Міжнародна конференція Асоціації Круглий стіл «Розлади харчової поведінки, пов’язані із наслідками тривалого стресу».

Доповідь Наукового комітету Асоціації: Ящишина Юлія, Фатєєва Марина, Наумова Наталя, Лазаренко Ольга, Назаренко Тетяна
«РХП: сучасні дослідження та інноваційні підходи»

 

 

Коли йдеться про лікування розладів харчової поведінки, одним із найважливіших кроків є встановлення діагнозу. Цей діагноз визначає, який тип лікування та рівень догляду (наприклад, амбулаторне, денне лікування, госпіталізація) необхідні. Однак розлади харчової поведінки часто залишаються непоміченими, і люди можуть жити з цим роками, перш ніж отримають діагноз і спеціалізоване лікування. Частково це пов’язано зі стереотипами про те, як «виглядає» людина з розладом харчової поведінки, а частково – з тим, що багато людей із РХП можуть не виявляти очевидних ознак або симптомів. Наприклад, не у всіх буде карієс через самоіндуковану блювоту, або ж помітні зміни у вазі. З цих (та багатьох інших причин) люди з розладами харчової поведінки можуть мати здоровий вигляд, і тому їх хвороба може бути неочевидною.

 

Одним зі способів виявлення розладів харчової поведінки є регулярне проведення скринінгу на рівні первинної медичної допомоги (у сімейного лікаря, терапевта). Лікарі первинної ланки вже проводять різноманітні скринінги: на рак молочної залози, на високий кров’яний тиск і навіть на інші психічні захворювання, такі як депресія та тривога. Таким чином, клініцисти первинної ланки скеровують пацієнтів до лікарів-спеціалістів, які можуть провести більш ретельне обстеження і надати спеціалізоване лікування. Це може бути особливо корисним для розладів харчової поведінки, коли пацієнти потребують спеціального підходу для отримання офіційного діагнозу й лікування.

 

В останні місяці Робоча група з профілактичних послуг США (USPSTF) визнала потенційну роль первинної медичної допомоги у виявленні та лікуванні розладів харчової поведінки, включивши це як тему до свого портфоліо. Для тих, хто не знайомий, USPSTF — це група експертів, які розробляють науково обґрунтовані рекомендації послуг, які надаються на рівні первинної медичної допомоги (скринінг, консультування та деякі ліки). Наприклад, USPSTF видала рекомендації щодо того, коли і як часто проводити скринінг на рак молочної залози, розлади, пов’язані з вживанням психоактивних речовин і навіть насильство з боку інтимного партнера. Рекомендації від USPSTF мають оцінки у вигляді літер від A до D. Коли USPSTF видає рекомендацію, лікарі первинної ланки розуміють, що їм рекомендується використовувати у своїй клінічній практиці. До того ж, ця група вперше у своїй історії сфокусувалась на розладах харчової поведінки!

У березні 2022 року USPSTF оприлюднила свої рекомендації щодо скринінгу розладів харчової поведінки у підлітків і дорослих у закладах первинної медичної допомоги. Рекомендації ґрунтувалися на ретельному огляді наявної літератури. Процес тривав понад рік і залучив кілька груп експертів, які сканували наявні дослідження, переглядали та аналізували всі відповідні дані, а потім записували їх у звіт для розгляду USPSTF. Переглянувши звіт, члени USPSTF оприлюднили Заяву I, у якій зазначили, що наявних доказів недостатньо, щоб проводити або не проводити регулярний скринінг на розлади харчової поведінки серед осіб, які не мають явних ознак або симптомів. По суті, це означало, що наявна література не надала достатньо чіткого сигналу, щоб заохочувати або перешкоджати такій практиці в первинній медичній допомозі. Попри цей факт існує низка важливих висновків для клініцистів і дослідників.

Для клініцистів Заява USPSTF I не означає, що розлади харчової поведінки не є важливими для первинної медичної допомоги — це просто означає, що недостатньо доказів, щоб рекомендувати або ні профілактичний скринінг. Існує багато інших способів, завдяки яким клініцисти можуть допомогти впоратися з розладами харчової поведінки, не вдаючись до скринінгу. Наприклад, у своїх рекомендаціях USPSTF закликає лікарів давати направлення пацієнтам, які висловлюють занепокоєння з приводу свого харчування, і/або тим, хто має більш очевидні ознаки або симптоми розладу харчової поведінки, до спеціалізованої медичної допомоги. Вони також заохочують клініцистів бути більш обізнаними про фактори ризику, ознаки та симптоми розладів харчової поведінки та звертати особливу увагу на групи підвищеного ризику (наприклад, підлітків, трансгендерних осіб та тих, хто зазнав дитячих травм). Таким чином, лікарі первинної ланки можуть відігравати ключову роль у забезпеченні ефективного лікування пацієнтів з розладами харчової поведінки.

Для дослідників Заява USPSTF I є чітким свідченням того, що для покращення доказової бази щодо скринінгу розладів харчової поведінки на рівні первинної медичної допомоги необхідні подальші дослідження. Зокрема, систематичний огляд (згаданий вище) підкреслив потребу в дослідженнях, які б вивчали користь і потенційну шкоду рутинного скринінгу розладів харчової поведінки порівняно зі звичайним лікуванням (без скринінгу). Систематичний огляд також виявив брак досліджень за участю деяких груп населення, а саме осіб, які відрізняються за расовою, етнічною та соціально-економічною приналежністю. Проведення таких досліджень значно поглибить розуміння того, як профілактичні послуги, такі як скринінг РХП, можуть покращити результати здоров’я пацієнтів, які не мають очевидних ознак чи симптомів. Крім того, є своєчасною можливість доповнити наявну літературну базу, оскільки USPSTF регулярно оновлює свої рекомендації на основі нових літературних джерел. Таким чином, існує можливість модифікації поточної заяви I для відображення нових висновків.

 

Втім приємно знати, що така авторитетна та впливова група, як USPSTF, розуміє, що розлади харчової поведінки є пріоритетною проблемою лікарів первинної ланки. Попри видачу заяви I, клініцисти та дослідники мають різні способи, як надавати необхідну допомогу людям з розладами харчової поведінки.

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/eating-disorders-primary-care-whats-recommended/

Травматичні події – це події, які спричиняють психологічний, фізичний та/або емоційний біль чи шкоду.

Встановлено, що травматичні події, як-от ті, що включають насильство, є значними факторами ризику розвитку психічних розладів, зокрема розладів харчової поведінки, особливо тих, що пов’язані з булімічними симптомами – переїдання та очищення.

 

Травма та подолання стресу

Стрес є неминучою частиною життя, але іноді він стає всепоглинущим і бере гору над нашими механізмами подолання (такими як, розмова з другом, медитація чи ведення щоденника), спричиняючи дистрес, хвороби та дисфункції. Зазвичай, коли стрес досягає такої міри, що викликає емоційні та/або фізичні проблеми, він стає травматичним. Те, що є «травматичним» для конкретної людини, найкраще зрозуміти у світлі «трьох факторів», тобто події, досвіду та наслідків – за повідомленням Управління з питань зловживання психоактивними речовинами та психічного здоров’я (SAMHSA, 2014).

Деякі люди мають підвищений ризик стресу, травм або негативних подій. Це визначається поєднанням біологічних, психологічних і соціальних факторів, таких як схильність до тривоги та/або депресії та/або успадкованих особистісних рис з високим рівнем уникнення шкоди (сором’язлива, боязлива, тривожна поведінка) та/або дії під впливом імпульсу. Те, що може здатися незначним або взагалі не викликати занепокоєння в однієї людини, може бути дуже травматичним для іншої, особливо для тих, хто має розлад харчової поведінки або схильний до нього.

Те, як ми справляємося зі стресом, може відігравати важливу роль у тому, чи стане стресовий досвід травматичним. Люди з уникаючим стилем подолання стресу не справляються з ним так добре, як люди з активним стилем.

  • Уникаючий стиль подолання: пов’язаний з думками й переконаннями про самопокарання, які можуть бути саморуйнівними та призвести до негативних медичних наслідків.
  • Активний стиль подолання: стиль вирішення проблем, що має кращі медичні наслідки.

 

Розлади харчової поведінки та схильність до стресу

Наявні дані свідчать про те, що пацієнти з розладами харчової поведінки можуть бути особливо чутливими або вразливими до стресу та його наслідків:

Люди з нервовою анорексією та/або нервовою булімією найчастіше мають первинний тривожний розлад, тобто такий, що почався до РХП. Крім того, дослідження показують, що люди з розладами харчової поведінки:

  • Більш схильні відчувати загрозу або ворожі наміри з боку інших
  • Виявляють високий рівень чутливості до тривоги (страх поведінки або відчуттів, пов’язаних із тривогою), що характеризується страхом втрати контролю
  • Часто надмірно стурбовані негативними наслідками
  • Мають надмірне гальмування (самообмеження та нездатність діяти розслаблено) та антипаційну тривогу (напруга через очікуваний негативний результат)
  • Чутливі до покарань і їм важко адаптуватися до змін
  • Слабка центральна узгодженість: їм важко «бачити загальну картину», тож вони зациклюються на (часто тривіальних) деталях

 

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР)

Одним із найважливіших зв’язків між травматичним або несприятливим досвідом і розвитком розладів харчової поведінки та інших пов’язаних психіатричних проблем є наявність посттравматичного стресового розладу (ПТСР) або його симптомів. ПТСР – це серйозний стан психічного здоров’я, який може розвинутися, коли людина зазнала однієї чи кількох травматичних подій. Симптоми ПТСР включають (Американська психіатрична асоціація, 2013):

  • Симптоми повторного переживання (наприклад, спогади, кошмари, нав’язливі образи)
  • Симптоми гіперзбудження (наприклад, дратівливість або спалахи гніву, переляк, проблеми з концентрацією уваги, безсоння, надмірна пильність і тривожність)
  • Симптоми уникнення (наприклад, заціпеніння, забування та уникання спогадів, пов’язаних з травмою)
  • Негативні зміни в розумінні себе та настрої, пов’язані з травматичною(-ими) подією(-ями), що починаються або погіршуються після травматичної(-их) події(-й) (наприклад, часткова амнезія, негативні переконання щодо себе, інших або світу, самозвинувачення, постійне очікування найгіршого).

ПТСР має тенденцію до хронічного перебігу, особливо за відсутності належної уваги та лікування. Наприклад, один із висновків Національного обстеження коморбідності показав, що більше однієї третини осіб із індексним епізодом ПТСР все ще мали повний синдром через 10 років (Kessler, Sonnega, Bromet, Hughes, & Nelson, 1995). Як і багато людей з ПТСР, пацієнти з розладами харчової поведінки з ПТСР, які мають більше супутніх захворювань і складніший перебіг хвороби, часто не отримують адекватної оцінки та лікування. Невирішена травма та/або посттравматичний стресовий розлад можуть бути важливими факторами, що сприяють збереженню симптомів (Brewerton & Dennis, 2015).

Два основних репрезентативних національних дослідження показали, що люди з нервовою булімією, розладом нападоподібного переїдання або будь-яким іншим типом переїдання мають значно вищий рівень ПТСР, ніж люди без розладу харчової поведінки. До них належать Національне жіноче дослідження (Dansky, Brewerton, O’Neil, & Kilpatrick, 1997) і Національне дослідження коморбідності (Hudson, Hiripi, Pope, & Kessler, 2007); найвищі показники ПТСР протягом життя становили 38% і 44% відповідно в групах нервової булімії. Якщо розглядати часткові або субклінічні форми ПТСР, то більш ніж половина осіб із симптомами булімії мають ПТСР або значні симптоми ПТСР (Brewerton, 2007; Mitchell, Mazzeo, Schlesinger, Brewerton, & Smith, 2012). Крім того, травмовані люди з розладами харчової поведінки демонструють високий рівень дисоціативних симптомів, таких як амнезія травматичного матеріалу (нездатність згадати травматичну подію), які також є факторами, що сприяють негативному медичному результату (Brewerton, 2004; Brewerton, Dansky, Kilpatrick, & O’Neil, 1999).

 

Переїдання, очищення та травма

Подібно до того, як зловживання певними речовинами використовується для самолікування, переїдання та/або очищення є поведінкою, яка сприяє:

  • Зменшенню гіперзбудження або тривоги, пов’язаної з травмою
  • Притупленню, уникненню і навіть забуванню травматичного досвіду.

Така поведінка посилює травму, ускладнюючи вихід із замкненого кола. Як наслідок, травматичні переживання та їхні деструктивні наслідки не піддаються ефективній обробці та продовжують створювати проблеми (Brewerton, 2007, 2011). Таким чином, травма, посттравматичний стресовий розлад і розлади харчування можуть бути дуже пов’язані між собою.

 

Лікування

Люди з розладом харчової поведінки, ускладненим травмою та посттравматичним стресовим розладом, потребують лікування обох станів із застосуванням інтегрованого підходу з урахуванням травми (Brewerton, 2004; Brewerton, 2007; SAMHSA, 2014). Якщо під час лікування розладу харчової поведінки не врахувати травму, цілком імовірно, що успішне одужання буде зірвано. Важливими факторами, що сприяють успіху лікування, можуть бути позитивна реакція членів родини та близьких друзів на розкриття інформації про травматичні події, а також підтримка з боку родини та друзів Хоча найкращий підхід до лікування ПТСР у контексті розладу харчової поведінки залишається під питанням, дотепер дослідження зосереджувалися переважно на когнітивно-процесуальній терапії (КПТ), інтегрованій з традиційним лікуванням розладу харчової поведінки (Brewerton, 2004; Brewerton, 2007; Mitchell, Wells, Mendes, & Resick, 2012). Майбутні дослідження, ймовірно, проллють світло на те, як найкраще лікувати цю коморбідну комбінацію.

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/trauma-ptsd-and-eating-disorders/

Коли я планувала написати цю статтю про стигму щодо ваги, зі мною трапилась одна ситуація. Під час нещодавнього польоту я розговорилась з однією парою, і розказала, що працюю в галузі психічного здоров’я, зокрема щодо розладів харчової поведінки. Щоразу люди починають обговорювати зі мною їжу, дієту та вагу. Тоді жінка розказала, як заохочувала свою доньку додати здорову їжу на сніданок. На що її донька відповіла: «Ти мене соромиш за вагу?» Мені було приємно почути, як її 14/15-річна донька відкрито говорить про своє харчування та вагу. Важливо, щоб кожен звернув увагу на шкідливі повідомлення про стигматизацію щодо ваги, віктимізацію та дискримінацію, які нас оточують.

 

Поінформованість про стигму щодо ваги є одним із рухів за соціальну справедливість, і спільнота РХП також зосередилася на цій темі. Отже, почнемо з кількох визначень:

Стигма щодо ваги – форма дискримінації, заснована на тому, чи відповідає людина прийнятому в суспільстві ідеалу щодо маси тіла, розміру чи форми; на жаль, ця форма дискримінації досі існує.

Приклади стигми щодо ваги (Монтгомері, 2021):

  • Негативні коментарі або «занепокоєння здоров’ям» через вашу вагу, зокрема від медичних працівників.
  • Компліменти щодо втрати ваги
  • Погане лікування через розмір тіла/відмова у лікуванні, або вимога схуднення, аби надати належне лікування.
  • Відсутність зручних крісел для людей з більшим розміром, сидінь у літаку тощо.

 

Дискримінація за вагою – упередження, припущення, стереотипи та дискримінаційна поведінка, яка застосовується щодо розміру тіла.

Стигма надлишкової ваги – проявляється у такому ставленні, поведінці, яка спеціально маргіналізує, виключає, не обслуговує і пригнічує людей з тілом більшої ваги.

 

У суспільстві, де пропагуються дієти, люди, які не підпадають під стандарти «нормальної» ваги чи худорлявості, вважаються «товстими»; а «понаднормова» вага вважається шкідливою. На таких людей дивляться крізь призму стереотипів, що вони ліниві, позбавлені сили волі та недисципліновані; так ніби характер може визначатися розміром, формою та вагою тіла. Наша індустрія здоров’я зосереджена на тому, щоб зробити людей худішими. Ми постійно отримуємо нагадування про те, що ми повинні схуднути і що це під нашим контролем. Сабріна Стрінгс (2019) каже: «худорлявість — це привілей, а більша вага — клеймо».

Стигматизація ваги шкідлива. Люди з більшим тілом та вагою повинні відчувати, що вони теж окей, та що до них не ставляться інакше.

Стигма щодо ваги впливає на діагностику та лікування розладів харчової поведінки. Медичні працівники та люди в цілому думають, що РХП – це хвороба худих білих молодих жінок. Ті, хто не підпадає під цю категорію, часто залишаються поза увагою, а їхні симптоми не діагностуються, хоча вони можуть мати більший ризик підпорогових клінічних розладів харчової поведінки. Люди з більшою вагою часто використовують невпорядковані моделі харчування та сидять на дієтах, аби схуднути.

Стигма ваги не нова. Проте рух за викорінення стигматизації щодо ваги є новим і має на меті підвищити обізнаність людей, які позбавлені певних можливостей через свій розмір. Ці люди відчувають на собі відмінне від інших ставлення на роботі, у школі та в медичних закладах. Давайте на мить подумаємо про упередженість терапевта і про те, як це може вплинути на тип лікування, яке людина може отримати. Якщо людина відчуває дискримінацію за вагою або розміром, як ви думаєте, наскільки вона готова звернутися за лікуванням? Чи буде визначено, що вони мають проблеми зі здоров’ям чи їм скажуть, що вони мають «краще контролювати» своє харчування? Що якщо людина має активний РХП, який не діагностовано? Зосередження уваги на вазі та різноманітні стереотипи, які існують щодо людей з «понаднормовою вагою», можуть мати негативний і шкідливий вплив. Ви маєте захистити себе, якщо ви вважаєте, що щось не так. Зверніться за послугами та підтримкою. Якщо ви не відчуваєте, що отримуєте адекватну або корисну допомогу, повідомте про це та шукайте іншого спеціаліста. Ви маєте право на лікування незалежно від розміру тіла.

 

Зверніть увагу на наступне:

  • Як ви ставитеся до людей з більшим тілом?
  • Які стереотипи впливають на вашу роботу з клієнтами?
  • Чи виступаєте ви проти стигми щодо ваги, упереджень щодо розміру тіла в своєму особистому та професійному житті?
  • Чи готові ви висловити іншу думку родині та друзям, коли вони ведуть розмови, де є стигма щодо ваги?
  • Чи усвідомлюєте ви, коли шкодите собі думками щодо ваги?

 

Стратегії, які можуть допомогти в подоланні стигми щодо ваги (Ейзенберг та ін., 2015):

  • Бути чуйними — до себе та інших.
  • Кожна людина заслуговує на те, щоб її не дискримінували жодним чином
  • Цінувати різноманітність розмірів, форми та ваги тіла.
  • Сприяти інклюзивності тіла!
  • Визначити рольові моделі та використовувати їх, щоб закріпити нові тенденції.
  • Створювати ресурси для освіти та більшої поінформованості, аби протистояти упередженості та дискримінації в дослідженнях і охороні здоров’я (та в інших сферах).
  • Досліджувати вплив телебачення, медіа та соціальних мереж. Чи пропагують вони різноманітність розмірів? Важливо зайняти позицію щодо викорінення стигми.
  • Підвищити обізнаність в школах щодо стигматизації ваги та видалити повідомлення, що ми всі повинні бути худішими.

Paula Edwards-Gayfield

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/weight-stigma-what-it-and-what-can-we-do-address-it

Розлади харчової поведінки — це група складних станів психічного здоров’я, які включають порушення харчової поведінки, образу тіла та самооцінки. Ця група складається з нервової анорексії, розладу уникнення/обмеження споживання їжі (ARFID), розладу переїдання, дисморфічного розладу тіла, нервової булімії, емоційного харчування та зловживання проносними.

Розлади харчової поведінки часто починаються в підлітковому віці, що підкреслює важливість раннього виявлення та втручання. За даними Національної асоціації нервової анорексії та пов’язаних із нею розладів (ANAD), до 57% дівчат-підлітків використовують дієти, зловживають проносними засобами та таблетками для схуднення, а також викликають в себе блювання. Підлітковий період — це час значних фізичних та емоційних змін, суспільного тиску та бажання відповідати стандартам. Часто в цей період починаються нездорові стосунки із їжею та занепокоєння своїм зовнішнім виглядом.

Проте, розлади харчової поведінки можуть вплинути на людей будь-якого віку, а не лише на молодь. Згідно з дослідженням, приблизно 1 з 7 чоловіків і 1 з 5 жінок віком до 40 років відчувають симптоми РХП. Крім того, дослідження, проведене у співпраці з Академією розладів харчової поведінки, показує, що 9% населення США (28,8 мільйона людей) має розлад харчової поведінки протягом життя.

 

Ризики для здоров’я, викликані розладами харчової поведінки

Неліковані розлади харчової поведінки можуть призвести до багатьох негативних наслідків для здоров’я: недоїдання, електролітний дисбаланс, серцеві аномалії, шлунково-кишкова дисфункція та порушення імунної функції. На жаль, РХП є одними з найбільш смертоносних психічних захворювань, що призводять до понад 10 000 смертей щороку, де кожні 62 хвилини помирає одна людина.

Статистичні дані, надані JAMA Network, висвітлюють наступне щодо смертності та довгострокових наслідків РХП для здоров’я:

  • Лише 46% людей, які страждають на нервову анорексію, досягають повного одужання, а 20% залишаються з проблемами зі здоров’ям та хронічними хворобами на все життя через розлад.
  • До 50% людей, які страждають на нервову анорексію, з часом матимуть нервову булімію.
  • 1 з 5 людей з нервовою анорексією покінчають життя самогубством.
  • Дослідження свідчать про те, що люди, госпіталізовані через розлад харчової поведінки в молодшому віці, мають більше шансів досягти покращення здоров’я. Наявність же супутніх психічних розладів і похилий вік погіршують прогноз.

Вплив розладів харчової поведінки на здоров’я людини може бути важким і небезпечним для життя. Таким чином, важливо шукати комплексне лікування щодо фізичних та психологічних аспектів розладу якомога раніше.

 

ЗМІ та розвиток розладу харчової поведінки

ЗМІ значною мірою сприяють нереалістичним та ідеалізованим образам тіла, часто впливаючи на те, як люди сприймають своє тіло. За даними ANAD, 80% дівчат до 18 років незадоволені своїм тілом. І чоловіки, і жінки відчувають тиск через суспільні стандарти, які призводять до розвитку невпорядкованих моделей харчування. Це формує низьку самооцінку та, як наслідок, негативний образ тіла.

Національна асоціація розладів харчової поведінки повідомляє наступну статистику щодо впливу ЗМІ на розвиток РХП:

  • Почуття незадоволеності своїм тілом сприяє розвитку нервової анорексії та нервової булімії.
  • У віці 6 років дівчата починають висловлювати занепокоєння щодо своєї ваги або форми тіла.
  • 40%-60% дівчат у початковій школі стурбовані своєю вагою або ймовірністю набрати зайву вагу.
  • 69% американських дівчат початкової школи, які читають журнали, стверджують, що зображення, які там опубліковані, впливають на їх уявлення про ідеальну форму тіла, а 47% висловлюють, що ці зображення викликають у них бажання схуднути.

Важливо визнати та протистояти шкідливим культурним стандартам і переконанням, які сприяють розвитку розладів харчової поведінки. Сприйняття тіла, різноманітність і збалансований підхід до їжі та фізичних вправ можуть позитивно вплинути на психічне здоров’я та добробут людини.

 

Супутні розлади психічного здоров’я

Розлади харчової поведінки часто виникають разом з іншими психічними розладами, такими як депресія, тривога та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Дані, зібрані Національним інститутом психічного здоров’я, свідчать про те, що 56,2% з нервовою анорексією, 94,5% людей з нервовою булімією, і 78,9% з розладами переїдання, відповідають критеріям принаймні одного розладу психічного здоров’я. .

Іноді у людей розвивається розлад харчової поведінки, який «допомагає» впоратися з симптомами основного психічного захворювання. Наприклад, людина, яка страждає на депресію, може обмежити споживання їжі або переїдати, щоб регулювати свої емоції або відновити відчуття контролю. Порушення харчової поведінки також може погіршити симптоми розладу психічного здоров’я.

Дослідження, опубліковане в Журналі розладів харчової поведінки, надає такі статистичні дані про супутні психічні захворювання:

  • 84,5% людей, які страждають на нервову булімію, мають високий рівень соціальної тривожності.
  • Понад 50% підлітків з порушеннями харчової поведінки також страждають від депресивного розладу.
  • Від 16,1% до 31,6% людей з розладами харчової поведінки мають супутній посттравматичний стресовий розлад.
  • Люди з розладами харчової поведінки значно частіше відчувають підвищену тривожність і незадоволеність тілом, а також знаходяться в зоні ризику самогубства.

Розлад харчової поведінки впливає на психічне та емоційне самопочуття. Люди з РХП можуть страждати від низької самооцінки, депресії, тривоги та спотвореного образу тіла, закріплюючи цикл невпорядкованого харчування, щоб впоратися з негативними емоціями.

 

Профілактика та лікування розладів харчової поведінки

Розлади харчової поведінки бувають у людей різного віку, раси, статі та сексуальної орієнтації. Попри серйозність цих розладів, багато людей не звертаються за лікуванням через фінансові труднощі, обмежене страхове покриття, сором та відсутність доступу до лікування.

Підвищуючи обізнаність, пропагуючи доступні варіанти лікування та сприяючи прийняттю тіла, ми можемо створити суспільство, яке заохочує лікування психічного здоров’я та дає людям можливість звертатися за допомогою без засудження. Разом ми можемо кинути виклик стигмі навколо розладів харчової поведінки та створити більш здорове та емоційне зріле суспільство.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/eating-disorder-statistics-what-the-numbers-reveal

У сфері психічного здоров’я розлади харчової поведінки та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є складними станами, кожен з яких має свій набір проблем. Однак ми часто не помічаємо складний зв’язок між ними. Моя мета полягає в тому, щоб пролити світло на спільний прояв двох захворювань, причини, що лежать в основі, і глибокий вплив, який РХП та ПТСР можуть мати на життя людей, зокрема на моє власне. Досліджуючи цей перетин, ми можемо краще розуміти, співпереживати та надавати ефективну підтримку тим, хто залучений у цю подвійну боротьбу.

 

Травма як каталізатор

Багато людей з розладами харчової поведінки зазнали емоційної, фізичної або сексуальної травми, яка може стати каталізатором розвитку або загострення невпорядкованих моделей харчування. Глибокий вплив травми на самосприйняття, образ тіла та контроль висвічують, як ці переживання переплітаються з симптомами ПТСР.

Мій розлад харчової поведінки виник через емоційну травму, яку я пережила в підлітковому віці. Я обмежувала себе в їжі, щоб відчувати контроль над ситуацією і переїдала, щоб пристосуватися до обмежень і заспокоїтися. Ця поведінка була завжди зі мною протягом останніх 20 років.

 

Тригер для розуму та тіла

Посттравматичний стресовий розлад часто проявляється через тригери, які відновлюють травматичні спогади, що призводить до підвищеної тривоги, надмірної настороженості та емоційного стресу. Конкретні тригери, такі як сенсорні сигнали чи міжособистісні взаємодії, можуть назавжди зберегти поведінку РХП та загострити травму й дистрес.

Навіть якщо в моєму житті більше немає мого кривдника, певні фрази, тон голосу чи мова тіла близьких друзів або незнайомців можуть перевести мою нервову систему в режим виживання. Це коли мій мозок може розпізнати, що я в безпеці, але час від часу моє тіло знову переживає травму, коли з’являється тригер, і піддає мене ризику повернення до невпорядкованих думок і поведінки.

 

Складний шлях до одужання

Відновлення як від розладів харчової поведінки, так і від посттравматичних стресових розладів вимагає багатогранного та індивідуального підходу. Для мене відновлення було дуже складним. Мені був потрібен досвідчений терапевт, щоб з’ясувати першопричину моєї поведінки під час боротьби з травмою. Незабаром я зрозуміла, що це була терапія соматичних переживань (SE).

Це не дуже приємний процес повторного проживання травми, що викликає реакцію «бій-біжи-завмри». Попри виснажливість цього методу, він зробив дива для мого одужання. Безсумнівно, цей підхід спрацював для мене, але кожній людині потрібно шукати свій метод.

 

Прийняти процес: відновлення надії та посилення стійкості

Взаємозв’язок між розладами харчової поведінки та посттравматичним стресовим розладом відкриває глибокий зв’язок, який вимагає уваги та спеціалізованого підходу. Визнаючи цей перетин і працюючи над інтегрованими підходами до лікування, ми можемо запропонувати людям шлях до одужання та відчуття щастя.

Ембер Олсон

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/healing-hidden-wounds-understanding-intersection-eating-disorders-and-ptsd

Діагностувати розлади харчової поведінки може бути досить складно, і багато людей мають інші проблеми, які супроводжують розлад харчової поведінки. Тривога, депресія та обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) – одні з супутніх діагнозів психічного здоров’я при розладах харчової поведінки. Іноді ці розлади можуть бути результатом поведінки при РХП, оскільки переїдання, очищення та обмеження в їжі можуть спричинити психологічний стрес.

Супутній діагноз психічного здоров’я може початися одночасно з розладом харчової поведінки, передувати йому або виникнути після. Розлади настрою та тривоги найчастіше виникають разом із розладами харчової поведінки, як і посттравматичний стресовий розлад.

Деякі психічні розлади можуть бути факторами ризику для розладів харчової поведінки. Дослідження понад 2400 осіб з РХП, виявило, що 94% учасників мали супутній розлад настрою, а 92% боролися з депресивним розладом. З 56% осіб, у яких діагностували тривожні розлади, 20% мали ОКР.

Останні дослідження показують, що 32-39% людей з нервовою анорексією, 36-50% людей з нервовою булімією та 33% людей з розладом переїдання також мають депресивний розлад. Тривожний розлад мають 48-51% людей з нервовою анорексією, 54-81% людей з нервовою булімією та 55-65% людей з розладом переїдання.

 

Депресивний розлад є найбільш часто діагностованою формою депресії. Приблизно 16,1 мільйона дорослих у США віком від 18 років пережили принаймні один депресивний епізод за останній рік, що становить 6,7% усіх дорослих американців. Депресія є основною причиною інвалідності в Сполучених Штатах серед людей віком 15-44 років.

Тривожні розлади є найпоширенішим психічним розладом у Сполучених Штатах і трапляються в будь-якому віці. Тривога є природною реакцією на щоденні стресові фактори. Якщо почуття тривоги є сильним і починає заважати в повсякденному житті – це може бути ознакою тривожного розладу.

Обсесивно-компульсивний розлад (ОКР) є найпоширенішим тривожним розладом, який супроводжується розладом харчової поведінки. У людей з обома розладами часто виникають компульсивні ритуали, пов’язані з їжею.

 

ДЕПРЕСІЯ

Попереджувальні знаки та симптоми

  • Відчуття внутрішньої порожнечі та безнадії
  • Дратівливість, тривожність і почуття провини
  • Відчуття виснаження, сильна втома
  • Відчуття напруги
  • Втрата інтересу та енергії
  • Неможливість зосередитися або запам’ятати деталі
  • Суїцидальні думки або спроби суїциду
  • Зміни апетиту – переїдання або недоїдання
  • Фізичні симптоми – біль, судоми, головні болі, проблеми з травленням, чутливість грудей, здуття живота
  • Перепади настрою
  • Панічні атаки
  • Порушення сну; занадто багато або занадто мало сну, безсоння

Якщо у вас або у ваших знайомих є один або декілька з наведених вище симптомів, зверніться за допомогою спеціаліста.

 

Фактори ризику

Ключові результати показують, що понад 8% дорослих старше 20 років повідомили про депресію протягом двотижневого періоду дослідження. Більшість із нас може відчувати тривогу чи депресію, коли стикається зі смертю в родині, втратою роботи чи дому, розставанням і розлученням, фінансовою нестабільністю; також інші складні ситуації можуть призвести до відчуття суму, самотності та страху, що є нормальними почуттями, які зазвичай з часом минають. Якщо ці інтенсивні почуття заважають повсякденній діяльності, викликають високий рівень дистресу або постійно займають ваш розум, у вас може бути тривожний розлад або депресія — або те й інше.

Депресія може виникнути в будь-якому віці разом з іншими хронічними захворюваннями, такими як рак, діабет і хвороби серця. До факторів ризику належать: депресія в особистому або сімейному анамнезі, серйозні зміни в житті, травма, стрес або певні серйозні захворювання та прийняття ліків.

 

Наслідки для здоров’я

Зв’язок між розладами харчової поведінки та депресією є складною проблемою для розуміння, лікування та дослідження. Карен Кесідей, авторка блогу «Вчимося жити з депресією та розладами харчової поведінки» пояснила, що «пацієнта хвилює його тіло та харчування». Проблема полягає в тому, що пацієнтам з депресією може не вистачати мотивації та енергії для завершення лікування, оскільки такі симптоми, як апатія, втома, плоский афект і порушення апетиту, перешкоджають прогресу.

 

ТРИВОЖНІ РОЗЛАДИ

Попереджувальні знаки та симптоми

  • Почуття нервозності та дратівливості
  • Відчуття небезпеки, паніки чи приреченості
  • Прискорене серцебиття
  • Прискорене дихання (гіпервентиляція), пітливість та/або тремтіння
  • Відчуття слабкості або втоми
  • Труднощі з концентрацією
  • Проблеми зі сном
  • Проблеми зі шлунково-кишковим трактом (ШКТ).

Якщо у вас або у ваших знайомих є один або декілька симптомів, зверніться за допомогою до спеціаліста.

 

ЛІКУВАННЯ

Тривожні/депресивні розлади та розлади харчової поведінки можна лікувати одночасно й однаковим способом. Важливо відзначити, що одужання від одного розладу не гарантує одужання від іншого, тому необхідно звертатися за допомогою з обох проблем.

Когнітивно-поведінкова терапія. Добре встановлене, високоефективне та тривале лікування, яке називається когнітивно-поведінковою терапією (КПТ), спрямоване на виявлення, розуміння та зміну моделей мислення та поведінки. Прогрес зазвичай спостерігається через 12-16 тижнів лікування, але завжди залежить від людини. У цьому типі терапії пацієнт бере активну участь у власному одужанні, має відчуття контролю та набуває навичок, які будуть корисні протягом усього життя. В КПТ людина зазвичай читає про проблему, веде записи між зустрічами та виконує домашні завдання, які посилюють процедури лікування. Пацієнти отримують нові навички під час терапії, і потрібна серія сеансів, щоб побачити покращення.

Приймання ліків під наглядом спеціаліста та приєднання до групи підтримки також є ефективними варіантами лікування.

 

Ліки

Медикаментозне лікування є доволі безпечним і ефективним, і часто використовується в поєднанні з терапією. Препарати можуть бути короткостроковим або довгостроковим варіантом лікування, залежно від тяжкості симптомів, супутніх захворювань та інших індивідуальних обставин. Однак часто потрібен час і терпіння, щоб знайти препарат, який найкраще підійде пацієнтові.

У багатьох штатах препарати зазвичай призначають лікарі (наприклад, сімейні лікарі, педіатри, акушер-гінекологи та психіатри), а також медсестри.

Для лікування депресії та тривожних розладів використовуються чотири основні класи ліків:

 

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС)

СІЗЗС полегшують симптоми, блокуючи реабсорбцію або зворотне захоплення серотоніну певними нервовими клітинами мозку. Так залишається більше серотоніну, що покращує настрій. СІЗЗС (циталопрам, есциталопрам, флуоксетин, пароксетин і сертралін) загалом викликали менше побічних ефектів порівняно з трициклічними антидепресантами. Однак поширені побічні ефекти включають безсоння або сонливість, сексуальну дисфункцію та збільшення ваги. Вони вважаються ефективним засобом лікування всіх тривожних розладів, хоча лікування обсесивно-компульсивного розладу зазвичай потребує вищих доз.

 

Інгібітори зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну (СІЗЗСіН)

Клас інгібіторів зворотного захоплення серотоніну-норадреналіну або СІЗЗСіН (венлафаксин і дулоксетин) відрізняється подвійним механізмом дії: підвищує рівень нейромедіаторів серотоніну та норадреналіну шляхом пригнічення їх реабсорбції в клітинах мозку. Як і при застосуванні інших ліків, можуть виникати побічні ефекти, включаючи розлад шлунку, безсоння, головний біль, сексуальну дисфункцію та незначне підвищення артеріального тиску. Оскільки ці препарати вважаються такими ж ефективними, як і СІЗЗС, вони також вважаються препаратами першої лінії, особливо для лікування генералізованого тривожного розладу.

 

Бензодіазепіни

Цей клас препаратів часто використовується для короткострокового лікування тривоги. Бензодіазепіни (наприклад, алпразолам, клоназепам, діазепам і лоразепам) дуже ефективні в розслабленні та зменшенні м’язової напруги та інших фізичних симптомів тривоги. Тривале застосування може вимагати збільшення доз для досягнення того самого ефекту, що може призвести до проблем з толерантністю до препарату та залежністю від нього.

 

Трициклічні антидепресанти

Занепокоєння щодо тривалого застосування бензодіазепінів спонукало багатьох лікарів віддати перевагу трициклічним антидепресантам (наприклад, амітриптиліну, іміпраміну та нортриптиліну). Попри ефективність у лікуванні тривоги, вони можуть викликати значні побічні ефекти, включаючи ортостатичну гіпотензію (падіння артеріального тиску під час стояння), запор, затримку сечі, сухість у роті та розмитість зору.

 

Зверніться до свого лікаря, якщо у вас виникли побічні ефекти, навіть якщо ви не впевнені, що симптом викликаний препаратами. Не припиняйте приймання медикаментів без консультації з лікарем; раптове припинення може спричинити ризики для вашого здоров’я.

Ліки будуть працювати, лише якщо їх приймати відповідно до чітких інструкцій спеціаліста, але вони можуть не усунути всі симптоми тривожного розладу.

Лікування розладів харчової поведінки також включає налагодження харчування і консультування з нутриціологом. Люди з  серйозними симптомами можуть потребувати госпіталізації.

 

Особлива подяка ADAA (Асоціація з тривожності та депресії в Америці)  та доктору медичних наук Річі Бхатії (Richa Bhatia)

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/anxiety-depression-obsessive-compulsive-disorder

 

Діабулімія — це термін, який позначає розлад харчової поведінки з діабетом, найчастіше I типу, коли людина цілеспрямовано обмежує інсулін, щоб схуднути. Деякі медичні працівники використовують термін ED-DMT1, розлад харчової поведінки – цукровий діабет типу 1. Він використовується для позначення будь-якого типу розладу харчової поведінки, супутнього діабету 1 типу.

Через занепокоєність їжею, енергетичною цінністю продуктів, цифрами (вага, рівень глюкози в крові, A1c) і контролем, а також численних збоях, які відбуваються в метаболічній системі людини, діабет є фактором високого ризику розвитку розладу харчової поведінки. Таким чином, у людини може розвинутися діабулімія або ED-DMT1 у будь-якому віці та в будь-який момент після діагностики діабету. Іноді людина починає перейматися своїм зовнішнім виглядом або бажанням схуднути, а часом це починається з вигорання при діабеті. Незалежно від початку діабулімії, лікування може бути складним, оскільки люди з діабетом 1 типу демонструють вищий рівень відсіву та гірші результати лікування, ніж інші пацієнти. Схеми лікування повинні стосуватися як діабету, так і розладу харчової поведінки.

Діабулімія не має окремого діагностичного коду, тому конкретний діагноз людини залежатиме від її поведінки при РХП. Діагностичний посібник DSM-5 класифікує пропуск приймання інсуліну як поведінку очищення, тож коли людина переїдає, а потім обмежує інсулін, це можна класифікувати як нервову булімію. Або ж класифікувати як розлад очищення, якщо людина нормально харчується та обмежує інсулін, або як нервову анорексію, якщо людина сильно обмежує як їжу, так і інсулін. Діабулімія також може бути діагностована як інший зазначений розлад харчування і споживання їжі.

 

ЗАСТЕРЕЖЛИВІ ЗНАКИ ТА СИМПТОМИ ДІАБУЛІМІЇ

Емоційно-поведінкові

  • Нехтування лікуванням діабету
  • Приховування лікування діабету
  • Уникання приймання лікарем, що веде пацієнта з діабетом
  • Страх низького рівня цукру в крові
  • Страх, що «інсулін зробить товстим»
  • Значне збільшення або зменшення харчування
  • Надзвичайна тривога щодо образу тіла
  • Обмеження певних продуктів або груп продуктів для зниження доз інсуліну
  • Обмеження приймання їжі з родиною або в громадських місцях
  • Дискомфорт при перевірці/ін’єкції в присутності інших
  • Надто суворі правила харчування
  • Занепокоєння їжею, вагою та/або калоріями
  • Надмірні фізичні навантаження
  • Збільшення кількості сну
  • Відмова зустрічатися з друзями та у сімейних колах
  • Депресія та/або тривога
  • Слідування рідкісним рецептам лікарів

 

Фізичні

  • Рівень A1c 9,0 або вище на постійній основі
  • A1c не відповідає показанням тестування
  • Втрата ваги без причини
  • Постійні напади нудоти та/або блювання
  • Постійна спрага і часте сечовипускання
  • Велика кількість епізодів ДКА або близько до ДКА
  • Низький вміст натрію та/або калію в організмі
  • Часті інфекції сечового міхура та/або дріжджові інфекції
  • Нерегулярні менструації або їх відсутність
  • Погіршення зору
  • Втома/млявість
  • Сухість волосся та шкіри

 

НАСЛІДКИ ДІАБУЛІМІЇ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я

Людський організм напрочуд витривалий, і людям з діабулімією часто вдається функціонувати з набагато вищим рівнем цукру в крові, ніж це можливо. Таким чином, основні наслідки діабулімії або ED-DMT1 зазвичай пов’язані з тривалим підвищенням рівня цукру в крові. Ці ускладнення можуть бути серйозними та незворотними, тому правильне лікування та раннє виявлення є надзвичайно важливим.

Пацієнти з обмеженням інсуліну через страх набрати вагу мали в 3,2 рази більший ризик померти протягом 11-річного періоду дослідження та в середньому на 13 років раніше, ніж ті, хто не обмежував інсулін. Надзвичайно важливо розуміти, як розлади харчової поведінки впливають на людину з діабетом.

 

Короткострокові наслідки:

  • Повільне загоєння ран – високий рівень цукру в крові спричиняє поганий кровообіг, знижує функцію червоних і білих кров’яних тілець і пошкоджує дрібні кровоносні судини; все це уповільнює загоєння ран та іноді може призводити до виразки у людини з діабетом.
  • Стафілокок та інші бактеріальні інфекції – високий рівень цукру в крові змушує організм виробляти певні ферменти та гормони, які негативно впливають на імунну систему та знижують захист організму від інфекції. Ризик інфікування плюс уповільнене загоєння підвищує ймовірність розвитку гангрени, сепсису або інфекції кісток.
  • Дріжджові інфекції – надлишок цукру сприяє надмірному росту «дріжджів» у вагінальній області.
  • Атрофія м’язів – без інсуліну організм не може розщеплювати їжу, тож клітини голодують, а організм починає розщеплювати м’язи для палива.
  • Порушення менструального циклу – без достатнього харчування рівень естрогену у жінки падає, що може перешкоджати початку менструації, стати причиною її нерегулярності або повної зупинки; крім того, коли тіло жінки відчуває голод, воно блокує репродуктивну систему, щоб зберегти енергію.
  • Сильне зневоднення – дефіцит інсуліну вводить організм у стан голодування, змушуючи його розщеплювати тканини для утворення кетонів, щоб використовувати їх як паливо; намагаючись вивести кетони з сечею, організм викидає занадто багато рідини.
  • Електролітний дисбаланс – оскільки нирки витягують цукор і кетони для виведення із сечею, вони також витягують натрій і калій, що може призвести до порушення електролітного балансу, особливо в поєднанні з блювотою, яка часто виникає при високих рівнях кетонів.
  • Діабетичний кетоацидоз – організм людини з діабетом 1 типу продукує небезпечні рівні кетонів швидко, бо організм потребує інсуліну для транспортування кетонів із крові в клітини; без інсуліну кетони накопичуються в крові швидше, ніж нирки можуть видалити їх, викликаючи кислотність крові. Кисла кров пошкоджує кровоносні судини, нерви та органи, а незначна зміна рН крові людини може призвести до зупинки систем органів, як наслідок кома, а іноді й смерті.

 

Довгострокові наслідки:

Високий рівень глюкози в крові призводить до того, що кров стає схожою на наждачний папір, що дряпає та пошкоджує стінки кровоносних судин. Кров, кисла від кетонів, може спричинити пошкодження судин. Наслідки цього пошкодження часто спостерігаються в очах, де крихітні судини проникають в очне яблуко.

  • Ретинопатія – невеликі чорні плями або мушки, що порушують зір; це можна зупинити за допомогою лікування, але стійка або повторна ретинопатія може зрештою призвести до сліпоти.
  • Макулярний набряк – набряк очного яблука від надлишку рідини; якщо його не лікувати, це може призвести до незворотного пошкодження ока.

Нервові волокна особливо вразливі до тривалих періодів високого рівня цукру в крові. Багато факторів можуть пошкодити дрібні нерви в тілі, зокрема зниження надходження кисню; густа липка кров, яка важко потрапляє в дрібні капіляри, що живлять нерви; і запалення нервів.

  • Периферична нейропатія – колючий, пекучий біль, слабкість або оніміння в руках, ногах, ногах і/або руках.
  • Гастропарез – уповільнене спорожнення шлунка через пошкодження нервів, що перешкоджає правильному травленню та викликає біль у шлунку, нудоту та блювоту.
  • Вазовагальний синкопе – збій у роботі нервової системи у відповідь на стрес або зміну положення тіла, що спричиняє раптове падіння артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, а іноді й непритомність.
  • Хронічна діарея або запор – коли нерви, які контролюють кишківник і товсту кишку, пошкоджені, у людини може спостерігатися абнормальне всмоктування рідини або сповільнена моторика.

Пошкодження інших органів.

  • Захворювання нирок – високий рівень цукру в крові змушує нирки працювати надто інтенсивно, що спричиняє пошкодження системи фільтрації нирок. Нирки починають виділяти білок із сечею та втрачають здатність виводити відходи та надлишок рідини, через що відходи та рідина накопичуються в організмі; з часом це може призвести до ниркової недостатності, що вимагає частого діалізу або трансплантації нирки.
  • Захворювання печінки – дефіцит інсуліну призводить до збільшення печінки (без вживання алкоголю) – надто багато жиру накопичується в печінці разом із запаленням; у важких випадках може прогресувати цироз та печінкова недостатність.
  • Захворювання серця – затвердіння та звуження артерій через високий рівень холестерину.

Багато з перерахованих вище наслідків можуть стати фатальними. Наприклад, захворювання нирок або серця розвивається повільно, а іноді дуже швидко як діабетичний кетоацидоз.

  • Кома
  • Інсульт
  • Смерть

Без інсуліну організм не може використовувати все, що з’їдено, вводячи організм у стан недоїдання або голодування. У результаті, на додаток до вищезазначених ускладнень, людина з діабулімією також може мати ті ж наслідки, що й людина з нервовою анорексією. І якщо людина очищується на додаток до обмеження інсуліну, у неї може розвинутися нервова булімія зі своїми наслідками для здоров’я.

 

Лікування

Потрібна мультидисциплінарна команда для розв’язання заплутаних проблем, пов’язаних із діабулімією або ED-DMT1. Найкращий сценарій для пацієнта — звернутися до ендокринолога, дієтолога, який має знання як про діабет, так і про розлади харчової поведінки, а також професіонала з психічного здоров’я, який спеціалізується на розладах харчової поведінки.

Як медичні працівники, так і пацієнти повинні пам’ятати, що метою є «достатньо добре» лікування діабету, а не «ідеальний» контроль. Прагнення до досконалості може призвести до збільшення діабетичного вигорання та посилити мислення на кшталт «все або нічого», що може погіршити розлад харчової поведінки.

Перебування в амбулаторних умовах має залежати від постійного приймання мінімальної кількості інсуліну, можливості з’їсти достатню кількість їжі для підтримки ваги та відмови від очищення, що спричиняє небезпечний електролітний дисбаланс.

Якщо команда спеціалістів рекомендує вищий рівень догляду, важливо вибрати лікувальний центр, який спеціалізується на діабулімії/ED-DMT1. Пацієнти та постачальники медичних послуг можуть попросити переглянути протоколи повторного введення інсуліну, лікування діабету та навчання персоналу з діабету, щоб визначити справжній рівень кваліфікації центру, або звернутися до гарячої лінії з діабулімії, яка має загальнонаціональну базу даних направлень як для центрів, так і для постачальників, які стосуються роботи з діабетом і розладами харчування.

Пам’ятайте, що діабулімія є серйозним розладом психічного здоров’я, тому її не можна лікувати просто через розповсюдження інформації про діабет та небезпеку його ускладнень.

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/diabulimia-5

Ці матеріали були перекладені для програми підтримки, яку організували та провели на волонтерських засадах Асоціація лікарів і психологів «Розлади харчової поведінки: терапія та превенція» та команда психологів які працюють у Дубліну (Ірландія) в організації  Patrick’s Mental Health Services.

 

Ми висловлюємо глибоку подяку колегам, які вели та підтримували цей проект:

Patrick’s Mental Health Services (Служба психічного здоров’я Святого Патріка), Дублін, Ірландія:

Відділ психології:

  • Помічник професора Клода Доулінг, директор відділу психології Patrick’s Mental Health Services (SPMHS) і помічник професора Школи психології Дублінського університетського коледжу (UCD)
  • Доктор Кліона Галліссі, клінічний психолог, SPMHS
  • Доктор Меріон Мерна, клінічний психолог, SPMHS
  • Ліззі О’Браєн, помічник психолога, SPMHS

 

Департамент психології SPMHS висловлює вдячність доктору Ken Goss (Кену Госсу), консультанту, психологу та засновнику/розробнику CFT-E, за його підтримку, наставництво та щедрість.

 

Відділ комунікацій:

  • Сінеад Макк, менеджер із комунікацій, SPMHS
  • Кеті Кросбі, спеціаліст із комунікацій, SPMHS
  • Тамара Нолан, директор з комунікацій SPMHS

 

Асоціація лікарів і психологів «Розлади харчової поведінки: терапія та превенція»:

  • Назаренко Тетяна: психолог, психотерапевт, голова правління Асоціації лікарів і психологів «РХП: терапія та превенція».
  • Фатєєва Марина: психолог, PhD (доктор філософії за спеціальністю “Психологія”)

 

Marina Svētiņa (Марина Свєтіня): нутріциолог, Дитяча клінічна університетська лікарня Риги (Латвія)

 

Перекладачка:

  • Чудненко Катерина: психолог, психотерапевт, працює як перекладач у St Patrick’s Mental Health Services.

 

 

 

EATING DISORDERS

ASSESSMENT PROTOCOL

Протокол оцінки
Розладів Харчової Поведінки

 

Протокол краще заповнювати з обома батьками/вихователями та молодою особою. Якщо це можливо будь ласка проведіть опитування з ними разом та окремо.

 

Ім’я молодої особи:

Ім’я батьків/вихователів які присутні на оцінюванні (якщо це не батьки будь ласка визначте характер відносин між вихователем та молодою особо)

Дата народження:

Адреса:

Гендер:

Поточна ситуація проживання: де та з ким?

  • Адреса:
  • Обставини (наприклад приватна оренда , приймаюча сім’я (хост),  (готель/хостелl на ін.):
  • З ким вона проживає (характер відносин наприклад: сестра, мати та ін.):

Склад сім’ї: (або хто безпосередньо є членами вашої сім’ї? (ви можете зробити генограму якщо вважаєте за корисним )

Контакти сімейного або спеціалізованого лікаря:

Оцінювач:

 

Ключові завдання опитування:

□    Оцінка симптомів.

□    Оцінка ризиків \ План управління ризиками.

□    Складання рекомендацій щодо терапії, які засновані на потребах, мотивації, важкості стану та підтримці

 

Give out questionnaires (name the specific questionnaires to give out here) Administer the following measures to young people:

Надайте опитувальники (зазначте який саме опитувальний ви надаєте з приведених нижче). Застосуйте наступні вимірювання для молодих осіб:

  • SCORE-15
  • Опитувальник харчування Eating Questionnaire-A (EDE-A)
  • Переглянутий опитувальник шкали дитячої тривоги та депресії
    Revised Children’s Anxiety and Depression Scale (RCADS)
  • Опитувальник сильних сторін та труднощів
    Strengths and Difficulties Questionnaire (SDQ) S11-17/ Strengths and Difficulties Questionnaire (SDQ) S18+

 

Administer the following measures to parents:

Застосуйте наступні вимірювання для батьків:

  • Переглянутий опитувальник шкали дитячої тривоги та депресіїRevised Children’s Anxiety and Depression Scale – Parent (RCADS-P)
  • Опитувальник сильних сторін та труднощів
    Strengths and Difficulties Questionnaire (SDQ) S11-17/ Strengths and Difficulties Questionnaire (SDQ) S18+
  • SCORE-15

 

Орієнтація та мотивація
Orientation and Motivation

 □    How do you feel about being here today? Whose idea was it that you come?  Who was most keen on you coming?

□       Як ви себе почуваєте стосовно находження тут зараз? Кому належала ідея прийти сюди?  Хто хотів найбільше, щоб ви пришли сюди?

□       What thoughts do you have (if any) about what you want to get out of this appointment?

□       Яки в вас є думки (якщо є)  стосовно того, що ви хотіли б отримати на цієї зустрічі?

 

 

Current Eating Disorder Symptoms

Поточні симптоми розладів харчової поведінки

□       Please describe the things that you (or the person who wanted you to come) are finding difficult at the moment.

□       Будь ласка опишіть речі,  які ви (або особа, яка б хотіла, щоби ви звернулися по допомогу) знаходите важкими зараз.

 

 

Симптоми розладів харчової поведінки
Eating Disorder Symptoms

Симптоми розладів харчової поведінки
Eating Disorder Symptom
Тривалість та

Частота
Duration &

Frequency

Деталі
Details
Обмеження в їжі
Калорії/Розмір порційКількість епізодів/інтервали пропусків прийому їжіFood restrictionCalories/Portion sizesNo. of episodes/spacingSkipping meals
  

 

 

 

 

Їжа яка уникається /виключається

Страхи, непереносимість,

Моральний вибір
Foods avoided/excluded

Fear, intolerance

Moral choice

  
Перевантаження рідиною для уникання прийому їжі
Fluid overload to avoid eating
  

 

 

Обмеження щодо прийому рідини

Кількість випитого
Fluid restriction

Amount drunk

  

 

 

Переїдання

Об’єктивно

Суб’єктивно

Їжа переїдання
Bingeing

Objective

Subjective

Binge foods

  
Блювання

Навмисне

Ненавмисне
Vomiting

Voluntary

Involuntary

  
 Жування або спльовування їжі \ регургітація
Chewing and spitting out food \ regurgitation
  
Засоби для схуднення
ПроносніСигаретиІнше
Drugs for weight lossLaxativesCigarettesOther
  

 

 

Тренування

Тип/кількість
Exercise

Type/amount

 

  
Швидкість поїдання та інші ритуали

Eating speed & other rituals

 

  

 

Перевірка тіла та поглядів у дзеркало

Mirror/body checking

 

  

 

 

Зважування
Weighing
  

 

 

Проблеми з покупкою їжі \ приготуванням їжі

Problems with buying food \ preparing & cooking food

  
Соціальні труднощі, які мають відношення щодо їжі \ розміру та форми тіла
Social difficulties related to food \ size shape
  
Якщо стать жіноча: Менструації

If female: Menstruating

 

 

  

 

Історія симптомів розладів харчової поведінки
Eating Disorder Symptom History

        When did these difficulties begin? (PROMPTS – Did any stressful events occur around this time, i.e. trauma, negative feedback about weight/body image? If not sometimes positive feedback can also be a trigger for example someone commenting on accidental weight loss, did this ever happen to you?

Any illnesses/physical conditions around this time that led to weight loss?)

        Коли почались труднощі? (ПІДКАЗКА- Чи відбувались тоді якісь стресові події, наприклад травмуючи обставина, негативний зворотній зв’язок відносно ваги/вигляду тіла? Якщо ні, будь ласка зверніть увагу, що позитивний зворотній зв’язок також може бути тригером (наприклад, якщо хтось коментує як добре ви схудли), чи відбувалось таке з вами?
Чи відбувалась якась хвороба
/ фізичні обставини в той час, як почалась втрата ваги?


□    What ideas do you, or other people, have about how these difficulties developed?

     Які думки у вас, або у інших людей стосовно вас є стосовно причин за якими ці складнощі розвинулись?

  

       Have these difficulties changed over time? 

(PROMPT: Explore significant changes in symptom presentation, age, & brief explanation for changes)

         Чи змінилися ці труднощі з часом

(ПІДКАЗКА: Дослідіть суттєві зміни в прояві симптомів, віці та опишіть короткі пояснення щодо змін)

  

Has anyone else had worries about eating or body size and shape in the family? Explore more- who, how do you know, did they get treatment?

  Чи стурбований хтось ще у вашій родині розміром або формою вашого тіла? Поясніть більше: хто, як ви про це знаєте, чи проходять вони терапію?

 

□  Does the young person relate to any of the following predisposing feelings and behaviours? (add more detail below if you wish)

  • An anxious temperament prior to the development of an eating disorder.
  • High Threat Sensitivity; hypervigilance e.g. looking for threats
  • Perfectionism/obsessive compulsive traits e.g. wanting things a certain way
  • Low Tolerance of Uncertainty: liking to know what is happening next
  • Inflexibility; finding it hard when things change
  • Harm Avoidance e.g. avoiding things that may lead you to feel uncomfortable
  • Alexithymia e.g. not knowing how you feel
  • Low Tolerance of Negative Emotions. Finding it hard to feel upset/ distressed

    Чи схильна молода особа до наступних почуттів або поведінки ? (додайте більше деталей якщо ви знаходите це необхідним)

  • Лікування тривоги, яке передувало  розвитку розладу харчової поведінки.
  • Висока чутливість до загроз; гіперпильність, наприклад, вишукування загроз
  • Перфекціонізм/обсесивно-компульсивні риси, наприклад розкладання речей у певному порядку
  • Низька толерантність к невизначеності: бажання знати, що відбудеться наступне
  • Відсутність гнучкості; тяжке відчуття коли речі змінюються
  • Уникнення шкоди, наприклад, уникання речей які можуть призвести до почуття дискомфорту
  • Алексетімія – не можливість зазначити що особа почуває
  • Низька толерантність до негативних емоцій. Важкість у тому, щоб переживати сум/ стрес

 

Weight History & Current Weight

Історія ваги тіла та Поточна вага

 □    Have there been any changes in your weight over the last 12 months? Who noticed this first?

     Чи відбувались якісь зміни вашої ваги за останні 12 місяців?
Хто помітив це першим
?

 

 □    Have there been any changes in your weight over the last month?

(PROMPT: Has client’s weight been stable, or have they gained or lost weight over last 12 months, how much/how quickly, include unintentional weight loss/gain & reasons i.e. illness/medication)

     Чи відбувались якісь зміни вашої ваги за останній місяць?

(ПІДКАЗКА:Чи є ваш клієнт стабільним, чи була набрана або втрачена вага за останні 12 місяці, скільки саме/ як швидко,враховуючи ненавмисну втрату/набір ваги та причини, наприклад хвороба/прийом ліків

 

       Do you feel comfortable knowing your current weight?

        Чи почуваєтеся ви комфортно знаючи вашу поточну вагу?

 

       Client weighed at screening and height taken.

BMI = (Weight in kilograms) + (Height in metres x Height in metres)

Height:                             Weight:                            BMI:

       Вага та зріст клієнта на скрінінгу
          ІМТ = (Вага в кілограмах) + (Зріст у метрах x Зріст у метрах)

Зріст:                    Вага:                      ІМТ:

 

       Is this a weight you feel happy with or do you feel over or underweight? Would anyone at home disagree/ agree?

        Це вага, з якою ви відчуваєте себе задоволеними, або відчуваєте вашу вагу зайвою/ недостатньою? Чи є хтось з ваших домашніх, хто б з цим погодився/ не погодився?

 

Physical Health and Well-being

Фізичне здоров’я та благополуччя

□    Have you noticed any physical symptoms associated with your eating disorder and/or any other physical health concerns for example low energy, stomach problems ? Is anyone else worried about your health? Who? What would they say?

□    Чи помітили ви якісь фізичні симптоми, пов’язані з вашим

розладом харчової поведінки та/або будь-які інші проблеми з фізичним здоров’ям, наприклад, низький рівень енергії, проблеми зі шлунком? Хтось ще турбується про ваше здоров’я? Хто? Що б вони сказали?

□    Are you and the above issues being monitored by your GP/doctor ? Have you had any  tests or treatment for these physical health difficulties related to your eating difficulties?

□    Чи відстежуються вищезазначені проблеми вашим сімейним/ спеціалізованим лікарем? Чи здавали ви якісь аналізи або проходили лікування  щодо цих проблем із фізичним здоров’ям, пов’язаних із вашими проблемами з харчуванням?

 

□    IF FEMALE: Do you currently have regular menstrual periods?

□    Якщо стать жіноча: Чи маєте ви регулярні менструації у поточний період?

 

□    Do you have any other physical difficulties/problems?

□    Чи є в вас якусь іще проблеми/труднощі фізіологічного характеру?

 

 

Оцінка ризиків психічного здоров’я
Mental Health Risk Assessment

□    Explore current Psychiatric Co-Morbidity (e.g. depression, anxiety etc- please also refer to the questionnaires completed by the young person ). 

□    Дослідіть поточну психіатричну коморобідність (таку як депресія, тривожність – будь ласка, також зверніться до анкет, заповнених молодою особою)

 

□ If you were emotionally upset what would you do? (PROMPT – ask for a specific memory)

□  Якщо ви відчуєте емоційне погіршення, наприклад сум, що ви будете робити (ПІДКАЗКА – попросить навести конкретну спогаду)

 

□ If you were physically sick/ unwell what would you do? (PROMPT – ask for a specific memory)

Що ви будете робити якщо захворієте /будете почуватися погано (ПІДКАЗКА – попросить навести конкретну спогаду)

 

□       Do you take any drugs? (please specify what and amount)

Do you consume any alcohol? (please specify approx amount)

□       Чи приймаєте ви якісь ліки або речовини? (будь ласка вкажіть які саме та кількість)

Чи споживаєте ви алкоголь? ( будь ласка вкажіть який та приблизну кількість)

 

 

□    Risk of harm to self or others

(PROMPTs: Including self-harm, reckless behaviours, suicidal ideation, planning, intent, previous suicide attempts, protective factors)

(PROMPT: Physical or verbal aggression to others; eating disorder behaviours) (if suicidal what would you do?)

□    Ризик шкоди собі на іншим

(Підказка: Включаючи само пошкодження, необдуману поведінку,
суїцидальні думки, планування, намір, попередні спроби суїциду, захисні фактори)
(ПІДКАЗКА: фізична або вербальна агресія до інших; поведінка, пов’язана з розладами харчової поведінки) (якщо суїцидальна, що б ви зробили?)

 

       Current Risk Management

(PROMPT: How does the person typically respond to stressful events, are there any stressful events foreseeable in the near future, what plans (if any) do they have to cope with these? Does the person have insight into risk? Who supports them in managing current risks?

       Поточне управління ризиками

(ПІДКАЗКА: Як людина зазвичай реагує на стресові події, чи є якісь стресові події, які можна передбачити в найближчому майбутньому, які плани (якщо такі є) у неї впоратися з ними? Чи має людина уявлення про ризик? Хто підтримує їх у управлінні поточними ризиками?

 

Treatment History

Історія лікування

□    Have you ever had treatment for your eating difficulties before?

(PROMPT: Ask them to describe when (e.g. approximate date), with whom (what type of service), length of each episode)

□    Чи отримали ви до цього часу лікування розладів харчової поведінки?

(ПІДКАЗКА:Попросіть  описати, коли (наприклад, приблизна дата), з ким (який тип послуги), тривалість кожного епізоду)

 

□       What was helpful/unhelpful in your previous treatment(s)?

Що було корисним/некорисним у вашому попередньому лікуванні?

 

□       Have you had any treatment for any other mental health difficulties i.e. depression/anxiety? (What type of treatment (e.g. medication/therapy etc), when, how long did this treatment last for?

□      Чи лікували ви будь-які інші проблеми з психічним здоров’ям, наприклад депресію/тривогу? (Яким був цей тип лікування (наприклад, фармакотерапія/психотерапія тощо), коли, скільки тривало це лікування?)

 

Personal History

Особиста історія

□       Current circumstances
Поточні обставини

(ПІДКАЗКА: запитайте про місце та формат проживання, домашнє життя, сімейні стосунки, для батьків/опікунів запитайте про статус роботи, фінанси)

 

□ What happens when people disagree at home? who are you most like at home? who are you closest to- why is that? Who are you least close to- why is that?

Що відбувається, коли люди, які живуть з вами дома не згодні один з одним? Хто вам найбільш подобається дома? З ким ви відчуваєте найбільшу близькість – чому так? З ким ви найменш близькі – чому так?

 

□       Family/social history:
Сімейна/соціальна історія

(PROMPT: Ask about important life events, trauma, separations & loss)
(ПІДКАЗКА: Запитайте про найбільш важливі події, такі як травматичний досвід, сепарація та втрата)

 

□       Education History
Історія освіти
(PROMPT- where and when they started primary and secondary school, any transitions/changes to schooling, are they currently attending a school? How do they get on in school? (academically and socially))

(ПІДКАЗКА- місто та роки шкільної освіти, чи відбувались якісь зміни в цьому навчанні, чи відвідує особа школу у поточний час?
Як проходить/проходило навчання (академічно та соціально))

 

 

Patterns, Triggers and Consequences
Паттерни, Триггери та Наслідки

□    Have you noticed anything that is likely to make your difficulties worse (what guarantees that you would restrict, binge, purge, worry about your shape etc)?

Чи помічали ви щось, що може погіршити ваш стан (що гарантує, що ви будете обмежувати себе у їжу, переїдати, застосовувати очищувальну поведінку, турбуватися про свою фігуру тощо)?

(PROMPT: explore events, relationships, interpersonal conflict, problematic feelings, separations/losses, thoughts etc What happened after you started losing weight? i.e. feeling less anxious, positive feedback from the environment, feeling more in control, etc. Hold in mind the impact of the ED on the family as a whole: Parent and Child Anxiety (Inc splitting), guilt/blame leading to anger, feeling controlled helpless, feeling overwhelmed/reduction in ability to mentalise (family tension ++), Interactions rigid+, withdrawal/negotiation, accommodation of AN.

(ПІДКАЗКА: досліджуйте події, стосунки, міжособистісні конфлікти, проблемні почуття, розлуки/втрати, думки тощо. Що сталося після того, як ви почали втрачати вагу? Тобто відчуття меншої тривоги, позитивний відгук з боку оточення, відчуття більшого контролю тощо. Пам’ятайте, про вплив розладу харчування на сім’ю в цілому: тривожність батьків і дітей (включно з розділенням), провина / звинувачення, що ведуть до гніву, відчуття  безпорадності, відчуття емоційної перевантаженості / зниження здатності до менталїзації  (тиск з боку сім’ї ++), ригідні паттери сімейних взаємодій+, відсторонення /переговори.

 

□    Is there anything that you or people around you could do that has ever helped you to reduce or stop your eating disorder behaviour? (PROMPT- for any eating disorder behaviours they have already mentioned)
Чи є щось, що ви або люди навколо вас могли зробити, що коли-небудь допомагало вам зменшити або зупинити вашу поведінку з розладом харчової поведінки? (ПІДКАЗКА- для будь-якої поведінки розладів харчової поведінки, про яку особа вже згадувала)

 

□    Thinking back over the difficulties that you have described; have there been any costs of having your eating disorder that have affected your life? If no, check if anyone at home would see this differently? What would they say?

Подумайте над труднощами, які ви описали; чи були якісь мінуси розладів харчової поведінки, які вплинули на ваше життя? Якщо ні, то перевірте, чи може хтось із ваших близьких має іншу точку зору? Що б вони сказали?

 

 

□    Have there been any costs of having your eating disorder that have affected the lives of the people close to you? if no, would you think anyone else would disagree with you? what would they think?

Чи були якісь витрати, пов’язані з вашим розладом харчової поведінки, які вплинули на життя близьких вам людей? Якщо ні, чи думаєте ви, що хтось інший не погодиться з вами? Що б вони подумали?

 

□    Do you want to work on moving on from your eating difficulties?
Чи хочете ви  працювати над тим, щоб позбутися проблем із харчуванням?

 

□    Does anything concern you about working on your eating difficulties at present?

Чи турбує вас що-небудь у роботі над проблемами харчування?

 

 

Support Networks
Мережі підтримки

□       Do you have friends? How often are you in contact with them?
Чи  є  у вас друзі? Як часто ви з ними спілкуєтесь?

 

□    Who knows about your difficulties?
Хто знаэ про ващі труднощі?

 

□    Does anyone else need to know about your difficulties and would anything stop you from telling them?
Чи потрібно ще комусь знати про ваші труднощі і чи завадить вам щось про це їм розповісти?

 

□    What hobbies or activities do you like doing?
Якими хобі чи видами діяльності ви любите займатися?

 

 

Additional Information

Додаткова інформація

       Is there anything else in your life that you are finding upsetting or difficult to manage in addition to your difficulties around eating that you feel it is important we know about?
Чи є у вашому житті щось інше, що вас засмучує або з чим важко впоратися, окрім ваших труднощів, пов’язаних із їжею, про що, на вашу думку, важливо знати?

 

□       Is there anything that would stop you  accessing treatment (e.g. uncertainty, safety)?
Чи є щось, що завадило б вам отримати лікування (наприклад, невизначеність, безпека)?

 

□    Is there anything you want to ask us (or anything you want to tell us that you would have expected us to ask about)?
Чи є у вас щось, що ви хочете запитати у нас (або щось, про що ви хотіли б нам розповісти)?

 

 

Mini Meal
Міні Харчування

 If you have concerns about the young person engaging in psychological intervention please ask them to eat a mini snack in front of you at the end of the assessmentand observe how they get on.

Якщо у вас є занепокоєння щодо того, як молода людина сприймає   психологічні інтервенції, попросіть її з’їсти перед вами міні-закуску наприкінці  проведення опитування та поспостерігайте за тим, як це буде проходити.

 

Does the young person eat the snack?

  • What did you observe?
  • If a parent/guardian was present how did they respond?

– Чи з’їла молода людина цю закуску ?

– Що ви спостерігали?

– Якщо батьки/опікуни були присутні, як вони реагували?

 

The mini meal is not a routine intervention and should be used only when warranted by the clinical condition of the child i.e. when the child is seriously unwell, possibly becoming medically unstable and if s/he is unable to eat.
Це спостереження з міні-закускою не є звичайною інтервенцією і повинно використовуватися лише тоді, коли це виправдано клінічним станом дитини, тобто коли дитина серйозно нездужає, можливо, стає нестабільною з медичної точки зору, і якщо вона/вона не може їсти.

 

Mini meal (coined “milk and biscuit test” by our paediatrician) is to test out the possibility of avoiding a hospital admission by restarting eating during the assessment feedback. The therapist needs a clear contingency plan in case the child does not eat (including checking the availability of paediatric beds should an admission be needed). This should always be congruent with the specific clinical situation and any additional action be clearly seen as a consequence of the child being unable to eat and the increased risk that this entails. This may require asking the family to return to the clinic the following day for further medical review and monitoring or that an immediate paediatric admission is necessary.

Сенс інтервенції Міні-закуска (вигадана нашим педіатром як  «тест на молоко та печиво») полягає в тому, щоб перевірити можливість уникнення  госпіталізації  за допомогою відновлення прийому їжі під час оцінювання. Терапевт потребує чіткого плану дій на випадок, якщо дитина не їсть (включаючи перевірку наявності дитячих ліжок у разі необхідності госпіталізації). Це завжди повинно відповідати специфічній клінічній ситуації, і будь-які додаткові дії чітко розглядаються як наслідок нездатності дитини їсти та підвищеного ризику, який це тягне за собою. Для цього може знадобитися попросити сім’ю повернутися до клініки наступного дня для подальшого медичного огляду та моніторингу або про необхідність негайної госпіталізації дитини.

 

Ці матеріали були перекладені для програми підтримки, яку організували та провели на волонтерських засадах Асоціація лікарів і психологів «Розлади харчової поведінки: терапія та превенція» та команда психологів які працюють у Дубліну (Ірландія) в організації  Patrick’s Mental Health Services.

 

Ми висловлюємо глибоку подяку колегам, які вели та підтримували цей проект:

Patrick’s Mental Health Services (Служба психічного здоров’я Святого Патріка), Дублін, Ірландія:

Відділ психології:

  • Помічник професора Клода Доулінг, директор відділу психології Patrick’s Mental Health Services (SPMHS) і помічник професора Школи психології Дублінського університетського коледжу (UCD)
  • Доктор Кліона Галліссі, клінічний психолог, SPMHS
  • Доктор Меріон Мерна, клінічний психолог, SPMHS
  • Ліззі О’Браєн, помічник психолога, SPMHS

 

Департамент психології SPMHS висловлює вдячність доктору Ken Goss (Кену Госсу), консультанту, психологу та засновнику/розробнику CFT-E, за його підтримку, наставництво та щедрість.

 

Відділ комунікацій:

  • Сінеад Макк, менеджер із комунікацій, SPMHS
  • Кеті Кросбі, спеціаліст із комунікацій, SPMHS
  • Тамара Нолан, директор з комунікацій SPMHS

 

Асоціація лікарів і психологів «Розлади харчової поведінки: терапія та превенція»:

  • Назаренко Тетяна: психолог, психотерапевт, голова правління Асоціації лікарів і психологів «РХП: терапія та превенція».
  • Фатєєва Марина: психолог, PhD (доктор філософії за спеціальністю “Психологія”)

 

Marina Svētiņa (Марина Свєтіня): нутріциолог, Дитяча клінічна університетська лікарня Риги (Латвія)

 

Перекладачка:

  • Чудненко Катерина: психолог, психотерапевт, працює як перекладач у St Patrick’s Mental Health Services.

 

 

 

Multi-Family Therapy for Anorexia Nervosa
Сімейна терапія лікування
нервової анорексії

Parent Measures
Вимірювання для батьків

 

 

Revised Children’s Anxiety and Depression Scale – Parent (RCADS-P)
Переглянута шкала опитування дитячої тривоги та депресії для батьків (RCADS-P)

Instructions: Please put a circle around the word that shows how often each of these things happens to your child. There are no right or wrong answers.

Інструкції: Будь ласка підкресліть слово яке визначає частоту, з якою кожна з цих речей відбувається з вашою дитиною. У цій шкалі не існує вірних або хибних відповідей.

 

0.      ніколи1.      іноді2.      часто3.      завжди
1.      My child worries about things
Моя дитина турбується стосовно деяких речей
0123
2.      My child feels sad or empty
Моя дитина почувається сумною або спустошеною
0123
3.      When my child has a problem, he/she gets a funny feeling in his/her stomach
Коли моя дитина має труднощі, вона має дивне відчуття у животі
0123
4.      My child worries when he/she thinks he/she has done poorly at something
Моя дитина хвилюється коли вона зробила щось погано
0123
5.      My child feels afraid of being alone at home
Моя дитина боїться залишатися вдома на одинці
0123
6.      Nothing is much fun for my child anymore
Ніщо більше не здається моїй дитині смішним
0123
7.      My child feels scared when taking a test
Моя дитина відчуває себе наляканою під час тестування
0123
8.      My child worries when he/she thinks someone is angry with him/her
Моя дитина хвилюється коли їй здається, що хтось злий на неї
0123
9.      My child worries about being away from me
Моя дитина стурбована, що може бути далеко від мене
0123
10.  My child is bothered by bad or silly thoughts or pictures in his/her mind
Моя дитина стурбована поганими або дурними думками або образами в своїх думках
0123
11.  My child has trouble sleeping
Моя дитина має проблемі зі сном
0123
12.  My child worries about doing badly at school work
Моя дитина хвилюється щодо виконання домашнього завдання у школі
0123
13.  My child worries that something awful will happen to someone in the family
Моя дитина хвилюється що щось погане може статися з членами її родини
0123
14.  My child suddenly feels as if he/she can’t breathe when there is no reason for this
Моя дитина раптово почувається що вона не зможе дихати навіть якщо для цього не має причин
0123
15.  My child has problems with his/her appetite
Моя дитина має проблеми з апетитом
0123
16.  My child has to keep checking that he/she has done things right (like the switch is off, or the door is locked)
Моя дитина перевіряє чи правильно вона зробила побутові справи (наприклад, чи вимкнула світло, чи закриті двері)
0123
17.  My child feels scared to sleep on his/her own
Моя дитина боїться засипати на самоті
0123
18.  My child has trouble going to school in the mornings because of feeling nervous or afraid
Моя дитина має проблеми з тим, щоб піти до школи з ранку тому що почувається знервованою або наляканою
 0123
19.  My child has no energy for things
У моєї дитини не має енергії робити звичайні речі
0123
20.  My child worries about looking foolish
Моя дитина хвилюється виглядати безглуздо
0123
21.  My child is tired a lot
Моя дитина дуже втомилася
0123
22.  My child worries that bad things will happen to him/her
Моя дитина хвилюється, що з нею можуть статися погані речі
0123
23.  My child can’t seem to get bad or silly thoughts out of his/her head
Моя дитина здається не може позбутися поганих або дурних думок і своїй голові
0123
24.  When my child has a problem, his/her heart beats really fast
Коли у моєї дитині виникає проблемі її серцебиття прискорюється
0123
25.  My child cannot think clearly
Моя дитина не може думати чітко
0123
26.  My child suddenly starts to tremble or shake when there is no reason for this
Моя дитина раптово починає тремтіти коли для цього немає причин
0123
27.  My child worries that something bad will happen to him/her
Моя дитина хвилюється, що щось погане може з нею статися
0123
28.  When my child has a problem, he/she feels shaky
Коли моя дитина має проблему, вона почувається хиткою
0123
29.  My child feels worthless
Моя дитиня почувається нікчемною
0123
30.  My child worries about making mistakes
Моя дитиня хвилюється коли робить помилки
0123
31.  My child has to think of special thoughts (like numbers or words) to stop bad things from happening
Моя дитина звертається до спеціальних думок (наприклад рахує цифри або слова) для того, щоб погані речі не сталися
0123
32.  My child worries what other people think of him/her
Моя дитина стурбована стосовно того, що інші люди думають про неї
0123
33.  My child is afraid of being in crowded places (like shopping centres, the movies, buses, busy playgrounds)
Моя дитина боїться знаходитися у натовпі в таких місцях як шопінг центри, автобуси, ігрові майданчики
0123
34.  All of a sudden my child will feel really scared for no reason at all
Зненацька моя дитина може стати дуже наляканою без наявних для цього причин
0123
35.  My child worries about what is going to happen
Моя дитина стурбована щодо того, що може статися
0123
36.  My child suddenly becomes dizzy or faint when there is no reason for this
Моя дитина раптово може почувати запаморочення або знепритомніти без наявних для цього причин
0123
37.  My child thinks about death
Моя дитина розмірковує про смерть
0123
38.  My child feels afraid if he/she have to talk in front of his/her class
Моя дитина боїться виступати перед класом
0123
39.  My child’s heart suddenly starts to beat too quickly for no reason
У моєї дитина раптово прискорюється серцебиття
0123
40.  My child feels like he/she doesn’t want to move
Моя дитина почуває, що не може рухатися
0123
41.  My child worries that he/she will suddenly get a scared feeling when there is nothing to be afraid of
Моя дитина хвилюється, що в неї раптова може виникати почуття жаху у той час як у неї не може бути чого боятися
0123
42.  My child has to do some things over and over again (like washing hands, cleaning, or putting things in a certain order)
Моя дитина може робити одні и ті самі дії постійно (мити руки, прибирати, складати речі у певному порядку)
0123
43.  My child feels afraid that he/she will make a fool of him/herself in front of other people
Моя дитина хвилюється що вона може виглядати дурною перед іншими людьми
0123
44.  My child has to do some things in just the right way to stop bad things from happening
Моя дитина повинна робити деякі справи лише певним чином з метою того, щоб погані речі з нею не траплялися
0123
45.   My child worries when in bed at night
Моя дитина хвилюється у ліжку у ночі
0123
46.  My child would feel scared if he/she had to stay away from home overnight
Моя дитина злякається, якщо залишиться  на ночівлю не вдома
0123
47.  My child feels restless
Моя дитина відчувається дуже неспокійно
0123

 

 

 

 

Strengths and Difficulties Questionnaire (SDQ) S11-17
Опитувальник сильних сторін та ускладнень

 

Instructions: For each item, please mark the box for Not True, Somewhat True or Certainly True. It would help us if you answered all items as best you can even if you are not absolutely certain or the item seems daft! Please give your answers on the basis of the child’s behaviour over the last six months.

Інструкції: Для кожного пункту будь ласка зазначте варіант який вам більш підходить:
Це не так, Іноді так, Точно так. Будь ласка відповідайте на запитання навіть якщо ви не впевнені абсолютно у відповіді чи запитання здається вам дурним. Будь ласка відповідайте базуючись на поведінці вашої дитини останні шість місяців

Інструкції:  Будь ласка, відмітьте для кожного пункту потрібну відповідь: “Вірно”, “Чаcткoвo вipно” або “Невірно”. Нам би дуже допомогло, якби ви відповіли на всі запитання максимально відверто, навіть, якщo не повністю переконані у відповіді або вважаєте запитання недоречним. У своїx відповідях беріть до уваrи, будь ласка, поведінку дитини за період поточного шкільного року або за останні шість місяців.

 

0.      Це не такІноді  так1.      Точно так
1.      Considerate of other people’s feelings
Уважна щодо почуттів інших людей
012
2.      Restless, overactive, cannot stay still for long
Неспокійна, гіперреактивна,  не може довго всидіти
012
3.      Often complains of headaches, stomach-aches or sickness
Часто жаліється на головний біль, біль у животі або слабкість
012
4.      Shares readily with other children (treats, toys, pencils etc.)
Охоче ділиться з іншими дітьми (частуваннями, іграшками,
олівцями та ін.)
012
5.      Often has temper tantrums or hot tempers
Часто має істерики чи емоційні спалахи
012
6.      Rather solitary, tends to play alone
Схильна проводити час та грати наодинці
012
7.      Generally obedient, usually does what adults request
Зазвичай слухняна, робить те, що вимагають дорослі
012
8.      Many worries, often seems worried
Має багато хвилювань, часто виглядає стурбованою
012
9.      Helpful if someone is hurt, upset or feeling ill
Допомагає тим, хто скривджений, засмучений або хворий
012
10.  Constantly fidgeting or squirming
Постійно крутиться або метушіться
012
11.  Has at least one good friend
Має щонайменше одного доброго друга
012
12.  Often fights with other children or bullies them
Часто б’ється з іншими дітьми або булить їх
012
13.  Often unhappy, down-hearted or tearful
Часто нещаслива, пригнічена або плаксива
012
14.  Generally liked by other children
Загалом подобається іншим дітям
012
15.  Easily distracted, concentration wander
Часто відволікається, увага блукає
012
16.  Nervous or clingy in new situations, easily loses confidence
Знервована або настирна y новій обстановці; легко втрачає  впевненість
012
17.  Kind to younger children
Добра до молодших дітей
012
18.  Often lies or cheats
Часто бреше або обманює
012
19.  Picked on or bullied by other children
Інші діти або молоді особи дратують її або знущаються з неї
012
20.  Often volunteers to help others (parents, teachers, other children)
Часто допомагає іншим (батькам, вчителям, іншим дітям)
012
21.  Thinks things out before acting
Обмірковує речі перед тим, як діяти
012
22.  Steals from home, school or elsewhere
Викрадає речі із дому, школи та інших місць
012
23.  Gets on better with adults than with other children
Почувається добре більше із дорослими, ніж із дітьми
012
24.  Many fears, easily scared
Має багато страхів, легко лякається
012
25.  Sees tasks through to the end, good attention span
Доводить справи до кінця, має добру увагу
012

 

Чи є у вас зауваження?

______________________________________________________________

 

Overall, do you think that your child has difficulties in one or more of the following areas: emotions, concentration, behaviour or being able to get on with other people?

Загалом, як ви вважаєте, чи є у вашої дитини складнощі з однієї або більше наступних сфер:
емоції, концентрація, поведінка, здатність лагодити з іншими людьми?

НіТак – невеликі складнощіТак – деякі складнощіТак – тяжкі складнощі

 

If you answered “Yes”, please answer the following questions about these difficulties:
Якщо Ви відповіли «Так», будь ласка, дайте відповідь на наступні запитання про ці труднощі:

 

How long have these difficulties been present?
Скільки тривають ці труднощі

Less than a month
Менше місяця
1-5 months
1-5 місяців
6-12 months
6-12 місяців
Over a year
Більше року
Do these difficulties upset or distress your child?
Ці труднощі засмучують вас чи підвергають дистесу?
Not at all
Зовсім ні
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно
Do the difficulties interfere with your child’s everyday life in the following areas?
HOME LIFENot at allOnly a littleQuite a lotA great deal
FRIENDSHIPSNot at allOnly a littleQuite a lotA great deal
CLASSROOM LEARNINGNot at allOnly a littleQuite a lotA great deal
LEISURE ACTIVITIESNot at allOnly a littleQuite a lotA great deal

 

Do these difficulties put a burden on you or the family as a whole?

Ці труднощі засмучують вас чи підвергають дистесу?

Not at all
Зовсім ні
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно

 

 

 

 

Strengths and Difficulties Questionnaire (SDQ) S18+

ОПИТУВАЛЬНИК: СИЛЬНІ СТОРОНИ ТА ТРУДНОЩІ 18+

 

Instructions: For each item, please mark the box for Not True, Somewhat True or Certainly True. It would help us if you answered all items as best you can even if you are not absolutely certain. Please give your answers on the basis of how the person you are describing has been over the last six months.

Будь ласка, відмітьте для кожного пункту потрібну відповідь: “Вірно”, “Чаcткoвo вipно ” або “Невірно”. Нам би дуже допомогло, якби ви відповіли на всі запитання максимально відверто, навіть, якщo не повністю переконані у відповіді або вважаєте запитання недоречним. У своїx відповідях беріть до уваrи, будь ласка, поведінку особи, яку ви описуєте за останній місяць.

 

0.      Невірно1.      Частково вірно2.      Вірно
1.      Considerate of other people’s feeling
Уважний(-а) до почуттів інших людей
012
2.      Restless, overactive, finds it hard to sit down for long
Невгамовний(-а), занадто активний(-а), не може довгo залишатися спокійним(-ою)
012
3.      Often complains of headaches, stomach-aches or sickness
Часто скаржиться на головний біль, біль в животі або нудоту
012
4.      Shares readily with others, for example food and drink
Охоче ділиться з іншими дітьми (наприклад їжа або напої)
012
5.      Often loses temper
Часто вибухає гнівом або знаходиться у стані підвищенoї дратівливості
012
6.      Would rather be alone than with other people
Скоріше самітник(-ця), схильний(-а) до гри наодинці
012
7.      Generally willing to do what other people want
Загалом робить те, що просять інші
012
8.      Many worries, often seems worried
3аклoпотаний(-а), часто має занепокоєний вигляд
012
9.      Helpful if someone is hurt, upset or feeling ill
Намагається допомогти скривдженому, засмученому або тому хто погано почувається
012
10.  Constantly fidgeting or squirming
Постійно крутиться або метушиться
012
11.  Has at least one good friend
Має щонайменше одного хорошого товариша
012
12.  Often fights with others or bullies them
Часто б’ється з іншими  або зачіпає їx
012
13.  Often unhappy, down-hearted or tearful
Часто нещасливий(-а), похнюплений(-а), готовий(-а) розплакатися
012
14.  Generally liked by others
B більшості випадкiв подобається іншим
012
15.  Easily distracted, concentration wanders
Легко відволікається, неуважний(-а)
012
16.  Nervous in new situations, easily loses confidence
Знервований(-а) або настирний(-а) y новій обстановці; легко втрачає впевненість
012
17.  Kind to children
Добре ставиться до дітей
012
18.  Often lies or cheats
Часто бреше чи обманює
012
19.  Picked on or bullied by others

Інші діти дратують його(її) або знущаються з нього(неї)

012
20.  Often volunteers to help others (family members, friends, colleagues)
Часто пропонує свою допомогу іншим (членам сім’ї, друзям, колегам)
012
21.  Thinks things out before acting
Може зупинитись і подумати перед тим як діяти
012
22.  Steals from home, work or elsewhere
Краде речі з дома, роботи та інший місць
012
23.  Gets along better with older people than with people of his/her age
Краще ладить зі старшими, ніж з людьми свого віку
012
24.  Many fears, easily scared
Багато страхів, часто лякається
012
25.  Sees tasks through to the end, good attention span
Виконує завдання з початку до кінця, уважний(-а) та зосереджений(-а)
012

 

Do you have any other comments or concerns?
Чи є у Вас ще якісь зауваження або чи стурбовані ви ще чимось?

______________________________________________________________

 

Overall, do you think that the person you are describing has difficulties in one or more of the following areas: emotions, concentration, behaviour or being able to get on with other people?

У цілому, чи вважаєте ви, що у особи, яку ви описуєте  є труднощі в одній або кількох з наступних областей: настрій, увагa, поведінкa, стосунки з іншими людьми за останній місяць?

No
Ні
Yes – minor difficulties
Так – невеликі труднощі
Yes – definite difficulties
Так – чіткі труднощі
Yes – severe difficulties
Так – серйозні труднощі

 

If you answered “Yes”, please answer the following questions about these difficulties:

Якщо Ви відповіли «Так», будь ласка, дайте відповідь на наступні запитання про ці труднощі

 

How long have these difficulties been present?
Як довго тривають ці труднощі?

Less than a month
Менше місяця
1-5 months
1-5 місяці
6-12 months
6-12 місяців
Over a year
Більше року
Do these difficulties upset or distress the person you are describing?
Ці труднощі розстроюють і засмучують особу, яку ви описуєте?
Not at all
Анітрохи
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно
Do the difficulties interfere with this person’s everyday life in the following areas?
Ці труднощі заважають у повсякденному житті  особи, яку ви описуєте в наступних сферах?
Getting along with the people he/she is closest to (e.g. family, partner)
Відносини з близькими (членами сім’ї, партнером)
Not at all
Анітрохи
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно
Making and keeping friends
Відносини з друзями
Not at all
Анітрохи
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно
Work or study
Робота або навчання
Not at all
Анітрохи
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно
Hobbies, sports or other leisure activities
Хобі, спорт або інший відпочинок
Not at all
Анітрохи
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно
Do these difficulties put a burden on you or others?
Ці труднощі обтяжують ваших близmких (членів сім’ї, друзів)?
Not at all
Анітрохи
Only a little
Тільки трохи
Quite a lot
Досить сильно
A great deal
Дуже сильно

 

 

 

SCORE-15

Instructions: We would like you to tell us about how you see your family at the moment. So we are asking for YOUR view of your family.

Інструкції: Будь ласка опишіть як ви бачите вашу сім’ю зараз, ваша особистий погляд

When people say ‘your family’ they often mean the people who live in your house. But we want you to choose who you want to count as the family you are going to describe.

Часто коли люди кажуть «твоя сім’я» вони мають на увазі тих людей, з якими ти живеш в одному дому. Але ми хочемо запропонувати вам обрати тих людей, яких ви особисто вважаєте членами сім’ї

 

For each item, make your choice by putting a circle around just one of the options numbered 1 to 5. If a statement was “We are always fighting each other” and you felt this was not especially true of your family, you would put a tick in box 4 for “Describes us: not well”.
Для кожного пункту опитування будь ласка підкресліть варіант який ви вважаєте вірним від одного до п’яти.  Наприклад якщо ви бачите ствердження «Ми завжди конфліктуємо один з одним» и ви вражаєте, що це не зовсім правдиво для вашої сім’ї будь ласка оберіть пункт 4 «Описує нас: не зовсім вірно) 

 

Do not think for too long about any question, but do try to circle on of the options for each question.
Не замислюйтесь дуже довго над запитаннями, просто підкресліть один із варіантів, який вважаєте вірним

 

1.       Описує нас: Дуже добре2.      Описує нас:  добре3.      Описує нас: Частково4.        Описує нас: Не зовсім вірно5.      Описує  нас:  Зовсім не вірно
1.      In my family we talk to each other about things which matter to us

Ми розмовляємо один з одним про речі, які мають для нас значення

12345
2.      People often don’t tell each other the truth in my family

В моїй сім’ї люди зазвичай не говорять правду один одному

12345
3.      Each of us gets listened to in our family

У нашій родині до кожного з нас прислухаються

12345
4.      It feels risky to disagree in our family
У нашій родині ризиковано не погоджуватися
12345
5.      We find it hard to deal with everyday problems
Нам важко справлятися з повсякденними проблемами
12345
6.      We trust each other
Ми довіряємо один одному
12345
7.      It feels miserable in our family
Почуватися членом нашої сім’ї жалюгідно
12345
8.      When people in my family get angry they ignore each other on purpose
Коли люди в моїй родині зляться, вони навмисне ігнорують один одного
12345
9.      We seem to go from one crisis to another in my family
Ми ніби переходимо від однієї кризи до іншої в моїй родині
12345
10.  When one of us is upset they get looked after within the family
Коли хтось із нас засмучений, про нього піклуються в сім’ї
12345
11.  Things always seem to go wrong for my family
Здається, у моїй родині справи завжди йдуть не так, як  треба
12345
12.  People in the family are nasty to each other
Люди в нашій сім’ї недоброзичливці один до одного
12345
13.  People in my family interfere too much in each other’s lives
Люди в моїй родині занадто багато втручаються в життя один одного
12345
14.   In my family we blame each other when things go wrong
У моїй родині ми звинувачуємо один одного, коли щось йде не так
12345
15.  We are good at finding new ways to deal with things that are difficult
Ми добре знаходимо нові способи впоратися зі складними речами
12345

 

What words would best describe your family?
Які слова найкраще охарактеризують вашу родину?

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

What is the problem/challenge that brought you to therapy? The main problem is
Яка проблема/виклик привела вас до терапії? В чому, на ваш погляд, головна проблема?
____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 

How severe is it? Please mark your answer on the line below:
Наскільки вона важка? Будь ласка, позначте свою відповідь у рядку нижче:

Взагалі не проблема                                                                                                 Зовсім погано

12345678910

 

How are you managing as a family?

Як ви живете як сім’я?

 Дуже добре                                                                                                                     Дуже погано

12345678910

 

Do you think the therapy here will be / has been helpful?

Як ви думаєте, чи булла/буде терапія тут корисною?

 Дуже корисна                                                                                                                    Не корисна

12345678910

 

 

 

Страх збільшення ваги (або фетфобія, FP) тривалий час вважався однією з основних характеристик нервової анорексії (AN). Проте недавні дослідження ставлять під сумнів цю традиційно прийняту ідею, вказуючи на те, що анорексія може впливати сильніше, ніж страх набрати вагу.

 

Нервова анорексія та страх набрати вагу

Фахівці з розладів харчової поведінки традиційно вважали, що основною причиною симптомів нервової анорексії (наприклад, обмеження в їжі, надмірних фізичних навантажень та очищення) є страх набору ваги. У четвертому виданні «Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів» (DSM-IV) страх набору ваги позначений як один із фундаментальних критеріїв, що використовуються для діагностики нервової анорексії. Отже, одним із основних пріоритетів традиційного лікування анорексії є усунення та зниження страху набору ваги.

Проте недавні дослідження показують, що не всі люди з нервовою анорексією керуються фетфобією. Наприклад, згідно з одним дослідженням, приблизно у 20 відсотків людей з нервовою анорексією немає страху набрати вагу. Більше того, в 5-му, останньому виданні «Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів» (DSM-V) фетфобія більше не включається як важливий критерій діагностики нервової анорексії.

 

Анорексія сильніша, ніж страх додати у вазі?

Нещодавні відкриття говорять про те, що страх збільшення ваги не є характерною рисою нервової анорексії, але досліджень з цього питання все ще недостатньо. Найчастіше наявність страху набрати вагу серед пацієнтів з нервовою анорексією визначали за анкетами, які заповнювали самі учасники. А це означає, що відповіді могли бути необ’єктивними, оманливими, неправдивими. Щоб краще зрозуміти роль фетфобії при нервовій анорексії, нещодавно у Німеччині провели дослідження з використанням тесту неявної асоціації (IAT).

Ціль дослідження полягала в тому, щоб з’ясувати, чому деякі люди з нервовою анорексією заперечують, що відчувають страх перед набором ваги. Це могло бути обумовлено тим, що:

а) люди дійсно не бояться набрати вагу,

б) вони просто не усвідомлюють наявність страху погладшати або ж

в) вони заперечують власний страх збільшення ваги.

Як стверджують дослідники, виявлення ролі фетфобії при анорексії може допомогти у постановці діагнозу нервової анорексії та покращити результати лікування в майбутньому.

 

Вимірювання страху набору ваги серед пацієнтів із нервовою анорексією

На відміну від більшості досліджень на цю тему, дослідники не покладалися на анкети, в яких можуть бути помилкові або відповіді, що вводять в оману. Натомість вони використовували тест неявної асоціації (IAT), у якому учасникам потрібно просто класифікувати предмети на екрані.

Потім була проаналізована швидкість, з якою учасники класифікували кожен елемент, щоб визначити їхнє приховане прагнення до худоби. Хоч воно не тотожне страху набору ваги, попередні дослідження показали, що це ефективний спосіб виявити приховану фефобію серед пацієнтів із нервовою анорексією.

Виявилося, що люди з нервовою анорексією демонструють більше прихованого прагнення до  схуднення, ніж здорові учасники. Результати також показали, що неявне прагнення до схуднення безпосередньо пов’язане з симптоматикою РХП, оскільки страх набору ваги, по суті, є однією з ключових характеристик нервової анорексії. Проте результати показали різну міру неявного прагнення худорлявості. Чим сильніше прагнення зменшення ваги, тим більше вираженою виявлялася психопатологія РХП.

 

Висновки

Хоча відкриті дослідження (тобто тести, які просять учасників самостійно повідомляти про свій страх збільшення ваги та відповідати «так-ні») часто припускають, що люди з нервовою анорексією не завжди відчувають страх набору ваги, тест неявних асоціацій вказує на те, що пацієнти з нервовою анорексією постійно відчувають приховане прагнення до схуднення (а згодом бояться набрати зайву вагу).

Цей висновок вказує на важливість використання неявних тестів для вимірювання фетфобії замість покладатися на відкриті анкети учасників. Використовуючи тести неявних асоціацій для діагностики фетфобії, дослідники та практикуючі лікарі можуть більш точно визначити страх набору ваги у пацієнтів з нервовою анорексією, та використовувати цю інформацію для встановлення діагнозу та застосування більш ефективних терапевтичних підходів.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/perhaps-there-is-more-driving-anorexia-than-weight

 

Нерідко люди з одним психічним захворюванням мають в анамнезі та інші. У 94% людей із розладом харчової поведінки діагностують також інше психічне захворювання.

Іноді РХП з’являється внаслідок невирішеного психічного захворювання, наприклад, тривожного розладу чи депресії. І навпаки, люди з біполярним розладом схильні до підвищеного ризику розвитку розладу харчової поведінки.

Що таке біполярний розлад?

Біполярний розлад – серйозна проблема психічного здоров’я. Люди з біполярним розладом страждають змінами настрою, енергії, рівня активності, здатності концентруватися та виконувати повсякденні завдання.

Ці зміни станів відомі як манія чи біполярна депресія.

Ознаки манії:

  • нервозність;
  • безсоння чи бажання спати весь час
  • втрата апетиту
  • прискорений темп мови (з перескакуванням із теми на тему)
  • швидка зміна думок
  • ризикована поведінка, наприклад, занадто велика витрата грошей або переїдання
    почуття переваги над іншими (наприклад, вважають себе розумнішими за інших і т. д.)

Ознаки депресії:

  • дуже сумний настрій
  • втрата інтересу до речей, які раніше приносили задоволення
  • безсоння або занадто багато сну
  • втрата апетиту чи переїдання
  • думки про самогубство
  • проблеми з концентрацією уваги чи прийняттям рішень

 

Люди з біполярним циклом між манією та депресією. Три типи біполярного розладу:

Біполярний тип I

  • Маніакальні епізоди, які тривають не менше семи днів або стають настільки серйозними, що доходить до госпіталізації
  • Депресивні епізоди тривалістю близько двох тижнів

Біполярний тип II

  • Гіпоманіакальний синдром (епізоди менш тяжкі, ніж манія, що спостерігається при біполярному розладі І типу, і не потребують госпіталізації).
  • Депресивні епізоди
  • Можуть бути епізоди з гіпоманіакальними та депресивними симптомами одночасно.

Циклотімія

  • Цикли гіпоманії та депресії тривалістю не менше двох років (для пацієнтів молодше 18 років – один рік).
  • Симптоми не відповідають ознакам біполярного розладу І чи ІІ типу

 

Біполярні розлади та розлади харчової поведінки

Дослідження показують, що приблизно кожен третій з біполярним розладом також має РХП Найбільш поширеними формами РХП у людей з біполярним розладом є приступоподібне переїдання  і булімія.

Незважаючи на те, що розлади харчової поведінки дуже поширені серед групи людей з обома розладами, нині немає розроблених підходів до їхнього лікування.

Проте існують науково обґрунтовані методи лікування людей із розладами настрою та харчовими розладами. Але є необхідність розробити спеціалізоване втручання для людей із біполярним розладом та РХП.

Проблема в тому, що люди з біполярним розладом найчастіше нехтують своїм психічним здоров’ям. Малоймовірно, що вони звернуться за професійною допомогою, і, отже, вилікуються від розладу харчової поведінки.

 

Поле для вивчення

У сфері психічного здоров’я про кожен із цих розладів відомо чимало. Однак потрібно багато вивчити, щоб знайти найкращі підходи до лікування людей із розладом харчової поведінки та біполярним розладом одночасно.

Питання до вивчення:

  • Чи відрізняються форми розладу харчової поведінки у людей із біполярним розладом?
  • Які фактори збільшують ризик одночасного виникнення біполярного розладу та розладу харчової поведінки?
  • Які психологічні фактори сприяють порушенню харчової поведінки та біполярному розладу?

Нині дослідники вивчають це питання. А поки що існує безліч інших програм для лікування розладів настрою (включаючи біполярний розлад) та розладів харчової поведінки.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-relationship-of-eating-disorders-and-bipolar-disorder

Багато людей із симптомами анорексії, булімії, переїдання та інших розладів харчової поведінки мають в анамнезі травми.

Зв’язок між травою та розладами харчової поведінки

У статті від жовтня 2020 року на веб-сайті Товариства сприяння розвитку психотерапії, обговорювалася поширеність посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та інших травм у пацієнтів з РХП.

Автори статті, Зої Росс-Неш, М.С., та Паула М. Брочу наводять такі статистичні дані:

  • Близько 70% жінок із розладом харчової поведінки мають в анамнезі травми.
  • Близько 98% чоловіків та 91% жінок, які мають симптоми приступоподібного переїдання, пережили хоча б одну травмуючу подію у своєму житті (дослідження 2012 року).
  • Частота посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед людей з РХП у чотири рази вища, ніж серед населення в цілому.
  • 76% жінок з анорексією зазнавали сексуального насильства (дослідження 2011 року).

У пості від 20 лютого 2018 року в блозі Національної асоціації розладів харчової поведінки (NEDA) доктор медицини Керолайн Кокер Росс зазначила, що РХП та посттравматичний стресовий розлад мають певні подібності.

«[Розлади харчової поведінки та посттравматичний стресовий розлад] відзначаються високим рівнем дисоціації. РХП може бути способом дистанціюватися від думок, емоцій або спогадів, що турбують, пов’язаних з посттравматичним стресовим розладом», – написала доктор Кокер Росс. «Окрім загальних характеристик посттравматичного стресового розладу та розладів харчової поведінки, існують також подібні генетичні та біологічні фактори, які пояснюють цю кореляцію».

 

Вплив травми

У Національній асоціації розладів харчової поведінки повідомляють, що травма може бути «значним фактором ризику» для розладів харчової поведінки, особливо для переїдання або компенсаторної очущуючої поведінки.

Переїдання, очищення та деякі інші симптоми розладів харчової поведінки можуть виступати як механізми подолання стресу шляхом покарання себе або зміни поведінки, щоб уникнути тривожних думок або спогадів.

Якщо людина пережила травму, то розлад харчової поведінки, хоч і шкодить, але тимчасово відволікає від нав’язливих думок при ПТСР.

Нездатність відреагувати здоровим способом на ПТСР та інші наслідки травми може уповільнити одужання від розладу харчової поведінки. Якщо основна причина розладу не усунена, пацієнт може мати підвищений ризик рецидиву РХП.

Коли лікування пацієнта ґрунтується на принципах надання допомоги з урахуванням травм, його шанси на одужання зростають.

 

Основи медичної допомоги з урахуванням травм

Лікування з урахуванням травм не є окремою послугою чи методом. Цей термін описує комплексний підхід до лікування, у якому беруть участь самі пацієнти, їхні сім’ї, лікарі, опікуни, керівники медустанов.

Як описано в Центрі стратегій охорони здоров’я (CHCS), коли медичні установи включають травми у лікування, вони «зміщують акцент [у лікуванні] з питання «На що скаржитесь?» на «Що з вами сталося?»

Це зміщення фокусу в майбутньому може позитивно вплинути на людей із розладами харчової поведінки, багато з яких також боролися із соромом, почуттям провини, низькою самооцінкою та заниженим почуттям власної гідності.

Відповідно до SAMHSA (управління служб наркологічної та психіатричної допомоги), медичним центрам, які використовують лікування з урахуванням травм, потрібно:

  • Усвідомити вплив травми на розуміння різноманітності потенційних шляхів одужання пацієнта.
  • Навчитися розпізнавати ознаки та симптоми травм у пацієнтів, їх близьких та співробітників.
  • Інтегрувати ідеї, знання про травми в політику, процедури та практику центру.
  • Уникати випадкової повторної травматизації пацієнтів, їх сімей або персоналу, визначаючи процедури та методи, які можуть викликати тривожні спогади чи емоційний біль у людей із травмою в анамнезі.

У SAMHSA зазначають, що, роблячи ці кроки, центри медичної допомоги також повинні:

  • Переконатися, що пацієнти, сім’ї та персонал почуваються в безпеці
  • Керувати організацією з урахуванням принципів надійності та прозорості
  • Включити до програми послуги взаємодопомоги та підтримки колег
  • Розставити пріоритети у партнерстві в рамках усієї організації, даючи зрозуміти, що кожен працівник робить свій внесок у лікування
  • Бути уважними до пацієнтів, щоб вони знали, що їхній голос буде врахований у процесі розробки програми лікування
  • Визначити та усунути упереджене ставлення, яке може обмежувати доступ до лікувальних послуг

Особливості лікування в центрах розладів харчової поведінки, які дотримуються стандартів SAMHSA, полягають у співчутливому відношенні, уважності до думки пацієнта, всебічній підтримці з боку всіх співробітників, і все це у безпечній, гостинній та неупередженій атмосфері.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/the-benefits-of-trauma-informed-care-in-eating-disorder-treatment

Пікацизм – це розлад харчової поведінки, який пов’язаний з вживанням неїстівних продуктів, наприклад, волосся, бруду, шматочків фарби.

Оцінка і діагностика

Лабораторних тестів на наявність пікацизм немає, а діагноз ставиться на підставі історії хвороби пацієнта.

Діагностувати пікацизм можна за допомогою тестів на анемію, потенційну непрохідність кишечника і наявність побічних ефектів від вживання токсичних речовин (наприклад, свинець у фарбі, бактерії або паразити брудного середовища).

 

Передумови і симптоми пікацизма

Постійне поїдання неїстівних речовин протягом щонайменше місяця.

Вживання речовин, які не є частиною культурно підтримуваної або соціально-нормативної практики (наприклад, деякі культури пропагують вживання глини в якості лікування).

Продкути які поглинаються змінюються в залежності від віку та доступності. Це може бути папір, мило, тканина, волосся, нитки, шерсть, земля, крейда, тальк, фарба, жувальна гумка, метал, галька, деревне вугілля, зола, глина, крохмаль або лід.

Вживання в їжу цих речовин не відповідає етапу розвитку. У дітей молодше двох років ковтання або засування дрібних предметів в рот – природний процес, що дозволяє дитині досліджувати світ за допомогою почуттів. Іноді вони можуть ковтати неїстівні речовини. Тому дітям у віці до двох років не діагностують пікацизм.

Як правило, хворі пікацизм не відмовляються приймати їжу.

 

Фактори ризику

Пікацизм часто супроводжується іншими розладами психічного здоров’я, пов’язаними з порушенням функціонування (наприклад, розумова відсталість, розлад аутистичного спектру, шизофренія).

Залізодефіцитна анемія і недоїдання – дві найбільш часті причини пікацизма після вагітності. У цих випадках пікацизм – це спроба організму компенсувати велику нестачу поживних речовин. Задоволення цього дефіциту ліками або вітамінами часто вирішує проблему.

Лікар повинен оцінити, чи потрібно пацієнтові клінічне втручання (наприклад, вагітні жінки часто вживають неїстівні продукти, але лікар може визначити, що це не є патологією, що вимагає лікування).

 

Додаткова інформація

Точно невідомо, скільки людей страждає від пікацизма. Швидше за все, це більш поширено в менш розвинених країнах.

Пікацизм може з’явитися у дітей, підлітків і дорослих будь-якої статі.

Вагітним і тим, хто страждає від тяги до неїстівних продуктів слід діагностувати пікацизм тільки коли їх вживання представляє потенційний медичний ризик (через кількість або тип продуктів, які ковтаються).

Пікацизм може бути пов’язаний з розумовою відсталістю, тріхотілломанією (нав’язливе виривання волосся на тілі) і екскоріаціями (розлад колупання шкіри).

 

Лікування

Першочергове лікування від пікацизма включає в себе аналізи на дефіцит мінеральних або поживних речовин і його усунення. У багатьох випадках така харчова поведінка зникає, коли в організм потрапляють відсутні мікроелементи. Якщо причина не пов’язана з недоїданням і розлад не припиняється після заповнення дефіциту корисних речовин, можна застосовувати різні поведінкові втручання.

Вчені, що працюють з аутизмом, розробили кілька різних ефективних інтервенцій, включаючи перенаправлення уваги людини з бажаного об’єкта і заохочення за те, що вона викинула або не стала вживати неїстівний предмет.

 

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/learn/by-eating-disorder/other/pica

За останні 25 років поширеність розладів харчової поведінки, таких як нервова анорексія (НА), нервова булімія (НБ), приступоподібне переїдання, значно збільшилася. Хоча, зміни ідеального образу тіла, продукти промислового виробництва і ожиріння часто називають передумовами для розвитку РХП, вони залишаються захворюваннями невідомої, але складної біопсихосоціальної етіології.

За останні п’ять років ми спостерігали разючий прогрес. Недавнє дослідження груп UCSD і UNC допомогло зрозуміти важливість голоду і генетики при цих захворюваннях. У цьому місяці великі наукові журнали опублікували дослідження довгострокових результатів, медичних наслідків і росту.

Ми спробували розділити розлади харчової поведінки на основі симптомів. Клініцисти діагностують нервову анорексію, нервову булімію, приступоподібне переїдання, розлад уникання/вибіркового прийому їжі, парорексію і розлад румінаціі.

Однак це не науково доведені діагнози, як, наприклад, нервова анорексія, відповідна критеріям DSM-5. НА має два підтипи: переїдання, очищення або і те, і інше, і обмеження у вживанні їжі. НА часто переходить від одного підтипу до іншого, особливо від обмежувального підтипу до підтипу переїдання-очищення.

 

Діагностика DSM 5

Критерії

Обмеження споживання калорій згідно з потребами організму призводить до надзвичайно низької маси тіла пацієнта в залежності від віку, статі, траєкторії розвитку і фізичного здоров’я. Низький вага – це вага, яка менше мінімальної здорової ваги.

Сильний страх набрати вагу або погладшати, навіть якщо у пацієнта значно низька маса тіла, супроводжується спробами утримати вагу.

Порушення сприйняття ваги або форми тіла, надмірний вплив цих показників на самооцінку або заперечення критично низької маси тіла.

Позначення підтипу

Обмежувальний тип: протягом останніх трьох місяців у пацієнта не було повторюваних епізодів переїдання або очищення (наприклад, мимовільної блювоти або використання проносних, діуретиків або клізм). Схуднення досягається головним чином за рахунок дієти, голодування, надмірних фізичних навантажень або всіх цих методів разом.

Тип «переїдання і очищення»: протягом останніх трьох місяців у пацієнта спостерігалися періодичні епізоди переїдання або очищення (наприклад, блювота, викликана самостійно, або використання проносних, діуретиків або клізм).

Поточна тяжкість захворювання

ІМТ ≥17 відповідає помірному критерію низької маси тіла. ІМТ 16-16,99 – середній показник. Дуже низька маса тіла визначається як ІМТ 15-15,99.

Надзвичайно низька маса відповідає ІМТ <15.

Медичні ускладнення нервової анорексії

Нервова анорексія – це виснажливе і смертельне психічне захворювання, яке ставить під загрозу соціальне функціонування, розвиток, неврологічне та соматичне здоров’я. НА викликає зміни в інтересі до їжі, її вживанні, у ставленні до ваги, розміру тіла і форми, а їжа відіграє центральну роль у виникненні і розвитку розладів харчової поведінки.

Всі системи органів страждають від голодування і нервової анорексії. Більшість з змін можна повернути назад за допомогою медичного діагнозу, лікування супутніх проблем, регідратації, відновлення харчування і з плином часу.

Деяким пацієнтам з НА потрібна госпіталізація, і спостереження багатопрофільної команди фахівців, а іншим достатньо допомоги досвідченого лікаря і психіатра для лікування психологічних і соматичних ускладнень. Сильний страх набрати вагу – один з основних симптомів; які пацієнти часто заперечують, але його можна помітити в поведінці пацієнтів.

Депресія або шизофренія здаються найбільш виснажливими та смертельними психічними захворюваннями, проте нервова анорексія випереджає їх за кількістю летальних випадків. Пацієнти страждають від голоду і недоїдання, супутніх психічних захворювань і чинять опір лікуванню.

Хоча вага і форма тіла є центральними характеристиками НА, пацієнти часто наполягають на повному контролі за всім, тим, що вони їдять, способом приготування, і часто відчувають перевагу над іншими, тому що всі інші страждають від ожиріння або надлишкової ваги. У випадку з НА використовуються різні психотерапевтичні підходи; а в лікуванні підлітків широко застосовується сімейна терапія.

Остеопороз розвивається приблизно у одного з трьох пацієнтів. Часто у важкій формі, зі схильністю до переломів. Голод може викликати неврологічні симптоми, а дослідження мозку показують аномалії (наприклад, розширення борозен, дилатацію шлуночків і церебральну атрофію). З відновленням ваги це проходить, але не завжди.

У пацієнтів, які викликають блювоту, така поведінка може призвести до гіпертрофії слинних залоз і підвищення рівня амілази в сироватці крові. У них також може бути гастропарез, почуття переповнення в животі після їжі і здуття живота.

Пацієнти наражаються на ризик смерті від хвороб, ускладнень голодування і самогубств. Показання для госпіталізації включають глибоке зневоднення, гіпотензію, важкі електролітні порушення, аритмію і глибоку брадикардію. Пацієнти з НА також госпіталізуються через ризик суїциду.

Нарешті, госпіталізація, навіть при відсутності поведінкового розладу, часто є екстреною ситуацією, коли індекс маси тіла пацієнта становить 15 або менше. Ризик суїциду серед пацієнтів з анорексією високий, і, за оцінками, частота його виникнення в 18 разів вище, ніж у контрольній групі.

Жінки з НА мають середній преморбідний ріст в підлітковому віці, але хвороба змінює траєкторію росту. У пацієнтів з НА ріст починає збільшуватися, як і у інших, проте в якийсь момент трапляється лінійна затримка росту, характерна для цієї хвороби. З відновленням ваги ріст починає підтягуватися, але він рідко досягає максимальної передбачуваної відмітки.

Серйозна ступінь нервової анорексії відповідає критеріям DSM-5 для НА при ІМТ <15 кг / м2. Низька мінеральна щільність кісткової тканини настільки поширена в цій групі, що спостерігається майже у всіх.

Приблизно половина людей при цьому страждає на остеопенію, а 43% – остеопорозом. У 35% хворих з тяжким НА розвивається гіпофосфатемія, а у 38% – гіпоглікемія. Обидві хвороби зустрічаються в який обмежувальному підтипі НА.

«У дівчаток з нервовою анорексією, які страждають від РХП, може бути затримка росту», – заключили в дослідженні в серпні 2020 року, в якому взяли участь «255 дівчаток у віці близько 15 років з нервовою анорексією». Після вимірювання «зросту пацієнта на момент госпіталізації і потім в зрілому віці» дослідники виявили, що «зріст жінки в дорослому віці був набагато менше очікуваного в порівнянні з генетичним потенціалом, виміряним за зростом батьків».

 

Результати

Результати досліджень показують збереження співіснуючої психопатології. Госпіталізація може допомогти вивести пацієнта з тригерного середовища, токсичного оточення зі спотвореним прийомом їжі і проблемних відносин.

Госпіталізація з нервовою анорексією була пов’язана з певними ризиками вагітності, включаючи прискорені пологи, гостру печінкову недостатність і госпіталізацію у відділення інтенсивної терапії. Госпіталізація з нервовою анорексією до або під час вагітності пов’язана з несприятливими результатами для новонароджених та матерів.

Дане дослідження фокусувалася на пацієнтах з нервовою анорексією, що почалася в підлітковому віці в порівнянні з пацієнтами у віці 30 років, що страждають аналогічними симптомами з підліткового віку. Більш пізній вік початку нервової анорексії в підлітковому віці мав менше негативних впливів на здоров’я пацієнта.

Преморбідний перфекціонізм був сприятливим прогностичним фактором, хоча раніше він вважався фактором ризику розвитку нервової анорексії. Госпіталізація була пов’язана з ризиком мертвонародження в 1,99 рази, в 1,69 рази з ризиком народження дитини з низькою масою тіла і в 1,52 рази з ризиком народження дитини з низькою масою тіла в гестаційному віці. Немовлята схильні до ризику мертвонародження, недоношеності, передчасних пологів, низької маси тіла при народженні.

Одужання від НА не є лінійним. Рецидиви, невдачі і труднощі – це частина процесу лікування. Одужання відбувається поступово, навіть якщо пацієнт з нервовою анорексією прогресує.

Недавнє тривале дослідження показало, що одужання відбулося приблизно у 31% пацієнтів на 9-му році лікування, а у 2/3 пацієнтів через 22 роки. Довгострокові 20-річні дослідження результатів припускають, що повна ремісія при НА настає приблизно у 30-60% пацієнтів.

Частота рецидивів після лікування коливається від 9% до 52%, але в більшості випадків, не менше 25%. Нервова анорексія пов’язана з високою смертністю, при цьому загальна смертність наближається до 5,6% за десять років.

Прогрес досліджень прискорюється, у нас будуть нові біологічні тести, науково обґрунтовані нейробіологічні діагнози, томографія мозку, протоколи відновлення лікування і нові фармакологічні методи лікування, які змінять наші знання і сприйняття нервової анорексії.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/anorexia-nervosa-2020-research-long-term-outcomes-growth-retardation-other-medical-consequences

Анотація

У цій статті представлені сучасні діагностичні концепції розладів харчової поведінки, включаючи такі нові розлади, як приступоподібне переїдання (BED) і розлад уникнення/обмеження прийому їжі ( ARFID ). Стаття супроводжується даними сучасних досліджень епідеміології розладів харчової поведінки, їх широкого соціально-демографічного розподілу і збільшення поширеності серед населення. Обговорюються зміни, нинішній стан і результати науково-обґрунтованого лікування основних розладів харчової поведінки, нервової анорексії, нервової булімії і приступоподібного переїдання (BED), приділяючи особливу увагу психологічній терапії першої лінії. У статті підкреслюється недостатність інформації та вказуються напрямки подальших досліджень, особливо щодо лікування BED і ARFID, і описується, як поліпшити залученість в лікування і контроль остеопенії.

Ключові слова: нервова анорексія, нервова булімія, приступоподібне переїдання, епідеміологія, лікування.

 

Вступ

Концептуальне уявлення про розлади харчової поведінки за останні 10 років значно розширилося, і тепер включає приступоподібне переїдання ( BED ) і розлад уникнення/обмеження прийому їжі ( ARFID ) на додаток до нервової анорексії та нервової булімії. В даний час вони визнані чотирма добре концептуалізувати розладами, рекласифікованими як розлади харчування та прийому їжі (FED) в 5й редакції Діагностичного і статистичного посібника з психічних розладів (DSM-5) Американської психіатричної асоціації, опублікованого в 2013 р, і в 11й редакції Міжнародної статистичної класифікації хвороб і проблем, пов’язаних зі здоров’ям ICD – 11 , МКБ-11 , схваленої Всесвітньою організацією охорони здоров’я і опублікованій в 2019 р .

Ключові діагностичні ознаки основних розладів, загальні для обох схем, представлені в Таблиці 1. Переважна більшість досліджень і клінічної інформації пов’язано з нервовою анорексією, нервовою булімією і BED, тому в даній статті ми зосередимося саме на них.

Таблиця 1 . Ключові діагностичні ознаки основних розладів харчування та харчової поведінки

Нервова анорексіяНервова буліміяПриступоподібне переїдання (BED) 

Розлад уникнення/обмеження прийому їжі (ARFID)

ХарчуванняЖорстке обмеженняНерегулярне; часті пропуски прийомів їжі поряд з обмеженнямиНерегулярне, але без особливих обмеженьСуворе обмеження всіх або певних видів їжі
ВагаНедостатняНормальна або надлишковаНормальна або надлишковаНедостатня вага; можлива нестача поживних речовин
Образ тілаНадання занадто великого значення“страх повноти” може бути присутнім, але не обов’язковоНадання занадто великого значенняНадання занадто великого значення – можливо, але не обов’язковоБез перебільшень
Приступи переїданняМожливіРегулярні, з компенсацієюРегулярні, без компенсаціїНемає даних
Схильність до штучного очищення організму, голодування, одержимість фізичними вправами з метою контролю вагиПрисутня як мінімум одна з перерахованих моделей поведінкиРегулярні, як компенсаторна поведінкаНе регулярніНемає

 

Нервова анорексія і нервова булімія – це розлади харчової поведінки, які характеризуються інтерналізацією ідеалу худорлявості і екстремальним контролем ваги. Обов’язковий критерій для обох розладів – надання занадто великого  значення вазі і формі тіла, коли заклопотаність з приводу образу тіла має велике або першорядне значення для самооцінки. Відмінною рисою нервової анорексії є добровільне голодування, коли люди, що вже мають низьку вагу, поводяться так, щоб не допустити набір ваги. Цей діагноз включає як людей, схильних до переїдання і штучного очищення організму (шляхом викликання блювоти або зловживання проносними / сечогінними засобами), так і тих, для кого така поведінка не властива. Люди з нервовою булімією не мають пониженої ваги, але не можуть вирватися із замкнутого кола переїдання і викликання блювоти, або голодування, або виснажливих тренувань. У той же час, BED і ARFID стали першими порушеннями харчової поведінки (FEDs), у яких заклопотаність образом тіла не є ключовою ознакою для діагностики. Їх відмінна риса – саме розлади харчової поведінки: для першого – періодичне приступоподібне переїдання без регулярного штучного очищення організму, і для другого – уникнення і відраза до їжі і до процесу її прийняття. Всі розлади харчової поведінки зустрічаються у всіх вікових групах, однак нервова анорексія і ARFID більш поширені серед дітей і підлітків, в той час як нервова булімія і BED (приступоподібне переїдання) серед осіб дитячого віку спостерігаються рідко.

 

Зміни в діагностиці та класифікації

Зміни в діагностичних критеріях нервової анорексії в DSM -5 і ICD -11 малопомітні, але важливі . Хоча такі фізичні наслідки голодування, як аменорея і остеопенія, все ще відзначаються, перша більше не є обов’язковим критерієм для діагностики анорексії через часте незастосування, наприклад, у чоловіків і у жінок, які приймають гормональні контрацептиви. У DSM-5 також є критерії тяжкості, засновані на рівнях індексу маси тіла (ІМТ; кг / м 2 ) або їх еквіваленті у дітей, але немає верхнього ІМТ, і визначення, чи є вага пацієнта зниженою (необхідне для діагностики нервової анорексії ) залишається на розсуд клініциста. Людям з ІМТ в нормальному діапазоні, але які в іншому нагадують людей з нервовою анорексією, згідно DSM-5 може бути поставлений діагноз “Атипова нервова анорексія” – тип “Інші зазначені розлади харчування та прийому їжі” (OSFED).

Ще одна зміна до нервової анорексії в обох схемах полягає в тому, що людині більше не потрібно повідомляти про “страх ожиріння” або набору ваги, що часто є феноменом, властивим для певної культури. Однак, якщо про цей страх не повідомляється, для підтвердження діагнозу нервової анорексії потрібні докази поведінки, спрямованої на запобігання набору ваги або на її зниження. Пребільшене враження про своє тіло і інші проблеми, пов’язані з образом тіла, можуть виникнути і у людей з BED, але не допускаються для людей з ARFID в обох схемах.

Нервова булімія змінилася незначно, але її критерії розширилися, і приступоподібне переїдання (з’їдання набагато більшої кількості їжі, ніж планувалося; втрата контролю над прийомом їжі) з компенсуючим поведінкою щодо зниження ваги тепер може відбуватися лише раз на тиждень, але ці епізоди переїдання повинні тривати 3 місяці згідно DSM-5 або 1 місяць відповідно до ICD – 11. Аналогічно, для діагностики приступоподібного переїдання (BED) в обох схемах потрібно як мінімум щотижнева частота переїдання протягом декількох місяців. Однак, хоча перебільшене враження про своє тіло не потрібно ні в одній з схем, виражений дистрес, пов’язаний з переїданням, є обов’язковим для BED.

Згідно DSM – 5 , для діагнозу BED також потрібні 3 з 5 додаткових ознак , пов’язаних з епізодами переїдання. Ці додаткові ознаки такі :

  •  –  швидке поглинання їжі;
  •  –  вживання їжі, коли не голодний ;
  •  –  поглинання їжі, поки не наїсться до неприємних відчуттів ;
  •  –  вживання їжі на самоті;
  •  –  негативні емоції депресії, провини або відрази, які виникають після переїдання.

І нервова булімія, і BED виникають рівномірно по всьому спектру ваги, від нормальної до вище норми. У клінічних умовах , діагноз нервової булімії зазвичай ставиться в контексті такої очищаючої поведінки, як самоіндукована блювота і зловживання проносними для контролю ваги. Однак, у деяких людей нервова булімія може також протікати без очищення, але з екстремальними дієтичними обмеженнями/голодуванням/виснажливим режимом тренувань. Ця форма нервової булімії, без очищення, частіше зустрічається в суспільстві  і може відрізнятися від BED тільки проявом регулярної компенсаторної поведінки. У тому, що стосується визначення BED , відмінності між ICD-11 і DSM-5 наступні: ICD-11 не вимагає, щоб кількість їжі, споживаної під час переїдання, було незвично великим (тобто включені суб’єктивні епізоди переїдання), і не вимагає дотримання 3 з 5 додаткових ознак переїдання. Ці ширші критерії, швидше за все, збільшать клінічну корисність схеми ICD в порівнянні з DSM і співзвучні життєвому досвіду BED, відповідно до якого втрата контролю і відчуття переїдання є набагато більш неприємною якістю епізоду переїдання, ніж кількість з’їденої їжі.

Люди з розладами харчової поведінки, що не відповідають поведінковій частоті або іншими критеріями одного з основних розладів харчової поведінки і чиї проблеми не так добре концептуалізовані  і раніше називалися “Розлад харчової поведінки, що не виділений в окремі категорії” (EDNOS), тепер можуть бути класифікованими як “Інші зазначені розлади харчування та прийому їжі “(OSFED) або” неуточнений розлад харчової поведінки “(UFED) в DSM – 5,  або як недостатньо чітко сформульований “Інший розлад харчування або харчової поведінки”в ICD – 11. “Інші зазначені розлади харчування та прийому їжі” (OSFED) включають: атипову нервову анорексію, підпорогову нервову булімію, BED (приступоподібне переїдання), розлад очищення і синдром нічного харчування.

Атипова нервова анорексія, тобто нервова анорексія, при якій ІМТ може перебувати в “адекватному” діапазоні 20-25 кг / м 2 або вище, ймовірно, стає все більш поширеною, оскільки середня вага населення в цілому зміщується вправо. Лікування аналогічно лікуванню нервової анорексії . Синдром нічного харчування часто проявляється на фоні порушення сну. Його оцінка і лікування аналогічні BED . Розлад очищення (без регулярних нападів переїдання) зустрічається не дуже часто, і його лікування аналогічно лікуванню нервової булімії.

Хоча даних ще недостатньо, додавання цих раніше нерозпізнаних розладів харчової поведінки, таких як BED і ARFID , має значення для клініцистів, юрисдикцій і суспільної охорони здоров’я в цілому. Можливо, буде потрібно вдосконалення ініціатив в області профілактики захворювань, підвищення обізнаності лікарів і розвиток інфраструктури медичних служб, щоб забезпечити належне виявлення і лікування такого різноманітного тепер спектру розладів харчової поведінки.

 

Епідеміологія, включаючи поширення і детермінанти

У систематичному огляді середньозважені популяційні значення (і діапазони) поширеності протягом життя представлені в такий спосіб:

  • (І) нервова анорексія: 1.4% (0.1-3.6%) для жінок і 0.2% (0-0.3%) для чоловіків ,
  • (ІІ) нервова булімія : 1.9% (0.3-4.6%) для жінок і 0.6% (0.1-1.3%) для чоловіків і
  • (ІІІ) приступоподібне переїдання ( BED ): 2.8% (0.6-5.8%) для жінок і 1.0% (0.3-2.0%) для чоловіків 4 .

Число досліджень по вивченню поширеності розладів харчової поведінки відповідно до DSM -5 в загальній популяції – невелика. Дослідження дорослого населення Австралії в цілому включало випадки OSFED і ARFID 3 . Дослідження показало , що 3-місячна поширеність нервової булімії становить 1.2%, а BED – 1.5%. ( Однак, зверніть увагу, що це дослідження не враховувало “3 з 5 ознак переїдання” згідно DSM – 5. ) Під час цього дослідження також вивчалися ARFID і OSFED; поширеність склала 0.3% і 3.2% відповідно. У більшості людей з OSFED ( “Інші зазначені розлади харчування і прийому їжі” ) була атипова нервова анорексія. Багато людей (близько 10%) повідомили про щотижневі переїданні, але без помітного дискомфорту; ці люди були класифіковані як UFED ( “неуточнений розлад харчової поведінки”) – проте в цій групі не було високих рівнів погіршення здоров’я, що ставить її клінічне значення під сумнів.

Справжня захворюваність на розлади харчової поведінки серед населення невідома. Однак, когортні клінічні дослідження захворюваності припускають збільшення числа випадків нервової булімії і BED в широких громадських масштабах.

Також спостерігається збільшення захворюваності на нервову анорексію, переважно у молодих жінок. Всі три основних розлади також пов’язані з помірним і високим рівнем психосоціальних і виробничих порушень.

Поширеність розладів харчової поведінки вище у жінок і у молодих людей. Однак, BED частіше зустрічається у чоловіків. Всі ці проблеми можуть бути поширеними серед всіх соціально-економічних груп і серед перших австралійців, більшою мірою, ніж вважалося раніше. Ризики можна мінімізувати шляхом підвищення грамотності споживання інформації ЗМІ , зменшення ідеалізації худорлявості і заохочення позитивних/здорових відносин з вагою і харчуванням. Нервова булімія і BED мають загальні пересічні фактори ризику надмірної ваги/ожиріння (наприклад, травми в дитячому анамнезі). Тому зниження ваги, при необхідності, найкраще проводити в контрольованому середовищі, де можуть бути вжиті заходи для усунення та запобігання появи розладів харчової поведінки та інших психологічних супутніх захворювань.

 

Лікування розладів харчової поведінки – загальний огляд

Для всіх розладів харчової поведінки (включаючи ARFID ) основне лікування, визначене в діючих національних та міжнародних посібниках – це форма псіхоповедінкової терапії, яка зазвичай може проводитися амбулаторно. Люди з більш важкими симптомами або пацієнти, стан яких не покращився після проходження менш строгого лікування, можуть лікуватися в рамках часткової (денної) або повної спеціалізованої лікарняної програми. Доказові методи лікування, що проводяться лікарем, обізнаним про розлади харчової поведінки, вважаються найбільш ефективними і мають перевагу у  людей з розладами харчової поведінки. Крім того, цей підхід, швидше за все, вимагає меншого вкладення фінансов і скорочує кількість госпіталізацій.

На додаток до спеціальної психологічної терапії, лікування повинно бути спрямоване на усунення важливих супутніх захворювань, пов’язаних з харчуванням, фізичним і психічним здоров’ям, і тому в ідеалі воно проводиться багатопрофільною командою. Така команда повинна складатися, як мінімум, з психотерапевта і сімейного лікаря. У більш складних випадків розладів харчової поведінки, таких як у більшості людей з нервовою анорексією, в більш важких випадках нервової булімії і BED, а також в тих випадках, коли потрібне стаціонарне лікування, необхідна додаткова міждисциплінарна підтримка, що включає дипломованого дієтолога, лікаря вузького профілю або педіатра, психіатра, медсестру (або медсестер), терапевта з лікувальної гімнастики, терапевта-реабілітолога і соціального працівника або сімейного терапевта.

 

Види психологічної терапії

Першою лінією лікування для всіх розладів харчової поведінки є такі специфічні психологічні методи лікування, як трансдіагностична розширена когнітивно-поведінкова терапія ( CBT – E ), що здійснює найбільший вплив на зменшення симптомів і інші результати. Її звичайний курс становить 20 щотижневих сеансів при нервової булімії і BED, і 40 сеансів при нервової анорексії. Розроблено також коротші форми (наприклад, 10 сесій самостійного лікування під керівництвом КПТ-фахівця в режимі онлайн) в якості першого кроку в лікуванні або для осіб з менш важкою формою захворювань. Їх рівень достовірності доказів – помірний і можна порявняти з КПТ, проведеним терапевтом, що спеціалізуються на розладах харчової поведінки, але багато людей як і раніше проявляють симптоми і вимагають подальших сеансів. ” Чиста” самодопомога без спостереження фахівця не рекомендується; виняток – початковий етап, в очікуванні професійної допомоги.

Найбільш важливі недавні досягнення в лікуванні розладів харчової поведінки були отримані в результаті випробувань психологічної терапії для дітей / підлітків і дорослих з нервовою анорексією, з підтвердженням декількома систематичними оглядами, і мережевими та іншими метааналізами. Для дітей і підлітків провідним методом лікування є атеоретична терапія із залученням близьких родичів (FBT) . FBT може здійснюватися як в повній, так і в неповній сім’ї (де батьки розглядаються окремо від дитини). Сімейна терапія також була адаптована для лікування нервової булімії. Альтернативою FBT, але з більш слабкою доказовою базою, є форма CBT-E, доповнена короткими сімейними сеансами . Також, для моло дих людей з нервовою анорексією може використовуватися підліткова фокальна психотерапія

КПТ є найбільш поширеним в Австралії методом лікування; аналогічної провідною терапії для дорослих з нервовою анорексією не існує. Інші науково-обгрунтовані психологічні методи лікування нервової анорексії: протокол Модслі для лікування нервової анорексії у дорослих ( MANTRA ), що підтримує клінічне лікування під контролем фахівців ( SSCM ) і фокальная психодинамічна терапія ( FPT ). В Таблиці 2 узагальнені ключові елементи основних науково-обгрунтованих методів лікування дорослих; докладний опис всіх психологічних методів лікування можна знайти в рекомендаціях Національного інституту здоров’я і клінічного вдосконалення Великобританії (NICE). Всі методи лікування забезпечують навчання психологічній самодопомозі і націлені на відновлення фізичного здоров’я людини за допомогою моніторингу ваги, консультування з харчування та планування харчування, часто одночасно з заняттями у дипломованого дієтолога. Вони були розроблені для індивідуального амбулаторного лікування, на термін 8 місяців або більше. КПТ адаптована для проведення групових занять, що є звичайним явищем для лікарняних програм. До кожного методу лікування є допомога, яка використовуються при навчанні фахівців. В Австралії найбільш доступно навчання КПТ, за ним слідують SSCM і MANTRA. Рівень вибування для всіх методів – середній.

Таблиця 2 . Порівняльні характеристики методів доказової терапії для дорослих з нервовою анорексією

CBT – E = Розширена когнітивно-поведінкова терапія

MANTRA = Протокол Модслі для лікування нервової анорексії у дорослих

SSCM = Підтримуюче клінічне лікування під контролем фахівців

FPT = Фокальна психодинамічна терапія

 

 CBT-E13MANTRA17SSCM18FPT19
Теоретична модельФормулювання КПТ і транс-діагностичні підтримуючі чинникиКогнітивна/міжособистіснаАтеоретичнаПсиходинамічне формулювання
ЦіліДисфункціональні переконання; неправильне харчуванняВнутрішньо-і міжособистісні підтримуючі чинники, наприклад – негнучкістьНедостатнє харчування; інші цілі визначаються індивідуальноВнутрішньо-і міжособистісні підтримуючі чинники, наприклад – низька самооцінка
Терапевтичні технікиПоведінковий моніторинг, поведінкові експерименти, когнітивна реструктуризація, аналіз ланцюжкаМотиваційне інтерв’ю, соціальна інтеграція і когнітивне відновленняНавчання психологічній самодопомозі, підтримуюча терапіяДослідження переконань/схем; міжособистісна терапія, постановка цілей, нова поведінка
Симптоми настроюОсновний модуль чутливості і нетерпимостіНавчання навичкам регулювання емоціямиУправління симптомамиДослідження/аналіз афективно-емоційних переживань

 

 

Фармакологічні методи лікування

На відміну від психологічної терапії, фармакологічні методи лікування нервової анорексії досягли меншого прогресу. В даний час проводиться декілька невеликих випробувань нейролептиків другого покоління, таких як оланзапін, для лікування нервової анорексії, з неоднозначними результатами. Нещодавнє велике (n = 152) 16-тижневе амбулаторне плацебо-контрольоване випробування оланзапіна (із середньою дозою 7,77 мг / день) в якості основного лікування для дорослих з нервовою анорексією виявило помірний вплив препарата на збільшення ваги, викликане діючою речовиною ліків. Однак, коефіцієнт набору ваги був незначним (приблизно 0,7 кг/місяць) і мізерно малим у порівнянні з плацебо. Інших значущих відмінностей щодо первинних результатів не було, і єдина відмінність вторинних результатів в відношенні занепокоєння про форму свідчило на користь групи плацебо. Важливо відзначити, що між метаболічними результатами відмінностей не було . Інші психотропні агенти, такі як антидепресанти, не мають безпосереднього значення або доказової бази для лікування нервової анорексії, але антидепресанти можуть використовуватися при супутній великій депресії.

Проводяться кілька випробувань діючих речовин для лікування BED і нервової булімії. З моменту перших випробувань більш високодозних селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (наприклад, флуоксетин 60 мг в день) було проведено невелику кількість випробувань топірамата і (для BED) ліздексамфетаміна. Мета-аналізи підтверджують роль антидепресантів другого покоління і ліздексамфетаміна, але не як самостійних методів лікування, оскільки розмір ефекту коливається від малого до середнього, і вибування може бути вище, ніж при психологічній терапії. Більшість їх застосовується в Австралії “поза інструкцією”, за винятком ліздексамфетаміна, який схвалений для лікування BED від помірного до тяжкого ступеня і під контролем фахівця-психіатра. Вважається, що безпека ліздексамфетаміна в більш довгостроковій перспективі співмірна з виявленої при його застосуванні при синдромі дефіциту уваги і гіперактивності.

 

Відновлення харчування і остеопенія

Ризики занадто швидкого відновлення годування і синдрому відновлення харчування зараз добре відомі, але можливо, що програми стали надмірно обережними. Дослідження підтримують оптимізацію стаціонарного лікування для забезпечення швидшого відновлення ваги; було продемонстровано, що більш рішучі протоколи відновлення харчування безпечні в поєднанні з активним медичним наглядом і додаванням харчових добавок, наприклад, фосфатів. Однак, при таких режимах потрібно стежити за психологічним стресом, який може бути вище при більш швидкому збільшенні ваги.

Остеопенія у людей з тривалими періодами низької ваги і придушення статевих стероїдів, як і раніше, являє собою відомий медичний ризик, для якого лікування залишається “найважливішою незадоволеною потребою” ( Schorr et al ., P . 78). Втрата кісткової маси може бути незворотною, особливо якщо вона відбувається під час критично важливого періоду постпубертатного росту кісток . Таким чином, люди з нервовою анорексією можуть не набрати свою максимальну кісткову масу і, отже, в більш пізньому віці можуть швидше досягти остеопенічного рівня; особливо це стосується жінок в постменопаузі. Отже, існує підвищений ризик переломів як в молодості, так і в літньому віці. Лікування передбачає відновлення ваги і нормалізацію ендокринного гомеостазу. Проводиться невелика кількість досліджень антирезорбтивних і анаболічних засобів. Одне з проведених випробувань трансдермального фізіологічного заміщення естрогену терипаратиду дало позитивні результати. Дослідження ралоксифена, деносумаба і інших аналогів паратиреоїдних гормонів, наприклад, абалопаратида, відсутні або обмежені описами випадків. Найкращі результати були відзначені у бісфосфонатів. Однак, побоювання щодо його безпеки та його потенційна тератогенність застерігають нас від використання бісфосфатів молодими жінками.

 

Результати і прогноз

Результати досліджень вселяють обережний оптимізм щодо одужання від розладів харчової поведінки, хоча цей процес може бути повільним. Недавнє широкомасштабне дослідження 228 жінок з нервовою анорексією або нервовою булімією, що послідувало за їх лікуванням в спеціалізованому центрі і тривало 22 роки, показало, що більшість (близько двох третин) жінок одужали, і що більшість жінок з нервовою булімією досягли одужання протягом 9 років; але тільки близько половини з жінок з нервовою анорексією одужали протягом перших 9 років. Це узгоджується з основним масивом літератури про результати лікування.

Про довгострокові результати для BED і інших розладів харчової поведінки відомо менше, але їх лікування також важливо, оскільки спонтанна ремісія представляється низькою, а рання зміна симптомів є найкращим прогностичним фактором результатів лікування для всіх розладів харчової поведінки.

Метааналіз показав, що наявність переїдання і очищаючої поведінки, більш низький ІМТ, рання стадія змін (низька мотивація), супутній депресивний настрій і інші супутні захворювання, підвищене занепокоєння з приводу образу тіла і більш низька якість поточних відносин постійно асоціюються з гіршими результатами лікування як в середньостроковій, так і в довгостроковій перспективі для всіх розладів харчової поведінки. Вибування також було пов’язано з переїданням і штучним очищенням організму, а також з низькою мотивацією до змін. Однак величина ефекту сильно розрізнялася в різних дослідженнях, в діапазоні від невеликої до помірної, що вказує на одужання багатьох людей, незважаючи на негативні прогностичні характеристики.

Одна з основних проблем в поліпшенні результатів лікування – закриття “пробілу в лікуванні”. Більшість людей з нервовою анорексією і переважна більшість людей з нервовою булімією і BED відкладають звернення за медичною допомогою на десятиліття або довше. Цій проблемі сприяють багато факторів, але найбільш важливі з них – це низький рівень медичної грамотності, звернення за допомогою для зниження ваги, а не для лікування розлади харчової поведінки, стигматизація, сором і недостача коштів і доступу до доказової психологічної терапії.

 

Висновок

Розлади харчової поведінки поширені серед австралійців; їх поширеність може збільшуватися. Ефективна психологічна терапія є лікуванням першої лінії, і більшість людей одужують в середньостроковій або довгостроковій перспективі. Лікування в лікарні може врятувати життя, і ефективний доступ до отримання допомоги важливий – головна проблема полягає в несвоєчасно розпочатому лікуванні і в його затримці. Дуже мало з медикаментів допомагають при нервової булімії і BED. Необхідні подальші дослідження, зокрема, для лікування остеопенії, для досягнення більш раннього вступу в лікування, для кращого розуміння того, які методи лікування найкраще підходять конкретному пацієнту і для вивчення прогностичних факторів і результатів. Терміново потрібні дослідження нових розладів харчової поведінки, BED і ARFID.

 

Примітки

Фінансування: Розкриття інформації: Ф. Хей отримувала сесійні гонорари і гонорари за лекції від Австралійської Медичної Ради, за публікації “Терапевтичні рекомендації” від Інституту психіатрії Нового Південного Уельсу, гонорари від організацій “Hogrefe and Huber”, “McGraw Hill Education” і “Blackwell Scientific Publications “; також отримані дослідні гранти від NHMRC (Національна рада охорони здоров’я та медичних досліджень Австралії) і ARC (Австралійський дослідницька рада). Філліпа Хей є Головою Національної співпраці з розладів харчової поведінки в Австралії . У липні 2017 року його представила компанії “Shire Pharmaceuticals” замовлений звіт на тему “Ліздексамфетамін і розлади харчової поведінки, пов’язані з переїданням”, і отримала гонорар від “Shire” за викладання на освітніх заходах для психіатрів.

Конфлікту інтересів немає .

 

Список джерел та літератури

  1. American Psychiatric Association. Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th edn) (DSM‐5). Washington, DC: American Psychiatric Association; 2013.
  2. World Health Organization. International Statistical Classification of Diseases and Related Health Problems, 11th Revision (ICD‐11). Geneva: World Health Organization; 2019.
  3. Hay P, Mitchison D, Lopez Collado AE, González‐Chica DA, Stocks N, Touyz S. Burden and health‐related quality of life of eating disorders, including avoidant/restrictive food intake disorder (ARFID), in the Australian population. J Eat Disord 2017; 5: 21.
  4. Galmiche M, Déchelotte P, Lambert G, Tavolacci MP. Prevalence of eating disorders over the 2000–2018 period: a systematic literature review. Am J Clin Nutr 2019; 109: 1402–13.
  5. Udo T, Grilo CM. Prevalence and correlates of DSM‐5–defined eating disorders in a nationally representative sample of US adults. Biol Psychiatry 2018; 84: 345–54.
  6. Smink FR, Van Hoeken D, Hoek HW. Epidemiology of eating disorders: incidence, prevalence and mortality rates. Curr Psychiatry Rep 2012; 14: 406–14.
  7. Mulders‐Jones B, Mitchison D, Girosi F, Hay P. Socioeconomic correlates of eating disorder symptoms in an Australian population‐based sample. PLoS One 2017; 12: e0170603.
  8. Le LK, Barendregt JJ, Hay P, Mihalopoulos C. Prevention of eating disorders: a systematic review and meta‐analysis. Clin Psychol Rev 2017; 53: 46–58.
  9. Hay P, Chinn D, Forbes D, Madden S, Newton R, Sugenor L et alRoyal Australian and New Zealand College of Psychiatrists clinical practice guidelines for the treatment of eating disorders. Aust N Z J Psychiatry 2014; 48: 977–1008.
  10. National Institute for Health and Care Excellence (NICE) . Eating disorders: recognition and treatment Full guideline. 2017.
  11. Hilbert A, Hoek HW, Schmidt R. Evidence‐based clinical guidelines for eating disorders: international comparison. Curr Opin Psychiatry 2017; 30: 423–37.
  12. Hay PJ, Touyz S, Claudino AM, Lujic S, Smith CA, Madden S. Inpatient versus outpatient care, partial hospitalisation and waiting list for people with eating disorders. Cochrane Database Syst Rev 2019; CD010827.
  13. Fairburn CG. Cognitive Behavior Therapy and Eating Disorders. New York: Guilford Press; 2008.
  14. Zeeck A, Herpertz‐Dahlmann B, Friederich H‐C, Brockmeyer T, Resmark G, Hagenah U et alPsychotherapeutic treatment for anorexia nervosa: a systematic review and network meta‐analysis. Front Psych 2018; 9: 158.
  15. Le Grange D, Hughes EK, Court A, Yeo M, Crosby RD, Sawyer SM. Randomized clinical trial of parent‐focused treatment and family‐based treatment for adolescent anorexia nervosa. J Am Acad Child Adolesc Psychiatry 2016; 55: 683–92.
  16. Dalle Grave R, Calugi S, Sartirana M, Fairburn CG. Transdiagnostic cognitive behaviour therapy for adolescents with an eating disorder who are not underweight. Behav Res Ther 2015; 73: 79–82.
  17. Schmidt U, Startup H, Treasure J. A Cognitive‐Interpersonal Therapy Workbook for Treating Anorexia Nervosa: The Maudsley Model. Abingdon, UK:Routledge; 2018.
  18. McIntosh VV, Jordan J, Luty SE, Carter FA, McKenzie JM, Bulik CM et alSpecialist supportive clinical management for anorexia nervosa. Int J Eat Disord 2006; 39: 625–32.
  19. Zipfel S, Wild B, Groß G, Friederich HC, Teufel M, Schellberg D et alFocal psychodynamic therapy, cognitive behaviour therapy, and optimised treatment as usual in outpatients with anorexia nervosa (ANTOP study): randomised controlled trial. Lancet 2014; 383: 127–37.
  20. Attia E, Steinglass JE, Walsh BT, Wang Y, Wu P, Schreyer C et alOlanzapine versus placebo in adult outpatients with anorexia nervosa: a randomized clinical trial. AM J Psychiatry 2019; 176: 449–56.
  21. Hilbert A, Petroff D, Herpertz S, Pietrowsky R, Tuschen‐Caffier B, Vocks S et alMeta‐analysis of the efficacy of psychological and medical treatments for binge‐eating disorder. J Consult Clin Psychol 2019; 87: 91–105.
  22. Madden S, Miskovic‐Wheatley J, Clarke S, Touyz S, Hay P, Kohn MR. Outcomes of a rapid refeeding protocol in adolescent anorexia nervosa. J Eat Disord 2015; 3: 8.
  23. Schorr M, Klibanski A. Anorexia nervosa and bone. Curr Opin Endocr Metab Res 2018; 3: 74–82.
  24. Eddy KT, Tabri N, Thomas JJ, Murray HB, Keshaviah A, Hastings E et alRecovery from anorexia nervosa and bulimia nervosa at 22‐year follow‐up. J Clin Psychiatry 2017; 78: 184–9.
  25. Vall E, Wade TD. Predictors of treatment outcome in individuals with eating disorders: a systematic review and meta‐analysis. Int J Eat Disord 2015; 48: 946–71.

 

Автор: Філліпа Хей

Internal Medicine Journal

Джерело  https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC7003934/

Нервові клітини мозку

Голод приносить організму фізичні і психічні зміни, які всі ми хоч раз відчували. Дратівливість, туман в голові і відчуття втоми впливає на виконання повсякденних завдань, роблячи їх більш нудними і важкими. У тих, хто бореться з нервовою анорексією, ці симптоми більш постійні і серйозні. Голодний мозок не може функціонувати оптимально, як і голодна людина.

 

Голодне тіло, голодний розум

Обробка і реагування на інформацію в значній мірі залежить від нашого харчування. Згідно з дослідженнями, нервова анорексія «негативно впливає на когнітивні функції уваги, швидкості обробки інформації, зорової та вербальної пам’яті і зорово-просторового сприйняття».

«Схоже, що це неймовірно важливі галузі функціонування?» – запитаєте ви, і матимете рацію. Здатність людини обробляти і утримувати інформацію потрібна нам в повсякденному житті, будь то в школі або на роботі, і просто під час прогулянки, керування автомобілем або походу в продуктовий магазин.

Уявіть момент, коли ви відчуваєте себе пригніченим, голодним або втомленим. Як це впливало на ваш розум? Можливо, вам було важко згадати інформацію, яку ви знаєте, як двічі два. Або висловити свої емоції і думки іншої людини. Мабуть, в тому стані просто неможливо бути продуктивним і досягати цілей.

Все це побічні ефекти нестачі харчування мозку, які можуть вплинути на роботу, навчання, відносини і повсякденну діяльність.

Мало того, ці симптоми голоду мозку уповільнюють лікування, оскільки людина не здатна обробляти інформацію і формувати логічні зв’язки між своїми думками, переконаннями і поведінкою.

«Тяжкохворі пацієнти не можуть повноцінно брати участь в психотерапії, оскільки для цього потрібно ясне мислення».

Також голод впливає на рівень енергії. Через що пацієнтам ще важче виконувати завдання по одужанню, оскільки їм не вистачає для цього енергетичних ресурсів.

 

Довгостроковий вплив анорексії на мозок

Важко це говорити, але важливо знати, що анорексична поведінка може мати довгостроковий вплив на структуру мозку і, отже, думки і розумові процеси. Дослідження показали, що у людей з нервовою анорексією «менший обсяг мозку, а також спостерігається загальне зменшення обсягу сірої речовини».

Сіра речовина – важлива частина мозку, в якому міститься «велика частина нейронних клітин мозку». Вона відповідає за «області мозку, що беруть участь в м’язовому контролі, і сенсорне сприйняття – зір, слух, пам’ять, емоції, мова, прийняття рішень і самоконтроль».

«Сіра речовина відіграє важливу роль в забезпеченні повсякденного функціонування людини». Хоча відновлення ваги може допомогти при деяких когнітивних наслідках нервової анорексії, дослідження показують, що це не завжди так. «Іноді порушення когнітивних функцій пам’яті залишаються і після відновлення ваги».

Згідно з дослідженням 2020 року, «після одужання, у пацієнтів часто спостерігається відсутність клінічно значущого зниження когнітивних функцій». Незалежно від того, чи є ці негативні наслідки тривалими чи ні, ясно, що недоїдання призводить до виснаження розуму, який буде боротися за оптимальне функціонування.

Все це нагадує нам про те, що їжа – щось більше, ніж прийнято думати про неї в нашій культурі. Вона живить наші тіла і дає нам можливість жити повноцінним і наповненим життям.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/…/anorexias-impact-think…

Самооцінка і якість життя – це дві вивчені концепції серед пацієнтів з нервовою анорексією. Але тільки одне дослідження було присвячено їх зв’язку і показало їх взаємодія ( de la Rie , Noordenbos & van Furth , 2005). Це дослідження спрямоване на перевірку впливу самооцінки на симптоми нервової анорексії і якість життя. Таким чином, симптоматика нервової анорексії, самооцінка і якість життя оцінювалися серед людей, що лікуються і тих, хто не перебувають на лікуванні.
Методи: пацієнти з нервовою анорексією належали до клінічної групі (n = 110), тоді як контрольну групу склали 58 жінок, підібраних за статтю, віком без анорексії (n = 58).

Результати: З’ясувалося, що у пацієнтів, які страждають на нервову анорексію нижчі показники самооцінки і якості життя, ніж у неклінічної групи. Крім того, аналіз впливу самооцінки показав, що вона є посередником між симптомами нервової анорексії і якістю життя. Самооцінка значно впливає на нервову анорексію, особливо, коли мова йде про вплив на повсякденне життя пацієнтів.

Обговорення: Ці результати підкреслили важливість підвищення самооцінки, яка призведе до поліпшення якості життя.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations ).

Приступоподібне переїдання вважається серйозним, небезпечним для життя, але виліковним розладом харчової поведінки. У Сполучених Штатах воно є найбільш поширеною формою РХП, і зустрічається в три рази частіше, ніж анорексія та булімія разом узяті.

Приступоподібне переїдання полягає в тому, що періодично людина з’їдає велику кількість їжі, втрачаючи над собою контроль.

Епізоди переїдання можна описати наступними характеристиками:

  •  – Швидкість вживання їжі вище, ніж зазвичай
  •  – Після виникає неприємне відчуття переповненості шлунку
  •  – Вживання великої кількості їжі, навіть коли не голодний
  •  – Через збентеження людина їсть на одинці
  •  – Після переїдання з’являється почуття відрази, депресії або сорому

При приступоподібному переїданні такі епізоди трапляються, як мінімум, раз на місяць протягом трьох місяців, при цьому без компенсаторної поведінки (наприклад, очищення за допомогою блювоти), як це спостерігається при інших розладах харчової поведінки, наприклад при булімії.

 

Приступоподібне переїдання та опрацювання емоцій

Одним із симптомів, пов’язаних з приступоподібним переїданням, є ускладненість оброблення емоцій, яка виражається у вигляді:

  •  – Складнощі визнання, розпізнавання, прийняття і розуміння власних емоцій
  •  – Імпульсивних діях
  •  – Складнощі переживання негативних емоцій (таких як смуток, самотність, занепокоєння, вина і сором)
  •  – Складнощі в регуляції власних емоцій

У недавньому дослідженні, проведеному Monell , Clinton & Birgegård (2020), було виявлено, що у людей, які страждають від нападів переїдання, і мають проблеми в розумінні емоцій, – більш низька самооцінка. Їм складніше ставитися до себе по дружньому, з прийняттям та  розумінням.

Вони також схильні більш жорстко і вороже регулювати свої емоції, що нагадує самокритику і дезадаптивний перфекціонізм . Це дуже схоже на ті труднощі, які відчувають люди з розладом харчової поведінки, і часто є частиною циклу «переїдання-дієта», який вкорінює приступоподібне переїдання.

Крім того, дослідники виявили, що в цілому складності в обробленні емоцій були пов’язані з більш серйозними проблемами з тілом, формами і вагою, які часто зустрічаються у людей з РХП.

 

Як труднощі опрацювання емоцій можуть сприяти розвитку і підтримці приступоподібного переїдання

Часто люди з приступоподібним переїданням залучаються до цикл «переїдання-дієта», який лише посилює розлад. В рамках цього циклу людина може відчувати складні емоції, такі як занепокоєння, вина або сором.

Вважається, що саме неможливість впоратися з цими складними емоціями, змушує людину повертатися до переїдання. Це спосіб заспокоїтися, відволіктися або придушити свої емоції, іншими словами, впоратися з негативними переживаннями цього циклу.

Цикл «переїдання-дієта» часто починається з дієти (або обмеженого споживання «поганих» продуктів). Хоча це обмеження може привести на початку до  почуття задоволення, потім люди все одно відчувають тягу до їжі, оскільки тіло повинно підтримувати гомеостаз.

Наші тіла не хочуть терпіти недостачу, тому вони дають нам знати, що нам потрібна різноманітна їжа, посилаючи сигнали голоду: відчуття порожнечі в шлунку, бурчання в животі, головний біль, сварливість або «злість від голоду», відсутність енергії, млявість / слабкість. Ми починаємо відчувати тягу до їжі і не можемо думати ні про що інше.

Однак ця стурбованість їжею і тяга до неї – всього лише наше тіло, яке виконує свою роботу. Коли людина намагається дотримуватися обмежувальної дієти, це призводить лише до пригнічуючої тривоги. В кінцевому підсумку, щоб «позбутися» або врегулювати це занепокоєння, людина переїдає, що і призводить потім до складних емоціям, таких як провина, сором, розчарування або смуток.

Щоб «врегулювати» ці емоції людина повертається до дієти або обмеження «поганої» їжі. При цьому продовжуючи цикл «переїдання-дієта».

Давайте визнаємо складність цього циклу. Розвиток і зміцнення приступоподібного переїдання – це не тільки проблема опрацювання емоцій. Існує безліч біологічних, психологічних і соціально-екологічних факторів.

Біологічні чинники включають в себе гормони, які беруть участь в регуляції голоду та ситості в спробі зберегти гомеостаз, ознаки голоду і фізіологічну депривацію через обмеження або дієти.

До психологічних факторів відноситься схильність до суворої самокритики і дезадаптивного перфекціонізму . Сюди ж відноситься поділ продуктів на «хороші» і «погані» і критику за те, що з’їли «погані» продукти, а також почуття позбавлення певних продуктів.

До соціально-екологічних факторів належить виховання в культурі «дієти», страх осуду через зайву вагу і дефіцит продуктів харчування.

Хоча цей цикл може виглядати по-різному для всіх (біологічні, психологічні і соціальні чинники навколишнього середовища кожної людини є унікальними), цей цикл «переїдання-дієта» і труднощі з обробкою емоцій зазвичай характерні для тих, хто бореться з переїданням.

 

Рішення проблеми з опрацюванням емоцій за допомогою лікування нападів передання

Один із способів вийти з циклу «переїдання-обмеження» – навчитися ефективно опрацьовувати емоції. Емпіричні підходи до лікування, такі як когнітивно -поведінкова терапія і діалектико- поведінкова терапія, спрямовані на виявлення взаємозв’язку думок, емоцій і поведінки.

Вони також допомагають людям навчитися зменшувати напади переїдання, одночасно справляючись з важкими емоціями (наприклад, з тривогою і виною), позбавляючись від тривожних подій і досліджуючи власні психічні стани.

Інші підходи, такі як психодинамічна і міжособистісна терапія, можуть допомогти людям вивчити зв’язок між емоціями і поведінкою щодо їжі, а також зрозуміти, як відносини всередині і зовні терапії впливають на симптоми нападів переїдання.

 

Джерело https://www.eatingdisorderhope.com/blog/binge-eating-disorder-difficulties-processing-emotion

Введення: Складні і тривалі розлади харчової поведінки мало досліджувалися. Хоча тривалість хвороби є одним з основних критеріїв для її визначення, але користь цієї інформації ще до кінця не встановлена. У цьому дослідженні розглядаються відмінності розладів харчової поведінки і пов’язаних з ними психологічних симптомів у пацієнтів з РХП з різною тривалістю захворювання та діагнозом.

Методи: перевірка регулярних опитувальників в Центрі розладів харчової поведінки при лікарні Сент -Енн (Лондон), виявлення демографічних показників, тривалості захворювання та діагнозу, а також наступні результати опитувальників для самоперевірки: опитувальник для вивчення розладів харчової поведінки, оцінка клінічних порушень, опитувальник про стан здоров’я пацієнтів і генералізована оцінка тривожного розладу. 87 пацієнтів з нервовою анорексією (НА) і 95 пацієнтів з нервовою булімією (НБ), які заповнювали опитувальники, розділили на три групи за тривалістю хвороби: 1) <3 роки, 2) 3-10 років і 3)> 10 років. Два багатовимірних дисперсійних аналізи (MANOVA) з тестом Бонферроні були проведені окремо для груп НА та НБ, щоб дослідити, чи розрізнялися РХП і пов’язані симптоми пацієнтів в групах з різною тривалістю хвороби. Три додаткових окремих аналізи MANOVA були проведені для вивчення відмінностей між НА і НБ в кожній категорії з різною тривалістю захворювання.

Результати. Між трьома групами з різною тривалістю захворювання показники обмеження (р = 0,017) і загальна симптоматика РХП (р = 0,048) були вище у пацієнтів з більш тривалим (3-10 років) в порівнянні з пацієнтами з більш коротким (<3 роки) терміном хвороби. Не було виявлено суттєвих відмінностей між трьома групами НБ з різною тривалістю захворювання. Порівнюючи НА і НБ в групах по тривалості хвороби, пацієнти з НБ <3 роки показали більш високі рівні загальної психопатології РХП (p = .004), занепокоєння з приводу обмеження (p = .029), форм (p = .021) і ваги (р = 0,001) в порівнянні з пацієнтами з однаковою тривалістю хвороби. У пацієнтів з НА та НБ з тривалістю хвороби 3-10 років не було виявлено суттєвих відмінностей за жодним із симптомів РХП або пов’язаної з ними психопатологією. Пацієнти з НБ з тривалістю хвороби більше 10 років показали велику заклопотаність вагою (р = 0,023) в порівнянні з пацієнтами з НА.

Висновки. Виявлення того, що стриманість і загальні симптоми РХП були вище у пацієнтів з більш тривалим анамнезом в порівнянні з групою <3 роки в анамнезі, свідчить про те, що через 3 роки може спостерігатися збільшення симптоматики. Це може бути пов’язано зі зростаючою складністю лікування пацієнтів з НА через три роки з початку хвороби. Відсутність значних відмінностей в групах з різною тривалістю захворювань НА і НБ, свідчить про те, що тривалість хвороби може бути недостатнім показником хронічності . Хоча тривалість хвороби залишається важливою в клінічній практиці, використання більш широкого набору критеріїв при діагностиці складних та тривалих розладів харчової поведінки може бути більш доцільним.

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations ).

Розлади харчової поведінки (РХП) часто вражають підлітків і молодих людей. Через складність цих захворювань і віку, в якому вони з’являються, виникають глибокі сімейні та соціальні проблеми. Вони мають значний вплив на членів сім’ї, у деяких навіть з’являється занепокоєння та депресія. Брак знань про хворобу, страх та провина, труднощі в регулюванні емоцій і відмінності членів сім’ї є чинниками стресу у осіб які доглядають за хворими. Метою даного дослідження було: а) вивчити підходи тих, хто доглядає за пацієнтами з РХП, і б) перевірити узгодженість / розбіжності між ними (а саме, у матерів та батьків пацієнтів з РХП).

Метод. Наша вибірка включала 265 осіб, які доглядають за пацієнтами з РХП з 13 каталонських центрів. В цілому n = 204 доглядають за пацієнтами з РХП, де n = 61 – і батьки і матері. Іспанська версія опитувальника опікунських навичок (CASK) використовувалася для оцінки відношення до РХП у тих, хто доглядав за пацієнтами з РХП. Порівняння показників CASK між респондентами (батьком і матір’ю) проводилося з використанням узагальнених рівнянь оцінки (GEE).

Результати: в більшості випадків, матері частіше брали на себе роль по догляду, ніж батьки. При порівнянні середніх показників навичок опікуна у батьків істотних відмінностей виявлено не було, що дозволяє припустити, що ці навички схожі. Проте, результати підвибірки , в яку входили як матері, так і батьки одного і того ж пацієнта, показали розбіжності в двох підшкалах: в розумінні цілісної картини і нерозповсюдження зайвої інформації. Задовільно-помірна згода спостерігалось в питаннях розуміння-прийняття, емоційного інтелекту, фрустрації, загального бала, згода в вимірі турботи про себе.

Висновки. Наші результати показують, що особам, які забезпечують догляд, особливо батькам пацієнтів з РХП, можуть принести користь втручання, спрямовані на сфери, що залишені поза увагою, наприклад, ефективне спілкування. Проведення сесій для опікунів, може допомогти батькам оволодіти потрібними навичками і керівництвом для надання допоміжного впливу в процесі лікування, розвінчати переконання щодо РХП, поліпшити якість життя і зменшити емоційну дистанцію.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations ).

У деяких європейських країнах стаціонарне лікування підлітків та дітей з нервовою анорексією (НА) до сих пір розглядається як лікування на вибір. Однак діти та підлітки часто сприймають стаціонарне лікування як примусове і відмовляються від госпіталізації. Більш того, тривале перебування в лікарні сприяє тяжким соціальним порушенням у пацієнтів з НА та ще більше уповільнює розвиток підлітків (Treasure і ін. 2010). Крім того, найбільша частка витрат на лікування НА пов’язана з госпіталізацією. Таким чином, ми прагнули розробити більш комфортне лікування з залученням батьків.

Наш перший крок полягав у тому, щоб з’ясувати, чи було денне лікування підліткової НА таким же ефективним, як стаціонарне лікування щодо збільшення ваги і профілактики рецидивів. Згідно великим багатоцентрових РСІ, через рік денне лікування пацієнтів не поступалося стаціонарному (Herpertz-Dahlmann et al., Lancet 2014 року). Через 2,5 року підлітки на денному стаціонарі набрали більшу вагу і рідше госпіталізувалися повторно, ніж ті, хто проходив стаціонарне лікування. Однак у 30% пацієнтів денного стаціонару теж траплялися рецидиви.

Тепер ми прагнемо оцінювати домашнє лікування як новий багатообіцяючий інструмент: 1) Домашнє лікування залучає осіб, які доглядають набагато сильніше, ніж будь-яка інша обстановка. 2) Домашнє лікування може допомогти пацієнтам на ранніх стадіях НА подолати звички РХП, оскільки вони знаходяться в звичній обстановці.

Пацієнтів відвідує багатопрофільна команда фахівців (клінічний терапевт, медсестра, дієтолог і т. Д.), З досвідом лікування НА. Пацієнти-підлітки, з критеріями DSM-5 для НА і атипової НА, що поступили послідовно в лікарню, включаються після успішного початкового короткочасного стаціонарного лікування. Домашнє лікування починається з 3-4 разів на тиждень протягом 1-го і 2-го місяця після виписки, а потім стає рідше, в залежності від процесу одужання пацієнта. Результат оцінювали з набирання ваги, психопатології розладів харчової поведінки і якості навичок тих, хто доглядав за дітьми, з тим, як вони справляються з розладами харчової поведінки у їх дитини. Перші результати показують, що пацієнти і батьки дуже задоволені цим видом лікування. Рецидиви трапляються рідше, ніж при стаціонарному і денному лікуванні.

Висновок: ми припускаємо, що «тренінг в реальному світі» і безпосередня підтримка осіб, які доглядають більш ефективні у запобіганні розлади харчової поведінки і рецидивів, ніж стаціонарне лікування.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Список факторів, які можуть впливати на розвиток розладу харчової поведінки – нескінченний, і когнітивні аспекти складають більшу його частину. Існує одне цікаве дослідження когнітивного процесу (спотворення уваги). Воно вивчає вплив стимулів, таких як їжа, на нашу увагу, і, отже, на наш мозок і поведінкові реакції.
У дослідженні обговорюються нетрадиційні концепції, про які варто дізнатися більше.

Спотворення уваги
Основою цього дослідження є питання про те, як когнітивне спотворення, відоме як спотворення уваги або систематична помилка уваги, впливає на те, що привертає нашу увагу, і як ми на це реагуємо. Концепт «спотворення уваги» демонструє, як яскраві стимули, такі як їжа, привертають нашу увагу більше, ніж нейтральні стимули.
По суті, наш мозок має певне «спотворення», коли мова йде про стимули, які мають вирішальне значення для нашого виживання. Досягнення в галузі психічного і медичного здоров’я навчили нас тому, що розум і тіло не одне і те ж. Точно, як не буває двох однакових людей.
Якщо мозок якоїсь людини функціонує по-іншому, а пов’язані з їжею стимули не так сильно привертають її увагу, чи може цей факт впливати на порушення харчової поведінки? Цьому є підтвердження, особливо в разі нервової анорексії (НА).
В одному дослідженні виявилося, що пацієнти з діагнозом анорексія швидкоплинно звертали увагу на харчові подразники, але при цьому не загострювали свою увагу на них. Навпаки люди з НА уникали приділяти увагу цим сигналам. Це уникнення стало ще сильніше, коли вони стикалися з прикладами висококалорійних харчових стимулів на відміну від низькокалорійних.
При цьому, «ігнорування висококалорійних харчових сигналів більше спостерігається у дорослих з НА (тривалий період хвороби) в порівнянні з підлітками (коротка тривалість хвороби). Передбачається, що така поведінка вкорінюється в міру прогресування хвороби і може зміцнювати страх перед їжею або обмежувальною харчовою поведінкою».

Тренінг з модифікації спотворення уваги
Будь-яке когнітивне явище має на увазі терапевтичне втручання для його зміни. Ми придумали тренінг по модифікації спотворення уваги, в якому тренується увага до несумісних з розладом стимулів (в даному випадку, до їжі).
Те, як це втручання працює, трохи збиває з пантелику. Учасникам надають відразу два стимули по обидва боки екрану комп’ютера – один, пов’язаний з розладом, і другий – нейтральний стимул.
Практично відразу одне з двох зображень замінюється «зондом», і учасників просять визначити місце розташування зонда якомога швидше.
«Спотворення уваги виявляється, коли люди швидше реагують на зонд, який замінює подразники, які стосуються розладу. У тренувальній версії зонд майже завжди (наприклад, 95% часу) пов’язаний з розладом або з нейтральним стимулом, в залежності від програми».
Зонд повинен бути встановлений так, щоб він відображався в місці розташування подразників, пов’язаних з розладом, наприклад, висококалорійної їжі або просто їжі. Так ми керуємо увагою людини, зменшуючи уникнення уваги від подразників, пов’язаних з розладом.
По суті, це більш складна версія експозиційної терапії. Оскільки люди займаються пошуком і визначенням місця розташування зонда, вони звертають увагу на сигнали, яких зазвичай уникають.

Ефективність
В результаті дослідження було зроблено висновок, що цей тренінг модифікації спотворення уваги «може забезпечити новий підхід до лікування НА». А також «розширити розуміння когнітивних паттернів, що лежать в основі деяких дезадаптивних форм поведінки при анорексії», таких як обмеження їжі або страх перед їжею.
Вивчення когнітивних процесів, пов’язаних з уникненням їжі або спотворенням уваги, може допомогти в якості додаткового лікування розладів харчової поведінки, а також краще зрозуміти, чому деякі люди по-різному борються з цими розладами.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/attention-bias-modific…

Незважаючи на те, що нервова орторексія (НО) не була офіційно визнана «розладом харчової поведінки», вона стала досить відомою. Вона характеризується одержимістю «здоровим» харчуванням, і до неї схильні приблизно від 21 до 57,6% людей в Сполучених Штатах.
Було проведено велику кількість досліджень симптомів «офіційних» діагнозів розладу харчової поведінки, таких як нервова анорексія, нервова булімія або переїдання.
Одним з поширених симптомів, який виділяється у всіх цих випадках, є алекситимія – складність у визначенні, описі і регулювання своїх емоцій. Нещодавно було проведено дослідження з метою дізнатися, чи відчувають люди з орторексією подібні симптоми.

Алекситимія
Це слово цікаво звучить і включає в себе багато. Буквально перекладається як «немає слів для почуттів» і використовується для опису людей, які відчувають нездатність ідентифікувати або виразити словами свої почуття.
Зазвичай, це можна спостерігати у людей з психосоматичними проблемами, тривожними розладами, які вживають психоактивні речовини, але це не універсальний синдром. Існує спектр алекситимії. Таким чином, деякі люди можуть бути більш схильні до симптомів, ніж інші.

Основні симптоми алекситимії:
1. «Важко ідентифікувати почуття і відрізнити їх від тілесних відчуттів (наприклад,« У мене є почуття, які я не можу повністю ідентифікувати».)
2. Труднощі в спілкуванні або описі емоцій іншим людям (наприклад, «Мені важко знайти правильні слова для своїх почуттів».)
3. Стиль мислення орієнтований зовні (наприклад, «Я віддаю перевагу поговорити з людьми про їх повсякденну діяльність, а не про їхні почуття».) ».

Алекситимія та орторексія
Незважаючи на те, що алекситимія зазвичай спостерігається у людей з розладами харчової поведінки, досліджень про її потенційної зв’язку з орторексія раніше не було. Щоб дізнатися про їх можливий взаємозв’язк, дослідники проаналізували результати опитування 196 осіб по 4 анкетами, які учасники проходили в наступному порядку:
1. Тест Оrto-15: 15-бальна шкала, яка розпізнає симптоми нервової орторексії.
2. Торонтський Алекситимічна Шкала (TAS-20): шкала з 20 пунктів, яка визначає наявність симптомів алекситимії.
3. Тест ставлення до прийому їжі (EAT-26): опитувальник з 26 пунктів, який оцінює симптоми і особливості розладів харчової поведінки.
4. Шкала складності регуляції емоцій (DERS-16): шкала з 16 пунктів, яка вимірює регуляцію емоцій.

Результати
Результати опитувань підтвердили гіпотезу дослідників – труднощі з регулюванням і визначенням емоцій значно пов’язані з симптомами нервової орторексії.
Крім того, «у людей з високою схильністю до орторексії на відміну від людей з низькою схильністю, більше труднощів з визначенням і прийняттям своїх почуттів, їм складніше пручатися імпульсам, діяти цілеспрямовано, і знаходити правильні рішення, коли вони засмучені.
Однак не було доведено, що труднощі в описі емоцій пов’язані з симптомами орторексії.
Дослідники «припускають, що орторексія може використовуватися як стратегія подолання стресу для контролю над ситуацією в учасників зі слабкими здібностями регуляції емоцій».
Залишається сподіватися, що в подальшому буде проведено більше досліджень на тему нервової орторексії, що і допоможе визначити, чи достатньо у нервової орторексії симптомів, щоб «офіційно» її класифікувати як розлад харчової поведінки.

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/orthorexia-processing-…

переклад Ольги Сушко

Цей документ призначений для медичних працівників, які не мають доступу до спеціалізованого лікування своїх пацієнтів з розладами харчової поведінки.

 

5 основних фактів про розлади харчової поведінки:

  •  – Розлади харчової поведінки часто зачіпають підлітків і молодих людей, а також дітей і дорослих будь якої статі, етнічних груп, культур і маси тіла.
  •  – Розлади харчової поведінки – це не вибір способу життя, а серйозні психічні розлади, які змушують пацієнтів перестати їсти або приймати участь в переїданні і / або інших дисфункціональних харчових звичках і включають кілька клінічних проявів.
  •  – Розлади харчової поведінки – це саморуйнівна поведінка, яку пацієнт не може контролювати.
  •  – Розлади харчової поведінки викликають серйозні порушення, можуть мати руйнівні хронічні наслідки і мають один з найвищих показників смертності серед усіх психічних розладів.
  •  – Розлади харчової поведінки можна лікувати. Якщо спеціалізована команда з лікування РХП не доступна, в терапії повинна брати участь міждисциплінарна команда медичних працівників, якщо така є, і, якщо можливо, необхідне залучення осіб, які здійснюють догляд / родичів. Рекомендується працювати з родичами для надання підтримки пацієнтам в цьому процесі, незалежно від того, від якого розладу харчової поведінки страждає пацієнт. Лікування повинно бути зосереджене на психологічних, соціальних, харчових і медичних аспектах розладів харчової поведінки.

 

ЗАГАЛЬНІ СИМПТОМИ (пацієнти демонструють деякі, але не обов’язково всі з перерахованих):

  •  – Зміна поведінки, наприклад голодування, обмеження споживання енергії, труднощі з харчуванням, заперечення наявності апетиту, переїдання, самоіндукована блювота, зловживання проносними, використання діуретиків або таблеток для схуднення, надмірні фізичні вправи.
  •  – Незадоволення тілом
  •  – Спотворення образу тіла
  •  – Сильне бажання схуднути / сильний страх набрати вагу
  •  – Низька самооцінка
  •  – Психологічний дистрес
  •  – Заклопотаність їжею
  •  – Депресія і / або тривога / перепади настрою
  •  – Зниження лібідо
  •  – Відсутність прийняття хвороби
  •  – Соціальна ізоляція
  •  –  Фізичні симптоми
  •  – Надмірне збільшення ваги / втрата
  •  –  Відсутність або нерегулярні менструації
  •  – Порушення сну

Пацієнти з розладами харчової поведінки часто страждають від інших психічних і медичних супутніх захворювань, які необхідно усунути.

Завжди шукайте спеціалізоване лікування розладів харчової поведінки (добре навчених фахівців в області РХП) для пацієнта з розладом харчової поведінки, якщо воно доступне!

 

Мінімальний стандарт допомоги: кроскультурні інструкції щодо принципів допомоги при нервовій анорексії (НА).

Нервова анорексія добре описана історично і відома у всіх культурах. Вона часто характеризується спотвореним сприйняттям тіла та нав’язливим прагненням до худорби, що призводить до втрати ваги в одночас з хворобливим страхом набрати вагу. Пацієнти з НА зазвичай поводяться так, щоб перешкоджати набору ваги. Пацієнти з НА часто, але не завжди, мають недостатню вагу.

5 основних фактів про нервову анорексію:

  •  – Нервова анорексія – це психічний розлад з найвищим рівнем смертності в результаті як мультисистемних фізичних симптомів, так і самогубства.
  •  – Нервова анорексія зазвичай характеризується вираженою амбівалентністю щодо лікування і одужання.
  •  – Нервова анорексія включає психологічні симптоми (наприклад, спотворене сприйняття тіла), які зазвичай зникають довше, ніж відновлення ваги.
  •  – Нервова анорексія характеризується невиправдано високим впливом маси тіла або його форми на самооцінку.
  •  – Нервова анорексія має значний вплив на життя пацієнта та членів його родини.

 

5 найбільш важливих речей, яких необхідно дотримуватися в якості мінімального стандарту при лікуванні пацієнта з нервовою анорексією:

  •  – Припинити зміну харчової поведінки і відновити здорову вагу в якості пріоритету.
  •  – Запропонуйте пацієнту стратегії боротьби з тривогою, пов’язаною з прийомом їжі та збільшенням ваги.
  •  – Допоможіть пацієнтові зрозуміти короткострокові і довгострокові наслідки патологічної поведінки для його / її медичного та психічного здоров’я та для його / її життєвих планів.
  •  – Допоможіть пацієнтові досягти більш збалансованого почуття самооцінки, яке не залежить виключно від маси тіла / його форми.
  •  – Оцініть та лікуєте інші медичні / психіатричні супутні захворювання, якщо такі є.

 

5 речей, які потрібно зробити після того, як пацієнт з нервовою анорексією відновив здорову масу тіла:

  •  – Допоможіть пацієнтові підтримувати здорову вагу тіла.
  •  – Допоможіть пацієнтові розпізнати повернення симптомів якнайскоріше, щоб запобігти рецидиву.
  •  – Заохочуйте пацієнта слідувати гнучким дієтичним рекомендаціям, а не жорстким правилам для нормалізації суспільного життя і запобігання рецидивам.
  •  – Допоможіть пацієнтові впоратися з життєвими стресами і негативними емоціями, не контролюючи прийом їжі і / або форму тіла і вага.
  •  – Допоможіть пацієнтові виробити більш збалансоване уявлення про себе і про світ.

 

Мінімальний стандарт допомоги: кроскультурні інструкції щодо принципів допомоги при нервовій булімії (НБ)

Нервова булімія характеризується епізодами переїдання, що супроводжуються компенсаторною поведінкою. Переїдання означає вживання незвично великої кількості їжі за короткий час з суб’єктивним відчуттям втрати контролю над кількістю з’їденого. Приступи переїдання зазвичай супроводжуються почуттям провини та сорому. Компенсаторна поведінка включає спроби позбутися спожитої їжі (наприклад, блювання, прийом проносних або надмірні фізичні вправи).

5 основних фактів про нервову  булімію:

  •  – Нервова булімія добре описана історично і відома у всіх культурах.
  •  – Нервову булімію може бути важко розпізнати, тому що вага більшості (але не всіх) пацієнтів знаходиться в рамках середнього.
  •  – Нервова булімія може викликати руйнівні мультисистемні фізичні симптоми.
  •  – Нервова булімія часто характеризується важкими психологічними симптомами, а самооцінка надмірно залежить від форми тіла і ваги.
  •  – Нервова булімія часто характеризується високою імпульсивністю.

 

5 найбільш важливих речей, яких необхідно дотримуватися в якості мінімального стандарту при лікуванні пацієнта з нервовою булімією:

  •  – Допоможіть пацієнтові припинити переїдання і / або очищення.
  •  – Допоможіть пацієнтові регулювати емоції і справлятися з занепокоєнням іншими способами, крім переїдання і очищення.
  •  – Допоможіть пацієнтові структурувати прийоми їжі та уникнути обмеження в їжі, щоб запобігти циклу обмеження / переїдання / очищення.
  •  – Допоможіть пацієнтові зрозуміти короткострокові та довгострокові наслідки патологічної поведінки для його / її медичного і психічного здоров’я та його / її життєвих планів.
  •  – Оцініть та лікуєте інші медичні та / або психічні супутні захворювання, якщо вони є.

 

5 речей, які потрібно зробити після того, як у пацієнта з нервовою булімією відновилася нормальна харчова поведінка:

  •  – Допоможіть пацієнтові розпізнати повернення симптомів якнайскоріше, щоб запобігти рецидиву.
  •  – Допоможіть пацієнтові регулярно дотримуватися різноманітної і гнучкою дієти.
  •  – Допоможіть пацієнтові контролювати імпульсивність і використовувати функціональну поведінку, що впливає на настрій (наприклад, відволікання, самозаспокоєння, уважність, міжособистісні відносини).
  •  – Допоможіть пацієнтові розвинути більш збалансоване почуття власної гідності, яке не залежить виключно від маси тіла / його форми.
  •  – Допоможіть пацієнтові розробити стратегії подолання стресу і негативних наслідків.

 

Мінімальний стандарт допомоги: кроскультурні інструкції щодо принципів допомоги при приступоподібному переїданні (ПП)

Приступоподібне переїдання характеризується епізодами переїдання, за якими не слідує компенсаторна поведінка. Переїдання означає вживання незвично великої кількості їжі за короткий час з суб’єктивної втратою контролю над прийомом їжі. Приступ зазвичай супроводжується почуттям провини та сорому.

5 основних фактів про приступоподібне переїдання:

  •  – Приступоподібне переїдання – найпоширеніший розлад харчової поведінки.
  •  – Приступоподібне переїдання може включати в себе харчування під впливом емоцій.
  •  – Приступоподібне переїдання характеризується важкими психологічними симптомами, а самооцінка часто залежить від форми тіла і ваги.
  •  – Приступоподібне переїдання може бути пов’язано з надмірною вагою / ожирінням, але не всі пацієнти мають надлишкову вагу / ожиріння.
  •  – Приступоподібне переїдання може призводити до медичних ускладнень, пов’язаних з надмірною вагою / ожирінням.

 

5 найбільш важливих речей, яких необхідно дотримуватися в якості мінімального стандарту при лікуванні пацієнта з приступоподібним переїданням:

  •  – Зупиніть переїдання і допоможіть пацієнтові регулярно дотримуватися різноманітної та гнучкою дієти.
  •  – Допоможіть пацієнтові впоратися з життєвими стресами, використовуючи функціональні поведінкові способи, відмінні від переїдання.
  •  – Допоможіть пацієнтові регулювати емоції і справлятися з занепокоєнням іншими способами, крім переїдання.
  •  – Оцініть та направте (якщо можливо) на лікування, коли присутні інші медичні супутні захворювання.
  •  – Оцініть та лікуєте (якщо можливо) інші супутні психічні розлади, якщо вони присутні.

 

5 основних речей, які потрібно зробити після того, як пацієнт отримає мінімальний стандарт догляду:

  •  – Допоможіть пацієнтові розпізнати повернення симптомів якомога раніше, щоб запобігти рецидиву.
  •  – Допоможіть пацієнтові вести здоровий спосіб життя.
  •  – Допоможіть пацієнтові розробити стратегії подолання стресових ситуацій.
  •  – Допоможіть пацієнтові контролювати імпульсивність і використовувати функціональну поведінку, що впливає на настрій (наприклад, відволікання, самозаспокоєння, уважність, міжособистісні відносини).
  •  – Допоможіть пацієнтові мати більш збалансоване почуття самооцінки, яке в основному не залежить від форми тіла і ваги.

 

 Мінімальний стандарт допомоги: кроскультурні інструкції щодо принципів допомоги при уникаючому / обмежуючому розладі прийому їжі (ARFID)

Уникаючий / обмежуючий розлад прийому їжі характеризується або явною відсутністю інтересу до їжі, або униканням, основаним на сенсорних характеристиках їжі, або побоюваннями з приводу несприятливих наслідків прийому їжі. Як наслідок, може статися значна втрата ваги, дефіцит поживних речовин і / або погіршення психосоціального функціонування.

5 основних фактів про ARFID:

  •  – ARFID відрізняється від типових розладів харчової поведінки, тому що він не пов’язаний з проблемами образу тіла або поведінкою, яка перешкоджає збільшенню ваги.
  •  – ARFID може впливати на людей будь-якого віку, ваги і статі, але частіше трапляється в дитинстві.
  •  – ARFID може бути важко розпізнати, тому що симптоми дуже неоднорідні.
  •  – ARFID може уповільнити зростання під час розвитку.
  •  – ARFID може викликати серйозні симптоми (що стосуються і фізичного, і психічного здоров’я).

 

5 найбільш важливих речей, яких необхідно дотримуватися в якості мінімального стандарту при лікуванні пацієнта з ARFID:

  •  – Допоможіть пацієнтам і особам, які здійснюють догляд, виробити стратегії, що дозволяють впоратися з занепокоєнням, пов’язаним з прийомом їжі або травмуючими інцидентами, пов’язаними з прийомом їжі (наприклад, задухою, важким харчовим отруєнням).
  •  – Усуньте дисбаланс в харчуванні, лікуєте недоїдання і стимулюйте процес росту, якщо він повинен бути.
  •  – Допомагайте пацієнтам і особам, які забезпечують догляд, розширювати асортимент продуктів харчування, створити структуру і часте харчування, без примусового годування або погроз.
  •  – Заохочуйте батьків пацієнтів структурувати режим харчування своїх дітей, який включає в себе регулярні прийоми їжі без переїдання або постійного «перекушування», щоб не впливати на апетит під час їжі.
  •  – Мінімізувати / усунути психосоціальні порушення.

 

5 основних речей, які потрібно зробити після того, як пацієнт отримає мінімальний стандарт догляду:

  •  – Допоможіть пацієнтам і особам, які здійснюють догляд, розпізнавати повернення симптомів якомога раніше, щоб запобігти рецидиву.
  •  – Допоможіть пацієнтові вести здоровий спосіб життя.
  •  – Допоможіть пацієнтові підтримувати криву зростання за допомогою здорової ваги (для дітей).
  •  – Допоможіть пацієнтові розробити стратегії подолання стресових ситуацій.
  •  – Допоможіть пацієнтові дотримуватися гнучкої дієти, яка включає в себе широкий спектр продуктів, які досить різноманітні, щоб підтримувати його здоров’я і нормальне соціальне життя.

 

Корисні посилання на додаткові знання про розлади харчової поведінки (англійською):

Academy of Eating Disorders

https://www.aedweb.org/home

https://www.aedweb.org/resources/online-library/publications/medical-care-standards

https://higherlogicdownload.s3.amazonaws.com/AEDWEB/27a3b69a-8aae-45b2-a04c-2a078d02145d/UploadedImages/Learn/DSM5September2016Final.pdf

https://www.aedweb.org/resources/online-library/publications/nine-truths

https://www.aedweb.org/resources/publications/medical-care-standards

https://higherlogicdownload.s3.amazonaws.com/AEDWEB/27a3b69a-8aae-45b2-a04c-2a078d02145d/UploadedImages/Learn/AED-Language-ED_Full_NEW-Flyer_03_08_17-d.pdf

https://higherlogicdownload.s3.amazonaws.com/AEDWEB/27a3b69a-8aae-45b2-a04c-2a078d02145d/UploadedImages/Learn/Worldwide-ED-Rights-Flier-FINAL.pdf

National Institute for Health and Care Excellence

https://www.nice.org.uk/guidance/ng69

Royal Australian and New Zealand College of Psychiatrists

https://www.ranzcp.org/files/resources/college_statements/clinician/cpg/eating-disorders-cpg.aspx

American Psychiatric Association

https://www.psychiatry.org/patients-families/eating-disorders/what-are-eating-disorders

https://psychiatryonline.org/pb/assets/raw/sitewide/practice_guidelines/guidelines/eatingdisorders-watch.pdf

Відносини людей з їжею можуть бути складними, і у деяких порушення харчування пов’язане з минулими пережитими травмами. Розуміння зв’язку між розладом харчової поведінки і травмою важливо для визначення причини розладів харчової поведінки.

 

Зв’язок між розладом харчової поведінки і травмою

Є багато неправильних уявлень про розлад харчування, одне з яких в тому, що розлади харчової поведінки виникають просто через тиск агресивної культури дієти. І хоча повсюдні ідеали «стрункості», безумовно, можуть грати роль в розвитку РХП, іноді його поява може бути спробою заповнити порожнечу, внаслідок надзвичайно болючого або лякаючого досвіду.

Численні дослідження показують зв’язок між травмою і розладами харчової поведінки. За словами доктора медицини Керолін Кокер Росс, розлади харчової поведінки найчастіше зустрічаються у людей, які перенесли травму: у третини жінок з нервовою булімією, і 20% з приступоподібним переїданням, спостерігаються також ознаки посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Дослідження, проведене в 2018 році, показало, що студенти, які пережили травмуючу подію, стали вдаватися до переїдання, очищення за допомогою блювоти, а також до інших розладів харчової поведінки, щоб уникнути думок про неприємні спогади.

В ході дослідження з’ясувалося, що 74% студентів пережили, принаймні, одну травму протягом свого життя. Це могло бути сексуальне насильство, жорстоке поводження в дитинстві або ж вони мало не потонули. Трохи більше половини (52%) студентів з РХП мали також симптоми посттравматичного стресу (ПТС).

Численні дослідження також пов’язують травматичний досвід з розладами харчової поведінки у жінок-ветеранів війни. Жінки-ветерани, які перенесли військову сексуальну травму, більш схильні до виникнення у них анорексії, булімії або переїдання, ніж ті, у яких не було такої травми. Жінки, які зазнали інші види травм: жорстоке поводження в дитинстві, фізичне та сексуальне насильство, військову травму, також мали підвищену схильність до розладів харчової поведінки.

 

Роль харчування в переживанні травми

Здається, що розлади харчової поведінки і стани, пов’язані з травмою, такі як ПТСР, не мають нічого спільного, однак, вони тісно взаємопов’язані. Коли відбувається травмуюча подія, у людини можуть виникнути нав’язливі думки, спогади або кошмари про пережите. Такі люди можуть також страждати від всеосяжного почуття порожнечі, яку не вдається заповнити.

За словами доктора Керолін Росс, розлад харчової поведінки часто допомагає людям впоратися з наслідками травм, які руйнують їх повсякденне життя. Переїдання може бути способом заповнити наростаючу емоційну порожнечу, а примусова блювота способом «позбавити» тіло від негативних спогадів, думок або почуттів.

В інтерв’ю 2017 го року для Національної асоціації по боротьбі з розладами харчової поведінки доктор Росс сказала: «Логічно, ми розуміємо, що неможливо заповнити емоційну порожнечу їжею і позбутися від небажаних почуттів, спогадів або симптомів, спустошивши шлунок. Проте, обидва ці способи допомагають пацієнту впоратися з симптомами ПТСР або з невирішеною (і, можливо, підсвідомою) травмою».

Розуміння першопричини РХП в житті людини важливо для ефективного і тривалого лікування. Коли імпульс до розладу харчування викликаний травмою, пацієнту важливо лікуватися як від травми, так і від розладу харчової поведінки.

 

Травма-сфокусоване лікування розладів харчової поведінки

Не всі люди з розладом харчової поведінки отримали травму. Кожна людина має унікальну особисту історію, яка впливає на те, як протікає її розлад харчової поведінки. Ось чому так важливо звертатися за допомогою до професіоналів, які розуміють, що лікування від розладу харчової поведінки для кожного буде різним.

Для тих, хто пережив травму або в минулому піддавався жорстокому поводженню або приниженню, важливо також вилікуватися від травми під час терапії розладів харчової поведінки.

Ці два стани часто взаємопов’язані, тому досвід лікування повинен бути спрямований на одужання людини в цілому.

Орієнтований на травму підхід до лікування розладів харчової поведінки може допомогти вам або вашим близьким пережити будь-які минулі травми, і справлятися з імпульсом до розладу харчової поведінки.

Розлад харчової поведінки є складним захворюванням, викликаним безліччю факторів. Виявлення корінних причин, що спонукають людину до порушення харчування, може допомогти почати вести більш здорове і повноцінне життя.

 

Джерело  https://www.eatingdisorderhope.com/…/trauma-connects-disord…

Передісторія: Недостача батьківської турботи і гіперопіка вважаються визначальними факторами розладів харчової поведінки. Тим не менш, не у всіх симптомах була визначена їх роль. У жодній моделі не досліджувалася зв’язок між відносинами з батьками і рисами характеру, рівнем депресії і незадоволеністю тілом у пацієнта при розвитку симптомів. Мета дослідження – перевірка цих аспектів.

Методи: перехресні онлайн-опитування з використанням експертної вибірки включали соціодемографічні, антропометричні та анамнестичні дані, опитувальник розладів харчової поведінки, шкалу оцінки харчової поведінки, звіт по батьківському відношенні, Опитувальник Великої П’ятірки, що складається з 44 питань, і шкалу депресії CES-D. У дослідженні взяли участь 258 жінок (середній вік: 31,6; середній ІМТ: 23,3), яких розділили на чотири групи: 95 пацієнтів з розладами харчової поведінки; 117 без розлади харчової поведінки; 28 емоційних їдців; і 18 пацієнтів в стадії ремісії. Було проведено пат-аналіз.

Результати: ступінь батьківського піклування та гіперопіки не відрізнялася у пацієнтів з розладом харчової поведінки і без нього. Проте, недостача материнської турботи впливала на емоційне харчування, нестача батьківської турботи пов’язувалася з очищенням організму за допомогою блювоти, а дефіцит батьківської уваги викликав виникнення імпульсивних симптомів. Згідно моделювання структурними рівняннями, нижчий рівень батьківської турботи і більш високий рівень гіперопіки вказували на розвиток симптомів розладів харчової поведінки з більш сильним невротизмом, більш високим рівнем депресії і незадоволеністю тілом. За допомогою моделі пояснюється 25,5% розбіжності симптомів.

Висновки. Ступінь батьківського піклування та надмірної опіки не визначають пацієнтів з розладами харчової поведінки і без РХП; але вони впливають на тип і інтенсивність різних симптомів, що свідчить про важливість сприйняття пацієнтом зв’язків з батьками. Результати підкреслюють ставлення дисфункціонального зв’язку з батьком і невротизмом, як основним опосередкованим чинником особистості. Розвиток симптомів може пояснюватися впливом зв’язку з батьками та функціонуванням особистості пацієнта. Батьківська турбота і надмірна опіка, а також емоційна нестабільність пацієнта, депресія і незадоволеність тілом – це ті точки, через яке можливе втручання. Необхідно проводити тривалі дослідження, засновані на втручанні, для підтвердження результатів цього дослідження.

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations)

Введення: Соціокультурний вплив і наростаючий тиск засобів масової інформації встановлюють все нові стандарти стрункості. Прагнення схуднути в погоні за цією відповідністю, може стати важливим фактором у розвитку розладів харчової поведінки серед моделей. У літературі немає достатньо наукових даних на цю тему. В основі цього дослідження лежить напівстуктурований опитувальник. Його мета оцінити фактори ризику розладів харчової поведінки серед працівників індустрії моди, і довести, що тиск ЗМІ підвищує ризик РХП і може впливати на здоров’я населення.

Методи: в цьому міжнародному неоднорідному дослідженні взяли участь представники сфери моди, які відповідали на питання тесту по електронній пошті. В анкеті вивчалися особливості їх харчування, фізична активність і досвід в модній індустрії (відносини з агентом, самооцінка, ідеал краси, думка про вимоги до параметрів тіла і т.д.). Учасники були пов’язані між собою особистими професійними відносинами. Більшість з них це моделі (у віці 17-29 років), а також інші представники індустрії моди. Загальна кількість опитуваних 57: 53 жінки-моделі і 4 чоловіки-моделі, 5 агентів, 4 дизайнера, 2 стиліста, 3 фотографи, 1 візажист і 1 особистий тренер.

Результати: у 74% моделей виявили субклінічні симптоми, схожі на анорексію або булімію. П’ять жінок-моделей мали критерії DSM-5 нервової анорексії або нервової булімії. Середній ІМТ учасників склав 16,1. У інших представників модної індустрії майже або зовсім не було симптомів розладів харчової поведінки.

Висновки: Зростаючий і постійний попит на надмірну стрункість потенційно створює високий ризик розвитку розладів харчової поведінки серед моделей в індустрії моди, хоча також необхідно враховувати фонові фактори (психологічні, пов’язані з розвитком, сімейні та генетичні). Виходячи з відповідей дослідження, роль представників модної сфери може мати форму психологічного насильства. Сподіваємося, що це дослідження може надати цінну інформацію для розробки стратегій, покликаних попередити розвиток РХП у тих, хто має намір працювати топ моделями

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Психіатри зазвичай не цікавляться стоматологічною гігієною своїх пацієнтів, так само як і стоматологи не володіють інформацією про розлади харчової поведінки своїх клієнтів, і про те, як це може допомогти. Проте, зуби і ротова порожнина можуть повідомити багато про харчові звички, блювання, гастроезофагеальний рефлюкс і щоденні болі у пацієнтів. Пояснення причин виникнення різних видів зубних пошкоджень від карієсу до ерозії зубів, стирання, зношування зубів і розташування цих проблемних місць допоможе поліпшити розуміння етіопатогенних факторів. Важкий бруксизм – це типове порушення функції з значними наслідками, такими як втрата зубної тканини, розлади СНЩС і перелом зубів. Зуби і посмішка також формують і самооцінку, а лікування зубів – це не тільки соматичний підхід до болю і функціонуванню організму, але і хороша можливість зробити вклад у зміну звичок харчування. Для практикуючого стоматолога такі проблеми як медикаментозне зниження швидкості слиновиділення, лікування бісфосфонатами, гіпокаліємія, остеопороз – це труднощі, що перешкоджають лікуванню, і деякі фахівці вважають за краще відкласти процедуру. Для поліпшення своїх знань їм необхідні підказки психіатрів. У той же час психіатри могли б скористатися інформацією від колег-стоматологів для кращого розуміння харчових звичок своїх пацієнтів.

Ідея «лікування, орієнтованого на пацієнта» вперше була введена в геріатрії. Цей приклад краще за все ілюструє участь стоматолога в лікуванні пацієнтів з розладами харчової поведінки. У 2009 році Рейнольдс описав цей підхід у такий спосіб: «Мета медичної допомоги, орієнтованої на пацієнтів, полягає в тому, щоб дати їм можливість стати активними учасниками свого лікування». Серйозні пошкодження в ротовій порожнині вимагають часу і декількох прийомів для відновлення функціональності та естетичності. Стоматолог є частиною медичної команди, він допомагає пацієнтові в лікуванні зубів, а також робить свій внесок в одужання від розладів харчової поведінки.

Зв’язок між психіатрією і стоматологією має бути посилений для кращого розуміння роботи один одного і, особливо, для розробки спільного підходу в лікуванні пацієнтів з розладами харчової поведінки. Соматичний підхід до лікування зубів тепер є обов’язковою вимогою. Психологічний вплив відновлення зубів потребує подальшого вивчення.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Люди з розладами харчової поведінки (РХП) демонструють складнощі з регулюванням емоцій. Часто це пов’язують з розладами харчової поведінки, в результаті якої люди значно пригнічують небажані / неприємні емоції / думки. Порушення регулювання емоцій – це встановлений фактор трансдіагностичного ризику для розвитку / підтримки РХП1. Ігнорування досвіду, як трансдіагностичне патологічне функціонування регулювання емоцій, грає центральну роль в етіології / підтримці психопатології, також присутній в спектрі РХП2. Самокритика, негативне / вороже ставлення до себе, асоціюється з симптомами РХП. Мета цього дослідження у вивченні взаємозв’язку між обмеженням прийому їжі і складнощами з регулюванням емоцій у пацієнтів з РХП, а також у виявленні потенційних посередників для цього взаємозв’язку.

Методи. У цьому перехресному дослідженні взяли участь 102 пацієнта з РХП (Маge = 28,1, SD = 10,60; MBMI = 19,99, SD = 5,47). Вони відповідали критеріям DSM-5 для AN-R (нервова анорексія, обмежувальний тип) (37,3%), AN-BP (нервова анорексія, очисний тип) (9,8%), BN (булімія) (27,5% ), BED (приступоподібне переїдання) (7,8%) або OSFED (інші встановлені порушення харчування або РХП) (17,6%). Аналіз відмінностей між групами проводився з використанням багатовимірного дисперсійного аналізу (MANOVA), з метою дослідити статистично значущі відмінності в трьох рівнях залежною змінною (залежна змінна; частота обмежень в їжі, відповідно до вимірів РХП-15) з точки зору труднощів регулювання емоцій і пов’язаних трансдіагностичних психологічних процесів. Метод багаторазової генерації вибірок на базі наявної вибірки (5000 поправок генерацій повторних вибірок, 95% довірчі інтервали), використовувався для вивчення зв’язків між змінними і для перевірки передбачуваних непрямих і прямих ефектів.

Результати. Результати MANOVA виявили істотні багатовимірні відмінності між рівнями залежної змінної щодо складнощів з регулюванням емоцій та пов’язаних психологічних процесів, формула Вілкса λ = 0,29, F (2, 94) = 2,67, р <0,001, η2 = 0,46. Була оцінена модель послідовного множинного посередника, в якій X (обмеження в їжі) викликав M1 (ігнорування досвіду), що, в свою чергу, викликало M2 (самокритику), де Y останній знаменник (труднощі з регулюванням емоцій). Всі лінії статистично значущі. Після введення посередників в модель прямий ефект між X і Y стає статистично значущим, c ‘= 0,939, t (105) = 4,079, p = 0,234. Всі непрямі ефекти значні і позитивні. Ця модель склала 52% від загальної дисперсії складнощів регулювання емоцій в клінічній вибірці РХП (F (3, 105) = 37,942, р <0,001).

Обговорення. Це дослідження експериментально підтверджує зв’язок частоти прийому їжі зі збільшенням ступеня складнощів регулювання емоцій і трансдіагностичних дезадаптивних процесів. Крім того, дослідження також дає уявлення про патогенні шляхи, за допомогою яких трансдіагностічні процеси (ігнорування досвіду і самокритика) можуть впливати на взаємозв’язок між обмеженням в їжі і складнощами з регулюванням емоцій у людей з РХП. Результати клінічної і дослідницької роботи є предметом подальших обговорень.

 

Автори: Rodrigues, Tania; Vaz, Ana Rita; Vieira, Ana Isabel; Brandao, Isabel; Timoteo, Sertorio; Nunes, Patricia; Machado, Paulo.

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Традиційні програми лікування нервової анорексії успішні у відновленні ваги; однак, найчастіше люди повертаються до звичної поведінки і частота рецидивів висока. За 10 років ми розробили інноваційну модель лікування для поліпшення результатів у наших пацієнтів. Крок за кроком ми вибудували «Сенсорний шлях турботи» для пацієнтів з нервовою анорексією, виходячи з наступної психопатологічної гіпотези: нервова анорексія пов’язана з проблемами інтеграції сенсорних функцій в ранньому віці, а сенсорні стимули допомагають пацієнтам сприймати зовнішню інформацію, яка підтримує розумовий процес. Завданням дослідження було отримання результатів терапевтичного впливу з використанням сенсорного сприйняття і, зокрема, нюхових стимулів на нервову анорексію.

План ольфакторної сенсорної терапевтичної групи: ми пропонуємо повний, денний або поетапний стаціонар або амбулаторне лікування. Розвиток сенсорних навичок рекомендується виконувати у форматі групових занять. У той же час, психіатр і педіатр укладають договір з пацієнтом з приводу індивідуальної і групової психотерапії. Щотижнева терапевтична група організована міждисциплінарною командою (психіатри, психологи, медсестри, танцювальні терапевти) і включає в себе більше 6 пацієнтів. Спочатку кожнму пацієнту представляють три категорії ароматів у вигляді смужок (харчові, деревні, квіткові), які дають кожному по три рази. 3 кола дозволяють відчути різні ноти аромату і викликати, пов’язані з ними спогади. З другого кола пацієнти можуть розповідати, записувати або замалювати свої історії і спогади. В процесі півторарічної терапії спливає багато спогадів. Учасники цього семінару підлітки від 12 до 20 років, хлопці і дівчата, з діагнозом нервова анорексія DSM 5, що знаходяться на стаціонарному та амбулаторному лікуванні.

Цілі групової терапії: зняти яскраво виражені заборони на вживання їжі, зменшити бажання контролю над взаємовідносинами, над ставленням до себе і знизити потребу в лібідінізаціі тіла і психіки.

Результати: З початку ольфакторної сенсорної терапевтичної групи ми спостерігаємо: зменшення середньої тривалості стаціонарного лікування на 50%, більш швидке зростання ІМТ і можливість дослідження переносу, завдяки гарному терапевтичному альянсу.

Висновок: в системному лікуванні нервової анорексії у підлітків, використання сенсорних відчуттів і їх зв’язок зі спогадами та емоціями допомагає зняти заперечення, розщеплення, і зменшити болісні відчуття, пов’язані з необхідним відновленням ваги.

Автори: E Dor-Nedonsel, A Serpa-Rouede, LE Dumas, F Askenazy

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Розпізнавання сенсорних відчуттів можна назвати сполучною ланкою між тілом і навколишнім середовищем, що сформувалося в цілях адаптації. В літературі наводяться приклади порушення нюхових здібностей при різних психіатричних патологіях, включаючи нервову анорексію. Це протокольне дослідження націлене на оцінку терапевтичної дії ольфакторної сенсорної групи, сформованої серед хворих на анорексію, які проходили спеціалізоване лікування.

Методи: протокольне дослідження це багатоцентрове рандомізоване відкрите інтервенційне дослідження, проведене протягом 6 місяців з пацієнтами у віці до 20 років з рестриктивною нервовою анорексією. Основна мета протокольного дослідження полягає в тому, щоб порівняти ефективність шестимісячного лікування в сенсорній терапевтичній групі зі звичайним індивідуальним лікуванням. Основним показником є збільшення індексу маси тіла (ІМТ) між цими двома групами. Вторинна мета полягає в тому, щоб порівняти розвиток клінічної картини, сенсорне і нейрокогнітівне сприйняття, тривалість перебування в стаціонарі і терапевтичний альянс. Вторинними показниками є опитувальники: EAT-40, Наявність дитячої депресії (CDI), Наявність депресії Бека (BDI), Коефіцієнт аутизму (AQ), Сенсорний профіль, Терапевтичний альянс (HAQ), Загальна клінічна картина (CGI) і завдання когнітивно-відновлювальної терапії (CRT).

Експериментальне лікування: Ольфакторна сенсорно-терапевтична група була розроблена на факультеті Університету дитячої та підліткової психіатрії (UDCAP) в дитячій лікарні Ніцци – Ленваль і продемонструвала ефективність при відсутності наукових результатів. Ця щотижнева терапевтична група організована багатопрофільною командою (психіатри, психологи, медсестри, танцювальні терапевти) і включає понад 6 пацієнтів. Основна гіпотеза полягає в тому, що нюх допомагає пацієнтам сприймати зовнішні стимули, які допомагають розумовому процесу. Після того, як пацієнти вдихають запахи їжі, квітів і дерева, вони повинні намалювати і записати свої враження, звільняючи приємні або неприємні спогади. Протокол дослідження буде рандомізований дослідним центром після спеціального навчання ольфакторної сенсорної терапевтичної групи, проведеного Університетом дитячої та підліткової психіатрії.

Висновок: Клінічна експертиза ольфакторної сенсорної терапевтичної групи повинна мати докази ефективності. Це лікування може бути відтворене в іншому центрі відповідно до протоколу лікування.

Автори: Л.Е. Дюма, Е Дор Недонсель, Ф Ашкеназ

Дослідницька група: Ф Бат, П Джірардін, C Гійом

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Танцювальна-рухова терапія відноситься до широкого спектру інтервенцій, які використовуються для поліпшення фізичного, психічного, емоційного і духовного самопочуття пацієнтів, часто в груповому форматі. Поки що доказової бази для використання таких інтервенцій в лікуванні РХП мало, хоча деякі дослідження показують, що йога може зменшити симптоматику у пацієнтів з розладами харчової поведінки. Відповідно до клінічних звітів, участь в Танцювально-руховій терапії може мати несприятливі побічні ефекти, перешкоджати одужанню або навіть погіршити РХП-патологію. Тому вкрай необхідно досліджувати те, як пацієнти самостійно приймають рішення про необхідність участі в руховій терапії. У цьому дослідженні ми вивчаємо, як пацієнти з широким спектром патології розладів харчової поведінки реагують на участь в груповій танцювально-руховій терапії в амбулаторних умовах.

Методи: дані були зібрані з використанням якісного, феноменологічного методу, розробленого спеціально для цього дослідження. Досліджуваними були 12 пацієнтів з діагнозами: нервова анорексія, булімія, нервовий розлад або розлад харчової поведінки (DSM-V), які проходили амбулаторне лікування від розладів харчової поведінки в Норвегії. Протягом 6 – 12 місяців всі досліджувані активно брали участь в танцювально-руховій терапевтичній групі, що включає заняття йогою, танцями або спортом. Досліджуваних детально розпитували про їхній досвід такої терапії. Щоб отримати повне розуміння лікування, матеріал інтерв’ю було погоджено зі спостереженнями двох незалежних дослідників. Всі дані матеріалу були розшифровані дослівно та проаналізовані з використанням * QSR-Nvivo.

Результати: аналіз привів до двох основних тем: «Рух всередині» і «Корисний простір». «Рух всередині» – це ті почуття, яке досліджувані переживали під час групи. «Корисний простір» – це те, як група щотижневої танцювально-рухової терапії сприймала цей досвід – як допомогу чи ускладнення в одужанні від розладів харчової поведінки. Основні теми послідовно відзначалися при різних видах занять групової рухової терапії та патології розладів харчової поведінки. Результати представлені чотирма прототипами, що ілюструють основні висновки в зв’язному і розповідному форматі.

Висновок: участь в танцювально-руховій терапії може допомогти пацієнтам з розладами харчової поведінки отримати доступ до широкого спектру тілесних відчуттів і почуттів, яких вони зазвичай прагнуть уникнути або не можуть випробувати в силу обмежень. Залежно від того, як терапевт привносить структуру та допомагає пацієнтові усвідомити переживання в групі РХП-патології, танцювально-рухова терапія може як допомогти, так і перешкодити одужання пацієнтів.

Автори: Бенедикт Харілай Валле, Гуро Уїллер Одден, Маргрет Сігер Халворсен, Кьерсті Солхауг Гулліксен

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Все більше і більше досліджень присвячено питанню спокою, що є результатом практик усвідомленості. Спокій – це стабільний і незалежний від зовнішніх факторів психічний стан або риса характеру, який зберігається незалежно від афективної валентності стимулів або ситуацій (Десбордо і ін., 2015) при якому не спостерігається відмінностей в реагуванні або уникнення позитивних, так само як і негативних стимулів (Джуно та ін.). У стані спокою ставлення до їжі і до тіла характеризується менш екстремальними реакціями і зниженням звичного реагування та уникнення імпульсів.

У зв’язку з цим, спокій може бути важливою рисою для запобігання розладів харчової поведінки та ожиріння. Щоб почати досліджувати цей взаємозв’язок, ми провели кілька кореляційних досліджень. Після створення і підтвердження опитувальника для дослідження спокою на загальному населенні (EQUA-S, N = 265), ми провели перше онлайн дослідження на молодих жінках (N = 172). Результати показують  що  жінки з більш високими показниками спокою мали нижчі показники за Переліком розладів харчової поведінки (EDI; Гарнер, Олмстед і поливу, 1983) і також згідно Голландському Опитувальнику з Харчової Поведінки (DEBQ; Стрий, Фріхтерс, Бергерсена, Деферс, 1986), таким чином, чим вищий рівень спокою, тим нижче ризик розвитку розладів харчової поведінки. Учасники також показали більш нейтральну валентність оцінки по відношенню до людей з меншою або більшою вагою і меншу напругу, коли оцінювали самі себе. Ми також виявили опосередкований ефект негативного впливу (PANAS-N; Вотсон, Кларк, Теледжен, 1988) на взаємозв’язок між спокоєм і показниками EDI, що відповідає загальновідомим факторам ризику захворювань розладами харчової поведінки (Стайса, 2001).

Інше коротке дослідження з дорослими без розладів харчової поведінки (N = 52) показало ті ж результати при оцінюванні реакції на харчові стимули. Так, люди з більш високим рівнем спокою оцінюють валентність харчових стимулів як більш нейтральні, у порівнянні  з  людьми з низьким рівнем спокою. Ці результати можуть бути багатообіцяючими для запобігання проблем з харчовою поведінкою і для майбутніх досліджень.

Автори: Катерина Джуно; Майкл Дамбрун; Ребекка Шенкленд – Клермон-Ферран, Франція

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії і булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Відновлення розладів харчової поведінки відбувається комплексно. Фактично, дослідження показують, що повне одужання досягається через відносини з собою, іншими та наявністю більш високої мети. Лікування є найбільш успішним, коли клієнти розвивають відносини з самими собою, не дивлячись на розлад харчової поведінки; налагоджують зв’язок з іншими; і знаходять більш глибоке почуття власної гідності і цілі. Ця робота дає надію і мотивацію, необхідні для одужання, і надихає продовжувати розвиватися, коли клієнти припиняють лікування.

 

Відносини з собою: розвиток самоспівчуття.

Клієнти з розладами харчової поведінки часто відчувають глибокий сором, який блокує їх зв’язок з собою та іншими. Самоспівчуття є протиотрутою від сорому і створює основу для відносин. Самоспівчуття – це навик, який може стати частиною одужання. Співчуття до себе дозволяє нам бути делікатним з собою, одночасно дозволяючи діяти, щоб ми могли підтримувати себе і розвиватися. Самоспівчуття дозволяє нам діяти зі своєї автентичності та уразливості, забезпечуючи справжню основу відносин з собою та іншими.

Практика самоспівчуття часто може бути під загрозою в процесі відновлення. Частиною розладу харчової поведінки є те, що клієнти часто вступають в критичну розмову з самим  собою, оскільки це щось, що їх захищає і є передбачуваним. Клієнти часто відчувають, що співчуття до себе призведе до того, що справи вийдуть з-під контролю або що вони знизять свої стандарти і почнуть жаліти себе. Насправді, самоспівчуття є компонентом здорового внутрішнього виховання. Ми знаємо, що кращі батьки ті, які забезпечують виховання та структуру. Дітям батьків, які дають тільки структуру і вимоги, часто не вистачає впевненості та відчуття благополуччя. Проте, саме так ми часто виховуємо себе. Замість цього клієнти повинні заново вчитися тому, як внутрішньо вирощувати себе за допомогою виховання і структури, що включає в себе і практику самоспівчуття. Коли клієнти вчаться демонструвати співчуття до себе, вони створюють основу для здорових відносин з самими собою.

Самоспівчуття складається з трьох компонентів (Neff, 2015)

  1. Уважність. Уважність в співчутті до себе – це просто акт визнання нашого власного емоційного болю. Це може бути просте спостереження: «Мені боляче». Усвідомлений крок у співчутті до себе дозволяє нам відокремитися від болю, а не злитися з ним.
  2. Людські переживання: всі ми люди, і цей компонент нагадує нам, що ми не самотні в нашому болі. Може бути, що інші не зазнали нашого конкретного виду страждання, але почуття емоційного болю є частиною стану людини, і зв’язок через цей біль є частиною лікування.
  3. Доброта до себе. Доброта до себе – це просто розмова з самим собою, як з другом, що відчуває емоційний біль. Ми часто говоримо собі «стань жорсткіше» і «не будь таким слабаком». Замість цього ми повинні сказати собі те, що скажімо другу: «Це складно. Ти відчуваєш себе самотнім».

 

Відносини з іншими: цілющі відносини

На додаток до відносин з собою, відносини з іншими важливі в процесі відновлення. Розлади харчової поведінки часто залишають після себе сліди як після битви. На розлади харчової поведінки також впливають сім’ї та близькі, і вони часто відчувають себе безпорадними в їх одужанні. Зцілення цих відносин може створити фундамент для відновлення після розривів, які відбулися, і може стати прикладом вирішення майбутніх можливих конфліктів у відносинах. Розлад харчової поведінки часто може як відштовхувати людей, так і притягувати їх до себе. Клієнти можуть вивчити способи присутності в стосунках без використання розладів харчової поведінки і сформувати відносини на здоровій основі.

 

Відносини з іншими: розвиток зв’язків на основі відновлення

На додаток до зцілення минулих відносин, відновлення дає можливість для створення нових відносин зі справжнім зв’язком. Люди, які страждають від розладів харчової поведінки, часто страждають на самоті, приховуючи свою хворобу, яка відділяє їх від інших. Розлад харчової поведінки часто блокує зв’язок і запобігає справжній вразливості. Через відновлення клієнти можуть  заявляти про себе і своє існування. В процесі лікування клієнти розвивають відносини з тими, хто пройшов цей шлях відновлення. Відносини, які розвиваються по-справжньому зі спрямованістю на відновлення, можуть служити основою для відновлення життя поза лікуванням.

 

Відносини з вищою метою: знайти сенс в повсякденному житті

Робота через відносини також дає клієнтам зв’язок з навколишнім світом, відкриваючи їм очі на багатство і красу життя. Їжа стає джерелом задоволення. Пообідня прогулянка – можливістю оцінити красу природи. Мистецтво, слова і музика дозволяють виразити себе. Дослідження показують, що люди, які повністю одужують, часто ідентифікують свою духовну роботу як визначальний фактор в процесі відновлення. На жаль, духовною роботою часто нехтують як частиною лікування. Для клієнтів важливо визначити свої цінності і цілі у відновленні. Ми обговорюємо, що клієнти виліковуються від своїх розладів харчової поведінки, але не менш важливо визначити, що саме вони «лікують». Коли клієнти можуть включити в своє одужання більш високу мету і значення, вони виявляють, що їх одужання має цілісність і спрямованість.

Аспекти відносин у відновленні повинні бути розглянуті і включені в лікування. Відносини з собою, іншими та вищою метою є невід’ємною частиною того, ким ми є як люди, і побудови життя в процесі відновлення. Включення роботи через відносини в лікування дає клієнтам основу для повного одужання.

Джерело https://www.nationaleatingdisorders.org/blog/eating-disorders-recovering-through-relationship?fbclid=IwAR3F8RHATQSbGEuWTplPCPj8KbrEpWnaf8DuKgdTBTWG6vubT2Zj7pG45Ds

Мене турбує моя вага, моє харчування та зовнішній вигляд.
Але як я можу дізнатися, чи це все вийшло із під контролю?

Ось кілька питань, які допоможуть вам дізнатися про вас більше:

  1. Чи почуваюся я хворою, бо відчуваю дискомфорт після переїдання?
  2. Чи турбує мене, що я, можливо, не контролюю що я їм?
  3. Чи я втратив/ла більше 6-ти кілограмів за 3 місяці?
  4. Чи говорять мені інші люди, що я занадто худий, в той час як я вважаю себе занадто товстим?
  5. Чи можу я стверджувати, що їжа має велике значення в моєму житті?

Якщо ви відповіли «так» щонайменше на два з цих питань, велика ймовірність, що у вас є розлад харчування, відомий як “нервова анорексія”, або анорексія з булімічними розладами. Це означає, що ви чергуєте періоди дієти з періодами, коли ви не можете контролювати харчування, в результаті яких виникає потреба в компенсації – наприклад, спричинення блювання, надмірно фізичні вправи тощо.

Особи, яких найбільше це стосується:

  • допідросткового віку дівчата
  • дівчатка-підлітки;
  • молоді жінки;
  • моделі, танцюристи та люди, які займаються спортом, де вимагається постійний контроль ваги або надвитривалість.

Що означає термін “розлад харчової поведінки”?

Розлади харчування (від анг. Eating Disorders) – це харчові звички або поведінка, які відрізняються від інших людей, що живуть у тому ж харчовому, соціальному та культурному середовищі. Вони призводять до психічних та тілесних порушень. Найпоширенішими порушеннями, невраховуючи заїдання стресу та переїдання, є нервова анорексія та булімія. У 9 випадках із 10 страждає дівчина чи жінка, проте чоловіки також можуть піддаватися цій хворобі.

Анорексичною поведінкою називають відмову від їжі, в той час як людина насправді помирає з голоду (нервова анорексія), або відмова набирати вагу, незважаючи на те, що організм виснажений (нервова анорексія, або анорексія з булімічними (переїдання) епізодами). Щоб уникнути зайвої ваги, людина з анорексичною поведінкою може вдатися до фізичної гіперактивності та / або до самовільного виклакання бл ювання чи до надмірного вживання проносних, нав’язливого контролю ваги. Ці різні обсессії врешті-решт керують життям людини. Їх самооцінка залежить від здатності контролювати вагу, і це в свою чергу створює залежність від депривації.

Наслідки можуть бути дуже серйозні: фізіологічні (ризик остеопорозу, підвищений ризик серцево-судинних захворювань, безпліддя та інші) психічні (труднощі з контролем емоцій, тривожність, зниження самооцінки, депресії тощо) та соціальні (ізоляція, замикання в собі).

З урахуванням вище вказаного, важливо не намагатися впоратися з цими труднощами наодинці, оскільки вони рідко вирішуються самостійно. Вони також можуть по-справжньому зіпсувати життя.

Що я можу вдіяти?

Ви можете обрати один із наступних варіантів:

  • Зверніться до лікаря-терапевта, педіатра та / або психіатра, з яким ви зможете скласти відповідний план медичної допомоги. Цей лікар повинен надати комплексний медичний догляд, залучаючи різних людей для вирішення психічних, харчових та тілесних аспектів вашої проблеми.
  • Зверніться за допомогою до психотерапевта, щоб виразити і зрозуміти свої відчуття, – все це допоможе вам подолати труднощі та продовжити жити дальше, а також допомогти вам змінити свої звички і почувати себе краще.
  • Приєднайтесь до групи підтримки чи організації, що спеціалізується на порушеннях харчування. Члени цих організацій часто мають великий досвід подібного роду. Деякі з них самі стикалися з такими проблемами і одужали.
  • Не відмовляйтесь від підтримки близької вам людини, яка може допомогти вам у повсякденному житті. Ви зможете отримати емоційну підтримку, коли ви сумніваєтеся чи хвилюєтесь, чи просто бути з кимось на шляху до одужання.
  • З вашими близькими та / або вашим лікарем ви також можете обговорити можливість госпіталізації, особливо якщо ви відчуваєте сильне фізичне або психічне в иснаження, або якщо ваша сім’я страждає через ваш стан. В наш час до госпіталізованої людини та її родини ставляться бережно. Таке рішення дає «перерву» для двох сторін. В лікарні діють багато доступних програм, що включають декілька дисциплін або спеціальностей (індивідуально підібрана програма харчування, щоденні терапевтичні зустрічі та групові заходи, такі як групи підтримки, арт-терапія, драматичні групи, спортивні та культурні заходи).
  • Є веб-сайти, де можна знайти підтримку та допомогу: FNA-TCA (www.fna-tca.com) та AFDAS-TCA (www.anorexieboulimie-afdas.fr) може допомогти вам у пошуку.

Я зможу одужати?

Так, зможете, тільки пам’ятайте:

  • Чим раніше ви проконсультуєтесь з лікарем, тим більше шансів уникнути анорексії, яка руйнує ваше життя і переходить у хронічну форму; і тим більше шансів уникнути найсерйозніших фізичних наслідків.
  • Чим раніше ви проконсультуєтесь, тим легше подолати фізичний і психічний біль, переживання.
  • Чим раніше ви звернетесь по допомогу, тим швидше ви одужаєте і почуватиметесь краще та впевненіше.

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Особливості

  • Нервова анорексія —це розлад харчування, який має багатофакторне походження; цей процес пов’язаний з індивідуальними та зовнішніми факторами. Одним із потенційних діагнозів: ризик смерті та багато фізичних та психологічних ускладнень.
  • Анорексію слід виявляти на ранніх етапах та своєчасно лікувати

Рання діагностика та лікування

Переваги раннього діагностування є наступними:

  • знижується ризик хронічних та фізичних захворювань, психіатричних та психосоціальних ускладнень
  • надається повна інформація про нервову анорексію та її наслідки, і з пацієнтом та його/її родичами може бути сформований справжній терапевтичний союз.

Слід поставити діагноз при наявності таких обставин:

  • групи підвищеного ризику: дівчатка-підлітки, молоді жінки, моделі, танцівниці та ті, хто займається спортом, особливо на конкурентоспроможній основі. А також осіб, котрі через певні хвороби дотримуються дієти, такі як: діабет першого типу та сімейна гіперхолестеринемія;
  • за наявності певних ознак (див. Таблицю нижче).

Дослідження: методика

Питання, які потрібно задати:

  • одне або два питання щодо можливого розладу харчування, наприклад: “чи у вас коли-небудь були проблеми з вагою чи харчуванням? ” або: “чи є хтось із близьких, хто вважає, що у вас є проблеми із харчуванням? “;
  • анкета DFTCA (франц. анкета щодо визначення розладу харчування, створена на основі анкети SCOFF), в якій дві позитивні відповіді прогнозують розлад харчової поведінки:
  1. Чи виникає у вас потреба блювання, коли є неприємне відчуття ситості?
  2. Ви хвилюєтесь, що не контролюєте те, що їсте?
  3. За останній період ви втрачали більше 6 кг за три місяці ?
  4. Чи вважаєте себе товстою/товстим, в той час як інші кажуть, що ви занадто худі?
  5. Ви вважаєте, що їжа впливає на ваше життя?

Моніторинг антропометричних параметрів:

  • темп росту, вага та ІМТ (індекс маси тіла) – слід регулярно контролювати у дітей та підлітків, для того щоб виявити будь-які порушення росту та обчислити індекс маси тіла (ІМТ = вага (кг) / зріст2 (м2));
  • ІМТ також слід контролювати у дорослих.

Ознаки нервової анорексії

 

У дітей (за відсутності конкретних критеріїв і дітей віком від 8 років)

  • Уповільнений ріст
  • Зниження  ІМТ (крива індексу маси тіла)
  • Періодична нудота або біль у животі
У підлітків (крім зниження показника зросту чи схеми ІМТ)
  • Підлітків приводять батьки через проблеми з вагою, харчуванням або анорексією
  • підлітки із пізнім статевим дозріванням
  • підлітки (жін. стат.) з аменореєю (первинною або вторинною) або нерегулярними місячними, більш ніж 2 роки після першого періоду
  • надмірне навантаження
  • надмірна інтелектуальна робота
В дорослих
  • Втрата ваги> 15%
  • ІМТ <18,5 кг / м2
  • Відмова набирати вагу, незважаючи на низький ІМТ
  • Вторинна аменорея у жінок
  • Помітно знижене лібідо та ерекція у чоловіків
  • Надмірне навантаження
  • Надмірна інтелектуальна робота
  • Безпліддя

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Червень 2010 року

Рівень медичого обслуговування

Залежно від обставин та тяжкості стану, пацієнти лікуються амбулаторно (з різною інтенсивністю допомоги), та / або стаціонарно.

Спочатку надають допомогу в амбулаторних умовах, у випадку якщо не існує надзвичайних ситуацій фізичного або психіатричного характеру.

Слід звернути увагу на послідовність та безперервність лікування на різних етапах, а також на залучених людей. Зокрема, якщо пацієнт потрапив до лікарні:

  • стаціонарне лікування повинне проходити одразу після амбулаторного, – це означає послідовне переміщення в денний стаціонар, або принаймні у вигляді відвідувань лікаря, так як пацієнти не покидають лікарні повністю здорові.
  • медперсонал, відповідальний за прийом, повинен впевнитися, що пацієнт продовжує лікування, або прийняти наступні міри. Для цього слід контактувати в телефонному режимі під час госпіталізації, обов’язковими є інформаційні зустрічі між поточними та майбутніми групами по догляду. Також необхідно, щоб виписка з історії хвороби оперативно була розприділена. Пацієнт та його родина повинні брати участь в організації по догляду.

Багатопрофільне амбулаторне спостереження

Залучені люди

Лікуючий терапевт надає багатопрофільну спеціалізовану допомогу після підтвердження діагнозу, дотримуючись терапевтичного альянсу. Догляд повинен забезпечувати команда щонайменше з двох медичних працівників, яка, як правило, включає наступних:

  • психіатр або дитячий психіатр або психолог, через психологічні наслідки і загальні психіатричні супутні захворювання цього захворювання;
  • медик, який може бути вашим дільничним терапевтом (лікар загальної практики або педіатр), якщо він готовий взяти на себе відповідальність.

Надання високопрофільної медичної допомоги

лікування узгоджується лікарем-координатором, якого можна вибрати згідно наступних вимог:

  • ситуації пацієнта (вік; розвиток та тяжкість захворювання; медісторія; вибір пацієнта);
  • особа в багатопрофільній команді, яка має найбільший досвід та можливість лікувати.

Ступінь тяжкості

Рекомендується проводити загальну оцінку пацієнта, яка повинна включати фізичну, харчову та психологічну оцінку, а також сімейну та соціальну динаміку. Таке оцінювання може виявити ознаки серйозних захворювань, в основному тих, які  потребують госпіталізації. Його слід проводити із періодичністю принаймні раз на місяць, при підтвердженому діагнозі, або частіше, якщо стан пацієнта змінюється або прогресує.

Терапевтичне лікування

Необхідна вага

З метою запевнення/ заспокоєння, слід обговорити з пацієнтом необхідність збільшити вагу (досягати її поступово).  Необхідна маса визначається відповідно до віку, колишньої ваги та ваги для жінок, в яких відновлюється менструація та овуляція. Основною задачею для пацієнтів є припинення худнути, а не думки про набрану вагу. Набір маси тіла, збільшення показника на 1 кг/місяць для амбулаторних пацієнтів є цільовим завданням. Слід контролювати відновлення годування, водно-сольовий баланс, рівень фосфору (через можливі серцево-судинні ускладнення).

Цілі психологічної допомоги

Задачі психологічної допомоги стосуються самої особистості та сім’ї. Вибір типу психотерапії залежатиме від пацієнта, його / її друзів та родини, віку пацієнта, мотивації та стадії захворювання. Найпоширенішими формами психотерапії (індивідуальної, сімейної чи групової) є підтримуючі терапії, психодинамічна або аналітична, поведінкові та когнітивні поведінкові терапії (з анг. Cognitive behavioral therapy) та системна чи стратегічна терапія. Сімейну терапію рекомендують дітям та підліткам (ступінь В).

Мотиваційні підходи являються найефективнішими на ранніх етапах лікування. Обрана психотерапія повинна тривати принаймні один рік після помітного клінічного поліпшення. Зазвичай лікування анорексії триває кілька років через її хронічний характер.

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Червень 2010 року

Не існує єдиного критерію, щодо поступлення до лікарні; скоріше, це визначається комбінацією критеріїв та їх прогресом.

До примусової госпіталізації слід вдаватися тільки, якщо життя пацієнта знаходиться під загрозою, та якщо згоду  неможливо отримати.

Фізичні критерії прийому до лікарні

 

Діти і підлітки
Анамнестичні дані
  • Швидке схуднення: більше 2 кг / тиждень
  • Відмова від їжі: афагія
  • Відмова від пиття
  • Відчуття слабкості або втрата свідомості, схоже на ортостатичний синдром
  • Пацієнт жаліється на втому і на виснаження
Клінічні
  • ІМТ < 14 кг / м2 у тих, хто старший за 17 років, або ІМТ < 13,2 кг / м2   у віці 15 і 16 років або ІМТ < 12,7 кг / м2 у віці 13 та 14 років
  • Мислення і мова сповільнюється, плутанина
  • Симптоми непрохідності кишечника
  • Уповільнений пульс: пульс <40 / хв незалежно від часу доби
  • Тахікардія
  • Низький систолічний артеріальний тиск (< 80 мм рт. ст.)
  • КТ(кров. тиск) < 80/50 мм рт. ст., ортостатична гіпотензія, вимірюється за швидкістю серцебиття> 20/хв або зниження артеріального тиску 10-20 мм рт. ст.
  • Гіпотермія < 35,5 ° C
  • Гіпертермія
Параклінічні
  • Ацетонурія (при аналізі сечі), гіпоглікемія < 0,6 г / л
  • Порушення електролітного обміну або метаболічні порушення, зокрема: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпофосфатемія, гіпомагнезіємія (порогові рівні не встановлені у дітей або підлітків)
  • Підвищений креатинін (> 100 мкмоль / л)
  • Цитоліз (> 4 х верхньої границі норми (ULN))
  • Лейкопенія та нейтропенія (<1000 / мм3)
  • Тромбоцитопенія (<60 000 / мм3)
Дорослі
 

Анамнестичні

  • Об’єм і швидкість схуднення: втрата 20% маси тіла за 3 місяці
  • Непритомність та / або ослаблення чи втрата свідомості
  • Нестримне блювання
  • Невдачі при відновленні годування
Клінічні
  • Клінічні ознаки зневоднення
  • ІМТ <14 кг / м2
  • Значна атрофія м’язів при осьовій гіпотонії
  • Гіпотермія <35 ° C
  • Артеріальний тиск <90/60 мм рт.ст.
  • Пульс:
    – Синусова брадикардія менше 40 ударів/хв
    – Тахікардія в стані спокою > 60 ударів/хв, якщо ІМТ < 13 кг/м2
Параклінічні
  • Порушення ЕКГ, окрім частоти серцевих скорочень
  • Гіпоглікемія, <0,6 г / л при симптоматичній або <0,3 г/л якщо безсимптомна
  • Цитоліз печінки> 10 х ULN (вище рівня норми)
  • Гіпокаліємія <3 мг-екв/л
  • Гіпофосфатемія <0,5 ммоль / л
  • Ниркова недостатність: кліренс креатиніну <40 мл / хв
  • Рівень натрію:
    – <125 ммоль / л (компульсивне пиття, ризик судом)
    – >150 ммоль / л (зневоднення)
  • Лейкопанія <1000 / мм3 (або нейтрофілів <500 / мм3)

Психіатричні критерії прийому в лікарню

Ризик суїциду
  • Спроба самогубства, скоєна чи невдала
  • Конкретний план самогубства
  • Повторне самопошкодження
хвороби, що супроводжуютьБудь-який супутній психічний розлад досить важкий, щоб вимагати вступу в лікарню

  • Депресія
  • Зловживання наркотичними речовинами
  • Тривога
  • Психотичні симптоми
  • Нав’язливі компульсивні розлади
Анорексія нервова
  • Нав’язливе, одержиме і безперервне уявлення, нездатність контролювати нав’язливі думки
  • Відновлення годування: потреба в повторному годуванні через назогастральну трубку або інший спосіб годування, який не можна застосовувати в амбулаторних умовах.
  • Фізичні навантаження: надмірні та нав’язливі фізичні вправи (разом з іншими показаннями для прийому в лікарню)
  • «Очищаюча» поведінка (рвота, використання проносних засобів або діуретиків): незмога контролювати таку поведінку без допомоги
Мотивація,

співпраця

  • Попередня невдача раніше проведеної амбулаторної допомоги
  • Пацієнт не співпрацює або контактує лише в умовах для належного догляду за хворими.
  • Недостатня мотивація для забезпечення дотримання  амбулаторного лікування

Критерій навколишнього середовища

Наявність сім’ї
  • Сімейні проблеми або відсутність сім’ї для підтримки пацієнта в процесі лікування
  • Виснаження членів сім’ї
Стрес через несприятливі умови середовища
  • Гострий сімейний конфлікт
  • Високий рівень батьківської критики
  • Важка соціальна ізоляція
Наявність можливості лікування
  • Неможливе амбулаторне лікування через відсутність засобів (таке лікування неможливе через велику відстань)
Попереднє лікування
  • Недотримання лікування (погіршується захворювання або переходить у хронічну хворобу)

 

Щоб зменшити ризик рецидиву – вагу пацієнта слід стабілізувати перед випискою на певному рівні, досягнутому під час госпіталізації.

 

Матеріали люб’язно надані Федерацією анорексії та булімії Франції (FNA-TCA, French federation of eating disorder associations).

Скринінг порушень харчової поведінки SCOFF

 

Найпростіший (підтверджений) тест для діагностики порушень харчової поведінки містить лише п’ять питань, які об’єднуються абревіатурою SCOFF, кожна буква якої позначає одне з питань. Просто дайте відповідь ТАК чи НІ:

 

ТАК    НІ           Питання скринінгу SCOFF

❒   ❒    1. S – Sick: нудота. Чи викликаєте Ви блювоту, коли відчуваєте, що переїли?

❒   ❒    2. C – Control: контроль. Чи турбує Вас втрата контролю над тим, скільки Ви їсте?

❒   ❒   3. O – Over: більше. Чи не було у Вас втрати ваги більше 14 фунтів (6,35 кг) за останні три місяці?

❒   ❒   4. F – Fat: товстий. Чи не вважаєте Ви себе товстим, в той час як оточуючі говорять, що Ви занадто худий?

❒    ❒   5. F – Food: їжа. Чи можете Ви сказати, що їжа домінує в Вашому житті?

 

Інформація про скринінг:

Інструмент для скринінгу SCOFF розроблений дослідниками Медичної школи при лікарні Св. Георгія в Лондоні. Посилання на повний текст їх дослідження (безкоштовно) [Морган в співавт. 1999]: http://www.bmj.com/cgi/content/full/319/7223/1467

 

Результати скринінгу:

Якщо Ви відповіли «ТАК» на два і більше питань, це означає ймовірність наявності порушень харчової поведінки.

 

Джерело: Morgan JF, Reid F, and Lacey JH (1999). The SCOFF questionnaire: assessment of a new screening tool for eating disorders (Опитувальник SCOFF: оцінка нового інструменту діагностики порушень харчової поведінки). BMJ 1999; 319: 1467-1468.