мене.
26. Обмеження в їжі призводить до переїдання.
27. Виявляється, у кожного гея, з яким я коли-небудь спілкувався, нездорові стосунки з їжею.
28. Розлад переїдання погано діагностується у чоловіків.
29. А що як, Джейсон думає про їжу так само як я?
30. Наші тіла розумніші, ніж ми вважаємо.
31. Я думаю, що хотів бути веганом лише тому, що всі привабливі дівчата робили це.
32. (Чи це доказ того, що я теж жінка? Неясно.)
33. Мій друг, який працює в одному з найкращих центрів лікування розладів харчової поведінки у Нью-Йорку, каже, що в списку очікування більше чоловіків з анорексією, ніж жінок, і це розбиває моє серце.
34. Споживання їжі може бути емоційним.
35. Їжа – це більше, ніж живлення організму.
36. Не існує «хороших» продуктів.
37. Не існує «поганих» продуктів.
38. Так, різні продукти мають різну харчову цінність.
39. Харчова цінність ≠ моральна цінність.
40. Чи є хтось із моїх друзів у списку очікування в лікувальному центрі?
41. Фото «до» і «після» – це жахливо; Мені так соромно, що я теж їх робив.
42. Харчування – це і мистецтво, і наука.
43. Розладу харчової поведінки цілком можна запобігти.
44. Хіба це не іронічно? Ми всі ходимо з психічними захворюваннями, яких ми буквально могли б уникнути, якби суспільство не було таким відстойним!!!!!!!!
45. Ми всі несемо відповідальність за руйнування культури харчування.
46. ​​Якби мені довелося лягти на стаціонарне лікування, Джейсон відвідував би мене?
47. Чи веганський чизкейк колись буде смакувати?!
48. Ні, ти не те, що ти їси. Ти особистість.
49. Мені здається, що я можу бути небінарною особою.
50. Ніхто з тих, хто на дієті не має здорових стосунків з їжею.
51. Бути худим пов’язують з привілеєм і відповідальністю, тому що навіть попри те, що багато худих людей хворі, суспільство все одно їх виділяє.
52. Бодипозитив відрізняється від позитивного образу тіла.
53. Бодипозитив – це рух, що зосереджується навколо повних людей і виключає худих людей.
54. Існує різниця між дисморфією тіла та гендерною дисфорією, і чим більше я говорю про це, тим більше розумію, як мало трансгендерних компетенцій існує у цій сфері.
55. Культура харчування є симптомом переваги білої раси (Сабріна Стрінгс знає про це багато).
56. Фізичні вправи – це не покарання.
57. Індустрія фітнесу – це пастка культури харчування.
58. Чи я лицемірю, коли проводжу заняття з фітнесу проти схуднення в тренажерному залі, який пропагує схуднення, чи я все роблю вірно?
59. Чи можливо займатися спортом здоровим чином?
60. Усвідомлений рух важливий.
61. Чому ти хочеш рухатися? Як можна подякувати своєму тілу сьогодні? Чи хочеться тобі йти за твоїми ногами?
62. Можливо ставитися нейтрально до продуктів, які раніше викликали страх!!!
63. Я обіцяю, що одного разу ви будете їсти їжу, якої боялися, щодня.
64. Джейсон вважає, що я виглядаю нездоровим?
65. Здоров’я буває в будь-якому розмірі тіла.
66. Цінність ≠ вага.
67. Вага ≠ здоров’я.
68. Здоров’я не може бути моральним обов’язком для кожного; деякі люди хронічно хворі.
69. Поважати своє тіло означає правильно його живити.
70. Виявляється, веганство справді не моє.
71. «Забути поїсти» – це симптом глибшої проблеми.
72. (Начебто, нічого такого…а виявляється розлад харчової поведінки).
73. Мені не потрібно відповідати очікуванням щодо статі. Насправді гендерні очікування щодо тіла шкодять БУКВАЛЬНО ВСІМ.
74. Якби моя стать була підтверджена раніше, в мене могло б не бути розладу харчової поведінки, тоді б я не став веганом, як привабливі дівчата, і тоді не потрапив би в пекло обмеження свого раціону.
75. Чи буде Джейсон використовувати правильні займенники щодо мене?
76. Чому я відчуваю, що перебуваю на межі рецидиву на карантині?
77. І якщо у мене рецидив, чи це скасовує всю роботу, яку я зробив для одужання?
78. Я не можу повірити, що мені знову доведеться вести харчовий журнал; Я думав, що це в минулому
79. Можливо, якби ми з Джейсоном готували разом під час нашого побачення, я б захотів це з’їсти 🙁
80. Загнані в кут жінки готують випічку.
81. ……гаразд, я щось спечу.
82. Щось НЕ веганське.
83. Ми проти дієт, але все одно на них сидимо.
84. Чому? Перечитайте №2
85. Якби ж у культурі дієт було кого звинуватити.
86. Пропоную зробити культуру дієти людиною, щоб ми могли покласти провину на когось.
87. Я висуваю Джилліан Майклз.
88. Клянусь, найгірша частина в приготування їжі для себе — це миття посуду.
89. Минув тиждень, і я їв те, що мав, щодня.
90. Можливо, тому я маю більше енергії???
91. Зробіть це протягом місяця. Кожен день робіть це протягом місяця!
92. Мій чизкейк випікався 6 годин, і я змушую всіх своїх сусідів з’їсти шматочок, і я НЕ дозволю жодним розмовам про дієту увійти в мій простір.
93. Шеріл сердиться на мене, тому що мій чизкейк перевершив її веганський гарбузовий пиріг (мені це подобається).
94. (Хіба гарбузи все одно не веганські???)
95. Я пам’ятаю, як веганство стало переломним моментом, коли почався мій розлад харчової поведінки, і подивіться на мене зараз!!!! я забув про правила 🙂
96. Я не знаю, де Джейсон і що він робить, тому що я зайнятий плануванням свого наступного чизкейку.
97. Щоб зцілити почуття провини, потрібне співчуття.
98. Щоб зцілити сором, потрібне співчуття до себе.
99. Майже всі борються з цим.
100. Життя після одужання наповнене фарбами, яких я ніколи не бачив, радістю, яку я ніколи не відчував, і спокоєм, якого я ніколи не уявляв. Тож продовжую.

Джеймс Роуз — актор, фітнес-тренер, ведучий подкастів і інфлюенсер в Instagram. Джеймс отримав диплом Нью-Йоркського університету з музичного театру та вивчення психічного здоров’я дітей і підлітків, і його робота на сцені та на екрані включає «Чудову місіс Мейзел» і ролі в регіональних театрах по всій країні. У відповідь на культуру дієти та сором за своє тіло в індустрії розваг, він став особистим тренером «Здоров’я у будь-якому розмірі» і вчителем йоги, яка допомагає відчути своє тіло і рухатися усвідомлено.

Ви не самотні, ви заслуговуєте на одужання, і воно повністю можливе!

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/100-things-i-learned-in-recovery

Коли у людини розлад психічного здоров’я, нерідко вона має симптоми одного або кількох супутніх розладів. Однак два типи розладів, які не заведено вважати такими, що виникають разом, це синдром дефіциту уваги/гіперактивності (СДУГ) і розлади харчової поведінки. Проте існують теорії щодо того, чому та як симптоми цих станів збігаються.

Подібності між СДУГ і розладами харчової поведінки

Синдром дефіциту уваги/гіперактивності — це стан психічного здоров’я, що характеризується проблемами, пов’язаними з увагою, концентрацією, гіперактивністю, регуляцією поведінки та контролем імпульсів.

Існує кілька типів розладів харчової поведінки – приступоподібне переїдання, нервова анорексія та нервова булімія, у яких низка симптомів збігається з симптомами СДУГ.

Люди, які страждають на розлад переїдання, наприклад, мають проблеми з імпульсивністю та регуляцією поведінки. Розлад переїдання — це стан, при якому люди втрачають контроль над кількістю їжі, яку вони їдять, і їм важко зупинитися, коли вони вже почали їсти.

Деякі люди зі СДУГ їдять, щоб подолати щоденні проблеми, з якими вони стикаються. У певному сенсі вони знаходять розраду в їжі.

У статті від Duke Research Blog, стверджується, що приблизно 30% людей, які страждають від приступоподібного переїдання, також мають СДУГ. Окрім схожих симптомів, люди, які страждають на розлад харчової поведінки, як-от розлад приступоподібного переїдання, більш чутливі до того, як їжа впливає на систему винагороди нашого мозку. Коли спрацьовує система винагороди, рівень дофаміну, що відповідає за відчуття задоволення, підвищується. Так їжа стає механізмом подолання стресу.

Люди зі СДУГ зазвичай мають труднощі у школі, на роботі та в інших соціальних обставинах. Стрес та тривога призводять до того, що вони починають заїдати свій стрес. Імпульсивність і нездатність регулювати поведінку, притаманні СДУГ, можуть призвести до втрати контролю над кількістю їжі, що зрештою відповідає симптомам приступоподібного переїдання.

Приступоподібне переїдання — не єдиний розлад харчової поведінки, пов’язаний із СДУГ. Анорексія, при якій людина знижує споживання їжі до небезпечно низької ваги тіла, пов’язується зі СДУГ, бо люди, з будь-яким із цих розладів, мають проблеми зі встановленням меж. Булімія, що характеризується переїданням і очищенням, має спільні риси зі СДУГ, оскільки буліміки намагаються контролювати свій імпульс надмірного споживання їжі так само як люди зі СДУГ намагаються взяти під контроль свою імпульсивність.

Ще однією подібністю між розладами харчової поведінки та СДУГ є почуття провини та сорому. Імпульсивні дії, нездатність регулювати свою поведінку та емоції можуть викликати у людей із СДУГ відчуття сорому. Подібним чином люди з розладами харчової поведінки часто відчувають величезне почуття провини після неправильної харчової поведінки.

Лікування СДУГ і розладів харчової поведінки

Для одужання від синдрому дефіциту уваги/гіперактивності та супутнього розладу харчової поведінки, людина має отримати комплексне лікування, яке спрямоване на всі симптоми. Хоча СДУГ і розлади харчової поведінки подібні, вони не однакові, і до них не можна ставитися так, ніби вони є ідентичними.

Лікування має включати різні типи терапії для СДУГ та розладів харчової поведінки. Когнітивно-поведінкова терапія (КПТ) є одним із найпоширеніших методів лікування, оскільки вона зосереджена на зміні негативних моделей мислення та проблемної поведінки. Коли люди починають розрізняти свої думки та поведінку, розпізнавати, що вони є негативними чи спотвореними, то можуть навчитися змінювати свої думки та контролювати поведінку. Далі разом з терапевтом вони можуть створити нові стратегії, як впоратись зі стресом. В результаті це змінює ставлення людей до самих себе, збільшуючи їхню впевненість у здатності регулювати та контролювати свої дії.

Діалектична поведінкова терапія (ДПТ) — це ще один тип методу лікування, який можна використовувати для пацієнтів із СДУГ і розладами харчової поведінки. ДПТ фокусується на прийнятті та змінах. Американський журнал психотерапії визначає чотири модулі навичок, включених до ДПТ, як усвідомленість, міжособистісна ефективність, регуляція емоцій і толерантність до дистресу.

Індивідуальна, групова та сімейна терапія також може бути корисною при лікуванні пацієнтів з розладами харчової поведінки та СДУГ. Індивідуальна терапія дає пацієнтам час поговорити з терапевтом сам-на-сам. Групова терапія дозволяє брати участь у відкритих дискусіях з іншими людьми, які мали подібний досвід. У сімейній терапії члени сім’ї можуть дізнатися більше про самі розлади, а також, як допомогти своїм близьким вдома.

Для лікування СДУГ і розладів харчової поведінки часто використовуються психотропні препарати. Проте, кожен конкретний випадок, щодо того, чи людині слід приймати ліки, потрібно обговорювати з психіатром.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/adhd-and-eating-disorders

Розлади харчової поведінки є складними психічними захворюваннями. Є кілька факторів, які сприяють розвитку розладу харчової поведінки. Одним з таких є негативний образ свого тіла. Відомо, що на це впливають медіа, зокрема TikTok.

Соцмережі та ідеал стрункості

ЗМІ суттєво впливають на самооцінку людини. Фото, які ми бачимо в ЗМІ, в журналах, фільмах чи на телебаченні, формують наше уявлення про красу і привабливість. І більшість з них пропагують стрункість. Такі приклади відбивають суспільне переконання, що худі тіла – найпривабливіші.

Іноді ці повідомлення є непрямими, наприклад, коли телевізійні персонажі з більшою вагою виключаються із соціальних кіл або головними героями завжди обирають худих. В інших випадках ці повідомлення прямі, як реклама схуднення.

Раніше медіа охоплення обмежувалося телебаченням чи журналами, а тепер соціальні медіа масштабувалися. Соціальні мережі, такі як TikTok, надають людям необмежений доступ до медіа. У 2021 році близько 55% молоді віком від 18 до 24 років користувалися цією платформою.

TikTok, образ тіла та розлад харчової поведінки

Образ тіла – це те, як людина думає про свій зовнішній вигляд. TikTok може впливати на це. Ця соцмережа працює за алгоритмом. Він показує вам контент на основі того, що ви шукали або переглядали найчастіше.

Алгоритм також формується згідно з тим, що дивляться інші люди вашого віку, статі чи місця, де ви знаходитесь. Якщо ви переглядаєте фітнес контент, то вам будуть пропонувати інші відео про спорт. Це може негативно впливати на образ тіла.

Фітнес контент часто містить зображення тіл. Якщо ви постійно переглядаєте фітнес сторінки в TikTok, швидше за все, ви будете бачити тіла інших людей. Це може запустити процес порівняння себе з іншими. Це особливо небезпечно, якщо ви вже боретеся з негативним образом тіла.

Негативний образ тіла може призвести до порушення харчування, особливо якщо відео, які ви переглядаєте, рекламують неправильне харчування як спосіб отримати бажані результати у формі тіла. Існує широкий спектр розладу харчової поведінки. Людина може порешено харчуватися, не маючи при цьому класичного розладу харчової поведінки.

Наприклад,  людина виключає цілі групи продуктів, щоб схуднути, при цьому не маючи анорексії чи булімії. Якщо ви дивитесь на шкідливі харчові звички інших людей, вважаючи їх безпечними та здоровими, у вас може розвинутися модель порушеного харчування.

Правила в TikTok

Соціальні мережі створюють платформу для обміну будь-якою інформацією. Іноді люди діляться контентом, який підтримує розлади харчової поведінки. Наприклад, прихильники булімічної поведінки використовують певні хештеги, для обміну контентом про розлад харчової поведінки.

Всупереч тому, що TikTok забороняє цей тип контенту, люди знайшли способи досягнення свого. Наприклад, TikTok забороняє певні хештеги, але букви замінюють на інші символи, щоб обійти правила цієї соцмережі.

Якщо ви переглядаєте контент, який підтримує порушену харчову поведінку, це може вплинути на ваші відчуття щодо їжі та вашого тіла. Це може бути особливо небезпечно для людей, які вже мають розлад харчової поведінки або знаходяться на стадії одужання.

Поради щодо безпечного використання соціальних мереж

Ідеал стрункості є повсюдним в нашому суспільстві. Немає способу повністю уникнути цього. Звідусіль долинає інформація про схуднення, пластичну хірургію чи інші послуги, які намагаються вплинути на те, як ви ставитеся до свого тіла. Тож ось деякі поради з використання соцмереж:

1. Уважно вибирайте облікові записи, на які ви підписалися, і тип медіа, які переглядаєте. Скасуйте підписку на всі облікові записи, які викликають у вас поганий настрій. Ви можете заблокувати облікові записи, які вам не підходять. Це також дозволяє алгоритму TikTok знати, який тип контенту вам не потрібен.
2. Обмежте кількість часу, який ви проводите в TikTok.
3. Використовуйте критичне мислення під час перегляду соціальних мереж, особливо якщо те, на що ви дивитеся, викликає у вас негативні відчуття. Подумайте, чи показані тіла реалістичні чи відредаговані? Чи намагається ця людина вам щось продати або змусити вас щось зробити? Критичне мислення може допомогти вам розібратися та впоратися з будь-якими негативними почуттями, які виникають.

Якщо TikTok впливає на ваше психічне здоров’я чи стосунки з тілом, зверніться за професійною допомогою спеціалістів.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/why-tiktok-can-lead-users-to-eating-disorders

Коли мені вперше поставили діагноз розлад харчової поведінки у підлітковому віці, у моїй голові крутилися думки «А чи може вважатися мій стан хворобою?» і «Може це все не так серйозно, як при інших захворюваннях?». Мені здавалося, що я не так сильно від цього страждаю, тому не заслуговую на допомогу. Навіть незважаючи на те, що я “відповідала вимогам” свого розладу харчової поведінки. РХП так сильно на мене впливав, що я відмовлялася від допомоги і глибоко страждала, відокремлюючи себе від інших.

Коли ми запитуємо себе, «чи можна вважати хворобою» розлад харчової поведінки, починає здаватися, що ми не заслуговуємо на допомогу, адже «в інших гірше». На жаль, багато людей із РХП так думають. Багато років поспіль я наважувалася звернутися за допомогою, потім зупиняла себе перед її прийняттям, перш ніж знову простягнути руку — і більше не відчувати сорому, коли просиш про підтримку.

Наше суспільство створило образ «недостатньої хвороби» який нависає над тими, хто страждає від розладів харчової поведінки,  і заважає багатьом з нас повністю одужати. Діагностичний та статистичний посібник із психічних розладів (DSM) та попереднє лікування розладів харчової поведінки завадили багатьом без діагнозу «недостатньої ваги», звернутися за допомогою, оскільки ми «не відповідали критеріям». До DSM-5, опублікованого в 2013 році, критерії діагнозу анорексії включали відсутність менструального циклу, а також низьку вагу в таблиці ІМТ. Я вперше дізналася про це у підлітковому віці 2011 року. Тоді я відчула, що все не так серйозно, бо я ще не мала ускладнень зі здоров’ям через РХП. Я подумала: “Як психічне захворювання має викликати фізичні погіршення?” і «Чому мені кажуть, що я маю звертатися за допомогою, і в той же час не визнають мою хворобу?»

На додаток до мого внутрішнього збентеження, у засобах масової інформації говорили лише про анорексію. Ми бачимо історії з фотографіями “недостатньої ваги” до і після одужання, і майже ніколи нам не показують, як “виглядають” інші розлади харчової поведінки, компульсивне переїдання або булімія. Менше 6% людей із РПХП мають недостатню вагу. Основний акцент на низькій вазі при РПХП змушує багатьох задуматися, чи є їхній небезпечний стан здоров’я досить важливим, якщо він не корелює з концепціями стрункості та краси?

Коли висвічуються лише розлади харчової поведінки з низькою вагою та фізичними наслідками, а інші залишаються у тіні, люди не розуміють усієї гами РХП. Відсутність інформації наштовхує на думки, що всі люди з розладом харчової поведінки мають однакові симптоми (наприклад, обмежувальна поведінка та екстремальна втрата ваги). А якщо у людини «нормальна» вага, то вона вважається «здоровою». Я ніколи не зустрічала історії у ЗМІ, схожій на мій розлад харчової поведінки та шлях одужання.

Нас підвела система, яка має нам допомагати. Ми, як і раніше, страждаємо через тих, хто транслює застарілі дані про критерії РХП, або заперечує виправлення до останньої версії DSM. Але зміни потребують часу. Нам довелося спробувати варіанти “A, Б і В”, перш ніж ми дійшли до “Е, Ю і Я”. Проте історія лікування психічних захворювань виявляється не завжди на стороні хворого. Якби фізичні прояви при РХП не розглядалися як основна ознака хвороби, можливо, історія лікування та критерії DSM виглядали б інакше. І, можливо, тоді, люди з РПХП не порівнюватимуть свої тіла з іншими і задаватимуться питанням, чи вважається це хворобою, при якій важливо просити про допомогу.

Перед тим, як мене вперше помістили до стаціонару для лікування розладу харчової поведінки, лікувальному центру довелося помучитися з моєю страховкою, щоб мене прийняли, бо я мала «нормальну» вагу. Розподіл розладів харчової поведінки на окремі діагнози з жорсткими критеріями створили проблеми, через які не всі мають потрібні критерії отримання допомоги. В ідеалі слід покласти край специфічним діагнозам, а термін «розлад харчової поведінки» має стати єдиним.

Ми всі дуже застрягли у старій картині світу. У суспільстві прокотилася хвиля обурень, коли модель plus-size Тесс Холлідей розповіла про свій діагноз анорексії. Як же це сумно, що ми все ще орієнтуємося на зовнішність, оцінюючи когось хворим чи здоровим. Цілком не замислюємося, що психічні захворювання часто є невидимою битвою всередині людини. Важливо, щоб анорексія розпізнавалася, в першу чергу, за думками та поведінкою, а не за фізичним виглядом. Розлади харчової поведінки можуть призвести до втрати, набору ваги або ніяк не вплинути на нього – але боротьба всередині людини все одно відбувається. Коли ми розуміємо, що розлади харчової поведінки немає зовнішнього вигляду? Коли ми повіримо людям, які пережили розлад харчової поведінки?

Моє серце болить за кожну людину, яка пережила РХП, і за тих, хто продовжує страждати через попередні помилки та суворі медичні стандарти. Комусь прямо відмовили у лікуванні, а хтось виявив, що він єдиний пацієнт із великим тілом у лікувальному стаціонарі. Все це збило нас зі шляху. Зрозуміло, чому фраза «Я недостатньо хворий» звучить у нашій голові, як заїжджена платівка.

Настав час змінити все. Але спочатку ми маємо визнати, що стримували нас зовнішні сили — то була не наша вина. Не наша вина, що ми сумніваємося, чи ми досить хворі. Той, хто поширював цю думку, повинен взяти на себе відповідальність за заподіяну шкоду. Ми повинні висвітлювати питання з іншого боку, і стежити за тим, щоб те, що трапилося, ніколи не повторилося. Всюди послання про те, що ми не відповідаємо критеріям РХП, призвели до того, що багато хто навіть не намагався звернутися за допомогою.

Розлади харчової поведінки слід розглядати насамперед як психічні захворювання; вони, безумовно, можуть впливати на наше тіло, але вони починаються всередині свідомості. Ми повинні знати, що ці битви у свідомості складні та травматичні. Але незважаючи на їхню складність у них варто боротися. Розлади харчової поведінки – це битви, які можна подолати.

Є надія не тільки для нас, а й для майбутніх поколінь, які почують наші несамовиті розповіді про те, що ми були «недостатньо хворі». Я сподіваюся, що в майбутньому ми прийдемо до «Здоров’я в будь-якому тілі», де є співчуття, і відсутні ярлики та судження.

Одного разу думка «я недостатньо хворий» зникне з нашої голови. Адже всі люди з РХП заслуговують на допомогу.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/you-are-sick-enough?fbclid=IwAR3qCHftHxoY9o59-ZvQiDyz4U9BNaIrrM1XSVmmKS21mr3RK6UbP3h5nxE

Багато людей звертаються до їжі для полегшення стресу, смутку та гніву. Однак подібні звички в їжі приносять лише тимчасове полегшення, а за ними можуть швидко наслідувати сором і вина. Цей нездоровий цикл призводить до того, що емоційні їдці відчувають безпорадність, коли справа доходить до їжі, і не можуть впоратися зі стресом здоровими способами.

Що таке емоційне харчування?

Емоційне харчування, також зване стресовим харчуванням, – це використання їжі для задоволення емоційних потреб, а  не фізичного голоду. Емоційні їдці звертаються до їжі, щоб винагородити себе після важкого дня, впоратися з самотністю, заспокоїти тривожні та сумні думки. Таке харчування включає прийом їжі навіть після фізичного насичення і споживання великої кількості їжі за один присід.

В одному дослідженні 38% американців повідомили про переїдання або вживання нездорової їжі через стрес, а 34% заявили, що така поведінка була звичкою. Емоційне переїдання може змусити людину почуватися безсилою і нездатною контролювати свою харчову поведінку.

Існує безліч потенційних причин емоційного переїдання, у тому числі:

• Нудьга: Іноді люди їдять, бо хочуть чимось зайнятися. Їжа може тимчасово допомогти відчути залучення до процесу і відволіктися від порожнечі.
• Стрес: Стрес призводить до того, що в організмі виробляється високий рівень гормону кортизолу, що викликає потяг до смаженого, солоного та солодкого.
• Звички з дитинства: Багато батьків винагороджують своїх дітей за хорошу поведінку, даючи їм улюблену їжу. Ідея використовувати їжу для заохочення себе може перенестись у доросле життя. Іноді люди їдять, щоб пережити ностальгію, вибираючи продукти зі свого дитинства.
• Спілкування: Їжа – це важлива частина спілкування з друзями та родиною. У деяких емоційна їжа викликає інтерес, коли вони бачать, як їдять усі інші.

Голод емоційний та фізичний

Розберемося, чим емоційний голод відрізняється від фізичного голоду. Може бути важко відрізнити їх один від одного, але є ключові відмінності в тому, як людина почувається до і після їжі.

Фізичний голод зазвичай проявляється поступово, тоді як емоційний голод з’являється раптово. Коли людина фізично голодна, їй підходять різні продукти, але у разі емоційного голоду, вона хоче продуктів для заспокоєння. Вони зазвичай містять багато жиру чи цукру.

Людина буде почуватися ситою після фізичного голоду, але може не отримати цього відчуття при вгамуванні емоційного, що призведе до переїдання. Вона також з більшою ймовірністю відчуватиме провину та сором після їжі.

Цикл емоційного харчування

Часте емоційне харчування може викликати нездоровий цикл «прийом їжі, щоб впоратися з негативними почуттями, а потім поява почуття провини та сорому». Це також може призвести до збільшення ваги, проблем з тілом, самокритики та інших нездорових харчових звичок, таких як обмеження калорій.

Застрявання в емоційному циклі харчування також може призвести до того, що людина не матиме здорових механізмів справлятися зі стресом. У такі моменти важко зрозуміти, як усунути першопричину своїх харчових звичок.

Поради з управління емоційним переїданням

Емоційне харчування – це нездорова звичка, якої буває важко позбутися. Однак є кілька способів уникнути цього:

• Практикуйте медитацію, коли відчуваєте тривогу
• Зменшіть стрес, ведучи активний спосіб життя
• Ведіть щоденник харчування, щоб визначити, які тригери призводять до емоційного переїдання.
• Позбавтеся відволікаючих факторів, таких як телевізор або телефон під час їжі.
• Намагайтеся не критикувати себе, якщо ви переїли на емоціях.

Регулярна емоційна їжа може призвести до переїдання, сорому та провини, а також до невирішених негативних почуттів. Якщо у вас є така проблема, зверніться за допомогою.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/understanding-emotional-eating

Самозвинувачення та розлади харчової поведінки часто йдуть пліч-о-пліч, створюючи порочне коло, яке важко розірвати. Видужання від розладів харчової поведінки часто процес довжиною в життя, і рецидив не означає невдачу. Зведення до мінімуму почуття провини та інших негативних емоцій допоможе людині повернутися до лікування та знизити ризик рецидиву у майбутньому.

Самозвинувачення та розлади харчової поведінки

Розлади харчової поведінки супроводжуються безліччю ярликів. На жаль, багато хто вважає, що РХП – це вибір, або що так люди привертають до себе увагу. Подібні помилки можуть сприяти виникненню почуття провини у людини із РХП.

Самозвинувачення – звичайна реакція на негативні події, що супроводжується іншими почуттями, такими як провина, сором та відраза до себе. Ці почуття можуть вести до саморуйнівної поведінки (як наслідок до РХП), що лише посилює самозвинувачення.

Як запобігти самозвинуваченню та рецидиву розладу харчової поведінки

Важко передбачити, чи станеться рецидив розладу харчової поведінки та коли. Деякі дослідження показують, що самозвинувачення може бути одним із важливих індикаторів. 68% респондентів з РХП перебували на стадії одужання вже дев’ять років. Єдиним індикатором ризику рецидиву був високий початковий рівень самозвинувачення.

Це дослідження показує, що усунення самозвинувачення на ранніх етапах лікування може стати фактором запобігання рецидиву і допомогти швидше відновитися, якщо рецидив все ж таки відбудеться.

Ось кілька стратегій самодопомоги, які можна використовувати для вирішення проблеми самозвинувачення:

• Практикуйте самоспівчуття. Самоспівчуття – це добре ставлення до себе і відсутність засудження. Ставтеся до себе як до близького друга або члена сім’ї, якби вони були на вашому місці.
• Заглушіть голос свого критика. Ви можете повестися на голос критика, але пам’ятайте, що його слова часто не відповідають дійсності. Спробуйте вести щоденник або скласти список того, що вам подобається в собі, щоб перетворити самозвинувачення та самокритику на більш позитивне мислення.
• Дивіться цілісно. Важливо бачити себе цілісно і не визначати себе через симптоми розладу харчової поведінки. Подумайте про те, як вас бачить друг, колега чи член сім’ї, які ваші таланти, позитивні якості та цінності вони відзначають?
• Пам’ятайте, що розлади харчової поведінки складні. РХП – це складна хвороба. Легко піддатися самозвинуваченню, але важливо пам’ятати, що розлади харчової поведінки – це розлади психічного здоров’я, що вимагають лікування протягом усього життя.

Боротьба з самозвинуваченням потребує багато практики, а іноді рецидив відбувається. Важливо пам’ятати, що помилки трапляються, і рецидив – це ознака невдачі, а можливість зростання.

Ознаки рецидиву розладу харчової поведінки

Рецидив – це коли людина, яка одужує від розладу харчової поведінки, повертається до шкідливої ​​поведінки (переїдання, очищення, обмеження калорій, надмірне фізичне навантаження, зловживання проносними або таблетками для схуднення). Знання перших ознак рецидиву харчового розладу потрібно, щоб людина одразу отримала допомогу.

Попереджувальні ознаки рецидиву розладу харчової поведінки:

• Нав’язливі думки про вагу, їжу або образ тіла.
• Часте зважування
• Пропуск прийому їжі
• Прийоми їжі потай
• Відмова від їжі
• Надмірні фізичні навантаження
• Почуття провини чи сорому через їжу
• Ізоляція від людей
• Важко впоратися зі стресом та іншими негативними емоціями

Що робити у разі рецидиву

Думати про рецидив може бути неприємно, але важливо мати план, якщо він станеться. Якщо рецидив все ж таки відбудеться, ось кілька порад, які можуть допомогти:

• Пам’ятайте, що рецидив – нормальна частина одужання від розладу харчової поведінки.
• Намагайтеся визначити, що спровокувало рецидив, і як ви можете усунути або запобігти цим тригерам наступного разу.
• Намагайтеся не зациклюватися на рецидиві, а натомість зосередьтеся на кроках, які допоможуть вам повернутися до одужання.
• Зверніться до друзів та сім’ї за підтримкою.
• Робіть те, що вам подобається, та практикуйте стратегії самодопомоги.
• Розкажіть своєму лікареві про рецидив.

Якщо ви боретеся з почуттям провини або потенційними тривожними ознаками рецидиву, зверніться за допомогою. Чим раніше ви це зробите, тим швидше зможете повернутися до одужання.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-role-of-self-blame-in-eating-disorder-relapse

Зимові місяці – потенційний тригер для людей із розладами харчової поведінки. Холодніша погода, стрес через свята та інші фактори можуть погіршити проблеми з психічним здоров’ям. У цій статті ми розповімо, чому симптоми РХП посилюються взимку, і що може допомогти вам підготуватися до сезону, підтримуючи одужання.

Сезонна депресія

Через меншу кількість сонячного світла, холоднішу погоду та короткі дні багато хто скаржиться на поганий настрій та нестачу енергії взимку. У деяких можуть виникнути симптоми сезонного афективного розладу (САР), типу депресії, пов’язаної зі змінами атмосфери протягом певної пори року. У більшості людей симптоми САР проявляються у зимові місяці, коли дні стають коротшими, а погода холоднішою.

Нестача сонячного світла часто впливає на погіршення настрою взимку. Сонячне світло відіграє важливу роль у виробленні мелатоніну, тим самим регулюючи сон. Нестача світла взимку порушує біоритми організму, викликаючи безсоння чи надмірний сон. Перебування на сонці також підвищує вироблення серотоніну – гормону радості.

Сезонний афективний розлад зазвичай поєднується із симптомами розладу харчової поведінки. Одне дослідження показало, що 27% пацієнтів із розладом харчової поведінки мали симптоми САР. У людей з РХП симптоми можуть погіршуватись у холодні місяці, коли починається сезонна депресія. Навіть якщо у вас немає САР, недолік сонця може ускладнити ваше одужання.

Святковий стрес

Зимові свята пов’язані з прийомами їжі. При РХП це може стати тригером, надмірним стресом та занепокоєнням.

Крім того, свята викликають хвилювання щодо купівлі подарунків, фінансів, подорожей, спілкування з родичами та друзями. Стрес та занепокоєння є основними причинами симптомів розладу харчової поведінки. Для багатьох людей з РХП їжа стає способом набути почуття контролю, коли вони не можуть заспокоїтися здоровими способами.

Зміна ваги взимку

Збільшення ваги взимку – звичайне явище, оскільки холодніша погода змушує проводити більше часу в приміщенні. Дослідження показують, що в середньому за зиму людина набирає до кілограма ваги, а людям здається, що вони погладшали на цілих 3.

Будь-яке реальне збільшення ваги або страх перед нею може спровокувати розлад харчової поведінки. Думки про набір ваги можуть призвести до негативних відчуттів та посилення дисморфії тіла. Через це люди починають рахувати калорії, недоїдати та вимотувати себе фізичними вправами.

З віком ми схильні набирати вагу, але це все ще непросто прийняти.

Підтримка одужання від розладу харчової поведінки взимку

Підтримка одужання від РХП взимку непроста через велику кількість потенційних тригерів. Ось що ви можете зробити, щоб підтримати себе:

• Дотримуйтесь розпорядку дня: це важливо всім, але особливо якщо у вас є розлад харчової поведінки. Регулярний розпорядок допоможе вам спланувати свій день, включаючи прийоми їжі. Зима може порушити ваш графік, але дотримання режиму може запобігти будь-яким негативним наслідкам.
• Спробуйте світлотерапію: світлотерапія – це один із методів лікування сезонного афективного розладу або поганого настрою взимку. Ви можете використовувати штучне джерело світла, щоб компенсувати нестачу природного світла, і таким чином покращити свій сон, настрій та збільшити енергію.
• Будьте на зв’язку зі своїм терапевтом: звертайтеся до терапевта, якщо ви відчуваєте погіршення симптомів розладу харчової поведінки у зимові місяці. Він може допомогти вам розробити план, як упоратися з потенційними тригерами.

Великій кількості людей складніше підтримувати одужання від розладу харчової поведінки в зимовий час. Важливо якнайшвидше звернутися за допомогою, щоб уникнути негативних наслідків та прискорити одужання.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/why-eating-disorder-symptoms-can-intensify-in-the-winter

Для людей з РХП розмір одягу безпосередньо співвідноситься з вагою, що впливає на самооцінку та образ тіла. Сьогодні існує безліч стандартів розмірів одягу і цифри на бірках можуть бути дуже несподіваними. Шопінг для тих, хто лікується сам по собі стрес, а розмірні стандарти можуть бути додатковим тригером.

Історія розмірів одягу

Перша таблиця розмірів жіночого одягу була представлена ​​в 1958 році і включала розміри від 8 до 42. З того часу розміри продовжували змінюватися. Наприклад, сьогоднішнє плаття 8-го розміру відповідає 16-му розміру 1958 року, а 8-й розмір 1958 менше сьогоднішнього.

Уряд оновив стандарти розмірів одягу в 1970 році, але до 1983 року повністю позбувся їх, залишивши це на совісті виробників. Без цих стандартів деякі виробники стали зменшувати розміри, вважаючи, що це буде лестити споживачам. Однак це призвело до того, що різні виробники використовували не зовсім точні числа на бірках. До 2011 року у суконь розміру 8 різниця в обхваті талії серед виробників досягла 12 см.

Небезпека неточних розмірів одягу

Для пацієнтів із розладом харчової поведінки, примірка одягу – емоційно складний процес. На стадії одужання люди можуть відчувати негативні думки та почуття під час здійснення покупок, особливо при першому виході з лікування. Їх розмір після завершення лікування, швидше за все, відрізнятиметься від початкового. Спочатку це може бути тригером, і неточність розмірів може піддати людину ризику рецидиву, якщо вона не буде підготовленою.

Всі користуються традиційною таблицею розмірів, але такі організації, як Garment Project, надають менший одяг для людей з РХП, і наполягають на більшій інклюзивності в швейній промисловості. Такі організації, як Garment, доступні не всім, але вони показують, що виключення розмірів на етикетках може сприяти одужанню від розладу харчової поведінки.

Шопінг під час одужання

Люди з РХП повинні розуміти, як виробники маніпулюють розмірами одягу, і цей розмір – лише число, яке не представляє цінності людини.

Проте примірка нового одягу та нестандартні бірки з розмірами можуть бути непосильним завданням для тих, хто одужує. Людині може знадобитися час, щоб підготуватися до цього кроку. Ось кілька порад, як упоратися зі стресом під час покупок:

• Позбудьтеся старого одягу. Одяг, який ви носили до лікування, може стати тригером. Викиньте старий одяг, перш ніж піти по новий гардероб.
• Складіть список необхідних речей. Складання списку перед покупкою допоможе вам відчути себе більш впевнено та зосереджено. Спочатку купіть якийсь один предмет одягу.
• Сплануйте час та місце шопінгу. Покупки у переповненому магазині можуть стати додатковим стресом. Плануйте шопінг у менш завантажений час, коли не так багато людей.
• Забезпечте собі підтримку. Запросіть близького друга або члена сім’ї. Поділіться своїми почуттями щодо процесу і попросіть підтримати вас.
• Зосередьтеся на своєму комфорті. Не дивіться на розміри на бірках, а відчуйте, як вам у тому чи іншому одязі. Нехай на першому плані буде комфорт.
• Не примушуйте себе. Купівля одягу після лікування – великий крок. Важливо вчасно зупинитись і піти, якщо це дуже тисне на вас.

Неточні та непередбачувані розміри одягу можуть стати серйозним тригером для тих, хто лікується від розладу харчової поведінки. Якщо у вас є симптоми РХП, зверніться за допомогою.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/blog/how-clothing-sizes-affect-eating-disorder-recovery

Самогубство найчастіше є наслідком депресії, але розлади харчової поведінки також можуть призвести до цього кроку.

Дослідники опитали більше 36000 американців, щоб краще зрозуміти зв’язок між розладами харчової поведінки та самогубствами. Порівняно з респондентами без РХП (5%), респонденти які страждають на нервову анорексію (24,9%), нервову булімію (31,4%) і переїдання (22,9%), набагато частіше намагалися покінчити життя самогубством.

Для багатьох опитаних боротьба з РХП розпочалася ще до першої спроби суїциду.

Хоча мотиви звести рахунки із життям можуть бути різними, важливо розуміти, як цьому сприяє розлад харчової поведінки.

РХП складніше, ніж здається

Існує безліч неправильних поглядів на РХП. Найбільш поширений  зводить їх до прагнення схуднути. Справді, образ тіла пов’язаний з РХП, але корінь проблеми лежить набагато глибше.

Коли людина страждає на розлад харчової поведінки, вона більше не контролює свої думки, харчування та проведення часу. Хвороба бере гору, впливає на всі рішення, і це негативно позначається на фізичному здоров’ї, стосунках та кар’єрі.

Вплив на фізичне тіло може бути руйнівним.

Кожен тип РХП по-своєму впливає на організм, але загалом, коли споживаних калорій недостатньо, тіло починає руйнуватися, щоб якось забезпечити паливо для життя. Першими починають вичерпуватися м’язи, створюючи серйозний ризик серцевої недостатності. Це проявляється не відразу, спочатку виникає слабкість, запаморочення чи задишка.

Блювота чи використання проносних для очищення може перешкоджати надходженню в організм життєво важливих хімічних речовин – електролітів, які забезпечують здоровий серцевий ритм. Чим частіше людина очищається, тим більше вона страждатиме від болю в животі, здуття, пошкодження стравоходу або кишечника.

Також РХП може призвести до гормональних змін (збій менструального циклу), розвитку діабету 2 типу та остеопорозу.

Процвітаючий сором

Більшість людей звертаються до лікаря вже коли їхнє здоров’я починає погіршуватися. Але розлад харчової поведінки – це хвороба, що розвивається у тіні. Сором і вина, які людина відчуває з приводу своєї поведінки, перешкоджають ділитися проблемою.

Розлад харчової поведінки нерідко призводить до ізоляції. Самотність створює ідеальне середовище для компульсивної харчової поведінки, наприклад, обмеження в їжі, переїдання або очищення.

Чим більше РХП спонукає людину приховувати своє захворювання, тим більше зростає сором і відраза до себе. Отже, з кожним днем ​​погіршується як фізичне, а й емоційне здоров’я.

Без професійного втручання людина починає замислюватися над тим, як покласти край своїм стражданням, зокрема у вигляді самогубства.

Попереджувальні ознаки

Не всі, хто страждає на розлад харчової поведінки, думають про самогубство, але ймовірність виникнення суїцидальних думок у цієї групи набагато вища. Знання ознак може допомогти визначити кризу:

• Відсторонення від друзів та сім’ї. Коли людина ізолює себе від усіх, це може свідчити про РХП і часто думки про суїцид.
• Зміни у режимі сну. Безсоння чи бажання весь час спати.
• Перепади настрою. Людина демонструє роздратування, схвильованість чи гнів.
• Пригніченість і смуток. Людина виглядає сумною та говорить про безнадійність.
• Людина почувається тягарем – стверджує, що іншим було б краще без неї.
• Підвищене вживання психоактивних речовин – часто алкоголь чи наркотики.
• Поводиться безрозсудно – наприклад, їде на червоне світло або в нетверезому вигляді.
• Відчуває сильний емоційний біль – говорить про те, що більше не може винести переживання.
• Говорить про смерть чи має план самогубства.

Попереджаючі ознаки самогубства можуть виглядати у всіх по-різному, але це одні з найпоширеніших. Якщо вам здається, що ваші близькі або знайомі можуть зазнати ризику самогубства, зателефонуйте до служби психологічної допомоги.

Життя з розладом харчової поведінки наражає людину на більший ризик самогубства, але це не обов’язково має закінчитися трагедією. Отримавши належну допомогу, вони можуть одужати та жити повноцінним життям.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-link-between-eating-disorders-and-suicide

З погляду логіки, ідея не їсти цілими днями здається дивною, але багато людей роблять саме так в ім’я покращення здоров’я. Такий підхід до харчування, відомий як інтервальне голодування, має своїх прихильників та противників. Але чи може цей спосіб призвести до нездорової харчової поведінки чи розвитку РХП?

Що таке інтервальне голодування?

Коли людина дотримується інтервального голодування, вона утримується від їжі протягом запланованих періодів, щоб схуднути або запобігти певним захворюванням.

Існують різні методи інтервального голодування, коли можна і не можна їсти. Наприклад, метод 16/8 – це прийом їжі протягом восьми годин та голодування протягом 16 годин. При підході 5:2 людина їсть п’ять днів на тиждень, а потім один раз, споживаючи 500-600 калорій в інші два дні.

Проте голодування не означає, що людина нічого не споживає. Щоб не було зневоднення, ви можете пити воду та низькокалорійні напої, такі як чай та кава. Коли приходить час їжі важливо вибрати поживну їжу і не переїдати, щоб компенсувати час голодування.

Концепція інтервального голодування походить від доісторичних часів, коли люди могли жити протягом тривалого часу без їжі, використовуючи багато енергії для полювання та збирання їжі. Сьогодні у нас набагато менше можливостей бути такими ж активними у русі.

Деякі експерти кажуть, що плюс інтервального голодування в тому, що так компенсується нестача руху при великій кількості продуктів, що споживаються. Це може допомогти скинути вагу, покращити кров’яний тиск та знизити частоту серцевих скорочень у стані спокою.

“Інтервальне голодування відрізняється від звичайного режиму харчування американців, які їдять протягом усього часу неспання”, – сказав у блозі Марк Маттсон, нейробіолог з лікарні Джонса Хопкінса. «Якщо людина їсть тричі на день, при цьому перекушує, і не займається спортом, то щоразу, коли вона їсть, вона тільки накопичує калорії і не спалює свої жирові запаси».

Чи є голодування нездоровою харчовою поведінкою?

Деякі експерти кажуть, що інтервальне голодування за визначенням є нездоровою харчовою поведінкою через те, що там є обмеження кількості їжі, пропуски прийомів їжі та жорсткі правила режиму харчування.

Саманта ДеКаро, помічниця клінічного директора Центру Ренфрю у Філадельфії, розповіла Livestrong: “Якщо ви звужуєте тимчасові рамки, в які вам дозволено їсти, і повністю ігноруєте свої сигнали голоду в інший час, це може бути небезпечно особливо для людей з РХП”.

Починаючи графік інтервального голодування, багато хто не усвідомлює, що їх організму також може знадобитися час, щоб пристосуватися, тому позиви до переїдання в кінці періоду голодування може бути важко подолати. Якщо людина застряє у циклі голод-переїдання, це може призвести до переїдання.

При цьому захворюванні вам може здаватися, що ви не контролюєте кількість їжі, що споживається. Люди, які борються з приступоподібним переїданням, часто їдять, коли не голодні, або продовжують їсти, навіть якщо почуваються пересиченими. Після прийому їжі вони зазвичай відчувають почуття провини, сорому або огиди.

Без допомоги фахівців відновити контроль над тим, як, коли і чому ви їсте, може бути непросто.

Коли голодування стає тривожною ознакою?

Чи це означає, що інтервальне голодування викликає розлади харчової поведінки? Не обов’язково. Але є певні ознаки того, що голодування переросло в щось більше:

• Використання голодування для обмеження калорій
• Голодування як привід відмови від їжі
• Почуття провини чи сорому за переривання голодування
• Відчуття провалу, якщо ви з’їли щось під час голодування
• Відчуття сорому чи провини після їжі
• Сильний страх набрати вагу

Якщо ви помітили будь-яку з цих ознак під час інтервального голодування, якнайшвидше зверніться за допомогою до професіонала.

Починаючи будь-який новий план харчування, важливо проконсультуватися зі своїм лікарем, щоб переконатися, що у вас немає будь-яких проблем зі здоров’ям, які слід враховувати, включаючи наявність в анамнезі розлади харчової поведінки.

Також важливо визначити, чому ви хочете спробувати інтервальне голодування і як би ви почували себе, якби зірвалися під час голодування. Розуміння намірів та почуттів має вирішальне значення для вашого довгострокового здоров’я та благополуччя.

Усі по-різному реагують на інтервальне голодування, але знання того, як розпізнати, чи перейшов цей підхід у розлад харчової поведінки, може врятувати життя.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/is-intermittent-fasting-actually-a-symptom-of-an-eating-disorder

Свята – це час гармонії та єднання, коли близькі та далекі родичі збираються за одним столом, щоб провести цей час у колі улюблених людей та подякувати за все добре, що приніс рік.

Ідеальна картинка? Часто здається, що вона лише вигадка продюсера фільму, ніж реальність. Час свят може бути стресовим для тих, хто знаходиться далеко від близьких або переживає особливо важкі часи. Згідно з опитуванням Американської психологічної асоціації, 38% людей зазнають підвищеного стресу під час свят.

Якщо взяти цю ідеальну картинку, найреальніше в цьому – «збиратися за одним столом». Згідно з Бюро статистики праці США за 2009 рік, майже всі американці витрачали в середньому більше ніж зазвичай часу щодня в листопаді та грудні на вживання їжі.

У дослідженні Журналу державної політики та маркетингу свята поділяються на три категорії: цивільні, такі як День Мартіна Лютера Кінга; «гастрономічні», такі як День Подяки та Різдво; та змішані – День праці та День незалежності. У такі дні, зазвичай, люди вживають на 14% більше їжі, ніж у середньому протягом дня.

Для людини, яка активно бореться з розладом харчової поведінки, зимові свята стають тим ще випробуванням.

Чим може допомогти встановлення кордонів?

У багатьох сферах життя встановити кордони непросто. Багато хто пов’язує кордони з негативом і вважає, що люди таким чином виявляють свою жорсткість і байдужість.

Але встановлення кордонів – це спосіб показати себе важливим і відгородитися від інших. Фактично, людина робить це для захисту свого емоційного та фізичного благополуччя.

Кордони не знищують здорові стосунки. Вони допомагають підтримувати та посилювати їх. Це спосіб контролювати ситуацію, коли здається, що контроль вислизає.

Встановлення кордонів важливе для самооцінки та самоповаги. Здорові кордони допомагають людині зберігати свої цінності, і не вестись на думки та почуття інших людей. Це потрібно на шляху одужання від РХП.

Свята перевіряють на міцність ваших кордонів. Багато людей почуваються зобов’язаними будувати плани, які їм не зручні. Навіть якщо проблемою для вас є не надмірний фокус на їжі в цю пору року, а конкретне спілкування, засудження деяких членів сім’ї або навіть місця, що викликають тривогу, радості від таких свят буде мало.

Як встановити здорові кордони під час свят?

Досвід РХП та одужання від нього – це абсолютно унікальний процес. Так само як і плани на свята можуть бути різними – у когось це традиційні сімейні збори, хтось живе далеко від близьких, або не підтримує з ними тісний зв’язок.

Ми приготували кілька порад щодо встановлення здорових кордонів для тих, хто потенційно може бути залучений до токсичного чи небезпечного середовища під час свят.

1. Встановіть реалістичні очікування.

У ваших батьків можуть бути одні очікування щодо свят, у братів та сестер – інші. Ваші друзі можуть мати свої плани, в які вони хочуть вас залучити.

Це їхні очікування, і ви не повинні їм відповідати. Не намагайтеся догодити всім. Відчуйте, чого ви хочете, складіть план і повідомте іншим про своє рішення. Якщо хтось захоче вас переконати, скажіть, що не хочете перенапружувати себе.

2. Не піддавайтеся почуттю провини.

У міру вашого одужання ви матимете більше впевненості у вибраному шляху. Загрозою для цього може бути почуття провини.

Ви можете відмовлятися їсти якусь їжу або обговорювати тему, яка вам некомфортна. Це нормально, і не варто звинувачувати себе за це. Якщо когось особисто ображає ваше рішення не відвідувати захід чи піти раніше, то це його емоції. Не дозволяйте почуттю провини змінювати ваші рішення.

3. У вас є  право сказати «ні».

Якщо ви не хочете їсти фірмовий гарнір вашої тітоньки, ви можете чемно відмовитися. Якщо вас залучають до неприємної розмови, ви можете перервати її. Якщо хтось коментує вашу вагу, ви можете сказати, що не хотіли б про це говорити.

Ви повинні почуватися вправі сказати “ні” всьому, що приносить вам дискомфорт. Це ваші кордони, й інші люди повинні їх поважати, а не продавлювати.

Кордони, які ви встановлюєте, не є щитом. Це ознака того, що ви цінуєте своє психічне та фізичне здоров’я. Решта має поважати це.

І ті, хто справді дбає про ваші почуття, приймуть це.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/setting-boundaries-a-key-to-holiday-happiness

Не секрет, що час свят може бути стресовим. Сімейні обіди, обов’язки на роботі, покупка подарунків та нагадування звідусіль про те, що потрібно бути радісним – ось причини, через які листопад та грудень є важкими місяцями для багатьох.

Згідно з опитуванням, проведеним Національним альянсом з психічних захворювань (NAMI), у 64% людей із психічним розладом симптоми посилюються під час свят.

З такою кількістю святкових заходів, пов’язаних із їжею та великою кількістю соціальних зв’язків, ця пора року особливо важко переживається людьми з РХП.

У дослідженні Міжнародного журналу розладів харчової поведінки 2011 року зазначалося, що «робочий та соціальний стрес – значні провісники рецидиву» у жінок, які досягли ремісії від певних типів розладів харчової поведінки.

Ось п’ять порад, які допоможуть вам безпечно відзначити свята при РХП:

Вивчіть свої тригери

Вивчення тригерів – важлива частина лікування розладу харчової поведінки. Коли ви знаєте, які види переживань впливають на розлад, ви можете уникати їх і розробити стратегії здорового реагування.

Розлади харчової поведінки впливають людей по-різному, тому вичерпного списку тригерів немає. Але тригерами РХП можуть бути:

• Розмови про дієту, вагу, форму тіла тощо.
• Негативне оцінювання ваших думок, думки чи поведінки.
• Певна їжа у зоні доступу.
• Зображення соціально прийнятних форм тіла у соцмережах.
• Фінансові труднощі.
• Необхідність приймати їжу у великому колі людей.
• Втрата роботи чи розрив відносин.
• Соціальний тиск.
• Почуття, що вас ігнорують чи уникають.

Розпізнавання та вміння реагувати на тригери – важливі навички для життя загалом. Під час свят знання тригерів допоможе вам впоратися з труднощами цього періоду і не запустити своє одужання від РХП.

Складіть план

Хороша новина полягає в тому, що ви можете підготуватися до стресу під час свят, оскільки він передбачений. Позначте заздалегідь дати Дня Подяки, Хануки, Різдва та Кванзи. Оскільки традиції святкування залишаються незмінними, ви знатимете, що на вас чекає.

Ця передбачуваність є величезним плюсом для підтримки одужання від розладу харчової поведінки.

По-перше, чим менше сюрпризів на вас чекатиме, тим краще ви зможете захистити своє здоров’я в період свят.

По-друге, коли ви знаєте, що майбутня подія може бути для вас проблематичною, ви можете заздалегідь придумати спосіб упоратися. Наприклад, уникати певних людей чи обставин на заході, обмежити свою участь, запросити із собою друга для підтримки або просто відхилити запрошення. Розуміння тригерів може бути важливою частиною процесу планування.

Крім того, сплануйте не лише підготовку до свят. Слідкуйте за своїм календарем і не перевантажуйте себе занадто великою кількістю святкових обов’язків. І не забудьте дати собі достатньо часу для відпочинку та відновлення сил.

Перегляньте свої очікування

Перед новорічними святами всі телеканали стверджують, що це найщасливіший час у році. Фільми, телешоу і реклама підтверджують міф про те, що якщо ви не радієте під час свят, значить, з вами щось не так, або ви просто недостатньо стараєтесь.

У реальному ж світі зустріч із друзями та членами сім’ї може принести як радість, так і розчарування. Ми також розуміємо, що конфлікти, фінансові проблеми, проблеми зі здоров’ям та інші джерела стресу не зникають просто так під час свят.

Цілком можливо, що ваші свята не будуть ідеальними. З іншого боку, вони також навряд чи перетворяться на повну катастрофу. То навіщо будувати ілюзії чи навпаки готуватись до найгіршого?

Натомість, працюючи над планом, реалістично оцінюйте як радість, яку ви можете отримати, так і проблеми, з якими можете зіткнутися. Підхід до будь-якого заходу з правильно зваженими очікуваннями може допомогти захистити себе від розчарувань, а також дозволить відбутись радісним подіям.

Не бійтеся відмовити

Встановлення здорових кордонів – важлива навичка для одужання. Ви можете ввічливо відмовитися від запрошення, якщо ваш розклад надто насичений подіями або коли участь у заході несе ризик для вашого здоров’я.

Сказати «ні» не означає, що ви невдячні чи антисоціальні. Це говорить про те, що ви поважаєте себе та прагнете підтримувати своє здоров’я. Залежно від стосунків з людиною, ви можете пояснити, чому хочете залишитись вдома, або просто сказати, що не зможете прийти.

Будь-хто, хто дійсно цінує вас, зрозуміє вашу позицію. А ті, хто не сприймає вашу відмову, можуть виявитися не тими, з ким ви хочете проводити свій час.

Звертайтеся за допомогою, коли вона вам потрібна

Коли ви лікуєтеся від розладу харчової поведінки, допомога може приймати різні форми.

Це може бути розмова до душі з кимось із людей, що підтримують вас, збори групи підтримки, сеанс з терапевтом або відвідування лікувального центру.

Якщо ви стурбовані подією, яка може поставити під загрозу ваше одужання, обговоріть заздалегідь усі питання з близьким другом або членом сім’ї, якому ви довіряєте. Ви можете запросити цю людину піти разом з вами або попросити її бути на зв’язку під час заходу.

Якщо ви є членом групи підтримки або відвідуєте терапевта, вони можуть бути відмінними джерелами допомоги для підготовки до заходу та подальшого проживання вашого досвіду.

Важливо, щоб ви відчували, що не самотні, а прохання про допомогу не є ознакою слабкості чи провалу. Ваше прагнення отримати необхідну допомогу свідчить про те, що ви серйозно ставитеся до одужання та готові робити все можливе для свого здоров’я.

Під час свят та будь-якої іншої пори року турбота про себе може стати для вас найкращим подарунком.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/celebrating-the-holidays-without-eating-disorder-relapse

З усіх боків ми чуємо про боротьбу з ожирінням. Наше суспільство, зокрема медики, говорять про схуднення як про спосіб покращити своє здоров’я. Однак дані показують, що втрата ваги не дає довгострокового ефекту: 95% тих, хто худне, знову набирають вагу протягом одного-п’яти років (Національна асоціація розладів харчової поведінки, 2018). Вага може бути стабільною, якщо немає змін у кількості споживаних та спалюваних калорій, однак цей параметр може коливатися через довгострокові зміни в енергетичному балансі або кількість спалених калорій у порівнянні зі споживаними. Занадто різка зміна балансу цієї енергії призводить до зниження метаболізму, дозволяючи повернути вагу.

Займатися питанням зниження ваги не лише неефективно, а й часто не потрібно. Незважаючи на дослідження, що ожиріння пов’язане з хронічними захворюваннями, не можна стверджувати, що причина в цьому. У дослідженнях, які виявили ці кореляції, рідко враховувалися фізичні вправи, звички харчування чи тенденції ваги з часом, а коли враховувалися, кореляція значно знижувалася або була відсутня. Крім того, спроби схуднення можуть завдати фізичної та психологічної шкоди. Дієта призводить до збільшення вироблення кортизолу, гормону стресу, який збільшує ризик захворювання. Також дієта призводить до зниження кісткової маси, порушень менструального циклу, головного болю, втоми, сухості шкіри, випадання волосся та підвищення ризику серцевих захворювань та передчасної смерті. Це пов’язано з розвитком розладів харчової поведінки, підвищеним занепокоєнням харчуванням, уникненням соціальних ситуацій, де є прийоми їжі, та обмеженнями, що призводять до зниження сили волі. Дієта позбавляє людей відчуття голоду і ситості, змушує організм накопичувати жир, коли людина знову відновлює нормальне харчування, і призводить до жирових відкладень в області  живота.

Альтернативний спосіб змінити своє ставлення до їжі – дотримуватись інших підходів. Підходи, не пов’язані з дієтою, свідчать, що фізичні та психологічні характеристики є кращими індикаторами здоров’я, ніж вага, і не розглядають зміну ваги як ознаки успіху чи невдачі. Вони сприяють тому, щоб слідувати сигналам голоду та ситості, не навішувати ярлики «хорошої» та «поганої» їжі та приймати своє тіло. Один із таких підходів – усвідомлене харчування. Дослідження показали, що усвідомлене харчування зменшує депресію, тривожність, переїдання, формуючи загалом здоровішу харчову поведінку. Цей підхід може не підійти людям, які проходять процес відновлення ваги або страждають на нервову анорексію, оскільки зазвичай у них є проблеми шлунково-кишкового тракту, що перешкоджають здоровому відчуттю голоду та ситості. Вони часто відчувають дискомфорт при нормальному рівні ситості і відчувають ситість, навіть якщо їдять менше, ніж потрібно їх тілу. Не підійде цей підхід і пацієнтам із такими шлунково-кишковими проблемами, як нудота, здуття живота, запор чи біль у животі. Слід зачекати на лікування цих симптомів.

Усвідомлене харчування включає кілька компонентів: усвідомлення сигналів голоду і ситості, аспектів їжі, пов’язаних з емоціями і тригерів усвідомленого харчування. Для визначення того, як проявляється голод, людина може звернути увагу на рівень енергії, здатність зосереджуватися, відчуття порожнечі у шлунку та/або дратівливість. Пацієнти визначають, що спонукає їх починати та припиняти прийом їжі. Це може бути внутрішній сигнал (голод), або зовнішній сигнал, наприклад, рішення інших поїсти або звичний час для їжі. Також може бути емоційний фактор, наприклад, бажання з’їсти щось для задоволення, комфорту або відволіктися від того, що відбувається. Ті хто харчується усвідомлено можуть перевіряти, як вони будуть почуватися, якщо виберуть бажаний варіант. Наприклад, вживання пончика дасть короткочасне задоволення і радість, але може призвести до зниження рівня цукру пізніше, або обід, що складається тільки з овочів, може не призвести до відчуття задоволення після їжі. При усвідомленому харчуванні люди вчаться досліджувати свої відносини з їжею, і також про її роль  в управлінні емоціями. Вони вчаться давати волю почуттям іншими способами, справлятися з імпульсами, не піддаючись їм, і дозволяють собі проживати емоційний біль. Усвідомлене харчування не означає, що людина постійно харчується «ідеально», але дає людині проявляти свободу, гнучкість і співчуття, покращуючи при цьому стосунки з їжею та своїм тілом.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/dismantling-diet-culture-in-a-pivot-towards-mindful-eating

Розлад харчової поведінки – це серйозне психічне захворювання. Найвищий рівень смертності серед психічних розладів належить РХП. Тому важливо розуміти чинники, що впливають розвиток розладів харчової поведінки.

Розлади харчової поведінки у молоді

У деяких груп населення розлади харчової поведінки трапляються частіше, ніж у інших. Одна з таких груп – молоді люди. Дослідження показують, що РХП найчастіше виникає у віці від 14 до 25 років у дівчаток, але хлопчики-підлітки теж страждають від цього розладу.

Немає єдиної причини виникнення РХП, оскільки цього впливає безліч чинників.

Чинники ризику РХП

• Негативне сприйняття свого тіла
• Пережитий досвід фізичного чи сексуального насильства
• Заняття спортом, де важливою є м’язова маса (наприклад, боротьба) або естетична сторона (наприклад, балет, фігурне катання).
• Наявність РХП у сімейному анамнезі.
• Депресія чи тривога, які не лікувалися.
• Низька самооцінка
• Перфекціонізм

Ці фактори впливають не лише на молодь. Хоч і незрозуміло, чому РХП найчастіше виникає у підлітковому віці, є кілька можливих пояснень. Адже підлітковий вік – важливий етап фізичного та психологічного розвитку.

Чинники ризику РПП у підлітків

У цьому віці настає статеве дозрівання, і підлітки частіше думають про своє тіло, звикаючи до змін, що відбуваються. У цей період активно розвивається сексуальність, і питання привабливості стає як ніколи актуальним. Ця комбінація змін тіла та сексуального інтересу робить образ тіла важливішим, ніж раніше.

Соцмережі та ЗМІ переповнені інформацією про те, як має виглядати ідеальне тіло. Дослідження показують, що засоби масової інформації значно впливають на ставлення людини до свого тіла.

На перший погляд розлади харчової поведінки пов’язані з їжею та образом тіла, але найчастіше вони є способом впоратися із тривожними емоціями. Ця фаза розвитку організму може бути дуже складною для проживання.

Підлітки, які займаються спортом у середній школі та коледжі

Дослідження показують, що розлади харчової поведінки найчастіше зустрічаються у тих, хто присвячує себе спорту. Займатися спортом можуть люди різного віку, але учні в середній школі та коледжі відчувають величезне почуття конкуренції.

Спроби досягти кращих результатів у спорті можуть призвести до розладу харчування. Це може бути особливо актуально у спорті, де підкреслюється форма та розмір тіла. Новий спосіб харчування виникає як необхідність підтримувати певну форму чи розмір, необхідні для того чи іншого виду спорту.

Передумови та симптоми РХП

Є деякі передумови та симптоми РХП, на які слід звернути увагу:

• Підвищена увага підлітка до тіла, ваги, дієти чи вправ.
• Відмова від певних продуктів, таких як вуглеводи, цукор чи жири.
• Пропуск прийомів їжі або харчування лише невеликими порціями.
• Ізолювання себе від друзів, сім’ї чи улюблених занять.
• Перепади настрою
• Проблеми зі сном
• Проблеми із концентрацією уваги.
• Контроль свого тіла (підлітки можуть часто дивитись в дзеркало або мацати шкіру, щоб перевірити розмір свого тіла).
• Переїдання (як доказ заховані обгортки від їжі або багато з’їденої їжі).
• Помітні зміни ваги, чи то втрата, чи її збільшення.
• Сильний страх набрати вагу.
• Надмірні фізичні вправи, навіть у стані хвороби чи травми.
• Часте відвідування туалету під час їжі або після

Існує широкий спектр ознак та симптомів розладу харчової поведінки. Якщо ви помітили будь-який з цих проявів поведінки у себе або близької людини, дуже важливо звернутися за допомогою.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/blog/when-is-an-eating-disorder-likely-to-develop

Культура дієт шкодить людям будь-якої ваги та розміру. Вона ніби каже, що бути худим – добре, а повним – погано. Таке мислення сприяє виникненню проблем психічного здоров’я та розвитку розладів харчової поведінки у сприйнятливих груп населення, особливо у підлітків.

Історія дієтичної культури

Культура дієт перегукується з давньогрецьким віруванням про баланс і поміркованість. Стародавні греки вважали, що повнота – це дисбаланс, який потребує корекції. Ідея про те, що певні типи статури більш прийнятні, призвела до засудження повноти. Перші біологи говорили про повноту як про еволюційну неповноцінність.

Ці погляди на вагу незабаром досягли світу медицини, і багато людей вимагали, щоб лікарі зважували їх та допомагали схуднути. Поява страхування життя ще більше посилила тавро зайвої ваги. Основна увага у сфері страхування приділяється максимальному заробітку грошей. Тому страховики хочуть, щоб їхніми клієнтами були люди, які довше проживуть. У ході дослідження про ризик передчасної смерті було виявлено, що чоловіки із зайвою вагою помирали раніше.

Проблема з цим дослідженням страхових агентств полягала в тому, що воно покладалося виключно на індекс маси тіла (ІМТ). Астроном Адольф Кетле розробив ІМТ у 1830-х роках, Він вигадав формулу, де вага людини ділиться на її зріст. Спочатку ІМТ був розроблений для населення загалом, а не для окремих осіб, тому його не слід використовувати для визначення стану здоров’я людини. Однак у 1900-х роках медичний світ почав використовувати його з цієї причини.

Лікар Луїза Метц, сертифікований терапевт, пояснює, чому ІМТ є неоднозначним способом оцінки здоров’я: «Пізніше, наприкінці 90-х, ми виявили, що довільні категорії ІМТ раптово змінилися. І ось коли визначення ожиріння і надмірної ваги раптом змінилися, 29 мільйонів людей раптово стали «повними або страждаючими на ожиріння». Ці зміни не були засновані на дослідженнях, що показують, що існує прямий зв’язок між категоріями ІМТ та здоров’ям».

Медичні експерти сьогодні використовують ІМТ для відстеження змін маси тіла на національному рівні, а Центр контролю та профілактики захворювань пов’язує вищу масу тіла з низкою проблем зі здоров’ям, такими як діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця та остеопороз. Але поки що ми не можемо точно стверджувати, чи є маса тіла причиною цих хвороб, чи вони просто взаємопов’язані. Може виною неякісні кардіо тренування? Експерти кажуть, що чим нижчий рівень виконання фізичних вправ, тим вищий ризик розвитку вищий зазначених захворюваннь незалежно від ІМТ.

Незважаючи на дослідження, культура дієт пропагує схуднення, стверджуючи, що бути худим – це показник здоров’я, а надмірна вага шкодить йому.

Правда про дієти

Дослідження продовжують доводити, що дієта не працює, але це не зупиняє багатьох людей від дієти йо-йо. Циклічна зміна ваги викликає коливання ваги внаслідок дієт, які обіцяють швидке схуднення. Більшість дієт не розраховані на довгострокову втрату ваги, внаслідок чого до 98% дієтчиків знову набирають втрачену вагу.

Багато людей зазнають циклічної зміни ваги ще в дитинстві. Багаторічні коливання ваги можуть призвести до серйозних наслідків для здоров’я, таких як ризик серцево-судинних захворювань та діабет 2 типу. Така поведінка шкодить здоров’ю значно більше, ніж ІМТ, що вважається ожирінням.

У дієтичній культурі фізичні вправи також застосовуються як покарання за зайві кілограми, що призводить до не здорового ставлення до фітнесу. Адже заняття спортом це не лише спосіб зміни розміру тіла, а й джерело задоволення та досягнення особистих цілей. Про це культура дієт замовчує.

Дієтична культура на сьогодні

Сьогодні дієтична культура все ще токсична, особливо для груп ризику, таких як підлітки, які вступають до коледжу та починають жити самостійно. Культура дієти зараз небезпечніша, ніж раніше, оскільки соціальні мережі спрощують пошук програм зі зниження ваги, шкідливих дієт та «натхнення стрункості» (“thinspiration”).

Через соцмережі, високий стрес у школі, соціальні моделі та низьку самооцінку, культура дієт схиляє підлітків до підвищеного ризику розвитку симптомів РХП. За оцінками Національної асоціації РХП, 10–20% дівчат та 4–10% хлопців, які навчаються у коледжі, страждають від розладу харчової поведінки. Страшилки про те, що в перший рік навчання першокурсники набирають до 10 кг ваги, використовуються, щоб навіяти студентам страх погладшати. Це може призвести до обмеження харчування та інших форм нездорової харчової поведінки.

Студенти також багато випивають, і «дранкорексія» дедалі більше набирає обертів. Дранкорексія – це розлад харчової поведінки, пов’язаний із вживанням алкоголю. Вона включає обмеження калорій перед тим, як пити алкоголь увечері, або виснажливе тренування наступного дня після вечірки, щоб уникнути збільшення ваги.

Культура харчування посилює шкідливу ідею про те, що слід побоюватися збільшення ваги, адже це може погано позначитися на здоров’ї.

Як не потрапити під вплив дієтичної культури

Не потрапити під вплив дієтичної культури та уникати токсичних дієт може бути непросто, особливо в Інтернеті. Однак ви можете мінімізувати її вплив, для цього:

• Уникайте постійного зважування та зосередьтеся на самовідчуттях у тілі.
• Попросіть лікаря не зважувати вас.
• Не зациклюйтесь на втраті ваги під час тренувань; думайте про здорові вигоди спорту, такі як зняття стресу, почуття радості або збільшення енергії.
• Уникайте шкідливого контенту в соціальних мережах, що пропагує культуру дієт.
• Зверніться до друзів та сім’ї за підтримкою.

Культура дієт надзвичайно токсична і може призвести до проблем із психічним здоров’ям та симптомів РХП. Якщо ви виявляєте ознаки розладу харчової поведінки або страждаєте від негативного впливу дієтичної культури, зверніться по допомогою.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-truth-about-diet-culture

Останні статистичні дані показують, що приступоподібне є найбільш поширеним розладом харчової поведінки. Приступоподібне переїдання – це не просто переїдання іноді.

Що таке приступоподібне переїдання?

Приступоподібне переїдання (BED) – це тип РХП, при якому людина з’їдає багато їжі за короткий проміжок часу. Кількість настільки велика, що перевищує звичайну норму їжі, яку людина може вживати за одиницю часу.

Діагноз «приступоподібне переїдання» ставиться, якщо напади трапляються частіше ніж один раз на тиждень протягом трьох місяців. Також обов’язково наявність мінімум трьох симптомів з нижченаведеного списку:

• Нездатність контролювати чи припинити прийом їжі.
• Почуття огиди, спустошення чи провини після переїдання.
• Поява нових харчових звичок або зміна планів для переїдання
• Людина їсть, навіть якщо сита чи не голодна.
• Людина приймає їжу на самоті або таємно через сором з приводу кількості їжі.
• Харчування на ходу

Люди з іншими розладами харчової поведінки можуть мати в анамнезі також переїдання, але при приступоподібному переїданні вони не відповідають критеріям анорексії, булімії або інших форм РХП.

Факти та статистика

Ось деякі статистичні дані про приступоподібне переїдання:

• Приступоподібне переїдання спостерігається у 3,5% жінок та 2% чоловіків.
• Найчастіше виникає у дівчат у підлітковому віці.
• Чоловіки починають переїдати найчастіше у середньому віці.
• Приблизно 66% людей з приступоподібним переїданням страждають на ожиріння.
• Люди з цим розладом більш схильні до тривожності та депресії

Провісники та симптоми приступоподібного переїдання

Поведінкові та фізичні ознаки приступоподібного переїдання:

• Пропадає багато їжі, можна знайти порожні упаковки від продуктів у різних місцях.
• Зміна звичок харчування, інтерес до модних дієт.
• Складування їжі
• Уникнення спілкування з друзями чи сім’єю
• Сильна стурбованість формою чи розміром тіла.
• Людина постійно дивиться у дзеркало, вимірює параметри свого тіла.
• Різкі коливання ваги
• Спазми шлунка
• Проблеми із шлунково-кишковим трактом (запори чи діарея)

Варіанти лікування

Команда лікуючих спеціалістів

Лікування переїдання зазвичай включає підтримку багатопрофільної команди спеціалістів, таких як:

• Лікар, який спостерігає за медичними аспектами розладу харчової поведінки. Переїдання може багато в чому негативно позначитися на здоров’ї. Лікар слідкує за аналізами пацієнта, контролюючи процес одужання. Він також прописує ліки, такі як СІЗЗЗ, щоб мінімізувати розлад харчової поведінки.
• Дієтолог, який працює з РХП. Його роль полягає в тому, щоб сформувати здорові уявлення про їжу та харчові звички.
• Фахівець у галузі психічного здоров’я – лікар-психіатр (терапевт) допомагає лікувати емоційні та психологічні аспекти розладу харчової поведінки. Фахівець, знайомий з РХП, також працює з іншими психічними розладами (наприклад, тривогою чи депресією), які часто призводять до розвитку розладів харчової поведінки.

Терапевтичні підходи до  приступоподібного переїдання

Існують певні терапевтичні підходи, які допомагають зменшити приступоподібне переїдання. Один із таких методів – когнітивно-поведінкова терапія (КПТ). Змінюючи своє мислення, людина зможе змінити свої дії.

Інший терапевтичний підхід – інтерперсональна терапія (ІПТ). Вона допомагає покращувати взаємодію  з іншими людьми. Адже іноді люди починають заїдати стреси у стосунках. Змінивши спосіб спілкування людини з іншими або покращивши її відносини, бажання переїдати може зменшитися або зникнути взагалі.

Існує безліч варіантів лікування та терапевтичних технік, які можна використовувати у боротьбі з переїданням. Якщо вам або вашим близьким потрібна допомога, важливо запитати лікаря про його досвід та підхід до лікування.

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/what-is-the-most-common-eating-disorder